Справа № 496/5066/24
Провадження № 2/496/91/25
28 листопада 2025 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді Портної О.П.,
за участю:
секретаря - Рябової А.П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до
відповідачки: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору: Служба у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, код ЄДРПОУ 44085008, місцезнаходження: пл. Партизан, буд. 4, с. Нерубайське, Одеський район, Одеська область, індекс 67661,
вимоги позивача: про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
відповідач - будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив,
представник третьої особи - будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, -
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідачки.
1. 30.07.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служби у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області,в якому просить суд позбавити відповідачку батьківський прав відносно її дитини - ОСОБА_3 , неповнолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягнути на його користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , неповнолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини від усіх її доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідачки витрати по сплаті судового збору.
2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.12.2006 року між позивачем та відповідачкою був укладений шлюб, який рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14.04.2023 року розірвано. Від шлюб сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Приблизно з 08.04.2021 року відповідачка жодних контактів з дитиною не підтримує, свої батьківські обов'язки не виконує. Позивач самостійно займається вихованням та забезпеченням дитини. За вказаних обставин позивач звернувся з позовом до суду.
3. Відповідачка відзив на позов до суду не надала.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
4. До позовної заяви позивачем було долучено клопотання про допит свідків. (а.с. 5, 26)
6. Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та пояснив, що мета звернення до суду з вказаною вимогою це необхідність отримання відстрочки від призову в умовах війни.
7. Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. (а.с. 36, 37)
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
5. Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 року, цивільну справу № 496/5066/24, передано на розгляд до провадження головуючій судді Біляївського районного суду Одеської області Портній О.П. (а.с. 19)
6. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 14.08.2024 року позовну заяву залишено без руху та визначено позивачу строк для усунення недоліків. (а.с. 22)
7. 26.08.2024 року на адресу суду, засобами поштового зв'язку, від позивача надійшла позовна заява про позбавлення батьківських прав з усунутими недоліками. (а.с. 23-25)
8. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03.09.2024 року було відкрито загальне позовне провадження по справі з проведенням підготовчого судового засідання. Окрім цього відповідачці було надано строк для надання відзиву. (а.с. 28-29)
9. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 07.02.2025 року підготовче провадження по справі закрите та призначено цивільну справу до розгляду по суті. Окрім того задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідків. (а.с. 46-47)
10. Відповідачка, в установлені ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки, не подала до суду відзив на позовну заяву, будучи повідомленою належним чином про наявність ухвали про відкриття провадження та необхідністю подання відзиву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
12. Оскільки відповідачка була належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, відповідно до ст. 128 ЦПК України - шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення з повідомленням про вручення, яке повернулося на адресу суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 34), а також розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Біляївського районного суду Одеської області (а.с. 38, 48, 50, 62), в судове засідання не з'явилася, про поважність причин своєї неявки суд не повідомила, а позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, Судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.
13. Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
14. Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.05.2024 року у справі № 755/4829/23, останній зазначив, що суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
15. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. (Частина 11 ст. 128 ЦПК України, постанови ВС від 11.11.2022 року у справі № 0417/2-4308/2011 (провадження № 61- 12162св21), від 05.10.2022 року у справі № 757/72370/17 (провадження № 61-17265св20), від 10.08.2022 року у справі № 757/28189/20-ц (провадження № 61-6264св22), від 14.12.2022 року у справі № 372/3482/19 (провадження № 61-6154св22), від 22.06.2022 року у справі № 555/1772/11 (провадження № 61-4319св22), від 03.02.2021 року у справі № 309/1214/16-ц (провадження № 61-14277св20), від 09.08.2023 року у справі № 158/3041/21 (провадження № 61-3363св23)).
15. Верховний Суд у своїй Постанові від 29.04.2020 року у справі № 348/1116/16-ц вказав, що, якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
16. Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 17.10.2006 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції м. Одеси, а/з № 1320. (а.с. 8)
17. 01.12.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (прізвище після шлюбу - ОСОБА_5 ) Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області зареєстровано шлюб, а/з № 54. (а.с. 9)
18. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14.04.2023 року, по справі № 496/53/23, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано. (а.с. 11)
19. З копії акту обстеження умов проживання, складеного 05.06.2023 року представником Служби у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі слів господаря зареєстрована, але не проживає. (а.с. 12-13)
20. 11.11.2024 року, 21.11.2024 року, 23.06.2025 року, 01.07.2025 року, на адресу суду від представника третьої особи надійшов лист, яким повідомив суд, що ОСОБА_3 досяг повноліття тому повноваження служби у справах дітей не поширюються на дану справу. Окремо звернув увагу суду на те, що позбавлення батьківських прав допускається тільки щодо дітей, які не досягли 18 років. (зворотній а.с. 35, а.с. 36, 52, 53)
21. В судовому засіданні, яке відбулося 18.09.2025 року, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, а також пояснив, що звернувся до суду з вказаним позовом з метою отримати відстрочку від призову при мобілізації до досягнення сином 21 року, а також вказане необхідно для роботодавця. Окрім того наголошував, що відповідачка не була присутня в житті сина, а його вихованням займався позивач. (а.с. 59-61)
22. Допитаний в судовому засіданні, яке відбулося 18.09.2025 року, свідок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомив, що він не працює і не навчається, від матері підтримки та турботи не отримує. Йому не відомо чи веде вона асоціальний спосіб життя. На початку 2022 року проживали разом з обома батьками в Швейцарії. Восени 2022 року він з батьком став проживати окремо від матері. Останній раз спілкувався з відповідачкою на свій День народження коли отримував від неї подарунок. Окремо повідомив, що відповідачка заблокувала його дзвінки, а особисто він з нею спілкуватися не хотів. Також повідомив, що у 2024 році контакту з відповідачкою не мав та змінив номер свого телефону, в зв'язку з чим у відповідачки немає змоги з ним зв'язатися. (а.с. 59-61)
23. Допитаний в судовому засіданні, яке відбулося 18.09.2025 року, свідок - ОСОБА_7 підтвердив, що відповідачка не виконує своїх обов'язків по відношенню до сина. Приблизно 5 років тому, до розлучення, чув часті сварки між позивачем та відповідачкою. Повідомив, що відповідачка більшу частину свого часу займалася вихованням доньок від першого шлюбу. Вихованням сина займався позивач. Окремо зазначив, що позивач з сином повернулися до України рік або два назад. (а.с. 59-61)
24. Допитаний в судовому засіданні, яке відбулося 28.11.2025 року, свідок ОСОБА_8 пояснила, що відповідачку за місцем мешкання позивача вона вже 3 роки не бачила. Раніше позивач і відповідачка їздили за кордон на заробітки і їх син був у бабусі.
V. Оцінка Суду.
25. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
26. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
27. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
28. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).
29. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16.12.1992 року, заява № 12964/87).
30. Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
31. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
32. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
33. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
34. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
35. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про охорону дитинства»).
36. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).
37. Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
38. Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
39. Особливістю даної справи є те, що на момент пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав син сторін у справі був неповнолітнім, проте на момент ухвалення судом рішення за результатами вирішення спору по суті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , досяг повноліття.
40. Іншою особливістю цієї справи є й те, що матеріали справи не містять висновку органу опіки та піклування щодо доцільності/недоцільності позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також те, що відповідачка не присутня на судових засіданнях, місце її фактичного перебування встановити не є можливим, будь-яких інших контактів з нею немає, результатом чого є неможливість встановити її думку і правову позицію в даній справі.
41. Дослідження проблеми темпоральних характеристик права дозволяє зробити висновок про надзвичайно важливу роль, що відводиться часу у правовій сфері.
42. По-перше, у часі розгортається саме право; по-друге, врегульовані ним відносини мають власні часові характеристики, на які право намагається впливати.
43. Існування формально-визначених темпоральних понять у праві пов'язане з необхідністю чіткого визначення часових меж існування тих або інших правових явищ: суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, правових гарантій, юридичних станів тощо.
44. Формально-визначені темпоральні поняття, установлені нормативно-правовими і правозастосовними актами мають імперативний характер, а ті, що містяться у договірних актах - диспозитивний. У першому випадку закон чітко встановлює певну тривалість часу або момент часу, але в окремих випадках залишається можливість для зміни законодавчо встановленого строку шляхом угоди сторін. Формально-визначені поняття обчислюються за допомогою метричних властивостей часу, коли мова йде про тривалість часу, або зазначенням на який-небудь момент у часі або подію, про яку точно відомо, що вона настане (відбудеться). Формально-визначені темпоральні поняття можуть бути двох типів: абсолютно визначені і відносно визначені. До перших належать ті, що чітко, беззастережно зазначають момент часу або визначають тривалість часу. До других - темпоральні поняття, які допускають можливість вибору або наявність якого-небудь застереження.
45. Здійснюючи тлумачення змісту закону під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так і загальними засадами законодавства (принципами регулювання сімейних відносин), якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 7 СК України).
46. Водночас, здійснюючи судове тлумачення норми права, суд не повинен ухвалювати рішення, які б змінювали закон або суперечили йому, не повинен виходи за межі своїх повноважень й не має перетворюватися на творця права (ухвала ЄСПЛ від 27.04.2004 року щодо прийнятності заяви № 65518/01 «Салов проти України»; рішення ЄСПЛ від 29.03.2006 року у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97).
47. Виходячи зі змісту ст. 164 СК України, наявність підстав для позбавленням батьківських прав не пов'язується із досягненням дитиною повноліття. У ч. 2 цієї статті зроблено застереження лише щодо позбавлення батьківських прав матері, батька лише у разі досягнення ними повноліття.
48. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6 СК України).
49. Дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (ст. 1 ЗУ «Про охорону дитинства»).
50. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 29.01.2024 року по справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) дійшов переконання, що якщо право на позов існувало на момент звернення до суду, то спір має бути розглянутий по суті, й подальші описані зміни у спірних відносинах не можуть впливати на правовий результат вирішення спору по суті судом.
51. Подібні ідеї до визначення права на позов реалізовані у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.11.2022 року у справі № 361/1017/20 (провадження № 61-2910сво 21), у якій з'ясовувався зміст ч. 2 ст. 110 СК України, а саме зміст такого твердження: «Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини». Верховний Суд зазначив, що для цього потрібно з'ясувати структуру цивільного процесу (цивільного судочинства). Структурно цивільний процес складають судові провадження, які відповідно мають вертикально інтегруючий характер і визначають інстанційні періоди здійснення правосуддя. У доктрині цивільного процесуального права й доктрині процесуального права переважним є визначення, що стадією цивільного процесу є сукупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети. На підставі викладеного Верховний Суд виснував, що за функціональним характером розрізняють, зокрема, такі стадії: пред'явлення позову, відкриття провадження у справі, судовий розгляд тощо. За висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, тлумачення приписів ч. 2 ст. 110 СК України свідчить про те, що вони спрямовані лише на унеможливлення пред'явлення позову про розірвання шлюбу до дружини, яка перебуває у стані вагітності, та протягом одного року після народження дитини, що надає право суду закрити провадження у справі, якщо згадана вимога не була додержана саме на час пред'явлення позову.
52. У справі, що розглядається суд також дійшов переконання, що ст. 165 СК України передбачено можливість вирішення спору про позбавлення батьківських прав навіть після досягнення дитиною повноліття, якщо на момент пред'явлення позову вона була неповнолітньою. Виходячи з граматичного способу тлумачення, у цій нормі права у СК України застосовується термінологія ЦПК України щодо пред'явлення позову (ст. 184 ЦПК України). Натомість, якби законодавець мав на увазі й іншу стадію цивільного процесу, а саме розгляд справи з ухваленням рішення, то застосовував би інші вжиті граматичні конструкції, за змістом яких би йшлося про стадію ухвалення рішення суду. Вказане кореспондується з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеним у постанові від 29.01.2024 року по справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23).
53. Так, на день звернення до суду (30.07.2024 року) ОСОБА_9 виповнилося ІНФОРМАЦІЯ_5, а повноліття від досяг ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто вже після відкриття судом провадження у справі (03.09.2024 року).
54. Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
55. Тому позивач мав законне право на звернення до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно їхнього сина, а також мав легітимні сподівання та всі підстави розраховувати на вирішення спору по суті.
56. Правові наслідки позбавлення батьківських прав поширюються і на правовідносини, які виникають після досягнення дитиною повноліття.
57. Приписами чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема відносини батьків та дітей, визначене коло взаємних прав і обов'язків батьків і дітей.
58. Вочевидь, переважна кількість батьківських прав та обов'язків стосується дитини до досягнення нею повноліття, проте й після досягнення дитиною повноліття правовий зв'язок між батьками та їхніми дітьми не припиняється, батьківські права продовжують існувати.
59. Так, права та обов'язки батьків і повнолітньої дитини визначені розділом ІІІ СК України. Зокрема, у ст.ст. 202, 203 СК України передбачено обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, зокрема, шляхом сплати аліментів, та брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
60. Відповідно до ч. 2 ст. 202 СК України якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
61. Окремі права зберігаються між батьками та їх дітьми навіть після смерті одного з них і пов'язані зі спадкуванням (книга 6 ЦК України); зокрема, за приписами ст. 1261 ЦК України батьки віднесені до першої черги спадкоємців за законом у разі смерті їх дітей.
62. У ч. 3 ст. 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
63. Також СК України надає батькам, які не були позбавлені батьківських прав стосовно своїх дітей, права та обов'язки щодо їх внуків та правнуків, зокрема право на їх виховання та спілкування (ст. 257 СК України), право на утримання та піклування з боку внуків, правнуків (ст. 264 СК України), право на спадкування за законом у порядку другої черги (ст. 1262 ЦК України).
64. У ст. 166 СК України визначені правові наслідки позбавлення батьківських прав. Так, у ч. 1 наведеної статті передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
65. Зміст наведених законодавчих приписів зумовлює висновок про те, що, досягаючи повноліття, особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком/матір'ю та сином/дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв'язок як батьків та дитини. Це відповідно означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов'язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них - навіть після смерті одного з них.
66. Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов'язки щодо неї, які ґрунтуються на їх кровному спорідненні. Із повноліттям дитини «з'являються» права батьків на утримання з боку повнолітніх сина/дочки та виникають відповідні кореспондуючі їм обов'язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав є спадкоємцями за законом своєї дитини.
67. Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином/дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та матір, які належно виконували свої обов'язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина/дочки, а також на спадкування за законом.
68. Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов'язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому, та відповідатиме принципам розумності й справедливості.
69. Суд вважає, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору по суті та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати у сукупності факти виконання/невиконання батьками своїх обов'язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття. (Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 29.01.2024 року по справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23)
70. Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», згідно з яким особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Зазначений висновок є аналогічним за змістом із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року в справі № 219/3759/2014-ц (провадження № 61-48685св18), постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2023 року в справі № 761/6749/20 (провадження № 61-8129св22) та постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.10.2021 року у справі № 686/16902/20 (провадження № 61-11412св21). Але Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 29.01.2024 року по справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) відступив від висновку, викладеного у вказаних постановах.
71. Щодо підстав позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд дійшов наступного висновку.
72. Обґрунтовуючи звернення до суду з вказаним позовом, позивач наголошує на тому, що впродовж тривалого часу ОСОБА_2 життям сина, ОСОБА_3 , не цікавиться, участі у його вихованні не брала, не піклувалася про його духовний розвиток, не спілкувалася з сином, а отже, ухилялася від його виховання, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов'язками і не бажала їх виконувати.
73. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 вказаної статті СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
74. Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
75. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
76. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
77. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
78. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23.01.2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23.06.2021 року в справі № 953/17837/19.
79. У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
80. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
81. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі № 686/16892/20, від 11.09.2020 року у справі № 357/12295/18, від 29.04.2020 року у справі № 522/10703/18, від 13.04.2020 року у справі № 760/468/18, від 11.03.2020 року у справі № 638/16622/17, від 06.09.2023 року у справі № 545/560/21).
82. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
83. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
84. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02.12. 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13.11. 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09.11. 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02.11. 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24.04. 2019 року у справі № 300/908/17, від 12.09. 2023 року у справі № 213/2822/21.
85. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
86. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 05.06.2024 року по справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24) погодився з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав та зазначив, що «Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір'ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки.» (п. 71)
87. Суд вважає, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
88. Та обставина, що ОСОБА_2 тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
89. Позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.
90. Відповідачці не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів.
91. Суд також зауважує, що висловлене дитиною бажання проживати разом із батьком, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06.03.2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23).
92. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
93. Суд звертає увагу, що на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дитини зберегти зв'язок між матір'ю та сином, не позбавляючи відповідачки батьківських прав щодо нього.
94. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» (п. 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
95. Враховуючи наведене, узагальнені доводи позивача про те, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов'язків з виховання сина, самоусунулася від участі у його житті, є помилковими, оскільки відсутні докази винуватості відповідачки у невиконанні нею своїх обов'язків та не відповідають фактичним обставинам.
96. У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
97. У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
98. На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, задоволенню не підлягають.
99. Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів, суд дійшов наступного висновку.
100. Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
101. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
102. За змістом ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
103. Відповідно до ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
104. Відповідно до ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 6) інші обставини, що мають істотне значення.
105. За змістом ст. 191 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред'явлення позову.
106. Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
107. За результатами розгляду справи та дослідження наданих доказів, судом встановлено, що відповідачка є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому у відповідності до закону повинна нести обов'язок матеріального забезпечення дитини. Суд вважає розмір аліментів, який просить стягнути позивач, цілком виправданий та необхідний для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
108. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
109. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
110. Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
111. Виходячи із принципу дизпозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів з відповідачки.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
112. На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем при поданні позову за немайнову позовну вимогу відшкодуванню не підлягають в зв'язку з відмовою у її задоволенні.
113. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
114. Отже, у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір на користь держави стягується з відповідачки.
Керуючись ст.ст. 150, 164, 170, 180-182, 184, 191, Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 353, 354, 430 ЦПК України, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору: Служба у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви, а саме з 30.07.2024 року і до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
3. Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
6. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
9. Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
10. Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
11. Повний текст рішення складено 08.12.2025 року.
Суддя О.П. Портна