Дата документу 03.12.2025
Справа № 334/9264/25
Провадження № 2/334/4843/25
03 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
03.11.2025 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся директор ТОВ «Фінпром Маркет» Гедзь О.В. з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В позові посилалися на те, що 22.02.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №1466243 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 6000 грн., строк позики 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99 % в день (базова процентна ставка/фіксована). Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису Owrnn8UczX, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3) у порядку ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Позикодавець на виконання Договору позики передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 6000 грн. за номером платіжної картки № НОМЕР_1 за посередництвом платіжної системи ТОВ «ФК Фінекспрес», що підтверджується електронною платіжною інструкцією №fd7b9657-7bcb-485c-8056-d91f9ec0bea1 від 22.02.2021 року.
Відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основних сум боргу за Договором позики та заборгованості за процентами не виконав.
26.10.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року.
03.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року.
Відповідно Реєстру прав вимог від 03.04.2023 року до договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 18984 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12984 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Враховуючи умови Договору позики та здійснені відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості, заборгованість відповідача складає 16354,98 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10354,98 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Повідомили, що попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат складається з: судового збору - 2422.40 грн.; витрати на професійну правничу допомогу - 4500 грн.
Позивач очікує понести наступні можливі витрати на професійну правничу допомогу: підготовка/складання відповіді на відзив - 2000 грн.; підготовка та направлення/подача апеляційної скарги на рішення суду - 3000 грн.
Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» суму заборгованості за Договором позики №1466243 в розмірі 16354,98 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10354,98 грн. - сума заборгованості за відсотками; стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн.; розглянути справу без участі представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечують.
05.11.2025 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 03.12.2025 року.
18.11.2025 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник відповідача: адвокат Працевитий Г.О. з відзивом на позов, в якому посилалися на те, що договором позики було визначено наступні умови: Товариство надає кредит в розмірі 6000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності; кредит надається на 30 днів (дата повернення позики 24.03.2021); проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) знижена процентна ставка у відповідності умов Програми лояльності 0,59%; б) за понадстрокове користування позикою за день 2,70%, в) базова процентна ставка 1,99%.
Фактично кредитор нехтує поняттям «строк кредитування», нараховує відсотки по «автопролонгації», окремо вимог про стягнення відсотків за понадстрокове користування не заявляє, що суперечить вимогам законодавства України.
Вважають безпідставним та незаконним нарахування заборгованості в розмірі 16354,98 грн., оскільки згідно з п.2 кредитного договору орієнтовна загальна вартість позики визначена у розмірі 7062 грн., з яких 6000 грн. - тіло кредиту, 1062 грн. - відсотки, тому нарахування відсотків в розмірі 10354,98 грн. є несправедливим, та таким, що нараховані понад строк кредитування.
Строк кредитування, який є істотною умовою договору: з 22.02.2021 по 24.03.2021, однак, всупереч положенням підписаного договору позики, після спливу 30 днів, Товариство продовжило нараховувати проценти до 22.06.2021 включно.
Щодо долучених Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»: позивачем не надано доказів, що долучені Правила були розміщені на сайті первісного кредитора в 2021 і що конкретно такі ж положення містились в них. Отже, за відсутності достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила надання грошових коштів у позику, відсутності у договорі позики №1466243 від 22.02.2021 домовленості сторін про сплату відсотків за користування позикою після закінчення строку, на який позика була надана, надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів", не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору позики, оскільки цей документ достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Щодо п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику: фактично вказаний пункт договору є ст.625 ЦК України, які нараховуються після закінчення строку кредитування як наслідок порушення / невиконання / не повного виконання боржником своїх зобов'язань. Нарахування компенсації (в порядку ст.625 ЦК України) за відсотковою ставкою 1,99% (як це зроблено первісним кредитором) порушує вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», така сума компенсації є непропорційно завищеною та перебільшує 50% тіла кредиту.
10.11.2025 між ОСОБА_1 та АБ «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги. Пунктом 2 додаткового договору від 10.11.2025 визначено орієнтовану вартість послуг: участь в судовому засіданні 2000 грн., відзив 5000 грн.
Прохали відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача судові витрати.
25.11.2025 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник ТОВ «Фінпром Маркет» - адвокат Ткаченко Ю.О. з відповіддю на відзив, в якій посилалися щодо нарахування процентів: твердження відповідача, що відповідач брав на себе зобов'язання сплатити основне зобов'язання та відсотки в розмірі 0,59%, спростовується матеріалами справи, оскільки у п.2 Договору позики зазначено, що сума позики у 6000 грн. надається строком на 30 днів під процентну ставку (базова) в день 1.99% (фіксована). Додатково наведений орієнтовний/попередній графік погашення заборгованості, згідно якого протягом 30 днів застосовується знижена процентна ставка/день 0,59%. За понадстрокове користування позикою (її частиною) за день встановлена процентна ставка 2,70%. Через неналежне виконання умов договору позики, нараховані проценти було перераховано за базовою/фіксованою процентною ставкою 1.99%, замість 0,59% у відповідності п.9.7 Правил.
Посилання відповідача на правові висновки Верховного суду є помилковими, оскільки зміст цих правовідносин є відмінними та не тотожними із даною справою.
Щодо витрат відповідача на правничу допомогу: з відзиву вбачається, що відповідач планує понести витрати на правничу допомогу в розмірі 70000 грн., проте зазначені витрати у малозначній справі є значно завищеним, оскільки не потребують значної витрати часу. Крім того, такі витрати перевищуються суму отриманого відповідачем кредиту у 116.67%, а тому є завищеними та неспіввісними до предмету позову. Також, витрати відповідача перевищують витрати позивача у 155.56%, хоча складання відзиву та усна консультація займає менше часу, чим аналіз документів та складання позовної заяви. Також, відповідачем не надано жодної платіжної інструкції про сплату, а тому сума витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Прохали позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, відмовити відповідачу у компенсації витрат на правничу допомогу, справу розглянути у відсутність представника.
03.12.2025 року представник позивача в судове засідання не з'явився, в позові прохали розглядати справу без участі представника.
03.12.2025 року в судове засідання відповідач та його представник: адвокат Працевитий Г.О. не з'явилися, подали заяву про розгляд справи без їх участі.
Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився відповідач - ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрований до 19.09.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №1968963 від 04.11.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру.
22.02.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №1466243.
Договір укладено в електронній формі, відповідачем підписано за допомогою одноразового ідентифікатора (електронного підпису Owrnn8UczX, що був надісланий на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3).
Згідно умов договору позики №1466243 від 22.02.2021 року сума позики 6000 грн., строк позики 30 днів, дата надання позики 22.02.2021 року, дата повернення позики 24.03.2021 року, процентна ставка базова 1,99% в день (фіксована), знижена процентна ставка 0,56% в день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,7% в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 215,35%, орієнтовна загальна вартість позики 7062 грн.
Згідно копії платіжної інструкції № fd7b9657-7bcb-485c-8056-d91f9ec0bea1 від 22.02.2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перерахувало на користь ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 суму 6000 грн. за посередництва платіжної системи ТОВ «ФК Фінекспрес», що також підтверджується копією довідки ТОВ «ФК Фінекспрес» від 30.09.2025 року.
29.10.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу № 2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року.
03.04.2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року.
Відповідно Реєстру боржників від 03.04.2023 року до договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 18984 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12984 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно розрахунку ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості ОСОБА_1 за договором позики №1466243 22.02.2021 року за період з 22.02.2021 року по 15.10.2025 року - сума боргу складає 16354,98 грн., з яких: заборгованість за тілом позики - 6000 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 10354,98 грн., ОСОБА_1 сплачено та зараховано в рахунок погашення відсотків: 24.03.2021 року - 1062 грн., 23.04.2021 року - 708 грн., 13.05.2021 року - 495,60 грн., 04.06.2021 року - 1707,42 грн.
Суд, задовольняючи позов частково, виходить з наступного.
В статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно висновків, викладених у Постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію».
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно ст.530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.
У ст.599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підтвердження договірних відносин між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 позивачем надано суду копії: договору позики № 1466243 від 22.02.2021 року; платіжної інструкції № fd7b9657-7bcb-485c-8056-d91f9ec0bea1 від 22.02.2021 року.
Суд вважає надані докази належними та допустимими, і аналізуючи в сукупності надані докази, вважає, що факт підписання між сторонами договору позики № 1466243 від 22.02.2021 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора є доведеним, оскільки сторони узгодили порядок його укладення в електронній формі.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало в повному обсязі умови Договору позики, надавши відповідачу обумовлену суму позики 6000 грн., проте відповідач прийняті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав.
В подальшому, на підставі Договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 18984 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12984 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Позивачем ТОВ «Фінпром Маркет» згідно розрахунку нараховано заборгованість на загальну суму 16354,98 грн., з яких: заборгованість за тілом позики - 6000 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - 10354,98 грн.
Частиною 1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо погашення заборгованості за договором позики в обумовлені договором строки, договір залишається невиконаним, позивач, який отримав право вимоги до відповідача за договором факторингу, внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кошти позики, на що він розраховував при укладенні договору факторингу, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за тілом позики:
Згідно розрахунку суми заборгованості за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року за період з 22.02.2021 року по 15.10.2025 року ОСОБА_1 тіло позики не сплачував, борг складає 6000 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами:
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання. Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у Постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Умовами Договору позики передбачено процентну ставку (базова) в день 1,99%, також сторонами визначено строк кредитування 30 днів: з 22.02.2021 року по 24.03.2021 року.
Таким чином, розмір відсотків за 30 днів користування позикою в сумі 6000 грн. з 22.02.2021 року по 24.03.2021 року складає в розмірі: 6000 грн. * 1,99% * 30 днів = 3582 грн.
Згідно розрахунку суми заборгованості за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року за період з 22.02.2021 року по 15.10.2025 року ОСОБА_1 сплатив на погашення відсотків: 24.03.2021 року - 1062 грн.; 23.04.2021 року - 708 грн.; 13.05.2021 року - 495,60 грн.; 04.06.2021 року - 1707,42 грн., всього в сумі 3973,02 грн.
Отже, заборгованість відповідача за відсотками в межах дії договору позики (30 днів: з 22.02.2021 року по 24.03.2021 року) - відсутня, наявна переплата в сумі: 3582 грн. - 3973,02 грн. = -391,02 грн., яку суд зараховує у сплату тіла позики.
Даних щодо пролонгації дії Договору позики матеріали справи не містять, тому нараховані відсотки поза межами строку позики не ґрунтуються на законі та не підлягають стягненню з відповідача.
Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає в розмірі: 6000 грн. - 391,02 грн. = 5608,98 грн. (заборгованість за тілом позики).
Позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми згідно ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання не пред'явлено.
З цих підстав суд відхиляє доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, оскільки останні не ґрунтуються на встановлених судом обставинах.
При цьому, суд враховує, що позивач за договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 року набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 18984 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 12984 грн. - сума заборгованості за відсотками, в той час як згідно розрахунку ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості за договором позики за період з 22.02.2021 року по 15.10.2025 року борг складає 16354,98 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10354,98 грн. - сума заборгованості за відсотками, хоча відповідач після відступлення права вимоги (03.04.2023 року) заборгованість за договором позики не погашав.
Вказане свідчить про невідповідність розрахованих позивачем сум заборгованості щодо відступленої суми боргу за договором факторингу та сплачених відповідачем коштів на погашення заборгованості.
Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).
Таким чином, позов підлягає задоволенню в тій частині, що ґрунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та наданими суду доказами.
Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 16354,98 грн. задоволено вимоги на суму 5608,98 грн., тобто на 34,29 %, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 830,64 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката.
За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачем надано суду докази на підтвердження понесених витрат: копію договору від 25.08.2025 року №25-08/25/ФП про надання правничої допомоги з адвокатом Ткаченко Ю.О.; копію витягу з акту №3-ФП від 06.10.2025 року про приймання-передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №25-08/2025 від 25.08.2025 року; копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів №579939275.1 від 15.10.2025 року; копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю від 03.04.2018 року серія ПТ №2099; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 03.09.2025 року.
Так, згідно п.п.4.1 Договору Клієнт сплачує на користь Адвоката винагороду, зокрема, за вивчення наявних у Клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів по малозначній справі для формування позовної заяви (500 грн.) та підготовку/складання позовної заяви до Боржника за договором позики у малозначній справі (4000 грн.).
Відповідно витягу з акту №3-ФП від 06.10.2025 року про приймання-передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №25-08/2025 від 25.08.2025 року адвокатом надано Позивачу професійну правничу допомогу, зокрема, за вивчення/збір документів, проведення аналізу, визначення правової позиції, аналіз судової практики, збір доказів - 500 грн., за складання та направлення позовної зави до Боржника за договором позики у малозначній справі - 4000 грн.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем підтверджено витрати на правничу допомогу на суму 4500 грн.
Однак, оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 16354,98 грн. задоволено вимоги на суму 5608,98 грн., тобто на 34,29 %, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.2 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 1543,05 грн.
Щодо вимоги відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката.
За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідачем надано суду: копію Договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.11.2025 року між АБ «Юрконсалт» Геннадія Працевитого» та ОСОБА_1 ; копію Додаткового Договору від 10.11.2025 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.11.2025 року; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 18.11.2025 року.
Однак, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відповідачем не подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, відповідачем не підтверджено витрати на правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 137, 141, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова буд. 31/33, рахунок № НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», код банку 300528) заборгованість за договором позики №1466243 від 22.02.2021 року в розмірі 5608,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту (п'ять тисяч шістсот вісім гривень 98 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова буд. 31/33, рахунок № НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», код банку 300528) витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 830,64 грн. (вісімсот тридцять гривень 64 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова буд. 31/33, рахунок № НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», код банку 300528) витрати на правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1543,05 грн. (одна тисяча п'ятсот сорок три гривні 05 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 08 грудня 2025 року.
Суддя: С.М. Телегуз