Справа № 766/14793/20
н/п 2/766/6452/25
(ЗАОЧНЕ)
25 листопада 2025 року м.Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Єпішина Ю.М.,
секретар судового засідання Царенко Д.Р.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позовній заяві посилався на те, що між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 28.03.2008 року було укладено договір №HEWWAE000068046. Відповідно до договору позивач надав відповідачу кредит, а відповідач взяв зобов'язання щодо повернення кредиту. Відповідач свої зобов'язання не виконав. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.09.2013 року, справа №202/30421/13-ц, позовні вимоги задоволені частково. Відповідачем заборгованість погашена не була, у зв'язку з чим за період з 28.03.2013 року по 08.07.2020 року виникла заборгованість у розмірі 6721,32 доларів США - 3% річних від простроченої суми. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми у розмірі 6721,32 доларів США., що еквівалентно 181005,06 грн. Також просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 10.12.2020 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в спрощеному позовному провадженні суду не подавалися.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Інші заяви та клопотання від сторін не надходили.
Розпорядженням голови Верховного Суду №1/0/9-22 від 06.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ підсудну Херсонському міському суду Херсонської області.
Рішенням Вищої ради правосуддя №566/0/15-23 від 30.05.2023 року «Про відновлення роботи Херсонського міського суду Херсонської області, зміну територіальної підсудності судових справ окремих судів Херсонської області, відтермінування початку відновлення роботи Білозерського районного суду Херсонської області», зокрема вирішено відновити з 1 червня 2023 року роботу Херсонського міського суду Херсонської області, територіальну підсудність судових справ якого змінено розпорядженнями Голови Верховного Суду від 6 березня 2022 року № 1/0/9-22 (зі змінами, внесеними розпорядженням Голови Верховного Суду від 26 вересня 2022 року № 52), від 10 січня 2023 року № 2. Датою початку процесуальної діяльності, зокрема, Херсонського міського суду Херсонської області визначено 12 червня 2023 року.
Після відновлення роботи суду, та проведення інвентаризації, розгляд справи продовжено.
В судове засідання представник позивача не з'явився. В матеріалах справи наявне його клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
У судове засідання у час призначений для розгляду справи за суттю, відповідач повторно не з'явилася. Про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик за відомим суду зареєстрованим у встановленому законом порядком місцем її проживання, опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористалася. Документів, що підтверджують поважність причин її відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
Ухвалою від 25.11.2025 року постановлено провести заочний розгляд справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність сторін, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст. ст. 280, 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з приписами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до норми ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
За вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України, передбачено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20.09.2013 року, справа №202/30421/13-ц, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором HEWWAE000068046 від 28.03.2008 року у розмірі 761 451,57 грн. (сімсот шістдесят одна тисяча чотириста сімсот одна гривня 57 коп.), та стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" суму 10 000,00 грн., а всього заборгованість у сумі 771 471,57 грн. (сімсот сімдесят одна тисяча чотириста сімсот одна гривня 57 коп.), що еквівалентно 96 554,64 дол. США та складається: заборгованість за кредитом - 30 675.46 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 7 943,94 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 545,41 дол. США; пеня за несвоєчасність по процентам зобов'язань за договором - 51 762,19 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,29 дол.США; штраф (процентна складова) - 4 596,35 дол. США.
Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк", ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" сплачений судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.
Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до кредитного договору № HEWWAE000068046 від 28.03.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 27 672,81 дол. США, зі сплатою відсотків за користування ним. У зв'язку з неналежним виконанням умов зазначеного кредитного договору заборгованість за ним станом на 10.06.2013р. склала 96 554,64 дол. США, що курсом НБУ складає 771 471,57 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 30 675,46 дол. США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 7 943,94 дол. США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 545,41 дол. США; пеня за несвоєчасність по процентам зобов'язань за договором - 51 762,19 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США; штраф (процентна складова) - 4 596,35 дол. США.
Докази виконання відповідачем вказаного рішення в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно дост.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Такі правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), від 23 жовтня 2019 року №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення з відповідача боргу за кредитним договором, зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов'язання не відбулось.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що відповідачем заборгованість не погашена, рішення суду не виконано.
Тому відповідач ОСОБА_1 яка прострочила зобов'язання, на вимогу кредитора - АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язана сплатити три проценти річних від простроченої суми.
Докази зменшення вказаного розміру заборгованості до матеріалів справи сторонами не надавались.
Згідно наданого позивачем розрахунку у період з 28.03.2013 року по 08.07.2020 року зобов'язання становлять 3% річних від простроченої суми - 6702,75 дол. США., що за курсом 26,93 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.07.2020 року складає 181005,06 грн.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми - 6702,75 дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Дана правова позиція викладена в Постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених відносно них позовних вимог.
Оскільки судом позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 2715,08 грн. на відшкодування понесених судових витрат.
Повний текст рішення складено 05.12.2025 року.
На підставі викладеного ст. ст. 207, 526, 530, 626, 628, 633, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265, 274-284, 354-355 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у якості 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦПК України за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором N?HEWWAE000068046 від 28.03.2008 року за період з 28.03.2013 року по 08.07.2020 року у розмірі 6702,75 дол. США, за курсом НБУ на день виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2715,08 грн.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»(ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м.Київ, вул. Грушевського, 1 Д).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Суддя Ю.М. Єпішин