25 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 953/11526/23
провадження № 22-ц/818/115/25, № 22-ц/818/1173/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка»
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Жили Марини Ігорівни, яка діє в інтересах Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 28 березня 2024 року та додаткове рішення від 30 жовтня 2024 року в складі судді Єфіменко Н.В.,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку за період з травня по грудень 2022 року та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебувала з 03.08.2015 по 09.12.2022 у трудових відносинах з ОКП ХОР «Знахідка» на посаді директора. Заборгованість у період з травня по грудень 2022 виникла не з її вини, а внаслідок активних бойових дій у м.Харкові, неможливості діяльності підприємства та здійснення нею своїх посадових обов'язків як керівника. З огляду на події 2022 року, нею прийнято рішення про оголошення на підприємстві простою та виданий відповідний наказ, який поширював свою дію на усіх працівників. За появи грошей, нею здійснювались перерахування коштів на рахунки працівників для погашення заборгованості по заробітній платі хоча б частково. В останню чергу здійснювалось часткове погашення заборгованості по заробітній платі собі, що підтверджується банківськими виписками. За відсутності при її звільненні коштів для здійснення розрахунку, належні при звільненні суми їй не виплачені не були. У спірний період, за бойових дій, перебування відповідача у простої та відсутності програмного забезпечення, нарахування заробітної плати нею не здійснювалось. Вважає, що як і інші працівники має право на повний розрахунок при звільненні, а строк звернення до суду з позовом дотриманий.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОКП ХОР «Знахідка» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 81 398 грн 68 коп., компенсацію при звільненні за невикористану відпустку в сумі 64 460 грн 78 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 81 398 грн 68 коп., з утриманням відповідних податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи свідчать про невиконання відповідачем письмової вимоги позивача та закону про повний розрахунок при звільненні. Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність первинних документів з нарахування заробітної плати, оскільки обов'язок здійснення нарахувань та виплат заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само ведення бухгалтерського, податкового обліку, покладений законодавцем на працедавця, а не на працівника. Враховуючи оклад позивача, який становить 22209,17 грн, запровадження на підприємстві з 01.03.2022 простою не з вини працівника та оплати заробітної плати у спірний період у розмірі 2/3 окладу, що становить 14806,12 грн, враховуючи виплату заробітної сплати у спірний період в сумі 22949, 21 грн, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати в сумі 81398, 68 грн з подальшим стягненням відповідних податків та зборів. При цьому, аргументи відповідача стосовні пропуску строку звернення до суду за неотримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні та не виплаті відповідачем заборгованості по заробітній платі, не були взяті судом до уваги, оскільки за таких умов, перебіг строку звернення до суду не розпочався, а порушення вважається триваючим. Наказом №12-К від 03.12.2022 , яким звільнено позивача, передбачено виплатити компенсацію за 102 к.д. Здійснивши розрахунок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки є 559,92 грн (179735, 75 грн (заробітна плата за останні 12 місяців) /321 (кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством)). Таким чином, компенсація при звільненні за невикористану відпустку (102 к.д.) становить 57112, 29 грн. З дня звільнення 09.12.2022 по день ухвалення рішення 28.03.2024 минуло 340 дні, тому розмір компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні позивача складає 419505, 60 грн. (1233, 84 х 340=419505.60). При цьому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи наявність у відповідача певних утруднень для виплати заборгованості, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України до 81398, 68 грн.
Додатковим рішенням Київського районного суду від 30 жовтня 2024 року стягнуто з ОКП ХОР «Знахідка» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
Додаткове рішення обґрунтовано тим, що позивач у позовній заяві зробила заяву про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача, а строк на подання нею доказів на підтвердження зазначених витрат пропущений з поважних причин ( відсутність сторони під час оголошення рішення, необізнаності про результат розгляду справи, отримання копії повного тексту рішення лише 06.05.2024), тому пропущений позивачкою строк на подання доказів підлягає поновленню, а заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню частково. При визначенні розміру відшкодування витрат суд виходив з ціни позову (даний спір є малозначним), складності справи, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи та застосувавши принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, зважаючи, на те що позов був задоволений частково дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Не погодившись з рішенням суду та додатковим рішенням Обласне комунальне підприємство Харківської обласної ради «Знахідка» подало апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити. Також скасувати додаткове рішення та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Табелі обліку робочого часу з травня по грудень 2022 року позивачем не надані. Позивач обіймала посаду директора і під час свого звільнення зазначені табелі
Апеляційна скарга на додаткове рішення обґрунтована тим, що суд помилково поновив позивачу процесуальний строк на подання доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу та не врахував, що зазначені докази не є належними та не підтверджують обсяг наданих адвокатом робіт. Заявлений позивачем розмір витрат не є співмірним зі складністю справи та фактично наданим обсягом послуг.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати частково, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Судом неправильно розраховано розмір середнього заробітку, невірно встановлено кількість робочих днів у жовтні та листопаді, тому усі подальші розрахунки арифметично виконані судом невірно. Судом невірно застосовано норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України та безпідставно не задоволено вимогу щодо стягнення з відповідача належних позивачці сум без урахування податків та обов'язкових платежів, тому за результатами апеляційного розгляду просить стягнути суми заборгованості та компенсації та нараховані на зазначені суми податки.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 31.07.2015 по 09.12.2022 позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем ( т.1 а.с. 17 - 21).
03.12.2022 директором ОСОБА_1 видано наказ №1 2-К від про своє звільнення за угодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України та виплату компенсації за 102 к.д. ( т. 1 а.с. 23 зворот).
20.06.2023 року ОСОБА_1 зверталась із запитом до відповідача про письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (т.1 а.с. 49).
Згідно листа ОКП ХОР «Знахідка» від 18.07.2023 № 02-02/150 станом на момент звільнення позивачки та на час надання відповіді відповідно до звітності підприємства, відсутні будь-які заборгованості з виплат заробітної плати звільненим працівникам. Обов'язок із виплати всіх сум, що належали позивачці від ОКП ХОР «Знахідка» та повідомлення про відповідні суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які вона мала право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) повинні були здійснитися на той час нею, як директором ОКП ХОР «Знахідка». Директором ОКП ХОР «Знахідка» ОСОБА_1 при звільненні та передачі справ не надано табелів обліку використання робочого часу та відомостей стосовно нарахування, виплати або наявності заборгованості по заробітній платі: за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 ( т.1 а.с. 24 - 25).
01.03.2022 відповідачем винесений наказ про оголошення простою не з вини працівників з 01.03.2022, виплати часу простою не з вини працівників у розмірі 2/3 посадового окладу, звільненні працівників від обов'язку присутності на віддалених робочих місцях і на робочих місцях у офісі (т. 1 а.с. 23).
Відповідно до штатного розпису на 2022 рік посадовий оклад директора ОСОБА_1 складав 227050,00 грн ( т. 2 а.с. 77).
Відповідно до розрахункових листів 2/3 окладу ОСОБА_3 дорівнювало 15 166,67 грн ( т. 1 а.с. 58-60).
Згідно розділу 3 п. 3.3 контракту № 286 від 29.12.2017 керівнику надається щорічна відпустка тривалістю 24 календарних днів та додаткова відпустка на строк, визначена колективним договором. Додатком 3 колективного договору директору встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів ( а.с. 100, 108 зворот).
Правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві установлено такий порядок роботи: початок о 9-00 - протягом тижня, перерва на обід з 13-00 до 14 -45 - протягом тижня, закінчення робочого дня в понеділок - четвер о -18-00, в п'ятницю о 16-45 (а.с. 125).
За змістом листа Харківської обласної ради №01-73/1961 від 22.08.2023 за підписом заступника голови ОКП ХОР «Знахідка» за період з 01.01.2022 по 15.08.2022 зверталось до обласної ради з проханням про надання фінансової допомоги для погашення заборгованості із заробітної плати працівникам, у т.ч. звільненим у 2022. Інформація про виділення з державного/місцевого бюджетів коштів для погашення заборгованості з заробітної плати працівникам, звільненим у 2022, у Харківській обласній раді відсутня і рішення про надання фінансової підтримки ОКП ХОР «Знахідка» на погашення заборгованості по заробітній платі працівникам, звільненим у 2022, відсутня. що підтверджується листом №01-73/1961 від 22.08.2023 за підписом заступника голови обласної ради.
Бухгалтерські документи щодо нарахування та виплати належних коштів працівникам не передавались, що підтверджується даними акту про неможливість проведення заходу державного контролю № ПНС/ХК/18266/177/НП від 25.10.2023, акту приймання-передачі справ (документів) у зв'язку із зміною директора від 09.12.2023 ( т.2 а.с. 103 - 104, 132 - 134).
Як вбачається з відомостей про державну реєстрацію фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, позивач за 2022 рік жодних доходів не отримувала ( т. 2 а.с 46).
Водночас згідно банківської виписки позивача за період з 17.01.2022 по 12.12.2022, позивач отримала заробітну плату 17.01.2022 в сумі 6 364, 93 грн, 31.01.2022 в сумі 7 363, 73 грн, 15.02.2022 - 4 585, 09 грн, 15.02.2022- 10 072, 56 грн, 25.02.2022 - 8 241, 19 грн, 12.04.2022 - 5 494, 13 грн, 13.06.2022 - 6 715, 04 грн, 15.08.2022 - 5 836, 25 грн, 24.09.2022 - 3 139, 50 грн, 17.10.2022 - 3 233, 42 грн, 09.11.2022 - 4 025 грн ( т.2 а.с. 47).
14.12.2022 новий директор ОКП ХОР «Знахідка» звернувся до голови Харківської обласної ради з проханням про надання фінансової підтримки, зокрема, для погашення заробітної плати працівникам за період з травня 2022 по грудень 2022 в розмірі 2012365 грн ( т.2 а.с. 54 - 55).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У статті 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною першої статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст.116 КЗпП України в редакції що діяла на час звернення позивача при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
За приписами ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
З огляду на зміст положень ст.2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
За змістом ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
У постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 )Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв , визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом № 2352-IX межу.
За змістом абзацу 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 № 100 « Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» ( надалі Порядок) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзац перший пункту 2 в редакції Постанови КМ № 957 від 08.09.2023
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки ( пункт 7 розділу 5 Порядку).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.115 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
В матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунки заробітної плати позивача та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Відповідно до штатного розпису на 2022 рік та наданих суду розрахункових листів 2/3 посадового окладу ОСОБА_3 дорівнювало 15 166,67 грн ( т. 1 а.с. 58-60, 77 ).
Згідно розділу 3 п. 3.3 контракту № 286 від 29.12.2017 керівнику надається щорічна відпустка тривалістю 24 календарних днів та додаткова відпустка на строк, визначена колективним договором. Додатком 3 колективного договору директору встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів ( а.с. 100, 108 зворот).
Наказом №12-К від 03.12.2022 , який було видано самою позивачкою передбачено виплатити компенсацію за 102 к.д. Оскільки зазначений наказ не містить відомостей про період надання зазначених відпусток, матеріали справи не містять табелів обліку робочого часу за період роботи позивачки з 2015 по 2022 рік, перевірити правильність визначених у наказі зазначена кількості днів неможливо.
Тому розмір грошової компенсації за невикористану відпустку визначається судовою колегією тільки за останні 12 місяців, що передували звільненню.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 як директору щороку нараховувалась відпустка 24 к.д. основної та 7 к.д. додаткової. (24 дні / 12 міс = 2, тобто за кожен відпрацьований місяць нараховується 2 дня основної відпустки, 7 днів дод. відпустки/12 міс = 0,53). Таким чином кількість днів невикористаної відпустки складає 14 та 4, а всього 18 днів.
Матеріалами справи підтверджено, що у травні з урахування 2/3 окладу заробітна плата ОСОБА_1 складала у травні - 10166,67 грн, у червні - листопад 2022 - 15166,67 грн, у грудні 2022 - 4825,76 грн ( т. 2 а.с. 58 - 60).
Для розрахунку компенсації за невикористану відпустку судова колегія бере лише зазначений вище період, оскільки доказів відпрацьованих днів, нарахованих та виплачених сум до травня 2022 матеріали справи не містять.
Здійснивши розрахунок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки є 472,74 грн. (10166,63 грн (заробітна плата за останні відомі 7 місяців)/214 (кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством)).
Таким чином, компенсація при звільненні за невикористану відпустку (18 к.д.) за 2022 рік становить 8509,32 грн.
Задовольняючи позов про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпусту суд правильно відхилив посилання відповідача на відсутність первинних документів з нарахування заробітної плати, проте зробив невірні розрахунки сум, що підлягають стягненню та дійшов помилкового висновку про те, що позивачкою не пропущений строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Відповідно до абзаців 1, 2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Оскільки наказ був виданий самою позивачкою, за змістом позовної заяви на час звільнення вона, як директор підприємства знала, що заробітна плата їй належним чином у період з травня по грудень 2022 року не виплачувалась, про стягнення заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 звернулась у листопаді 2023, тому нею пропущений строк позовної давності для вимог про стягнення своєчасно не виплаченої заробітної плати за період з липня по грудень 2022 року.
Відповідно до редакції, що діяла до внесення змін до ст. 233 КЗпП було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до внесення законодавцем змін до ст. 233 КЗпП України працівники не були обмежені строком для звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Водночас, виходячи що з того матеріали справи не містять доказів виплати позивачу заробітної плати у травні - червені 2022 року, і стягнення зазначених виплат відповідно до вимог ст. 233 КЗпП, що діяла в попередній редакції не обмежено будь - яким строком, враховуючи, що середня заробітна плата позивача у зазначений період згідно розрахункових листів дорівнювала в травні 10166,67 грн у червні 15166,67 грн ( 2/3 окладу позивача у розмірі 22750,00 грн, судова колегія вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати в межах строку позовної давності за травень, червень 2022 року в сумі 30333 грн 32 коп.
Оскільки останніми двома календарними місяцями роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (тобто день звільнення) є жовтень 2022 (21 робочий день) та листопад 2022 (22 днів), та враховуючи, що цей період припадає на простій, то середньоденна заробітна плата становить 705,42 грн.
З дня звільнення 09.12.2022 по день ухвалення рішення судом першої інстанції 28.03.2024 минуло 340 дн.
Розмір компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні позивача складає 239845,01 грн (705,42 х 340 = 239845,01).
При цьому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи наявність у відповідача певних утруднень для виплати заборгованості, судова колегія доходить висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України до 30 000,00 грн.
Суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 5249,05 грн, оскільки до відповідача за результатами розгляду цієї справи застосовано спеціальний вид відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків відноситься до компетенції відповідача, як податкового агента, і відсутні підстави вважати, що виконуючи судове рішення, яке набрало законної сили, він ухилиться від виконання покладеного законодавством обов'язку, тому доводи ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 про помилкове стягнення судом заборгованості з урахуванням податків та зборів є необґрунтованими.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційна скарга на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 рокупідлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення судова колегія зазначає наступне.
Рішення суду першої інстанції, яким частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 ухвалено 28 березня 2024 року.
Заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу подано 09.05.2024. Про поновлення строку на подання доказів понесення витрат на правничу допомогу сторона позивача заявила в окремій заяві від 20.05.2024.
Судом першої інстанції було поновлено строки на подання доказів та стягнуто з відповідача на користь позивачки 15000,00 грн на відшкодування витрат понесених на правничу допомогу.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої, восьмої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з частинами першою, третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Як випливає зі статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України, у разі неподання доказів понесення судових витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п'ятиденного строку заява про розподіл судових витрат підлягає залишенню судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила здійснити розподіл судових витрат та надала попередній орієнтовний розрахунок вартості послуг на правничу допомогу, докази понесення якої зобов'язалась надати суду протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі.
Звертаючись 09 травня 2024 року з заявою ухвалення додаткового рішення Лук'янчиков О.М., який діє в інтересах ОСОБА_4 не просив поновити пропущений процесуальний строк на надання доказів понесення витрат правничу допомогу, зазначена заява подана ним окремо 20.05.2024 Заява мотивована тим, що позивач отримав можливість дізнатися про результат розгляду справи лише 06.05.2025 з моменту отримання рішення суду від 28.03.2024 ( т.1 а.с. 82 - 83, а.с. 95 - 96).
Проте, згідно матеріалів справи рішення у справі було ухвалено в судовому засіданні 28.03.2025 , в якому брав участь представник ОСОБА_1 - адвокат Лук'янчиков О.М. ( т.1 а.с. 71 - 73).
Оскільки відповідно до вимог ч. 8 ст.141 ЦПК докази понесення витрат на правничу допомогу подаються протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, тобто зазначений строк не пов'язаний з моментом отримання стороною рішення суду, адвокат Лук'янчиков О.М. брав участь в судовому засіданні за результатами якого було ухвалено рішення у справі, зауважень на протокол судового засіданні не надав, судова колегія вважає помилковим висновок суду, що позивачкою попущено строк для подання доказів понесення витрат на правничу допомогу з поважних причин.
протягом встановленого строку така заява підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України, у разі неподання доказів понесення судових витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п'ятиденного строку заява про розподіл судових витрат підлягає залишенню судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними.
З огляду на викладене додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2024 року необхідно скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а позивачка звільнена від сплати судового збору то Обласному комунальному підприємству Харківської обласної ради «Знахідка» судовий збір в сумі 3357 грн 94 коп належить компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Лук'янчикова Олега Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Жили Марини Ігорівни, яка діє в інтересах Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 березня 2024 року- змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» (ЄДРПОУ 14107244) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 30333 (тридцять тисяч триста тридцять три) грн 32 коп, компенсацію при звільненні за невикористану відпустку в сумі 8509 (вісім тисяч п'ятсот дев'ять) грн 32 коп, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 3000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційну скаргу Жили Марини Ігорівни, яка діє в інтересах Обласного комунального підприємства Харківської обласної ради «Знахідка» - задовольнити частково.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2024 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без розгляду.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Компенсувати Обласному комунальному підприємству Харківської обласної ради «Знахідка» за рахунок держави судовий збір в сумі 3357 (три тисячі триста п'ятдесят сім) грн 94 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 05.12.2025
Головуючий- О.Ю.Тичкова
Судді - О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук