Провадження № 2/742/1508/25
Єдиний унікальний № 742/2913/25
08 грудня 2025 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Шептун В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду через електронний суд, з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивує тим, що 23.01.2020 ОСОБА_1 було подано заявку ТОВ «Займер» на отримання кредиту № 107543 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. ТОВ «Займер» було направлено ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору. Відповідачу було перераховано кошти в сумі 2000,00 грн. на картковий рахунок зі строком повернення 14 днів та сплатою відсотків за користування коштами. Проте відповідачем умови договору не виконані, сума кредиту не повернута. 28.10.2021 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, тому до ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 10 400,00 грн., з яких 2000,00 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту, 8400,00 грн. - сума заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Оскільки ОСОБА_1 кредит та відсотки за кредитом не сплатив у повному обсязі, позивачем і продано до суду позовом про стягнення боргу, сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 02 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, яке відкладено до 08.12.2025.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. З прохальної частини позовної заяви вбачається, що представник позивача просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання також не з'явився, проте його представник - адвокат Денисенко С.В. надіслав до суду відзив на позовну заяву та додаткові пояснення по справі, у яких зазначив, що не погоджуються з викладеними в ній обставинами, вважає позов безпідставним та необґрунтованим.
Зокрема, представник відповідача зазначає, що стягнення суми кредиту та відсотків за користування ним можливе лише за умови доведення факту надання кредиту кредитором, а саме товариством з обмеженою відповідальністю «Займер», як це передбачено умовами договору. Зокрема, згідно з пунктом 1.1 договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит, а пунктом 1.4 передбачено, що кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної клієнтом. Проте ТОВ «Займер» не перераховувало відповідачу жодних коштів, а позивач у позові не надав належних доказів на підтвердження факту надання кредиту позичальнику саме кредитодавцем на умовах укладеного договору. Замість цього позивач подав лист ТОВ «Платежі онлайн», яке не є банківською установою та не уповноважене обслуговувати рахунки платників. Також, представник відповідача зазначає, що кредитним договором денна процентна ставка визначена у розмірі 2% , що суперечить вимогам Закону. Отже, умови договору є нікчемними і не підлягають застосуванню. Визначена позивачем сума витрат на правничу допомогу є надмірною та необґрунтованою.
Докази щодо розміру понесених відповідачем витрат у зв'язку з розглядом даної справи будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (відповідно до положень ч.8 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.247ЦПКУкраїни у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 23 січня 2020 року ОСОБА_1 укладено з ТОВ «Займер» договір № 107543 про надання коштів на умовах споживчого кредиту з сумою кредиту - 2000,00 грн., строком кредиту 14 днів, стандартною процентною ставкою 2 % в день або 730% річних, за фіксовано процентною ставкою (а.с.15-16).
Розділом №1 «Предмет договору» зазначеного договору визначено порядок повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором, а саме: платежі з повернення кредиту, сплати відсотків за його користування терміни їх сплати, в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с.15).
Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL6711 відповідачем 23.01.2020 .
Сторонами договору також узгоджено графік платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахування вартості супутніх послуг.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» 28.10.2021 року укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 у відповідності до умов якого, ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить товариству з обмеженою відповідальністю «Займер» , а товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло право вимоги грошових коштів від відповідача (а.с.18-21).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 характеристики права вимоги, переданих фактору клієнтом за договором та боржників за основними договорами ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 10 400,00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту складає 2000,00 грн.,заборгованість за відсотками 8400,00 грн., (а.с.10).
Відповідно до довідки про ідентифікацію, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір №107543 від 23.01.2020, ідентифікована товариством з обмеженою відповідальністю «Займер». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua/ (а.с.11).
ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на адресу відповідача направлялась вимога про виконання зобов'язань за кредитним договором в сумі 10 400 грн у строк до 7 днів здати отримання цієї вимоги. Вимога відповідачем не виконана, борг не погашено (а.с.8).
Як вбачається з копії інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» №1025/04 від 09.04.2025, ТОВ «Займер» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_1 та 26.11.2020 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2000,00 грн за реквізитами платіжної картки №5168-74ХХ-ХХХХ-2644, номер транзакції - 27976-92831-87528, номер замовлення - A177622B101709CLY107543T621979, дата та час проведення - 2020-01-23 10:48:06, код авторизації - 487495(а.с.26).
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України).
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до положень статті 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину.
Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Як встановлено матеріалами справи, позичальник ОСОБА_1 укладаючи кредитний договір підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL6711, зазначивши номер особистого електронного платіжного засобу, тобто рахунок НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк єбанківською таємницею.
Згідно пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність'банківською таємницею,зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.
Пунктом 64 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» від 29 липня 2022 року №164, що суб'єкт господарювання зобов'язаний не копіювати платіжний інструмент чи його реквізити.
Отже, відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до наведених вище постанов Правління НБУ позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
Крім того, згідно з нормами ст.46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердилися, операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулася.
На підтвердження виконання Товариством своїх зобов'язань, позивач надав інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 09.04.2025 за №1025/04, відповідно до якої 23 січня 2020 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2000 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 , емітент платіжної картки PRIVAT BANK, що являється доказом видачі кредитних коштів.
Крім того, згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 26.10.2025 за №20.1.0.00/7-251023/52096, вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 . Згідно виписки по рахунку, 23 січня 2020 року на дану картку зараховано 2000 грн.
Водночас, відповідачем не подано суду жодних доказів на спростування позиції позивача.
Так, відповідачем не подано обґрунтування про те, за яких обставин позикодавець мав можливість отримати його персональні дані або що ці персональні дані належать не йому. Фактично заперечуючи отримання кредитних коштів, відповідач не подав суду жодних доказів, що такі кошти, на зазначену ним платіжну картку не надходили або що ця картка йому не належить. Такими доказами могли бути відповідні довідки банків про відсутність рахунків у відповідача або все ж якщо зазначена платіжна картка йому належала, то виписки про рух коштів за вказані банківські дні про фінансові операції, зазначені позивачем.
При цьому суд звертає увагу, що такі докази, з огляду на інститут банківської таємниці, могли бути надані лише власником банківської карти, тобто відповідачем.
З огляду на вищенаведене, суд вважає доведеним факт укладення між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис .
Посилання у відзиві на те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які мають відповідати Положенню про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно з п. 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.
Водночас, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).
В матеріалах справи містяться інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн» та АТ КБ «Приватбанк», які надають відомості щодо суми перерахованих коштів та реквізитів рахунку позичальника.
В свою чергу, стороною відповідача не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 2000 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду у справі №910/4518/16 зробила висновок про те, що «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання».
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 107543 від 23.01.2020 був погоджений сторонами та становив 14 днів, тобто до 05.02.2020.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту № 107543 від 23.01.2020 передбачено, що продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 560 грн. за період з 23.01.2020 по 05.02.2020, виходячи з розрахунку: 2000 грн (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 14 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 14 днів до 05.02.2020 (строк кредитування).
Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», відповідно до статті 1048 ЦК України, має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема прострочення сплати суми кредиту та нарахованих процентів згідно з частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованим розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 560 грн.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Так, 28 жовтня 2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Таким чином, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» є новим кредитором у зобов'язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитного договору, що був укладений між первісним кредитором та ОСОБА_1 й доказів протилежного суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором про надання фінансового кредиту № 107543 від 23.01.2020 з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 2560 грн, а саме: 2000 грн. заборгованість за тілом кредиту та 560 грн. нараховані проценти.
Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п.8 ч.2 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позові позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року, укладений між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та адвокатом Пархомчук С.В., довіреність від 30.12.2024 року про уповноваження адвоката Пархомчука С.В. представляти інтереси ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», акт про отримання правової допомоги від 21.07.2025, платіжна інструкція №3 9482 від 21.07.2025 про оплату за правничу допомогу у сумі 10 500 грн та рахунок.
Оскільки судом позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 2625 грн.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., за тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп.
Керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 611, 625, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280-284 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ», представник позивача адвокат Пархомчук Сергій Валерійович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ»код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.82, офіс 7, заборгованість за кредитним договором №107543 від 23.01.2020 у розмірі 2560 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп.
Стягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ»код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.82, офіс 7, судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. та правничої допомоги в розмірі 2625 грн.
В іншій частині позову-відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» адреса: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Наталія ФЕТІСОВА