04 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6067/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні вантажівки» (далі - Товариство, позивач) - Хасін І. Б. (адвокат),
відповідача-1 - Київської обласної військової адміністрації (далі - КОВА, відповідач-1) - Багірова Н.В. (самопредставництво),
відповідача-2 - Київської митниці (далі - Митниця, відповідач-2, скаржник) - Пінчук О.І. (самопредставництво),
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Митниці
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 (головуюча - суддя Борисенко І.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 (головуюча - суддя Сітайло Л.Г., судді Буравльов С.І., Коробенко Г.П.)
у справі за позовом Товариства
до:
1) КОВА;
2) Митниці
про стягнення коштів.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення шкоди.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення шкоди у розмірі 4 060 000,00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок безпідставної відмови у митному оформленні, ввезенні на митну територію України і випуску у вільний обіг тракторів, належних позивачу, а в подальшому неправомірного їх вилучення Митницею та безоплатної передачі військовій частині, відповідно до наказів КОВА, позивачу завдано шкоду у розмірі вартості цих тракторів, яка має бути стягнута у судовому порядку.
2. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 08.10.2024 у цій справі позов задовольнив повністю.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 17.03.2025 у цій справі апеляційну скаргу Митниці задовольнив, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
2.3. Верховний Суд постановою від 08.07.2025 у цій справі касаційну скаргу Товариства задовольнив частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 у справі №910/6067/24 скасував та справу №910/6067/24 передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.4. За результатами нового розгляду Північний апеляційний господарський суд постановою від 25.09.2025 у цій справі апеляційну скаргу Митниці залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Митниця, посилаючися на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Митниця у касаційній скарзі від 06.11.2025 з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що попередні судові інстанції застосували норми права [статтю 17 Закону України «Про оборону України», статтю 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», статтю 353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 1, частину першу статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»] без урахування висновків щодо їх, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц.
4.2. Скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає й про не дослідження судами наявних доказів у справі, на підставі яких встановлюється факт завдання шкоди.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5.1.1. Також, Товариство просило Суд винести окрему ухвалу в порядку частини першої статті 246 ГПК України щодо грубих порушень законодавства та недоліків в діяльності Митниці, зобов'язавши керівників Держмитслужби України та Митниці усунути зазначені порушення у діяльності та провести роз'яснювальну роботу серед своїх працівників з питань порядку застосування законодавства про індивідуальні санкції (в частині відокремлення підсанкційних юридичних осіб від товарів, виготовлених та проданих цими юридичними особами до запровадження санкцій), а також незаконності позбавлення права власності та обмеження прав громадян та юридичних осіб навіть в умовах воєнного стану, крім випадків, прямо передбачених законом та виключно з дотриманням визначеної законом процедури, зокрема, процедури виплати компенсації власнику.
5.1.2. У мотивувальній частині відзиву позивачем вказано таке:
«Орієнтовний розмір витрат Позивача на правову допомогу на стадії касаційного оскарження складає 35 000,00грн. Остаточний розмір цих витрат залежатиме від кількості судових засідань та буде повідомлений Суду у визначені ГПК строки разом з наданням доказів їх понесення».
5.2. Від відповідача-1 відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що:
- Товариством (покупець) і ВАТ "Мінський тракторний завод" (покупець) 16.01.2020 укладено контракт №112/00236091/200010-3 (далі - Контракт), за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти трактори "Беларус", відповідно до кількості, номенклатури та за ціною згідно зі специфікацією №1, що є невід'ємною частиною Контракту;
- згідно з пунктом 2.1 Контракту місцем поставки транспортних засобів є склад МТЗ-EXW, відповідно до правил Інкотермс-2010;
- умови оплати: 100% передплата на розрахунковий рахунок продавця (пункт 3.3 Контракту);
- відповідно до пункту 2.4 Контракту, в редакції додатку від 04.03.2022 №10, пунктом розвантаження товару є митно-ліцензійний склад ADAMPOL S.A./AO Адамполь.Poland.Municipality of Terespol, 21-540 Malaszewicze Male, ul. Celna 21;
- у додатку від 06.12.2021 №8 до Контракту сторони погодили: кількість тракторів - 675 штук; термін відвантаження товару - протягом 150 днів від дати отримання 100% передоплати на розрахунковий рахунок продавця;
- на виконання Контракту, у грудні 2021 року позивач оплатив на рахунок ВАТ "Мінський тракторний завод" партію тракторів у сумі 858 542 221,00 рос. рублів, що підтверджується платіжними дорученнями від 09.12.2021 №000287626, від 10.12.2021 №000287693, від 13.12.2021 №000287815, від 28.12.2021 №000288986;
- трактори доставлені на територію Республіки Польща 15.03.2022, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною №168813, а 06.12.2022, відповідно до CMR від 06.12.2022, на територію України;
- експедитором (ТОВ «ТД Гермес 2021») 08.12.2022 відповідно до укладеного з Товариством договору транспортного експедирування від 25.07.2022 №1/250722, заявки від 02.12.2022 №13, ввезено на територію України до Митного посту "Західний" 4 одиниці тракторів білоруського походження (за ідентифікаційними номерами (VIN): НОМЕР_7, НОМЕР_5, НОМЕР_3, НОМЕР_1), що підтверджується сертифікатом походження товару (форма СТ-1) №BYUA2101094801, паспортами 80-0000010 ПС, 245-0000100ПС;
- уповноваженою особою позивача (ТОВ "Велес Брок") 08.12.2022 до відділу митного оформлення митного поста "Західний" подано електронну митну декларацію №22UA100100045182U5, а також форма МД-6 (доповнення до вказаної митної декларації);
- позивач 15.12.2022 отримав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100100/2022/001180, відповідно до якої відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів у зв'язку з тим, що згідно зі статтею 256 Митного кодексу України (далі - МК України), Закону України "Про санкції", Указу Президента України від 19.10.2022 №726/2022 "Про рішення РНБОУ від 19.10.2022 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" введено санкції відносно ВАТ "Мінський тракторний завод". Також зазначено, що митне оформлення та випуск у вільний обіг продукції ВАТ "Мінський тракторний завод" неможливе, у зв'язку з повним припиненням торгівельних операцій з цим товариством;
- Товариство 15.12.2022 направило Міністерству фінансів України лист про надання роз'яснення щодо відсутності правових підстав у забороні ввезення товару (транспортних засобів), які належать позивачу на праві власності на митну територію України;
- у відповідь на вказану вимогу, Міністерство фінансів України листом від 29.12.2022 повідомило позивача, що консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань митної справи надаються митними органами;
- також, 22.12.2022 Товариство подало скаргу до Митниці на картку №UA100100/2022/001180 про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;
- позивачем 11.01.2023 отримано рішення щодо розгляду скарги від 05.01.2023 №7.8-4/28.5/8.19/311, відповідно до якого у митному оформленні товару позивачу відмовлено у зв'язку з тим, що згідно з Положенням про митні декларації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450, митний орган, який здійснює митне оформлення, випуск, пропуск товарів через митний кордон України, перевіряє наявність діючих санкцій, застосованих до осіб згідно з законами України, та вживає заходів у межах повноважень, визначених законодавством України з питань митної справи, зокрема, приймає рішення про відмову в митному оформленні, випуску, пропуску товарів через митний кордон України або їх оформлення відповідно до цього Положення;
- Товариство 25.01.2023 звернувся до Державної митної служби України зі скаргою на картку відмови Митниці у прийнятті митної декларації. У відповідь на яку, Державною митною службою України листом від 27.01.2023 вказану скаргу залишено без розгляду, як таку, що подана з порушенням строку;
- за результатами розгляду повторної скарги позивача, Державною митною службою України прийнято рішення від 28.02.2023, яким скаргу на рішення Митниці було залишено без розгляду, з огляду на прийняття Київською митницею обґрунтованого рішення про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;
- у подальшому, 04.04.2024 Митницею листом №7.8-5/21-03/6/5987 направлений КОВА перелік майна, що перебуває на позабалансовому рахунку та знаходиться на складі митниці;
- КОВА 30.04.2024 листами повідомила Митницю, військові частини, що відповідно до Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №1340, з метою виконання службово-бойових завдань протидії збройної агресії російської федерації проти України, прийнято рішення про передачу майна для потреб оборони та національної безпеки, яке перебуває на позабалансовому рахунку та знаходиться на складі Митниці. Разом з вказаним листом направлені накази КОВА від 30.04.2024 №406 та №407, відповідно до яких відповідачем-1 вирішено передати відповідним військовим частинам майно, яке перебуває на позабалансовому рахунку та знаходиться на складі Митниці, згідно з додатком;
- за актами приймання-передавання майна від 03.05.2024 №59/10000/24 та від 03.05.2024 №60/10000/24 передано чотири трактора;
- звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що внаслідок неправомірного вилучення Митницею 4 тракторів, та безоплатною передачею їх відповідно до наказів КОВА військовим частинам, Товариству завдано шкоду у розмірі ринкової вартості цих тракторів у сумі 4 060 000,00 грн, яка має бути відшкодована у порядку статті 1173 ЦК України.
6.2. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та на виконання вказівок суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке.
6.2.1. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, транспортні засоби, а саме: 1) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , рік виготовлення 2022, 2) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_4 , рік виготовлення 2022, 3) трактор колісний Беларус-892.2 шасі/VIN НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_6 , рік виготовлення 2022, 4) трактор колісний Беларус-892.2, шасі/VIN НОМЕР_7 номер двигуна НОМЕР_8, рік виготовлення 2022, передані головним державним інспектором ВМО 1 "Західний", головному інспектору Митниці, відповідно до акта приймання-передачі від 23.01.2023, тобто, Митниця є відповідальною за збереження транспортних засобів позивача та несе передбачену законом відповідальність за їх втрату або пошкодження.
6.2.2. Наказами КОВА від 30.04.2024 №406 та №407 вирішено передати військовим частинам зазначені транспортні засоби, що знаходяться на складі Митниці. У подальшому, трактори VIN: НОМЕР_1 , НОМЕР_3, НОМЕР_7 , НОМЕР_5 , Митницею передані військовим частинам, відповідно до актів приймання-передавання майна від 03.05.2024 №59/10000/24 та від 03.05.2024 №60/10000/24.
6.2.3. Суд апеляційної зазначив, що зі змісту актів від 03.05.2024 №59/10000/24 та №60/10000/24, Митницею 4 транспортні засоби (трактори) безоплатно передані військовим частинам, проте, така передача відбувалась без повідомлення та згоди власника (позивача) цих транспортних засобів, а з матеріалів справи не вбачається, що позивач був позбавлений права власності на спірні трактори, або ці трактори були конфісковані у позивача за рішенням суду.
6.2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що при цьому, до вказаної передачі (03.05.2024), Митниця була достеменно обізнана, що позивач оскаржує рішення митниці про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.12.2022 №UА100100/2022/001180, враховуючи отримання скарг позивача на це рішення митниці, а також листа позивача від 19.04.2024 у відповідь на лист відповідача-2 від 11.04.2024 №7.8-5/21-03/13/6481.
6.2.5. Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обставини щодо протиправності відмови митного органу в прийнятті митної декларації, встановлені рішеннями судів адміністративної юрисдикції у справі №320/7072/23, якими визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.12.2022 №UА100100/2022/001180 та зобов'язано Київську митницю прийняти подану позивачем 08.12.2022 митну декларацію №UА 22UА100100045182115 до митного оформлення і здійснити пропуск товару через митний кордон України.
6.2.6. Суд апеляційної інстанції виснував, що, враховуючи наведене вище, у позивача були відсутні можливості прийняти рішення щодо завершення митних формальностей. При цьому, рішення Митниці про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.12.2022 №UА100100/2022/001180, яке скасовано адміністративним судом, не містить будь-яких роз'яснень вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення (стаття 256 МК України).
6.2.7. Колегія суддів погодилася із судом першої інстанції, що посилання відповідача-2 на Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затверджений постановою Кабміну України від 16.09.2022 №1043 (далі - Порядок №1043), як на підставу вилучення майна без згоди власника, зокрема, що позивач не звертався за тракторами, що зберігаються на складі митниці протягом 90 днів, є безпідставними.
6.2.8. При цьому, відповідно до статті 242 МК України товари, що зберігаються на складах митних органів під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після митного оформлення зазначених товарів, відшкодування витрат митних органів на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів. Також, згідно з частиною третьою пункту 20 Порядку №1043 інформація про наявність майна, яка надсилається до обласної військової адміністрації повинна містити відомості про найменування, первинний документ, статус (підстава переходу у власність держави).
6.2.9. Суд апеляційної інстанції виснував, що пункт 20 вказаного Порядку не передбачає, що будь-яке майно, яке зберігається на складі митниці понад 90 днів, автоматично стає державним і держава автоматично отримує право ним розпоряджатися. Законодавство визначає процедуру, якої має дотриматися держава в особі її уповноважених органів, для вилучення такого майна за наявності для цього достатніх підстав, оформлення його у державну власність та подальшого розпорядження (безоплатної чи оплатної передачі).
6.2.10. Проте, як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідачі здійснили фактичне вилучення належного позивачу майна (4 одиниць тракторів) та подальше їм розпорядження без зміни його правового статусу, але вже від імені держави.
6.2.11. Щодо посилання представників відповідачів на воєнний стан в країні, суд апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, таке:
- суди діють під час воєнного стану та саме суди повинні захищати порушені/невизнані інтереси, права чи обов'язки осіб, порушених/невизнаних в тому числі внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності державних органів;
- майно позивача (транспортні засоби) у встановлений законом спосіб та порядок не було конфісковано та знаходилося на зберіганні Митниці;
- у подальшому, майно позивача вибуло з його володіння унаслідок порушення встановленої законом процедури, через незаконні дії Митниці щодо передачі такого майна іншій особі, всупереч законодавчо закріпленого обов'язку із збереження тимчасово вилученого майна.
6.2.12. Суд апеляційної інстанції виснував, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про порушення права позивача на мирне володіння майном (тракторів).
6.2.13. Колегія суддів погодилася з доводами позивача, що ані законодавство мирного стану, ані законодавство воєнного стану не допускає свавільне вилучення митницею, обласною адміністрацією, РНБО чи Міноборони майна, що перебуває у приватній власності, без повідомлення власника та без дотримання процедури такого вилучення, незалежно від того, чи вважає службовець митниці чи ОВА, що таке майно потрібне для потреб оборони. Відтак, неналежне зберігання відповідачем-2 тракторів та безпідставна передача їх Митницею військовим частинам на підставі наказів відповідача-1, сформованих відповідно до наданої інформації відповідача-2, свідчить про протиправні дії обох відповідачів. Такі протиправні дії відповідачів мали наслідком фактичне позбавлення позивача права власності на 4 одиниці тракторів, що свідчить про наявність складу цивільного правопорушення. Вказане є підставою для відповідальності відповідачів у вигляді відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України, заподіяної позивачу.
6.2.14. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач вправі, при зверненні до суду за захистом свого порушеного права, вибрати спосіб захисту:
- або стягувати збитки у розмірі вартості транспортних засобів;
- або ставити питання про їх повернення.
6.2.15. Суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на тривалий проміжок часу, який минув з дня вилучення транспортних засобів, їх експлуатацію, позивач, на власний розсуд вибрав спосіб захисту (стягнення шкоди у розмірі ринкової вартості тракторів), який відповідає характеру спірних правовідносин та відновить його порушене право.
6.2.16. Стосовно розміру шкоди, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке:
- станом на дату подачі митної декларації №22UA100100045182U5 митною вартістю 4 тракторів зазначено 3 042 044,64 грн;
- проте, оскільки транспортні засоби мають імпортне походження, вартість майна має визначатись з урахуванням його ринкової вартості, що станом на 23.09.2023, враховуючи укладені позивачем договори купівлі-продажу аналогічних тракторів, становить 1 015 000,00 грн за 1 одиницю. Відтак, сумарна ринкова вартість 4 тракторів становить 4 060 000,00 грн;
- з огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з місцевим господарським судом, що вимоги Товариства про стягнення шкоди у вказаній сумі є обґрунтованими.
6.2.17. Суд апеляційної інстанції виснував, що, оскільки, у спірних правовідносинах відповідальною є Держава, то заподіяна шкода у сумі 4 060 000,00 грн стягується з Державного бюджету України.
6.2.18. Суд апеляційної інстанції вказав, що з огляду на наведене, позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню в повному обсязі.
6.2.19. Суд апеляційної інстанції зазначив, що інші доводи апеляційної скарги взяті до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 10.11.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №910/6067/24 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та частини третьої статті 310 ГПК України.
7.2. Суд протокольною ухвалою від 04.12.2025 постановив розглядати клопотання відповідача постановлення окремої ухвали спільно з доводами касаційної скарги та відзиву на неї.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Дослідивши доводи та покликання, викладені у касаційній скарзі у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою Митниці на оскаржувані судові рішення з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, слід закрити, з огляду на таке.
8.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.8. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.9. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.10. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.12. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.13. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.14. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.15. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.16. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного, означеної скаржником та вказаною у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд виходить з такого.
8.17. Предметом судового розгляду у цій справі є стягнення шкоди, заподіяної органами державної влади.
8.17.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок безпідставної відмови у митному оформленні, ввезенні на митну територію України і випуску у вільний обіг тракторів, належних позивачу, а в подальшому неправомірного їх вилучення Митницею та відповідно до наказів КОВА безоплатної передачі військовим частинам, позивачу завдано шкоду у розмірі вартості цих тракторів, яка має бути стягнута у судовому порядку.
8.18. На думку скаржника, при вирішенні спору у цій справі судами попередніх інстанцій мали б враховуватися висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права [статті 17 «Права та обов'язки громадян України у сфері оборони» Закону України «Про оборону України», статті 10 «Фінансування компенсації та заходів з примусового відчуження або вилучення майна» Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», статті 353 «Реквізиція» ЦК України, статтю 1 «Визначення основних термінів», частини першої статті 22 «Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації» Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»], викладені у постанові від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц.
8.19. Предметом судового розгляду у справі № 757/64569/16-ц було стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної позиваці.
8.19.1. Позов мотивовано тим, що:
- позивачка з родиною проживала у власному будинку, а через обстріли позивач зі своєю родиною була вимушена його покинути;
- після звільнення міста Українськими військами його зайняли військовослужбовці Збройних сил України та облаштували у ньому опорний пункт;
- позивачка втратила можливість володіти та користуватись своїм будинком, майном та земельною ділянкою, через зайняття його військовослужбовцями, про що стало їй відомо від сусідів та з відкритих джерел мережі інтернет;
- незважаючи на фактичну мобілізацію (тимчасове зайняття та примусове відчуження) будинку, речей і земельної ділянки позивачки, позивачці було відмовлено у виплаті компенсації за примусово відчужений будинок в умовах мобілізації та особливого стану, тому вона вимушена звернутися до суду з метою отримання компенсації за примусово відчужений будинок, майно та земельну ділянку;
- позивачці було завдано значної моральної шкоди, що мотивовано таким: через зайняття її будинку вона не може повернутися додому, позивачка разом зі своєю родиною вимушена покинути житло та виїхати в Дніпропетровську область, де проживає у родичів та стала на облік як тимчасово переміщена особа; незадовго до початку проведення антитерористичної операції в Україні придбала будинок і земельну ділянку; для цього була вимушена продати квартиру у Донецьку та витратити всі заощадження; вважала, що забезпечить себе житлом у старості, але встигла прожити в новому будинку менше ніж півроку; позивачка у пенсійному віці, залишилася без житла та не в змозі заробити на нове, вимушена істотно змінити умови свого життя, знаходиться у стані постійного стресу та нервозності; моральних страждань позивачці також завдає байдужість держави та відмова у виплаті їй будь-якої компенсації за майно, незважаючи на звернення; додаткових моральних страждань позивачка зазнає через трансляцію по телебаченню та в мережі інтернет її будинку, який використовується у військових цілях; через пережите у позивачки розвинулися гіпертонія, серцева недостатність і нервове виснаження; більше двох років вона позбавлена можливості проживання у комфортних умовах і багатьох особистих речей, унаслідок всього зазначеного позивачці завдано моральну шкоду.
- позивачка вважала, що антитерористична операція (далі - АТО) на подолання агресії Російської Федерації, яка проводилась на території Донецької та Луганської областей з 2014 року, у тому числі й у м. Красногорівці, в якому розташований належний їй будинок, є надзвичайною ситуацією, а тому сам факт перебування військовослужбовців Збройних Сил України в її будинку свідчить про його фактичне примусове відчуження разом із земельною ділянкою;
- з огляду на вказане позивачка вважала, що її майно мобілізоване у зв'язку з надзвичайною ситуацією, яка виникла через АТО на противагу збройній російській агресії, і заявила вимоги про стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
8.19.2. Суд першої інстанції ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні позову.
8.19.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.
8.19.4. Суд першої інстанції зазначив, що правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням, руйнуванням, знищенням майна (у тому числі житла) терористичним актом в період проведення АТО регулюються статтею 41 Конституції України, статтями 319, 321 ЦК України, статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а також Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України). Статтею 86 КЦЗ України передбачено, що пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.
8.19.5. Згідно з частиною десятою статті 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній (аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі №219/11736/16-ц).
8.19.6. Позивачка не зверталась до місцевої державної адміністрації (Донецької обласної державної адміністрації) або органу місцевого самоврядування (Красногорівської міської ради) із пропозицією про добровільну передачу пошкодженого будинку чи про забезпечення її новим житлом замість пошкодженого, маючи намір відновити своє майно, що також підтвердила представниця позивача у судовому засіданні.
8.19.7. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, вказав, що в матеріалах справи відсутні акти про мобілізацію майна або про його примусове відчуження, відсутнє звернення позивачки до відповідних органів з питанням про компенсацію та відшкодування вартості заподіяної шкоди майну, відсутнє підтвердження введення у країні або її частині воєнного або надзвичайного стану.
8.19.8. Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на положення статті 23 ЦК України, вказав, що позивачка не надала суду доказів, які вказували б на винні дії посадових чи службових осіб відповідачів, коли ці дії вчинені, у чому вони полягають та чи є причинний зв'язок між такими діями і моральною шкодою, оскільки обов'язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою особи. Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоду.
8.19.9. Апеляційний суд, погоджуючись із доводами суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що з аналізу поданих позивачкою матеріалів не вбачається, що втрата майна була спричинена неправомірними діями саме відповідачів, а моральні страждання внаслідок втрати майна не підтверджено належними доказами. У матеріалах справи відсутнє обґрунтування неправомірних дій відповідачів, якими останні заподіяли матеріальну чи моральну шкоду. Подані позивачкою документи не дають можливості встановити особу, яка заподіяла шкоду майну. При цьому суд посилався на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
8.19.20. Велика Палата Верховного Суду рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінила, виклавши їх мотивувальну частину у редакції постанові від 13.09.2023 а в іншій частині вказану судові рішення залишила без змін.
8.19.21. Так, Велика Палата Верховного Суду у розділі 7 «Висновок Великої Палати щодо застосування норм права» постанови від 13.09.2023 у справі №757/64569/16-ц зазначила таке:
« 7.1. Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша вказаної статті). Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (частина друга цієї статті).
7.2. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (частина перша статті 65 Конституції України).
7.3. Правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, ЦК України, Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
7.4. За змістом статті 353 ЦК України, статті 1, частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізацією майна слід вважати надання ЗСУ чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.
7.5. Мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Однак, якщо згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості і тільки у разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості, то у випадку мобілізації майна громадян згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» таке відшкодування може бути тільки наступним.
7.6. Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п'яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету за умови, що майно було примусово відчужене, а особа відповідно має право на таку компенсацію».
8.20. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаній ним постанові Великої Палати Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.
8.21. У справі №757/64569/16-ц (дивись пункти 8.19 - 8.19.21 цієї постанови) та цій справі (дивись розділ 6 цієї постанови) спірні правовідносини виникли за істотно різних обставин, різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень та мають відмінні предмети та підстави позову, що виключає подібність правовідносин, з огляду на критерії подібності, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові.
8.22. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане скаржником для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
8.23. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Великої Палати Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Великої Палати Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.24. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду та, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
8.25. З урахуванням наведеного, встановивши неподібність правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Митниці з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.26. Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 та пункт 1 та частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.
8.27. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.28. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.29. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, тощо.
8.30. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено наявність підстав для закриття касаційного провадження, що свідчить необґрунтованість вказаної підстави.
8.31. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.32. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
8.33. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору (зокрема, дивись розділ 6 цієї постанови), до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.34. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.
8.35. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.36. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.37. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.
8.38. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.39. Стосовно клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, слід зазначити таке.
8.39.1. Товариство у відзиві на касаційну скаргу не наводить обґрунтувань чи мотивувань заявленого ним клопотання про постановлення окремої ухвали.
8.39.2. Верховний Суд виходить з того, що порядок та підстави постановлення окремої ухвали врегульовано статтею 246 ГПК України.
8.39.3. Суд звертається до сталої та послідовної практики щодо застосування вказаної вище норми права та наголошує, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (схожий висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №521/18287/15-ц).
8.39.4. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14).
8.39.5. Також, з огляду на правовідносини, що виникли у цій справі, питання наявності/відсутності порушень у діях відповідачів може бути предметом розгляду адміністративної юрисдикції, зокрема, якщо Товариство звернеться з відповідним адміністративним позовом.
8.39.6. Суд відзначає що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що під час розгляду справи №320/7072/23, предметом позову у якій було визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.12.2022 №UА100100/2022/001180, досліджувалось питання наявності/відсутності порушень зі сторони Митниці, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не постановили окремої ухвали щодо Митниці.
8.39.7. Так, у справі №320/7072/23 Київським окружним адміністративним судом рішенням від 02.07.2024, яке залишено без змін Шостим апеляційним адміністративним судом постановою від 04.11.2024, адміністративний позов задоволено в повному обсязі та визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.12.2022 №UА100100/2022/001180.
8.39.8. Суд касаційної інстанції ухвалою від 11.12.2024 у справі №320/7072/23 відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2024 у справі №320/7072/23.
8.39.9. Верховний Суд, ураховуючи, що питання наявності/відсутності порушень у діях/бездіяльності зі сторони Митниці, зокрема, є предметом адміністративної юрисдикції, зважаючи на означені вище міркування та викладене у пунктах 8.39.3 та 8.39.4 цієї постанови, дійшов висновку, що у задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали слід відмовити.
8.40. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. З огляду на викладене у цій постанові, касаційне провадження за касаційною скаргою Митниці з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.
9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Митниці в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений за подання касаційної скарги у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Суд касаційне провадження за касаційною скаргою Митниці в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача-2 залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.
10.2. Щодо означеного Товариством у відзиві на касаційну скаргу щодо орієнтовного розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, то суд касаційної інстанції зазначає, що питання стосовно покладення судових витрат розглядається за наявності відповідного клопотання у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів і невиконання приписів статті 80 ГПК України протягом встановленого ГПК України строку, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом третім частини восьмої статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської митниці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 у справі №910/6067/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Київської митниці на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 у справі №910/6067/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 у справі №910/6067/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов