1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/9107/25 1-кп/335/885/2025
05 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ), захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.03.2024 за №4202408237000344, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
01.12.2025 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшло клопотання про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави. В обґрунтування клопотання прокурором зазначено, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, наразі не зменшилися та продовжують існувати.
У підготовчому судовому засіданні 05.12.2025 прокурор підтримав подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив його задовольнити з підстав, наведених у клопотанні.
У підготовчому судовому засіданні 05.12.2025 обвинувачений ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання прокурора. Захисник ОСОБА_5 також заперечила проти задоволення клопотання прокурора з підстав його необґрунтованості та недоведеності ризиків.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження суд доходить висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , виходячи з такого.
За правилами ч. 2 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на наведені положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду, по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, треба зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
За змістом ч.ч. 3, 5 ст. 199 КПК України, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставин, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано тим, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При вирішенні клопотання прокурора, судом, окрім норм КПК України, враховується практика Європейського суду з прав людини, яка сформульована зокрема у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року та свідчить про те, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Відповідно до ст. 12 КК України, злочин, передбачений ч. 4 ст. 408 КК України, віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватись від суду, суд бере до уваги серйозність висунутої підозри за вчинення особливо тяжкого злочину, за яке передбачене покарання в разі визнання винним обвинуваченого, до дванадцяти років позбавлення волі.
Наявність обґрунтованої підозри підтверджується фактом направлення обвинувального акту до суду, що може свідчити про те, що сторона обвинувачення зібрала достатньо доказів для того, щоб доводити винуватість особи перед безстороннім судом. Оцінити зібрані докази суд на стадії судового розгляду не має можливості, оцінка доказів, зібраних стороною обвинувачення проводиться судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.
Ризик протиправного впливу на свідків суд вважає високим, з огляду на те, що на даній стадії судового розгляду, допит осіб безпосередньо судом не проведений. Більш того, сам характер інкримінованого злочину дають підстави вважати, що покази свідків є важливим джерелом доказування, про що відомо і стороні захисту. При цьому, суд зазначає, що відсутність фактів впливу на свідків обумовлена саме перебуванням обвинуваченого під вартою.
Як вказує прокурор, ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , обґрунтовується тим, що підозрюваний фактично переховуючись від військового командування та органу досудового розслідування продовжував вчинення кримінального правопорушення до моменту його виявлення співробітниками правоохоронних органів, а відтак може вчинити інші злочини, у тому числі на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, в тому числі з метою прикриття своєї злочинної діяльності.
За таких обставин, суд оцінює такий ризик як високий.
Доходячи до висновку про наявність ризиків, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.
Вищезазначені обставини на переконання суду є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи.
Суд вважає, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи останнього, однак відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його застосування, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Суд, не вирішуючи наперед питання доведеності винуватості обвинуваченого, враховує обґрунтованість обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому злочину, який є відповідно до ст. 12 КК України особливо тяжким злочином, за формою вини є умисним.
Разом із тим, судом не здобуто інформації, яка б категорично виключала можливість перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою.
Стосовно того, чи є інші більш м'які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, колегія судді зазначає про таке.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Надаючи оцінку можливостям застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При цьому, ч. 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
З огляду на викладене, суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 та зможе запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом, а відтак не вбачає підстав для застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, як про це, просили обвинувачений та його захисник.
Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою, судом не встановлено.
Відповідно до ч. 3 ст.183 КПК України, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, за змістом частини четвертої цієї ж статті, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачуються у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачає підстав для визначення розміру застави, оскільки, на думку суду, встановлені судом ризики є надзвичайно високими, що в сукупності з тяжкістю можливого покарання, яке відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків, свідчать про недостатність застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, адже більш м'який запобіжний захід не здатний забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а також запобігти наявним ризикам.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197, 369-372, 615 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, - задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на шістдесят днів - з 05 грудня 2025 року до 02 лютого 2026 року включно.
Визначити строк дії ухвали до 02 лютого 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду у п'ятиденний строк з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1