26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 522/2006/21
провадження № 61-7355св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заяць Костянтин Вікторович, на постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів:Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» про визнання правочинів недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» про визнання правочину недійсним та визнання права власності,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (далі - ТОВ «ХАНБЕР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» (далі - ОК «ЕКОДОМ-1») про визнання правочинів недійсними.
Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «ХАНБЕР» виступало замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 (наразі будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , клубний будинок «GRAF»).
З метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «ХАНБЕР» укладено договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 з ОК «ЕКОДОМ-1» відповідно до умов якого, сторони домовилися об'єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями
за адресою: АДРЕСА_1 .
15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» підписано додаткову угоду від 22 жовтня 2015 року № 1 до договору про співробітництво. Додатковою угодою № 1 до договору передбачено наступні положення, у тому числі, щодо порядку розподілу площ у клубному будинку «GRAF» між ТОВ «ХАНБЕР»
та ОК «ЕКОДОМ-1»:
- всі приміщення, створені в результаті будівництва об'єкта належать
ТОВ «ХАНБЕР»; ОК «ЕКОДОМ-1» може здійснювати за попередньою письмовою згодою ТОВ «ХАНБЕР», продаж приміщень об'єкту (прав на них);
- приміщення, що не були продані ОК «ЕКОДОМ-1», після введення об'єкту в експлуатацію можуть бути продані ТОВ «ХАНБЕР» або оформлені у власність ТОВ «ХАНБЕР».
Правовими підставами заявлених вимог є порушення положень договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладеного між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», положень додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 до такого договору, та необхідність захисту прав ТОВ «ХАНБЕР».
Позивач просив визнати недійсними:
- договір від 04 березня 2019 року № 61-Б про сплату пайових внесків
у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір від 04 березня 2019 року № 64-А про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір від 10 березня 2017 року № 3 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір від 14 березня 2017 року № 4 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір від 01 березня 2017 року № 5 про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 .
У травні 2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до
ТОВ «ХАНБЕР», ОК «Екодом-1», в якому він просив суд:
- визнати додаткову угоду № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня
2015 року № 1, укладену 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» недійсною;
- визнати право власності на квартиру
АДРЕСА_3 ;
- визнати право власності на квартиру
АДРЕСА_4 ;
- визнати право власності на паркомісце № 3 у будинку
АДРЕСА_2 ;
- визнати право власності на паркомісце 4 у будинку
АДРЕСА_2 ;
- визнати право власності на паркомісце 5 у будинку
АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 .
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що додаткова угода від 15 грудня 2015 року, укладена між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», є фіктивною та укладеною вже в період виникнення спірних правовідносин між ним і відповідачами за зустрічним позовом.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 31 березня 2022 року, у задоволенні позову ТОВ «ХАНБЕР» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду від 15 грудня 2015 року № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, укладену між ТОВ ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1».
Здійснено розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач за первісним позовом, станом на момент звернення з позовом до суду, був єдиним власником нерухомого майна, та надалі здійснив відчуження вказаного майна на користь третіх осіб, тобто у первісного позивача відсутні перешкоди у користуванні таким майном. Крім того, у пункті 8.1 усіх договорів про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладених між кооперативом та ОСОБА_1 , передбачено, що ОК «ЕКОДОМ-1» гарантує відсутність будь-яких прав третіх осіб на об'єкт нерухомості. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів того, що, вступаючи в договірні відносини з ОК «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 мав або повинен був мати інформацію про обмеження повноважень ОК «ЕКОДОМ-1»
в особі його керівника, які виникли у зв'язку з укладенням ТОВ «ХАНБЕР»
та ОК «ЕКОДОМ-1» додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 до цього договору.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що додаткова угода № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 є фіктивною, оскільки не виконувалася сторонами, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про існування додаткової угоди відсутні, відбиток печатки ТОВ «ХАНБЕР», що проставлений на вказаній додатковій угоді, й не відповідає відбиткам печатки ТОВ «ХАНБЕР» що проставлялися на документах за період 2014-2016 років, надана стороною копія додаткової угоди не взята судом як доказ її існування, оскільки відсутній оригінал такої додаткової угоди.
Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_1 та стягнуто в рівних частках з ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «Екодом-1» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 150 000,00 грн та суму сплаченого судового збору за подачу зустрічного позову у розмірі 12 258,00 грн, а саме по 81 129,00 грн з кожного.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ХАНБЕР» задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року в частині вимог ТОВ «ХАНБЕР» до ОСОБА_1 , ОК «ЕКОДОМ-1» про визнання правочинів недійсними змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2022 року в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ХАНБЕР», ОК «Екодом-1» про визнання недійсною додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, укладену між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» скасовано.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційну скаргу ОК «Екодом-1» задоволено.
Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2022 року в частині стягнення з ОК «Екодом-1» витрат на правничу допомогу, судових витрат, скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з ОК «Екодом-1» витрат на професійну правничу допомогу та судових витрат.
Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині первісних вимог, зазначив, що на момент звернення ТОВ «ХАНБЕР» із позовом до суду, право власності на спірні об'єкти нерухомого майна було зареєстровано за ТОВ «ХАНБЕР», яке розпорядилося спірним майном, і власниками його є інші особи, відтак право вимоги щодо спірного майна належить власникам, якщо вони вважають своє право порушеним. Зважаючи на викладене, права позивача не можна вважати порушеними.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, хоча окремі висновки щодо правового обґрунтування є помилковими. Зокрема, положення статті 92 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а відсутність порушення прав позивача є належною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог та
у частині стягнення судових витрат і відмовляючи у їх задоволенні, апеляційний суд зазначив, що відсутність оригіналу додаткової угоди та неприйняття як доказу її копії виключає надання їй оцінки на предмет фіктивності. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що на час укладення додаткової угоди
в 2015 році ОСОБА_1 , який набув право власності на спірні об'єкти нерухомого майна пізніше, не був учасником спірних правовідносин, тому йому не належить право оспорення додаткової угоди, стороною якої він не був. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки ОК «Екодом-1» оскаржив додаткове рішення суду першої інстанції у частині стягнутих з нього судових витрат, то зі скасуванням рішення районного суду у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню додаткове рішення суду першої інстанції у частині стягнення судових витрат з ОК «Екодом-1».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Заяць К. В., звернувся до Верховного Суду з касаційного скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, просить зазначене судове рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та в частині скасування додаткового рішення суду першої інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду у відповідній частині залишити в силі.
Постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні первісного позову до суду касаційної інстанції не оскаржена та не є предметом перегляду (стаття 400 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року
у справі № 369/11268/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Заявник вказує, що постанова апеляційного суду не містить посилань на те, що копія оскаржуваної додаткової угоди не приймається в якості доказу. В свою чергу судом першої інстанції правильно визначено, що відповідачем за зустрічним позовом
ТОВ «ХАНБЕР» не доведено та не надано достатніх доказів того, що додаткова угода № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, укладена
15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» виконувалася сторонами з моменту її підписання.
Крім того, згідно відповіді Управління державної реєстрації виконавчого комітету Одеської міської ради на адвокатський запит, оскаржувана додаткова угода до Державного реєстру прав не долучалася. З наведеного вбачається, що Державний реєстр прав взагалі не містить документів, що б підтверджували позицію відповідачів за зустрічним позовом.
Також представник ТОВ «ХАНБЕР», адвокат Задернівська Я. Є., не спростувала твердження щодо відмінності печатки на додатковій угоді від 15 грудня 2015 року та печатками ТОВ «ХАНБЕР» що проставлялися на документах за період
2014-2016 років, лише зазначила про те, що їх було декілька у ТОВ «ХАНБЕР».
Заявник наголошує, що суд першої інстанції врахував, що під час звернення до суду та до моменту винесення ухвали суду від 12 травня 2021 року про витребування оригіналу додаткової угоди № 1 до договору про співробітництво від 22 жовтня
2015 року № 1 ані представником ТОВ «ХАНБЕР», ані представником
ОК «ЕКОДОМ-1» суд не було повідомлено про втрату оригіналу додаткової
угоди № 1, проте звертаючись до суду з первісним позовом ТОВ «ХАНБЕР» в обґрунтування своїх позовних вимог посилалось саме на додаткову угоду № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1 та надало посвідчену представником копію зазначеної додаткової угоди, оригінал якої вже був відсутній.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України та пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «ХАНБЕР» укладено договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 з ОК «ЕКОДОМ-1» згідно з умовами якого, сторони домовилися об'єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою.
Відповідно до пункту 2.1 договору сторони домовилися, що поділ об'єкта здійснюється в наступних частинах:
2.2.1 частина сторони 1 складає 2 295,9 кв. м квартир, розташованих на 3-5,
7 поверхах і одне паркомісце;
2.2.2 частина сторони 2 складає всі інші приміщення об'єкта.
Відповідно до копії додаткової угоди № 1 до договору про співпрацю № 1 від 22 жовтня 2015 року, укладеної 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» (Сторона 1) та ОК «ЕКОДОМ-1» (Сторона 2) сторони дійшли згоди внести зміни в пункт 2.1 договору, та викласти його наступним чином: 2.1.1 всі приміщення побудовані в результаті будівництва об'єкта належать Стороні 1. 2.1.2 Сторона 2 здійснює, по попередній письмовій згоді сторони 1, продаж приміщень об'єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляє виключно на будівництво об'єкта. Сторона 2 не має права здійснювати продаж приміщень об'єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди сторони 1.
Оригінал угоди судом першої інстанції не оглядався, в зв'язку з його втратою.
З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що 01 серпня 2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на квартири АДРЕСА_5 , паркомісця АДРЕСА_6 ,
АДРЕСА_7 .
Надалі в результаті розгляду Міністерством юстиції України скарг ОСОБА_2 , ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1», наказом від 06 лютого 2020 року № 452/5 скасовано вищевказану державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .
Станом на час розгляду справи судами, реєстрація права власності ОСОБА_1 на вищевказане нерухоме майно скасована, власниками спірного майна, розташованого у будинку АДРЕСА_2 є: ТОВ «Сайленд» - квартири АДРЕСА_8 ; ОСОБА_3 - квартири АДРЕСА_9 ; ТОВ «Сайленд» - паркомісця № 3; ОСОБА_4 - паркомісця № 4; ОСОБА_5 - паркомісця № 5.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першоюстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені норми, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанову Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Таким чином, захисту в суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі договорів про сплату пайових внесків набув право власності на спірне нерухоме майно.
Водночас ОСОБА_1 вказував про те, що оспорювана додаткова угода № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, укладена 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» стала правовою підставою для винесення Міністерством юстиції України наказу від 06 лютого 2020 року № 452/5, яким задоволено скарги ОСОБА_2 , ТОВ «ХАНБЕР», ОК «ЕКОДОМ-1» та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.
Проте рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року
у справі № 757/20926/20-ц позов ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 задоволено. Визнано дії Міністерства юстиції України незаконними та скасовано наказ від 06 лютого 2020 року № 452/5 в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48046548, № 48045003,
№ 48047480, № 48048524, № 48047902, які стосуються набуття права власності нерухомого майна ОСОБА_1 , № 48044135, № 48043447, які стосуються набуття права власності нерухомого майна ОСОБА_9 ,
№ 48049075, яке стосується набуття права власності нерухомого майна
ОСОБА_8 .
Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Сайленд» на користь
ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_8 та паркомісце
АДРЕСА_10 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 паркомісце № 4 за адресою: АДРЕСА_2 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь
ОСОБА_1 паркомісце № 5 за адресою: АДРЕСА_2 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 у частці 2/3 та ОСОБА_7 у частці 1/3 паркомісця № 20 та № 21 за адресою: АДРЕСА_2 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 паркомісце № 27 за адресою:
АДРЕСА_2 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 травня 2025 року у справі
№ 757/20926/20-ц апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ТОВ «Сайленд», ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня
2024 року залишено без змін.
Суди при розгляді справи № 757/20926/20-ц, дійшли висновку про те, що позивачі сплатили грошові кошти за об'єкти інвестування; згідно з актами приймання-передачі ОК «Екодом-1» передало, а позивачі прийняли спірні об'єкти нерухомості; довідками ОК «Екодом-1» підтверджується, що позивачі є асоційованими членами кооперативу на підставі укладених договорів про сплату пайових внесків. Позивачі проінвестували будівництво спірних об'єктів нерухомості та надали державному реєстратору необхідні документи для реєстрації права власності на спірне майно за ними відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, суди дійшли висновку щодо відсутності порушень у діях державного реєстратора Мельничука О. В. та про протиправність рішення Міністерства юстиції України і скасування наказу від 06 лютого 2020 року № 452/5 в оскаржуваній частині, оскільки Міністерством юстиції України розглянуто скарги ТОВ «Ханбер», ОК «Екодом-1», ОСОБА_2
з порушенням визначеного законом 45-денного строку.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 757/20926/20-ц касаційні скарги Міністерства юстиції України, товариства з обмеженою відповідальністю «Сайленд», ОСОБА_10 , від імені якої діє адвокат
Воронков В. О., ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Чирка О. О., ОСОБА_11 , від імені якої діє адвокат Пугач Р. І., ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Досковський В. Г., задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2025 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-7369св25).
Постанова Верховного Суду у справі № 757/20926/20-ц мотивована тим, що, вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував тієї обставини, що розгляд скарги ОСОБА_2 , спільної скарги ТОВ «Ханбер» та ОК «Екобом-1» здійснювалося Мін'юстом на двох засіданнях - 23 грудня 2019 року та 22 січня 2020 року. Відповідно, перше засідання комісії відбулося 23 грудня 2019 року у строк, встановлений законодавством. Отже, апеляційним судом не надано оцінки вказаним обставинам, не обґрунтовано висновки про те, чи вплинуло продовження строку розгляду скарг на правильність висновку Колегії та оскарженого наказу Мін'юсту від 06 лютого 2020 року № 452/5 по суті, чи були порушені права та інтереси позивачів прийнятим наказом. Крім того, вказано, що одним із ключових питань при вирішенні цього спору (враховуючи подвійну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно) є встановлення обставин часу укладення та виконання позивачами та відповідачами умов укладених договорів (зокрема, оплата вартості об'єктів нерухомості), на підставі яких інвестор набуває майнові права на об'єкт інвестування та право власності на збудоване нерухому майно.
Крім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2025 року у справі
№ 522/8106/22 касаційну скаргу ОК «Екодом-1» залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2023 року, яким
у задоволенні позову ОК «Екодом-1» до ОСОБА_1 , третя особа -
ТОВ «Сайленд», про визнання недійсним договору № 3 про сплату пайових внесків від 10 березня 2017 року, підписаного між ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_12 та ОСОБА_1 відмовлено, та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишено без змін.
Верховний Суд при розгляді справи № 522/8106/22 дійшов висновку про те, що
ОК «Екодом-1», оспорюючи договір № 3 про сплату пайових внесків від 10 березня 2017 року, підписаний між ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_13 та ОСОБА_1 , зазначав про можливі матеріальні претензії ТОВ «Сайленд», як власника об'єкта інвестування, до ОК «Екодом-1», однак позивач не вказав, яким чином його права будуть захищені у разі визнання судом цього договору недійсним. Наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, однак право власності на предмет оспорюваного договору (паркомісце) належить ТОВ «Сайленд», тобто визнання недійсним договору, укладеного між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 , не матиме наслідком повернення майна у власність ОК «Екодом-1», оскільки останній на час розгляду справи судом першої інстанції не є власником зазначеного майна (провадження № 61-4688св25).
Відповідно до статті 19-1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний суд у порушення вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України
у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, вказуючи про те, що права ОСОБА_1 не можна вважати порушеними, не звернув уваги на те, що оспорювана додаткова угода № 1 до договору про співпрацю
від 22 жовтня 2015 року № 1, укладена 15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР»
та ОК «ЕКОДОМ-1» була правовою підставою для скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.
Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону належним чином не встановив чи наявні у ОСОБА_1 підстави для оскарження зазначеної додаткової угоди від 15 грудня 2015 року № 1 та не перевірив чи мав або повинен був мати ОСОБА_1 інформацію про обмеження повноважень ОК «ЕКОДОМ-1», що виникли у зв'язку з укладенням ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» вказаної додаткової угоди.
Отже, апеляційним судом фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, не перевірено вищевказані доводи
ОСОБА_1 , не застосовано вищезазначені норми права та зроблено помилковий висновок про те, що в останнього відсутні правові підстави для оскарження додаткової угоди № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, оскільки кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, у тому числі шляхом оспорення правочину, в якому не була стороною. Апеляційному суду слід врахувати, що положеннями
статей 215, 216 ЦК України наділено правом оспорювати правочини не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Разом з тим суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої процесуальної можливості й не може перевірити обґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , які апеляційним судом належним чином не досліджувались, тому при новому розгляді справи суду слід перевірити доводи позивача за зустрічним позовом.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц
(провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року
у частині скасування додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 31 березня 2022 року про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки,
по-перше, слід перевірити доводи заявника щодо підтвердження таких витрат належними доказами, по-друге, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд порушив наведені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення у частині вирішення зустрічного позову та скасування додаткового рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню у цій частині з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Заяць Костянтин Вікторович, задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР», Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» про визнання правочину недійсним та визнання права власності і скасування додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня
2022 року скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік