04 грудня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/4215/21
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Кушлак Л.Л., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Буковина", м. Чернівці
до товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" (Trans Solutions S.R.O.), м. Прага Чеська Республіка
про стягнення заборгованості в розмірі 6886,38 євро
представники сторін:
від позивача - Кирилюк Т.А.
від відповідача - не з'явилися
18.10.2021 товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Буковина" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача резидента Чеської Республіки "Транс Солюшнс" ("TransSolutions" S.R.O.) про стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо сплати заборгованості за контрактом № 17/07/20 від 17.07.2020, в сумі 6886,38 Євро (4450,00 Євро - заборгованість за невиконання транспортних замовлень + 2436,38 Євро - сума пені нарахована з 20.11.2020).
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2022 закрито провадження у справі № 926/4215/21 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2024 касаційну скаргу ТОВ "Велес Буковина" задоволено, ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 18.02.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 у справі № 926/4215/21 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Чернівецької області для продовження розгляду.
Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024, справу №926/4215/21 (провадження №5/926/1554/24) передано на розгляд судді Дутці В.В.
Ухвалою від 13.06.2024 справу прийнято до провадження судді Дутки В.В. у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 10.04.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 04.12.2025. З метою повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" (Trans Solutions S.R.O.) про судове засідання 04.12.2025, суд постановив звернутися через Міністерство юстиції України з судовим дорученням до повноважного органу юстиції Чеської Республіки про вручення Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" (Trans Solutions S.R.O.) за адресою: Podnikatelska 565, Bechovice, 190 11 Praha 9 (Чеська Республіка, 19011, Прага 9, Беховичце, вул. Підникательська, 565), ухвали суду від 10.04.2025 в порядку, визначеному Договором між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах. Провадження у справі №926/4215/21 зупинено.
03.11.2025 до Господарського суду Чернівецької області надійшов лист Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29.10.2025 про надіслання документів, отриманих від Міністерства юстиції Чеської Республіки, складених за результатами виконання доручення Господарського суду Чернівецької області про вручення судових документів Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" (Trans Solutions S.R.O.). Як вбачається з підтвердження про вручення документа ухвалу суду від 10.04.2025 вручена відповідачу 27.08.2025.
Таким чином, господарським судом повідомлено іноземного суб'єкта господарювання - нерезидента України Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" (Trans Solutions S.R.O.) про дату, час та місце розгляду справи № 926/4215/21.
У судове засідання 04.12.2025 представник позивача з'явився, представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується вищенаведеним.
Представник позивача у судовому засіданні просив розглянути справу по суті та задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
17.07.2020 між Транс Солюшнс (Trans Solutions S.R.O.) та ТОВ "Велес Буковина" укладено контракт № 17/07/20 на перевезення вантажів автомобільним транспортом. Місце підписання контракту Чернівці, Україна.
Відповідно до пунктів 8.2, 8.3 контракту сторони передбачили договірну підсудність за місцем реєстрації позивача, а також щодо застосування норм матеріального права України.
Відповідно до витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа - ТОВ "Велес Буковина" зареєстрована в Україні, 58023, місто Чернівці, вулиця Руська, будинок 245, квартира 14.
Відповідач є іноземним суб'єктом господарювання нерезидент України та не має зареєстрованих на території України представництв, місцезнаходженням Podnikatelska 565, Bechovice, 190 11 Praha 9, (Чеська Республіка, м. Прага 9, Беховіце, 190 11 вул. Поднікательська, 565).
Згідно висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2024 у справі 926/4215/21, з огляду на положення частини 1 статті 31 Конвенції, положення статті 9 Конституції України, статті 3 ГПК України та статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника, викладеними у касаційній скарзі, про те, що позивач має право звернутися як до українського суду, визначеного угодою сторін (Господарський суд Чернівецької області), так і до українського суду за місцем отримання вантажу (Господарський суд Сумської області).
Таким чином, справа розглядається Господарським судом Чернівецької області оскільки договірна підсудність визначена сторонами за місцем реєстрації позивача.
Відповідно до п.1 Контракту, предметом контракту є порядок взаємовідносин, які виникають між Замовником та Перевізником при плануванні, виконанні та оплаті транспортних послуг за перевезення вантажів в міжнародному вантажному автомобільному сполученні.
Згідно п.1.2. Контракту, Замовник доручає, а перевізник приймає доручення з організації та виконання перевезення вантажів в міжнародному вантажному автомобільному сполученні.
За п.1.3. Контракту, підтвердженням факту виконання замовлення є оригінал міжнародної товарно - транспортної накладної (СМR) з відміткою відправника, одержувача та митних органів.
Відповідно до п.2 Контракту, під час виконання міжнародних вантажних автомобільних перевезень сторони керуються Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі Конвенція), митною Конвенцією МДП і міжнародними нормативними актами. На кожне перевезення у відповідності до транспортного замовлення (заявки) перевізник оформлює міжнародну вантажну накладну.
Відповідно до п.3 Контракту, після узгодження суми фрахту сторони укладають разовий договір перевезення - транспортну заявку, в якій зазначається вага та об'єм вантажу, кількість вантажних місць, властивості вантажу, які вимагають особливих умов під час перевезення, точні адреси місць завантаження та розвантаження та контактні телефони, тривалість перевезення, сума фрахту, адреси проведення митних процедур, особливі умови завантаження та розвантаження.
Згідно п.5.1. Замовник сплачує за виконання перевезення після її завершення банківським переказом на рахунок Перевізника, якщо інші умови не вказані у заявці.
Перевезення вважається виконаним після отримання перевізником вантажної накладної з відміткою одержувача про прийом вантажу (п.5.2. Контракту).
Відповідно до п. 5.4 Контракту оплата здійснюється протягом 30 календарних днів після розвантаження автомобіля.
В разі прострочення оплати, понад строк передбачений п.5.4. цього Контракту, Замовник сплачує штраф у розмірі 0,3% від заборгованості за кожен день прострочення (п.5.7. Контракту).
В п. 8.2 Контракту сторони погодили, що вирішення спорів має відбуватися в суді за місцезнаходженням позивача.
Згідно п. 8.3 Контракту до правовідносин сторін має застосовуватись право України.
Претензії, що виникають з приводу неналежного виконання зобов'язань за даним Контрактом, мають бути пред'явлені у письмовій формі не пізніше як через 180 днів після виконання перевезення (п. 8.5 Контракту).
Сторона, яка отримала претензію, зобов'язана розглянути її та надати відповідь протягом 2-х тижнів після отримання претензії (п. 8.6 Контракту).
Відповідно до п. 9.7 Контракту, додатки, заявки, акти виконаних робіт, відправлені або отримані засобами факсимільного чи електронного зв'язку, мають юридичну силу оригіналу, якщо вони засвідчені печатками та скріплені підписами.
Як вбачається з матеріалів справи, дійшли згоди про наступні перевезення:
1. За пропозицією відповідача сторонами було підписано Транспортне замовлення CZ200925032 перевезення вантажу з України (м.Тростянець Сумської області) до Румунії (Дамбовіта). Дата завантаження - 29 вересня 2020 року, дата розвантаження - 05 жовтня 2020 року. Сума фрахту - 1450 євро.
За умовами замовлення відповідач мав розрахуватися протягом 21 дня після отримання оригіналу рахунку та вантажної Накладної.
Документи перевізник мав направити за адресою: Республіка Білорусь, 220053, м.Мінськ, Мінська кільцева дорога, буд. 303. В разі направлення документів до Чеської Республіки термін оплати збільшується на 30 календарних днів.
Перевезення виконано належним чином згідно вантажної накладної №011405, вантаж передано одержувачу 06 жовтня 2020 року, що підтверджено записом в графі 24 міжнародної накладної.
29 жовтня 2020 року відповідач отримав пакет документів стосовно даного перевезення, що підтверджено відміткою на акті виконаних робіт, який сторонами підписано без зауважень.
Таким чином, граничний строк оплати цього перевезення настав 19 листопада 2020 року.
2.За пропозицією відповідача сторонами було підписано транспортне замовлення CZ 201005034 перевезення вантажу з України (м. Тростянець Сумської області) до Румунії (Дамбовіта). Дата завантаження - 06 жовтня 2020 року, дата розвантаження -13 жовтня 2020 року. Сума фрахту - 1500 євро.
Інші умови аналогічні умовам попереднього замовлення.
Перевезення виконано належним чином згідно вантажної накладної №011638, вантаж передано одержувачу 13 жовтня 2020 року, що підтверджено записом в графі 24 міжнародної накладної.
29 жовтня 2020 року відповідач отримав пакет документів стосовно даного перевезення, що підтверджено відміткою на акті виконаних робіт, який сторонами підписано без зауважень.
Таким чином, граничний строк оплати цього перевезення настав 19 листопада 2020 року.
3. За пропозицією відповідача сторонами було підписано транспортне замовлення CZ201009035 перевезення вантажу з України (м. Тростянець Сумської області) до Румунії (Дамбовіта). Дата завантаження -11 жовтня 2020 року, дата розвантаження -18 жовтня 2020 року. Сума фрахту - 1500 євро.
Інші умови аналогічні умовам попереднього замовлення.
Перевезення виконано належним чином згідно вантажної накладної №011793, вантаж передано одержувачу, що підтверджено записом в графі 24 міжнародної накладної.
29 жовтня 2020 року відповідач отримав пакет документів стосовно даного перевезення, що підтверджено відміткою на акті виконаних робіт, який сторонами підписано без зауважень.
Таким чином, граничний строк оплати цього перевезення настав 19 листопада 2020 року.
23 листопада 2020 року відповідачу було направлено претензію з вимогою сплатити заборгованість за декілька перевезень, яка на той час складала 7350 євро.
Претензію було частково задоволено - 18 січня 2021 року відповідач сплатив 2900 євро.
Таким чином заборгованість за вантажні перевезення складає 4450 євро.
За прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до п.5.4.Контракту, відповідачу нарахована пеня в сумі 2436,38 євро.
Відтак, предметом позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вантажні перевезення у сумі 4450 євро та пені у сумі 2436,38 євро.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
В частині 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Так, відповідно до частин 11, 12 зазначеної статті перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.
Згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.
Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, надані позивачем міжнародно товарно-транспортні накладні (CMR) №№ 011405, 011638, 011793 є належними та допустимими доказами надання ним послуг з перевезення вантажу на загальну суму 4450 євро, що підтверджує виконання з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовленому місці вивантаження.
У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті чинне законодавство не містить.
Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі №500/5194/16 виснувала таке: «Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення»; «Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення».
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд вважає, що задоволенню підлягають вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Буковина» про стягнення з TransSolutions S.R.O. 4450 євро боргу за вантажні перевезення у гривні та підлягає корегуванню за середньобанківським курсом продажу на момент проведення розрахунку за курсом НБУ на день виконання рішення.
Ухвалюючи дане рішення суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №909/1347/19, відповідно до яких: "... гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті."
За наведених обставин суд доходить висновку, що правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за Контрактом в сумі 4450 євро без визначення еквіваленту в гривні.
Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 2436,38 євро.
Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Пунктом 5.7 Контракту визначено, у разі прострочення оплати, більше строку вказаного в п.5.4. цього договору, Замовник сплачує штраф в розмірі 0,3% від простроченої суми за кожен день.
Отже, передбачена в п.5.7. Контракту неустойка за своєю правовою природою є пенею.
За змістом ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22.11.1996, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №916/4692/15: "Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні."
Ухвалюючи це рішення суд також враховує висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/9894/22: "...вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні). З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що до зобов'язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, визначеної у гривні, неможливе та суперечить чинному законодавству України.
Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов'язання)."
Позивачем наданий розрахунок пені за шість місяців починаючи з 20 листопада 2020 року на суму (4450 х 0,3% х 365 : 2) 2436,38 євро.
Таким чином, при здійсненні перевірки правильності розрахунку пені, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, суд врахував, що станом на 18.10.2021 борг відповідача становив 4450 євро, що за курсом НБУ становило 135484,70 грн.
Отже судом здійснюється перевірка нарахування пені в межах шести місяців з 20.11.2020 в сумі 2436,38 євро, що на день подання позову за офіційним курсом НБУ становить 74178,02 грн.
За правилами ч.6 ст.232 ГК України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20: "Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін."
Здійснивши аналіз укладеного між сторони Контракту, суд дійшов висновку, що його положення не містять іншого строку (терміну) нарахування пені, а тому до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню положення ч.6 ст.232 ГК України та нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування розміру пені, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, суд дійшов висновку про правомірність вимог щодо стягнення 8647,34 грн (284,02 євро) пені за період з 20.11.2020 по 20.05.2021 з урахуванням заборгованості 135484,70 грн, тому в задоволенні позову в частині стягнення 2152,36 євро пені слід відмовити.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вище викладене, та беручи до уваги, що на день розгляду справи, відповідач наявну заборгованість не спростував, матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення заборгованості в сумі 4450 євро та пені в сумі 8647,34 грн (284,02 євро) є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню, в іншій частині позову суд відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Trans Solutions S.R.O. (Podnikatelska 565, Bechovice,190 11 Praha 9; IC: 242 26 556; DIC: CZ24226556) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Буковина» (код 37273350; 58023, м. Чернівці, вул. Руська, буд. 245, кв. 14; р/р: НОМЕР_1 ) заборгованість у сумі 4450 євро, пеню в сумі 8647,34 грн (284,02 євро), судовий збір у сумі 2162,02 грн.
3.В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 2152,36 євро пені - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.12.2025.
Суддя В.В.Дутка