Постанова від 26.11.2025 по справі 367/6917/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 367/6917/17

провадження № 61-1380св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачка (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (за зустрічним позовом): Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», Виконавчий комітет Ірпінської міської ради, Коцюбинська селищна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року у складі колегії суддів:Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» (далі - ТОВ «Аверс-Сіті») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, який в подальшому змінювався щодо підстав та предмета позову.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Саранюк Л. П.

від 19 жовтня 2017 року у справі відкрито провадження за позовом ТОВ «Аверс-Сіті» (а. с. 71 т. 1).

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 14 лютого 2018 року зупинено провадження у справі № 367/6917/17 до вирішення цивільної справи № 367/5607/13-ц в Апеляційному суді Київської області (а. с. 104 т. 1).

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Саранюк Л. П.

від 25 травня 2018 року відновлено провадження у справі (а. с. 113 т. 1).

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до

ТОВ «Аверс-Сіті», державного реєстратора Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчука Валерія Петровича, Коцюбинської селищної ради про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію прав, свідоцтва про право власності та рішення виконавчого органу селищної ради, який прийнято судом до розгляду.

25 липня 2019 року замінено співвідповідача у зустрічному позові - державного реєстратора Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчука В. П. на Виконавчий комітет Ірпінської міської ради.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2024 року провадження у справі за первісним позовом до ТОВ «Аверс-Сіті» про витребування майна з чужого незаконного володіння закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору (а. с. 145-147 т. 3).

Зустрічну позовну заяву обґрунтовано тим, що 22 серпня 2011 року між

ТОВ «Аверс-Сіті» як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1/105_ИП.

29 серпня 2011 року між ОСОБА_2 як цедентом та ОСОБА_1 як цесіонарієм та ТОВ «Аверс-Сіті» як боржником укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого (пункт 1.2) цедент ( ОСОБА_2 ) здійснює відчуження цесіонарію ( ОСОБА_1 ), а цесіонарій приймає право до боржника (ТОВ «Аверс-Сіті»), який одночасно є продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав № 1/105_ИП, укладеним між боржником та цедентом 22 серпня 2011 року щодо передачі у власність згідно з умовами договору майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, на підставі договору про відступлення права вимоги

від 29 серпня 2011 року до ОСОБА_1 перейшов повний обсяг прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу майнових прав, які існували у ОСОБА_2 станом на 29 серпня 2011 року.

25 серпня 2011 року між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі майнових прав до договору № 1/105_ИП купівлі-продажу майнових прав від 22 серпня 2011 року, згідно з яким продавець передав,

а покупець прийняв майнові права на об'єкт нерухомості - складова та невід'ємна частина об'єкта капітального будівництва, яка виражена у вигляді квартири, спорудження якої здійснює продавець. Характеристика об'єкта нерухомості та інформація про нього: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_1 при підписанні договору про відступлення права вимоги

від 29 серпня 2011 року набула майнові права на спірний об'єкт нерухомості

і набула право отримати від ТОВ «Аверс-Сіті» документи, необхідні для реєстрації права власності.

Враховуючи факт введення в експлуатацію будинку на

АДРЕСА_2 , що підтверджено сертифікатом серії КС № 16411043016, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, ОСОБА_1 також набула право оформити право власності на спірну квартиру.

Проте позивачка була позбавлена можливості реалізувати свої права в один із двох зазначених вище способів, оскільки 15 серпня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50388357, яким право власності на квартиру

АДРЕСА_3 , зареєстроване за ТОВ «Аверс-Сіті».

Також 15 серпня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П. видано ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 8034843, яким посвідчено право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на спірну квартиру.

Позивачка вважала, що вказані рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та свідоцтво про право власності на нерухоме майно підлягають визнанню недійсними.

Зміст зобов'язання, яке виникло між позивачкою і відповідачем, свідчить, що

ТОВ «Аверс-Сіті» не мало право реєструвати право власності на спірну квартиру на своє ім'я, реєстрація права власності на вказану квартиру мала бути здійснена виключно на ім'я ОСОБА_1

ТОВ «Аверс-Сіті» не було наділене достатнім обсягом цивільної дієздатності для вчинення дій щодо реєстрації права власності на майно за собою.

Отже, державний реєстратор не перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, не надав належної оцінки тій обставині, що будівництво будинку і спірної квартири здійснювалося із залученням коштів фізичних осіб, не перевірив умов договору, який мав бути наданий ТОВ ««Аверс-Сіті»» для реєстрації права власності та за умовами якого у відповідача таке право власності не виникло.

Факт набуття позивачкою майнових прав на спірну квартиру підтверджується тією обставиною, що 25 серпня 2011 року між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі майнових прав до договору № 1/105_ИП купівлі-продажу майнових прав від 22 серпня 2011 року.

Таким чином, ОСОБА_1 при підписанні договору про відступлення права вимоги від 29 серпня 2011 року набула майнові права на спірний об'єкт нерухомості.

У свою чергу ТОВ «Аверс Сіті» було позбавлено всіх майнових прав на спірну квартиру ще у момент підписання акта від 25 серпня 2011 року приймання-передачі майнових прав до договору № 1/105_ИП купівлі-продажу майнових прав від 22 серпня 2011 року.

З огляду на вказане, реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем сама по собі є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивачки, оскільки вона внаслідок такої реєстрації фактично була позбавлена можливості реалізувати (розпорядитися) своє майнове право у спосіб та у порядку, щовстановлені договором і законом.

Позивачка вважала, що відповідач ТОВ «Аверс-Сіті» не був наділений достатнім обсягом цивільної право- та дієздатності для набуття права власності на спірне майно, а державний реєстратор всупереч положенням актів цивільного законодавства не перевірив належним чином наявності договірних відносин, за змістом яких право власності підлягало реєстрації за позивачкою, внаслідок чого були порушені охоронювані законом права та інтереси позивачки щодо розпорядження майновими правами, що слугує підставою для визнання рішення про державну реєстрацію та свідоцтва про право власності недійсними.

Так, спірна квартира АДРЕСА_4 включена до переліку квартир, на які Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради доручено видати свідоцтво про право власності.

Позивачка стверджувала, що Коцюбинська селищна рада в особі виконавчого комітету при прийнятті оскаржуваного рішення перевищила власну компетенцію, фактично вийшла за межі цивільної дієздатності у сфері оформлення та реєстрації речових прав, а також діяла всупереч прямій забороні втручання у діяльність державного реєстратора.

Рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради, яке було прийнято

з перевищенням цивільної дієздатності селищної ради, безпосередньо вплинуло на обсяг прав та обов'язків учасників справи, оскільки слугувало фактичною підставою для набуття права власності ТОВ «Аверс Сіті» на спірну квартиру, що унеможливило для позивачки реалізувати свої майнові права на зазначений об'єкт нерухомості.

На підставі зазначеного позивачка просила:

визнати недійсним пункт 2 рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 22 вересня 2011 року №?270 в частині доручення КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності

ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_4 закінченого будівництвом об?єкта (черги, окремого пускового комплексу) «Будівництва багатоповерхових житлових будинків з об?єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінґом, 1 черги будівництва: III та IV спусковий комплекс» введеним

в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_5 »;

визнати недійсним рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 50388357, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстроване за відповідачем ТОВ «Аверс-Сіті» ,та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким посвідчено право власності

ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2024 року

у складі судді Мерзлого Л. В. (а. с. 170-178 т. 3) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22 вересня 2011 року є дійсним та свідоцтво про право власності не є правочином, на підставі якого право власності на об?єкт нерухомості виникає, змінюється або припиняється. Підставою для прийняття рішення виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області стало те, що ТОВ «Аверс-Сіті» було видано сертифікат відповідності. Таким чином, для того, щоб визнати недійсним пункт 1 рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради необхідно було звернутися з позовною вимогою про визнання недійсним або скасування сертифіката відповідності.

Також суд зауважив, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує лише факт того, що на праві власності юридичної чи фізичної особи знаходиться нерухоме майно.

Оскільки застосований позивачкою спосіб захисту порушеного права обрано неправильно, то суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня

2024 року у складі судді Мерзлого Л. В. (а. с. 207-210 т. 3) заяву представника

ТОВ «Аверс-Сіті» - адвоката Васюка М. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено та ухвалено додаткове рішення у справі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість заяви представника відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що обсяг наданих послуг адвокатом у суді відповідає критерію реальності таких витрат, а тому заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Факт надання правової допомоги підтверджується додатком № 24 від 03 лютого 2023 року до договору № 138 про надання правової допомоги від 01 березня

2022 року, актом наданих послуг від 21 червня 2024 року згідно з договором № 138 про надання правової допомоги від 01 березня 2022 року, за яким загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 30 000,00 грн, звітом про обсягом наданих послуг від 21 червня 2024 року за договором № 138 про надання правової допомоги від 01 березня 2022 року.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року (а. с. 76-95 т. 5) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Визнано незаконним пункт 2 рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 22 вересня 2011 року № 270 в частині доручення КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_4 закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) «Будівництва багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінґом, 1 черги будівництва: III та IV спусковий комплекс» введеним

в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_6 : АДРЕСА_2 ».

Визнано незаконним рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 50388357, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстроване за відповідачем ТОВ «Аверс-Сіті» та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким посвідчено право власності

ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру

АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ТОВ «Аверс-Сіті» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у сумі 2 907,06 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі

4 360,59 грн.

Додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня

2024 року скасовано.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже, доводить дієвість та ефективність обраного позивачкою способу захисту. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про неможливість визнання свідоцтва про право власності недійсним, оскільки при наявності такого свідоцтва відповідач не позбавлений можливості здійснити повторну реєстрацію речового права.

Також суд апеляційної інстанції акцентував, що Коцюбинська селищна рада позов ОСОБА_1 визнала, проте суд першої інстанції не надав будь-якої правової оцінки визнанню позову Коцюбинською селищною радою.

Спірні правовідносини, на момент їх виникнення, були врегульовані положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції Закону України від 07 липня 2011 року № 3610-УІ, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону України

від 11 лютого 2010 року) та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року).

Коцюбинська селищна рада в особі виконавчого комітету, як зазначив апеляційний суд, при прийнятті оскаржуваного рішення перевищила власну компетенцію, фактично вийшла за межі цивільної дієздатності у сфері оформлення та реєстрації речових прав, а також діяла всупереч прямій забороні втручання у діяльність державного реєстратора. Суд першої інстанції помилково не врахував, що рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради, яке було прийняте із перевищенням цивільної дієздатності селищної ради, безпосередньо вплинуло на обсяг прав та обов'язків учасників справи, оскільки слугувало фактичною підставою для набуття права власності ТОВ «Аверс Сіті» на спірну квартиру, що унеможливило позивачці за зустрічним позовом реалізувати свої майнові права на спірний об'єкт нерухомості та наділяє позивачку за зустрічним позовом правом оскаржити таке рішення у судовому порядку.

Отже, встановивши обставини справи, які безперечно підтверджують факт порушення прав позивачки за зустрічним позовом на спірне майно, суд першої інстанції не надав будь-якої правової оцінки позовним вимогам щодо оспорюваного рішення про державну реєстрацію речових прав, не здійснив інтерпретацію таких вимог до мети позову, також дійшов помилкових висновків щодо неефективності визнання недійсними свідоцтва про право власності на майно та рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, не взяв до уваги факт визнання позову Коцюбинською селищною радою, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції, за висновком апеляційного суду, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на пропуск ОСОБА_1 позовної давності, оскільки ОСОБА_1 із 2013 року звертається до суду з різними позовними вимогами саме з метою захисту своїх прав щодо спірної квартири. Звернувшись із зустрічним позовом у цій справі у червні 2018 року, вона не пропустила позовну давність.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2024 року та задоволення позову ОСОБА_1 , отже, правові підстави для стягнення з неї на користь ТОВ «Аверс-Сіті» понесених витрат на правничу допомогу відсутні. Тому апеляційний суд скасував і додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня 2024 року.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року

(а. с. 123-126 т. 5) у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Шкоріної О. І., ТОВ «Аверс-Сіті» відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.

Апеляційний суд вказав, що відповідно до положень пункту 1 частини другої

статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судові витрати, понесені відповідачем ТОВ «Аверс-Сіті» на правничу допомогу в суді апеляційної у розмірі 40 000,00 грн, не підлягають відшкодуванню, відсутні передбачені законом підстави для такого стягнення, оскільки судом апеляційної інстанції було задоволено і апеляційну скаргу ОСОБА_1 , і її зустрічні позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції окремо пояснив прийняття додаткової постанови із цього приводу тим, що в постанові суду від 18 грудня 2024 року не було вирішено питання про відшкодування ТОВ «Аверс-Сіті» витрат на правничу допомогу (а заяву про таке відшкодування було товариством завчасно подано), товариство

у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови (18 грудня 2024 року) подало заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, відповідно, є передбачені законом підстави для винесення судом додаткової постанови. Тому у додатковій постанові суд відмовив ТОВ «Аверс-Сіті» у стягненні з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2025 року ТОВ «Аверс-Сіті» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року та залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 червня 2024 року та додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня

2024 року. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 грудня

2024 року.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц,

від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 30 червня

2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18, від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19, від 18 грудня 2024 року у справі № 914/3432/23 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 261, 264, 267 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) та пункту 8.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі заявник також вказує на такі порушення, допущені судами попередніх інстанцій:

1) щодо способу захисту порушеного права інвестора: неправильно застосовано статті 387, 388 ЦК України. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо прав власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

ТОВ «Аверс-Сіті» є замовником будівництва та власником земельної ділянки, стаття 876 ЦК України визначає його як власника нерухомого майна, що знаходиться на відведеній йому земельній ділянці, тобто власником всіх квартир, які знаходяться в об'єкті нерухомого майна.

Позов про скасування рішення про державну реєстрацію є належним способом захисту порушеного права лише на об'єкт незавершеного будівництва, натомість апеляційний суд дійшов неправомірного висновку щодо правильно обраного способу захисту прав саме інвестора;

2) щодо визнання позову відповідачем Коцюбинською селищною радою - неправильно застосовано статті 263, 206 ЦПК України, оскільки сам факт визнання позову не може бути безумовною підставою для задоволення позову. Повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Селищний голова Сергій Даніш, після 12 років з моменту прийняття відповідного рішення Коцюбинською селищною радою, порушуючи порядок скасування рішень місцевого самоврядування, незважаючи на те, що рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради мало індивідуальний характер та вже є реалізованим ТОВ «Аверс-Сіті», визнанням позову сприяє його скасуванню в судовому порядку;

3) щодо позовної давності - неправильно застосовано статті 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України. Суд касаційної інстанції має дослідити та зробити висновок, коли саме ОСОБА_1 могла довідатися про оскаржуване рішення виконавчого комітету. Про порушене право ОСОБА_1 стало відомо ще 22 липня 2013 року, а із зустрічним позовом вона звернулася лише 19 червня 2018 року. «Позовна давність» не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Відлік позовної давності розпочався для ОСОБА_1

з моменту, як позивачка дізналася про рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, тобто його прийняття, а не з моменту, коли ТОВ «Аверс-Сіті» зареєструвало право власності;

4) щодо неналежного відповідача у справі - неправильно застосовано частину другу статті 48 ЦПК України. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи розпорядження якої зареєстровано (теж саме стосується відповідача за вимогою про визнання свідоцтва недійсним). Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки статусу відповідача - Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, оскільки він не може виступати відповідачем у цій категорії спорів. У задоволенні позову до цього відповідача необхідно було відмовити саме з цієї підстави;

5) щодо визнання рішення виконавчого комітету та свідоцтва недійсними - неправильно застосовано пункт 8.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ). Саме по собі рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області є законним та не порушує прав позивачки, оскільки за своєю суттю, виходячи з приписів Тимчасового положення, - орган місцевого самоврядування тільки формував пакет документів для реєстрації. Саме БТІ здійснювало державну реєстрацію з видачею свідоцтв, а орган місцевого самоврядування лише готував документи.

Рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області

від 22 вересня 2011 року № 270 є дійсним та свідоцтво про право власності не є правочином, на підставі якого право власності на об'єкт нерухомості виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує лише факт того, що на праві власності юридичної чи фізичної особи знаходиться нерухоме майно;

6) позивачка надала нові докази в суді апеляційної інстанції (не разом із апеляційною скаргою, а вже після 2-го судового засідання), не досліджені в суді першої інстанції, у результаті чого було порушено частини другу, третю

статті 367 ЦПК України. Стороною позивачки не було надано вмотивованого клопотання (заяви) про поновлення строку про приєднання до матеріалів справи нових доказів, суд апеляційної інстанції не дослідив підстав для поновлення такого строку.

Окрім цього, заявник наводить аргументи на користь законності додаткового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 липня 2024 року. Вважає, що суд не дослідив докази, які мають значення для справи, а саме: зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 , виписку про випуск облігацій, договір купівлі-продажу цінних паперів № С-105-К5, 118/Б-105, платіжні доручення (8 шт.), угоду від 13 серпня 2008 року, акт від 30 червня 2010 року, лист ОСОБА_2 , протокол судового засідання від 07 лютого 2023 року. Наведені докази підтверджують наявність обтяження на все нерухоме майно ТОВ «Аверс-Сіті» на момент прийняття спірного рішення (постанова та інформаційна довідка), наявність оригіналу договору у відповідача-3 (відзив), відсутність розрахунків за договором як підстава для визнання недійсним (довідка).

У березні 2025 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Фляшовський В. А., до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ТОВ «Аверс-Сіті», в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивачка просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона є законною.

Інші відзиви на касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ТОВ «Аверс-Сіті» передана на розгляд судді-доповідачу

Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року поновлено ТОВ «Аверс-Сіті» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 18 грудня 2024 року, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

У визначений в ухвалі строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2025 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 367/6917/17 із Ірпінського міського суду Київської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 367/6917/17.

Ухвалою від 14 листопада 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 листопада 2025 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ТОВ «Аверс-Сіті» є замовником будівництва ЖК «Коцюбинський» за адресою:

АДРЕСА_7 .

16 вересня 2011 року житловий будинок

АДРЕСА_6 , введений в експлуатацію.

22 вересня 2011 року Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області прийнято рішення № 270 про оформлення та видачу ТОВ «Аверс-Сіті» свідоцтв на право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою:

АДРЕСА_2 ,

в тому числі щодо квартири

АДРЕСА_3 . Вказане рішення прийнято на підставі сертифіката відповідності закінченого будівництвом об'єкта, серія КС № 16411043016.

За ТОВ «Аверс-Сіті» було зареєстровано право власності в ДРРПНМ, у зв'язку з чим Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області видано свідоцтво про право власності від 15 серпня 2013 року № НОМЕР_1 .

22 липня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до

ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на квартиру

АДРЕСА_3 .

07 листопада 2013 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області

у справі № 367/5607/13-ц позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю.

08 грудня 2014 року рішенням Апеляційного суду Київської області у справі № 367/5607/13-ц апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» задоволено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 листопада 2013 року скасовано.

22 квітня 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних

і кримінальних справ касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» задоволено частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2014 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

18 червня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Київської області у справі № 367/5607/13-ц апеляційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 листопада 2013 року залишено без змін.

23 грудня 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних

і кримінальних справ касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 червня 2015 року скасовано, справу № 367/5607/13-ц направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

07 грудня 2017 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/5607/13-ц позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

23 квітня 2018 року постановою Апеляційного суду Київської області у справі № 367/5607/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду від 07 грудня

2017 року залишено без задоволення.

02 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду у справі № 367/5607/13-ц відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1

07 вересня 2022 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/5607/13-ц задоволено заяву ТОВ «Аверс-Сіті» про поворот виконання рішення суду.

Згідно з інформаційною довідкою від 25 вересня 2017 року № 98318823 власником квартири АДРЕСА_4 була ОСОБА_1 .

Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру було зареєстровано на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 листопада 2013 року

у справі № 367/5607/13-ц, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року.

Виходячи з інформаційної довідки від 24 квітня 2023 року № 330083765, наразі

ТОВ «Аверс-Сіті» є власником квартири АДРЕСА_4 у зв'язку з тим, що 15 березня

2019 року на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року було скасовано запис про право власності за ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також установив, що 22 серпня 2011 року між ТОВ «Аверс-Сіті» як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 1/105_ИП.

Згідно з пунктом 1.4 договору купівлі-продажу майнових прав майновими правами є всі права на об'єкт нерухомості, що полягають у праві покупця набути право власності на об'єкт нерухомості після введення об'єкта капітального будівництва

в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів.

Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу майнових прав об'єктом нерухомості є складова та невід'ємна частина об'єкта капітального будівництва, яка виражена у вигляді квартири, спорудження якої здійснює продавець. Характеристики об'єкта нерухомості та інформація про нього: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

29 серпня 2011 року між ОСОБА_2 як цедентом ОСОБА_1 як цесіонарієм та відповідачем ТОВ «Аверс-Сіті», як боржником, укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого (пункт 1.2) цедент ( ОСОБА_2 ) здійснює відчуження цесіонарію, а цесіонарій приймає право до боржника (ТОВ «Аверс-Сіті»), який одночасно є продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав № 1/105_ИП, укладеним між боржником та цедентом 22 серпня 2011 року, щодо передачі у власність згідно з умовами договору майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.5 договору про відступлення права вимоги за цим договором до цесіонарія переходять права цедента у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору.

З наведеного випливає, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 29 серпня 2011 року до ОСОБА_1 перейшов повний обсяг прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу майнових прав, які існували

у ОСОБА_2 станом на 29 серпня 2011 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу майнових прав продавець передає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та відповідно до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно з пунктом 3.1 договору купівлі-продажу майнових прав майнові права на об'єкт нерухомості передаються продавцем покупцю шляхом підписання акта.

Відповідно до пункту 1.6 договору купівлі-продажу майнових прав акт - це акт приймання-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, який підписується сторонами на підтвердження набуття покупцем права власності на майнові права на об'єкт нерухомості.

Положеннями пункту 3.2 договору купівлі-продажу майнових прав встановлено, що право власності на майнові права переходить від продавця до покупця після підписання акта.

Відповідно до пункту 3.3 договору купівлі-продажу майнових прав оформлення права власності на об'єкт нерухомості та всі інші дії, пов'язані з оформленням права власності на об'єкт нерухомості, в тому числі сплата офіційних платежів та інших необхідних платежів здійснюється покупцем самостійно за власний рахунок.

Пунктом 3.5 договору купівлі-продажу майнових прав встановлено, що в разі отримання звернення від покупця продавець може здійснювати від імені покупця дії щодо оформлення права власності на об'єкт нерухомості, про що сторонами укладається окрема угода.

Відповідно до пункту 3.4 договору купівлі-продажу майнових прав продавець зобов'язаний безумовно на першу вимогу покупця надати покупцю протягом

3 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги покупця вичерпний пакет документів (копій документів, нотаріальних копій документів, оригіналів документів та таке інше), що необхідні покупцю для оформлення права власності на об'єкт нерухомості.

З наведених положень договору купівлі-продажу майнових прав випливає, що покупець після підписання акта набуває майнові права на об'єкт нерухомості, які полягають у праві покупця набути право власності на об'єкт нерухомості після введення об'єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів (пункт 1.4 договору купівлі-продажу майнових прав).

При цьому покупець на власний розсуд може отримати необхідні документи та зареєструвати права власності на квартиру або доручити продавцю здійснити реєстрацію права власності на квартиру на ім'я покупця.

ТОВ «Аверс-Сіті» не є первісним замовником (забудовником) будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_7 .

Первісним замовником (забудовником) було Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональні будівні інвестиції» (далі - ТОВ «Регіональні будівні інвестиції»).

23 травня 2006 року у виданні «ДИВІДЕНДИ-ІНФОРМ», випуск 121-122, опубліковано формацію про випуск облігацій ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

Згідно із вказаною інформацією, одна облігація серії С (номінал 20,20 грн) дає право на отримання 0,01 кв. м загальної площі житлового приміщення секції 2

у 454-квартирному, 21/22 поверховому житловому комплексі на АДРЕСА_7 , а саме: облігації серії С з № 164 916 до 173 638 (загальна кількість 8 773 облігацій), дають право на житлове приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 у вказаному будинку.

12 серпня 2008 року між ОСОБА_2 як покупцем та ЗАТ «Компанія

з управління активами та адміністрування пенсійних фондів», що діє в інтересах та за рахунок Пайового венчурного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу, як продавцем укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № С105-К5; 118-Б/105, за умовами якого (пункт 1.1) покупець придбав іменні безпроцентні (цільові) облігації серії С з № 164 916 до 173 638 (загальна кількість 8 773 облігацій) за ціною 220 255,75 грн.

До цього ОСОБА_2 здійснював платежі на користь ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів» відповідно до платіжних доручень від 31 липня 2008 року № 72 на суму 546 036,81 грн, згідно з договором № М141-К2; 72-Б/68 від 29 липня 2008 року; № 595 від 01 серпня 2008 року на суму

465 126,15 грн, згідно з договором № М147-К2; 73-Б/68 від 29 липня 2008 року;

від 01 серпня 2008 року № 1508 на суму 226 000,00 грн, згідно з договором № М137-К2; 71-Б/68 від 29 липня 2008 року; від 01 серпня 2008 року № 4871 на суму 694 509,46 грн, згідно з договором № Е225- К2; 70-Б/68 від 29 липня 2008 року; від 01 серпня 2008 року № 4871 на суму 694 509,46 грн, згідно з договором № Е229-К2; 69-Б/68 від 29 липня 2008 року; від 04 серпня 2008 року № 6579 на суму 357 518,10 грн, згідно з договором № М146-К2; 74-Б/68 від 29 липня 2008 року;

від 04 серпня 2008 року № 7700 на суму 320 036,82 грн, згідно з договором № М137-К2; 71-Б/68 від 29 липня 2008 року; від 04 серпня 2008 року № 8443 на суму 342 061,52 грн, згідно з договором № 142-К2; 106-Б/105 від 01 серпня

2008 року. Всього на суму 3 645 798,32 грн.

13 серпня 2008 року між ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів», що діє в інтересах та за рахунок Пайового венчурного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу, та ОСОБА_2 укладено угоду про припинення зобов'язань зарахуванням, за умовами якої зазначена вище сума у розмірі 3 645 798,32 грн зарахована як оплата, в тому числі за договором купівлі-продажу цінних паперів № С105-К5; 118-Б/105 від 12 серпня 2008 року.

Згідно з випискою про стан рахунку у цінних паперах, станом на 27 серпня

2008 року на рахунку ОСОБА_2 в цінних паперах в ВАТ КБ «Надра» обліковувалися цінні папери ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» номіналом

20,20 грн у кількості 142 851 штук (79 526 + 63 325).

Рішенням Господарського суду Київської області від 17 серпня 2009 року у справі № 19/205-09 визнано за ТОВ «Аверс-Сіті» право власності на частину активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу ЗАТ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції», що отримані за актом розрахунку з учасником пайового венчурного інвестиційного фонду «Житло та інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу Закритого акціонерного товариства «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Наші інвестиції» від 17 липня 2009 року. Зі змісту наведеного рішення випливає, що за вказаним актом відповідач передав позивачу ТОВ «Аверс-Сіті» вартість чистих активів Фонду у розрахунку на один інвестиційний сертифікат Фонду, що знаходиться в обігу, розрахованою на день, що передує дню початку розрахунку. Тобто станом на 16 липня 2009 року відповідач передав позивачу частину активів Фонду, а саме: цінні папери, нерухомість та інші активи Фонду на суму (за експертною оцінкою) 98 124 984,11 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26 липня 2010 року у справі № Б13/116-10 порушено провадження у справі про банкротство емітента облігацій на спірну квартиру - ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06 грудня 2010 року у справі № Б13/116-10 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ «Регіональні будівні інвестиції», до якого увійшло ТОВ «Аверс-Сті».

Ухвалою встановлено, що TOB «Аверс-Сіті» набуло права вимоги виконання зобов'язань боржника перед фізичними та (або) юридичними особами щодо передачі об'єктів нерухомості на підставі, зокрема, договору купівлі-продажу цінних паперів № С105-К5; 118-Б/105 від 12 серпня 2008 року, укладеного

з ОСОБА_2

30 червня 2010 року між ТОВ «Аверс-Сіті» та ТОВ «Регіональні будівні інвестиції» укладено акт звіряння договірних зобов'язань, яким підтвердили, що на момент підписання акта стосовно об'єктів, якими вважається нерухоме майно, що знаходитиметься по завершенню будівництва у ЖК «Коцюбинський» за адресою: АДРЕСА_7 , було продано, шляхом підписання з фізичними особами договорів купівлі-продажу цінних паперів та договорів бронювання об'єктів нерухомості, зокрема ОСОБА_2 , де предметом договору є квартира АДРЕСА_8 .

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10 жовтня 2012 року у справі № Б13/116-10 ліквідовано емітента облігацій на спірну квартиру - ТОВ «Регіональні будівні інвестиції».

Таким чином, ТОВ «Аверс-Сіті» набуло право права вимоги виконання зобов'язань щодо передачі спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № С105-К5; 118-Б/105 від 12 серпня 2008 року в межах справи про банкрутство емітента облігацій на спірну квартиру.

При цьому на момент набуття вказаного права вимоги, грошові зобов'язання ОСОБА_2 , як покупця облігацій, були виконані в повному обсязі, що підтверджено зазначеними вище платіжними дорученнями, угодою від 13 серпня 2008 року та випискою про стан рахунку у цінних паперах.

25 серпня 2011 року між ТОВ «Аверс-Сіті» і ОСОБА_2 укладено договір № 1/105/Z про зарахування зустрічних однорідних вимог.

За змістом вказаного договору, за договором купівлі-продажу майнових прав № 1/105_ИП ОСОБА_2 має виконати грошове зобов'язання перед ТОВ «Аверс-Сіті» у розмірі 220 255,75 грн.

За актом анулювання № 1/105 (угодою про припинення дії попереднього договору № С105 від 15 жовтня 2010 року) ТОВ «Аверс-Сіті» має виконати грошове зобов'язання перед ОСОБА_2 у розмірі 220 255,75 грн.

Із моменту підписання договору № 1/105/Z про зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання сторін за вказаними вище правочинами - договором купівлі-продажу майнових прав №1/105_ИП та актом анулювання № 1/105 вважаються виконаними.

У зв'язку із вказаним, того ж дня 25 серпня 2011 року між ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_2 укладено акт приймання-передачі майнових прав, за змістом якого ТОВ «Аверс-Сіті» передало ОСОБА_2 майнові права на об'єкт нерухомості - складову та невід'ємну частину об'єкта капітального будівництва, яка виражена

у вигляді квартири, спорудження якої здійснює продавець (ТОВ «Аверс-Сіті»), характеристики об'єкта нерухомості та інформація про нього: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

15 жовтня 2012 року ТОВ «Аверс-Сіті» видало ОСОБА_2 довідку, якою повідомило про відсутність заборгованості за договорами купівлі-продажу майнових прав, в тому числі за договором № 1/105_ИП.

У суді першої інстанції позивачка посилалася на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2017 року у справі № 367/5607/13-ц, залишене

в силі постановою Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року.

Вказаними судовими рішеннями у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на спірну квартиру достовірно встановлено, що згідно з договором № 1/105/Z про зарахування зустрічних однорідних вимог

від 25 серпня 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс-Сіті», вважається, що з моменту набрання чинності цим договором ОСОБА_2 виконав свої обов'язки за договором в обсязі 220 255,75 грн.

Факт відсутності заборгованості зі сплати вартості майнових прав на квартиру за договором підтверджується довідкою про оплату повної вартості від 15 жовтня 2012 року, виданою відповідачем, а також тим, що відповідно до

пункту 1.3 договорів відступлення права вимоги від 29 серпня 2011 року, право вимоги, що відступалось за договором, належало продавцю (цеденту) вже як набувачем прав за договором купівлі-продажу майнових прав, укладених із

ТОВ «Аверс-Сіті». Тобто на момент укладання договору відступлення права вимоги вартість майнових прав на квартиру вже була оплачена відповідачу.

ТОВ «Аверс-Сіті» у суді першої інстанції просило застосувати позовну давність до зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 35-41 т. 3).

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо суті спору та способу захисту

У справі, що переглядається, позивачка за зустрічним позовом просила суд:

1) визнати недійсним пункт 2 рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 22 вересня 2011 року № 270 в частині доручення КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_4 закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) «Будівництва багатоповерхових житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення та багатоповерховим паркінґом, 1 черги будівництва: III та IV спусковий комплекс» введеним

в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_6 : АДРЕСА_2 »;

2) визнати недійсним рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 50388357, прийняте державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстроване за відповідачем ТОВ «Аверс-Сіті», та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким посвідчено право власності

ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру

АДРЕСА_3 .

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області

від 22 вересня 2011 року № 270 є дійсним та свідоцтво про право власності не є правочином, на підставі якого право власності на об?єкт нерухомості виникає, змінюється або припиняється. Підставою для прийняття рішення Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради Київської області стало те, що ТОВ «Аверс-Сіті» було видано сертифікат відповідності. Таким чином, для того, щоб визнати недійсним пункт 1 рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради, необхідно було звернутись з позовною вимогою про визнання недійсним або скасування сертифіката відповідності. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує лише факт того, що на праві власності юридичної чи фізичної особи знаходиться нерухоме майно. Посилаючись на те, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є неправильним, суд першої інстанції відмовив

у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

У свою чергу суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 , у зв'язку з чим скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив її позов, оскільки дійшов висновку, що позивачка набула майнові права на спірний об'єкт нерухомості та право оформити право власності на спірну квартиру після підписання 29 серпня 2011 року відповідного договору про відступлення права вимоги між нею, ТОВ «Аверс-Сіті» та ОСОБА_2 . Апеляційний суд вказав, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже, доводить дієвість та ефективність обраного позивачкою способу захисту. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про неможливість визнання свідоцтва про право власності недійсним, оскільки при наявності такого свідоцтва відповідач не позбавлений можливості здійснити повторну реєстрацію речового права. Також апеляційний суд урахував, що Коцюбинська селищна рада позов ОСОБА_1 визнала. Водночас рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради, яке було прийняте із перевищенням цивільної дієздатності селищної ради, безпосередньо вплинуло на обсяг прав та обов'язків учасників справи, оскільки слугувало фактичною підставою для набуття права власності ТОВ «Аверс-Сіті» на спірну квартиру, що унеможливило позивачці за зустрічним позовом реалізувати свої майнові права на зазначений об'єкт нерухомості та наділяє позивачку за зустрічним позовом правом оскаржити таке рішення у судовому порядку.

При цьому суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про пропуск ОСОБА_1 позовної давності для звернення із зустрічним позовом, вважаючи, що вона такий строк не пропустила.

Колегія суддів Верховного Суд частково погоджується із висновками апеляційного суду, виходячи із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації права власності) визначала, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності

з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування

в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не

є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).

Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Схожий висновок містять постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17 та від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17.

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, провадження № 12-115гс19).

Рішення Виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Київської області

від 22 серпня 2011 року № 270 (в тому числі оскаржуваний пункт 2 щодо спірної квартири АДРЕСА_4 ) прийнято, зокрема, на підставі виданого ТОВ «Аверс-Сіті» сертифіката відповідності закінченого будівництвом об?єкта, серія КС № 16411043016.

У цьому випадку сертифікат відповідності та інші документи, що стали підставою для видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності та реєстрації речових прав на нерухоме майно, не скасовані та є чинними, що виключає можливість визнання його недійсним.

Таким чином, вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким посвідчено право власності

ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру

АДРЕСА_3 , не підлягала задоволенню, а суд апеляційної інстанції в цій частині ухвалив неправильне рішення.

Разом з тим суд касаційної інстанції вважає правильними інші висновки апеляційного суду щодо суті спору з огляду на те, що 29 серпня 2011 року

ОСОБА_1 (цесіонарій), ОСОБА_2 (цедент) та ТОВ «Аверс-Сіті» (продавець/боржник) уклали договір про відступлення права вимоги, предметом якого є майнові права на спірну квартиру.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор

у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтею 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За пунктом 1.5 договору про відступлення права вимоги за цим договором до цесіонарія переходять права цедента у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існують на момент укладання цього договору.

У свою чергу пунктом 3.4 договору купівлі-продажу майнових прав від 22 серпня 2011 року № 1/105_ИП передбачено, що продавець зобов'язаний безумовно на першу вимогу покупця надати покупцю протягом 3 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги покупця вичерпний пакет документів (копій документів, нотаріальних копій документів, оригіналів документів та таке інше), що необхідні покупцю для оформлення права власності на об'єкт нерухомості.

У сукупності з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

договором купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс-Сіті» від 22 серпня 2011 року № 1/105_ИП;

договором про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25 серпня 2011 року № 1/105/Z між ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс-Сіті»;

актом приймання-передачі майнових прав від 25 серпня 2011 року між

ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс-Сіті»;

довідкою ТОВ «Аверс-Сіті», виданою 15 жовтня 2012 року ОСОБА_2 , про відсутність заборгованості, у тому числі, за договором купівлі-продажу

від 22 серпня 2011 року № 1/105_ИП,

підтверджується обґрунтований висновок апеляційного суду про те, що

ОСОБА_1 при підписанні договору про відступлення права вимоги

від 29 листопада 2011 року набула майнові права на спірний об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_4 .

Також, оскільки будинок введений в експлуатацію, що сторонами не заперечується та підтверджується сертифікатом відповідності, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, серії КС № 16411043016, ОСОБА_1 набула право оформити своє право власності на спірну квартиру, а її позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у реєстрації права власності.

Відповідач ТОВ «Аверс-Сіті» не погоджується із обраним позивачкою способом судового захисту.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також Закон № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (про це вказано у статті 3 Закону № 1952-IV).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.30),

від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19 січня

2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за

ТОВ «Аверс-Сіті» - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за ТОВ «Аверс-Сіті». Внаслідок цього право позивачки було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини

з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували

у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Для захисту порушеного права власності позивачки необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане, ураховуючи існування договірних відносин між сторонами, відповідає способу захисту, передбаченому

пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Абзацом першим частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на дату подання зустрічного позову, було встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій та є чинною, передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні

в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені

у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою

з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18),

від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України,

є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98),

від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо порушення права власності позивачки, яке відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, та що за відповідачем ТОВ «Аверс-Сіті» зареєстроване право власності на відповідне майно і воно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування (визнання незаконним) рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивачки на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, правильного висновку про що дійшов суд апеляційної інстанції.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було безпідставно здійснено державну реєстрацію, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи заявника щодо відсутності оплати вартості майнових прав за спірну кватиру зводяться до переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не здійснює переоцінку доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо

в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Окрім цього, таке твердження спростовується довідкою ТОВ «Аверс-Сіті», виданою 15 жовтня 2012 року ОСОБА_2 , про відсутність заборгованості, у тому числі, за договором купівлі-продажу між від 22 серпня 2011 року № 1/105_ИП, та установленими судами обставинами у справі № 367/5607/13-ц.

Заявник наполягає, що сам факт визнання позову відповідачем Коцюбинською селищною радою не може бути безумовною підставою для задоволення позову. Разом з тим мотивувальна частина оскаржуваної постанови свідчить, що апеляційний суд прийняв її на підставі наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, а оскаржуване рішення апеляційного суду не ґрунтувалося лише на визнанні Коцюбинською селищною радою зустрічного позову ОСОБА_1 . Тому такі доводи відхиляються.

Доводи заявника про пропуск ОСОБА_1 позовної давності також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались у відзиві на апеляційну скаргу, який надав їм належну правову оцінку, з якою Верховний Суд погоджується.

Зокрема, позивачка з 2013 року зверталася до суду з різними позовними вимогами саме з метою захисту своїх прав щодо спірної квартири. Так, був період, коли на підставі рішення суду (яке у подальшому було скасовано) за нею було зареєстровано право власності на спірну квартиру і лише 07 вересня 2022 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/5607/13-ц задоволено заяву ТОВ «Аверс-Сіті» про поворот виконання рішення суду.

Згідно з інформаційною довідкою від 25 вересня 2017 року № 98318823 власником квартири АДРЕСА_4 була ОСОБА_1 . Таке право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру було зареєстровано на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 листопада 2013 року у справі № 367/5607/13-ц, що скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2014 року, яке також скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року.

Виходячи з інформаційної довідки від 24 квітня 2023 року № 330083765, наразі

ТОВ «Аверс-Сіті» є власником квартири АДРЕСА_4 у зв'язку з тим, що 15 березня

2019 року на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року скасовано запис про право власності за ОСОБА_1 .

Таким чином, звернувшись із зустрічним позовом у цій справі у червні 2018 року, ОСОБА_1 не пропустила позовну давність.

Наведені у касаційній скарзі доводи в цій частині спростовуються обставинами справи та зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду.

З приводу аргументів щодо неналежності відповідач - державного реєстратора.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише

у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31),

від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня

2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).

Зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір у позивачки є саме з Виконавчим комітетом Коцюбинської селищної ради, який прийняв оскаржуване рішення

від 22 вересня 2011 року № 270, а також із ТОВ «Аверс-Сіті», за яким зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Державний реєстратор Гордейчук В. П., який виконував функції державного реєстратора, не є відповідачем у справі, тому доводи касаційної скарги в цій частині не приймаються.

З приводу нових доказів, досліджених судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції ураховує, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача (пункти 5, 6 частини першої статті 365 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 зазначив, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Усебічність дослідження доказів означає те, що суд враховує аргументи всіх осіб, що беруть участь у справі, дослідження та подальшу оцінку доказів проводить не

з позиції однієї зі сторін, а з позиції незалежного арбітра.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 червня 2006 року у справі «Miholapa v. Latvia» (Михолапа проти Латвії), від 31 травня 2007 року у справі «Andrejeva v. Latvia» (Андрєєва проти Латвії), від 21 жовтня 2011 року у справі «Дія-97» проти України»).

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити

в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 910/6210/20, від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21 (905/496/22)).

Позивачка за зустрічним позовом не була стороною у правовідносинах, щодо яких суд апеляційної інстанції встановив нові обставини та дослідив нові докази. Сторонами у вказаних правовідносинах були ОСОБА_2 та ТОВ «Аверс-Сіті». Такі обставини (щодо взаєморозрахунків за придбання спірної квартири) мають суттєве значення для правильного вирішення спору, представник позивачки

у письмових поясненнях суду апеляційної інстанції просила поновити строк на подання доказів, доданих до пояснень, із посиланням на те, що вони отримані вже після відкриття апеляційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє відповідні доводи заявника.

Наведені у касаційній скарзі доводи про необхідність формулювання відповідного висновку Верховний Суд не бере до уваги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору

з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, вбачається, що апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин норми права,

а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведених норм або застосував закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених заявником постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив своє судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права

з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема через те, що суд не дослідив докази, які мають значення для справи, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції

в силу положень статті 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти російської федерації», «Нєлюбін проти російської федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Постанова апеляційного суду в частині визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком В. П., яким посвідчено право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_3 , не відповідає вимогам частин першої та другої статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу

ТОВ «Аверс-Сіті» задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення цієї вимоги скасувати та ухвалити нове рішення про відмову

в задоволенні позову в цій частині, в іншій частині постанову апеляційного суду щодо суті спору залишити без змін.

Підстав для залишення рішення суду першої інстанції в цій частині без змін немає, оскільки, як слушно зауважив апеляційний суд, суд першої інстанції не навів належного обґрунтування усім підставам позову та мотивам сторін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, витрати на сплату судового збору у відповідній частині (1 127,68 грн) підлягають покладенню на позивачку, в іншій частині витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року в частині задоволення вимоги про визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком Валерієм Петровичем, яким посвідчено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_3 , скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті», Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, Коцюбинської селищної ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 серпня 2013 року, індексний номер 8034843, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Гордейчуком Валерієм Петровичем, яким посвідчено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю

«Аверс-Сіті» на квартиру АДРЕСА_3 , відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» 1 127,68 (одна тисяча сто двадцять сім грн 68 коп.) гривень витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк