03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 646/4255/23
провадження № 51-2424 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022220000003097 від 04 жовтня 2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Куп'янська Харківської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).
Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини
За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, і призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування строком на 10 років, без конфіскації майна.
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 з 24 лютого по 27 червня 2022 року, перебуваючи на території Куп'янського району Харківської області, добровільно надала згоду представникам збройних сил рф та вца Харківської області на призначення на посаду, пов'язану з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області, а саме на посаду: «Начальника управления финансов Воєнно- гражданской администрации Купянского района Харьковской области» при окупаційній адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території.
Так, 27 червня 2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: просп. Конституції, буд. 3, м. Куп'янськ Харківської області добровільно зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області. Наказом так званого «и.о. главы временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области» ОСОБА_7 була призначена на посаду «и.о. начальника управления финансов Временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области» та в якості активного учасника працювала на посаді, яка пов'язана з виконанням організаційно - розпорядчих та адміністративно - господарських функцій у окупаційній адміністрації держави-агресора, створеній на тимчасово окупованій території. Надалі ОСОБА_7 , у невстановлений період досудовим розслідуванням час, але не пізніше 08 серпня 2022 року добровільно зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області, а саме посаду «заместителя начальника управления финансов - начальника отдела финансового обеспечения и исполнения бюджета Военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области».
Харківський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2025 року вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимогитаузагальненідоводиособи, якаподалакасаційнускаргу
У касаційній скарзі, з урахуванням змін і доповнень, захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить змінити судові рішення, призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування строком на 10 років без конфіскації майна і звільнити останню від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
На обґрунтування касаційної скарги захисник, зокрема, зазначає, що:
· винуватість ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом. Зауважує, ОСОБА_7 не усвідомлювала та не була обізнана про зайняття посади «и.о. начальника управления финансов Временной гражданской администрации Купянского района Харьковской области» та «заместителя начальника управления финансов -начальника отдела финансового обеспечения и исполнения бюджета военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области», не була ознайомлена з відповідними наказами, не виконувала організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських та інших функцій керівника, тож відсутній склад інкримінованого їй кримінального правопорушення. Зазначає, що суди не закрили кримінальне провадження за наявності для цього підстав;
· матеріали справи та показання свідків підтверджують невинуватість ОСОБА_7 , оскільки остання діяла через застосування до неї погроз та примусу. Зауважує, що його підзахисна не мала можливості залишити окуповану територію. Наголошує, що засуджена та члени її сім'ї мають суто проукраїнську позицію, до того ж її син служив в ЗСУ та є членом об'єднання проукраїнських активістів;
· у вироку використані висловлювання свідків, які вирвані з контексту їх показань. Вказує, що свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є особами, яким було повідомлено про підозру у вчиненні колабораційних дій, отже наявний сумнів у достовірності їхніх показань;
· письмові докази у справі є недопустимими, неналежними та недостовірними;
· призначаючи покарання, суди не врахували досудову доповідь центру пробації, відсутність тяжких наслідків та дані, що характеризують особу ОСОБА_7 , наявність у останньої чоловіка, батьків похилого віку, які перенесли низку тяжких захворювань, а також сина, який займався активним супротивом російським окупантам, та обставини, що пом'якшують покарання - вчинення кримінального правопорушення внаслідок тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність, часткове визнання нею вини і відсутність у справі цивільного позову;
· судові рішення ухвалені з порушенням положень ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та не відповідають приписам ст. 370 КПК України.
Заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.
Водночас до Верховного Суду надійшли пояснення засудженої ОСОБА_7 , в яких остання наголошувала, що діяла під примусом, не мала умислу на колабораційну діяльність, не виконувала організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських, управлінських чи інших функцій керівника. Остання просила урахувати досудову доповідь центру пробації та змінити судові рішення і призначити їй більш м'яке покарання із застосуванням до неї положень ст. 75 КК України.
Позиціїучасниківсудовогопровадження
Прокурорзаперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Сторона захисту підтримала подану касаційну скаргу зі змінами та доповненнями.
МотивиСуду
Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З огляду на приписи статей 370, 374, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції має надати вмотивовані відповіді на всі доводи скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Зі змісту положень ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Оскільки сторона захисту, оскаржуючи вирок місцевого суду, в апеляційній скарзі посилалася на невідповідність висновків суду обставинам справи і неповноту розгляду справи місцевим судом, а також на те, що суд надав неправильну оцінку доказам за наслідком судового розгляду, та, враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 , відповідні доводи апеляційної скарги потребували ретельної перевірки.
Так, згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 03 квітня 2023 року в справі № 537/984/20, суду апеляційної інстанції, необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з'ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов'язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов'язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов'язку.
Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов'язує суддю обґрунтовувати свої міркування об'єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, §29, SeriesA, no.303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61, Series A, no.288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, §30, no.19997/02).
Втім суд апеляційної інстанції в ході розгляду цього кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 таких вимог не дотримався.
Так, з матеріалів справи убачається, що сторона захисту в апеляційній скарзі, яка за змістом є фактично аналогічною касаційній скарзі, зазначала, що місцевий суд викривив показання свідків та надав їм неправильну оцінку. Наголошувала, що свідки сторони захисту в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_7 діяла під примусом, що виключає кримінальну караність її діяння, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Разом з тим, як убачається з оскаржуваного рішення апеляційного суду, цей суд детально виклав зазначені доводи, проте ефективної відповіді на них не надав , не мотивував свого рішення в цій частині, не надав правової оцінки, зокрема показанням свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які також не були оцінені місцевим судом, а тому версія сторони захисту щодо відсутності добровільної згоди на зайняття відповідної посади в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території повно не перевірена.
Водночас Верховний Суд неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Варто зауважити, що для визнання ОСОБА_7 винуватою у вчиненні інкримінованих діянь за ч. 5 ст. 111-1 КК України, обов'язковим елементом є саме добровільний характер поведінки особи.
Тож, залишаючи без ефективної відповіді викладені вище доводи сторони захисту, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
До того ж оцінка тих доводів сторони захисту, які пов'язані із дослідженням доказів на предмет їх достовірності щодо підтвердження обставин, на які вони посилаються, в силу приписів ст. 433 КПК перебуває поза межами компетенції Верховного Суду і такі доводи мають бути оцінені судом факта і права під час нового апеляційного розгляду.
На думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду відповідно до положень статей 370, 419 КПК України не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги захисника та скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.
Взявши до уваги підстави для скасування, Верховний Суд не перевіряє інші доводи, викладені у касаційній скарзі сторони захисту, оскільки ці питання мають бути належно перевірені в ході нового апеляційного перегляду.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи апеляційної та касаційної скарг, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх у сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку й, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.
Водночас, згідно з приписами ч. 3 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наявність ризиків, які передбачені ст. 177 КПК України, зокрема можливе переховування від суду, та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_7 необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 березня 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 31 січня 2026 року включно.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3