“04» грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024152040001522 за апеляційною скаргою захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, не судимого в силу ст. 89 КК України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
- обвинуваченого за ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Інгульського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2025 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 1 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Ухвалено строк відбування основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з дня приведення вироку до виконання.
Ухвалено строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна. Вирішено питання про судові витрати та речові докази.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять вирок змінити та призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Захисники вважають, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та ухвалив вирок, який є незаконним і необґрунтованим через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому він підлягає скасуванню в частині призначеного покарання.
Зазначили, що при вивченні особи обвинуваченого судом не враховано, що ОСОБА_6 з 2017 року є особою з інвалідністю III групи, визначеної йому безстроково, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 виданим 20.12.2017, долученим до матеріалів справи, а також, згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування», він є особою пенсійного віку.
Вказали, що відповідно до виписок із медичних карт за 2025 рік, ОСОБА_6 має ряд захворювань та потребує постійного нагляду сімейного лікаря та лікаря-невролога з метою контролю за перебігом захворювань, а також потребує постійного лікування (в тому числі в стаціонарі) для підтримки стану здоров'я та якості життя.
Просять звернути увагу, що обвинувачений вчинив нетяжкий необережний злочин. Відповідно до характеристики за місцем роботи та місцем проживання, ОСОБА_6 сумлінно ставиться до праці та має бездоганну поведінку у суспільстві, проживає разом із дочкою ОСОБА_9 , 2002 року народження та своєю матір'ю, 1940 року народження (85 років), яка, зважаючи на похилий вік, потребує догляду та допомоги від сина.
Вважають, що ОСОБА_6 не є суспільно небезпечною особою, яка для виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень, потребує ізоляції від суспільства.
Вказали, що судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 , врахована лише одна обставина, яка пом'якшує покарання, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, а саме: щире каяття, яке виявилось у засудженні вчиненого, висловленні жалю, поведінці обвинуваченого після ДТП (викликав поліцію та швидку, підтримував потерпілу), ставленні до потерпілої (щирі вибачення, відвідування в лікарні, відшкодування витрат на лікування).
Зазначили, 07.02.2025 за участю ОСОБА_6 проведено слідчий експеримент на який він добровільно погодився та повідомив слідчому усі відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення, тим самим він активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України).
Пояснили, що згідно показань обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_10 , наданих ними в суді та які узгоджуються між собою, ОСОБА_6 повністю оплатив лікування та реабілітацію потерпілої, сплативши їй в загальній сумі 150 000 грн. Потерпіла під час допиту підтвердила, що жодних претензій до обвинуваченого не має, адже він здійснив повне відшкодування шкоди. Також вказала, що обвинуваченого пробачила і просила суд врахувати його вік та не позбавляти волі.
Вважають, що обвинувачений добровільно відшкодував завданий збиток, що є окремою обставиною, яка пом'якшує покарання, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, помилково не врахованою судом першої інстанції при призначені покарання.
Також просять звернути увагу, що після наїзду на потерпілу, ОСОБА_6 відразу сам викликав поліцію та швидку допомогу. Постійно перебував поряд з потерпілою, підтримуючи її голову та говорячи з нею, оскільки вона була при свідомості. В подальшому був на зв'язку з подругою потерпілої і відвідував потерпілу в лікарні. Таким чином, ОСОБА_6 надав іншу допомогу потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, що також є окремою обставиною, яка пом'якшує покарання, передбаченою п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України, не врахованою судом першої інстанції при призначені покарання.
На думку апелянтів, поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 після вчинення кримінального правопорушення, а також під час досудового розслідування та судового розгляду справи вказує на те, що суд повинен був врахувати як мінімум три обставини, які пом'якшують покарання, передбачені п. 1, 2, 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України, а саме: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку; надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, що не було зроблено.
Сторона захисту вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, перейшовши до більш м'якого виду основного покарання у виді пробаційного нагляду, з покладенням обов'язків передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України, буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
20 грудня 2024 року приблизно о 16:40 год, у темний (вечірній) час доби, у похмуру погоду, за відсутності опадів, водій ОСОБА_6 , в порушення вимог п. 2.9 «а» ПДР України, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (0,36 проміле), керуючи технічно справним автомобілем «GreatWall Hover», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по вологій, чистій, асфальтобетонній проїзній частині вул. Троїцької, яка має по дві смуги руху в кожному напрямку, які поділені між собою дорожньою розміткою 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, із відповідними змінами та доповненнями (далі - ПДР), зі сторони вул. Електронної в напрямку вул. Космонавтів у м. Миколаєві.
Рухаючись в обраному напрямку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, який розташовується неподалік АЗС «ANP», що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Заповідна, 27, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 «пішохідний перехід» розділу 34 ПДР та дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 «пішохідний перехід» розділу 33 ПДР, водій ОСОБА_6 , усвідомлюючи обов'язок беззастережно виконувати вимоги ПДР та маючи можливість їх виконати, грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», п. 2.9 «а», 12.3, 18.1 ПДР, а саме: будучи зобов'язаним знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, розуміючи, що його дії не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю громадян, завдавати матеріальних збитків, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагуючи на її зміни, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувала пішохід ОСОБА_10 , перетинаючи проїзну частину вул. Троїцької зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, не зменшив швидкості свого руху та не зупинився перед пішохідним переходом, щоб дати дорогу пішоходу, а навпаки продовжив рух прямо, внаслідок чого допустив на неї наїзд.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді переломів 2, 3, 4, 5, 6, 11 ребер справа, які ускладнились малим гемотораксом справа, перелому тіла 9 грудного хребця, закритого внутрішньо суглобового перелому зовнішнього відростка правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, струсу головного мозку, забійної рани тім'яної ділянки голови, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок злочинного порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», п. 2.9 «а», 12.3, 18.1 ПДР, які знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Позиції учасників судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили задовольнити апеляційну скаргу та пом'якшити обвинуваченому покарання.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_10 надіслала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі. Також висловилася з приводу апеляційної скарги захисників, вказавши, що обвинувачений повністю відшкодував їй майнову і моральну шкоду у сумі 150 00 грн, вона претензій до нього не має та примирилася з обвинуваченим, оскільки він приніс їй щирі вибачення та надав допомогу безпосередньо після вчинення злочину. Також вказала, що вона просила суд першої інстанції врахувати похилий вік обвинуваченого ОСОБА_6 і не призначати йому покарання у виді позбавлення волі. Вважає, що покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік, про яке просять захисники в апеляційній скарзі, є достатнім для виправлення ОСОБА_6 та повністю відповідає її інтересам як потерпілої.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, є обґрунтованими та відповідають дослідженим судом доказам. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286-1 КК України. В цій частині вирок апелянтами не оскаржується.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить їх аналіз відповідно до ст. 404 КПК України, та перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисників щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то вони є частково обґрунтованими.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Однак, оскаржуване рішення щодо обвинуваченого ОСОБА_6 в частині призначеного основного покарання прийнято без достатнього врахування вимог ст. ст. 50, 65 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до нетяжких злочинів, характеризується позитивно за місцем проживання та роботи, є не судимим в силу ст. 89 КК України, офіційно працевлаштований, не перебуває на обліку лікаря-психіатра та лікаря-нарколога.
Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом'якшує покарання обвинуваченого, судом першої інстанції визнано щире каяття, яке виявилось у засудженні вчиненого, висловленні жалю, поведінці обвинуваченого після ДТП (викликав поліцію та швидку, підтримував потерпілу), ставленні до потерпілої (щирі вибачення, відвідування в лікарні, відшкодування витрат на лікування).
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.
З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого ОСОБА_6 , наявності обставини, що пом'якшує покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування вимог ст. 75 КК України, про що просила потерпіла, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху у стані алкогольного сп'яніння.
Разом з тим, за висновком суду першої інстанції, відсутні підстави для застосування при призначенні покарання вимог ст. 69 КК України. З цими висновками колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
При призначенні покарання, суд першої інстанції недостатньо врахував, що хоча вчинений злочин є нетяжким, але вчиненим з необережності. Окрім того, недостатньо враховані дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , а також наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 з початку досудового розслідування повністю визнав свою провину у вчиненому злочині, висловив щирий жаль та осуд за свої дії. Після ДТП відразу викликав швидку допомогу та перебував поряд з потерпілою, підтримуючи її. В подальшому, прийняв усі заходи на відшкодування майнової та матеріальної шкоди потерпілій, відразу надав кошти на її оперативне лікування, про що потерпіла пояснила в суді першої інстанції, а також у заяві до апеляційного суду.
Суд першої інстанції зазначив, але фактично не врахував, що ОСОБА_6 офіційно працевлаштований, характеризується позитивно за місцем роботи та місцем проживання, сумлінно ставиться до праці та має бездоганну поведінку у суспільстві. Не враховано, що ОСОБА_6 проживає разом із своєю матір'ю, 1940 року народження (85 років), яка, зважаючи на похилий вік, потребує догляду та допомоги від сина, інших осіб, які б взмозі здійснювати догляд, немає.
Окрім того, ОСОБА_6 з 2017 року є особою з інвалідністю III групи, визначеної йому безстроково, є особою пенсійного віку. Відповідно до виписок із медичних карт за 2025 рік, ОСОБА_6 має ряд захворювань та потребує постійного нагляду сімейного лікаря та лікаря-невролога з метою контролю за перебігом захворювань, а також потребує постійного лікування (в тому числі в стаціонарі) для підтримки стану здоров'я та якості життя.
Судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 врахована лише одна обставина, яка пом'якшує покарання, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, а саме: щире каяття, яке виявилось у засудженні вчиненого, висловленні жалю, поведінці обвинуваченого після ДТП (викликав поліцію та швидку, підтримував потерпілу), ставленні до потерпілої (щирі вибачення, відвідування в лікарні, відшкодування витрат на лікування).
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи захисників, що під час досудового розслідування за участю ОСОБА_6 проведено слідчий експеримент, на який він добровільно погодився та повідомив слідчому усі відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення, тим самим активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України).
Окрім того, згідно показань обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_10 , наданих ними в суді та які узгоджуються між собою, ОСОБА_6 повністю оплатив лікування та реабілітацію потерпілої, сплативши їй в загальній сумі 150000 грн. Потерпіла під час допиту підтвердила, що жодних претензій до обвинуваченого не має, адже він здійснив повне відшкодування шкоди. Також вказала, що обвинуваченого пробачила і просила суд врахувати його вік та не позбавляти волі. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, цивільний позов потерпілою не заявлено.
Зазначені обставини потерпіла підтвердила у свої заяві, яка надійшла до апеляційного суду, в якій зазначила, що в матеріалах справи міститься її розписка про отримання від ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 150000 грн. Вважає, що покарання у виді пробаційного нагляду, про яке просять захисники в апеляційній скарзі, є достатнім для виправлення ОСОБА_6 та повністю відповідає її інтересам як потерпілої.
Думка потерпілої, яка просила не позбавляти волі обвинуваченого ОСОБА_6 , судом першої інстанції врахована не була. Проте, на переконання колегії суддів, позиція потерпілої, у сукупності із даними про особу винного, наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання, є вирішальною.
Таким чином, обвинувачений добровільно відшкодував завданий збиток, що є окремою обставиною, яка пом'якшує покарання, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, що помилково не враховано судом першої інстанції при призначені покарання.
Також судом недостатньо врахована поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 після наїзду на потерпілу, який відразу сам викликав поліцію та швидку допомогу. Постійно перебував поряд з потерпілою, в подальшому відвідував потерпілу в лікарні та відразу відшкодував витрати на оперативне втручання. Тобто, обвинувачений ОСОБА_6 надав іншу допомогу потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, що також є окремою обставиною, яка пом'якшує покарання, передбаченою п.2-1 ч. 1 ст. 66 КК України, яка також не врахована судом першої інстанції при призначені покарання.
Отже, поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 після вчинення кримінального правопорушення, а також під час досудового розслідування та судового розгляду справи вказує на те, що наявні три обставини, які пом'якшують покарання, передбачені п. 1, 2, 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України, а саме: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку; надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, чого зроблено не було.
Колегія суддів погоджується з доводами захисників, що за наявності вищевказаних кількох пом'якшуючих обставин, з урахуванням виключно позитивних даних про особу винного та його похилий вік, а також послідовної позиції потерпілої, можливо призначити основне покарання обвинуваченому ОСОБА_6 із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України.
Так, згідно діючого законодавства, покарання має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. За змістом ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час призначення покарання.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи винного, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Колегія суддів дійшла висновку, що захисниками наведені аргументовані доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 основного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Враховуючи всі обставини, які були встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції основне покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на визначений у вироку строк, не відповідає як принципу співмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням, так й не узгоджується з принципами гуманізму і справедливості.
Діючим законодавством передбачено можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, з урахуванням вимог передбачених ч.1 ст. 69 КК України, якою передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
З огляду на те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої ОСОБА_6 не уникав, враховуючи поведінку обвинуваченого за період кримінального провадження, виключно позитивні дані про особу винного, а також ураховуючи наведені обставини, які пом'якшують покарання, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також думки потерпілої, яка просила не позбавляти обвинуваченого волі, колегія суддів вважає, що встановлені обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Зазначені обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, свідчать про те, що призначення з урахуванням ч. 1 ст. 69 КК України покарання, тобто іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті, забезпечить досягнення закріплених у ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання, виходячи з принципу індивідуалізації покарання.
Колегія суддів вважає, що покарання, яке просили призначити захисники обвинуваченому ОСОБА_6 (з урахуванням вимог ст. 69 КК України) у виді пробаційного нагляду, з покладенням обов'язків передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України, відповідатиме меті покарання та є необхідним і достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, враховуючи обставини вчиненого кримінального правопорушення та тяжкість наслідків, що настали, а саме завдання потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суд вбачає за необхідне залишити без змін призначене обвинуваченому ОСОБА_6 судом першої інстанції додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке правильно визначено в межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України.
За такого, апеляційна скарга захисників підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 413, 414, 424, 425, 426, 532 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Інгульського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 змінити в частині призначення основного покарання.
Пом'якшити ОСОБА_6 основне покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням вимог ст. 69 КК України до пробаційного нагляду строком на 1 рік, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК України, покласти на ОСОБА_6 обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_6 рахувати з дня набрання вироком законної сили, тобто з 04 грудня 2025 року.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3