Рішення від 08.12.2025 по справі 947/3936/25

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/3936/25

Провадження № 2/947/1584/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2025 року

Київський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі представників сторін по справі:

- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

- представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» - Солоненко Наталії Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»

в особі філії «Інфоксводоканал»

про визнання заборгованості недійсною та зобов'язання проведення перерахунку,

відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

24.01.2025 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про визнання заборгованості недійсною, зобов'язання здійснити перерахунок та виключення з обліку боргу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій позивачка просить суд:

- визнати недійсною заборгованість розрахунку боргу у розмірі 24704 гривні 11 копійок за договором №2001845/20220602/ч6 від 02.06.2022 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» здійснити перерахунок та виключити з обігу борг по особовому рахунку № НОМЕР_1 за житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 гривень 00 копійок;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на користь позивачки у відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 17877 гривень 40 копійок;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що 02.06.2022 року між нею та ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» було укладено договір №2001845/20220602/ч6 від 02.06.2022 року про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення через мережі за адресою: АДРЕСА_1 , код особового рахунку № НОМЕР_1 .

08.06.2023 року за позивачкою зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент підписання Договору №2001845/20220602/ч6 від 02.06.2022 року, як вказує позивачка, жодних заборгованостей за особовим рахунком НОМЕР_1 не існувало, усі житлово-комунальні послуги з водопостачання були сплачені, що підтверджується як зазначається позивачкою повідомленням з офіційного сайту infoxvodokanal від 4 травня 2022 року про нарахування до сплати за о/р НОМЕР_1 - 1270.67 грн, повідомленням від 6 червня 2022 року про нарахування до сплати за О/р НОМЕР_1 - 2541,34грн.

Однак, як вказує позивачка, в подальшому відповідачем було необґрунтовано нараховано суму заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за вказаний період, а також відповідачем вчинялись необгрнутовані дії з її стягнення.

Так, як стверджує позивачка, Київським районним судом міста Одеси 29.09.2022 року за заявою відповідача було видано судовий наказ №947/21118/22 про стягнення з неї - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» заборгованості за період з 01.09.2021 ржу по 31.08.2022 року у розмірі 24 655 грн, 30 коп., який в свою чергу за заявою позивачки ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 18.04.2023 року скасовано.

28.04.2024 року Київським районним судом міста Одеси за заявою відповідача було видано судовий наказ №947/4952/24 про стягнення з неї - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» заборгованості у розмірі 24 915 грн. 07 коп., який в свою чергу за заявою позивачки ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14.03.2024 року скасовано.

25.06.2024 року Київським районним судом міста Одеси за заявою відповідача було видано судовий наказ №947/19337/24 про стягнення з неї - ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» заборгованості у розмірі 24704,13 грн., який в свою чергу за заявою позивачки ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 05.08.2024 року скасовано.

Поряд з цим, позивачка вказує, що вказана сума заборгованості, незважаючи на скасовані судові накази і надалі обліковується за нею, як заборгованість.

Вказані заяви відповідача про видачу судових наказів зі стягнення з неї заборгованості, як вказує позивачка, були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладеного між сторонами Договору №2001845/20220602/ч6 від 02.06.2022 року про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення через мережі, код особового рахунку № НОМЕР_1 , та за наслідком невиконання обов'язку зі сплати коштів за надані послуги, в неї утворилась заборгованість у розмірі 24915,07 грн. за період з 01.08.2021 по 31.12.2023 року.

Однак, позивачка посилається на те, що договір з надання послуг за адресою надання послуг: АДРЕСА_1 , між нею та відповідачем було укладено лише 02.06.2022 року. В свою чергу, як вказує позивачка, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вона - ОСОБА_1 отримала у спадок, після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За наслідком чого, позивачка вказує, що сума заборгованості розрахована відповідачем і які обліковується за нею, утворилась у період, в який вона не була відповідальною особою, а в період укладення відповідного договору та набуття обов'язків зі сплати коштів за відповідні послуги, в неї взагалі не обліковувалась заборгованість. Позивачка вказує, що спірна сума заборгованості почала обліковуватись лише після укладення нею відповідного договору з відповідачем, за наслідком чого вважає її штучно створеною.

Також позивачка зазначає, що незважаючи на безпідставне нарахування вказаної суми заборгованості, відповідач зловживаючи своїми правами, без будь-яких попереджень всупереч діючому законодавству України під час військового стану неодноразово відключав надання послуг з водопостачання до належного їй житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , які є відключеними і станом на час звернення до суду з цим позовом.

Позивачка вказує, що вказаними необґрунтованими та неправомірними діями відповідача, їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в сумі 50 000 грн., а також позивачка понесла матеріальних збитків в сумі 17 877,4 грн., які складаються зі сплати позивачкою коштів за отриману правничу допомогу з метою захисту прав та інтересів внаслідок винесених судових наказів за заявою відповідача зі стягнення необґрунтовано нарахованої суми заборгованості, а також сплати судового збору за пред'явлення відповідних заяв.

Вищевказані обставини зумовили звернення позивачки до суду з даною заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 28.01.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання з повідомленням сторін по справі.

12.02.2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з підстав необґрунтованості заявлених вимог.

В обґрунтування вказаного відзиву, представник відповідача посилається на те, що нарахування за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення проводились по особовому рахунку до 01.06.2023 р. за нормами споживання на 1 особу з урахування поливної площі та басейна. З 02.06.2023 р. нарахування за послуги проводяться за показниками приладів облік на питну воду (POWOGAZ 20 № 69153712) та господарчі потреби (BAYLAN-15 № 20173876). У зв'язку із заборгованістю за адресою позивача, 21.03.2024 року відповідачем здійснено відключення від системи централізованого водопостачання шляхом закриття запірної арматури з опломбуванням у колодязі. З 15.03.2024 року нарахування за послуги припинені. Актом № 1465 від 19.06.2024 р. встановлено, що водопостачання здійснюється. Нарахування за послуги централізованого водопостачання та водовідведення відновлено згідно показань лічильників. 24.12.2024 р. службою КВЕГС філії на підставі наряду - замовлення №60037284 від 23.12.2024 р. повторно здійснено відключення від системи централізованого водопостачання шляхом закриття запірної арматури з опломбуванням у колодязі на вулиці. Представник зазначає про необґрунтованість доводів позивача, що остання не несе відповідальності зі сплати заборгованості за попередній період, оскільки позивачка набувши у власність житловий будинок в порядку спадкування, успадкувала усі права та обов'язки спадкодавця, у тому числі зі сплати житлово-комунальних послуг.

17.04.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому представник позивача вважає безпідставними доводи сторони відповідача.

Також, 17.04.2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів

29.04.2025 року в судовому засіданні представником відповідача надані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову позивачки.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 29.04.2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сендика Олега Олександровича про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» належним чином завірену копію договору від №2001845/20222602/Ч6 укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфокс» філія «Інфоксводоканал», код ЄДРПОУ 26472133.

01.05.2025 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» витребувані судом докази.

До судового засідання призначеного на 27.11.2025 року з'явились:

- представник позивача ОСОБА_1 - Сендик Олег Олександрович, який підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити;

- представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» - Солоненко Наталія Сергіївна, яка заперечувала проти заявлених позовних вимог, вважала їх необґрунтованими та просила суд відмовити у задоволенні позову.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 08.12.2025 року о 16 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» здійснювалось надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення через мережі до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладеного з ОСОБА_3 , як власником житлового будинку, договором про послуги водопостачання і водовідведення за №16187 від 21.Ш.2007 року.

В подальшому, ОСОБА_3 у 2022 році помер, що не спростовувалось сторонами під час розгляду справи та підтверджується наявною інформацією в ухвалі Київського районного суду міста Одеси від 05.08.2024 року по справі №947/19334/24, яка набрала законної сили.

02.06.2022 року позивачка - ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Інфокс» з заявою про переукладення договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення до вказаного житлового будинку, в якій зазначено що правовстановлюючі документи на це домоволодіння будуть надані ОСОБА_1 після вступу в спадкові права.

На зазначеній заяві від 02.06.2022 року, наявна резолюція уповноваженої особи ТОВ «Інфокс», що за документами на нерухоме майно, адреса нерухомого майна має адресу: АДРЕСА_1 ; здійснити обстеження за наслідком наявності басейну; наявність заборгованості за наданими послугами в сумі 2541,34 грн.

Тієї ж дати, 02.06.2022 року між позивачкою - ОСОБА_1 та відповідачем - ТОВ «ІНФОКС» філія «Інфоксводоканал» було укладено договір №2001845/20220602/Ч6 з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об'єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення через мережі, які не перебувають на балансі виконання, за умовами якого виконавцем - ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» зобов'язується надавати споживачеві послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а споживач зобов'язується сплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, передбачених договором. Адресою надання послуг є житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 . Код особового рахунку споживача - НОМЕР_1 .

За наслідком чого вбачається, що станом на момент укладення позивачкою з відповідачем договору з надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , а саме 02.06.2022 року, за адресою даного майна з боку відповідача обліковувалась заборгованість в сумі 2541,34 грн.

У відповідності до довідки ЖБК «Малиновський-7» від 14.04.2025 року за №5 засвідчено, що ОСОБА_1 , разом зі своєю матір'ю, проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , з січня 2021 року по квітень 2023 року включно.

Отже, станом на момент укладення позивачкою з відповідачем договору з надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , а саме 02.06.2022 року, вбачається, що позивачка не мешкала за вказаною адресою нерухомого майна.

14.06.2022 року уповноваженими особами ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» складено акт №1253 відносно абонента за особовим рахунком № НОМЕР_1 , яким засвідчено, що за наслідком обстеження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено наявність басейну. На вказаному акті також наявна резолюція уповноваженої особи ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» з проведення розрахунку та видання квитанції за надані послуги з урахуванням басейну та площі поливу.

Безпосередньо до особисто зазначених та визнаних стороною відповідача обставин у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву вбачається, що на підставі зазначеного Акту, ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» виходячи з того, що виявлена площа земельних насаджень не була врахована до укладання Договору від 02.06.2022 року, ним було прийнято рішення та здійснено донарахування суми коштів за період 3 роки з урахуванням тарифів та періодів за які проводяться нарахування за поливну площу.

Також, виходячи з безпосередньо повідомлених стороною відповідача обставин, на підставі вказаного Акту №1253 від 14.06.2022 року відповідачем здійснено донарахування з 01.06.2019 року по 31.05.2022 року за поливну площу 454 кв.м. та басейн 6,89 кв.м., на загальну суму 19291,23 грн.

Отже, судом встановлено, що сума заборгованості за послугами з водопостачання та водовідведення за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яка була нарахована відповідачем та обліковувалась до укладення відповідачем з позивачкою договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року, становила в сумі 2541,34 грн., а також на підставі Акту №1253 від 14.06.2022 року мало місце з проведення відповідачем донарахування суми заборгованості за надані послуги за попередній період до укладення цього договору в сумі 19291,23 грн., що в цілому становить 21832,57 грн. (19291,23 + 2541,34 = 21832,57).

За наслідком здійснення відповідачем вказаного донарахування суми заборгованості, судом у відповідності до наданої позивачкою роздруківкою отриманого повідомлення ТОВ «Інфокс» про сплату послуг від 04.07.2025 року встановлено, що 04.07.2025 року ТОВ «Інфокс» позивачці, як споживачу за особовим рахунком НОМЕР_1 , пред'явлено до сплати рахунок за наданими послугами в сумі 21209,54 грн., який враховує сплачені позивачкою кошти у червні, що додатково підтверджує проведення вищевказаного донарахування і включення цієї суми до сплати позивачці.

Вищевказані обставини в цілому визнані стороною відповідача під час розгляду справи.

Судом встановлено, що в подальшому, за наслідком отримання позивачкою в порядку спадкування свідоцтва про право на спадщину від 08.06.2023 року за реєстраційним номером №1355, за ОСОБА_1 08.06.2023 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №335036827 від 08.06.2023 року.

Також судом встановлено, що після укладення позивачкою з відповідачем договору з надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , з боку ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» були здійснені дії зі стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- 29.09.2022 року, за наслідком звернення ТОВ «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» з заявою про видачу судового наказу, Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ №947/21118/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» заборгованості за період з 01.09.2021 року по 31.08.2022 року у розмірі 24 655 (двадцять чотири тисячі шістсот п'ятдесят п'ять) гривень 30 (тридцять) копійок.

Даний судовий наказ, за наслідком звернення позивачки до суду з заявою про скасування судового наказу, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 18.04.2023 року, судовий наказ №947/21118/23 від 29.09.2022 року скасовано.

- 28.02.2024 року, за наслідком звернення ТОВ «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» з заявою про видачу судового наказу, Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ №947/4952/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 24 915 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) гривень 07 (сім) копійок.

Даний судовий наказ, за наслідком звернення позивачки до суду з заявою про скасування судового наказу, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14.03.2024 року, судовий наказ №947/4952/24 від 28.02.2024 року скасовано.

- 25.06.2024 року, за наслідком звернення ТОВ «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» з заявою про видачу судового наказу, Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ №947/19337/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 24 704,11грн.

Даний судовий наказ, за наслідком звернення позивачки до суду з заявою про скасування судового наказу, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 05.08.2024 року, судовий наказ №947/19337/24 від 25.06.2024 року скасовано.

Отже, судом встановлено, що після укладення позивачкою з відповідачем договору з надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , з боку ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» були вчинені дії спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірах, яка включає у тому числі розмір заборгованості 21832,57 грн., який складається з суми заборгованості, яка виникла до 02.06.2022 року та з суми донарахування за період до укладення з позивачкою договору.

У відповідності до відповіді ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» від 03.01.2025 року за №5-04/12346, в якості відповіді на адвокатський запит 26.12.2024 № 12346/04-33-196 в інтересах ОСОБА_1 щодо відключення водопостачання по АДРЕСА_1 , повідомлено, що:

- 21.03.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із заборгованістю по особовому рахунку № НОМЕР_2 , службою КВЕГС Філії на підставі наряду замовлення №163816 від 15.03.2024 року здійснено відключення від системи централізованого водопостачання, шляхом закриття запірної арматури з опломбуванням (пломба № 00395418) у колодязі на вулиці та складено акт № 163816; з 15.03.2024 року нарахування за послуги припинені;

- 19.06.2024 року встановлено, що водопостачання здійснюється, тому нарахування за послуги відновлено згідно показників лічильників.;

- 21.12.2024 року службою КВЕГС Філії на підставі нараду-замовлення №60037284 від 23.12.2024 року повторно здійснено відключення від системи централізованого водопостачання шляхом закриття запірної арматури з опломбуванням (пломба № 00395629) у колодязі на вулиці та складено акт №60037284;

- станом на 01.01.2025 по особовому рахунку № НОМЕР_2 з урахуванням оплат від 23.12.2024 року у сумі 471,70 грн., заборгованість становить 24904,41 грн.

У відповідності до наданого стороною відповідача під час розгляду справи розрахунку заборгованості судом встановлено, що за позивачкою - ОСОБА_1 , як споживачем послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , за особовим рахунком НОМЕР_2 , машкод - НОМЕР_1 , за період з травня 2022 року по 31.01.2025 року обліковується розмір заборгованості в загальному розмірі 24504,56 грн.

Згідно з даним розрахунком також встановлено, що на час видачі даного розрахунку станом на червень 2022 року за позивачкою вже не обліковується розмір заборгованості в сумі 2541,34 грн. та відсутнє відображення з проведеного відповідачем на підставі Акту №1253 від 14.06.2022 року донарахування суми у розмірі 19291,23 грн., що в цілому становить 21832,57 грн. Поряд з цим встановлено, що починаючи з травня 2022 року за позивачем обліковується щомісячне зростання заборгованості, яка в загальному розмірі становить 24504,56 грн.

Представником відповідача у судовому засіданні особисто було визнано факт того, що вищевказаний розмір заборгованості який обліковувався станом на час укладення з позивачкою договору від 02.06.2022 року та сума проведеного відповідачем донарахування заборгованості у червні 2022 року, були розподілені щомісячно у наданому до суду розрахунку заборгованості за період з травня 2022 року по 31.01.2025 року, а відтак фактично відображена та продовжується обліковуватись, як не сплачена.

Окрім того, приймаючи встановлені обставини, судом також встановлено, що особовий рахунок відкритий з боку відповідача на ім'я позивачки - ОСОБА_1 , як споживачки послуг з водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , зазначається, як №84711 та за номером коду особового рахунку (машкод) - НОМЕР_1 , які за документами відповідача ототожнюється між собою.

Як вбачається, позивачка з посиланням на не визнання суми заборгованості у розмірі 24704,11 грн., нарахованої відповідачем за послугами з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 і включенням її до рахунків до сплати, яка утворилась до моменту укладення з нею договору з надання відповідних послуг, як і до набуття права власності на це майно, звернулась до суду з цим позовом.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом регулювання Закону України «Про житлово - комунальні послуги» №2189-VII є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать у тому числі комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Статтею 6 вказаного закону визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1) споживачі (індивідуальні та колективні);

2) управитель;

3) виконавці комунальних послуг.

Виконавцями комунальних послуг є зокрема:

5) послуг з централізованого водопостачання - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання;

6) послуг з централізованого водовідведення - суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», встановлено, що:

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

- виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач;

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно ч. 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуг», норми цього закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

На момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, діяли правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, які регулювали відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення.

Відповідно до п.3 Правил, послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Пунктом 8 Правил встановлено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).

Статтею 12 Закону №2189-VII передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до положень статті 9 вказаного Закону, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Також судом враховується, що у постанові Верховного суду від 18.05.2020 у справі №176/456/17 та у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15 зазначено правовий висновок про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.68 Житлового кодексу України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вищевикладене в цілому, вбачається, що відповідачем - ТОВ «ІНФОКС» філії «Інфоксводоканал» надавались послуги з водопостачання та водовідведення за адресою житлового будинку: АДРЕСА_1 (надалі - 34А), відповідальною особою, як власник, був ОСОБА_3 , після смерті якого, право власності на даний об'єкт нерухомого майна в порядку спадкування набула позивачка ОСОБА_1 , яке зареєстроване 08.06.2023 року на підставі отриманого свідоцтва про право на спадщину від 08.06.2023 року за реєстраційним номером №1355.

Разом з тим, як вже судом встановлено 02.06.2022 року позивачка - ОСОБА_1 , до отримання свідоцтва про право на спадщину і під час оформлення своїх спадкових прав до майна померлого спадкодавця у тому числі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , звернулась до ТОВ «Інфокс» з заявою про переукладення договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення до вказаного житлового будинку, на підставі чого тієї ж дати - 02.06.2022 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір №2001845/20220602/Ч6, за умовами якого ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» зобов'язується надавати ОСОБА_1 послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 , як споживачка зобов'язується сплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, передбачених договором.

Вказаний договір №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року сторонами не оспорювався та не спростовувався, а відтак є правомірним та чинним, на підставі якого виникають права та обов'язки у сторін цього правочину на обумовлених ними умовах.

Будь-яких доказів з боку відповідача на підтвердження того, що позивачка була фактичним користувачем відповідних послуг з водопостачання і водовідведення за вказаною адресою житлового будинку до 02.06.2022 року, тобто до моменту укладення вказаного договору, приймаючи, що у відповідності до довідки ЖБК «Малиновський-7» від 14.04.2025 року за №5 засвідчено місце проживання ОСОБА_1 починаючи з січня 2021 року по квітень 2023 року без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , до суду не надано.

За наслідком чого, виходячи з приписів статті 629 ЦК України, згідно з якою договір є обов'язковим для виконання сторонами, суд доходить до висновку, що обов'язок позивачки ОСОБА_1 зі сплати наданих відповідачем послуг з водопостачання і водовідведення за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , виник саме з моменту укладення з нею вказаного договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року з постачання цих послуг, тобто 02.06.2022 року.

У зв'язку з чим, суд вважає безпідставними доводи позивачки, що в останньої виник обов'язок зі сплати наданих відповідачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності, одночасно враховуючи, що: відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину; отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця; відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Також виходячи зі встановлених судом обставин та визнаних безпосередньо відповідачем, що у відповідності до приписів ч.1 ст. 82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає, є встановленим, що сума заборгованості за послугами з водопостачання та водовідведення наданих за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яка обліковувалась до укладення з позивачкою договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року, становила в сумі 2541,34 грн., а також на підставі Акту №1253 від 14.06.2022 року мало місце проведення відповідачем донарахування коштів в сумі 19291,23 грн. за надані послуги за попередній період до укладення з ОСОБА_1 договору від 02.06.2022 року. Отже, загальна сума здійснених відповідачем нарахувань за послуги надані до 02.06.2022 року за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , яка включена до розміру заборгованості ОСОБА_1 , як споживача по особовому рахунку № НОМЕР_1 , становить в сумі 21832,57 грн.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача, що ОСОБА_1 прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_3 , успадкувала усі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, які не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

Однак, щодо доводів відповідача про наявний обов'язок ОСОБА_1 зі сплати розміру заборгованості за життя ОСОБА_3 , за наслідком прийняття спадщини і переходу відповідних прав та обов'язків, суд зазначає, що відповідно до положень частини першої статті 1282 Цивільного України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Судом враховується, що після смерті ОСОБА_3 з яким відповідачем було укладено відповідний договір, ОСОБА_1 під час оформлення своїх спадкових прав 02.06.2022 року звернулась до відповідача з заявою про переоформлення договору з надання послуг з водопостачання і водовідведення до нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що передбачало перевірку підстав для укладення з нею відповідного договору. Крім того, як вбачається з ухвали Київського районного суду міста Одеси від 05.08.2024 року по справі №947/19337/24, якою скасовано судовий наказ №947/19337/24 від 25.06.2024 року виданий за зверненням ТОВ «ІНФОКС» філії «Інфоксводоканал», ухвала суду містить інформацію про смерть ОСОБА_3 у 2022 році. Вказані обставини в цілому свідчать про обізнаність ТОВ «Інфокс» філії «Інфоксводоканал» про смерть ОСОБА_3 , станом на момент вказаних подій.

Однак, відповідачем не надано жодного доказу, що ним в порядку та на умовах визначеним законодавством, з дотриманням строку на пред'явлення вимоги кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України до позивачки, як спадкоємця, заявлялися відповідні вимоги щодо стягнення заборгованості за зобов'язаннями померлого ОСОБА_3 , як споживача послуг за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи вказане, а також що ОСОБА_1 не була відповідальною особою зі сплати послуг з водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , до 02.06.2022 року, суд вважає обґрунтованими доводи про відсутність обов'язку у ОСОБА_1 перед відповідачем зі сплати заборгованості за послуги з водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , який виник за період до укладення з нею договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року, а саме в сумі 21832,57 грн.

Також приймаючи повідомлені доводи сторони відповідача, що вказана сума заборгованості залишилась обліковуватись за позивачкою, як споживачем, однак наразі обліковується у щомісячних нарахуваннях починаючи з травня 2022 року по 31 січня 2025 року, яка в подальшому була пред'явлена відповідачем до стягнення та не є виключеною з розрахунків, суд вважає доведеним відсутність підстав для включення відповідачем суми заборгованості у розмірі 21832,57 грн. до рахунків до сплати на ім'я ОСОБА_1 , як споживача за кодом особового рахунку № НОМЕР_1 , та її обліку у розрахунках як суми заборгованості ОСОБА_1 .

Щодо інших доводів позивачки в частині оспорювання іншої суми заборгованості розміром 2871,54 грн., як різниця між заявленою оспорюваною позивачкою сумою проведених нарахувань відповідачем до суми заборгованості та встановленою судом сумою заборгованістю за якою у позивачки відсутній обов'язок зі сплати (24704,11-21832,57 = 2871,54), суд вважає необґрунтованими, приймаючи встановлені судом обставини в частині виникнення у позивачки обов'язку зі сплати послуг за водопостачання і водовідведення починаючи з 02.06.2022 року, а також приймаючи, що позивачкою у позові не оспорюється порядок проведених відповідачем інших нарахувань за надані послуги починаючи з 02.06.2022 року. Одночасно судом також приймається, що позивачкою у даному позові не оспорювались безпосередньо дії відповідача з проведення донарахування суми заборгованості, як і їх методика і порядок, на підставі Акту №1253 від 14.06.2022 року.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку про доведеність і наявність порушених прав позивачки за наслідком включення відповідачем до рахунків до сплати на ім'я ОСОБА_1 та обліку у розрахунках заборгованості, по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за адресою надання послуг: АДРЕСА_1 , суми заборгованості у загальному розмірі 21832,57 грн., за якою у позивачки відсутній обов'язок зі сплати.

Доходячи до такого висновку, суд враховує, що відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17) зроблено висновок, що: «законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

У зв'язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку».

Аналогічна правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 199/8199/18.

Також Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 522/19127/18 визначив, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виключення суми із загальної заборгованості узгоджується із абзацом дванадцятим частини другої статті 16 ЦК України, яким передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за послуги теплопостачання споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.

Подібні висновки також викладені Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13 та Верховним Судом у постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 209/4456/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 207/2990/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338 цс 18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364 цс 19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84 гс 20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53 цс 21), вирішуючи справу хоча і з іншим предметом позову, аніж у справі, яка переглядається Верховним Судом, проте щодо подібного способу судового захисту, зазначила, що за умови визнання недійсною умови кредитного договору про плату за управління кредитом, є підстави задовольнити вимогу про зобов'язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах (пункт 54).

У пункті 58 вказаної постанови зазначено, що задоволення вимоги боржника про зобов'язання кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір), може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Приймаючи вищевикладене в цілому, враховуючи доведеність порушених прав позивача, однак приймаючи що визнання суми заборгованості недійсною не узгоджується зі способом захисту прав встановлених законом, суд вважає вимоги позивачки в цій частині частково обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню в межах заявлених вимог, шляхом зобов'язання відповідача ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» провести перерахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 як споживача послуг на підставі договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , з виключенням із загальної суми заборгованості, суми заборгованості у розмірі 21832 (двадцять одна тисяча вісімсот тридцять дві) гривні 57 (п'ятдесят сім) копійок, яка обліковується за абонентом станом на 31.01.2025 року, що є належним на думку суду способом захисту порушених прав та інтересів позивачки та призведе до їх поновлення.

Щодо вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною1статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.

Крім того, статтею12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Як вбачається, позивачка пов'язує завдану їй моральну шкоду з неправомірними діями з припинення відповідачем постачання послуг з водопостачання до належного їй нерухомого майна за наслідком існування заборгованості по сплаті наданих послуг, наявність якої позивачкою спростовувалась.

Приймаючи вищевикладене, судом встановлено, що у відповідності до відповіді ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» від 03.01.2025 року за №5-04/12346, є підтвердженим факт того, що за наслідком обліку за позивачкою суми заборгованості, 21.03.2024 року відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 , службою КВЕГС Філії на підставі наряду замовлення №163816 від 15.03.2024 здійснено відключення від системи централізованого водопостачання, шляхом закриття запірної арматури з опломбуванням, за наслідком чого з 15.03.2024 нарахування за послуги припинені, а 21.12.2024 року службою КВЕГС Філії на підставі нараду-замовлення №60037284 від 23.12.2024 року повторно здійснено відключення від системи централізованого водопостачання шляхом закриття запірної арматури з опломбуванням (пломба № 00395629) у колодязі на вулиці та складено акт №60037284.

Стороною позивача в судовому засіданні підтверджено, що відповідні послуги з водопостачання до належного позивачці нерухомого майна з блоку відповідача не відновлені. Дані обставини також не спростовувались з боку відповідача.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, як підставам наявності завданої позивачці моральної шкоди діями відповідача, суд вважає посилання позивачки про неправомірність дій відповідача з припинення надання житлово-комунальних послуг з огляду на наявність прямої заборони на вчинення цих дій встановленої приписами постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, безпідставними, виходячи з наступного.

Так, 24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан строком на 30 діб. Відтак, з моменту видання Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу, що є загальновідомим фактом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється зокрема припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою КМУ від 29.12.2023 № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов КМУ щодо оплати житлово-комунальних послуг були внесені зміни до постанови КМУ від 5 березня 2022 № 206 та викладено в такій редакції: «Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється зокрема: припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285)».

Приймаючи, що припинення відповідачем послуг з постачання водопостачання до належного позивачці будинку мало місце під час дії постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, в редакції зі внесеними змінами постановою КМУ від 29.12.2023 № 1405, а також враховуючи, що міста Одеса, на час вчинення відповідачем дій не входило до переліку територіальних громад, до територій на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, суд вважає необґрунтованими доводи позивачки в частині послань на неправомірність дій відповідача з припинення надання житлово-комунальних послуг в порушення приписів постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206.

Однак, у відповідності до положень ч.4 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу електричної енергії та природного газу) має право обмежити (припинити) надання відповідної комунальної послуги її споживачу незалежно від обраної моделі організації договірних відносин у разі непогашення в повному обсязі заборгованості за спожиті комунальні послуги протягом 30 днів з дня отримання споживачем попередження від виконавця. Таке попередження надсилається споживачу не раніше наступного робочого дня після спливу граничного строку оплати комунальної послуги, визначеного законодавством та/або договором про надання відповідної комунальної послуги.

Обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги здійснюється виконавцем у присутності представника особи, яка здійснює технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, а також управителя або посадової особи чи працівника об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, якщо управління багатоквартирним будинком здійснюється відповідно управителем або об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку. Неприбуття зазначених осіб, які заздалегідь були попереджені виконавцем про день та час здійснення обмеження (припинення) надання комунальної послуги, не є перешкодою для здійснення виконавцем обмеження (припинення) надання комунальної послуги споживачу.

Співвласники, управитель чи об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які здійснюють управління багатоквартирним будинком, а також особа, яка здійснює технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, зобов'язані забезпечити доступ виконавця до таких систем для реалізації права на обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги споживачу. Такий доступ надається виключно в межах, необхідних для здійснення обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги конкретному споживачу.

Постачання комунальної послуги відновлюється в повному обсязі протягом наступного дня з дати повного погашення заборгованості за фактично спожиті послуги чи з дати укладення угоди про реструктуризацію заборгованості.

Обмеження (припинення) надання комунальних послуг з постачання та розподілу електричної енергії та природного газу здійснюється відповідно до законів, що регулюють сфери електричної енергії та природного газу.

Під час розгляду справи судом, стороною відповідача не надавались жодні докази на підтвердження того, що припинення надання позивачці послуги з водопостачання до належного їй житлового будинку мало місце за наслідком вручення позивачці попередження від відповідача як виконавця послуг про необхідність сплати нарахованої заборгованості.

За наслідком чого, приймаючи встановлення факту відсутності підстав для включення відповідачем суми у розмірі 21832,57 грн., як суми заборгованості до рахунків до сплати на ім'я ОСОБА_1 , як споживача за кодом особового рахунку № НОМЕР_1 , та обліку цієї суми у розрахунках суми заборгованості ОСОБА_1 , що в свою чергу слугувало наслідком для припинення надання послуг з водопостачання до належного позивачці нерухомого майна, суд вважає підставними доводи позивача, що припинення надання відповідачем послуг з постачання водопостачання до належного їй житлового будинку було здійснено за відсутністю належних на те підстав.

Також суд вважає встановленим, що припинення постачання водопостачання до належного позивачці нерухомого майна за відсутності належних на те підстав, беззаперечно завдає незручності у користуванні належним на праві власності нерухомим майном і призводить до постійних душевних хвилювань, емоційну напругу, пережитий дискомфорт, необхідності застосування позивачем додаткових зусиль для відновлення своїх прав, крім того, суд враховує тривалість безпідставного припинення належного позивачеві нерухомого майна від водопостачання, що свідчить про завдану позивачці моральну шкоду.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач довів факт спричинення йому моральної шкоди та причинний зв'язок з протиправною поведінкою відповідача.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд, виходячи з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, тощо), яких зазнав позивач внаслідок дій відповідача, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), виходячи з засад розумності і справедливості, вважає визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн. завищеним та на переконання суду стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. буде справедливим та достатнім відшкодуванням тих моральних страждань, які зазнала позивачка.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 17877,40 грн., позивачка вказує, що нею було понесену відповідну шкоду внаслідок необґрунтованих дій відповідача зі стягнення з неї необґрунтованої суми заборгованості в наказному порядку, за наслідком чого були видані судові накази №947/21118/22, №947/4652/24, №947/19337/24, для скасування яких позивачка була вимушена понести витрати на правничу допомогу та сплату судового збору в межах звернень з заявами про скасування цих судових наказів, суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» були здійснені дії зі стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

Судом встановлено, що вказані дії ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» зі стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , вчинялись у розмірах, які включають у тому числі розмір заборгованості 21832,57 грн., за якою у позивачки відсутній обов'язок зі сплати.

У відповідності до наданих до позову квитанцій, судом встановлено, що позивачкою під час звернення до суду з вищевказаними заявами було сплачено судовий збір в сумі 151,40 грн. на підставі квитанції №DUL8-8Z6A-7AZE, в сумі 134,20 грн. на підставі квитанції 32528798800006719555 від 14.04.2023 року, в сумі 151,40 грн. на підставі квитанції від 12.03.2024 року.

Також на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах вчинених ОСОБА_1 дій по скасування вказаних судових наказів, до позову надано квитанції до прибуткового касового ордеру: №14 від 14.03.2024 року про сплату ОСОБА_1 коштів в сумі 5000,00 грн. за договором №2 від 16.03.2023 року про надання правової допомоги по справі №947/4952/24; №18 від 18.04.2023 року про сплату ОСОБА_1 коштів в сумі 5000,00 грн. за договором №2 від 16.03.2023 року про надання правової допомоги по справі №947/21118/22; №05 від 05.08.2024 року про сплату ОСОБА_1 коштів в сумі 5000,00 грн. за договором №2 від 16.03.2023 року про надання правової допомоги по справі №947/19337/24.

Суд зазначає, що відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 161 ЦПК України вимоги про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг розглядається судом в порядку наказного провадження.

Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. При цьому у наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Ухвала про скасування судового наказу є процесуальним документом суду, яким скасовується лише документ - судовий наказ, але не заборгованість.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦПК України,боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Вимоги щодо форми та змісту заяви про скасування судового наказу закріплені у статті 170 ЦПК України, що включають подання документу, що підтверджує сплату судового збору.

Згідно з положеннями частини 3 статті 171 ЦПК України, у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, частиною 5, 6 статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У додатковій постанові від 24 червня 2024 року у справі №712/3590/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат. Наведене є обов'язком, визначеним частиною першою статті 81 ЦПК України.

Тобто, на відмінну від витрат по сплаті судового збору, розмір якого визначається Законом України «Про судовий збір», розмір витрат на правничу допомогу не є фіксованим, а питання про відшкодування витрат на правничу допомогу відповідно до положень ст. 137 ЦПК України вирішується з урахуванням умов договору про надання правничої допомоги, а також заперечень іншої сторони щодо наявності підстав та розміру таких витрат. Відтак, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності.

При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (частина друга статті 42 ЦПК України).

Судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов'язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів частини 3, 8 статті 141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1, 2 статті 141 ЦПК України.

Відповідно до положень статті 167 ЦПК України розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника.

Також суд зазначає, що Цивільним Процесуальним Кодексом України не передбачено призначення судового засідання для розгляду заяви про скасування судового наказу.

Тобто, враховуючи, що розгляд заяви про скасування судового наказу проводиться без виклику сторін, то сторони позбавлені можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотання про зменшення таких втрат.

З огляду на викладене відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження. У справах наказного провадження витрати на правничу допомогу не відшкодовуються.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 березня 2020 року у справі №607/1219/18 щодо можливості відшкодування витрат на правничу допомогу у справах позовного провадження.

Отже, Розділ II ЦПК України, яким урегульовано порядок розгляду справ наказного провадження, не містить положень, які б передбачали можливість розподілу витрат на правничу допомогу.

Тобто, процесуальної можливості будь-яким чином оспорити заявлену до стягнення суму витрат на правничу допомогу немає.

Позивачка скористалась своїми правами та скасувала судові накази у процесуальний спосіб, стверджуючи, що між сторонами існує спір з приводу заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. Відтак, зазначені в заяві про скасування судового наказу доводи заявника можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Процесуальним механізмом щодо відшкодування майнової та моральної шкоди (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу) є звернення в межах первісних справ із заявами про відшкодування витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді, як це передбачено статтями 137, 141 ЦПК України.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні враховувати, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Частиною другою статті 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відсутність своєї вини відповідно до вимог частини другої статті 1166 ЦК України має доводити саме заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: шкода; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача; вина.

За змістом частини1статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3статті 27 цього Закону).

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.

Так, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених ним за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв'язку із скасуванням судових наказів у справах №947/21118/22, №947/4652/24, №947/19337/24, а також сплаченого судового збору за заявою про їх скасування.

За своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги, сплатою судового збору в інших судових провадженнях, не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством непередбачено можливості стягнення судових витрат зі сплати судового збору за пред'явлення заяви про скасування судового наказу та на оплату правової допомоги за скасування судових наказів в іншій справі, як і немає правових підстав для ототожнення цих витрат і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

За вказаних обставин, вимоги позивачки в частині стягнення майнової шкоди задоволенню не підлягають.

Одночасно ухвалюючи рішення суду у даній справі суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Разом з тим, у відповідності до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» провести перерахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 як споживача послуг на підставі договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , з виключенням із загальної суми заборгованості, суми заборгованості у розмірі 21832 (двадцять одна тисяча вісімсот тридцять дві) гривні 57 (п'ятдесят сім) копійок, яка обліковується за абонентом станом на 31.01.2025 року, а також стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування завданої моральної шкоди 5000,00 грн. У задоволенні позовних вимог позивача в іншій частині, слід відмовити.

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається, за пред'явленим позивачкою позовом, який містить: дві вимоги немайнового характеру про визнання недійсною заборгованість та зобов'язання вчинити певні дії; дві вимоги майнового характеру було сплачено судовий збір в сумах: 1211,20 грн., 1211,20 грн., 3028,00 грн.

Суд зазначає, що Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8.07.2011 р., за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру стягується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2025 році з 01 січня встановлений у розмірі 3028,00 гривні.

Щодо віднесення заявлених позивачкою двох вимог про стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди, останні належать до вимог майнового характеру.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № №761/11472/15-ц, в якій Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди є вимогою немайнового характеру, безпідставними, оскільки відшкодування моральної шкоди визначено сумою грошових коштів. Тому заявлена позовна вимога є майновою.

Отже, належною сплатою судового збору за пред'явленим позивачкою позовом є: за двома вимогами немайнового характеру - 2422,40 грн.; за двома вимогами майнового характеру - 1211,20 грн., як розмір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки 1 відсоток від ціни позову за сукупністю заявлених грошових вимог, які становлять у загальному розмірі 67877,40 грн., становить менше 1211,20 грн.

Приймаючи викладене, пропорційно до частини задоволених позовних вимог, суд вважає, що у відповідності до положень ст.141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає у відшкодування сплаченого останнього судового збору в сумах: 1211,20 грн., сплаченого за задоволеною судом вимогою немайнового характеру; та в сумі 89,14 грн., що пропорційно дорівнює до розміру сплаченого судового збору до 7,36% задоволених судом вимог майнового характеру від загально заявленого розміру позовних вимог майнового характеру (5000*100/67877,40 = 7,36; 7,36*1211,20/100 = 89,14), що в цілому становить до стягнення з відповідача в сумі 1300,34 грн.

Також позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в межах даної справи. Однак, представником позивача у судовому засіданні було заявлено заяву про надання доказів на підтвердження остаточного розміру понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи та доказів на підтвердження їх понесення, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що докази на підтвердження судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За наслідком чого, враховуючи заявлену стороною позивача вимогу про намір надання відповідних доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України, судом відповідне питання одночасно з ухвалення даного рішення суду не вирішується.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 273, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Басейна, 5) про визнання заборгованості недійсною та зобов'язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (код ЄДРПОУ 26472133) провести перерахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 відкритому на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , як споживача послуг на підставі договору №2001845/20220602/Ч6 від 02.06.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , з виключенням із загальної суми заборгованості, суми заборгованості у розмірі 21832 (двадцять одна тисяча вісімсот тридцять дві) гривні 57 (п'ятдесят сім) копійок, яка обліковується за абонентом станом на 31.01.2025 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (код ЄДРПОУ 26472133) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , у відшкодування моральної шкоди - 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» філія «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» (код ЄДРПОУ 26472133) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1300 (одна тисяча триста) гривень 34 (тридцять чотири) копійки.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу було не подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного.

Повний текст рішення суду складено 08.12.2025 року.

Головуючий Л. В. Калініченко

Попередній документ

132393306

Наступний документ

132393308

Інформація про рішення:

№ рішення:	132393307
№ справи:	947/3936/25
Дата рішення:	08.12.2025
Дата публікації:	10.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський районний суд м. Одеси
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (07.01.2026)
Дата надходження:	07.01.2026
Предмет позову:	Балан Н.О. до ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про визнання заборгованості недійсною та зобов’язання проведення перерахунку, відшкодування матеріальної і моральної шкоди

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

04.03.2025 12:00	Київський районний суд м. Одеси
08.04.2025 11:00	Київський районний суд м. Одеси
29.04.2025 14:30	Київський районний суд м. Одеси
03.06.2025 10:00	Київський районний суд м. Одеси
30.07.2025 12:00	Київський районний суд м. Одеси
26.08.2025 12:30	Київський районний суд м. Одеси
01.10.2025 15:00	Київський районний суд м. Одеси
10.11.2025 14:00	Київський районний суд м. Одеси
27.11.2025 14:30	Київський районний суд м. Одеси
08.12.2025 16:00	Київський районний суд м. Одеси