08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 488/1868/21
провадження № 51-4577ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року
у кримінальному провадженні № 12021152050000234 щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 31 березня 2021 року, точний час під час досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_2 , вступив в злочинну змову з особою, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, на вчинення розбійного нападу на мешканця вказаного будинку - ОСОБА_6 з метою заволодіння належним йому майном. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 та особа, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, дочекались, коли ОСОБА_6 повернувся додому приблизно о 14:00, та здійснили напад
на нього, завдавши удвох множинні удари руками по голові та обличчю потерпілого, а особа, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, підняв із землі дерев'яну палицю та завдав нею удар по руці ОСОБА_6 .
В результаті спільних злочинних дій ОСОБА_5 та особи, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, потерпілому спричинено середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження. Надалі ОСОБА_5 та особа, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, подолавши супротив потерпілого, переслідуючи корисливий мотив, обшукавши кишені одягу ОСОБА_6 , відкрито заволоділи належним йому майном вартістю 346,67 грн, спричинивши останньому матеріальну шкоду на вказану суму.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 20 листопада 2025 року змінив зазначений вирок щодо ОСОБА_5 в частині призначеного покарання; пом'якшив ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК
до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. В решті вирок суду залишив
без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржені судові рішення та звільнити її підзахисного на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Вважає, що судом апеляційної інстанції, хоча й враховано дані про особу винного, однак не в повній мірі. Зазначає про другорядну роль свого підзахисного у вчиненні злочину, наявність пом'якшуючих покарання обставин, відсутність обставин,
що обтяжують покарання, що в сукупності, на її переконання, дає підстави
для застосування положень ст. 75 КК. Також вказує на те, що судом першої інстанції не враховано такі характеризуючі дані ОСОБА_5 , як наявність постійного місця роботи, те, що він є єдиним годувальником матері-пенсіонера, яка має онкологічне захворювання, і в силу свого похилого віку (76 років) не зможе без сторонньої допомоги сина проходити періодичні хіміотерапії в онкодиспансері як фізично, так і фінансово, відсутність матеріальних претензій зі сторони потерпілого, а також визнання своєї провини та щире каяття.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Доводи захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно
до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє
рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти
до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення
ОСОБА_5 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше не судимий, характеристики з місця проживання та роботи, які представлені сторонами, часткове відшкодування завданої шкоди, а також надану розписку ОСОБА_6 , згідно якої обвинувачений відшкодував потерпілому моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Також суд взяв
до уваги обставину, що пом'якшує покарання, якою визнав щире каяття в тій частині, в якій обвинувачений визнав свою вину, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність обставини, яка пом'якшує покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважав за необхідне призначити
ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини вказаної статті, що, на думку суду, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Крім того, суд призначив ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Також суд ствердив про відсутність підстав для застосування статей 69, 75 КК.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 , у тому числі за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні доводам
у її касаційній скарзі, змінив оскаржений вирок в частині призначеного покарання, пом'якшивши його із застосуванням ст. 69 КК до 5 років позбавлення волі
без конфіскації майна.
Як вказала колегія суддів в ухвалі, дослідженими в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доказами, встановлено, що ОСОБА_5 характеризується позитивно за місцем проживання та роботи, має посередню характеристику від дільничного інспектора, має постійне місце роботи, раніше не судимий, є єдиним годувальником матері-пенсіонерки, яка має онкологічне захворювання, матеріальні претензії від потерпілого відсутні, потерпілому відшкодував шкоду саме в тій сумі,
в якій він просив, вину визнає та щиро кається.
Враховуючи всі обставини, які були встановлені безпосередньо під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_5 не відповідає як принципу співмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням, так й
не узгоджується з принципами гуманізму і справедливості, виходячи з фактичних обставин вчиненого обвинуваченим злочину.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважав, що покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна буде достатнім та справедливим для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Разом із тим, доводи захисника про можливість звільнення ОСОБА_5
від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК колегія суддів апеляційного суду визнала неспроможними, зазначивши, що застосування закріплених у ст. 75 КК правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Водночас, як вказала колегія суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення
про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання
з випробуванням, дотримався вимог закону; при цьому інших обставин, пом'якшуючих покарання або позитивно характеризуючих особу обвинуваченого, які б не були предметом розгляду та аналізу суду першої та апеляційної інстанцій, апеляційна скарга не містить.
З викладеними в оскаржених судових рішеннях висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Отже, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування можливості застосування до її підзахисного положень ст. 75 КК.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга захисника не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження
за її касаційною скаргою на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва
від 22 липня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3