4 грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12017150020003513 від 08.08.2017 року за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 , на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2025 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Миколаєва, громадянку України, з вищою освітою, яка працює завідувачем відділення судово-медичної цитології Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої
-обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
обвинувачена ОСОБА_6
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням кримінального процесуального закону, що потягнуло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України за обставин, викладених в обвинувальному акті, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. У ході апеляційного розгляду повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження шляхом дослідження наданих суду першої інстанції доказів, зазначених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст заперечення на апеляційну скаргу
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачена просить вирок суду залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_6 , визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор вважає, що оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням кримінального процесуального закону, що потягнуло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зауважує, що у ході судового розгляду було встановлено та у самому вироку суду зазначено, що про підозру у вчинені кримінального правопорушення ОСОБА_6 була повідомлена 15.01.2018р., тоді як експертиза потерпілої ОСОБА_8 була проведена 10.08.2017р., тобто на момент проведення експертизи обвинувачена ОСОБА_6 не набула статусу сторони кримінального провадження. То ж, висновок суду про порушення у даному випадку вимог статті 69 КПК України (перебування експерта у службовій залежності від обвинуваченої як сторони кримінального провадження) під час проведення судово-медичної експертизи не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону. Вказує, що не відповідають положенням закону і посилання суду на те, що ОСОБА_6 «де факто» набула статусу підозрюваної на момент проведення експертизи через твердження потерпілої ОСОБА_7 у своїй заяві до поліції про те, що саме ОСОБА_9 спричинила їй тілесні ушкодження.
Звертає увагу, що відкидаючи наданий стороною обвинувачення висновок експерта від 10.08.2017 №1162, суд у вироку обмежився лише констатацією, що було порушено право обвинуваченої на захист та належну правову процедуру. Пояснює, що судом у вироку не зазначено, яким чином присутність самої громадянки ОСОБА_6 та інших осіб при проведенні експертизи потерпілої ОСОБА_8 вплинула на право на захист самої ОСОБА_6 (зокрема, яке ж з його елементів наведених у статті 20 КПК України, було знівельовано, звужено чи обмежено). Так само, судом не зазначено і яким чином службова залежність експерта ОСОБА_10 від громадянки ОСОБА_6 (а не, наприклад, від потерпілої ОСОБА_8 , коли б такий вплив був очевидним) вплинула на проведену ним експертизу, враховуючи, що потерпіла ОСОБА_7 під час допиту у судовому засіданні підтвердила, що не маж жодних сумнівів щодо проведеної експертизи, та не мала заперечень щодо присутності інших осіб при її проведенні.
На думку сторони обвинувачення, відкидаючи з зазначених підстав висновок експерта від 10.08.2017р. №1162, суд фактично вдався до застосування належної юридичної процедури як самоцілі у кримінальному провадженні, а не як умови досягнення результатів кримінального судочинства, зокрема, захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань та справедливого нового розгляду. Крім того, зауважує, що оцінюючи вищезазначений висновок експерта, суд дійшов до висновку, що а ні сторона обвинувачення, а ні потерпіла сторона не довела поза розумним сумнівом, що наявні у потерпілої тілесні ушкодження виникли саме 07.08.2017р. внаслідок протиправних дій обвинуваченої ОСОБА_6 , не містять таких доказів і матеріали справи. Не погоджуючись із таким висновком суду, прокурор вказує, що під час судового розгляду був допитаний сам експерт ОСОБА_10 , який на запитання учасників судового провадження про розбіжності в датах у його висновку, зазначив, що потерпіла ОСОБА_8 могла отримати згадані тілесні ушкодження саме 07.08.2017. На підтвердження цих обставин стороною обвинувачення було надано висновок експерта від 22.09.2017р. №1368/1162-17р., згідно з яким потерпіла ОСОБА_7 могла отримати тілесні ушкодження зазначені у висновку експерта №1162 від 10.08.2017р. за обставин, викладених у поясненні потерпілої та протоколі допиту свідка ОСОБА_11 , а також у протоколах слідчого експерименту з потерпілою та свідком.
Стверджує, що суд у своєму вироку не надав належної оцінки такому висновку, зазначивши, що «експерт, намагаючись виправити (змінити) надані раніше висновки, які містять суттєві розбіжності з версією сторони обвинувачення та показами потерпілої, більше як через місяць, а саме 22.09.2017 склав додатковий висновок №1368/1162-17р. та те, що такі дії суд розцінює як необ'єктивність та заінтересованість». Разом з тим, судом не взято до уваги той факт, що експерт склав згаданий висновок не самостійно, а на підставі постанови слідчого СВ Центрального ВПГУНП в Миколаївській області від 04.09.2017, про що і зазначено у вступній частині вироку.
Зауважує, що стороною обвинувачення було заявлено клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_8 проте суд відмовив у задоволенні клопотання, чим на думку сторони обвинувачення, допустив неповноту судового розгляду.
Пояснює, що на підтвердження версії сторони обвинувачення щодо вчинення саме громадянкою ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, є покази потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 , протоколи проведення слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка у ході яких вказані учасники відобразили механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілій.
Вважає очевидно необґрунтованим висновок суду про неправдивість показів потерпілої ОСОБА_12 в частині спричинення їй ударів по рукам, через те, що остання не вказувала про це у заяві про вчинення кримінального правопорушення ( а зазначила лише про удар в область грудей), оскільки заява потерпілої була написана безпосередньо після конфлікту в доволі напруженій обстановці, при цьому, пізніше, про удари по руках потерпіла зазначала при проведенні експертизи свідкам ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .
Звертає увагу, що слідчий експеримент за участі потерпілої ОСОБА_8 проводився 21.08.2017р., за участю свідка ОСОБА_11 - 25.08.2017р., тобто через короткий проміжок часу після подій щодо яких висунуте обвинувачення. При цьому, потерпілу піл час судового розгляду було допитано 01.02.2019р., а свідка ОСОБА_14 - 26.03.2019р., тобто, в середньому, через півтора року після подій, а тому потерпіла і свідок повідомляли суд, що вже чітко не пам'ятають усіх обставин у зв'язку зі спливом часу. В той же час, свідок ОСОБА_11 під час допиту наголошував, що все відбувалось так, як він повідомляв у ході слідчого експерименту на камеру.
Таким чином, вважає, що висновок суду про те, що такі протоколи самі по собі не доводять винуватості ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. оскільки вони не усувають протиріч у показах обвинуваченої, потерпілої та самого свідка, не ґрунтуються на вимогах чинного кримінального процесуального законодавства.
Узагальнені доводи заперечення на апеляційну скаргу.
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачена вважає, що вирок суду ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими рід час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, а тому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення., вирок суду - без змін.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що 07.08.2017 року близько 12:00 години, вона, перебуваючи за адресою вул. Потьомкінська, 138 в м. Миколаєві у приміщенні прекурсорної кімнати Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи, під час раптово виниклої сварки, на ґрунті неприязних відносин, що виникли через те, що у прекурсорній кімнаті погано відчиняються замки, маючи умисел на спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, умисно нанесла останній один удар правою рукою навідліг в область лівої частини грудей та два удари правою та лівою рукою по передпліччях правої та лівої руки потерпілої, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці лівої молочної залози та обох верхніх кінцівок, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1162 від 10.08.2017 року по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.
Визнаючи ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та виправдовуючи її на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що орган досудового розслідування не встановив, а прокурор не надав суду беззаперечних належних та допустимих доказів на доведення винуватості ОСОБА_6 і для цього вичерпано можливості їх отримання, а докази, надані стороною обвинувачення, не доводять поза розумним сумнівом факт вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводіа апеляційної скарги, думку обвинуваченої, яка вважала вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути належно мотивовано.
Суд зобов'язаний мотивувати прийняте рішення, а саме обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію та переконливо довести, чому одні докази покладені в його основу, а інші відкинуті або не враховані. За наявності суперечливих доказів суд повинен проаналізувати їх, навести мотиви свого рішення. Тобто, вирок суду повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається.
Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував вимоги ч.3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналогічна вимога міститься і в ч.3 ст. 373 КПК України.
За змістом ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
В апеляційній скарзі прокурор в загальному вказує, що суд не навів переконливих мотивів, з яких відкинув одні докази та взяв до уваги інші, не надав оцінку ряду письмових доказів, а зазначив лише, що вони не містять будь-яких фактичних даних на підтвердження вини обвинуваченої.
Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції відповідно до вимог закону обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті та перевірені у судовому засіданні, надавши їм належну правову оцінку, зазначивши у вироку, чому він узяв до уваги одні докази й відкинув інші.
Визнаючи ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та виправдовуючи її на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що орган досудового розслідування не встановив, а прокурор не надав суду беззаперечних належних та допустимих доказів на доведення винуватості ОСОБА_6 і для цього вичерпано можливості їх отримання, а докази, надані стороною обвинувачення, не доводять поза розумним сумнівом факт вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, що з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, є підставою для її виправдання за пред'явленим обвинуваченням.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, вважає їх обґрунтованими, достатніми та законними, з огляду на наступне.
Відповідно до обвинувального акта 07.08.2017 року близько 12:00 години, ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою вул. Потьомкінська, 138 в м. Миколаєві у приміщенні прекурсорної кімнати Миколаївського обласного бюро судово-медичної експертизи, під час раптово виниклої сварки, на ґрунті неприязних відносин, що виникли через те, що у прекурсорній кімнаті погано відчиняються замки, маючи умисел на спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, умисно нанесла останній один удар правою рукою навідліг в область лівої частини грудей та два удари правою та лівою рукою по передпліччях правої та лівої руки потерпілої, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці лівої молочної залози та обох верхніх кінцівок, які згідно висновку судово-медичної експертизи №1162 від 10.08.2017 року по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
На підтвердження доведення вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України стороною обвинувачення надано докази, а саме: заяву ОСОБА_8 від 07.08.2017 року, висновок експерта від 10.08.2017 року №1162, висновок додаткової судово-медичної експертизи від 22.09.2017 року №1368/1162-17р., протокол проведення слідчого експерименту від 21.08.2017 року із фототаблицею до нього, протокол проведення слідчого експерименту від 25.08.2017 року із фототаблицею до нього, протокол проведення слідчого експерименту від 23.01.2018 року із фототаблицею до нього, копії консультативного висновку лікаря-фахівця з судової медицини ОСОБА_16 від 09.08.2017р.
Судом першої інстанції була допитана потерпіла ОСОБА_8 яка суду показала, що з 2002 року вона працює в Миколаївському обласному бюро судово-медичної експертизи. 07 чи 08 серпня 2017 року, більш точної дати вже не пам'ятає, близько 11:00 години до неї в кабінет зайшла виконуюча обов'язки начальника Миколаївського обласного бюро СМЕ ОСОБА_6 та повідомила, що в прекурсорній кімнаті не працюють замки. Після цього, вона разом із робочим бюро - ОСОБА_11 та відповідальною за вказане приміщення ОСОБА_13 пішли до прекурсорної кімнати, щоб подивитись, що саме там не працює. В прекурсорній кімнаті знаходився сейф, який розділений на комірки, і ОСОБА_11 почав їх відкривати та закривати, перевіряючи на справність. В цей момент, до прекурсорної кімнати швидко заходить ОСОБА_6 з головним бухгалтером ОСОБА_17 та починає казати, що то не так, це не так. Вона попросила ОСОБА_6 не кричати та повідомила їй, що зараз зателефонує чоловіку, який виконував ці роботи, щоб він приїхав та подивився, оскільки у них все закривається та все нормально працює. Не дивлячись на це, ОСОБА_6 почала вказувати на якісь недоліки та зазначила, що на виході в дверях не працює ручка та замок. ОСОБА_11 подивився вказаний замок, але все працювало. В той момент, коли вона з ОСОБА_11 перебували у коридорі до прекурсорної кімнати, ОСОБА_6 вийшла з вказаної кімнати до коридору, підійшла до неї та нанесла їй удар рукою в ліву частину грудей, а потім ще нанесла удар руками по її рукам. В момент нанесення їй удару ОСОБА_6 , поруч з нею біля дверей знаходився ОСОБА_11 та все бачив. Після цього, вона вибігла з приміщення на вулицю та викликала працівників поліції. Через деякий час, приїхали працівники поліції, які опитали її та ОСОБА_11 з приводу даного інциденту і вона показувала їм почервоніння в області грудей, оскільки на руках ще ніяких слідів від удару не було. ОСОБА_11 також бачив почервоніння на її тілі, які вона показувала працівникам поліції. Крім того, приїжджав ще журналіст, який також записував про вказані події та фотографував. Будь-яких конфліктів у неї з ОСОБА_6 до вказаних подій не було та причина даного конфлікту їй не відома. Після вказаного інциденту, вона також показувала свої тілесні ушкодження працівникам в бухгалтерії. З приводу отриманих тілесних ушкоджень вона за наданням медичної допомоги не зверталась. Лише через декілька днів їй дали направлення на проходження судово-медичної експертизи і експерт ОСОБА_10 їй повідомив, що проводитиме дану експертизу лише у присутності ОСОБА_6 , оскільки вона забороняє йому проводити експертизу без неї, з приводу чого вона не заперечувала. При проведенні судово-медичної експертизи, яку проводив експерт ОСОБА_10 , були присутні ОСОБА_6 та заступник начальника ОСОБА_16 .
В апеляційній скарзі прокурор звертає увагу, що суд відкидаючи наданий стороною обвинувачення висновок експерта від 10.08.2017 №1162, обмежився лише констатацією, що було порушено право обвинуваченої на захист та належну правову процедуру, не зазначив, яким чином присутність самої громадянки ОСОБА_6 та інших осіб при проведенні експертизи потерпілої ОСОБА_8 вплинула на право на захист самої ОСОБА_6 , та не зазначено і яким чином службова залежність експерта ОСОБА_10 від громадянки ОСОБА_6 вплинула на проведену ним експертизу. Проте суд апеляційної інстанції критично оцінює такі зауваження прокурора.
Суд першої інстанції оцінив вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку та зауважив, що ч.2 ст.69 КПК України встановлено, що не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.
Статтею 3 КПК України встановлено, що стороною кримінального провадження є - з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування та не заперечувалось сторонами, підозра у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_6 була повідомлена 15.01.2018 року, а експертиза потерпілої була проведена 10.08.2017 року, що фактично свідчить про те, що на момент проведення експертизи обвинувачена ОСОБА_6 не набула процесуального статусу сторони кримінального провадження.
В той же час, відповідно до ст.477 КПК України, ст.125 КК України віднесена до кримінального провадженням у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
Із заяви потерпілої ОСОБА_8 до начальника Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області від 07.08.2017 року вбачається, що вона зазначає про нанесення їй тілесного ушкодження саме ОСОБА_6 . Тобто, суд вірно зауважив, що де-факто з 07.08.2017 року ОСОБА_6 набула статусу підозрюваної. З копії розпорядження голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 05.07.2017 року №251-рк вбачається, що на ОСОБА_6 - завідувача відділення судово-медичної цитології Миколаївського обласного бюро СМЕ Миколаївської обласної ради покладено виконання обов'язків начальника Миколаївського обласного бюро СМЕ до призначення керівника. Таким чином, враховуючи те, що експертизу потерпілій ОСОБА_8 10.08.2017 року проводив експерт Миколаївського обласного бюро СМЕ ОСОБА_10 , який фактично перебував у службовій залежності від обвинуваченої ОСОБА_6 .
З огляду на вказані обставини суд зазначив, що дійсно де-юре станом на 10.08.2017 року ОСОБА_6 ще не була стороною кримінального провадження - підозрюваною. В той же час, у стороннього спостерігача викликають цілком обґрунтовані сумніви в неупередженості експерта та в об'єктивності наданих висновків, оскільки потерпіла ОСОБА_8 на час проведення експертизи працювала старшою медсестрою в Миколаївському обласному бюро СМЕ, а обвинувачена ОСОБА_6 в цей час виконувала обов'язки начальника Миколаївського обласного бюро СМЕ.
Частиною 1 ст.1 ЗУ «Про запобігання корупції» встановлено, що потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Таким чином, суд дійшов вірних висновків, що при проведенні експертиз від 10.08.2017 року №1162 та від 22.09.2017 року №1368/1162-17р. експерт ОСОБА_10 діяв в умовах потенційного конфлікту інтересів. А тому, твердження обвинуваченої про порушення експертом ОСОБА_10 при проведенні експертизи ст.69 КПК України є цілком логічними та обґрунтованими.
Крім того, відповідно до п.2.13 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи від 17.01.1995 року №6 встановлено, що при проведенні судово-медичної експертизи можуть бути присутні слідчий (за винятком проведення експертизи особи іншої статі, коли це супроводжується її оголенням) , обвинувачений та інша особа (тільки з дозволу слідчого) , лікарі лікувально-профілактичних закладів з дозволу слідчого.
З матеріалів справи не встановлено та сторонами не доведено належними доказами, що слідчим надавались дозволи на присутність під час проведення експертизи сторонніх осіб, що свідчить про недотримання вимог вказаної вище Інструкції експертом ОСОБА_10 .
В судовому засіданні встановлено і не заперечувалось сторонами, що при проведенні експертизи потерпілої ОСОБА_8 були присутніми обвинувачена ОСОБА_6 та заступник начальника експертної установи ОСОБА_16 .
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_16 пояснив, що він був присутнім при проведенні судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_8 , так як до його посадових обов'язків входило право контролювати якість і строки проведення судово-медичних експертиз та доведення до відома начальника про виявлені недоліки. В той же час, належних та допустимих доказів на підтвердження таких повноважень суду надано не було та матеріалами справи не підтверджено.
Присутність заступника начальника бюро СМЕ ОСОБА_16 під час проведення експертизи викликало у суду цілком обґрунтовані сумніви у відсутності у нього заінтересованості в результатах експертизи, так як за день до проведення експертизи, а саме 09.08.2017 року він проводив огляд потерпілої ОСОБА_8 та надав консультативний висновок. З огляду на викладені обставини суд зазначає, що системні порушення, допущені під час проведення експертизи від 10.08.2017 року №1162 та дії експерта ОСОБА_10 в умовах потенційного конфлікту інтересів свідчать, що в даному випадку відбулось порушення прав, як потерпілої ОСОБА_8 , а саме на належну правову процедуру (отримання об'єктивного та неупередженого висновку), так і обвинуваченої ОСОБА_6 - право на захист та належну правову процедуру. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимими доказами висновки судово-медичної експертизи від 10.08.2017 року №1162, та додаткової судово-медичної експертизи від 22.09.2017 року №1368/1162-17р.
Що стосується протоколів слідчих експериментів від 21.08.2017 року за участі потерпілої ОСОБА_8 , від 25.08.2017 року за участі свідка ОСОБА_11 та від 23.01.2018 року за участі обвинуваченої ОСОБА_6 суд зазначив, що з протоколу проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченої ОСОБА_6 від 23.01.2018 року вбачається, що остання детально описала події, які відбувались в коридорі перед прекурсорною кімнатою, місця розташування свідків та надала пояснення на уточнюючі запитання слідчого. В той же час, як вбачається з протоколів слідчих експериментів проведених за участі потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 , за своєю суттю вони є майже ідентичними. В них описані події в загальних рисах без уточнення з боку сторони обвинувачення обставин, які підлягають доказуванню, а саме, місце розташування кожного із учасників та свідків події, спосіб і кількість нанесених ударів (за наявності).
Так, про це свідчить те, що потерпіла не зазначала, а слідчий не уточнював, місце розташування її та обвинуваченої відносно один одного (лицем один до одного, спиною, лівим чи правим боком, тощо). Тобто, розташування обвинуваченої та потерпілої вказаним протоколом не встановлено. Вказана обставина свідчить, що досудове розслідування проходило однобоко, а слідчий формально підійшов до здобуття доказів та формування доказової бази.
З вказаного протоколу вбачається, і про це вказує потерпіла, що обвинувачена вдарила її навідліг правою рукою в ліву частину грудей. Після цього нанесла їй ще два удари обома руками по передпліччях лівої і правої руки. В той же час, з протоколу проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_11 вбачається, що потерпіла стояла з правого боку від обвинуваченої і остання нанесла їй правою рукою навідліг в ліву частину грудей. Щодо нанесення ударів по рукам в протоколі слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_11 нічого не зазначено.
З урахуванням викладеного, такі покази свідка та потерпілої під час слідчого експерименту, викликали цілком обґрунтовані сумніви в частині виникнення тілесних ушкоджень у потерпілої на обох руках та кількість завданих ударів. Як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду такі суттєві протиріччя в показах потерпілої ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_11 усунуті не були, з огляду на що, суд вірно надав перевагу саме показам обвинуваченої.
Вказані вище обставини свідчать, що органом досудового розслідування не було досягнуто легітимної мети слідчого експерименту, а саме перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. За такого, суд дійшов цілком логічного та обґрунтованого висновку, що досудове розслідування відносно обвинуваченої велось з порушенням визначеної кримінальним процесуальним законом процедури, однак це порушення прямо не вплинуло на отримання доказів, а саме протоколів слідчих експериментів та не потягло за собою визнання таких доказів недопустимими. В той же час, враховуючи, що покази свідків, потерпілої та обвинуваченої мають суттєві протиріччя як між собою, так і з матеріалами справи, і такі протиріччя не були усунуті чи спростовані шляхом проведення слідчих експериментів, суд оцінив протоколи слідчих експериментів критично та не прийняв їх до уваги при прийнятті рішення, оскільки такі протоколи самі по собі не доводять поза розумним сумнівом винуватість обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при цьому суд першої інстанції не обмежився вищевикладеним, ретельно проаналізував інші докази у даному кримінальному провадженні, на які прокурор послався як на підтвердження винуватості обвинуваченої. Доводи прокурора, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки є безпідставними.
Перелік доказів, зазначених прокурором у доводах апеляційної скарги відповідає переліку доказів, які суд першої інстанції дослідив та проаналізував під час судового розгляду, дав їм належну оцінку у вироку. При цьому суд належним чином мотивував свої висновки, посилаючись на правові позиції Верховного Суду.
Також судом вірно вказано критично оцінено та при прийнятті рішення не прийнято до уваги копію консультативного висновку спеціаліста від 09.08.2017 року, який не відповідає вимогам ст.ст.99, 242 КПК України.
Зі ст.3 КПК України встановлено, що потерпілий, його представник та законний представник є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення. Відповідно до вказаних вимог кримінально-процесуального законодавства, потерпіла та її представник, як сторона обвинувачення, зобов'язані були виконати вимоги ст.290 КПК України в частині відкриття стороні захисту вказаного консультативного висновку спеціаліста від 09.08.2017 року. В судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що вказаний висновок спеціаліста стороні захисту в порядку виконання ст.290 КПК України не відкривався, доказів на підтвердження такого суду не надано, а відповідно при прийнятті рішення судом до уваги не приймався.
Підсумовуючи викладене та враховуючи, що більшість зібраних у кримінальному провадженні доказів, на думку колегії суддів, не мають доказового значення, оскільки у них відсутні відомості щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до положень ч.1 ст.91 КПК України, суд першої інстанції вірно визнав, що орган досудового розслідування не встановив, а прокурор не надав суду беззаперечних належних та допустимих доказів на доведення винуватості ОСОБА_6 і для цього вичерпано можливості їх отримання. Докази, надані стороною обвинувачення, не доводять поза розумним сумнівом факт вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за такого суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи прокурора, на які він посилається в апеляційній скарзі, були досліджені під час розгляду справи судом першої інстанції. При цьому суд дослідив обставини справи в повному обсязі, обґрунтування у вироку основані на доказах відповідно до матеріалів кримінального провадження, тому підстави для скасування вироку відсутні.
За таких обставин, оскільки апеляційна скарга прокурора не містить у собі достатніх підстав для скасування вироку та судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких нових обставин, які не були враховані судом першої інстанції при ухвалені вироку, апеляційний суд вважає необхідним вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2025 року стосовно ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: