Справа № 522/21203/25
Провадження № 1-кп/522/3255/25
08 грудня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025163510000565 від 13.08.2025 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Харків, з неповною середньою освітою, не заміжньої, офіційно не працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приблизно о 16:45 годині 09.08.2025 року, в період дії воєнного стану на території України, перебувала на території житлового комплексу біля будинку розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Каманіна, 16а, де побачила велосипед «Crossride 26 MTB ST Shark 2024» чорного кольору, вартістю 5331,52 гривень, який знаходився на велосипедній парковці біля першого під'їзду зазначеного будинку, який належить ОСОБА_5 . В цей момент у ОСОБА_3 раптово виник протиправний намір, спрямований на незаконне заволодіння вказаним майном.
Реалізуючи свій протиправний намір, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, впевнившись, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, а поряд відсутні сторонні особи, ОСОБА_3 взяла вищевказаний велосипед та разом з ним покинула місце вчинення кримінального правопорушення.
У подальшому ОСОБА_3 викраденим майном розпорядилась на власний розсуд, чим спричинила потерпілій ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 5331,52 гривень.
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнала повністю, у вчиненому щиро розкаялася та підтвердила суду, що дійсноудень 09.08.2025 року, перебувала з адресою: м. Одеса, вул. Каманіна, 16а, де побачила велосипед чорного кольору, який знаходився на велосипедній парковці біля першого під'їзду зазначеного будинку, звідки таємно його викрала, після чого покинула місце вчинення кримінального правопорушення. Однак, згодом частково відшкодувала матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_5 . Просила суд призначити їй справедливе покарання.
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, призначивши їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши обвинувачену від відбування покарання з іспитовим строком.
Потерпіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надала цивільний позов про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 4731,52 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., просила суд його задовольнити.
Під час судового засідання, встановлено, що обвинувачена ОСОБА_3 та інші учасники кримінального провадження правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності позицій обвинуваченого та інших учасників судового розгляду. З урахуванням думки прокурора та обвинуваченого, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Таким чином, допитавши обвинуваченого, дослідивши письмові докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що зібрані докази є належними, допустимими та достовірними, і є достатніми для постановлення обвинувального вироку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що винність обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, доведена та її дії правильно кваліфіковані як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлені.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , передбаченими ст.66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченої, активне сприяння суду у встановленні фактичних обставин справи та добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілій.
При визначенні мотивів призначення покарання суд керується наступним.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора»: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Вимога додержуватись справедливості під час застосування кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.), статті 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначати покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Питання звільнення від відбування покарання з випробуванням врегульоване статтею 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд, при обранні покарання обвинуваченій ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого, особу обвинуваченої та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд враховує, що обвинувачена скоїла тяжкий злочин.
Таким чином, при призначенні обвинуваченій ОСОБА_3 покарання, суд враховує, що вона є громадянкою України, з неповною середньою освітою, не заміжньою, неповнолітніх дітей та/або непрацездатних батьків на утриманні не має, офіційно не працевлаштована, має зареєстроване місце проживання в м. Одесі, у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку обвинувачена не значиться.
Також суд бере до уваги і зміст обвинувачення, яке складається з одного епізоду та те, що обвинувачена ОСОБА_3 є раніше не судимою особою.
У вчиненому злочині обвинувачена ОСОБА_3 щиро покаялася, активно сприяла суду у встановленні фактичних обставин справи, частково відшкодувала потерпілій матеріальну шкоду.
Щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілому, виходячи зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, є самостійними обставинами, які пом'якшують покарання. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, врахування кожної з них при призначенні покарання, за умови встановлення їх наявності у кримінальному провадженні, є обов'язковим для суду, незалежно від тяжкості вчиненого злочину та повторності його вчинення. Вказані форми посткримінальної поведінки особи свідчать про те, що в особі винного відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. Визнання даних обставин такими, що пом'якшують покарання, стимулює осіб, які вчинили злочини, до критичної переоцінки своєї діяльності, а також сприяє своєчасному розкриттю злочинів.
Згадані пом'якшуючі обставини, а також відомості про особу обвинуваченої ОСОБА_3 , відсутність обставин, що обтяжують покарання, в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину та дають суду підстави для призначення обвинуваченій покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції частини статті обвинувачення зі звільненням особи від відбування покарання з випробуванням.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинувачених без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ними нових злочинів.
У той же час, відповідно до вимог ст. 76 КК України, з метою контролю за поведінкою засудженої для встановлення факту її виправлення, суд вважає за необхідне покласти на засуджену ОСОБА_3 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Також суд вбачає за необхідне запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу не обирати.
Щодо цивільного позову, суд зазначає наступне.
Потерпіла ОСОБА_5 надала цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_3 , відповідно до якого цивільний позивач просила стягнути з цивільного відповідача 4731,52 грн. матеріальної шкоди та 1000,00 грн. моральної шкоди, які були завдані злочином.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 визнала позовні вимоги ОСОБА_5 , проти задоволення позову не заперечувала.
Згідно з ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
За таких обставин, враховуючи, що розмір матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, підтверджується матеріалами кримінальної справи, цивільний позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню у повному обсязі.
В силу ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченої ОСОБА_3 мають бути стягнуті на користь держави документально підтверджені витрати на проведення судової товарознавчої експертизи у сумі 424,08 грн.
Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 100, 349, 366-371, 373, 374, 375, 376ttp:/search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2664/ed_2019_01_11/pravo1/T124651.html?pravo=1#2664" title="Кримінальний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 4651-VI від 13.04.2012">, 395, 532 КПК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме строк випробування, рахувати з моменту ухвалення вироку, тобто з 08.12.2025 року.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вступу вироку в законну силу не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріальну шкоду у розмірі 4731,52 (чотири тисячі сімсот тридцять одна гривня 52 коп.) гривень та моральну шкоду у розмірі 1000,00 (одна тисяча гривень 00 коп.) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта для проведення судової товарознавчої експертизи №2141 від 26.08.2025 року у сумі 424 гривні 08 копійок (чотириста двадцять чотири гривні 08 коп.).
Речові докази: два CD-диски з відеозаписами, - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Речові докази: футболку сірого кольору з написом «МІМ», шорти темно-сірого кольору без написів та маркування, - повернути власнику.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченій та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1