Справа № 466/11244/23
Провадження № 2/466/247/25
08 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі :
головуючої-судді Луців-Шумської Н.Л.
учасники справи :
секретар Марочканич В.В.
представники позивача адвокат Шкарупська-Баранова Н.Б., Ярош У.Г.
представник відповідача адвокат Мехеда Н.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН», ОСОБА_2 , за участі третіх осіб: Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного депертаменту Львівської міської ради Шеремети М.М. та ОСОБА_3 , - про визнання права власності на нерухоме майно, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним правочину,
ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Шкарупської-Баранової Наталії Богданівни, звернувся в суд з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на нежитлові приміщення загальною площею 80кв.м, з яких 40кв.м - на першому поверсі та 40 кв.м на третьому поверсі, розташовані будинку за адресою АДРЕСА_1 , що були придбані на підставі Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року. Судові витрати просить стягнути з відповідачів на його користь.
В обґрунтування вимог покликається на те, що 27 березня 2019 року між ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН», в особі директора Гутника В.В., укладено Договір про спільну діяльність. Відповідно до п.1.1. Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року ОСОБА_2 зобов'язувався передати, а Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» зобов'язувалося прийняти для проведення реконструкції нежитлові будівлі загальною площею 295кв.м, які позначені на плані літерою «Г-1» та «В-2» літ. 1; 2; 3; 11, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також, п.1.1 вказаного Договору передбачено, що ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» зобов'язувалось до кінця третього кварталу 2020 року за власні кошти в повному обсязі здійснити реконструкцію згаданих нежитлових приміщень відповідно до Робочого проекту, розробленого ПП «НОВИЙ-СВІТ» «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під офіс (зі складськими приміщеннями) за рахунок надбудови. Відповідно до п.2.11. вказаного Договору, після введення Об'єкту реконструкції в експлуатацію Об'єкт стає спільною частковою власністю ОСОБА_4 і Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН». При цьому, в момент здачі Об'єкта реконструкції в експлуатацію: а) у ОСОБА_4 виникає право власності на 24,5% загальної площі Об'єкта реконструкції, котра включає в себе 225,9кв.м корисної площі та 24,1кв.м іншої загальної площі (коридори, господарські, технічні та інші приміщення, холи та сходові клітки). Загальна сума площ складає 250кв.м. Враховуючи, що всього у ОСОБА_4 виникає право власності на 268,2кв.м. в Об'єкті реконструкції, з метою врегулювання відхилення отриманої площі від розміру ідеальної частки ОСОБА_4 зобов'язувався протягом одного календарного місяця з моменту здачі Об'єкту реконструкції в експлуатацію компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» загальну вартість ремонтно-будівельних робіт пропорційно 18,2кв.м; б) у Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» виникає право власності на 75,5% загальної площі Об'єкта реконструкції, котра включає в себе корисну площу (площу окремих приміщень) та інші площі (коридори, господарські, технічні та інші приміщення, холи та сходові клітки), а всього 750,8кв.м.
На забезпечення виконання мети Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, п.3.4.4. Договору передбачалось, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» має право самостійно з дня набрання чинності цим Договором, укладати з третіми особами будь-які правочини, попередні договори щодо Об'єкта реконструкції, пов'язані з виконанням мети даного Договору. На підставі наявних у ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» повноважень, які виникли з Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, 03 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН», як Продавцем, в особі директора Гутника Віталія Васильовича, та ОСОБА_1 , як Покупцем, укладено Договір №02 про набуття права власності на нежитлові приміщення.
Предметом Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року та Договору про набуття права власності на нежитлові приміщення №02 від 03 липня 2019 року є один Об'єкт - Об'єкт реконструкції нежитлових будівель загальною площею до реконструкції 295,9кв.м, які позначені на плані літерою «Г-1» та «В-2» літ. 1;2;3;11, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами п.1.1. Договору №02 про набуття права власності на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року, підписавши цей Договір, Сторони зобов'язувались у строк і на умовах, передбачених цим Договором, забезпечити набуття Покупцем майнових прав на Об'єкт нерухомості нежитлові приміщення в Об'єкті реконструкції загальною площею 80кв.м, з яких 40кв.м - на першому поверсі та 40кв.м на третьому поверсі Об'єкта реконструкції. Згідно з п.1.2. під майновими правами сторони розумітимуть право "Покупця" набути у власність Об'єкт нерухомості, яке виникає у "Покупця" у зв'язку з закінченням виконання будівельних робіт і введення в експлуатацію Об'єкта реконструкції за зареєстрованим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові Повідомленням на початок виконання будівельних робіт. Пунктом 4.1. Договору передбачено, що в термін до 22 липня 2019 року Покупець зобов'язаний сплатити суму, передбачену п.3.3.2 Договору, а повний розрахунок провести в строк не пізніше 30 березня 2020 року.
Згідно з п.8.2.3. Договору №02 про набуття права власності на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» зобов'язалось у визначені в договорі строки передати майнові права після повної сплати їх вартості. Свої грошові зобов'язання за Договором про набуття права власності на нежитлові приміщення №02 від 03 липня 2019 року, які передбачали розрахунок за майнові права, ОСОБА_1 в повному обсязі виконано, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачено обумовлену в п.3.3.2. даного Договору грошову суму, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера.
На виконання Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року ОСОБА_2 у травні 2019 року подав до інспекції ДАБК у м. Львові Повідомлення про початок будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), і відповідно до якого генеральним підрядником було Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» (ЄДРПОУ 41217999), що підтверджується інформацією, одержаною з Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
31.03.2021 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові за реєстраційним номером №ЛВ 101210331604 зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1). Об'єкт: Реконструкція нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок надбудови під офіс (зі складськими приміщеннями) у м. Львові.
24.05.2021 року за заявою ОСОБА_2 про присвоєння адреси реконструйованій нежитловій будівлі під літерою «Г-1» площею 282,6кв.м, нежитловим приміщенням будівлі «В-2» площею 13,3кв.м з розширенням за рахунок надбудови під офіс (зі складськими приміщеннями) на АДРЕСА_1 , Шевченківською районною адміністрацією видано Розпорядження №271 «Про присвоєння будівлі офісу (зі складськими приміщеннями) під літерою «В-4» адреси: АДРЕСА_1 ».
26.05.2021 року державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Шереметою М.М., за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на будівлю офісу під літ. «В-4» загальною площею 1019кв.м за адресою: , АДРЕСА_1 , про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 42497672, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2385225946101. Таким чином, після введення в експлуатацію Об'єкту реконструкції йому було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Звертає увагу суду, що реєстрація права власності на будівлю офісу під літ. «В-4» загальною площею 1019кв.м за адресою АДРЕСА_1 була здійснена лише на ОСОБА_2 , всупереч умовам, передбаченим п.2.11. Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, за якими після введення Об'єкту реконструкції в експлуатацію такий Об'єкт став спільною частковою власністю як ОСОБА_2 , так і ТОВ «СЕМІЛЬЙОН», а в момент здачі Об'єкта реконструкції в експлуатацію у ОСОБА_2 існувало право на 24,5% загальної площі Об'єкта реконструкції, тобто на 268,2кв.м, а у ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» - на 75,5% загальної площі Об'єкта реконструкції, тобто на 750,8кв.м. Наголошує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» не скористалось своїм правом, вказаним у п.3.4.9. Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, а саме: не вимагало визнання за ним право власності на частину Об'єкта в розмірі, визначеному даним договором та передачі йому цієї частини Об'єкта після введення його в експлуатацію. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН», порушуючи: умови п.2.1. Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, самоусунулось від виконання п.3.4.9 даного договору.
Натомість, ОСОБА_2 , всупереч п.2.1. Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року протиправно зареєстрував право власності на будівлю офісу під літ. «В-4» загальною площею 1019кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки знав про укладені договори щодо Об'єкта реконструкції, пов'язані з виконанням мети Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, проте подав державному реєстратору завідомо завищені дані необхідні для оформлення права власності лише на нього на весь об'єкт, та приховавши документи про права третіх осіб. Вказує, що на момент реєстрації ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення Об'єкта реконструкції (26.05.2021), позивач вже володів майновими правами на нежитлові приміщення загальною площею 80кв.м, з яких 40кв.м - на першому поверсі та 40кв.м. на третьому поверсі Об'єкта реконструкції, розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Крім цього, наголошує, що 12 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 було укладено Угоду про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року. Вважає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 свідчать про змову, яка мала на меті позбавити покупців, в тому числі ОСОБА_1 , права власності на об'єкти нерухомого майна. Після укладення Угоди про припинення Договору про спільну діяльність, 30 липня 2021 року ОСОБА_2 уклав Договір купівлі-продажу та відчужив ОСОБА_3 38/100 ідеальних часток будівлі офісу під літ. “В-4», загальною площею 1019кв.м за адресою АДРЕСА_1 .
Заявами про зміну предмета позову від 06 червня 2024 року, 05 вересня 2024 року, та 26 січня 2025 року позивач змінив позовні вимоги та остаточно виклав їх в такій редакції: визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 73,3кв.м, з яких нежитлове приміщення під №4 на першому поверсі, площею 37кв.м та нежитлове приміщення під №10 на третьому поверсі площею 36,3кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані на підставі Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 73,3кв.м, з яких нежитлове приміщення під №4 на першому поверсі, площею 37кв.м та нежитлове приміщення під №10 на третьому поверсі площею 36,3кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані на підставі Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року; визнати недійсною Угоду від 12 липня 2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Семільйон» та ОСОБА_2 .
Зміну предмета позову в частині уточнення позовної вимоги щодо визнання права власності на нежитлові приміщення мотивує тим, що Додаток №1 «Загальна специфікація та ситуаційний план» до Договору №02 від 03.07.2019 року, який визначає конфігурацію та план приміщень, які повинен набути у власність позивач (преамбула, п.1.1. Договору), ОСОБА_1 було втрачено (загублено), а ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» такого повторно не видало. Тому позивач керується матеріалами інвентаризаційної справи за адресою АДРЕСА_1 , отриманими від Обласного комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».
Відповідно до проектних документів (плану 1-го поверху) на першому поверсі Об'єкта реконструкції було заплановано приміщення під №2 (виставковий зал) площею 45,5м. кв. Те ж саме приміщення згідно з поверховим планом, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи, після закінчення реконструкції під №4, та відповідно до обмірів його фактична площа становить 37кв.м.
Відповідно до проектних документів (плану 3-го поверху) на третьому поверсі Об'єкта реконструкції було заплановано приміщення під №17 (кабінет) площею 45,5кв.м. Те ж саме приміщення згідно з поверховим планом, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи, після закінчення реконструкції під №10, та відповідно до обмірів його фактична площа становить 36,3кв.м.
Позовну вимогу про визнання недійсною Угоди від 12 липня 2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 мотивує тим, що вказаною Угодою ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 домовились за взаємною згодою достроково припинити дію Договору про спільну діяльність від 27.03.2019 року з 12 липня 2021 року.
Згідно з п.2. Угоди, договір про спільну діяльність припиняється без будь-яких взаємних виплат, компенсацій чи розрахунків. Витрати, які понесла кожна зі сторін в процесі виконання договору про спільну діяльність залишаються за такою стороною і компенсації не підлягають.
Відповідно до п.3 Угоди, Сторона-1 ( ОСОБА_2 ) залишається власником нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі в частині площ, що були створені в результаті реконструкції Об'єкту незалежно від того, за чиї кошти була проведена така реконструкція і вправі вільно розпоряджатись таким об'єктом нерухомого майна, включаючи його відчуження повністю чи частково.
Вказує, що такі дії Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 свідчать про змову, яка мала на меті позбавити покупців, в тому числі позивача, права власності на об'єкти нерухомого майна, внаслідок укладення між ними фраудаторного правочину.
У судовому засіданні представники позивача адвокат Шкарупська-Баранова Н.Б. та ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали та дали пояснення, аналогічні змісту позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Мехеда Н.В. позов заперечила з мотивів, викладених у відзиві на позов, в якому вказала, що Договір №02 від 03.07.2019 був укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» без згоди ОСОБА_2 . У 2015 році ОСОБА_2 на підставі договорів дарування від 11.03.2015 за №306, №309 набув право власності на нежитлові приміщення (будівля «Г-1», нежитлові приміщення будівлі «В-2»), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2018 році ОСОБА_2 вирішив провести реконструкцію належних йому приміщень. За його зверненням виконавчим комітетом Львівської міської ради було ухвалено рішення від 04.05.2018 №469, яким затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта, будівництва на реконструкцію нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок надбудови під офіс (зі складськими приміщеннями) (вид будівництва реконструкція, замовник ОСОБА_2 ) В подальшому ОСОБА_2 подав до Інспекції ДАБК у м. Львові повідомлення про початок будівельних робіт (№ЛВ 061191260976 від 06.05.2019), а після завершення робіт з реконструкції декларацію про готовність об'єкта будівництва до експлуатації (від 31.03.2021 №ЛВ101210331604). Підрядником щодо виконання будівельних робіт на об'єкті реконструкції виступило ТОВ «СЕМІЛЬЙОН». З метою врегулювання взаємовідносин, між ОСОБА_2 та ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» укладено договір про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, відповідно до умов якого ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» взяло на себе зобов'язання за власний кошт провести реконструкцію нежитлових приміщень, які належать ОСОБА_2 , а в подальшому отримати право власності на частку в об'єкті реконструкції. Поряд з цим, ОСОБА_2 не був обізнаний про те, що ТОВ «СЕМІЛЬЙОН», яке було підрядником робіт по реконструкції, укладало із іншими особами, зокрема з ОСОБА_1 , договори, відповідно до яких залучало кошти останніх нібито для фінансування Об'єкта реконструкції. Такі повноваження Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» ОСОБА_2 не надавав, своєї згоди на укладення таких договорів він також не надавав. Зазначає, що п.3.4.4. Договору про спільну діяльність не поширюється на правовідносини між ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_1 . Зокрема, п.3.4.4. Договору про спільну діяльність передбачено право ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» з дня набрання чинності цим Договором, укладати з третіми особами будь-які правочини, попередні договори щодо Об'єкта реконструкції, пов'язані з виконанням мети даного Договору; самостійно без погодження із ОСОБА_2 укладати договори генерального підряду, підряду, та інші договори з контрагентами. Метою вказаного договору є здійснення реконструкції нежитлових приміщень загальною площею 295кв.м, які позначені на плані літерою «Г-1» та «В-2» літ.1; 2; 3; 11, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, вказаний пункт договору про спільну діяльність передбачає право ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» самостійно укладати договори, необхідні для проведення робіт з реконструкції нежитлових приміщень, розташованих за адресою АДРЕСА_1 . Вважає, що ОСОБА_1 жодного відношення до проведення робіт з реконструкції не має, відтак посилання на п.3.4.4. Договору про спільну діяльність, як на підставу укладення договору №02 від 03.07.2019 є безпідставним. Натомість, Договір про спільну діяльність містить п.3.4.5., який передбачає право ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» залучати кошти третіх осіб до фінансування об'єкта реконструкції за згодою ОСОБА_2 . Договір №02 від 03.07.2019 року, такої згоди не містить. Отже, ОСОБА_2 не надавав повноважень ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» на укладення договору №02 від 03.07.2019, відповідно таке не мало права на укладення вказаного договору.
Також вказує, що позивачем не сплачено в повному розмірі за Договором №02 від 03.07.2019 року у встановлені Договором строки та звертає увагу на відсутність Додатка №1 «Загальна специфікація та ситуаційний план» до Договору №02 від 03.07.2019 року, який визначає конфігурацію та план приміщень. Вважає, що ОСОБА_1 без вказаного Додатка №1 обрав нежитлові приміщення на поверхових планах в Об'єкті реконструкції навмання.
Наголошує, що Угода про припинення Договору про спільну діяльність не впливає на законні права та інтереси позивача та позбавляє його можливості оформити право власності на приміщення відповідно до Договору №02 від 03.07.2019 року. У Договорі про спільну діяльність було передбачено умови, згідно із якими такий договір може бути припинений за взаємною згодою шляхом підписання сторонами угоди про врегулювання усіх питань щодо права власності та збитків, і розбіжностей, які виникають у зв'язку із таким достроковим припиненням (п.7.4. Договору про спільну діяльність). З огляду на неналежне виконання ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» умов Договору про спільну діяльність, у тому числі щодо обсягів і строків проведення робіт з реконструкції, сторони дійшли взаємної згоди про його припинення, урегулювавши попередньо всі питання щодо власності та збитків. При цьому, згідно із умовами Договору про спільну діяльність, він не є правочином, на підставі якого відбувається перехід права власності на частини Об'єкта реконструкції до відповідача ОСОБА_2 та ТОВ “СЕМІЛЬЙОН».
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 , адвокат Мехеда Н.В. дала пояснення, аналогічні змісту відзиву на позовну заяву та на заяви про зміну предмета позову.
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» в судове засідання не з'явилось, причини неявки суду не повідомило, хоча належним чином було повідомлене про місце, час та дату судового засідання, відзиву на позовну заяву до суду не подавало.
В ході підготовчого засідання представником ОСОБА_1 уточнювався склад учасників процесу, у зв'язку із чим третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 виключено з числа учасників процесу.
Ухвалою від 17.01.2025 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 належним чином завірені копії угод та договорів, що укладалися на зміну, доповнення, припинення Договору про спільну діяльність від 27.09.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН». На виконання ухвали від 17.01.2025 року представником ОСОБА_2 долучено скан-копію Угоди від 12 липня 2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 . Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» вимоги ухвали від 17.01.2025 року не виконано.
Ухвалою від 17.01.2025 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» належним чином завірену копію Додатку №1 до Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН». Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» вимоги ухвали від 17.01.2025 року не виконано, відповідь до суду не надходила.
Заслухавши доводи та заперечення сторін, з'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідивши надані суду у справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).
Згідно з ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 27 березня 2019 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН», в особі директора Гутника Віталія Васильовича, було укладено Договір про спільну діяльність.
Предметом вказаного Договору згідно з п.1.1. є проведення реконструкції нежитлових будівель загальною площею 295,9кв.м, які позначені на плані літерою «Г-1»;, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (Об'єкт реконструкції). Об'єкт реконструкції належав на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І., реєстраційний номер 306, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2015 року, номер запису про право власності: 9001834, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 532251346101, згідно з Витягом про реєстрацію права власності за індексним номером: 34745798 від 11.03.2015 року; та «В-2» літ.1; 2; 3; 11 згідно з Договором дарування від 11.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І., реєстраційний номер 309, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.03.2015 року, номер запису про право власності: 9003202, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 560582246101, згідно з Витягом про реєстрацію права власності за індексним номером: 34751433 від 11.03.2015 року.
П.1.1 цього Договору передбачає, що ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» зобов'язувалось в повному обсязі за власні кошти протягом до кінця третього кварталу 2020 року здійснити реконструкцію нежитлових приміщень відповідно до Робочого проекту, розробленого ПП «НОВИЙ-СВІТ» «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під офіс (зі складськими приміщеннями) за рахунок надбудови.
Пункт 2.4. вказаного Договору про спільну діяльність вказував, що ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» здійснюватиме фінансування ремонтно-будівельних робіт.
У п. 2.11. згаданого Договору вказано, що після введення Об'єкту реконструкції в експлуатацію, Об'єкт стає спільною частковою власністю ТОВ “СМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 , а саме:
- у ОСОБА_2 виникає право власності на 24, 5% від загальної площі Об'єкта реконструкції, що включає в себе 225,9кв.м корисної площі (площа окремих приміщень та 24,1кв.м іншої загальної площі (коридори, господарські, технічні та інші приміщення, холи, сходові клітки). Зазначена загальна площа, яка переходить у власність ОСОБА_2 охоплює всі нежитлові приміщення на третьому поверсі Об'єкта реконструкції (всього 198,6кв.м) корисної площі у вигляді окремого нежитлового приміщення, площа якого складає 45,5кв.м (“виставковий зал») та 0,8кв.м іншої площі на першому поверсі реконструйованого Об'єкта. Загалом у ОСОБА_2 виникає право власності на 268,2кв.м в Об'єкті реконструкції.
З метою врегулювання відхилення отриманої площі від площі ідеальної частки ОСОБА_2 зобов'язується протягом одного календарного місяця з моменту здачі Об'єкта реконструкції в експлуатацію компенсувати ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» загальну вартість ремонтно-будівельних робіт пропорційно 12,2кв.м;
- у Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» виникає право власності на 75,5 % загальної площі Об'єкта реконструкції, яка включає в себе корисну площу (площу окремих приміщень) та інші площі (коридори, господарські, технічні та інші приміщення, холи, сходові клітки) на першому. Другому та четвертому поверхах Об'єкта реконструкції, за винятком окремого нежитлового приміщення, площа якого складає 45,5кв.м (“виставковий зал») на першому поверсі реконструйованого Об'єкта, а всього 750,8кв.м.
У п. 3.4.4. Договору передбачено, що на забезпечення виконання мети Договору, ТОВ “СЕМЛЬЙОН» має право самостійно, з дня набрання чинності цим Договором, укладати з третіми особами будь-які правочини, попередні договори щодо Об'єкта реконструкції, пов'язані з виконанням мети цього Договору.
03 липня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» в особі директора Гутника Віталія Васильовича (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), уклали Договір №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення.
Даний договір передбачає таке визначення термінів:
- Об'єкт реконструкції - нежитлові будівлі загальною площею до реконструкції 295,9кв.м позначені на плані літерою “Г-1» та “В-1», літерами 1, 2, 3, 11, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , введення в експлуатацію яких планується в І кварталі 2020 року;
- Об'єкт нерухомості - складова та невід'ємна частина Об'єкта реконструкції, яка виражена у вигляді окремих нежитлових приміщень, спорудження якого здійснює Продавець.
- Майнові права - це всі права на Об'єкт нерухомості, як складову частину відповідної площі Об'єкта реконструкції, які належатимуть йому в зв'язку з побудовою Об'єкта капітального будівництва і введенням його в експлуатацію та полягають у праві Продавця набути право власності на Об'єкт нерухомості після введення Об'єкта реконструкції в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Майнові права відчужуються Покупцю, який у зв'язку з цим набуває прав оформити право власності на об'єкт нерухомості на себе;
- Договірна ціна - загальна вартість Майнових прав на Об'єкт нерухомості, що продаються Продавцем та купуються Покупцем в порядку та на умовах даного Договору.
Предмет цього Договору визначає п. 1.1. Договору, за яким Сторони зобов'язуються у строки та на умовах, передбачених цим Договором та додатками до нього, забезпечити набуття Покупцем майнових прав на Об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення в Об'єкті реконструкції загальною площею 80кв.м, з яких 40кв.м - на першому поверсі та 40кв.м на третьому поверсі Об'єкта реконструкції.
У розділі І, п. 1.2. зазначено, що під майновими правами сторони розумітимуть право Покупця набути у власність Об'єкт нерухомості, яке виникає у Покупця в зв'язку із закінченням виконання будівельних робіт і введенням в експлуатацію Об'єкта реконструкції за зареєстрованим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові Повідомленням про початок виконання будівельних робіт.
Строком набуття прав, відповідно до п. 2.1. Договору Сторони визначили: укласти всі правочини, необхідні для набуття Покупцем права власності на Об'єкт нерухомості у терміни не пізніше 30 робочих днів з дня отримання Покупцем повідомлення Продавця про готовність Об'єкта реконструкції, за умови виконання Сторонами всіх умов Договору. При цьому, за вимогами п.3.1. Договору, пропозицію вчинити правочини для набуття права власності на Об'єкт нерухомості Продавець зобов'язаний надіслати Покупцеві не пізніше ніж 30 робочих днів з дня реєстрації повідомлення про закінчення будівельних робіт.
Згідно із п. 3.3.1. Договору, вартість майнових прав на Об'єкт нерухомості за 1кв.м складає еквівалент 550,00 USD (п'ятсот п'ятдесят доларів США) в українських гривнях по курсу НБУ на момент розрахунку, в тому числі ПДВ. П. 3.3.2. Договору передбачає, що загальна вартість майнових прав, що будуть передаватись Продавцем Покупцеві за Основним договором складатиме 44000,00 USD (сорок чотири тисячі доларів США) за курсом НБУ на момент розрахунку, що на момент укладення даного Договору складає 1151920,00 грн. (один мільйон сто п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень). Також Сторони погодили, що Покупець зобов'язаний сплатити суму, еквівалентну 42000 доларів США в термін до 22 липня 2019 року, а повний розрахунок провести в строк не пізніше 30 березня 2020 року (п. 4.1. Договору).
Як вбачається із квитанцій до прибуткового касового ордера №№10, 11, 12, 13, 14, 15 і 16 від 19.07.2019 року на суму 149000 грн. (сто сорок дев'ять тисяч гривень) кожен, та №17 від 19.07.2019 року на суму 56500 грн. (п'ятдесят шість тисяч п'ятсот гривень), ОСОБА_1 за Договором №02 сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» загалом 1099500 грн. (один мільйон дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот гривень).
Суд погоджується із позицією сторони позивача, що за відсутності Додатка №1 до Договору №02 від 03.07.2019 року, слід керуватися матеріалами інвентаризаційної справи, виданими Обласним комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Об'єкта реконструкції, відповідно до яких лише нежитлове приміщення під №4 площею 37кв.м на першому поверсі та під №10 площею 36,3кв.м на третьому поверсі офісу під літ. “В-4», загальною площею 1019кв.м за адресою АДРЕСА_1 , відповідають об'єктам нерухомого майна, майнові права на які були предметом Договору №02 від 03.07.2019 року про набуття майнових прав на нежитлові приміщення. Таким чином, ОСОБА_1 придбав нежитлові приміщення загальною площею 73,3м.кв. При цьому, суд виходить із наступного.
Як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи, виданих Обласним комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за адресою: АДРЕСА_1 (планів та експлікації групи нежитлових приміщень):
На першому поверсі є:
приміщення №1 - склад, загальною площею 241,8кв.м;
приміщення №2 - санвузол, загальною площею 8,3кв.м;
приміщення №3 - сходова клітка, загальною площею 27,1кв.м;
приміщення №4 - службове, загальною площею 37,0кв.м.
На третьому поверсі розташовані:
приміщення №9 - сходова клітка, загальною площею 9,9кв.м;
приміщення №10 - службове, загальною площею 36,3кв.м;
приміщення №11 - склад, загальною площею 139,8кв.м;
приміщення №12 - санвузол, загальною площею 8,3кв.м.
Відповідно до проектних документів (плану 1-го поверху) на першому поверсі Об'єкта реконструкції було заплановано приміщення під №2 (виставковий зал) площею 45,5кв.м. Те саме приміщення згідно з поверховим планом, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи, після закінчення реконструкції під №4, та відповідно до обмірів його фактична площа становить 37кв.м;
Відповідно до проектних документів (плану 3-го поверху) на третьому поверсі Об'єкта реконструкції було заплановано приміщення під №17 (кабінет) площею 45,5кв.м. Те саме приміщення згідно з поверховим планом, що міститься у матеріалах інвентаризаційної справи, після закінчення реконструкції під №10, та відповідно до обмірів його фактична площа становить 36,3кв.м.
Вказане підтверджується довідкою Обласного комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за №5245 від 23.12.2024 року, виданою у відповідь на адвокатський запит представника позивача.
Отже, приміщення під №4 площею 37кв.м на першому поверсі та під №10 площею 36,3кв.м на третьому поверсі офісу під літ. “В-4», загальною площею 1019кв.м за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктами нерухомого майна, майнові права на які були предметом Договору № 02 від 03.07.2019 року про набуття майнових прав на нежитлові приміщення.
Враховуючи п. 3.3.1. Договору, за яким вартість майнових прав на Об'єкт нерухомості за 1кв.м складає еквівалент 550,00 USD (п'ятсот п'ятдесят доларів США) в українських гривнях по курсу НБУ на момент розрахунку, в тому числі ПДВ, а розрахунок проводився за нежитлові приміщення, загальна площа яких складає 73,3кв.м, то їх загальна вартість дорівнює 40 315 (сорок тисяч триста п'ятнадцять) доларів США (ціна нежитлового приміщення №4 площею 37кв.м на першому поверсі становить 20 350 доларів США та під №10 площею 36,3кв.м на третьому поверсі - 19 965 доларів США, що загалом становить 40 315 доларів США).
Беручи до уваги, що фактична загальна площа нежитлових приміщень після проведення реконструкції є меншою за 80кв.м, ОСОБА_1 здійснив переплату, сплативши еквівалент 42 000 доларів США. Враховуючи загальну площу приміщень, а саме 73,3кв.м, необхідно було сплатити еквівалент 40 315 доларів США.
Такий висновок узгоджується із п.4.1 Договору № 02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03.07.2019 року, у якому зазначено, що Покупець ( ОСОБА_1 ) здійснює оплату вартості предмету даного Договору виходячи з вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості в перерахунку на 1кв.м.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем, відповідно до вказаних вимог Договору, проведено повну та своєчасну оплату за Договором №02 від 03.07.2019 року, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» повинне було, відповідно до п. 8.2.3. Договору, передати ОСОБА_1 у визначені строки майнові права на Об'єкт нерухомості.
31.03.2021 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) №ЛВ 101210331604. Об'єкт: Реконструкція нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , з розширенням за рахунок надбудови під офіс (зі складськими приміщеннями) у м. Львові, код об'єкта згідно з документом, що дає право на виконання будівельних робіт 1220,5. Загальна кошторисна вартість будівництва склала 2300 тис. грн.
24.05.2021 за заявою ОСОБА_2 про присвоєння адреси реконструйованій нежитловій будівлі під літерою «Г-1» площею 282,6кв.м, нежитловим приміщенням будівлі «В-2» площею 13,3кв.м з розширенням за рахунок надбудови під офіс (зі складськими приміщеннями) на АДРЕСА_1 , Шевченківською районною адміністрацією видано Розпорядження №271 «Про присвоєння будівлі офісу (зі складськими приміщеннями) під літерою «В-4» адреси:
АДРЕСА_2 . Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, яким визначалось, що після введення Об'єкту реконструкції в експлуатацію, такий Об'єкт стає спільною частковою власністю як ОСОБА_2 , так і ТОВ «СЕМІЛЬЙОН», а в момент здачі Об'єкта реконструкції в експлуатацію у ОСОБА_2 виникало право на 24,5% загальної площі Об'єкта реконструкції, тобто на 268,2кв.м, а у ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» - на 75,5% загальної площі Об'єкта реконструкції, тобто на 750,8кв.м, 26.05.2021 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Шереметою М.М., право власності на будівлю офісу під літ. «В-4» загальною площею 1019кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано лише на ОСОБА_2 , про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 42497672, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2385225946101.
В порушення вимог п.2.11., п.3.4.9. Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» не вимагало визнання за ним права власності на частину Об'єкта в розмірі, визначеному даним договором та передачі йому цієї частини Об'єкта після введення його в експлуатацію. Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 уклали Угоду від 12.07.2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27.03.2019 р.
Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» не виконано зобов'язання щодо набуття ОСОБА_1 як Покупцем майнових прав на об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення загальною площею 73,3кв.м. Об'єкту реконструкції, у строк і на умовах, передбачених Договором №02 про набуття права власності на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року, чим порушено права позивача на оформлення права власності на Об'єкт нерухомості, який свої грошові зобов'язання за Договором №02 від 03 липня 2019 року, виконав своєчасно та в повному обсязі шляхом сплати обумовленої в п.3.3.2. Договору №02 грошової суми.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст.509 ЦК України).
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст.526 ЦК України наголошено на необхідності виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України)
Тлумачення п.3 ч.1 ст.3 та ст.627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За положеннями ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій ст.179 ЦК України надано визначення речі, як предмету матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Зазначено про поділ речей на нерухомі та рухомі (ст.181 ЦК України), а також вказано і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Також у ст.182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об'єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у ст.190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року №2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі "Броньовські проти Польщі", заява N31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України", заява N10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року, заяви N71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, "легітимні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland", заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).
Відповідно до п.21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Stretch v The United Kingdom", заява №44277/98).
У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга №66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що "правомірні очікування" підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013 року №6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як "право очікування", яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі №6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі №6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі №6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі №6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі №6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі №6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах №6-1502цс15 та №6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі №6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі №6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі №6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах №6-3129цс15 та №6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі №6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі №6-1111цс16, постанова ВС від 25.08.2022 у справі № 753/19473/19.
Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У ст.331 ЦК України чітко вказано, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Тобто після завершення будівництва та здачі в експлуатацію нежитлові приміщення як окремий об'єкт цивільних правовідносин ще не існують і набувають юридично статусу об'єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.
В даному випадку, виходячи з положень Договору про спільну діяльність від 03 липня 2019 року, внеском ОСОБА_2 в спільну діяльність були належні йому нежитлові приміщення загальною площею 295,9кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , а внеском Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМІЛЬЙОН» - фінансування реконструкції кошторисна вартість якої склала 2300 тис. грн. Доказів перерозподілу внесків чи іншого фінансування сторонами не подано.
Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року N1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
При розгляді справи суд керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
Спосіб захисту, передбачений ст.392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Не є взаємовиключними способи захисту - вимога про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння та можуть застосовуватися у випадках коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВС від 07 червня 2023 року у справі №932/7660/21 (провадження №61-8925св22)
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем Постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16;
Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову Постанова ВП ВС від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц;
Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та інші), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо) Постанова КГС ВС від 17 квітня 2018 року у справі №924/872/16, Постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №766/4410/17.
Зважаючи на те, що у даному випадку майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів ОСОБА_2 , який вважає себе законним власником такого майна, а також з метою досягнення легітимної мети судового захисту позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлові приміщення та їх витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсною Угоди від 12 липня 2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю “Семільйон» та ОСОБА_2 , суд прийшов до наступних висновків.
Як вбачається із вказаної Угоди, ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 домовились за взаємною згодою достроково припинити дію Договору про спільну діяльність від 27.03.2019 року з 12 липня 2021 року.
Згідно з п.2 Угоди, договір про спільну діяльність припиняється без будь-яких взаємних виплат, компенсацій чи розрахунків. Витрати, які понесла кожна зі сторін в процесі виконання договору про спільну діяльність залишаються за такою стороною і компенсації не підлягають.
Відповідно до п.3 Угоди, Сторона-1 ( ОСОБА_2 ) залишається власником нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі в частині площ, що були створені в результаті реконструкції Об'єкту незалежно від того, за чиї кошти була проведена така реконструкція і вправі вільно розпоряджатись таким об'єктом нерухомого майна, включаючи його відчуження повністю чи частково.
Отже, ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» добровільно та безоплатно відмовилось від своїх прав на 75,5% в об'єкті реконструкції, які повинні були належати Товариству відповідно до п. 3.4.9. Договору про спільну діяльність, а відтак, це створило негативні наслідки для позивача, позбавивши його можливості отримати належні йому на підставі Договору №02 від 03.07.2019 року нежитлові приміщення в Об'єкті реконструкції.
При цьому, Угода про припинення договору від 12.07.2021 року була укладена вже після моменту виникнення у ТОВ «СЕМІЛЬЙОН» зобов'язання перед ОСОБА_1 , адже позивачем ще у 2019 році було виконано умови Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року. Таким чином, ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» вже виступало боржником ОСОБА_1 .
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України).
Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов'язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами.
Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
У такому випадку обов'язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання. Подібного висновку щодо двостороннього правочину дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14- 28цс20, пункт 38).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права).
Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1)особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).
У Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
З аналізу практики Верховного Суду, зокрема, з Постанови Верховного Суду від 27.04.2023 року у справі №461/4033/20, вбачається, що фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються в певних сферах, (зокрема, у сфері банкрутства (попередньо - стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», нині - стаття 42 Кодексу України з питань банкрутства); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Отже, згідно з актуальною практикою Верховного Суду, не існує вичерпного переліку сфер, у яких врегульовано фраудаторні правочини. Питання щодо добросовісності кожного правочину, укладеного боржником у період виникнення зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, повинно розглядатися незалежно від сфери, у якій цей правочин здійснено.
Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 526 ЦК України наголошено на необхідності виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У Постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 461/4033/20 Верховний Суд вказує, що формулювання «зловживання правом» потрібно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути належно виконано, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належно та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
У постановах Верховного Суду від 09 серпня 2024 року в справі № 361/155/21 (провадження № 61-3612св24), від 29 червня 2022 року в справі № 750/11492/19 (провадження № 61-4044св21), вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Верховний Суд у Постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23 (провадження № 61-6444св24), від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 (провадження № 61-4014св23), від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20) вказує, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У Постанові Верховного Суду у справі №487/6342/18 від 03.12.2024 року, зазначено, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
У Постанові Верховного Суду від 04.10.2024 року у справі № 932/18757/19, зазначається, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог».
Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред'явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.
У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 2-469/1997 (провадження № 61-7276св23) розглядався спір про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння. За обставинами цієї справи Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, якою прийнято відмову ОСОБА_1, правонаступника ОСОБА_2, від позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння, зокрема, виходив з того, що «прийняття заяви правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про відмову від позову, який прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з врахуванням того, що рішення суду було чинним протягом 25 років, власники вільно розпоряджалися власністю, яка була набута на підставі рішення суду, протягом зазначеного часу, а заява про відмову від позову подана після прийняття рішення Дергачівським районним судом Харківської області від 15 червня 2020 року (справа № 619/3466/19) про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 грошових коштів свідчить, що такі дії учасниками цивільного обороту використовуються для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу.
Також, Верховний Суд приходив до висновку, що фраудаторним правочином може бути визнано не лише правочин, яким боржник відчужив майно, але й такий, яким боржник відмовився від набуття права на майно.
Зокрема, у постанові від 11.10.2023 року (справа № 205/2053/22, провадження № 61-11099св23) Верховний Суд зазначив: “ОСОБА_3, маючи з 2014 року невиконані грошові зобов'язання перед позивачами, та за відсутності інших активів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, діючи недобросовісно під час виконання судових рішень про стягнення з нього заборгованості на користь позивачів, відмовився від прийняття спадщини на користь близького родича, внаслідок чого втратив свою платоспроможність перед кредиторами. Беручи до уваги обставини справи у їх сукупності, воля ОСОБА_3 була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, тому цей правочин є фраудаторним».
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою.
Аналізуючи дії ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» стосовно укладення з ОСОБА_2 . Угоди про припинення Договору про спільну діяльність від 27.03.2019 р., суд приходить до висновку, що укладенням даної Угоди було завдано шкоди ОСОБА_1 , оскільки таким чином ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» добровільно та безоплатно відмовилось від набуття права власності на 75,5% в Об'єкті реконструкції, які повинні були належати Товариству відповідно до п. 3.4.9. Договору про спільну діяльність, а відтак, позбавило Позивача можливості отримати належні йому на підставі Договору №02 від 03.07.2019 року нежитлові приміщення загальною площею 73,3кв.м в Об'єкті реконструкції.
Пояснення представника ОСОБА_2 в судовому засіданні про те, що ТОВ “СЕМІЛЬЙОН» мало невиконані зобов'язання перед ОСОБА_2 , що стало підставою для укладення Угоди про припинення Договору про спільну діяльність, чи наявність будь-яких інших підстав для укладення такої Угоди, не підтверджено жодними доказами. Звідси слід дійти висновку, що Угода від 12 липня 2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 є фраудаторним правочином, а тому позовна вимога про визнання цього правочину недійсним підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного, на підставі повного та всебічного з'ясування обставин справи та перевіркою доводів сторін, дослідженні письмових доказів у справі, керуючись принципом, що злий умисел не може бути реалізований під приводом права, всупереч засадам розумності та справедливості, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, повністю доведеними у судовому розгляді належними та допустимими доказами, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, а тому такий позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на Відповідача.
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 13941,60 грн. Вказана сума підлягає стягненню на користь Позивача з Відповідачів у рівних частках.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 142, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд ,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 73,3кв.м, з яких нежитлове приміщення під №4 на першому поверсі, площею 37кв.м та нежитлове приміщення під №10 на третьому поверсі площею 36,3кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані на підставі Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлові приміщення загальною площею 73,3кв.м, з яких нежитлове приміщення під №4 на першому поверсі, площею 37кв.м та нежитлове приміщення під №10 на третьому поверсі площею 36,3кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що були придбані на підставі Договору №02 про набуття майнових прав на нежитлові приміщення від 03 липня 2019 року.
Визнати недійсною Угоду від 12 липня 2021 року про припинення Договору про спільну діяльність від 27 березня 2019 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН» та ОСОБА_2 .
Стягнути в рівних частках з Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМІЛЬЙОН», ЄДРПОУ 41217999 та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 13941,60 грн. - по 6970,80грн. з кожного.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. Л. Луців-Шумська