Справа № 462/3113/25
19 листопада 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.,
при секретарі Свищо В.С.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідачки ОСОБА_2 ,
представника відповідачки ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у місті Львові у загальному позовному проваджені цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на його користь 861159 гривень 31 коп. безпідставно отриманих активів (грошових коштів).
Свої вимоги мотивує тим, що він у період з 05 квітня 2023 року по 21 березня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Часів Яр Донецької області. Після мобілізації, враховуючи ризик для життя, з метою забезпечення збереження коштів, які він отримує, як заробітну плату військовослужбовця, домовився зі свою рідною сестрою ОСОБА_2 про те, що частину коштів він буде перераховувати на рахунок відповідачки, а вона поверне йому вказані кошти після його повернення зі зони бойових дій. Також, було досягнуто домовленості, що відповідачка матиме право використовувати кошти лише за його вказівкою. З 12 квітня 2023 року по 08 травня 2024 року він перерахував на банківську карту ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 1061159 грн 31 коп., а витратила відповідачка за його вказівкою лише орієнтовно 200000,00 грн. 21 березня 2024 року він був поранений, після лікування його було переведено на службу у Львівську область. 16 квітня 2025 року він звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення безпідставно набутих коштів. Проте, відповідачка ніяким чином не зреагувала на вказану вимогу, коштів не повернула. В зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
У подальшому представник позивача - адвокат Лабай А.М. подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути 803025 гривень 04 коп. безпідставно отриманих коштів, з урахуванням платежів та витрат, які відповідачка здійснила за його вказівкою, а саме: повернення коштів на банківський рахунок позивача - 64500,00 грн; оплата за утримання належної позивачу частини будинку - орієнтовно 25000,00 грн, передача готівкових коштів ОСОБА_5 , передача готівкових коштів ОСОБА_6 - 49000,00 грн, поповнення рахунків мобільних телефонів - 5086,00 грн, перерахування коштів на потреби доньки позивача - 10504,00 грн, оплата за спортивних костюми - 2613,07 грн, оплата за залізничні квитки - 6400,43 грн, погашення боргу за виконавчим провадженням № 74584402 - 10030,77 грн та витрати на встановлення пам'ятника батькам сторін - 35000,00 грн.
Представник відповідачки - адвокат Горбай Р.С. подав до суду відзив на позов, у якому проти позову заперечив, покликаючись на те, що ОСОБА_4 перераховував кошти ОСОБА_2 , знаючи, що між ним та відповідачкою відсутнє зобов'язання з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою. Позивач перераховував відповідачці кошти тривалий час, а саме більше року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 28 платежів. При цьому, позивач не був зобов'язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачкою, а також будь-яких інших зобов'язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною. Зазначає, що до аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 17 квітня 2024 року № 127/12240/22. В зв'язку з наведеним, просить у задоволені позову відмовити /а.с.33-36/.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, зазначивши, що постанова Верховного Суду від 17 квітня 2024 року № 127/12240/22, на яку покликається представник відповідачки не є релевантною до правовідносин, які є предметом розгляду у даній справі, оскільки у вищевказаній справі правовідносини склалися з приводу комерційної діяльності сторін, а у даній справі мали місце відносини щодо зберігання відповідачкою коштів позивача, просить позов задовольнити /а.с.51,52/.
Представник відповідачки подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що предметом позову, як у даній справі, так і справі № 127/12240/22 є витребування безпідставно отриманих грошових коштів, а відтак твердження представника позивача, наведені у відповіді на відзив є необґрунтованими /а.с.58,59/.
У судовому засіданні позивач, допитаний як свідок, та його представник позов підтримали, дали пояснення аналогічні доводам, які наведені у позові, просять позов задовольнити.
Відповідачка та її представник у судовому засіданні проти позову заперечили, дали пояснення аналогічні доводам, які наведені у вищевказаному відзиві, при цьому, відповідачка повідомила, що вона повністю розрахувалася з позивачем, просять у задоволені позову відмовити.
Рух справи у суді, процесуальні рішення суду у справі.
05 травня 2025 року позов ОСОБА_4 надійшов до Залізничного районного суду м. Львова.
06 травня 2025 року ухвалою суду позов було залишено без руху /а.с.20/.
14 травня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача - адвоката Лабая А.М. про усунення недоліків /а.с.21/.
14 травня 2025 року ухвалою суду у справі відкрито загальне позовне провадження, призначене підготовче судове засідання /а.с.28/.
17 червня 2025 року представник відповідачки - адвокат Горбай Р.С. у підготовчому засіданні подав заяву про допит племінників сторін ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як свідків /а.с.90/.
17 червня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, вищевказана заява представника відповідачки задоволена /а.с.70/.
27 червня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача про зменшення позовних вимог /а.с.73,74/.
30 червня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду /а.с.81/.
18 вересня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача про допит позивача ОСОБА_4 як свідка /а.с.90/.
30 жовтня 2025 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, вищевказана заява представника позивача від 18 вересня 2025 року була задоволена /а.с.100/.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідачки та її представника, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є рідним братом відповідачки ОСОБА_2 /а.с.15-17/.
Молодший сержант ОСОБА_4 в період з 05 квітня 2023 року по 21 березня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Часів Яр Донецької області, та 21 березня 2024 року одержав вогнепальне поранення правої кисті, вогнепальне осколкове непроникаюче поранення лівого передпліччя у верхній третині, перелом шилоподібного відростка ліктьової кістки, вогнепальне осколкове сліпе поранення гомілки, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_1 від 11 квітня 2024 року № 3254 та від 15 березня 2025 року № 1816 /а.с.9,10/.
З виписки по банківській картці ОСОБА_4 від 05 вересня 2024 року вбачається, що з 12 квітня 2023 року по 08 травня 2024 року ОСОБА_4 перерахував на банківську карту ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 1061159 грн 31 коп. /а.с.6/.
16 квітня 2025 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення безпідставно набутих коштів /а.с.7/.
Зі змісту вимоги слідує, що між сторонами була досягнута усна домовленість про те, що позивач перераховує на банківський рахунок відповідачки кошти, які вона повинна повернути йому після його повернення з бойових дій, і тому він просить повернути йому 1061159 грн 31 коп.
З виписки по банківській картці ОСОБА_2 від 05 травня 2025 року вбачається, що з 10 липня 2023 року по 08 травня 2024 року ОСОБА_2 здійснювала перерахування коштів на потреби ОСОБА_4 та його членів сім'ї, а саме: поповнювала рахунок мобільного телефона ОСОБА_4 , придбавала для нього залізничні квитки, погашала борг за виконавчим провадженням № 74584402, перераховувала кошти на утримання доньки позивача, перераховувала кошти на банківський рахунок останнього, тощо /а.с.44-49/.
З огляду на вищевказане, ОСОБА_4 подана заява про зменшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідачки 803025 гривень 04 коп. безпідставно отриманих коштів, з урахуванням платежів та витрат, які відповідачка здійснила на його потреби, а саме: повернення коштів на банківський рахунок позивача - 64500,00 грн; оплата за утримання належної позивачу частини будинку - орієнтовно 25000,00 грн, передача готівкових коштів ОСОБА_5 , передача готівкових коштів ОСОБА_6 - 49000,00 грн, поповнення рахунків мобільних телефонів - 5086,00 грн, перерахування коштів на потреби доньки позивача - 10504,00 грн, оплата за спортивних костюми - 2613,07 грн, оплата за залізничні квитки - 6400,43 грн, погашення боргу за виконавчим провадженням № 74584402 - 10030,77 грн та витрати на встановлення пам'ятника батькам сторін - 35000,00 грн.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснили, що вони є двоюрідними племінниками сторін, їм ОСОБА_4 говорив, що ОСОБА_2 винна йому гроші в сумі до 2000 (двох тисяч) доларів США.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1 статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня
2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11 січня
2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22) та від 17 квітня 2024 року № 127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23).
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
З огляду на те, що ОСОБА_4 перераховував (сплачував) кошти своїй сестрі ОСОБА_2 , знаючи, що між ним та відповідачкою відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). Крім цього, позивач перераховував відповідачці кошти тривалий час, а саме більше року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 28 платежів. При цьому у графі призначення платежу позивач нічого не зазначав, ніяких звітів від відповідачки щодо витрачених нею коштів жодного разу не вимагав, чіткого обліку витрат, які відповідачка здійснювала навіть на його потреби, позивач не вів. Оскільки позивач не був зобов'язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачкою, а також будь-яких інших зобов'язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 803025 гривень 04 коп.
Твердження представника позивача щодо відсутності підстав для застосування висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, з підстав їх нерелевантності, розцінюються судом як некоректні, з огляду на наступне.
Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах. Подібність спірних правовідносин у справах можна визначити за допомогою трьох критеріїв. З-поміж них змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а суб'єктний і об'єктний - додатковими. Останні два критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказувати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 26, 27, 30, 97, 98)).
У постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22) та від 17 квітня 2024 року № 127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23) предметом позову є витребування безпідставно отриманих грошових коштів, у яких зроблені узагальнені висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України. Тому висновки, викладені у зазначених справах сформульовані за аналогічних фактичних обставин і підлягають застосуванню у даній справі, що переглядається.
Висновки суду.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що у задоволенні позову, з підстав заявлених у ньому, слід відмовити у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 6, 7 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому у порядку статті 141 ЦПК України сума судового збору не підлягає стягненню з відповідачки у дохід держави у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, а судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись статтями 81,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд
ухвалив :
У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ; РНОКП: НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКП: НОМЕР_3 ).
Повний текст рішення суду складаний 01 грудня 2025 року.
Суддя:
Оригінал рішення.