Справа № 346/544/22
Провадження № 11-сс/4808/439/25
Категорія ст. 303 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
04 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2025 року про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження № 12021091180000300,
за участю скаржника ОСОБА_8 ,
адвоката ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_9 про скасування постанови, винесеної слідчим СВ Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, капітаном поліції ОСОБА_10 02 червня 2023 року, про закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст .284 КПК України кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 серпня 2021 року №12021091180000300, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
Слідчий суддя мотивував прийняте рішення тим, що висновки слідчого ґрунтуються на зібраних під час здійснення досудового розслідування доказах, які є належними, допустимими, достовірними, а в своїй сукупності - достатніми, узгоджуються між собою і свідчать про об'єктивність та законність висновків слідчого щодо відсутності складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та закриття провадження з цієї підстави.
Адвокат ОСОБА_7 , що діє в інтересах ОСОБА_8 у апеляційній скарзі просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу на рішення слідчого СВ Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_10 від 02 червня 2023 року про закриття кримінального провадження № 12021091180000300 та скасувати зазначену постанову.
Вважає ухвалу слідчого судді незаконною та такою, що підлягає скасуванню з підстав невідповідності невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що відмовляючи у задоволенні скарги на рішення слідчого про закриття кримінального провадження слідчий суддя послався на ту обставину, що слідчим проведено велику кількість допитів свідків та отримано тимчасовий доступ до документації, зміст якої спростовує доводи заявниці, а також на те, що заявницею та її представником не зазначено будь-яких істотних обставин, які би вплинули (могли вплинути) на прийняття слідчим рішення за наслідками досудового розслідування.
Однак, слідчим суддею не враховано, що сама по собі кількість проведених у кримінальному провадженні процесуальних дій не є визначальним фактором для оцінки ефективності, повноти та об'єктивності досудового розслідування та законності рішення слідчого про закриття кримінального провадження, оскільки в першу чергу таке рішення повинне бути оцінене слідчим суддею з позицій його відповідності вимогам КПК України щодо законності, обґрунтованості та належного мотивування, а також з точки зору якості проведення слідчих та інших процесуальних дій у ньому, чого слідчим суддею зроблено не було.
Посилається на неповноту досудового розслідування у кримінальному проваджені № 12021091180000300, оскільки в ході проведення досудового розслідування слідчим досліджувалось лише питання фактичного здійснення ОСОБА_11 своїх трудових обов'язків як прибиральниці адміністративних приміщень та службових кабінетів дослідної станції, а також прибирання на току установи, в той час як факт наявності або відсутності здійснення ОСОБА_12 своїх трудових обов'язків з очистки зерна та інших робіт на току, повністю залишився поза увагою слідства, про що свідчить зміст оскаржуваної постанови та покази свідків, на які посилається слідчий, мотивуючи своє рішення про закриття кримінального провадження.
Вказує, що в постанові про закриття кримінального провадження наявні положення, які суперечать один одному.
Зокрема, при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження, слідчим залишена поза увагою суперечність та невідповідність між показами свідків та між документами наявними у даному кримінальному провадженні, при цьому така суперечність та неузгодженість знайшла своє відображення у прийнятому слідчим рішенні про закриття кримінального провадження.
Так, допитаний під час досудового розслідування свідок ОСОБА_13 пояснив, що ОСОБА_11 систематично здійснювала прибирання адміністративних приміщень та службових кабінетів ІНФОРМАЦІЯ_1 у період часу з 05.08.2019 по 21.08.2020. Аналогічні покази надала свідок ОСОБА_14 .
В той же час, як вбачається із показів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 вони не знають і взагалі ніколи не бачили ОСОБА_11 .
В свою чергу, допитані свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_27 пояснили, що про факт прибирання ОСОБА_12 у службових приміщеннях дослідної станції їм було відомо (при цьому, досудовим розслідуванням не встановлено джерело такої обізнаності), однак саму ОСОБА_11 вони також не бачили.
Крім того, слідчим не взято до уваги, що такі свідки як ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_12 та ОСОБА_21 на мали і не мають службових кабінетів безпосередньо у лабораторному корпусі дослідної станції і їхні робочі місця знаходяться на току і в майстерні установи, а тому їх покази в частині прибирання службових кабінетів та їх чистоти потребують критичного відношення, уточнення та перевірки.
Також слідчим не враховано, що свідок ОСОБА_14 з 2017 року перебуває на посаді начальника фінансового ІНФОРМАЦІЯ_2 і в період 2019-2020 років працювала на вищевказаній дослідній станції за сумісництвом, на 0,5 ставки, при цьому, свою роботу на станції вона виконувала дистанційно, а тому її покази про те, що вона особисто бачила ОСОБА_11 за виконанням своїх трудових обов'язків на Дослідній станції, слід сприймати критично, а наявність суперечностей між її показами та показами свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_11 з одного боку та показами інших допитаних під час досудового розслідування тринадцяти свідків - з іншого, необхідно було усувати слідчим шляхом, в тому числі за допомогою проведення одночасних допитів раніше допитаних свідків.
В свою чергу, допитана під час досудового розслідування ОСОБА_11 пояснила, що у період часу з серпня 2019 по серпень 2020 року працювала на ІНФОРМАЦІЯ_3 на посаді прибиральниці.
Аналогічні покази надав і свідок ОСОБА_13 . Однак, відповідно до Журналу обліку руху трудових книг ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 на підставі наказу № 27-к від 05.08.2019 була прийнята на роботу не на посаду прибиральниці, а на посаду робітника.
Таким чином, не дивлячись на наявність зазначених суперечностей між показами свідків, а також між наявними у матеріалах справи документами, в ході проведення досудового розслідування слідчим ці суперечності не усунуті.
Зауважує, що слідчим суддею не враховано, що постанова про закриття даного кримінального провадження не містить належного мотивування щодо правової кваліфікації.
Так, із змісту заяви ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення, а також із змісту показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_15 вбачалось, що предметом даного кримінального провадження були факти привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, а саме ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , слідчим під час досудового розслідування на вивчено питання доцільності зміни правової кваліфікації даного кримінального провадження з ч. 2 ст. 191 на ч. 3 ст. 191 КК України та/або надання правової оцінки йому через ст. 27 КК України і оскаржувана постанова про закриття кримінального провадження також не містить жодних відомостей з цього приводу.
Прокурор в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає можливим проведення судового розгляду за відсутності прокурора.
Під час апеляційного розгляду:
- ОСОБА_8 та її адвокат ОСОБА_7 просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу, та скасувати постанову слідчого про закриття кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши учасників, дослідивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала слідчого судді відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Частиною 2 ст. 9 КПК України передбачено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Зі змісту ст. 284 КПК України вбачається, що кримінальне провадження закривається в силу наявності обставин, які його виключають, та чіткий перелік яких міститься в даній статті.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України не встановлений вичерпний перелік дій, що є обов'язковими до вчинення слідчим при здійсненні досудового розслідування за повідомленням про кримінальне правопорушення.
За приписами ч. 4 ст. 284 КПК України про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із ч. 5 ст. 110 КПК України постанова про закриття кримінального провадження повинна містити зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 9 КПК України передбачено, що керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»). Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців та експертних висновків (рішення у справі «Танрікулу проти Туреччини»).
Так, слідчим суддею встановлено, що 02 червня 2023 року слідчим СВ Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_10 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12021091180000300 від 02 серпня 2021 року, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
Частина 2 ст. 191 КК України передбачає відповідальність за привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем
Частина 2 вказаної статті, крім двох діянь, передбачених частиною 1 цієї статті, також містить третє діяння, а саме - «заволодіння чужим майном». Крім того, частина 2 містить посилання на те, що усі три діяння можуть бути вчинені лише конкретним, визначеним у ній, способом та лише конкретним, визначеним у ній, суб'єктом, тобто лише «шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем».
Поняття «привласнення» передбачає безоплатне вилучення винною особою чужого майна, а також його утримання чи неповернення з метою отримання користі для себе або третіх осіб. Варто зауважити, що до моменту злочину воно знаходилось у правомірному володінні. Основна ціль полягає у покращенні матеріального становища коштом викраденого.
Відносно поняття «розтрата» передбачається, що винна особа витрачає в незаконному та безоплатному порядку чуже майно, яке попередньо було йому ввірене. Завдяки розтраті (споживання, використання, обміну) також є факт поліпшення матеріального становища.
Важливим моментом є розуміння складової злочину, тобто які саме діяння можуть кваліфікуватись як розтрата чи привласнення. В цьому аспекті ст. 191 КК України вказує на законність володіння ввіреного майна. Його відання має бути правомірним, тобто обумовлюватись письмовими дорученнями, договірними відносинами чи службовими обов'язками.
З об'єктивної сторони ч. 2 ст. 191 КК передбачає три різні форми вчинення злочину: привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо.
Специфіка ч. 2 ст. 191 КК полягає в тому, що майно, яким особа заволодіває, не ввірене їй, не перебуває в її безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном. Зловживання службовим становищем - це спосіб заволодіння майном. Це означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна. За ч. 2 ст. 191 КК суб'єкт незаконно вилучає майно з наявних фондів і безоплатно обертає його на свою користь, використовуючи для цього службове становище як спосіб такого заволодіння.
В вищевказаній постанові зазначено, що під час досудового розслідування допитаною заявницю ОСОБА_8 , яка повідомила, що є працівником ІНФОРМАЦІЯ_5 . В червні 2020 року їй стало відомо, що у них на підприємстві працевлаштована ОСОБА_11 . Загалом у ІНФОРМАЦІЯ_6 працює біля 10 чоловік, яких вона знає візуально. На думку заявниці ОСОБА_11 не виконувала роботи з прибирання і заробітну плату, яка їй нараховувалась міг отримувати завідувач ОСОБА_13 .
Аналогічні за змістом покази надав свідок ОСОБА_15 .
Допитані в якості свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 показали, що вони працюють в ІНФОРМАЦІЯ_5 , однак, не знають та ніколи не бачили ОСОБА_11 .
Допитана в якості свідка ОСОБА_14 , яка працює в ІНФОРМАЦІЯ_5 , показала, що ОСОБА_11 працювала в зазначеному підприємстві та неодноразово бачила, як вона прибирала службові приміщення, у службових приміщеннях завжди було чисто.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_13 , який працює в ІНФОРМАЦІЯ_5 , показав, що ОСОБА_11 працювала на посаді прибиральниці в зазначеному підприємстві. Вона прийнята на роботу відповідно до заяви від 05.08.2019 р. ОСОБА_11 на підставі наказу №27-к від 05.08.2019 р. Відповідно до заяви від 21.08.2020 відповідно до наказу №30-к від 21.08.2020 р. ОСОБА_11 звільнено за власним бажанням. Остання здійснювала прибирання адміністративного приміщення та службових кабінетів, за час роботи будь-яких зауважень щодо її роботи не було, в приміщеннях було чисто.
Допитана в якості свідка ОСОБА_11 повідомила, що з серпня 2019 року по серпень 2020 року працювала прибиральницею в ПДСДС ІСГ КР НААН. На роботу доїжджала маршрутним автобусом сполученням « ІНФОРМАЦІЯ_7 », заробітну плату отримувала на банківський рахунок, який вказувала при прийнятті на роботу. Будь-яких коштів ОСОБА_13 не оплачувала та не передавала, в серпні 2020 року звільнилася за власним бажанням.
Крім того, в ході досудового розслідування долучено інформацію про рух коштів по рахунку ОСОБА_11 на який здійснювалось зарахування заробітної плати. В ході аналізу руху коштів встановлено, що кошти з рахунку ОСОБА_11 знімалися в м. Городенка Коломийського району Івано-Франківської області, яке являється районним центром її фактичного місця проживання (с. Чернятин Коломийського району Івано-Франківської області).
Також на підставі ухвали слідчого судді даного проведено тимчасовий доступ до документів щодо працевлаштування, нарахування заробітних плат та звільнення ОСОБА_11 . У ході аналізу вилучених документів встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_11 від 05.08.2019 р.. на підставі наказу №27-к від 05.08.2019 р. прийнято на роботу в ІНФОРМАЦІЯ_5 за трудовим договором на позаштатну посаду робітника з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу із спеціального фонду. З ОСОБА_11 укладалися трудові договори строком з 05.08. по 31.12. 2019 р., з 31.12.2019 р. до 31.03.2020 р., з 31.03. по 30.09. 2020 р. Відповідно до заяви від 21.08.2020 р. відповідно до наказу №30-к від 21.08.2020 р. ОСОБА_11 звільнено за власним бажанням. Також встановлено, що заробітна плата ОСОБА_11 нараховувалась на підставі облікових листів праці і виконаних робіт.
Слідчий вказав, що проведеним досудовим розслідування підтвердити факт фіктивного працевлаштування ОСОБА_11 в ІНФОРМАЦІЯ_5 та невиконання нею прибирання не представляється можливим. Виконання нею робіт підтверджується показами працівників підприємства, оскільки останні вказали, що в службових приміщеннях було прибрано та чисто. Факт її працевлаштування, а також облік робочого часу підтверджується документами вилученими в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також встановлено, що грошові кошти знімалися ОСОБА_11 в м. Городенка Коломийського району Івано-Франківської області, де наявний найближчий пункт зняття готівки.
Зі змісту ст. 284 КПК України вбачається, що кримінальне провадження закривається в силу наявності обставин, які його виключають, та чіткий перелік яких міститься в даній статті.
Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження й оцінки слідчим, прокурором показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів кримінального провадження, слідчим при винесенні рішення про закриття кримінального провадження, зазначені вимоги закону були дотримані, ним вжито передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин провадження, перевірка проведена в повному обсязі.
З часу внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей та початку кримінального провадження органами досудового розслідування, відповідно до ст. 9 КПК України, вжито всіх можливих та необхідних слідчих дій для перевірки обставин події.
На думку суду апеляційної інстанції, слідчий належно дослідив обставини кримінального провадження, досудове розслідування проведено повно, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а постанова слідчого про закриття кримінального провадження є законною та обґрунтованою.
При цьому, слідчим при закритті кримінального провадження дотримано вимог щодо форми та змісту процесуального рішення, визначених ст. 110 КПК України, постанова слідчого винесена та підписана уповноваженою особою, прийнята в межах компетенції згідно із законом.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що слідчий суддя, розглядаючи скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, перевірив дотримання слідчим вимог закону при прийнятті рішення, і постановив обґрунтовану ухвалу.
Постанова слідчого про закриття кримінального провадження була перевірена слідчим суддею на предмет дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обґрунтовано визнана такою, що відповідає вимогам діючого кримінального процесуального закону.
Колегія суддів зауважує, що слідчим проведена необхідна кількість процесуальних дій, яка є достатньою для обґрунтованого висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Твердження апелянта про те, що в постанові про закриття кримінального провадження наявні положення, які суперечать один одному, зокрема, при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження, слідчим залишена поза увагою суперечність та невідповідність між показами свідків та між документами наявними у даному кримінальному провадженні, не є слушними.
Колегія суддів вважає, що слідчим правильно наведено зміст пояснень свідків, заміст документів та надано відповідний аналіз таким, з ухваленням відповідної постанови.
Посилання апелянта про те, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження не містить належного мотивування щодо правової кваліфікації, не є слушними. Досудове розслідування проводилось відповідно до змісту заяви особи та перевірялись саме вказані в заяві дані.
Організація досудового розслідування, зокрема визначення попередньої кваліфікації розслідуваного кримінального правопорушення, - є внутрішніми питаннями сторони обвинувачення, для вирішення яких передбачені відповідні процедури, тому таке твердження апелянта не є слушним.
Суд апеляційної інстанції вважає, слідчий суддя дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що завданням слідчого судді відповідно до вимог чинного КПК України є контроль законності рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора на досудовому розслідуванні.
Здійснюючи судовий контроль слідчий суддя не може втручатись у дискреційні повноваження слідчого щодо аналізу доказів, зібраних у кримінальному провадженні, здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, оскільки це означало би підміну функцій слідчого.
Колегія суддів вважає оскаржувані рішення слідчого та слідчого судді законними, обґрунтованими та підстав для їх скасування за доводами апеляційної скарги не знаходить.
Керуючись ст. ст. 370, 376, 404-407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2025 року про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження № 12021091180000300 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5