08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 496/5268/23
провадження № 51-4565ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 19 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року щодо останнього,
встановив:
Захисник звернувся до Суду з касаційною скаргою на указані вище судові рішення щодо засудженого ОСОБА_5 , перевіривши яку на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її необхідно залишити без руху, встановивши строк для усунення недоліків.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка її подає, до суду касаційної інстанції.
Такі вимоги повинні відповідати, серед іншого, нормам кримінального процесуального закону, які регламентують повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги (ст. 436 КПК) у їх взаємозв'язку з тими, що визначають предмет касаційного перегляду (ст. 424 КПК).
Відповідно до змісту ст. 436 КПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.
При цьому, норми ч. 1 ст. 424 КПК визначають, що предметом перевірки суду касаційної інстанції може бути вирок суду першої інстанції виключно після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції, постановлене щодо зазначеного судового рішення суду першої інстанції.
Всупереч вищенаведеним вимогам закону, захисник у касаційній скарзі просить вирок Біляївського районного суду Одеської області від 19 листопада 2024 року скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, водночас не висуває жодної вимоги до рішення апеляційного суду, постановленого щодо зазначеного вироку суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.
При цьому, особі, яка подає касаційну скаргу, необхідно керуватися положеннями ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, керується фактичними обставинами, встановленими місцевим та апеляційним судами, і перевіряє лише правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правової оцінки обставин.
Отже, встановлені фактичні обставини кримінального провадження, а також оцінка доказів на предмет їх достовірності, з чим не погоджується захисник, відповідно до положень ст. 433 КПК, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Захисник у касаційній скарзі описує обставини, що, на його переконання, свідчать про порушення, допущені під час досудового розслідування, збирання доказів та здійснення інших слідчих та процесуальних дій задля досягнення завдань кримінального провадження.
Факт вчинення таких порушень повинен знайти своє відображення в мотивах стосовно недопустимості чи недостовірності доказів, які отримані під час цього кримінального провадження та лягли в основу обвинувального вироку, з посиланням на конкретні норми КПК, яких було недотримано.
Натомість захисник у касаційній скарзі узагальнено вказує на недотримання судом першої інстанції правил оцінки доказів у цьому кримінальному провадженні на предмет їх належності, допустимості та достовірності й обґрунтування конкретних порушень процесуального закону, які були би підставою для скасування судового рішення, не наводить.
Зокрема, стверджує про неправдивість показань потерпілої та свідків, проте обґрунтування порушень оцінки показань, в контексті положень ст. 96 КПК, не наводить.
Також формально зазначає про недопустимість доказів, наданих стороною обвинувачення, проте не конкретизує про які саме докази йдеться та не обґрунтовує з якими порушеннями КПК їх було отримано, з посиланням на конкретні норми процесуального закону.
Наводить міркування щодо невірної кваліфікації інкримінованих ОСОБА_5 дій, водночас указує на неправильно встановлені фактичні обставини кримінального провадження й наводить власну оцінку доказам на предмет достовірності, що Верховний Суд не вправі перевіряти.
Зазначає, що суд не розглядав питання стосовно іншої кваліфікації дій ОСОБА_5 , у тому числі за статтями 153, 156 Кримінального кодексу України (далі - КК), проте не обґрунтовує, чи були в суду першої інстанції процесуальні підстави, передбачені параграфом 2 Глави 28 КПК, до перекваліфікації дій засудженого із інкримінованих органом досудового розслідування на ті, про які зазначає в касаційній скарзі захисник, і які саме належні та допустимі докази, досліджені в суді безпосередньо, дають підстави до іншої кваліфікації.
Також захисник, стверджуючи про невірну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 126, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК, серед інших, наводить доводи про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Покарання є кримінально-правовим наслідком визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення і його межі визначені санкцією відповідної норми закону України про кримінальну відповідальність за таке правопорушення, а тому доводи про недотримання судом вимог щодо призначення покарання не узгоджуються із доводами про неправильну кваліфікацію за конкретною нормою КК, є взаємовиключними, що, по своїй суті, є не просто формальним недотриманням приписів ст. 427 КПК, а фактично позбавляє суд касаційної інстанції процесуальної можливості визначити межі касаційного розгляду.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 424 КПК, предметом перевірки касаційного суду у даному випадку, окрім вироку суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, є також судове рішення суду апеляційної інстанції, постановлене щодо зазначеного судового рішення суду першої інстанції.
Разом із тим, обґрунтування того, яких порушень норм матеріального або процесуального закону припустився апеляційний суд, з огляду на межі та порядок, передбачені статтями 404, 405 КПК, та в контексті приписів статей 412-414, 419 КПК, при перегляді вироку Біляївського районного суду Одеської області від 19 листопада 2024 року, в касаційній скарзі не наведено.
Захисник формально та узагальнено зазначає у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом, не здійснив у належний спосіб перевірки доказів, на яких ґрунтується вирок, повторно не дослідив їх та не скористався за власною ініціативою повноваженнями, передбаченими ч. 3 ст. 404 КПК.
Натомість у скарзі не зазначено мотивів щодо того, які конкретно доводи сторони захисту залишились без уваги чи отримали неналежну оцінку, а також чи були у суду процесуальні підстави до перевірки будь-яких обставин чи доказів повторно в контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК,зважаючи, що за наявності відповідних підстав повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду.
Формальні твердження про незгоду з висновками апеляційного суду та про безпідставне відхилення судом апеляційної інстанції доводів сторони захисту, без конкретного обґрунтування того, яких положень процесуального закону цим судом не дотримано при наданні відповіді на такі доводи, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, який переглядає судові рішення у межах касаційної скарги та вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд стороною, й не вправі самостійно відшуковувати підґрунтя для скасування оскарженого судового рішення, що вбачається із приписів ч. 2 ст. 433, ст. 22 та ч. 3 ст. 26 КПК.
Також колегія суддів зауважує, що за умови, якщо особа, яка звертається з касаційною скаргою, висуває вимогу про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, то у такому разі касаційна скарга має містити відповідне обґрунтування в аспекті положень ст. 415 КПК, тобто обґрунтування щодо тих порушень кримінального процесуального закону, які б відповідно до указаної норми КПК слугували підставою для призначення нового розгляду саме у суді першої інстанції та не можуть бути виправлені апеляційним судом, проте такого обґрунтування захисником в касаційній скарзі не наведено.
З огляду на те, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, викладене вище перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження.
Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу було подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.
Врахувавши вищенаведене, керуючись положеннями ст. 429 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без руху і надати строк на усунення недоліків.
Недоліки касаційної скарги, пов'язані з її змістом, можуть бути усунуті шляхом подання нової касаційної скарги.
Клопотання про зупинення виконання судових рішень, відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК, суддя-доповідач вирішує тільки після відкриття касаційного провадження.
Керуючись ст. 429 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 19 листопада 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року щодо останнього залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - п'ятнадцять днів із дня її отримання.
Роз'яснити, що касаційна скарга повертається в разі, якщо особа в установлений строк не усунула недоліків касаційної скарги, залишеної без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3