Справа № 643/18663/25
Провадження № 2/643/7447/25
05.12.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_4
про розірвання шлюбу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про розірвання шлюбу.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 30.10.2009 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Від шлюбу у сторін є троє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач зазначає, що з кінця 2017 року відношення з відповідачем поступово погіршувались, між ними постійно виникали сварки на побутовому ґрунті, що призвело до втрати почуттів поваги та любові один до одного. В результаті чого між ними зникло взаєморозуміння. Будь-які спроби позивача примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у них з відповідачем різні погляди на сімейне життя та обов'язки. Подружні відносини між позивачем та відповідачем припинилися у вересні 2023 року. З цього часу позивач з відповідачем проживають окремо, спільне господарство не ведуть, діти мешкають з позивачем. Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача.
Ухвалою від 27.10.2025 року Салтівський районний суд міста Харкова прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі № 643/18663/25, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, судове засідання призначив на 21.11.2025 року.
18.11.2025 року представником відповідача подано заяву, відповідно до змісту якої просить суд надати строк для примирення на термін 6 місяців.
21.11.2025 року розгляд справи відкладено на 05.12.2025 року у зв'язку з перебуванням судді Новіченко Н.В. у нарадчій кімнаті.
Позивач та його представник у судовому засіданні 05.12.2025 року підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, проти надання часу на примирення категорично заперечували.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.12.2025 року наполягав на задоволенні клопотання та надання строку для примирення, проти розірвання шлюбу заперечував, оскільки вважає що є можливість зберегти сім?ю.
Судом розглянуто клопотання відповідача про надання часу для примирення та вирішено відмовити у його задоволенні, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.
Згідно зі ст. 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, незалежно від стану розгляду порушеного кримінального провадження, цивільної справи або справи про адміністративне правопорушення щодо домашнього насильства, заходи щодо примирення подружжя не вживаються.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком».
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.11.2018 у справі № 206/3459/16-ц, від 14.01.2020 у справі № 200/952/18, від 10.06.2020 у справі № 643/5316/18.
Оскільки суд не може формально застосовувати інститут примирення подружжя, тому, вирішуючи клопотання відповідача про надання строку на примирення, суд оцінює: строк, який сплинув із моменту пред'явлення позову про розірвання шлюбу; обставини справи, які свідчать про можливість примирення сторін; позицію іншого з подружжя щодо надання строку на примирення.
Водночас, звертаючись до суду з клопотанням про надання строку на примирення терміном 6 місяців відповідачем не наведено будь-яких об'єктивних обставин справи, які б свідчили про можливість примирення між сторонами.
Позивач, у свою чергу, зазначив, що категорично наполягає на розірванні шлюбу і не потребує надання строку на примирення.
Суд зазначає, що наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на це іншого подружжя не є правовою підставою для надання строку для примирення.
Крім того, після звернення позивача до суду з даним позовом сторонам так і не вдалось знайти шляхи для примирення. Позивач заявляє про своє стійке бажання розірвати шлюб, вважає за неможливе збереження сім'ї, під час розгляду справи із заявами про відмову від позову або залишення його без розгляду не звертався, що вказує на відсутність можливості примирення між сторонами.
Одночасно суд зазначає, що відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За таких обставин, судом не встановлено необхідність та дієвість застосування заходу для примирення подружжя з урахуванням обставин цієї справи у співвідношенні з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про надання строку на примирення задоволенню не підлягає.
Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30 жовтня 2009 року між позивачем, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_4 , зареєстрований шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане повторно Четвертим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 12.
Сторони від шлюбу мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження.
Сімейне життя позивача та відповідача не склалось, фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, сім'я розпалася та існує формально, примирення подружжя неможливе, а подальше спільне проживання і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Положеннями ч. ч. 3 та 4 ст. 56 СК України унормовано, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім'ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.
Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3 ст. 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Вирішуючи вказаний спір суд виходить з того, що побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушені сторони до навіть формального знаходження у зареєстрованому шлюбі та у подружніх відносинах.
Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони не проживають разом, примирення подружжя, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливе і суперечить інтересам сторін.
Також судом враховано конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, а також право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що передбачає право особи вільно обирати собі стан перебування у шлюбі чи його припинення.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачем порушує його вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що узгоджується із вимогами сімейного законодавства.
Посилання представника відповідача на можливість збереження сім'ї самі по собі не можуть бути підставою для відмови в позові, оскільки позивач заперечує проти збереження шлюбу та не згоден на продовження шлюбу з відповідачем.
Представником відповідача не наведено будь-яких переконливих доводів того, що сторони вчиняють дії, направлені на збереження сім'ї.
Одночасно суд зазначає, що позивач скористався своїм диспозитивним правом на подання позовної заяви про розірвання шлюбу, що свідчить про його бажання та намір розірвати шлюб із відповідачем. При цьому, жодних заяв про відмову від позову, відкликання позовної заяви чи залишення заяви без розгляду від позивача до суду не надходило, а у судовому засіданні позивач категорично наполягав на розірванні шлюбу, що вказує на відсутність можливості примирення між сторонами.
Щодо наведених представником відповідача доводів в частині того, що рішення позивача про розірвання шлюбу було сформовано під впливом своєї матері суд зазначає, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу. З огляду на поданий позов, позивач не має наміру зберігати шлюб, а навпаки виявив бажання розірвати укладений шлюб із відповідачем.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що не відповідає нормативному визначенню змісту шлюбних відносин та є неприпустимим у демократичному суспільстві.
Приймаючи до уваги причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б його інтересам, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені його особисті та майнові права, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задовольнити.
2. Розірвати шлюб, зареєстрований 30.10.2009 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , Виконавчим комітетом Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, актовий запис № 12.
3. Згідно зі ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
4. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
7. Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Повне рішення складено 05.12.2025 року.
Суддя Н.В. Новіченко