27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 361/2887/19
провадження № 61-3309св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білоусько Ігор Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу та зміни прізвища - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я. В. (далі - приватний нотаріус Обухівського РНО Київської області), про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування рішень державних кадастрових реєстраторів, державних реєстраторів.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу землі від 23 жовтня 2007 року № 6949 придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, розташовану на АДРЕСА_1 , за ціною 202 880,00 грн.
Після придбання вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 розробила технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів (а. с. 68-81, т. 1) та отримала державний акт від 25 вересня 2008 року серії ЯЖ, № 416576, відповідно до якого земельній ділянці з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 присвоєно кадастровий номер 320600000:00:063:0408, отже, з цього часу попередній кадастровий номер 3210600000:00:064:0403 мав бути скасований та отримати статус архівного.
У грудні 2017 року старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України повідомив позивачку, що він проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні від 29 серпня 2017 року № 12017000000001319 за фактом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, яка розміщена в автоматизованих системах, підробки та використання офіційних документів, на підставі яких здійснено шахрайське заволодіння, зокрема, належною позивачці на праві власності земельною ділянкою, які вчинені організованою групою осіб та кваліфікуються за частиною першою статті 15, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 362 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
За заявою ОСОБА_1 від 15 грудня 2017 року у вказаному кримінальному провадженні її визнано потерпілою та допитано як потерпілу, внаслідок чого їй стало відомо про вчинення вказаних злочинів щодо належної їй земельної ділянки.
У кримінальному провадженні № 12017000000001319 установлено, що неправомірні дії вчинені шляхом виготовлення паспорта громадянина України на ім'я попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_2 шляхом вклеювання до нього фотографії ОСОБА_6 , яка під час оформлення документів на земельну ділянку позивачки та під час її відчуження у змові з іншими особами у такий спосіб видавала себе за ОСОБА_2 , пред'являючи неіснуючий державний акт від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, виданий нібито ОСОБА_2 , на право власності на земельну ділянку із зазначенням кадастрового номера 3210600000:00:064:0403 (який, як зазначено вище, у 2008 року було скасовано внаслідок присвоєння земельній ділянці нового кадастрового номера 320600000:00:063:0408).
02 квітня 2016 року між ОСОБА_7 як представником за довіреністю, який діяв від імені нібито ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 без її відома і волі.
У серпні 2017 року ОСОБА_3 розділив земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, на дві ділянки з присвоєнням нових кадастрових номерів 3210600000:01:063:0417 і 3210600000:01:063:0416.
Земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21 жовтня 2017 року ОСОБА_3 подарував синові ОСОБА_4 .
Надалі на вказаній земельній ділянці зведено житловий будинок та зареєстровано право власності на нього за ОСОБА_4 .
Позивачка вважає, що оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2016 року № 684 ОСОБА_2 не мала прав власника земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, тому не могла нею розпоряджатись або уповноважувати інших осіб на розпорядження цією земельною ділянкою, отже, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2016 року підлягає визнанню недійсним, а усі подальші рішення реєстраторів щодо реєстрації земельних ділянок та прав на них підлягають скасуванню, земельні ділянки - витребуванню, а нерухоме майно, що на них розташовано - знесенню.
Просила суд:
визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області Пасюти Н. О. від 23 грудня 2015 року про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 02 лютого 2006 року, виконаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа», та державного акта про право на землю від 12 вересня 2006 серії ЯЖ, № 878167, номер реєстрації 010633800941;
визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області Пасюти Н. О. про надання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-3206079982016, дата формування 11 березня 2016 року, за заявою (запитом) ОСОБА_2 від 11 березня 2016 року № ЗВ-3206453382016, кадастровий номер земельної ділянки 3210600000:00:064:0403, на АДРЕСА_1 , право власності на підставі державного акта від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 87817;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_16., зареєстрований у реєстрі за № 684, щодо купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, що розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_16. від 02 квітня 2016, індексний номер 29076219, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, номер запису про право власності 13997415, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 892551332106;
скасувати рішення державного кадастрового реєстратора відділу у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 серпня 2017 про державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 на земельні ділянки з кадастровим номером 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106; з кадастровим номером 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360494332106;
скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Горкави О. В. від 25 вересня 2017 року, індексний номер 37240052, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22494632, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360494332106;
скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Горкави О. В. від 25 вересня 2017 року, індексний номер 98312695, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106;
скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської В. В. від 21 жовтня 2017 року, індексний номер 37686163, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22935604, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106;
скасувати рішення державного реєстратора Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шостака В. М. про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, загальною площею 114,3 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, господарську будівлю, А, вигрібну яму, І, свердловину, ІІ, прийняте на підставі технічного паспорта від 04 квітня 2018 року, серія та номер 1944-2018, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 30 березня 2018 року, серія та номер КС 141180890182, виданої відділом Державного архітектурно-будівельного контролю Броварської міської ради Київської області, технічного паспорта від 20 грудня 2018 року, серія та номер 1944-2018, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 15 січня 2019 року, серія та номер 141190151447, виданої Управлінням інспекції та контролю Броварської міської ради Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22935604, індексний номер 40711378, від 19 квітня 2018 року, номер запису про право власності 25794759, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1534714232106;
витребувати на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 ;
витребувати на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_4 відновити земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, шляхом знесення житлового будинку загальною площею 114,3 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, господарської будівлі, вигрібної ями та свердловини, що розташовані на цій земельній ділянці на АДРЕСА_1 ;
сплачений позивачкою судовий збір стягнути з відповідачів у пропорційному розмірі заявлених до кожного з них позовних вимог.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 20 березня 2023 року позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області Пасюти Н. О. від 23 грудня 2015 року про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 02 лютого 2006 року, виконаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Константа», та державного акта про право на землю від 12 вересня 2006 серії ЯЖ, № 878167, номер реєстрації 010633800941.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_16., зареєстрований у реєстрі за № 684, щодо купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, що розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Скасував рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_16. від 02 квітня 2016 року, індексний номер 29076219, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, номер запису про право власності 13997415, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 892551332106.
Скасував рішення державного кадастрового реєстратора відділу у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 серпня 2017 року про державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 на земельні ділянки з кадастровим номером 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106; з кадастровим номером 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360494332106.
Скасував рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Горкави О. В. від 25 вересня 2017 року, індексний номер 37240052, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22494632, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360494332106.
Скасував рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Горкави О. В. від 25 вересня 2017 року, індексний номер 98312695, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106.
Скасував рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської В. В. від 21 жовтня 2017 року, індексний номер 37686163, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22935604, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106.
Скасував рішення державного реєстратора Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шостака В. М. про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, загальною площею 114,3 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, господарську будівлю, А, вигрібну яму, І, свердловину, ІІ, прийняте на підставі технічного паспорта від 04 квітня 2018 року, серія та номер 1944-2018, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 30 березня 2018 року, серія та номер КС 141180890182, виданої відділом Державного архітектурно-будівельного контролю Броварської міської ради Київської області, технічного паспорта від 20 грудня 2018 року, серія та номер 1944-2018, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 15 січня 2019 року, серія та номер 141190151447, виданої Управлінням інспекції та контролю Броварської міської ради Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22935604, індексний номер 40711378, від 19 квітня 2018 року, номер запису про право власності 25794759, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1534714232106.
Витребував на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 .
Витребував на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 .
Зобов'язав ОСОБА_4 відновити земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, шляхом знесення житлового будинку загальною площею 114,3 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, господарської будівлі, вигрібної ями та свердловини, що розташовані на цій земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовив.
Стягнув з ГУ Держгеокадастру у Київській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн.
Стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 447,00 грн.
Стягнув із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 910, 20 грн.
Місцевий суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння позивачки за відсутності її волевиявлення.
Державний кадастровий реєстратор Пасюта Н. О. всупереч вимогам законодавства, без заяви власника земельної ділянки або уповноваженої нею особи, не перевіривши відповідність поданих документів вимогам законодавства, зокрема реєстрацію права власності на земельну ділянку, видання державного акта, за відсутності технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, 23 грудня 2015 року здійснила державну реєстрацію земельної ділянки на підставі неіснуючих документів та внесла недостовірні відомості до Державного земельного кадастру, тому місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного кадастрового реєстратора Пасюти Н. О. від 23 грудня 2015 року про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403.
У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного кадастрового реєстратора Пасюти Н. О. про надання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку суд першої інстанції відмовив з огляду на неналежність обраного способу захисту порушених прав позивачки.
З посиланням на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2018 року № 6154/6155/18-32/14882-14919/18-32, призначеної у кримінальному провадженні № 12017000000001319, суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_2 не підписувала довіреність від 30 березня 2016 року на ім'я ОСОБА_7 , тому вчинений договір купівлі-продажу землі від 02 квітня 2016 року № 684 підлягає визнанню недійсним.
Місцевий суд дійшов висновку, що земельна ділянка, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, незаконно вибула із власності позивачки за відсутності її волевиявлення та у подальшому поділена на дві земельні ділянки, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , тому ці земельні ділянки підлягають витребуванню на користь ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок, кадастрові номери 3210600000:01:063:0416, 3210600000:01:063:0417, на користь позивачки та зобов'язання ОСОБА_4 знести житлову та допоміжну забудови на земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, дослідив та оцінив баланс інтересів сторін, перевірив добросовісність / недобросовісність дій ОСОБА_4 , який здійснював будівництво на спірній земельній ділянці, яку отримав за безоплатним договором дарування.
Оцінюючи пропорційність втручання у права відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції послався на обставини, що у кримінальному провадженні № 12017000000001319 ОСОБА_3 визнано потерпілим у зв'язку із шахрайським заволодінням групою осіб його грошовими коштами в сумі 1 170 000,00 грн, а відповідач ОСОБА_4 11 лютого 2019 року звернувся з цивільним позовом у цьому кримінальному провадженні.
Суд вважав, що задоволення позову ОСОБА_1 без вирішення питання про надання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 компенсації у зв'язку із витребуванням земельної ділянки та приведенням її у попередній стан не свідчить про порушення принципу пропорційності під час повернення позивачці земельної ділянки, яка вибула із її власності незаконно, оскільки добросовісний власник, із власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
За встановлених обставин, враховуючи дії відповідачів, які були спрямовані на здійснення забудови спірної земельної ділянки попри проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо шахрайських дій стосовно спірної земельної ділянки, оцінюючи баланс порушених прав позивачки та права відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і понесені ними витрати на придбання земельної ділянки та будівництво житлового будинку, суд дійшов висновку про задоволення вимог про витребування земельних ділянок та зобов'язання відповідача ОСОБА_4 привести земельну ділянку у попередній стан, що, на переконання суду, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, викладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Інші позовні вимоги місцевий суд вважав похідними та такими, що підлягають задоволенню для відновлення та ефективного захисту порушених прав позивачки.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, просили рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в позові.
Заявники посилались на те, що оспорюваний договір не може бути визнано неукладеним та може бути визнано недійсним.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є добросовісними набувачами спірної земельної ділянки.
ОСОБА_3 зазначав, що під час укладення оспорюваного договору покладався на добросовісність дій сторін договору, зокрема державних органів, та обґрунтовано очікував, що оскільки відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутнє зареєстроване право власності за будь-якою іншою особою, то він не має перешкод набуття права власності на земельну ділянку на законних підставах.
Вважали, що наявні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки право власності за ОСОБА_3 зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно у 2016 році, тому позивачка не була позбавлена можливості дізнатися про наявність її порушеного права.
Суд не дослідив оригіналів доказів та в основу рішення поклав висновки, здійснені на підставі копій матеріалів досудового розслідування, яким оцінку у межах кримінального провадження суд не надавав.
Знесення будинку задля витребування на користь позивачки земельної ділянки та відновлення її до попереднього стану завдасть істотної шкоди майновим та немайновим інтересам власника.
Витребування земельної ділянки та знесення житлового будинку та інших споруд покладає на заявників надмірний тягар. Будинок, який позивачка просить знести, є житлом, а заявлені позовні вимоги не відповідають принципам пропорційності та справедливості.
Відповідно до цільового призначення земельної ділянки з дозволу державних органів було збудовано житловий будинок та господарську будівлю вартістю 1 988 842, 00 грн.
Зазначали, що мають право на відшкодування здійснених витрат, оскільки вартість земельної ділянки після спорудження на ній житлового будинку збільшилась.
Київський апеляційний суд постановою від 17 січня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_3 ОСОБА_8 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_9 задовольнив частково, рішення місцевого суду скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про наявність порушеного права ОСОБА_1 та з тим, що вибуття із її законного володіння земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403,відбулося поза її волею.
Водночас, відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, а інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Оцінюючи пропорційність втручання у права ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на земельні ділянки, керувався тим, що ОСОБА_4 відкрито та з дозволу відповідних державних органів збудував житловий будинок та господарську будівлю загальною вартістю 1 988 842,00 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна (а. с. 24-43, т. 3).
Вказані споруди, які на праві власності належать відповідачу ОСОБА_4 , не можуть бути відокремлені від майна, яке просить витребувати позивачка, отже, ОСОБА_4 має право на відшкодування здійснених витрат, оскільки вартість земельної ділянки (1 170 000,00 грн) після спорудження на ній житлового будинку збільшилася на 1 988 842,00 грн.
Апеляційний суд виснував, що задоволення позову про знесення будинку становитиме радикальне втручання у право на майно та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідачів та буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
В оцінці пропорційності втручання у право позивачки на її майно, апеляційний суд зазначив, що вона має право на компенсацію вартості земельної ділянки від відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в межах їх часток.
Враховуючи, що позивачка не заявляла вимогу щодо стягнення компенсації вартості нерухомого майна, керуючись принципом диспозитивності, колегія суддів апеляційного суду вважала, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту, тому у позові було відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:
постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, щодо критеріїв сумісності заходу втручання у право мирного володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, щодо спростування презумпції правомірності права володіння;
постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 372/1213/21, щодо того, що пред'явлення віндикаційного позову є належним способом захисту прав неволодіючого власника;
постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, щодо застосування приватноправових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що втручання у право власності відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є законним, співмірним і таким, що є необхідним у демократичному суспільстві.
Апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків про наявність підстав для відшкодування витрат, передбачених частиною четвертою статті 390 ЦК України, які поніс ОСОБА_4 , і про покладення на позивачку тягаря повторного звернення до суду з позовом про відшкодування вартості втраченої земельної ділянки. Тому вважає помилковими висновки апеляційного суду, що віндикаційний позов про витребування у відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 належної позивачці земельної ділянки є неналежним способом захисту.
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не скористалися своїми процесуальними правами на пред'явлення зустрічного позову у цій справі, проте для реалізації їх права на відшкодування понесених збитків внаслідок набуття прав власності на спірну земельну ділянку як потерпілі заявили цивільні позови у кримінальній справі, ОСОБА_4 - 11 лютого 2019 року, а ОСОБА_3 - 11 березня 2019 року, на що апеляційний суд уваги не звернув, проте правомірно оцінив та врахував суд першої інстанції.
Надмірний тягар наслідків, про який виснував апеляційний суд, він встановив лише щодо одного з відповідачів - ОСОБА_4 , що не є підставою для відмови в позові до інших відповідачів, зокрема ОСОБА_3 .
Апеляційний суд залишив поза увагою встановлені обставини поведінки відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які урахував місцевий суд, оцінюючи добросовісність кінцевих набувачів спірної земельної ділянки.
ОСОБА_4 після отримання безоплатно спірної земельної ділянки за договором дарування від батька ОСОБА_3 розпочав та продовжив будівництво житлового будинку уже під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017000000001319, отже, був обізнаний про існування кримінального провадження щодо шахрайських дій, зокрема й стосовно земельної ділянки, яку отримав у подарунок, тому міг передбачити наслідки своїх дій щодо користування спірною земельною ділянкою.
Заявляє про понесені у суді касаційної інстанції витрати на правничу допомогу та сплату судового збору, просить розподілити судові витрати за наслідками касаційного розгляду.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідачі є добросовісними, висновки місцевого суду про самочинність будівництва є помилковими, а знесення житлового будинку із господарськими спорудами ОСОБА_4 буде надмірним втручанням у право особи на майно.
Суд першої інстанції безпідставно не урахував, що за позовною вимогою про витребування майна на час звернення з позовом позовна давність спливла, оскільки позивачка могла дізнатися про її порушене право з моменту внесення у 2016 році відомостей до Державного реєстру речових прав про ОСОБА_3 як власника спірної земельної ділянки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
07 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білоусько І. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 18 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білоусько І. В., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовив.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 27 грудня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу землі від 23 жовтня 2007 року № 6949, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Писаним В. Г., придбала у ОСОБА_2 за 202 880,00 грн земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, що розташована на АДРЕСА_1 , про що 23 жовтня 2007 року внесено записи до Державного реєстру правочинів про набувача земельної ділянки за номером 2436367.
Начальник Броварського міського відділу земельних ресурсів 07 листопада 2007 року зареєстрував вказаний договір у Книзі записів договорів купівлі-продажу та дарування земельних ділянок за № 432.
Згідно з актом від 08 листопада 2007 року про перенесення в натурі зовнішньої межі земельної ділянки та передання межових знаків на зберігання представники Виконавчого комітету Броварської міської ради, Броварського міського відділу земельних ресурсів, землевпорядної організації у присутності ОСОБА_1 перенесли в натурі межі земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, та передали їй на зберігання шість межових знаків.
До укладання вказаного договору земельна ділянка з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД, № 687379, виданого 24 жовтня 2006 року Броварським міським відділом земельних ресурсів на підставі рішення сесії Броварської міської ради від 31 серпня 2006 року № 89-07-05 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 24 жовтня 2006 року за № 010633801161. Це також підтверджується копією архівного оригінального примірника державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 жовтня 2006 року серії ЯД, № 687379, виданого на ім'я ОСОБА_2
25 вересня 2008 року начальник Відділу земельних ресурсів у м. Броварах Київської області на підставі договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2007 року № 6949 видав ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ, № 416576, на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована на АДРЕСА_1 , з присвоєнням земельній ділянці нового кадастрового номера 320600000:00:063:0408.
Державний акт від 25 вересня 2008 року серії ЯЖ, № 416576, зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833800597.
Державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі вказаного державного акта проведено державним реєстратором Відділу земельних ресурсів у м. Броварах Київської області Васюрою О. В., що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо складання державних актів для будівництва та обслуговування житлових будинків, виконаною ТОВ «Тєрмін», на титульній сторінці якої є відомості про присвоєння 20 грудня 2007 року земельній ділянці кадастрового номера 3210600000:00:063:0408, про що свідчить штамп Відділу земельних ресурсів у м. Броварах Київської області. Обмінний електронний файл введено в базу даних 15 січня 2008 року за номером 4а-480, що підтверджується штампом Головного управління земельних ресурсів у Київській області Державного агентства земельних ресурсів України, та який 21 лютого 2008 року за номером 4а-22 прийнято Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».
У грудні 2017 року старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України (далі - ГСУ НП України) Онуфрієнко Д. А. повідомив ОСОБА_1 про те, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні від 29 серпня 2017 року № 12017000000001319 за фактом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, яка розміщена в автоматизованих системах, підробки та використання офіційних документів, на підставі яких здійснено шахрайське заволодіння, зокрема належною позивачці на праві власності земельною ділянкою, які вчинені організованою групою осіб та кваліфікуються за частиною першою статті 15, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 362 КК України.
За заявою ОСОБА_1 від 15 грудня 2017 року та на підставі частини третьої статті 55 Кримінального процесуального кодексу України її визнано потерпілою у кримінальному провадженні № 12017000000001319 та цього ж дня допитано як потерпілу. Під час допиту як потерпілої позивачці стало відомо про вчинення протиправних дій щодо належної їй земельної ділянки (а. с. 121, т.1).
Постановою слідчого слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України Порох Д. І. від 25 грудня 2017 року земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:063:0403, що розташована на АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у цьому кримінальному провадженні. Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 04 січня 2018 року у справі № 757/790/18-к та від 02 жовтня 2018 року у справі № 757/48197/18-к на земельну ділянку накладено арешт, про що внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний кадастровий реєстратор Відділу ГУ Держгеокадастру у м. Броварах Київської області Пасюта Н. О. 23 грудня 2015 року на підставі державного акта від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, виданого на ім'я ОСОБА_2 , та на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 02 лютого 2006 року, виконаної ТОВ «Константа», здійснила державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 із внесенням відомостей про це до Національної кадастрової системи (а. с. 49-53, т. 2), що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 березня 2016 року № НВ-3206079982016, сформованим за запитом ОСОБА_2
30 березня 2016 року ОСОБА_2 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_7 на представництво її інтересів та вчинення необхідних дій, зокрема продати земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403, що розташована на АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Головкіною Я. В., зареєстрована в реєстрі за № 1443.
02 квітня 2016 року між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі вказаної довіреності, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_16., зареєстрований у реєстрі за № 684.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 02 квітня 2016 року № 56554595 державний реєстратор - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_16. зареєструвала за ОСОБА_3 виникнення права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 квітня 2016 року, індексний номер 29076219, номер запису про право власності 13997415, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 892551332106.
Відділ у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області 15 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_3 здійснив державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 на дві земельні ділянки, а саме земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106, та земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:01:063:0417, площею 0,0409 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360494332106.
Згідно з інформаційною довідкою від 29 березня 2019 року № 161644364 державний реєстратор Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Горкава О. В. на підставі заяви про поділ земельної ділянки, за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 вересня 2017 року, індексний номер 37240052, здійснив державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:01:063:0417, номер запису про право власності 22494632, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360494332106.
ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки від 21 жовтня 2017 року подарував своєму синові ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 . Вказаний договір дарування зареєстрований у реєстрі за № 1-2343 та посвідчений державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавською В. В.
Згідно з умовами вказаного договору земельна ділянка належить дарувальнику ОСОБА_3 на праві власності, зареєстрованому 21 вересня 2017 року державним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Горкавою О. В. за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 вересня 2017 року, індексний номер 98312695, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106.
Відповідно до інформаційної довідки від 29 березня 2019 року № 161555575 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки від 21 жовтня 2017 року № 1-234 за рішенням державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 жовтня 2017 року, індексний номер 37686163, номер запису про право власності 22935604, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1360719132106.
20 грудня 2017 року ОСОБА_3 за його заявою визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12017000000001319 та цього ж дня його допитано як потерпілого в частині шахрайського заволодіння його коштами у сумі 1 170 000,00 грн, які той передав під час укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 02 квітня 2016 року № 684.
Згідно з рішенням державного реєстратора Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шостака В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 19 квітня 2018 року, індексний номер 40711378, за ОСОБА_4 на вказаній земельній ділянці зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 114,3 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, господарську будівлю, вигрібну яму та свердловину на підставі технічного паспорта від 04 квітня 2018 року, серія та номер 1944-2018, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 30 березня 2018 року, серія та номер КС 141180890182, виданої відділом Державного архітектурно-будівельного контролю Броварської міської ради Київської області, технічного паспорта від 20 грудня 2018 року, серія та номер 1944-2018, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 15 січня 2019 року, серія та номер 141190151447, виданої Управлінням інспекції та контролю Броварської міської ради Київської області.
Наприкінці жовтня 2018 року всі учасники кримінального провадження № 12017000000001319, зокрема потерпіла ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , були повідомлені про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування. 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 забезпечено доступ до матеріалів досудового розслідування, під час якого здійснено ознайомлення з відповідними документами (а. с. 125, т. 1).
Слідчі ГСУ НП України завершили досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні і направили до Подільського районного суду міста Києва обвинувальний акт стосовно організованої групи з шести осіб за частиною першою статті 15, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 209, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 362 КК України, та відбувається судовий розгляд кримінальної справи.
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Київській області від 03 жовтня 2018 року № 10-10-0.222-15082/2-18, Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі відомості щодо реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, не обліковуються.
Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру у Київській області від 01 квітня 2019 року № ПІ-237/0-241/0/63-19 технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 02 лютого 2006 року, виконана ТОВ «Константа», на підставі якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403, відсутня у фонді документації із землеустрою, а архівного примірника державного акта від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, в архіві Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Бровари не виявлено.
Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, наданого за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 20 липня 2018 року № 6154/6155/18-32/14882-14919/18-32, призначеної у кримінальному провадженні № 12017000000001319, підпис від імені голови Броварської міської ради Антоненко В. О. та начальника Броварського міського відділу земельних ресурсів Шокун М. А. у державному акті на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, виконаний не Антоненко В. О. та не Шокун М. А. , а іншою особою.
Згідно із вказаним висновком екпертизи підпис від імені ОСОБА_12 у графі «Підпис» та рукописний запис « ОСОБА_2 » у графі «Підпис» на зворотній стороні довіреності від 30 березня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я. В., зареєстрованої в реєстрі за № 1443, виконані ОСОБА_6 .
Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, наданого за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 22 червня 2018 року № 6153/18-33/12625-12628/18-33, призначеної у вказаному кримінальному провадженні, у державному акті на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, відтиски гербових печаток Броварської міської ради Київської області та Броварського міського відділу земельних ресурсів Державного комітету України із земельних ресурсів нанесені не тими печатками, які надані для порівняльного дослідження як вільні зразки відтисків.
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 січня 2019 року № 29-10-0.223-519/2-19, наданої на адвокатський запит представника позивачки, згідно з відомостями з Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (які додані до відповіді на запит) під реєстраційним номером 010633800941, який вказаний у підробленому державному акті від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, зареєстровано інший державний акт, а державний акт від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, не обліковується (а. с. 143, т. 2).
ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 жовтня 2007 року № 6949. Це право зареєстроване державним кадастровим реєстратором Васюрою О. В. 25 вересня 2008 року згідно з державним актом серії ЯЖ, № 416576, на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 320600000:00:063:0408, про що 25 вересня 2008 року внесено запис до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833800597 (а. с. 141, т. 2).
За результатами проведеного обшуку в Міському управлінні у Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області виявлено та вилучено архівний оригінальний примірник державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ, № 416576, кадастровий номер земельної ділянки 320600000:00:063:0408, перший примірник якого було видано позивачці 25 вересня 2008 року.
На заяву позивачки від 25 січня 2019 року до Центру надання адміністративних послуг у м. Броварах 25 лютого 2019 року Відділ у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області надав роздруковану копію Поземельної книги, яка містилася в Державному земельному кадастрі в електронному вигляді.
Наявні відомості в Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403, які роздруковані з електронного примірника Поземельної книги, не підтверджують того факту, що вказана Поземельна книга була відкрита 23 грудня 2015 року державним кадастровим реєстратором відділу Держгеокадастру у м. Броварах Київської області Пасютою Н. О.
Зі змісту Поземельної книги випливає, що записи за № № 001, 002, 003 до Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403, яка була відкрита Пасютою Н. О. 12 вересня 2006 року, внесено 11 березня 2016 року, тобто днем, коли видано витяг з Державного земельного кадастру, що містив недостовірні відомості. Крім того, дата нібито державної реєстрації земельної ділянки за неіснуючим державним актом, яка вказана в Поземельній книзі та у витязі з Державного земельного кадастру, не збігається, також у цих документах не збігається серія та номер неіснуючого державного акта (а. с 102-117, т. 1).
Вказані відомості у Поземельній книзі на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403, яка була відкрита Пасютою Н. О. 12 вересня 2006 року, відсутні.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Відділ ГУ Держгеокадастру у м. Броварах Київської області як юридичну особу припинено 05 грудня 2017 року.
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Київській області від 01 квітня 2019 року № ПІ-237/0-241/0/63-19, наданої на адвокатський запит представника ОСОБА_1 , відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 перенесені до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку. У місцевому фонді документації із землеустрою управління у Броварському районі та м. Броварах відсутня документація із землеустрою на вказану земельну ділянку. Другого примірника державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 вересня 2006 року серії ЯЖ, № 878167, в архіві Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Бровари не виявлено.
Згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_2 від 12 грудня 2017 року встановлено, що ОСОБА_2 заперечує вчинення дій щодо продажу земельної ділянки, кадастровий номер 320600000:00:063:0403, ОСОБА_3 та підтверджує відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 23 жовтня 2007 року за відповідним договором купівлі-продажу (а. с. 109, т. 2).
ГУ Держгеокадастру у Київській області підтвердило, що 25 вересня 2008 року державний кадастровий реєстратор Васюра О. В. на підставі державного акта на право власності серії ЯЖ, № 416576, виданого на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, посвідчив та зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 320600000:00:063:0403, на АДРЕСА_1 і. На підтвердження наведеної інформації ГУ Держгеокадастру у Київській області надало завірені копії з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, в якій цей державний акт зареєстровано 25 вересня 2008 року за № 010833800597.
На підтвердження здійснення будівництва житлового будинку відповідач ОСОБА_4 долучив копію проєкту житлового будинку без посилання на дату його виготовлення (а. с. 121-141, т. 4), копію топозйомки земельної ділянки на АДРЕСА_1 (а. с. 142, т. 4), фіскальні чеки, товаро-транспортні накладні та інші документи про придбання будівельних матеріалів (а. с. 143-194, т. 4).
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що у березні 2016 року йому зателефонував знайомий ОСОБА_14 , який попросив допомогти продати земельну ділянку. В обумовлений день ОСОБА_7 приїхав у місто Обухів до приватного нотаріуса, де була жінка, яку представили як власника земельної ділянки ОСОБА_2 . Вони надали документи нотаріусу і ОСОБА_7 було видано довіреність на продаж земельної ділянки від імені власника ОСОБА_2 . У місті Броварах йому надали оригінали документів, потім телефонували рієлтори, які повідомили, що знайшли покупця. У день укладення угоди ОСОБА_7 прибув до нотаріуса у місто Бровари, там був покупець та декілька рієлторів. Його попередили, щоб про ціну не говорив. Від рієлтора отримав кошти 37 000,00 чи 38 000,00 доларів США, які через годину віддав ОСОБА_15 . Про підроблення документів ОСОБА_7 стало відомо після проведення обшуку в його житлі у січні 2018 року.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що посвідчувала договір купівлі-продажу земельної ділянки, який є предметом спору. Пояснила, що під час укладення договору перевіряє особи учасників за паспортом, ОСОБА_7 надав оригінали документів, які відповідали вимогам закону, сумнівів у їх достовірності не було. Також пояснила, що влітку 2016 року ОСОБА_3 звернувся до неї з претензією про те, що документи на земельну ділянку підроблені. Додала, що посвідчуючи договір, перевіряла наявність права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку за реєстрами.
З 19 травня 2018 року місце проживання відповідача ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Після цього будівельні роботи на земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, що була подарована ОСОБА_4 , продовжилася і в липні 2018 року розпочато будівництво ще однієї будівлі.
26 вересня 2018 року слідчий у кримінальному провадженні № 12017000000001319 провів огляд місця події на земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, на АДРЕСА_1 та виявив два незакінчені будівництвом об'єкти, зокрема господарську та житлову будівлі, будівельні матеріали, огорожу.
11 лютого 2019 року представник ОСОБА_4 подав до Подільського районного суду міста Києва заяву про залучення його як потерпілого у кримінальному провадженні з тих підстав, що йому буде спричинена шкода (збитки) внаслідок витребування ОСОБА_1 належної їй земельної ділянки та приведення її у попередній стан.
Цього ж дня ОСОБА_4 як потерпілий заявив цивільний позов у кримінальному провадженні.
Підставою вказаного позову ОСОБА_4 зазначив те, що його батько ОСОБА_3 придбав за підробленими документами земельну ділянку, яка незаконно вибула із власності ОСОБА_1 поза її волею, тому земельна ділянка підлягає поверненню їй як законному власнику, у зв'язку з чим йому буде спричинено шкоду, яку він визначив у розмірі 1 200 000,00 грн, і яка перебуває в безпосередньому та прямому причинному зв'язку із злочинними діями ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_6 , які спільно своїми діями призвели до протиправного вибуття земельної ділянки із законного володіння ОСОБА_1
11 березня 2019 року ОСОБА_3 як потерпілий заявив цивільний позов у кримінальному провадженні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, З частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зчастинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає не повною мірою.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
У справі, що переглядається, позивачка звернулася з позовом, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора від 23 грудня 2015 року про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403;
визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора про надання витягу з Державного земельного кадастру від 11 березня 2016 року про земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, від 02 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_7 від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
скасувати рішення державного реєстратора від 02 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403;
скасувати рішення державного кадастрового реєстратора від 15 серпня 2017 року про державну реєстрацію поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0403 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210600000:01:063:0416 і 3210600000:01:063:0417;
скасувати рішення державного реєстратора від 25 вересня 2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417;
скасувати рішення державного реєстратора від 25 вересня 2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416;
скасувати рішення державного реєстратора від 21 жовтня 2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416;
скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, господарську будівлю, вигрібну яму, І, свердловину, які розташовані на АДРЕСА_1 ;
витребувати на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417;
витребувати на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416;
зобов'язати ОСОБА_4 відновити земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, площею 0,0591 га, шляхом знесення житлового будинку, господарської будівлі, вигрібної ями та свердловини, що розташовані на цій земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги позивачки, крім позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного кадастрового реєстратора про надання витягу з Державного земельного кадастру, є обґрунтованими, та виснував про порушення її прав і задоволення позовних вимог у спосіб, заявлений позивачкою.
Відмовивши у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного кадастрового реєстратора про надання витягу з Державного земельного кадастру, місцевий суд керувався тим, що така вимога не відповідає належному способу захисту порушеного права позивачки.
У іншій частині позовних вимог суд першої інстанції встановив, що позивачка є правомірним власником спірної земельної ділянки, яка вибула із володіння ОСОБА_1 поза її волею.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог про витребування від ОСОБА_4 і ОСОБА_3 земельних ділянок, кадастрові номери відповідно 3210600000:01:063:0416, 3210600000:01:063:0417, на користь позивачки та зобов'язання ОСОБА_4 знести житлову та допоміжні забудови на земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, місцевий суд дослідив та оцінив баланс інтересів сторін, перевірив добросовісність / недобросовісність дій ОСОБА_4 і ОСОБА_3 щодо набуття ними у власність земельних ділянок та здійснення будівництва ОСОБА_4 на спірній земельній ділянці, яку останній отримав за безоплатним договором дарування.
Оцінюючи пропорційність втручання у право власності відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції дослідив докази у справі, зокрема отримані у кримінальному провадженні № 12017000000001319 і долучені позивачкою до матеріалів справи, що переглядається, та виснував, що задоволення вимог про витребування земельних ділянок та зобов'язання відповідача ОСОБА_4 знести житлову та допоміжні забудови на земельній ділянці не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, викладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції, а тягар наслідків, покладений на ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вигляді позбавлення права на земельні ділянки та знесення нерухомого майна, не є надмірним.
Зазначив, що відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 можуть у судовому провадженні звертатися до осіб, за наслідками незаконних дій яких відповідачі набули спірне майно, з вимогою про отримання компенсації.
Апеляційний суд, скасувавши повністю рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про відмову в позові у повному обсязі, погодився із висновками суду першої інстанції про наявність порушеного права ОСОБА_1 , та з тим, що вибуття із її законного володіння земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:00:064:0403, відбулося поза її волею.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що лише вимога про витребування земельних ділянок від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у власність позивачки є ефективним способом захисту її права, інші ж вимоги, заявлені ОСОБА_1 , не приведуть до ефективного захисту порушеного права.
Однак, вирішуючи спір в частині витребування земельних ділянок, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Оцінюючи пропорційність втручання у право власності ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на земельні ділянки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_4 відкрито та з дозволу відповідних державних органів збудував житловий будинок та господарську будівлю, що не можуть бути відокремлені від спірної земельної ділянки (після спорудження на ній житлового будинку її вартість збільшилась на 1 988 842,00 грн). Тому задоволення позову про витребування земельних ділянок та знесення будинку становитиме радикальне втручання у право на майно та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідачів та буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на висновки Верховного Суду не погоджується з позицією апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову та зазначає, що втручання у право власності відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є необхідним у демократичному суспільстві.
Посилається на те, що апеляційний суд, відмовивши їй у позові у повному обсязі, дійшов взаємовиключних висновків по суті спору. Вважає помилковими висновки апеляційного суду, що віндикаційний позов про витребування у відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 належної позивачці земельної ділянки не може бути задоволено, а позивачка може захистити своє порушене право шляхом звернення з іншим позовом про відшкодування її втрат, оскільки суд апеляційної інстанції одночасно виснував про право як позивачки, так і відповідачів на відшкодування вартості втраченого майна.
На думку позивачки, місцевий суд дослідив баланс інтересів сторін та дійшов правильного висновку про те, що витребування земельних ділянок є пропорційним втручанням у право ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на майно.
Вважає, що зведене на її земельній ділянці нерухоме майно є самочинним будівництвом, оскільки земельна ділянки з її власності не вибувала, а будь-яких дозволів на будівництво на цій земельній ділянці вона як власник земельної ділянки ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 не надавала.
Необхідність знесення самочинного нерухомого майна на її земельній ділянці ОСОБА_1 обґрунтувала, зокрема недобросовісними діями відповідачів, оскільки матеріали справи містять пояснення нотаріуса, згідно з якими ОСОБА_3 стало відомо про незаконність відчуження спірної земельної ділянки у 2016 році, та надалі і його сину стало відомо про незаконність укладеного договору купівлі-продажу від 02 квітня 2016 року № 684, відкриття кримінального провадження № 12017000000001319 та накладення арешту на спірну земельну ділянку у межах кримінального провадження. Водночас вони продовжили здійснювати самочинне будівництво.
Заявниця зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою встановлені обставини поведінки відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які урахував місцевий суд, оцінюючи добросовісність дій та поведінки кінцевих набувачів спірної земельної ділянки, зокрема щодо того, що за вищевказаних обставин вони могли передбачити настання для них несприятливих наслідків у вигляді позбавлення права на земельні ділянки, знесення самочинного будівництва та не допустити продовження будівництва на спірній земельній ділянці.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову про витребування земельних ділянок та знесення нерухомого майна законним і обґрунтованим та не погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині з огляду на таке.
Щодо правомірності витребування у відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 земельних ділянок на користь позивачки
Відповідно до статті 388 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевих набувачів треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387, 388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конструкції України), що є одним із основних принципів цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України), яким керуються суди під час розгляду справ (стаття 129 Конституції України, стаття 10 ЦПК України).
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України).
Суд застосовує Конвенцію, в статті 1 Першого протоколу до якої зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04), пункти 166-168).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право на майно.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року («Rysovskyy v. Ukraine», заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року («Kryvenkyy v. Ukraine», заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 як власник спірної земельної ділянки дій на її відчуження не вчиняла, інших осіб на такі дії не уповноважувала, та виснували про наявність порушеного права ОСОБА_1 з огляду на вибуття земельної ділянки із законного володіння позивачки поза її волею іншим шляхом.
Водночас суд першої інстанції з посиланням на пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України, оцінивши пропорційність втручання у права законного власника і кінцевих набувачів, вважав, що наявні підстави для витребування земельних ділянок на користь позивачки, тоді як апеляційний суд виснував, що задоволення цієї вимоги є надмірним тягарем для ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Верховний Суд, ураховуючи подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у cправі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), вважає, що:
можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави чи не з його волі, прямо передбачена ЦК України (статті 387, 388);
закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею;
майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв'язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару) та гарантіями статті 390 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право в інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.
Законність втручання у права ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на майно як кінцевих набувачів земельної ділянки позивачки обумовлена тим, що право власності є конституційним правом особи і ОСОБА_1 як законний власник не втрачає права власності на належне їй майно, якщо воно вибуло з її володіння без належної на те законної підстави, не з її волі.
Легітимною метою (виправданістю втручання) є необхідність захисту гарантованого Конституцією України права ОСОБА_1 як законного власника, майно якого вибуло з його володіння не з його волі на підставі сфальшованих документів.
Метою позову ОСОБА_1 є саме витребування земельних ділянок, що перебувають у незаконному володінні ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , і знесення самочинного будівництва, що простежується з усіх пояснень позивачки, наданих під час розгляду справи по суті, та випливає з доводів її касаційної скарги.
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що за встановлених обставин поведінка позивачки не викликала сумнівів у її чесності та сумлінності. У позивачки не було внутрішньої волі на відчуження належної їй земельної ділянки, результат її волевиявлення є сфальшованим, отже, існують підстави для витребування земельних ділянок, сформованих за наслідком поділу земельної ділянки ОСОБА_1 , на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Оцінюючи пропорційність втручання у права відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 щодо витребування у них земельних ділянок та дотримання при цьому балансу інтересів сторін, суд першої інстанції також урахував, що поведінка ОСОБА_3 за обставин справи не була відкритою, чесною та такою, що поважає інтереси іншої сторони. Зокрема, ОСОБА_3 , дізнавшись у 2016 році про те, що документи на земельну ділянку підроблені, застосував приватноправові конструкції з метою унеможливлення повернення спірної земельної ділянки її законному володільцю, зокрема поділ земельної ділянки і відчуження однієї із новостворених земельних ділянок на користь свого сина ОСОБА_4 за безвідплатним договором.
Зі всією очевидністю можна стверджувати, що дії ОСОБА_3 з поділу спірної земельної ділянки були спрямовані на створення істотних перешкод на випадок пред'явлення віндикаційного позову щодо її витребування. Такий висновок є спроможним з огляду на існування кримінального провадження, про яке були обізнані ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а також з огляду на брак інших об'єктивних підстав для вчинення цієї дії у період здійснення досудового розслідування, оскільки ОСОБА_3 не мав перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою до її поділу. Не встановлено перешкод і в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_4 як близьким родичем ОСОБА_3 .
Крім того, ОСОБА_4 міг передбачити наслідки своїх дій, прийнявши у дар одну з новостворених земельних ділянок після поділу спірної, і своєї подальшої поведінки зі зведення житлових та допоміжних будівель та оформлення прав на них.
Водночас у разі витребування нерухомого майна від ОСОБА_4 і ОСОБА_3 як кінцевих набувачів на користь ОСОБА_1 як законного власника законодавство України надає таким набувачам додаткові ефективні засоби юридичного захисту, зокрема, передбачені статтями 390, 661 ЦК України, про що правильно зазначив місцевий суд.
Верховний Суд зауважує, що отримання земельної ділянки безоплатно не виключає можливості визнання порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує право мирно володіти своїм майном (рішення ЄСПЛ від 11 січня 2024 року у справі «Шмакова проти України» («Shmakova v. Ukrainе»), заява № 70445/13, пункт 20; від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» («Kryvenkyy v. Ukraine»), заява № 43768/07, пункт 46).
Тому витребування земельних ділянок на користь позивачки не перешкоджає ОСОБА_3 отримати із винних осіб компенсацію у зв'язку із втратою майна на підставі статті 661 ЦК України, і ОСОБА_4 , який набув земельну ділянку безоплатно, відшкодувати необхідні витрати на утримання, збереження майна у порядку, визначеному статтею 390 ЦК України, зокрема і у межах вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні, яке перебуває на розгляді у Подільському районному суді міста Києва (справа № 758/15136/18).
З матеріалів справи убачається, що відповідачі заявили цивільні позови у кримінальному провадженні з метою відшкодування завданих їм збитків винними особами.
Водночас за обставин цієї справи ОСОБА_1 як законний володілець позбавлена можливості захистити своє право власності на земельну ділянку в інший спосіб, ніж її витребування, на що не звернув уваги апеляційний суд.
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками місцевого суду, що витребування земельних ділянок у ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь позивачки за встановлених обставин є повністю пропорційним втручанням у їх право власності, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Щодо правомірності зобов'язання ОСОБА_4 знести житловий будинок із господарськими спорудами, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).
Зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц),зокрема заявити позов про демонтаж / знесення спорудженого на земельній ділянці об'єкта нерухомого майна.
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Керуючись принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).
Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню у тих випадках, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 642/7110/15-ц).
У справі, що переглядається, встановлено, що спірні будівлі зведено на земельній ділянці, що належить позивачці, яка волевиявлення на таку забудову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не надавала, отже, вказане будівництво є самочинним, про що правильно виснував суд першої інстанції.
ОСОБА_1 як законний власник спірної земельної ділянки заявила позовну вимогу про знесення житлового будинку із господарськими будівлями, які незаконно зведені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на її земельній ділянці, право власності на які за ОСОБА_4 вона не визнає, що відповідно до актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у наведеній постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, є належним способом захисту її порушеного права.
Позивачка у позовній заяві та під час розгляду справи стверджувала про необхідність саме знесення самочинно побудованого майна на її земельній ділянці, повідомляла суд про свої наміри використовувати земельну ділянку за призначенням для побудови будинку на цій земельній ділянці, що є неможливим без знесення самочинного будівництва.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого суду, що у цій справі підстави для знесення самочинного будівництва, зведеного на земельній ділянці ОСОБА_1 є доведеними, оскільки обґрунтовані належними доказами.
Щодо оцінки судом першої інстанції критеріїв правомірного втручання у права ОСОБА_4 на повагу до житла (пункт 2 статті 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) під час задоволення позову в частині вимоги про знесення Верховний Суд ураховує таке.
Оцінюючи добросовісність дій ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у частині зведення житлового будинку із господарськими спорудамина земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, суд першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про пропорційність втручання у право ОСОБА_4 на майно та знесення самочинного будівництва.
На переконання місцевого суду, поведінка відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 свідчить про те, що вони були обізнані про незаконність вибуття земельної ділянки із власності позивачки, проте свідомо вчинили дії щодо зведення житлової забудови із господарськими будівлями задля уникнення можливості витребування земельної ділянки позивачкою за результатами вирішення спору.
Місцевий суд оцінив пропорційність втручання у право відповідача ОСОБА_4 на нерухоме майно, зведене ним на земельній ділянці, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, урахував баланс інтересів сторін, їх поведінку, зокрема позицію позивачки щодо необхідності знесення самочинного майна.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що знесення зведеного ОСОБА_4 нерухомого майна не є надмірним тягарем для нього як особи, яка здійснила самочинне будівництво на чужій земельній ділянці.
До того ж Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.
Установивши, що доказів використання ОСОБА_4 зведених будівель як житла матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується, що за встановлених обставин цієї справи та досліджених судами доказів, наявних правомірних підстав для задоволення позову про витребування земельних ділянок на користь позивачки, суд першої інстанції правильно виснував про задоволення позову також і в частині зобов'язання ОСОБА_4 знести житловий будинок із господарськими спорудами.
Тому рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у витребуванні в кінцевих набувачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спірної земельної ділянки на користь позивачки та зобов'язання ОСОБА_4 відновити земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, шляхом знесення житлового будинку, господарської будівлі, вигрібної ями та свердловини, що на ній розташовані, необхідно скасувати із залишенням рішення суду першої інстанції в цій частині в силі.
Щодо інших позовних вимог, які заявлені позивачкою, то Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні цих позовних вимог з огляду на їх неефективність.
Апеляційний суд належно мотивував свої висновки у цій частині вирішення позовних вимог, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23)).
Отже, постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення інших позовних вимог (крім вимог про витребування у ОСОБА_3 і ОСОБА_4 земельних ділянок та зобов'язання ОСОБА_4 знести нерухоме майно) необхідно залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
У частинах першій, другій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61?39028св18) викладено висновок, що розподіл судових витрат, зокрема й понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
За результатами касаційного розгляду справи касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про витребування на користь позивачки з незаконного володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 земельних ділянок, що утворились внаслідок поділу земельної ділянки позивачки (дві майнові вимоги), та про зобов'язання ОСОБА_4 відновити земельну ділянку шляхом знесення будівель (одна немайнова вимога)скасовано, залишено в силі в цій частині рішення місцевого суду, яким задоволено зазначені вимоги. У частині вирішення решти дев'яти немайнових вимог залишено постанову апеляційного суду без змін.
Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд не здійснив розподілу судових витрат.
З урахуванням наведеного необхідно розподілити судові витрати за результатами касаційного розгляду справи пропорційно до розміру задоволених позовних вимог і з урахуванням понесених витрат сторін у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір, ставка якого становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1 921,00 грн.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір, ставка якого становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
У суді першої інстанції за подання у 2019 році позовної заяви ОСОБА_1 судовий збір підлягав сплаті як за дві вимоги майнового характеру та десять вимог немайнового характеру.
За подання позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 27 662,40 грн, з яких: за дві вимоги майнового характеру 19 210,00 грн (9 605,00 грн (1% ціни позову, але не більше 5 х 1 921,00 грн) х 2) з розрахунку максимального розміру судового збору за одну майнову вимогу (погоджуючись із таким розміром, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розрахували і сплатили судовий збір за подання апеляційних скарг); за десять вимог немайнового характеру - 7 684,00 грн (768,40 грн (0,4 х 1 921,00 грн) х 10), надлишково сплативши за одину вимогу немайнового характеру 768,40 грн (0,4 х 1 921,00 грн).
За результатами розгляду справи в суді першої інстанції позов задоволено частково. Задоволено дві майнові вимоги та дев'ять немайнових вимог. У задоволенні однієї немайнової вимоги відмовлено.
Подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 оскаржили його повністю.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 41 493,60 грн (27 662,40 грн х 150 %) за дві вимоги майнового характеру, одинадцять вимог немайнового характеру, надлишково сплативши за одну вимогу майнового характеру та дві вимоги немайнового характеру 16 712,70 грн ((9 605,00 грн + (2 х 768,40 грн)) х 150 %).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_4 сплатив судовий збір у розмірі 41 493,60 грн (27 662,40 грн х 150 %) за дві вимоги майнового характеру, одинадцять вимог немайнового характеру, надлишково сплативши за одну вимогу майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру 15 560,10 грн ((9 605,00 грн + 768,40 грн) х 150 %).
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу, апеляційні скарги задовольнив частково, рішення суду першої інстанції скасував повністю та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 оскаржила постанову суду апеляційної інстанції до Верховного Суду повністю, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції повністю.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 55 324,80 грн, з яких: за дві вимоги майнового характеру 38 420,00 грн (9 605,00 грн х 2 х 200 %); за десять вимог немайнового характеру 15 368,00 грн (768,40 грн х 10 х 200 %); сплатила надлишково за одину вимогу немайнового характеру 1 536,80 грн (768,40 грн х 200 %).
За результатами касаційного розгляду справи Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про витребування на користь позивачки з незаконного володіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 земельних ділянок, що утворились внаслідок поділу земельної ділянки позивачки (дві майнові вимоги), та про зобов'язання ОСОБА_4 відновити земельну ділянку шляхом знесення будівель (одна немайнова вимога)скасував, залишивши в силі в цій частині рішення місцевого суду, яким задоволено зазначені вимоги. У частині вирішення решти дев'яти немайнових вимог залишив постанову апеляційного суду без змін.
Тому з огляду на часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 підлягають розподілу судові витрати, понесені заявницею та відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , за результатами розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій пропорційно до задоволених вимог.
Отже, витрати, понесені ОСОБА_1 за подання позовної заяви в суді першої інстанції, підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_3 у розмірі 9 605,00 грн, з ОСОБА_4 - 10 373,40 грн, в іншій частині судові витрати покладаються на ОСОБА_1 .
Витрати, понесені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за подання апеляційних скарг у суді апеляційної інстанції, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 7 684,00 грн, на користь ОСОБА_4 - 6 915,60 грн, в іншій частині судові витрати покладаються на ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Понесені ОСОБА_1 за подання касаційної скарги в суді касаційної інстанції витрати підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_3 у розмірі 19 210,00 грн, з ОСОБА_4 - 20 745,80 грн, в іншій частині судові витрати покладаються на ОСОБА_1 .
У частині десятій статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Тому на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у судах першої та касаційної інстанцій, з ОСОБА_3 у розмірі 28 815,00 грн (9 605,00 грн + 19 210,00 грн), з ОСОБА_4 - 31 119,20 грн (10 373,40 грн + 20 745,80 грн).
Водночас з урахуванням того, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, понесені цими відповідачами у суді апеляційної інстанції, та відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати (різниця) зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а саме з ОСОБА_3 у розмірі 21 131,00 грн (28 815,00 грн - 7 684,00 грн) і з ОСОБА_4 - 24 203,60 грн (31 119,20 грн - 6 915,60 грн).
Верховний Суд також зазначає, що за змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Сторони у справі, які надлишково сплатили судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційної скарг, не позбавлені права звернутися до суду, до якого сплачено судовий збір, із вказаним клопотанням.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 також заявила клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 55 000,00 грн.
На підтвердженняпонесених витрат надала такі докази: додаток від 09 лютого 2024 року № 2 до договору від 06 квітня 2023 року № 03-ФО/2023, ордер від 06 квітня 2023 року № 03-ФО/2023 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду адвокатом Білоуськом І. В. (Адвокатське об'єднання «КАНОНИ ПРАВА»), копію рахунка на оплату від 09 лютого 2024 року № 2, платіжну інструкцію від 05 березня 2024 року № 0.0.3508270525.1.
Відповідач ОСОБА_3 згідно з рекомендованим повідомленням про вручення отримав касаційну скаргу з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу 27 березня 2024 року, проте на час розгляду справи судом касаційної інстанції клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачки не подавав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.
Відповідач ОСОБА_4 , ознайомившись зі змістом касаційної скарги та клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, 25 квітня 2024 року подав відзив на касаційну скаргу, який не містить доводів у частині обґрунтування зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачки або неспівмірності таких витрат. Клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачки на час розгляду справи судом касаційної інстанції не подавав.
Верховний Суд вважає, що необхідно частково задовольнити клопотання ОСОБА_1 з огляду на таке.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до додатка від 09 лютого 2024 року № 2 до договору від 06 квітня 2023 року № 03-ФО/2023 сторони взаємно погодили та визначили, що розмір гонорару Адвокатського об'єднання є фіксованим і становить 55 000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією від 05 березня 2024 року № 0.0.3508270525.1 ОСОБА_1 оплатила 55 000,00 грн гонорару адвоката відповідно до додатка від 09 лютого 2024 року № 2 до договору від 06 квітня 2023 року № 03-ФО/2023.
Колегія суддів зазначає, що згідно з матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Білоуськом І. В. у цій справі послуг з підготовки та подання касаційної скарги (31 арк.).
Верховний Суд, оцінюючи доводи заявниці на підтвердження підстав для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, ураховує реальність таких витрат, а саме наявність доказів, що підтверджують надання (дійсність) та оплату адвокатських послуг, їх необхідність (неодмінність) та обсяг, достатню складність справи з огляду на кількість позовних вимог, учасників справи, обсяг матеріалів справи, особливості правовідносин і специфіку предмета спору (земельна ділянка) та пропорційність задоволених вимог (три позовні вимоги з дванадцяти, заявлених позивачкою).
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не повністю відповідають критерію розумності їхнього розміру з урахуванням часткового задоволення касаційної скарги та пропорційності задоволених позовних вимог, тому заявлений позивачкою розмір судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 10 000,00 грн та стягненню пропорційно з відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 5 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи наведене:
оскаржувана постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417, та з незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, про зобов'язання ОСОБА_4 відновити земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, шляхом знесення житлового будинку, господарської будівлі, вигрібної ями та свердловини, що розташовані на цій земельній ділянці, підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в цій частині в силі;
в іншій частині оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін;
підлягають розподілу витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Керуючись статтями 137, 141, 400, 409, 410, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Білоусько Ігор Володимирович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у частині вирішення позовних вимог про витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:01:063:0417, та з незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, про зобов'язання ОСОБА_4 відновити земельну ділянку, кадастровий номер 3210600000:01:063:0416, шляхом знесення житлового будинку, господарської будівлі, вигрібної ями та свердловини, що розташовані на цій земельній ділянці, скасувати, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2023 року в цій частині залишити в силі.
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 21 131 (двадцять одну тисячу сто тридцять одну) грн 00 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 24 203 (двадцять чотири тисячі двісті три) грн 60 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у загальному розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп., по 5 000,00 (п'ять тисяч) грн 00 коп. з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий СуддіІ. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік