Справа №629/7922/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/1442/25
Категорія: ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України
02 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Лозівського РВП ГУНП в Харківській області та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_7 , 1985 року народження, запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 04 січня 2026 року включно, та визначено розмір застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати підозрюваному запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою його мешкання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом не в повному обсязі досліджено підставу для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не доведено наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, не надано доказів того, що перебуваючи на волі підозрюваний переховуватиметься від досудового розслідування чи суду, вчинить нове кримінальне правопорушення чи впливатиме на свідків і потерпілого.
Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання цим ризикам.
Наголошує, що слідчим суддею не враховано, що підозрюваний ОСОБА_7 вину свою визнає, співпрацює з органами досудового розслідування, яким відоме місце фактичного його мешкання, має неповнолітню дитину на утриманні, неофіційно працював до затримання, переховуватись від слідства та суду не має наміру, до кримінальної відповідальності раніше не притягався, має наркотичну залежність і перебуває на замісній терапії, а тому домашній арешт буде доцільним для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню можливим ризикам.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Підозрюваний, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення слідчого судді першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування чи суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.186 КК України, за яке останньому може бути призначено покарання до 10 років позбавлення волі, на що обґрунтовано послався слідчий суддя в ухвалі.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.4 ст. 186 КК України, а саме у закінченому замаху на вчинення відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаному з застосуванням погроз та насильства, в умовах воєнного стану, на думку колегії суддів у цьому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та потерпілого під час воєнного стану.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій, під час воєнного стану та збройної агресії Російської Федерації, є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування та судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника в апеляційній скарзі на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Посилання захисника на те, що слідчим суддею не враховано те, що підозрюваний ОСОБА_7 вину свою визнає, співпрацює з органами досудового розслідування, яким відоме місце фактичного його мешкання, має неповнолітню дитину на утриманні, неофіційно працював до затримання, до кримінальної відповідальності раніше не притягався, має наркотичну залежність і перебуває на замісній терапії, колегія суддів вважає, що, враховуючи тяжкість і реальність можливого покарання за інкриміновані злочини, в даному конкретному випадку ці обставини недостатньо свідчать про можливість належного виконання підозрюваним своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання підозрюваним його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків досудового розслідування.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: