27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 990SCGC/26/25
провадження № 11-171сап25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лук'яненко О. О.,
скаржника - ОСОБА_1 ,
представника скаржника - адвоката Салатюка Д. В.,
представника Вищої ради правосуддя - Ізвєкова К. В.,
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції
скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Вищої ради правосуддя від 4 березня 2025 року № 410/0/15-25
про залишення без розгляду та повернення скарги судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1
на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24
про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності,
1. Вступ
1.1 Суддя оскаржила до Великої Палати Верховного Суду ухвалу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про відмову в задоволенні клопотання її представника про поновлення строку подання скарги на рішення Дисциплінарної палати, посилаючись на несвоєчасне вручення їй копії цього рішення, перебування у відпустці та необхідність часу для підготовки аргументованої скарги.
1.2. На вирішення Великої Палати Верховного Суду постало питання, чи належним чином ВРП оцінила доводи судді щодо наявності поважних причин для поновлення строку на звернення до ВРП зі скаргою на рішення її Дисциплінарної палати.
1.3. За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу ОСОБА_1 та скасувала ухвалу ВРП про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку подання скарги на рішення дисциплінарного органу, виснувавши про неможливість формального підходу до оцінки доводів скаржника.
2. Обставини справи
2.1. Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 суддю Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 (далі також - скаржниця, суддя) притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді попередження.
2.2. 13 лютого 2024 року до ВРП (вх. № 803/0/6-24) надійшла скарга судді ОСОБА_1 на зазначене рішення, яка містила клопотання про поновлення строку на оскарження.
2.3. ВРП ухвалою від 04 березня 2025 року № 410/0/15-25 відмовила в задоволенні клопотання представника судді ОСОБА_1 - адвоката Салатюка Д. В. про поновлення строку подання скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24; залишила без розгляду та повернула скаргу судді на це рішення (далі також - оскаржувана ухвала).
2.4. Відмовляючи в поновленні пропущеного строку, ВРП виснувала, що ОСОБА_1 подала скаргу після закінчення 10-денного строку на оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановленого частиною другою статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року
№ 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ), і підстави для визнання поважними причин пропуску строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати відсутні.
3. Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог
3.1. У скарзі ОСОБА_1 просила Велику Палату Верховного Суду скасувати оскаржувану ухвалу.
3.2. Скарга вмотивована такими доводами:
- ВРП допустила порушення частини десятої статті 50 Закону № 1798-VІІІ щодо триденного строку, протягом якого прийняте рішення ВРП підлягає направленню судді для ознайомлення;
- жодним нормативним документом не передбачено, що суддя зобов'язана відслідковувати чи моніторити вебсайт ВРП, особливо в умовах воєнного стану, постійних відключень електроенергії та повітряних тривог;
- скаржниця до виходу у відпустку (26 січня 2024 року) не отримувала текст рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24, адже копію вказаного рішення було надіслано на електронну пошту Солом'янського районного суду міста Києва, до якої мають доступ лише співробітники канцелярії суду, за адресою: м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25, за якою суддя не виконує своїх повноважень з урахуванням того, що суд знаходиться за двома адресами;
- рішення свої Першої Дисциплінарної палати від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 ВРП не направила на робочу адресу судді ОСОБА_1 (вул. Грушецька, 1, м. Київ);
- для підготовки скарги на рішення Дисциплінарної палати судді були необхідні двадцять справ про адміністративні правопорушення, які були предметом розгляду в межах дисциплінарної справи, тому 30 січня 2024 року (в день отримання зазначеного рішення) ОСОБА_1 звернулася з листом до архіву Солом'янського районного суду міста Києва про надання цих справ і лише 05 лютого 2024 року їх отримала. З урахуванням дати отримання суддею справ про адміністративні правопорушення, їх кількості, завантаженості судді та часу необхідного для підготовки скарги, вона [скарга] була подана 13 лютого 2024 року, тобто протягом восьми днів після отримання адміністративних справ;
- отримання суддею копії рішення Дисциплінарної палати ВРП та матеріалів справ із певною затримкою зумовлено тим, що Солом'янський районний суд м. Києва знаходиться в двох приміщеннях: керівництво суду, центральний апарат, канцелярія, архів суду знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Кривоноса, 25, а суддя ОСОБА_1 здійснює правосуддя в іншому приміщенні Солом'янського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Грушецька, 1 (колишня вул. Шутова).
4. Позиція ВРП щодо скарги
4.1. Представник ВРП надав відзив із запереченнями на доводи скарги, у якому стверджував, що оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою й мотивованою, а підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні.
4.2. Відзив умотивований такими доводами:
- наведені у клопотанні причини пропуску строку для оскарження рішення Дисциплінарної палати окремо за кожний день понад десятиденний строк з урахуванням часу оприлюднення цього рішення та надіслання його судді не можна вважати об'єктивними;
- у клопотанні не наведено обґрунтування причин неможливості ознайомлення судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з оскарженим нею рішенням Дисциплінарної палати на офіційному вебсайті ВРП саме 23 січня 2024 року (у день його оприлюднення), хоч скаржниця була присутня на засіданні Дисциплінарної палати та знала про прийняття рішення;
- не доведена об'єктивність причин неможливості доступу та ознайомлення судді чи її представника з матеріалами двадцяти справ про адміністративні правопорушення, які були предметом розгляду в межах дисциплінарної справи та необхідні для підготовки скарги на рішення Дисциплінарної палати, в період з дня надходження цих справ до Солом'янського районного суду міста Києва 26 січня 2024 року до 05 лютого 2024 року, крім того таке ознайомлення зі справами є повторним;
- обставини перебування ОСОБА_1 у відпустці, як гарантоване законом право працівника на відпочинок, не обмежує процесуальну дієздатність і не звільняє від обов'язку дотримання визначених законом строків. Наявність відпустки не перешкоджає особі звертатися до суду, органу чи іншої установи із заявами, скаргами чи процесуальними документами, тим більше за наявності можливостей дистанційного подання (через електронний документообіг, пошту, представника тощо). Сам факт перебування судді у щорічній відпустці не є достатньою правовою підставою для поновлення пропущеного строку на оскарження, якщо не буде доведено, що, наприклад: суддя не мала доступу до мережі «інтернет»; перебувала в ізоляції або медичному закладі; були інші об'єктивні чинники, які унеможливили її дії для оскарження.
5. Рух справи у Великій Палаті Верховного Суду
5.1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на ухвалу ВРП від 04 березня 2025 року № 410/0/15-25.
5.2. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2025 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 23 червня 2025 року призначила цю скаргу до розгляду.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Велика Палата Верховного Суду ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження, мотивами оскаржуваної ухвали та скарги судді, обговорила доводи сторін та дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 з огляду на таке.
Щодо строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати
6.2. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.
6.3. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).
6.4. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
6.5. Резолютивна частина рішення ВРП, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРП не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом (частина шоста статті 34 Закону № 1798-VIII).
6.6. Згідно із частиною десятою статті 50 Закону № 1798-VIII копія рішення Дисциплінарної палати у триденний строк з дня оголошення його резолютивної частини вручається чи надсилається судді та скаржнику.
6.7. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII).
6.8. Скарга на рішення Дисциплінарної палати має бути подана не пізніше десяти днів з дня його ухвалення. ВРП може поновити строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений з поважних причин. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП (частини друга, третя статті 51 Закону № 1798-VIII).
6.9. Отже, за змістом цієї норми відлік строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати розпочинається з моменту ухвалення цього рішення, а не з моменту його оприлюднення на вебсайті ВРП чи отримання суддею, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII не передбачає (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначала в постанові від 06 червня 2024 року у справі № 990SCGC/1/23).
Щодо оцінки поважності причин пропуску строку на оскарження
6.10. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зауважити, що Законом № 1798-VIII встановлений обмежений 10-денний строк на оскарження рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
6.11. Однак ВРП може поновити строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений з поважних причин. Законодавець не визначає переліку таких причин чи критеріїв поважності, покладаючись на розумність і справедливість підходів до вирішення цього питання ВРП.
6.12. Отже, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважність причин пропуску строку на подання скарги на рішення Дисциплінарної палати є оціночним поняттям, тобто в основі рішення ВРП про визначення причин пропуску строку як таких, що є поважними або ні, покладений здебільшого суб'єктивний оціночний підхід, що має як відповідати власній усталеній практиці ВРП, так і враховувати релевантні висновки Верховного Суду, висновки Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо статусу ВРП як квазісудового органу, та гарантії реалізації права на суд.
6.13. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суди зобов'язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає і врахування тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яке надається ЄСПЛ, що є мінімальними стандартами демократичного суспільства.
6.14. Правом на розгляд справи (правом на суд відповідно до статті 6 Конвенції) за стандартами ЄСПЛ є можливість особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
6.15. У Рішенні Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 5-р(ІІ)/2021 (справа щодо відповідності Конституції України припису частини десятої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення) йдеться про те, що аналіз змісту конституційного права на судовий захист і конституційних гарантій, що забезпечують його здійснення, з одного боку, та конвенційного права на справедливий суд - з другого, свідчить, що приписи частини першої статті 55 Конституції України в посутньому зв'язку з приписами частини другої її статті 129 у цілому визначають право на судовий захист подібно до того, як, зокрема, у пункті 1 статті 6 Конвенції подається зміст права на справедливий суд. Отже, Конституційний Суд України вважає, що сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв'язку з основними засадами судочинства, установленими приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, передбаченого у статті 6 Конвенції та витлумаченого ЄСПЛ.
6.16. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції (стаття 13). Про це Конституційний Суд України наголосив у Рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінального процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003.
6.17. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов'язків до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов'язків (пункт 6 рішення ЄСПЛ у справі «Мищишин проти України»).
6.18. Право на судовий захист передбачає, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та у визначених законом випадках - касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
6.19. Практика ЄСПЛ послідовно відстоює позицію, відповідно до якої органи, які застосовують дисциплінарні стягнення до представників юридичних професій, кваліфікуються як «суди» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
6.20. Зокрема, ЄСПЛ зауважив, що ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland). Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміна, що приведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (пункт 88 рішення у справі «Олександр Волков проти України»).
6.21. ЄСПЛ у пункті 90 цього ж рішення виснував, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов'язкове для виконання рішення, Вища рада юстиції, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду (див. рішення у справі «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), пункт 74). Обов'язкове для виконання рішення про звільнення заявника було згодом переглянуто Вищим адміністративним судом України, який є судом, що входить до національної судової системи, у класичному розумінні цього слова.
6.22. У пункті 123 рішення у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ вказав, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що ухвалює рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскарженого рішення, спосіб, в який було ухвалене рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження.
6.23. Наведене дає підстави для висновку, що в розумінні статті 6 Конвенції ВРП та її дисциплінарні палати є самостійними органами, уповноваженими розглядати справи про дисциплінарні порушення суддів, виконуючи фактично функції суду. При цьому Дисциплінарна палата ВРП діє як суд першої інстанції, а безпосередньо Рада - як суд апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду скаргу на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими КАС України (частина сьома статті 266 цього Кодексу) (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зазначала в постановах від 23 січня 2025 року у справі № 990SCGC/19/24, від 01 травня 2025 року у справі № 990SCGC/2/25).
6.24. У рішенні від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України» (Skoryk v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них.
6.25. Як відомо, і в теорії права, і у правозастосовній діяльності право на справедливий суд та право на апеляційне оскарження судового рішення часто характеризують змістовим взаємозв'язком. Більше того, цей взаємозв'язок встановив на офіційному рівні і Конституційний Суд України, який визнав право на апеляційне оскарження складовою права кожного на судовий захист. У цьому аспекті Конституційний Суд України наголосив, що перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, а оскарження судових рішень в апеляційному порядку є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень [див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини)].
6.26. Консультативна рада європейських суддів, зазначила, що «дисциплінарний розгляд справи у кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 від 19 листопада 2002 року про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
Щодо суті скарги
6.27. У цій справі Дисциплінарна палата в засіданні 15 січня 2024 року проголосила лише вступну та резолютивну частини рішення про притягнення судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а тому з огляду на приписи частини третьої статті 51 Закону № 1798-VIII останнім днем оскарження зазначеного рішення було 25 січня 2024 року.
6.28. Копію цього рішення ВРП мала б вручити / надіслати судді у триденний строк з дня оголошення відповідно до вимог частини десятої статті 50 Закону № 1798-VIII, проте не виконала цього свого обов'язку своєчасно.
6.29. Установлено, що ВРП опублікувала рішення Дисциплінарної палати на своєму вебсайті лише 23 січня 2024 року, тобто за два дні до закінчення строку оскарження, та листом від 23 січня 2024 року № 2272/0/9-24 надіслала його копію судді ОСОБА_1 на електронну адресу Солом'янського районного суду міста Києва. З цієї обставини вбачається, що таке направлення відбулося з порушенням триденного строку, визначеного частиною другою статті 50 Закону № 1798-VIII.
6.30. З 26 по 29 січня 2024 року суддя ОСОБА_1 перебувала у щорічній оплачуваній відпустці, що підтверджується наказом голови Солом'янського районного суду міста Києва від 26 січня 204 року № 13-В.
6.31. Відповідно до змісту листа помічниці судді Лопатинської О. В. від 27 березня 2025 року лист ВРП від 23 січня 2024 року № 2272/0/9-24, який надійшов на електронну адресу Солом'янського районного суду міста Києва 23 січня 2024 року, роздрукований та зареєстрований за № ЕП 1369/24 відповідальною особою відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) ОСОБА_3 (робоча адреса: м. Київ, вул. М. Кривоноса, 25). Копію вказаного листа суддя отримала по виходу з відпустки 30 січня 2024 року за робочим місцем за адресою: м. Київ, вул. Грушецька, 1.
6.32. У перший день по виходу з відпустки - 30 січня 2024 року скаржниця листом вих. № 760/8337/18 звернулася до архіву Солом'янського районного суду міста Києва із проханням повідомити, чи надійшли до суду направлені до ВРП оригінали адміністративних справ № 760/9029/18, 760/20497/19, 760/19798/19, 760/31232/18, 760/24753/18, 760/19622/18, 760/19357/18, 760/26813/19, 760/26869/19, 760/8337/18, 760/23031/18, 760/9080/19, 760/7506/19, 760/5764/19, 760/3634/19, 760/9079/19, 760/10684/19, 760/12537/19, 760/19796/19, 760/20514/19, просила у разі їх повернення передати вказані справи судді для підготовки скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24.
6.33. ОСОБА_1 у скарзі вказує на те, що лише 05 лютого 2024 року за своїм зверненням отримала двадцять адміністративних справ з архіву суду.
6.34. 13 лютого 2024 року суддя ОСОБА_1 звернулася до ВРП зі скаргою на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24.
6.35. Скаржниця як на одну з підстав скасування оскаржуваної ухвали посилається на порушення ВРП триденного строку для направлення їй рішення Дисциплінарної палати.
6.36. Слід зазначити, що лише факт порушення строків направлення рішення не може бути самостійною підставою для його скасування, однак безперечно впливає на обставини щодо реалізації права судді на оскарження такого рішення, яке включає й перебіг строку звернення зі скаргою до відповідного органу [ВРП].
6.37. В оскаржуваній ухвалі ВРП вказала на те, що суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та її представник - адвокат Гончарук Ю. О. прибули на засідання Дисциплінарної палати, а тому були обізнані з ухваленим Дисциплінарною палатою рішенням.
6.38. Також ВРП зазначила, що ОСОБА_1 не навела обґрунтування причин неможливості ознайомитися її з оскаржуваним рішенням Дисциплінарної палати на офіційному вебсайті ВРП саме 23 січня 2024 року (у день його оприлюднення).
6.39. Натомість у скарзі ОСОБА_1 наполягає на тому, що не мала такої можливості та й жодним нормативним документом не передбачено, що суддя зобов'язана відслідковувати чи моніторити вебсайт ВРП, особливо в умовах воєнного стану, постійних відключень електроенергії та повітряних тривог.
6.40. Надаючи оцінку таким посиланням учасників справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідачем у тому, що закон пов'язує відлік строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати з моментом ухвалення рішення, а не з моментом його отримання суддею, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII не передбачає, про що зазначалося раніше.
6.41. З урахуванням зазначеного ВРП дійшла правильного висновку, що скаржниця, подаючи скаргу на рішення Дисциплінарної палати 13 лютого 2024 року, пропустила десятиденний строк її подання, який сплинув 25 січня 2024 року.
6.42. Однак, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати, ОСОБА_1 зазначала, зокрема, що для підготовки скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 їй були необхідні двадцять справ про адміністративні правопорушення, які раніше перебували в провадженні судді та стали предметом розгляду в межах дисциплінарної справи.
6.43. 30 січня 2024 року невідкладно в день виходу з відпустки та в день отримання копії рішення Дисциплінарної падати суддя звернулася з листом до архіву Солом'янського районного суду міста Києва про надання двадцяти справ про адміністративні правопорушення, які 05 лютого 2024 року отримала. З урахуванням дати отримання суддею справ про адміністративні правопорушення, їх кількості, завантаженості судді та часу, необхідного для підготовки скарги, вона [скарга] була подана 13 лютого 2024 року, тобто протягом восьми днів після отримання адміністративних справ.
6.44. Велика Палата Верховного Суду враховує, що підготовка скарги / позовної заяви, формулювання вимог і належне обґрунтування підстав для оскарження рішення та формування доказової бази об'єктивно потребують певного часу навіть для кваліфікованого правника, що за наявності відповідного клопотання, суд може враховувати при вирішенні питання про поважність причин його пропуску.
6.45. У цій справі Велика Палата Верховного Суду не може не звернути увагу на те, що за загальнодоступними даними Єдиного державного реєстру судових рішень у період з 23 січня 2024 року (дата оприлюднення рішення Дисциплінарної палати на вебсайті ВРП) по 13 лютого 2024 року (дата подання скарги на це рішення) суддею ОСОБА_1 було ухвалено 191 судове рішення, з яких 12 вироків у кримінальних справах, що свідчить про значне навантаження скаржниці в цей період.
6.46. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що зазначені обставини мають оцінюватися ВРП та судом із застосуванням положень Конвенції та урахуванням відповідної практики ЄСПЛ, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелами права.
6.47. Тому, застосовуючи норму частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII, слід ураховувати, зокрема, рішення від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and Others v. Spain, заява № 38366/97), в якому ЄСПЛ зауважив, що сторони повинні мати можливість скористатися правом на вчинення позову чи подання апеляції з того моменту, коли вони ознайомились із судовими рішеннями, що покладають на них обов'язки або можуть порушувати їхні законні права чи інтереси. Інакше суди можуть значно скорочувати час для подання апеляції або навіть унеможливлювати подання апеляції, зволікаючи із врученням рішень. Як засіб спілкування між судовим органом та сторонами вручення рішення створює можливість для сторін ознайомитися з рішенням та підставами для нього, таким чином надаючи їм змогу оскаржити його, якщо вони вважатимуть це за доцільне.
6.48. Можливість учасника справи реалізувати своє право на подання скарги має корелювати з обізнаністю цієї особи не з результатом розгляду справи, а з мотивами рішення дисциплінарного органу. Належне мотивування свого рішення дисциплінарним органом, функції якого подібні до функцій суду, є не лише запобіжником проти свавілля держави і елементом права на справедливий суд, але й важливим засобом комунікації з учасниками справи, які, ознайомлюючись з текстом документа, можуть зрозуміти підґрунтя, на якому дисциплінарний орган побудував своє рішення.
6.49. Висвітленими в тексті мотивами суд чи інший державний орган, функції якого подібні до судових, пояснює ухвалене ним рішення крізь призму принципів, закріплених у частині другій статті 2 КАС України, недотримання яких може призвести до скасування цього рішення. Надане пояснення може спонукати учасника справи погодитися з ухваленим рішенням чи оскаржити його.
6.50. Отже, не заперечуючи висновків ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 знала результат розгляду дисциплінарної справи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що скарга як дієвий механізм захисту порушеного права має містити належне правове обґрунтування позиції скаржника з урахуванням мотивів прийнятого рішення, а не формальну незгоду з рішенням дисциплінарного органу.
6.51. Можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу є важливою запорукою суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом, що ВРП зобов'язана враховувати як орган, який відповідно до статті 1 Закону
№ 1798-VIII насамперед діє для забезпечення незалежності судової влади, у тому числі при вирішенні питання про поновлення строків на оскарження рішення дисциплінарного органу.
6.52. Наведені обставини, на які посилалась суддя, обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на оскарження, ВРП мала оцінити з урахуванням висновків ЄСПЛ про те, що обмеження щодо реалізації права на оскарження (доступ до суду) не можуть бути встановлені у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
6.53. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
6.54. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
6.55. У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення слід застосовувати з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини»(Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
6.56. Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права [справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)]; 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту [справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)].
6.57. Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. Водночас забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
6.58. Таким чином, ЄСПЛ роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
6.59. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суворе застосування ВРП темпорального обмеження на оскарження рішень дисциплінарних органів без урахування зазначених суддею ОСОБА_1 причин пропуску строку на подання скарги є непропорційним щодо мети - забезпечення правової визначеності, що по своїй суті можна розцінити як таке, що суперечить суті права на доступ до суду в аспекті апеляційного оскарження рішення та створює формальні перешкоди для використання заявницею доступних засобів правового захисту.
6.60. Крім того, посилання ВРП в оскаржуваній ухвалі на недоведення суддею неможливості ознайомлення з матеріалами 20 справ про адміністративні правопорушення, які були предметом розгляду в межах дисциплінарної справи, в період з 26 січня 2024 року до 05 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду не вважає обґрунтованим, оскільки ці матеріали суддя потребувала саме для підготовки скарги на рішення Дисциплінарної палати, копію якого вона отримала тільки 30 січня 2024 року, і одержала їх лише 05 лютого 2024 року (понеділок) з огляду на знаходження архіву суду і робочого місця судді в будівлях за різними адресами, дати погодження листа судді головою суду (02 лютого 2024 року) та вихідних днів 03 та 04 лютого 2024 року.
6.61. Доказів, які б спростовували таку хронологію подій, відповідач не надав.
6.62. Отже, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги пояснення скаржниці, що з урахуванням дати (05 лютого 2024 року) отримання нею справ про адміністративні правопорушення, які були необхідні для підготовки скарги, кількості цих справ (20), завантаженості судді та часу, необхідного для підготовки скарги на рішення обсягом 37 аркушів, скаргу на рішення Першої Дисциплінарної палати BPП від 15 січня 2024 року суддя підготувала у максимально стислий строк і подала 13 лютого 2024 року, тобто протягом 8 днів після отримання необхідних матеріалів.
6.63. За встановлених у цій справі обставин звернення судді ОСОБА_1 зі скаргою на рішення Дисциплінарної палати 13 лютого 2024 року, тобто через двадцять дев'ять днів після ухвалення цього рішення, не може розцінюватися як недбалість і надмірне зволікання з урахуванням наведених вище строків оприлюднення повного тексту рішення, дат вручення його копії судді та отримання нею необхідних для підготовки скарги матеріалів справ про адміністративні правопорушення.
6.64. Таким чином, у конкретних обставинах цієї справи поведінка скаржниці після проголошення оскарженого нею до ВРП рішення Дисциплінарної палати, а також розумний проміжок часу між отриманням необхідних для підготовки скарги матеріалів справ про адміністративне правопорушення та поданням скарги може свідчити про те, що скаржниця вживала активних та послідовних дій, спрямованих на реалізацію свого права на доступ до правосуддя. Така поведінка, на переконання суду, може підтверджувати поважність причин пропуску встановленого Законом № 1798-VIII строку для звернення зі скаргою.
6.65. З урахуванням зазначеного вище Велика Палата Верховного Суду не погоджується з формальною оцінкою ВРП обставин пропуску строку на оскарження та висновує, що доводи скаржниці про поважність причин пропуску строку на оскарження рішення дисциплінарного органу не є очевидно необґрунтованими, проте ВРП в оскаржуваній ухвалі не навела належного обґрунтування щодо відхилення доводів [у їх сукупності] судді ОСОБА_1 про пропуск строку для подання скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 року з поважних причин з урахуванням принципу верховенства права та практики ЄСПЛ щодо забезпечення права на суд.
6.66. Крім того, ВРП не обґрунтувала в оскаржуваній ухвалі та не пояснила під час розгляду справи легітимної мети суворого застосування нею закону за обставин цієї справі, коли першою [щонайменше в часі] причиною пропуску строку на оскарження була бездіяльність ВРП щодо виготовлення і надіслання скаржниці у встановлений законом строк повного тексту рішення Дисциплінарної палати.
6.67. Аргументи відзиву ВРП, які подібні до мотивів оскаржуваної ухвали, щодо недоведення суддею ОСОБА_1 поважності причин пропуску строку на оскарження рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 не спростовують наведених вище висновків щодо невмотивованого відхилення ВРП зазначених скаржницею обставин у їх сукупності.
7. Висновки за результатами розгляду скарги
7.1. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування ухвали ВРП від 04 березня 2025 року № 410/0/15-25 про залишення без розгляду та повернення скарги судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
8. Висновки щодо розподілу судових витрат
8.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
8.2. Згідно із частиною першою статті 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до приписів цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
8.3. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення скарги та скасування оскаржуваної ухвали ВРП, на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору за подання скарги до суду в розмірі 1 211,20 грн.
9. Висновки про застосування норм права
9.1. За змістом статей 34, 51 Закону № 1798-VIII відлік десятиденного строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати розпочинається з моменту ухвалення рішення, а не з моменту його оприлюднення на офіційному вебсайті ВРП чи отримання суддею, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798 VIII не передбачає.
9.2. Можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу є важливою запорукою суддівської незалежності та незалежності судової системи загалом, що ВРП зобов'язана враховувати як орган, який відповідно до статті 1 Закону № 1798-VIII насамперед діє для забезпечення незалежності судової влади, у тому числі при вирішенні питання про поновлення строків на оскарження рішення дисциплінарного органу.
Керуючись статтями 243, 266, 344, 351, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
1. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Вищої ради правосуддя від 04 березня 2025 року № 410/0/15-25 про залишення без розгляду та повернення скарги судді Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 січня 2024 року № 83/1дп/15-24 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності скасувати.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. В. Білоконь К. М. Пільков
О. Л. Булейко С. О. Погрібний
І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець
А. А. Ємець І. В. Ткач
В. В. Король Н. В. Шевцова
О. В. Кривенда
Повний текст постанови на підставі частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України оформив суддя О. О. Банасько.