Єдиний унікальний номер 205/11959/25
Номер провадження 2/205/4830/25
Справа № 205/11959/25
Провадження № 2/205/4830/25
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Федотової В.М.,
при секретарі - Волошенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2025 року представник позивача звернувся до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначив, що 04.10.2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 3741402825-130048 за умовами якого товариство приймає на себе зобов'язання надати кредит у розмірі 1 000 грн., строком на 14 діб, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 1,95% за кожен день користування кредитом.
Також, 07.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3555492, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 4 000 грн., строком на 15 днів з 07.09.2021 року по 22.09.2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 800 грн.
Далі зазначає, 06.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77541923, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 1 815,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, строк позики - 64 дні; процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,6%, яка нараховується за кожен день користування позикою. Вказані кредитні договори було укладено в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
07.03.2023 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 07/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» передає (відступає), а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року.
15.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором № 3555492 від 07.09.2021 року. 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення права вимоги № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за договором № 3555492 від 07.09.2021 року.
27.01.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 27/01/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором № 77541923 від 06.09.2021 року. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення права вимоги № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 77541923 від 06.09.2021 року.
Відповідач належним чином покладені на неї обов'язки за вказаними договорами не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 33 313,79 грн., а саме:
- за договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року у розмірі 4 980,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 000 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 278 грн., заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 3 702,00 грн.;
- за договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року у розмірі 24 286,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 600 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 19 526,00 грн., заборгованість за комісіями - 1 160 грн.;
- за договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року у розмірі 4 047,79 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 815 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 2 199,58 грн., інфляційні збитки - 29,04 грн., 3% річних - 4,17 грн.
На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 3 028 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 12.08.2025 року вказану цивільну справу прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.
17.09.2025 року від представника відповідача - адвоката Макаренка О.А. до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що договір факторингу та договір купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності. Зокрема, договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість, тоді як договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором. На думку представника, наступне відступлення права грошової вимоги, а відтак і заміна кредитора у первісному зобов'язанні (за договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року та договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року) може бути здійсненне фактором лише на підставі договору факторингу. Умовами договорів факторингу № 27/01/22 та № 15/12-2021-22 передбачене право фактора здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі (пункт 2.5), та таке відступлення має відбуватись відповідно до положень Глави 73 «Факторинг» Цивільного кодексу України, тобто шляхом укладення договору факторингу, у якому попередній фактор буде виступати клієнтом, а наступний (новий) кредитор (особа, до якої переходять право вимоги до боржника) фактором. Звертає увагу суду, що позивач просить стягнути проценти за користування кредитом поза межами строку дії договорів. Так, 06.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 77541923, відповідно до якого сума кредиту становить 1 815 грн., строк позики - 64 дні, процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,6%, яка нараховується за кожен день користування позикою. Таким чином, сума відсотків за користування кредитними коштами за один день становить 29,04 грн. (1 815 грн. * 1,6 %). В свою чергу, розмір відсотків за користування кредитними коштами в межах строку дії кредитного договору (64 дні) становить - 1 858,56 грн. (64 * 29,04 грн.), у зв'язку з чим розмір заборгованості за кредитним договором № 775419 від 06.09.2021 року становить 3 673,56 грн. Далі зазначає, що відповідно до умов договору про споживчий кредит № 3555492від 07.09.2021 року сума кредиту складає 4000,00 грн., кредит надається строком на 15 днів з 07.09.2021 року по 22.09.2021 року. Вказаним договором також передбачені загальні витрати позичальника, які включають всі платежі в тому числі комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом і становлять у загальному розмірі 2 960 грн. Далі зазначає, що відповідно до умов договору позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року, сума кредиту - 1 000 грн., строк користування кредитними коштами складає 14 днів з 04.10.2021 року по 18.10.2021 року (включно). Із наданих документів вбачається, що сума нарахованих процентів за вказаний період становить 280 грн. Подальше продовження нарахування процентів за вказаними договорами після закінчення строку кредитного договору є неправомірним. Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 13 000 грн. заперечував, оскільки такі є неспівмірними зі складністю справи та наданим обсягом правничої допомоги адвокатом. Доказів надання рахунку за даним договором та сплати гонорару позивачем не надано. Також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи орієнтовно становить 8 000 грн.
22.09.2025 року від представника позивача Ткаченко М.М. до суду надійшла відповідь на відзив у якій вона просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що укладені між сторонами кредитні договори відповідають вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін. Підписанням вказаних договорів відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма їх істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Звертає увагу суду, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання вказаних договороів, шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки. Вказані кредитні договори було укладено відповідачем за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору вона отримала від кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомилася з усіма умовами та правильно зрозуміла суть фінансової послуги. Під час укладання договорів, відповідач усвідомлювала всі ризики, пов'язані з їх укладенням, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання їх умов. Зокрема, відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. До того ж, договори про відступлення прав вимоги не оскаржуються в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсними, відповідають волі сторін та чинному законодавству. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов. Таким чином, позивач наділений правом грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Посилання представника відповідача на незрозумілість з його сторони документів не можна вважати за факт неправомірності відступлення права вимоги. В той же час, суду були надані усі належні докази на вчинення дій по відступленню права вимоги до позичальника. При цьому, варто зазначити, що жодних доказів щодо визнання договору про відступлення права вимоги чи договору факторингу недійсним чи оскарження вказаних договорів відповідач суду не надала. Відповідач зазначає, що йому не було повідомлено про відступлення прав вимоги, разом з тим, повідомлення про заміну кредитора не є обов'язковим при укладанні договорів відступлення прав вимоги. Щодо заперечень сторони відповідача проти стягнення витрат на правову допомогу зазначила, що представник відповідача не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому такі твердження є припущеннями.
Представник позивача Ткаченко М.М. письмово просила судове засідання проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Макаренко О.А. письмово просив розгляд справи проводити за відсутності сторони відповідача, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Також просив суд надати час для долучення доказів понесення судових витрат відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 04.10.2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 3741402825-130048.
Відповідно до п. 2.2 Договору позики кредит надається в загальному розмірі, сума кредиту - 1 000 грн.
Згідно із п.п. 2.3. Договору позики, дата видачі кредиту 04.10.2021 року, дата повернення кредиту 18.10.2021 року (включно), термін користування кредитом 14 діб.
Відповідно до п.п. 2.5. Договору позики, за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити Товариству плату згідно Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до цього Договору).
Умовами Договору позики на період зазначений в п.п. 2.3. Договору, плата за користування Кредитом встановлена в розмірі 1,95 % за кожен день користування Кредитом.
Пунктом 2.7. Договору позики встановлено, що Плата за користування Кредитом нараховується в процентному значенні, за фактичну кількість днів, користування Кредитом, визначену у п.п. 2.3. цього Договору та починається у дату списання Кредитних коштів з Рахунку Товариства й закінчується у дату зарахування Суми кредиту та плати за користування Кредитом на Рахунок Товариства.
Відповідно до п.п. 9.2 Договору позики, цей Договір укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається, у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою Електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних Позичальником, який прийняв пропозицію (оферту) укласти цей Договір, надсилаються Товариству та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.
Пунктом 9.3. Договору позики встановлено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором, вказаний у п.п. 9.2. цього Договору, має юридичну силу власноручного підпису.
Матеріали справи містять також докази перерахування грошових коштів у розмірі 1 000 грн. на карту маску № НОМЕР_1 , а також довідку про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 ..
Судом також встановлено, що 07.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3555492.
Згідно із п. 1.1. Договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту складає 4 000,00 грн; кредит надається строком на 15 днів з 07.09.2021 року по 22.09.2021 року.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 1 800 грн., які нараховуються за ставкою 3 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно із п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Відповідно до п. 6.3. Договору приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) (копії додаються) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно із п. 6.4. Договору укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Матеріалами справи підтверджено, що 06.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77541923.
Згідно із п. 1. Договору Позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), без забезпечення, на погоджений строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Позику та сплачувати проценти Позикодавцю відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах, тобто Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити плату (Проценти) від суми Позики протягом Строку Позики згідно Графіка платежів, або достроково.
Відповідно до п. 2 Договору сума позики складає 1 815,00 грн; строк позики - 64 дні.
Відповідно до п. 2.3. Договору процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,6 % яка нараховується за кожен день користування позикою.
Відповідно до п. 5.2. Договору позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей договір та правила надання грошових коштів у позику на умовах ануїтету (надалі «Правила»), розміщені за посиланням https://mycredit.ua/ua/documents license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі.
Згідно із п. 12. Договору цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Матеріали справи містять також докази перерахування грошових коштів у розмірі 1 815 грн. на карту маску № НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_3 .
Матеріалами справи також підтверджено, що 07.03.2023 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 07/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» передає (відступає), а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні права вимоги до боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року.
Відповідно до копії витягу з реєстру боржників, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року.
15.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором № 3555492 від 07.09.2021 року. 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення права вимоги № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за договором № 3555492 від 07.09.2021 року.
Відповідно до копії витягу з реєстру боржників, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 3555492 від 07.09.2021 року
27.01.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 27/01/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором № 77541923 від 06.09.2021 року. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення права вимоги № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 77541923 від 06.09.2021 року.
Відповідно до копії витягу з реєстру боржників, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в тому числі за договором № 77541923 від 06.09.2021 року.
Представником позивача також надано до суду розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за вказаними договорами у загальному розмірі складає 33 313,79 грн., а саме:
- за договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року у розмірі 4 980,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 000 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 278 грн., заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 3 702,00 грн.;
- за договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року у розмірі 24 286,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 600 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 19 526,00 грн., заборгованість за комісіями - 1 160 грн.;
- за договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року у розмірі 4 047,79 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 815 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 2 199,58 грн., інфляційні збитки - 29,04 грн., 3% річних - 4,17 грн.
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Судом встановлено, що вказані догови між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису сторін за допомогою направлення ОТР-пароль на номер телефону відповідача.
Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі № 127/33824/19, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між Позивачем та Відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані Відповідачу.
Матеріали справи свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.
Суд зазначає, що відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення вказаних договорів. Дії відповідача спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору є неможливим.
У свою чергу, стороною відповідача у відзиві на позовну заяву сам факт укладення вказаних договорів не заперечувався.
Суд також звертає увагу на те, що зазначений у вказаних договорах номер телефону « НОМЕР_2 », за допомогою якого здійснювалася ідентифікація відповідача, шляхом направлення на зазначений номер одноразового ідентифікатора у вигляді смс-коду, відповідач зазначила як контактний у відзиві на позов. Будь-яких доказів того, що вищевказаний номер телефону відповідачу не належить матеріали справи не містять.
Таким чином, судом встановлено, що між первісними кредиторами і відповідачем було укладено кредитні договори та договір позики у електронній формі та погоджені всі їх істотні умови.
Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17).
Аналізуючи в сукупності надані стороною позивача докази на підтвердження відступлення прав вимоги, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаними договорами.
При цьому, згідно із положеннями ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач оспорювала договори факторингу та відступлення права вимоги в частині передання прав вимоги до неї.
Отже, з урахуванням відсутності спростування відповідачем презумпції правомірності договору на рівні закону або судового рішення, не можливості учасників цивільних відносин на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), суд дійшов висновку, що вказані договори факторингу є дійсними та чинними, а ТОВ «Колект Центр» на підставі чинних договорів факторингу та відступлення права вимоги набуло право вимоги до відповідача за вказаними договорами позики та кредиту, а тому твердження сторони відповідача суд до уваги не приймає.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за основним зобов'язанням за:
- договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року у розмірі 1 000 грн.;
- договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року у розмірі 3 600 грн.;
- договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року у розмірі 1 815 грн.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками та комісією суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1.3. кредитного договору визначений строк кредитування 30 днів, тобто до 09.11.2021 року. Пунктом 3.1. додаткового договору від 09.11.2021 року сторони продовжили вказаний строк ще на 30 днів, тобто до 10.12.2021 року.
Положеннями ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Водночас, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий правовий висновок Верховний Суд зробив у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа № 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Представник позивача, окрім заборгованості за основним зобов'язанням, просив також стягнути із відповідача заборгованість:
- за договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року за нарахованими відсотками у розмірі 278 грн., заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 3 702,00 грн.;
- за договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 19 526,00 грн., заборгованість за комісіями - 1 160 грн.;
- за договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 2 199,58 грн., інфляційні збитки - 29,04 грн., 3% річних - 4,17 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно із п.п. 2.3. договору позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року дата видачі кредиту 04.10.2021 року, дата повернення кредиту 18.10.2021 року (включно), термін користування кредитом 14 діб. Відповідно до п. 1.2 Договору про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року сума кредиту складає 4 000,00 грн., кредит надається строком на 15 днів з 07.09.2021 року по 22.09.2021 року. При цьому, Пунктами 1.5.1, 1.5.2 вказаного договору встановлено, що комісія за надання кредиту становить - 1 160 гривень, а проценти за користування кредитом становлять 1 800 гривень. Також, відповідно до п. 2 договору позики № 77541923 від 06.09.2021 року встановлено, що сума позики складає 1 815,00 грн., строк позики - 64 дні, процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,6 % яка нараховується за кожен день користування позикою.
При цьому, із наданих представником позивача розрахунків заборгованості вбачається, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані як на період строку кредитування, так і після закінчення цього строку.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05 квітня 2023 року при розгляді справи права № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22 висловила правову позицію, що надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Виходячи із викладеного, суд не приймає до уваги розрахунки заборгованості за вказаними договорами, які містяться в матеріалах справи, в частині нарахування відсотків поза межами строку кредитування, оскільки такі проведені без урахування умов договорів, а також всупереч вимог закону в частині нарахування заборгованості за відсотками.
Відповідно до вимог ст. ст. 4, 6 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В свою чергу, представником відповідача зроблено розрахунок заборгованості за відсотками за вказаними договорами в межах строку кредитування, з якого вбачається, що розмір відсотків за користування кредитними коштами в межах строку дії договору позики № 77541923 від 06.09.2021 року становить - 1 858,56 грн. (64 дні * 29,04 грн. (1 815 грн. * 1,6 %). Розмір процентів за договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року становить 1 800 грн., комісія за надання кредиту - 1 160 грн. (Пункт 1.5.1, 1.5.2). Розмір процентів за договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року за період з 04.10.2021 року по 18.10.2021 року (включно) становить 280 грн.
Суд погоджується із наданим представником відповідача розрахунком, однак звертає увагу, що згідно наданого представником позивача розрахунку заборгованості, розмір процентів за договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року за період з 04.10.2021 року по 18.10.2021 року (включно) становить 260 грн.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання
Подальше продовження нарахування процентів за вказаними договорами після закінчення строку кредитного договору є неправомірним, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків поза межами строків надання кредиту.
Окрім цього, згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з юридичної природи правовідносин, що виникли між сторонами, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Представником позивача зроблено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року, відповідно до якого за період з 27.01.2022 року по 23.02.2022 року 3% річних складає 4,17 грн., інфляційні втрати - 29,04 грн.
Суд зазначає, що інфляційні втрати та 3% річних розраховані позивачем на суму основного зобов'язання та до 23.02.2022 року включно, що не порушує законодавство України.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Коллект Центр» заборгованість у загальному розмірі 11 526,77 грн., а саме:
- заборгованість за договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року у розмірі 1 260,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 000 грн., заборгованість за нарахованими відсотками за період з 04.10.2021 року по 18.10.2021 року (включно) - 260 грн.;
- заборгованість договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року у розмірі 6 560,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 600 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 1 800 грн., заборгованість за комісіями - 1 160 грн.;
- заборгованість договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року у розмірі 3 673,56 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 815 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 1 858,56 грн., інфляційні збитки - 29,04 грн., 3% річних - 4,17 грн.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне
Представник позивача просила суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
Представник відповідача - адвокат Макаренко О.А. заперечував проти такого стягнення, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та наданим обсягом правничої допомоги.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду всі необхідні докази понесення витрат на правову допомогу позивачем у вказаній справі.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: витрати на правову допомогу складають 4 498,15 грн. (11 526,77 грн. * 13 000 грн. / 33 313,79 грн.), судовий збір - 1 047,71 грн. (11 526,77 грн. * 3 028 грн. / 33 313,79 грн.).
За даних обставин справи вказана сума буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням витрат на правову допомогу.
Суд також роз'яснює стороні відповідача, що згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 509, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 611, 612, 614, 615,625, 626, 628, 629, 1046-1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за:
- договором позики № 3741402825-130048 від 04.10.2021 року у розмірі 1 260,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 000 грн., заборгованість за нарахованими відсотками за період з 04.10.2021 року по 18.10.2021 року (включно) - 260 грн.;
- договором про споживчий кредит № 3555492 від 07.09.2021 року у розмірі 6 560,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 3 600 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 1 800 грн., заборгованість за комісіями - 1 160 грн.;
- договором позики № 77541923 від 06.09.2021 року у розмірі 3 673,56 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту) - 1 815 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 1 858,56 грн., інфляційні збитки - 29,04 грн., 3% річних - 4,17 грн., а всього стягнути заборгованість за вказаними договорами у загальному розмірі 11 526,77 (одинадцять тисяч п'ятсот двадцять шість) гривень 77 копійок.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 047,71 (одна тисяча сорок сім) гривень 71 копійка, а також витрати на правову допомогу у розмірі 4 498,15 (чотири тисячі чотириста дев'яносто вісім) гривень 15 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Федотова В.М.