19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 761/22150/19
провадження № 61-17946св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача -Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Білич І. М., Лапчевської О. Ф.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»),
у якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову просив:
? стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь невиплачені кошти
в сумі 66 027,44 грн та в сумі 15 015,30 доларів США;
? зобов'язати відповідача сплатити йому за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та на суму вкладів 15 015,30 доларів США;
? стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь штрафні санкції, а саме три проценти річних за користування грошовими коштами в сумі 66 027,44 грн у розмірі
7 408,46 грн, три проценти річних за користування грошовими коштами в сумі
15 015,30 доларів США у розмірі 40 804,50 грн, інфляційні збитки за невиплату грошових коштів у сумі 66 027,44 грн у розмірі 29 256,56 грн.
Позов мотивовано тим, що 17 лютого 2016 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його тітки ОСОБА_2 та став власником грошових коштів у сумі 66 027,44 грн та 15 015,30 доларів США, які знаходилися на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк».
Після звернення до відповідача ОСОБА_1 відмовлено у виплаті зазначених коштів із посиланням на наявність у нього перед банком дебіторської заборгованості. Позивач зазначав, що у нього відсутні будь-які грошові зобов'язання перед відповідачем, оскільки він не є клієнтом банку, не перебуває з ним у договірних відносинах та не є його боржником, утім відповідач безпідставно стверджував, що він завдав йому матеріальної шкоди під час роботи в АТ КБ «ПриватБанк».
Суди розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 травня 2020 року позов задовольнив та стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :
невиплачені за договорами банківських вкладів грошові кошти в сумі 66 027,44 грн та в сумі 14 965,30 доларів США, проценти за договорами банківських вкладів у розмірі 38 314,27 грн та у розмірі 4 035,38 доларів США;
три проценти річних за період з 22 лютого 2016 року до 18 листопада 2019 року в сумі 48 103,46 грн;
судовий збір у розмірі 4 704,90 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що внаслідок смерті вкладника ОСОБА_2 обов'язок банку нараховувати проценти на суму вкладу не припиняється, а входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцю.
Безпідставним є посилання відповідача на положення пункту 1.1.3.2.12 Умов та правил надання банківських послуг, оскільки його приписи стосуються договірних правовідносин за договором кредиту та не розповсюджуються на спірні правовідносини. Відсутність обов'язку позивача зі сплати відповідачу завданих збитків встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, тому підлягає обов'язковому врахуванню, виходячи із принципу правової визначеності. Оскільки відповідач не виконував свій обов'язок із виплати позивачу суми вкладів та процентів за договорами, то такі суми підлягають стягненню разом із трьома процентами річних за заявлений позивачем період прострочення виконання зобов'язання.
Печерський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 14 грудня
2020 року стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму інфляційних втрат у розмірі 29 256,56 грн за період з 22 лютого 2016 року до
18 листопада 2019 року.
Суд першої інстанції керувався наявністю підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України про відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Київський апеляційний суд постановою від 14 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних в сумі 48 103, 46 грн змінив, визначивши суму до стягнення у розмірі 38 544, 16 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції змінив у частині суми інфляційних втрат, визначивши суму стягнення у розмірі 18 348, 90 грн. В іншій частині рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції не застосував позовну давність та не зазначив мотивів неприйняття такої заяви відповідача, стягнувши
з нього в заявленому позивачем розмірі збитки від інфляції та три проценти річних за прострочення грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 38 544,16 грн процентів річних та 18 348,90 грн інфляційних втрат за період з 18 листопада 2016 року до 18 листопада 2019 року, тобто в межах позовної давності.
Доводи відповідача про те, що банк правомірно здійснив відповідне списання заборгованості із успадкованих позивачем коштів, оскільки таке право банку передбачено Умовами і правилам надання банківських послуг, апеляційний суд відхилив. У матеріалах справи відсутній примірник договору банківських послуг,
у тому числі укладений між сторонами 09 жовтня 2013 року, а Умови і правила надання банківських послуг, які не підписані позивачем, не є складовою укладених між сторонами договорів. Суд першої інстанції правильно вважав, що списання успадкованих позивачем грошових коштів із його рахунку є незаконним, оскільки відповідач не надав доказів про існування обставин, які б давали йому право на таке списання, а тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу банківський вклад разом із нарахованими процентами.
Посилання на те, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив зобов'язати відповідача сплатити йому проценти на суми вкладів, а не стягнути їх, апеляційним судом не взяті до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Після зміни підстав позову та збільшення позовних вимог представник позивача подала до суду уточнений розрахунок процентів за договорами банківського вкладу та стягнення з відповідача в примусовому порядку на користь ОСОБА_1 процентів у розмірі 38 314,27 грн та у розмірі 4 035,38 доларів США, що задоволено судом першої інстанції. Вказані суми обраховані стороною позивача у письмових розрахунках, перевірені місцевим судом, розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем, а також не викликає сумніву в їх правильності й обґрунтованості.
Отже, твердження відповідача про наявність у нього права здійснити списання грошових коштів без погодження здійснення цієї операції із власником рахунку та вихід суду першої за межі пред'явлених позивача вимог є необґрунтованими.
У травні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
Верховний Суд постановою від 01 вересня 2023 року касаційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 процентів за договорами банківського вкладу скасував та у цій частині передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення невиплачених за договорами банківського вкладу грошових коштів, процентів річних та інфляційних втрат рішення Печерського районного суду
м. Києва від 13 травня 2020 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2020 року в незмінених апеляційним судом частинах, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишив без змін.
Передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 процентів за договорами банківського вкладу, Верховний Суд керувався тим, що представник позивача звернулася до суду із заявою про зміну підстави позову, в якій, зокрема, просила зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та проценти на суму вкладів 15 015,30 доларів США.
17 березня 2020 року представник позивача подала до суду розрахунок, в якому, зокрема, визначено розмір процентів за договорами банківського вкладу
відповідно 38 314,27 грн та 4 035,38 доларів США.
За таких обставин, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти за договорами банківського вкладу у розмірі 38 314,27 грн та 4 035,38 доларів США відповідно до розрахунку від 17 березня 2020 року, суди вийшли за межі позовних вимог та не навели для цього належних мотивів, зокрема, що заявлена позивачем вимога суперечить закону та/або не є ефективною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 10 лютого 2023 року позов задовольнив частково.
Зобов'язав АТ КБ «Приватбанк» сплатити ОСОБА_1 за період із 30 січня 2016 року до 16 лютого 2022 року проценти за банківськими вкладами у розмірі 54 771,54 грн та за період з 30 січня 2016 року до 20 лютого 2022 року проценти за банківськими вкладами у розмірі 5 826,55 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог - відмовив.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 17 лютого 2016 року, листом АТ КБ «Приватбанк» від 29 січня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160113/0333 підтверджено наявність грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться на рахунках померлої ОСОБА_2 у банківській установі, а тому дійшов висновку, що період нарахування процентів за договорами банківського вкладу починається з наступного дня після такого повідомлення та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям.
Враховуючи надані представником позивача 26 січня 2023 року відомості щодо виконання судового рішення у цивільній справі та повернення суми грошового вкладу ОСОБА_1 , (т. 2, а. с. 145-146) виплата грошових коштів у розмірі 126 987,27 грн (вклад у гривні) відбулася 17 лютого 2022 року, а грошових коштів у сумі 418 749, 90 грн (вклад у доларах США) - 21 лютого 2022 року, та дійшов висновку, що датою закінчення періоду, за який підлягають до стягнення проценти, є відповідно 16 лютого 2016 року (вклад у гривні) та 20 лютого 2022 року (вклад у доларах США).
Здійснюючи розрахунок суми боргу, суд першої інстанції зазначив, що з 30 січня 2016 року до 16 лютого 2022 року за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070260619300, (вклад у гривні) діяла процентна ставка 21 % річних за фактичну кількість днів на суму вкладу 30 000,00 грн. Тому відсотки за період з 30 січня 2016 року до 16 лютого 2022 року з розрахунку 21 % річних становлять суму у розмірі 19 064,00 грн (30 000 грн х 21 % х 2209 днів / 365 днів у році / 2 (1/2 частки від спадщини)).
Згідно з договором банківського вкладу № SAMDN25000712924055, відсотки за період із 30 січня 2016 року до 16 лютого 2022 року з розрахунку 16 % річних на суму вкладу 40 000,00 грн становлять суму у розмірі 19 367 грн (40 000 грн х 16 % х 2209 днів / 365 днів у році / 2 (1/2 частки від спадщини)).
Відповідно до договору банківського вкладу № SAMDN25000713668110 відсотки за період із 30 січня 2016 року до 20 лютого 2022 року з розрахунку 9 % річних на суму вкладу 15 000 доларів США становлять суму у розмірі 4 092,53 доларів США
(15 000,00 доларів США х 9 % х 2213 днів / 365 днів у році / 2 (1/2 частки від спадщини)).
За договором банківського вкладу № SAMDN25000733792497 відсотки за період
з 30 січня 2016 року до 16 лютого 2022 року з розрахунку 18 % річних на суму вкладу 30 000,00 грн становлять суму у розмірі 16 340,54 грн (30 000,00 грн х 18 % х 2209 днів / 365 днів у році / 2 (1/2 частки від спадщини)).
Згідно з договором банківського вкладу № SAMDN01000724492406 відсотки за період з 30 січня 2016 року до 20 лютого 2022 року з розрахунку 8 % річних на суму вкладу 7 150 доларів США становлять суму у розмірі 1 734,02 доларів США (7 150,00 доларів США х 8 % х 2213 днів / 365 днів у році / 2 (1/2 частки від спадщини)).
Також суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення відсотків за депозитним картковим рахунком від 29 травня 2014 року № НОМЕР_1 , залишок - 0,44 грн; від 24 листопада 2011 року за депозитним картковим рахунком № НОМЕР_2 , залишок - 15 608,07 грн, оскільки ці договори відсутні в матеріалах справи, позивачем та його представником копії чи оригінали вказаних правочинів не надані, а тому визначити відсоткову ставку за вказаними депозитними картковими рахунками неможливо за їх відсутності.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу Сокуренка Є. С., який діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року скасував та ухвалив у справі нове судове рішення.
Зобов'язав АТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027, 44 грн та суму вкладів 14 965,30 доларів США.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, керувався тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір під час нового судового розгляду, вийшов за межі позовних вимог та з власної ініціативи провів відповідні нарахування і зобов'язав АТ КБ «Приватбанк» сплатити на користь ОСОБА_1 за період з 30 січня 2016 року до 16 лютого 2022 року проценти за банківськими вкладами у розмірі 54 771,54 грн та за період із 30 січня 2016 року до 20 лютого 2022 року 5 826,55 доларів США. Отже, визначивши суми процентів, які підлягають до сплати АТ КБ «Приватбанк», суд установив конкретний розмір грошових коштів відповідно до валют вкладів, проте вимога про це у позові ОСОБА_1 відсутня. Апеляційний суд вказав, що зі змісту позовних вимог відомо, що позивач не наводив відповідні розрахунки процентів за вкладами та не визначав суми грошових коштів, що підлягають йому до сплати, а просив лише зобов'язати банк сплатити йому проценти за вкладами. Тобто суд першої інстанції під час ухвалення рішення, не дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства та за відсутності правових підстав вийшов за межі позовних вимог, не здійснив розгляд справи з урахуванням змісту позову та на власний розсуд і за власною ініціативою прийняв у справі рішення, про ухвалення якого позивач не заявляв.
Крім цього, апеляційний суд вказав, що відмовляючи у позові в частині зобов'язання банку щодо стягнення процентів за депозитним картковим рахунком від 29 травня 2014 року № НОМЕР_1 , залишок - 0,44 грн, та від 24 листопада 2011 року за депозитним картковим рахунком № НОМЕР_2 , залишок - 15608,07 грн, місцевий суд виходив із відсутності у справі указаних договорів. Водночас місцевий суд дійшов таких висновків всупереч положень частини четвертої статті 82 ЦПК України та залишив поза увагою обставини, встановлені рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року, що набрало законної сили, яким доведено заборгованість банку перед позивачем за договорами банківських вкладів, відкритих в іноземній валюті, в сумі 14 965,30 доларів США та 66 027,44 грн, у тому числі й з урахуванням залишків на карткових рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів, а саме процентів за договорами на суму вкладів 66 027,44 грн та на суму вкладів 14 965,30 доларів США.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Заявник зазначає, що позивач звернувся до банку 26 квітня 2016 року із заявою про видачу йому частини успадкованих вкладів, чим достроково змінив строк дії договорів та порядок нарахування процентів, розірвавши їх, отже з моменту звернення позивача з такою заявою зобов'язання за договором припинилися, подальше нарахування процентів є безпідставним, тому апеляційний суд у порушення норм закону зобов'язав відповідача сплатити позивачу за період
з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів, оскільки після 29 квітня 2016 року проценти
не підлягають нарахуванню. Таким чином, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/11919/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15.
Позивач 17 лютого 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину та письмово 29 квітня 2016 року звернувся до банку з вимогою про виплату успадкованих коштів за договорами депозитних рахунків, тому заявник стверджує про припинення між сторонами правовідносин. За таких обставин апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 320/5115/17.
Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції зобов'язав сплатити позивачу проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та на суму вкладів 14 965,30 доларів США, однак не мотивував з яких складових вираховуються ці суми. Так, сума у розмірі 66 027,44 грн включає в себе суму відсотків у розмірі 15 608,07 грн, які зараховувалися на картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий для зарахування відсотків за депозитним договором від 14 березня 2013 року № SAMDN250000733792497, тому нарахування на цю суму відсотків є безпідставним. Так само і щодо відсотків у розмірі 0,44 грн, які знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_1 .
Позивач обрав спосіб захисту, який не передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, а апеляційний суд необґрунтовано застосував неналежний (неефективний) спосіб захисту та задовольнив позов шляхом зобов'язання відповідача сплатити проценти за вкладами, які розірвані в односторонньому порядку. Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 910/16744/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 910/1972/17, від 23 травня 2019 року у справі № 920/301/18, від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 902/377/19, від 02 квітня 2020 року у справі № 910/7160/19.
На зазначене суд апеляційної інстанції не звернув уваги та в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.
Вирішуючи питання про зобов'язання банку сплатити проценти за певний період за договором банківського вкладу, суду необхідно встановити факт укладення відповідного договору в письмовій формі, з'ясувати факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів, що судом першої інстанції зроблено не було. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 756/420/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11226/18, постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-109цс17.
Додатково зазначає, що посилання апеляційного суду на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року з урахуванням додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року, ухвалених у цій справі, за якими визнано доведеною підставу для стягнення
коштів з банку на користь ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки таким рішенням уже стягнуто з відповідача кошти, які набуті позивачем у порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 на суму 66 027,44 грн та 14 965,30 доларів США.
Інший учасник справи не скористався правом подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частині другої статті
389 ЦПК України.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2
17 лютого 2016 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сизоненко Д. В. видав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , згідно з яким її племінник ОСОБА_1 успадкував 1/2 частку грошових вкладів з відповідними процентами та нарахованою компенсацією, що знаходяться в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунках:
- картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий 29 травня 2014 року, залишок 0,44 грн;
- депозитний картковий рахунок № НОМЕР_2 , відритий 24 листопада 2011 року, залишок 15 608,07 грн;
- депозитний договір від 11 вересня 2014 року № SAMDNWFD0070260619300, рахунок № НОМЕР_3 , залишок 37 756,41 грн;
- депозитний договір від 16 листопада 2010 року № SAMDN25000712924055, рахунок № НОМЕР_4 , залишок 48 689,11 грн;
- депозитний договір від 13 січня 2011 року № SAMDN25000713668110, рахунок
№ 26355608375818, залишок 18 624,04 доларів США, що становило 503 221,56 грн за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 17 лютого 2016 року;
- депозитний договір від 14 березня 2013 року № SAMDN25000733792497, рахунок № 26353618785713, залишок 30 001,29 грн;
- депозитний договір від 23 вересня 2012 року № SAMDN80000729065649, пролонгований з договору № SAMDN01000724492406, рахунок № 26301614708194, залишок 8 788,62 доларів США, що становило 237 468,51 грн за офіційним курсом НБУ станом на 17 лютого 2016 року;
- депозитний договір від 11 вересня 2014 року № SAMDNWFD0070260639100, рахунок № 26303626054083, залишок 2 517,94 дол. США, що становило 68 034,73 грн за офіційним курсом НБУ станом на 17 лютого 2016 року.
Позивач у порядку спадкування за законом після смерті своєї тітки набув право власності на грошові кошти у складі спадщини на загальну суму 66 027,44 грн та 14 965,30 доларів США.
У листі АТ КБ «ПриватБанк» від 26 травня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160506/5500 на звернення ОСОБА_1 від 29 квітня 2016 року щодо виплати грошових сум як спадщини з рахунків ОСОБА_2 та роз'яснення щодо виникнення дебіторської заборгованості повідомив, що за позивачем у банку рахується дебіторська заборгованість, яка виникла на підставі порушення ним наказу від 15 травня 2009 року № PR-2009-184 «Зміни в технології вилучення автомобілів», що виразилося в незаконному відчуженні від імені банку, без проведення аукціону автомобіля, видачі його з майданчика банку без оплати його вартості і заподіянні збитків АТ КБ «ПриватБанк» на суму 114 636 грн. У випадку, якщо ОСОБА_1 не погасить дебіторську заборгованість, банк має право списати її з рахунків, які входять до спадщини, або взагалі вилучити будь-яке інше майно, що належить йому, достатнє для погашення заборгованості у позасудовому порядку.
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 21 червня 2018 року у справі
№ 520/1226/14-ц, яке набрало законної сили, за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків у сумі 166 650,00 грн відмовив у задоволенні позовних вимог.
Також встановлено, що 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну підстави позову, в якій, зокрема, просив зобов'язати
АТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів: 1) проценти на суму вкладів 66 027,44 грн; 2) проценти на суму вкладів 15 015,30 доларів США.
За відомостями, наданими представником позивача щодо виконання судового рішення у цій справі та повернення суми грошового вкладу, ОСОБА_1
17 лютого 2022 року виплачено грошові кошти у розмірі 126 987,27 грн (вклад
у гривні), а 21 лютого 2022 року грошові кошти у сумі 418 749, 90 грн (вклад
у доларах США) (т. 2, а. с. 145-146).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Предметом перегляду в суді касаційній інстанції є вимоги позивача про зобов'язання відповідача сплатити позивачу грошові кошти за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів за договорами банківського вкладу, а саме процентів на суму вкладів у розмірі 66 027,44 грн та на суму вкладів у розмірі 15 015,30 доларів США. В іншій частині судові рішення не оскаржені, тому відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям постанова суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на таке.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 752/24264/20, провадження № 61-16889св24)
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду від 22 травня
2024 року у справі № 757/3530/20, провадження № 61-18137св23).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20, провадження № 61-2166св24).
Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. У випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17, провадження № 61-18833св21).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 звертався
до АТ КБ «ПриватБанк» 29 квітня 2016 року з листом щодо виплати грошових сум як спадщини з рахунків ОСОБА_2 , про що надано відповідь
АТ КБ «ПриватБанк» від 26 травня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160506/5500.
За таких обставин правовідносини між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» припинилися через два дні з моменту отримання повідомлення щодо виплати грошових сум, тобто 02 травня 2016 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Київський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року скасовуючи рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року та ухвалюючи у справі нове судове рішення яким зобов'язав АТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027, 44 грн та суму вкладів 14 965,30 доларів США не звернув уваги, що з вимогою про припинення договорів банківських вкладів (депозиту) ОСОБА_1 звернувся до
АТ КБ «ПриватБанк» листом від 29 квітня 2016 року щодо виплати грошових сум як спадщини з рахунків ОСОБА_2 , у зв'язку з чим 02 травня 2016 року відносини між сторонами за договорами банківських вкладів припинилися і з цього часу у позивача виникло право на стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, передбачених частиною другою статтею 625 ЦК України.
Отже, Верховний Суд вважає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду в частині зобов'язання відповідача сплатити позивачу за період з 20 грудня 2014 року до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та на суму вкладів 15 015,30 доларів США є помилковими, оскільки зроблені без належного і повного з'ясування усіх обставин справи та надання висновків щодо вказівок, які містяться у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2023 року, зокрема про те, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання сплатити АТ КБ «Приватбанк» на його користь проценти за договором банківського вкладу суперечить закону та/або не є ефективною.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2023 року, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині стягнення
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 процентів за договорами банківського вкладу, вказав, що представник позивача звернулася до суду
із заявою про зміну підстави позову, в якій, зокрема, просила зобов'язати
АТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_1 за період з 20 грудня 2014 року
до моменту фактичного повернення невиплачених коштів проценти на суму вкладів 66 027,44 грн та проценти на суму вкладів 15 015,30 доларів США, таким чином, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти за договорами банківського вкладу у розмірі 38 314,27 грн та 4 035,38 доларів США відповідно до розрахунку від 17 березня 2020 року, суди вийшли за межі позовних вимог та не навели для цього належних мотивів, зокрема, що заявлена позивачем вимога суперечить закону та/або не є ефективною.
Відповідно до частини п'ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Згідно із частиною першою статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Натомість суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не навів висновків щодо вказівок, які містяться в постанові суду касаційної інстанції, зокрема про те, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання сплатити
АТ КБ «Приватбанк» на його користь проценти за договором банківського вкладу суперечить закону та/або не є ефективною.
Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати наведені
у цій постанові висновки, врахувати вказівки, які містяться в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2023 року, зокрема про те, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання сплатити АТ КБ «Приватбанк» на його користь проценти за договором банківського вкладу суперечить закону та/або не є ефективною, розглянути справу у розумний строк з додержанням вимог матеріального і процесуального права, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін спору.
Щодо судових витрат
З урахуванням результату касаційного перегляду розподіл судових витрат здійснюється судом, який постановляє остаточне судове рішення.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська