З А О Ч Н Е Р I Ш Е Н Н Я
08.12.2025
м. Лозова Харківської області
Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - Харабадзе К.Ш.,
за участю секретаря - Діденко І.Ю.,
Справа № 629/6906/25
Номер провадження 2/629/1936/25
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 31.05.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан», відповідачем було подано заявку на отримання кредиту № 103471295. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача. Оскільки ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 103471295 від 31.05.2021, який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Таким чином, Відповідач уклав Договір про споживчий кредит №103471295 від 31.05.2021р. з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного документа Відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7000 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання. 14.09.2021 р. згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 08Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 103471295 від 31.05.2021 р. на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до Відповідача. Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 31955 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 7000 грн.; заборгованість за відсотками становить 23625 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1330 грн. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 31955 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити за відсутності представника ТОВ «Діджи Фінанс». Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи повідомлялася своєчасно та належним чином, судовою повісткою про виклик, за адресою зареєстрованого місця проживання, причину неявки суду не повідомила, з заявами про ознайомлення зі справою до суду не зверталася, будь-яких заяв по суті не подавала, правом подання відзиву не скористалася.
Згідно до положення ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Виходячи з викладеного, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.
Судом встановлено, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 31.05.2021 було укладено кредитний договір № 103471295, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 7000 грн. 00 коп. строком на 15 днів з 31.05.2021. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 15.06.2021.
Відповідно до платіжного доручення № 28191310 від 31.05.2021 ТОВ «Мілоан» перераховано на рахунок НОМЕР_1 кошти в розмірі 7000 гривень.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2021 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ ТОВ «Мілоан» укладено договір відступлення прав вимоги № 08Т, за умовами якого відповідно до ТОВ «МІЛОАН» зобов'язується відступити ТОВ «Діджи Фінанс» Права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «МІЛОАН» за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до витягу з додатку до Договору № 08Т від 14.09.2021 від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 31955 грн.
Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому, до ТОВ «Діджи Фінанс», перейшло право вимоги договору споживчого кредиту від 31.05.2021 № 103471295, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 та ч. 1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
За змістом ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір споживчого кредиту № 103471295, за умовами якого позичальник отримує кредит у сумі 7000 грн. 00 коп.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором U54173), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Як вбачається з укладеного договору, позичальник має сплачувати, визначені у Договору кредитодавцю відсотки за користування кредитом.
Згідно п. 1.5. Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 3955.00 грн. в грошовому виразі та - 4,659,452.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 10955.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Комісія за надання кредиту: 1330.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово /п. 1.5.1. Договору/.
Проценти за користування кредитом: 2625.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом /п. 1.5.2 Договору/
Відповідно до 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 1.7. Договору тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п. п. 2.2,.2.3 цього Договору.
Відповідно до п. 2.3.1.2. Договору пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування - кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Як видно з матеріалів справи, а саме, платіжного доручення відповідач отримав кредитні кошти на загальну суму 7000 грн, тобто в межах встановленого кредитного ліміту, відповідно до умов Договору.
Звертаючись до суду з позовом, позивачем надано відомості про щоденні нарахування та погашення, згідно яких заборгованість відповідача за період з 31.05.2021 по 14.08.2021 (15+60 днів) складає 31955 грн., з якої борг по тілу 7000 грн., борг по відсотках 23625 грн., борг по комісії 1330 грн.
Жодних контррозрахунків стороною відповідача не надано.
Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено розмір нарахованих процентів в сумі 23625 грн., з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач порушив взяте на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 7000 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами 23625 грн. підлягають задоволенню.
Різниця в написанні по батькові відповідачки в договорі про споживчий кредит №103471295 та анкета-заява на кредит №103471295 як ОСОБА_1 та у справжньому його написанні ОСОБА_1 , пояснюється тим, що при оформленні вказаних документів заявником власноручно було зазначено прізвище, ім'я та по батькові саме ОСОБА_1 , тому підстав вважати, що відповідний кредитний договір укладався не з відповідачкою, а з іншою особою немає.
Щодо вимог про стягнення заборгованість за комісіями у розмірі 1330 грн, суд зазначає на таке.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом /стаття 215 ЦК України/.
За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.
Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції /пункти 17, 23 статті 1/.
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
З цих підстав, суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та КЦС ВС від 19.08.2020 року у постанові по справі №641/11984/15-ц, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми комісії.
З огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення грошових коштів та сплати процентів за користування ними, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. З відповідача підлягають стягненню тіло кредиту 7000 грн, проценти 23625 грн, а всього 30625 грн.
Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає на таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
На підтвердження вказаних витрат позивачем суду надано: Договір №01-05/05 про надання правової допомоги від 05.05.2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора Романенка М.Е., додаткову угоду №540 від 31.07.2025 року до Договору №01-05/05 про надання правової допомоги від 05.05.2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості, згідно якого ФОП ОСОБА_2 було надано послуги на суму 5000 грн.
З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу пов'язана з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати товариства по сплаті судового збору за подачу позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючисьст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 103471295 від 31.05.2021 у розмірі 30625 /тридцять тисяч шістсот двадцять п'ять/ гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2321 гривня 58 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Позивач може оскаржити рішення до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1
Суддя Карина ХАРАБАДЗЕ