Справа № 583/4393/24
1-кп/583/117/25
"04" грудня 2025 р. м. Охтирка Сумської області
Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
його захисника ОСОБА_5
з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження № 12024200460000608 від 08.07.2024 щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Охтирка Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 22.08.2023 за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області за ч.4 ст. 189, ч.4 ст.186, ч.2 ст. 190, ч.1, ч.3 ст. 357 КК України до покарання у виді чотирьох років обмеження волі
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України,
встановив:
У провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області перебуває зазначена кримінальна справа.
04.12.2025 від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що строк запобіжного заходу невдовзі закінчується, однак судовий розгляд кримінального провадження не може бути завершений в межах строку дії запобіжного заходу, при цьому ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стали підставою для застосування саме цього виключного запобіжного заходу до обвинуваченого, не зникли та не зменшилися. Так ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні тяжкого умисного корисливого злочину, пов'язаного із застосуванням щодо потерпілого фізичного насильства, після спливу терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватися від суду, зважаючи на тяжкість покарання за пред'явленим йому обвинуваченням у цій справі та невідбуте покарання у виді обмеження волі за попереднім вироком, що набрав законної сили. Крім того, обвинувачений може незаконно впливати на свідків, які є його знайомими, а також потерпілого, до якого раніше було застосовано фізичне насильство, з метою зміни чи відмови від показань та уникнення таким чином покарання за скоєне, у тому числі, використовуючи свою репутацію особи, засудженої за скоєння насильницького та інших злочинів, та вчинити інше кримінальне правопорушення, так як обвинувачений не має офіційних джерел доходу, не працює, не навчається, раніше судимий за скоєння умисних корисливих та насильницьких кримінальних правопорушень, що свідчить про його схильність до вчинення подібних кримінальних правопорушень, допустив порушення умов нічного домашнього арешту, обраного судом до вступу в законну силу вироку Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.08.2023, за яким ОСОБА_4 засуджено за ч.4 ст. 189, ч.4 ст. 186, ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 357 КК України, та вже перебуваючи під вартою, притягується до кримінальної відповідальності за скоєння нового кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України в межах іншого кримінального провадження №12024205560000228, обвинувальний акт в якому направлено до суду Сумською окружною прокуратурою.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, вважав наявними зазначені ним у клопотанні ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, передбачені ч.1 ст. 177 КПК, незважаючи, що станом на час розгляду клопотання свідки сторони обвинувачення та потерпілий допитані у судовому засіданні.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважав недоведеними зазначені у клопотанні ризики, пославшись на відсутність доказів його винуватості у пред'явленому обвинуваченні. Просив змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою та обрати більш м'який запобіжний захід, яким може бути цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю. Захисник обвинуваченого заперечень не висловлював.
Потерпілий у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.
Вивчивши клопотання, заслухавши думку учасників процесу, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.07.2024 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Такий вид запобіжного заходу застосований обвинуваченому з урахуванням тяжкості інкримінованих йому злочинів, обґрунтованості наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та даних про його особу.
У подальшому застосований обвинуваченому запобіжний захід неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 07.10.2025 строком до 24.00 год. 05.12.2025. При цьому судом констатовано про продовження існування ризиків, що враховувалися під час обрання обвинуваченому саме такого виду запобіжного заходу.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.
Згідно з вимогами ст.194 КПК України під час розгляду клопотання суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
За приписами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Надаючи оцінку доводам прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає, що хоча ризики, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилися, враховуючи, що потерпілий та свідки сторони обвинувачення вже допитані судом. Проте, на переконання суду, це не є достатнім стримуючим фактором забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не свідчить, що інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, зможе запобігти ризикам, об'єктивність існування яких доведена перед судом.
Так судом враховується, що ОСОБА_4 , засуджений за вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.08.2023 до чотирьох років обмеження волі за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190, ч. 1 та ч. 3 ст. 357 КК України, обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, вину у вчиненні якого він не визнає та за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі строком до десяти років. Вчинення цього злочину інкримінується обвинуваченому у період застосування до нього запобіжного заходу у виді нічного домашнього арешту, обраного до вступу у законну силу попереднього вироку. На даний час стосовно ОСОБА_4 скеровано до суду обвинувальний акт за ч. 1 ст. 309 КК України, тобто у період перебування під вартою у державній установі «Сумський слідчий ізолятор», що, на думку суду, є свідченням схильності обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, суд бере до уваги молодий вік ОСОБА_4 , стан здоров'я, а саме відсутність даних про його незадовільний стан, відсутність законних джерел до існування, з огляду на те, що останній не працює, отже перебуваючи на волі з високою ймовірністю може продовжити свою злочинну діяльність, або вчинити інше кримінальне правопорушення.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином наявний ризик переховування від суду, щоб уникнути покарання.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Відповідно доводи обвинуваченого про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Також необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов'язків, та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов'язує суд діяти більш ефективно та організовано.
Отже, у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував клопотання, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду та ризику вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
На підставі вищевикладеного, враховуючи дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, суд приходить до висновку, що достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
Як вже неодноразово зазначалося судом, на цьому етапі судового розгляду суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, остаточної правової кваліфікації інкримінованого кримінального правопорушення тощо, оцінку чому буде надано судом при ухваленні вироку. Отже доводи обвинуваченого про відсутність доказів вчинення ним інкримінованого злочину суд до уваги не бере.
Щодо обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, про що останній зазначив у своїх запереченнях, то суд, зважаючи на вищевикладене, не знаходить таких підстав, за яких до обвинуваченого може бути застосований інший вид запобіжного заходу, оскільки навіть нетривале його порушення суттєво підвищить ймовірність реалізації встановлених в судовому засіданні ризиків. При цьому ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину саме під час перебування під запобіжним заходом у виді нічного домашнього арешту та в судовому засіданні не доведено, що його особистість заслуговує на таку довіру, щоб запобігти встановленим ризикам, отже обвинувачений, з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків, підлягає постійному візуальному контролю.
Медичних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого в умовах тримання під вартою, суду не надано.
На думку суду, тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою з наведених вище підстав виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного судового розгляду кримінального провадження про тяжке кримінальне правопорушення, що за таких обставин переважає принцип поваги до особистої свободи та відповідає вимогами ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З огляду на викладене, беручи до уваги, що підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, на даний час судовий розгляд справи не завершений, тому з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів.
З огляду на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства, вважаю за необхідне не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Керуючись ст. 7-29, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 369-372,376, 392, 394, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів - до 24.00 год. 1 лютого 2026 року.
Строк дії ухвали до 24.00 год. 1 лютого 2026 року.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 08 грудня 2025 року.
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області ОСОБА_1