08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 939/1987/23
провадження № 61-9611св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Цуркан Віктор Іванович,
відповідач - Немішаївська селищна рада Бучанського району Київської області,
третя особа - приватний нотаріус Бучанського нотаріального округу Київської області Мошкіна Катерина Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана Віктора Івановича, на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року у складі судді Міланіч А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області (далі - Немішаївська СР), третя особа - приватний нотаріус Бучанського нотаріального округу Київської області Мошкіна К. С. (далі - приватний нотаріус), про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на початку 2017 року, коли
йому виповнилося 16 років, він перейшов на постійне місце проживання
до ОСОБА_2 , який проживав за адресою:
АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 проживав один за вищевказаною адресою, сім'ї, окрім нього, не мав.
Коли він досяг повноліття, він залишився проживати з ОСОБА_2
за вказаною вище адресою. Вони проживали як сім'я в одному житловому будинку, вели спільний бюджет, мали спільне харчування, купували речі для спільного використання, мали спільні витрати, у тому числі, на житло та побут, ремонт житла, який проводили періодично в основному косметичного (зовнішнього) характеру, надавали один одному взаємну допомогу та підтримку. Після загострення хвороби ОСОБА_2 він брав активну участь у його лікуванні. За цей час родичі ОСОБА_2 не з'являлися.
За життя ОСОБА_2 повідомляв йому про намір складання заповіту на нього, але не встиг цього зробити, так як ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його спільного проживання однією сім'єю в житловому будинку по
АДРЕСА_1
з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період із січня 2017 року
до дня його смерті.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів факт проживання разом
зі спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини, тобто те, що вони були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.
Районний суд надав правову оцінку показанням свідків, які були допитані
у судовому засіданні, у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами
(стаття 89 ЦПК України).
Проживання позивача певний час у будинку ОСОБА_2 та надання йому послуг водія не свідчить про існування між ними сімейних відносин. Факт того,
що позивач орієнтовно у січні-лютому 2023 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_2 опікувався останнім не підтверджує, що він протягом останніх п'яти років перед смертю спадкодавця проживав із ним однією сім'єю.
Крім того, позивач досяг повноліття у квітні 2018 року, тобто у період,
як він стверджує, проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , хоча в цей час мав батьків, які приймали участь у його вихованні та утриманні.
Суд першої інстанції застосував норми ЦК України, СК України, відповідну судову практику Верховного Суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 03 вересня 2025 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана В. І., залишено без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку по суті вирішення спору, так як ОСОБА_1 не довів,
що він та ОСОБА_2 протягом не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.
Факт проживання позивача певний час у будинку ОСОБА_2 , надання йому певної допомоги не свідчить, що вони проживали однією сім'єю.
Районний суд відповідно до норм ЦПК України надав належну правову оцінку наявним у справі доказам, показанням свідків.
Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, СК України
та релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цуркан В. І., звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 відкрито касаційне провадження
у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана В. І., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували
всі обставини справи та відповідну судову практику Верховного Суду.
Немішаївська СР створює перешкоди для реалізації позивачем своїх спадкових прав. Посилається на прихований інтерес одного з депутатів сільської ради
до спірної нерухомості.
Судами не надано правової оцінки всім доказам у сукупності. Суди надали перевагу доказам відповідача, врахували показання свідків зі сторони відповідача,
які не є об'єктивними, а належної оцінки доказам позивача не надано.
ОСОБА_1 проживав із ОСОБА_3 однією сім'єю з 2017 року, вони вели спільний побут, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки. Він продовжив проживати у будинку останнього після його смерті, здійснив його поховання. У нього залишилися ключі від будинку, документи.
ОСОБА_1 не мав порозуміння з рідними батьками, у сім'ї були постійні сварки. Його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а матір ще в 2017 році надала згоду на його проживання зі своїм кумом - ОСОБА_2 , який був хрещеним батьком ОСОБА_1 . Указане мало позбавити дитину негативного впливу, викликаного напруженими відносинами між батьком і матір'ю позивача.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, ОСОБА_1 поніс і очікує понести витрати на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких складає 10 000,00 грн. Докази їх понесення будуть надані
у визначений процесуальним законом спосіб.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від Немішаївської СР, в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги. Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними
та обґрунтованими.
Позивач незаконно проживає у будинку померлого ОСОБА_2 , безпідставно користується майном, яке йому належало. При цьому в суді наявний спір за позовом виконавчого комітету Немішаївської СР до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою (справа № 939/2328/25).
Крім того, Немішаївська СР просить закрити касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після його смерті відкрилася спадщина на належні йому на праві приватної власності житловий будинок
та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1
(а. с. 21, 43-44, т. 1).
Після смерті ОСОБА_2 на підставі заяви ОСОБА_1 від 01 березня
2023 року приватним нотаріусом відкрито спадкову справу № 14/2023
(а. с. 154-168, т.1).
Згідно з актом обстеження будинковолодіння за вищевказаною адресою
від 29 червня 2023 року, складеного за участю депутата Немішаївської СР, будинок та земельна ділянка належали на праві приватної власності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У померлого ОСОБА_2 не було родини та рідних, після смерті матері він проживав за даною адресою один. Відповідно до інформації з Реєстру територіальної громади за даною адресою на даний час ніхто
не зареєстрований. Згідно із заявою мешканців селища від 28 червня 2023 року невідомий чоловік, який після смерті ОСОБА_2 проживає в його будинку, близько року надавав померлому послуги водія, проте родичем померлого він не є, у селищі Клавдієво-Тарасове не проживає та не зареєстрований. Тому рекомендовано виконавчому комітету Немішаївської СР подати заяву до поліції
про вчинення протиправних дій ОСОБА_1 щодо незаконного заволодіння майном (а. с. 137, т. 1).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які повідомили суду, що ОСОБА_1 проживав
із ОСОБА_2 однією сім'єю, ОСОБА_2 виділив йому окрему кімнату у своєму будинку та називав його сином.
Інших обставин, які б засвідчували реальність сімейних відносин, зокрема, наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного бюджету, взаємних прав
і обов'язків, ведення спільного господарства, спільного побуту, спільного придбання майна вищевказаними свідками не повідомлено.
Крім того були допитані свідки: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , які повідомили суд,
що ОСОБА_2 проживав один, ОСОБА_1 вони із ОСОБА_2
не бачили.
Свідки: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , є сусідами ОСОБА_2
ОСОБА_1 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана В. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом зі спадкодавцем - ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій
і вважає їх обґрунтованими.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права
та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220
ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування
за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш
як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Статтею 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» ).
Згідно зі статтею 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду:
від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18), від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18) та інших.
Крім того, необхідною умовою встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем та визнання його спадкоємцем останнього
є доведеність факту постійного проживання позивача і спадкодавця в одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини.
Частиною першою статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи,
де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»
не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав
зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними
і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом
(див.: постанову Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18)).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(стаття 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81
ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив фактичні обставини справи, надав оцінку поданим сторонами доказам, показанням свідків й зробив обґрунтовані висновки про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він та померлий ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, мали спільний бюджет, між ними були наявні взаємні права та обов'язки.
Судами надано оцінку наявним у справі доказам, зокрема, показанням свідків,
як окремо, так і в їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).
Зокрема, допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 , повідомили суду, що, як вони вважали, ОСОБА_1 проживав
із ОСОБА_2 однією сім'єю, оскільки останній виділив йому окрему кімнату у своєму будинку та називав його сином. Разом із цим, указані свідки не могли навести жодних обставин, які б засвідчували реальність їхніх сімейних відносин, зокрема: наявність у них спільного бюджету, взаємних прав і обов'язків, ведення спільного господарства, спільного побуту, спільного придбання майна.
Зазначені показання суперечать показанням інших свідків, зокрема, ОСОБА_12 , який з 2013 року по 2020 рік працював у ОСОБА_2 водієм, кожен день спілкувався з ним, зранку забирав його з дому та увечері привозив, заходив
у будинок, виконував різні доручення, але не бачив, щоб ОСОБА_1 в цей період там проживав.
Крім того, свідки: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
які є сусідами ОСОБА_2 , повідомили, що після смерті матері у 2015 році ОСОБА_2 проживав один, ОСОБА_1 до листопада 2021 року не бачили.
Свідки: ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , також ніколи не бачили ОСОБА_1
з ОСОБА_2 .
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано надали відповідну правову оцінку показанням свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , щодо проживання позивача разом із померлим ОСОБА_2 , оскільки вони є суперечливими,
спростовуються показаннями інших свідків та не підтверджуються іншими доказами.
Указані свідки не повідомили про відомі їм обставини, які потребують доказування, щодо спільного проживання позивача зі спадкодавцем, саме як членами однієї сім'ї, ведення ними спільного господарства протягом останніх п'яти років, придбання побутових речей, проведення ремонту в квартирі за рахунок саме спільних коштів, наявність взаємних прав та обов'язків, що є характеризуючими ознаками сім'ї.
При цьому показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання позивача однією сім'єю
з ОСОБА_2 протягом п'яти років на момент відкриття спадщини.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19).
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних
чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач не довів, що він дійсно проживав не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_2 .
Сам по собі факт проживання позивача в певний час у будинку померлого ОСОБА_2 та надання йому послуг водія не підтверджує факт існування
між ними сімейних відносин.
Той факт, що позивач орієнтовно у січні-лютому 2023 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_2 надав останньому допомогу, возив до лікарні, купував йому ліки, харчі тощо також не підтверджує, що він протягом останніх п'яти років перед смертю спадкодавця проживав із ним однією сім'єю.
Крім того, судами вірно враховано і це не спростовано, що позивач досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто в період, як він стверджує, проживання однією сім'єю
з ОСОБА_2 , хоча у цей час він мав обох батьків, які брали участь у його вихованні та утриманні.
Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2025 року у справі № 754/15535/23 (провадження № 61-16532св24), в якій вирішувався спір, у тому числі, про встановлення факту постійного проживання
зі спадкодавцем однією сім'єю.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного
та всебічного розгляду справи судами попередніх інстанцій, неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального права,
які регулюють спірні правовідносини.
Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Отже, з урахуванням установлених фактичних обставин справи, що переглядається в порядку касаційного провадження, немає підстав вважати, що висновки судів суперечать судовій практиці Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору, а вказане не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхиленняє мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У відзиві на касаційну скаргу Немішаївська СР просить закрити касаційне провадження у цій справі.
Підстави для закриття касаційного провадження регламентовані статтею 396
ЦПК України.
Разом із цим, сільська рада не посилається на жодну з підстав, яка передбачена вищевказаною нормою права, й не наводить обґрунтувань щодо наявності правових підстав для закриття касаційного провадження.
Отже, колегія суддів уважає, що підстави для закриття касаційного провадження відсутні. Тому у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.
При цьому правові підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі наведено Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження,
їм необхідно було дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У задоволенні клопотання Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана Віктора Івановича, залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк