Справа № 636/6466/25
Провадження 1-і/636/27/25
Іменем України
08.12.2025 м. Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Чугуївського міського суду Харківської області клопотання прокурора Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12025221250000345 від 28.05.2025, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України,
На розгляді Чугуївського міського суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.
До обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань (№27), який спливає 12.12.2025.
Прокурором до суду подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , із посиланням на ті обставини, що на теперішній час повідомлена обвинуваченому підозра є обґрунтованою, крім того ризики, наведені в п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, а інші, більш м'які запобіжні заходи не дозволять забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.
Прокурор у судовому засіданні заявлене клопотання підтримав та наполягав на тому що інші, більш м'які, запобіжні заходи не дозволять уникнути встановлених ризиків та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 та виконання покладених на нього обов'язків.
Захисник - адвокат ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора не заперечував.
Обвинувачений ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора не заперечував.
Оскільки головуючий суддя ОСОБА_7 знаходиться на лікарняному, а від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченого, який закінчується, враховуючи стислість строків розгляду зазначеного клопотання, а також ті обставини, що законодавством прямо не врегульовано вирішення даного питання, суд вважає за доцільне застосувати аналогію закону, а саме Закону України від 13.04.2020 «Про внесення зміни до пункту 20-5 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
Крім того, суд враховує та вважає за доцільне застосувати рекомендації, викладені в п. 5 листа Верховного суду № 2/0/2/22 від 03.03.2022 щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану (за підписом Голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_8 ), у разі неможливості у визначений КПК України строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його може бути передано на розгляд до іншого судді визначеного в порядку, встановленому частиною третьою ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.
З урахуванням наведеного вище, клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу стосовно обвинуваченого розглядається іншим суддею.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.
До цих підстав віднесені: наявність ризику, що підозрюваний не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).
Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув'язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).
Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування. (Becciev v. Moldova, § 58).
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Вказані підстави враховані у національному законодавстві.
Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілого слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_5 злочину свідчить про підвищену суспільну небезпеку. ОСОБА_5 в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має постійне місце проживання, однак обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тому у суду є достатні підстави вважати, що він з метою ухилення від кримінального покарання може переховуватися від суду, чим перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також матиме можливість впливу на свідків та потерпілу, що матиме суттєве значення для встановлення обставин події.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ( Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню ( Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Обраний запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, зокрема, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду, тиску на свідків та потерпілу, перешкоджання кримінальному провадженню у інший спосіб.
Наявні перелічені ризики є реальними, такими, що на теперішній час не зменшились та продовжують існувати, що на даний момент, на думку суду, виключає можливість зміни виду запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_5 на більш м'який.
Суд вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінилися, стан здоров'я обвинуваченого не перешкоджає його утриманню у місці попереднього ув'язнення, а альтернативні запобіжні заходи не дозволять гарантувати його належну поведінку, тому наявна необхідність у збереженні саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тієї обставини, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя фізичної особи, на думку суду, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Отже, на теперішній час ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи. Таким чином, суд дійшов висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу.
Отже, враховуючи всі вищенаведені відомості, у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, якими прокурор обґрунтовував необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду клопотання прокурора всі ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду, та якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
За таких обставин, суд вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Враховуючи сукупність досліджених судом обставин та тяжкість покарання за злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити, продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись ст. ст. 176-178, 184, 188, 190, 191, 194, 314-317, 331, 334, 350, 369-372 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 (шістдесят) днів, до 05 лютого 2026 року включно, без визначення застави.
Строк дії ухвали визначити до 05 лютого 2026 року включно.
Копію ухвали направити начальнику ДУ «Харківський слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - в той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст постанови складено 08.12.2025.
Головуючий: суддя ОСОБА_1