8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41
08 грудня 2025 року м. ХарківСправа № 922/4340/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву Слобідської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. №4340 від 04.12.2025) по справі
за позовом Слобідської окружної прокуратури (61191, м. Харків, вул. Тепловозна, буд. 8)
до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 7) , 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16) 3. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.
Слобідська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. ОСОБА_1 , згідно вимог якої просить суд:
1. Визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його.
2. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2016 №5383-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Шумейко Валентиною Олександрівною (код РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1857.
4. Зобов'язати ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 597645463101 - нежитлові приміщення підвалу №71-1--:-71-9 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 69,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.
5. Судові витрати покласти на відповідачів.
Відповідно до частини 6, 8 статті 176 ГПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру
Враховуючи, що відповідачем 3 у позовній заяві вказано фізичну особу, суд на виконання вимог частини 6, 8 статті 176 ГПК України звернувся з запитом до Єдиного державного демографічного реєстру з метою отримання інформації про офіційне місце реєстрації ОСОБА_1 та отримав відповідь №2097511 від 08.12.2025, яку долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.12.2025 об 11:00.
Разом з тим, з позовною заявою прокурором подана заява про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу №71-1--:-71-9 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 69,1 кв.м (реєстраційний номер 597645463101), які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову в порядку статті 136, 137 ГПК України, прокурор вказує про те, що предметом спору є, зокрема, вимога про зобов'язання Шумейко Валентину Олександрівну (код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 597645463101 - нежитлові приміщення підвалу №71-1--:-71-9 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 69,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.
Підставою для звернення прокурора з позовною заявою стали матеріали кримінального провадження, якими, на думку прокурора, підтверджено порушення процедури приватизації комунального майна шляхом його викупу орендарем без проведення поліпшень, без проведення аукціону чи конкурсу.
Прокурор зазначає, у разі задоволення позовних вимог відповідач 3 у справі ОСОБА_1 втрачає право власності на спірне майно та повинен буде повернути це майно. Без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ОСОБА_1 може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Прокурор наполягає, що вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, прокурор стверджує, що наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб.
Окрім того, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.
Наполягає, що сам факт наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника (відповідача) вільно розпоряджатися останнім. Відтак, існують підстави вважати, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник нерухомого майна може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час. Подальше ймовірне відчуження на користь третіх осіб, надання в оренду, зміна їх цільового призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся суду. Крім того, вчинення будь-яких дій зі спірним нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це нерухоме майно може бути передано в оренду або відчужено іншим чином. Прокурор наголошує, що вказане фактично знівелює мету судового захисту та матиме наслідком не поновлення прав та інтересів держави.
Отже, існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти відповідні дії щодо спірного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про повернення майна з володіння відповідача в разі задоволення позову. Про реальну загрозу свідчить той факт, що спірне майно, на думку прокурора, протиправно вибуло з власності Харківської міської територіальної громади та відповідач може розпорядитись ним, як наслідок наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач в подальшому буде вживати заходи щодо неповернення спірного майна законному власнику.
Щодо запропонованого заходу забезпечення позову прокурор зазначає, що заборона вчинення реєстраційних дій є одним із заходів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Прокурор наполягає, що запропонований захід забезпечення дозволить забезпечити збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, оскільки дотримання "справедливої збалансованості" втручання за даних фактичних обставин, в разі задоволення позовних вимог заявника, не покладає на жодну сторону непомірного тягаря та не спричинює заподіяння відповідачу чи іншим особам збитків і не завдає шкоди їх майновому стану. Запропонований заявником захід забезпечення позову про заборону вчиняти реєстраційні дії є адекватним та дозволяє не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушених прав заявника.
Зазначає, що заявлені заходи забезпечення позову відповідають приписам пункту 4 частини 1 статті 137 ГПК України (заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору), безпосередньо стосуються предмета спору за відповідним позовом, узгоджуються з критеріями співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін та можуть забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача у разі ухвалення рішення про задоволення позову.
Враховуючи викладене, з метою запобігання зміни права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, його можливого відчуження, передачі в оренду тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, прокурор відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України вбачає підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, а також дослідивши матеріали позовної заяви, суд виходить з наступного.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких його вжито. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №910/16586/18).
Разом з тим, співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанови Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (постанови Верховного Суду від 17.09.2021 у справі 910/3547/21, від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 06.12.2023 №917/805/23, від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Крім того, інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, постанова Верховного Суду від 06.12.2023 №917/805/23).
Таким чином, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
В обґрунтування позовних вимог прокурором зазначено, що приватизація спірного майна проведена із порушенням норм чинного законодавства, рішення 42 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.09.2015 №2009/15 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині пункту 7 додатку є незаконним, прийняте з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відтак, прокурор вважає, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2016 №5383-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Шумейко Валентиною Олександрівною (код РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1857 підлягає визнанню недійсним, а нежитлові приміщення придбані за вказаним договором підлягають поверненню 3-м відповідачем на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради як власнику комунального майна.
Суд зазначає, що предметом позовної заяви, є, зокрема, позовна вимога про зобов'язання Шумейко Валентину Олександрівну (код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 597645463101 - нежитлові приміщення підвалу №71-1--:-71-9 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 69,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова (раніше - Московський), 124, а Харківську міську раду - прийняти у власність зазначені приміщення.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, яку подано прокурором в обґрунтування заяви про забезпечення позову (номер інформаційної довідки 453183296 від 21.11.2025) убачається, що право власності на спірний об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 597645463101 - нежитлові приміщення підвалу №71-1--:-71-9 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 69,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова (раніше - Московський), 124, зареєстровано на підставі спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2016 №5383-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1857 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Отже, суд констатує, що заходи забезпечення позову, які прокурор просить вжити у поданій заяві стосуються саме спірного у цій справі майна, відповідають предмету позовних вимог, з якими прокурор звернувся до господарського суду (є співмірними із заявленими позовними вимогами). При цьому позовні вимоги у цій справі направлені на захист інтересів держави, зокрема мешканців територіальної громади щодо володіння, користування та розпорядження спірними нежитловим приміщенням, яке на даний час перебуває у власності 3-го відповідача.
Суд приймає до уваги, що можливість ОСОБА_1 , як відповідача 3 у даній справі в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін, про що зазначає Верховний Суд у постановах від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 11.12.2023 №904/1934/23, від 06.12.2023 №917/805/23).
Верховний Суд у постанові від 04.09.2025 у справі №914/444/25 звернув увагу на те, що наявність у відповідача правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду судом цієї справи, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості виконання рішення в цій справі про витребування спірного майна.
З огляду на наведене, суд зазначає, що сам факт державної реєстрації за вказаним відповідачем права приватної власності на спірне майно формально наділяє відповідача передбаченими законодавством правомочностями власника (володіння, користування, розпорядження) щодо цього майна.
Відчуження нерухомого майна може у майбутньому істотно ускладнити або навіть унеможливити поновлення порушених інтересів держави у разі задоволення позовних вимог. Зазначене може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв'язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави.
Суд зауважує, що безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, та/або передача права власності на майно іншим особам, які не беруть участь у даному судовому процесі, може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора (правова позиція Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, постанові від 19.12.2018 у справі №910/9254/18).
Проаналізувавши предмет та підстави позову у справі, суд зазначає про наявність у прокурора обґрунтованого припущення про існування реальної загрози того, що відповідач 3 - ОСОБА_1 , виступаючи зареєстрованим власником спірного майна може розпорядитись останнім шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб. Наведене, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави в межах даної справи, без нових звернень до суду.
Отже, існує реальна загроза того, що невжиття запропонованого прокурором заходу забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення у разі задоволення такого позову.
На обґрунтоване переконання суду, обраний прокурором захід забезпечення позову є співмірним із правом, за захистом якого звернувся прокурор. Правові наслідки застосування обраного заходу забезпечення позову не призведуть до невиправданих і надмірних обмежень прав відповідача, однак їх незастосування може унеможливити виконання в майбутньому рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову нівелює мету звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави, оскільки повторне ініціювання нових судових спорів з метою їх поновлення потребуватиме значних як правових, так і фінансових витрат, покладення яких на державу слугуватиме надмірним тягарем. Зважаючи на викладене, невідворотні негативні наслідки, які можуть настати внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, вочевидь, переважають негативні наслідки від їх вжиття.
Крім того, запропонований прокурором захід забезпечення позову шляхом заборони здійснювати реєстраційні дії є одним із заходів забезпечення позову, що передбачений Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", оскільки пунктом 2 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що підставою для відмови у державній реєстрації є те, що у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії та такий захід забезпечення позову узгоджується з пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України.
При цьому суд зважає, що обраний захід забезпечення позову на період розгляду судом справи не буде перешкоджати діяльності відповідача 3, оскільки не позбавляє останнього прав на володіння та користування нерухомим майном, а лише тимчасово обмежує право розпоряджатись об'єктом нерухомого майна. Обраний прокурором захід забезпечення позову має наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Обраний прокурором захід забезпечення позову узгоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, носить матеріальний характер, власником спірної майна є відповідач 3 - ОСОБА_1 , а відсутність обтяжень не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору. При цьому необхідність збереження правового статусу та стану спірного нерухомого майна відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню вимог частини 2 статті 136 ГПК України.
В контексті наведеного вище суд зазначає, що заходи забезпечення позову є тимчасовими, їх дія пов'язана з перебуванням справи у провадженні суду та обмежена встановленими статтею 145 ГПК України часовими межами. У цей період відповідні заходи мають легітимну мету, прямо передбачену національним законодавством, а саме забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позову, тому їх вжиття не може оцінюватися як втручання у право особи на мирне володіння майном.
Окрім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Також суд звертає увагу, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, застосування вказаного заходу забезпечення позову дійсно є належним та ефективним у даному конкретному випадку заходом забезпечення, який цілком відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, співмірності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, наявності обставин щодо ймовірності ускладнення чи неможливості ефективного захисту порушених прав або інтересів держави в разі невжиття таких заходів.
Крім того, за висновками суду, вжиття вказаного заходу забезпечення позову не порушить принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, прав та охоронюваних законом інтересів сторін, а також інших учасників процесу або осіб, що не є учасниками цього судового процесу, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалено на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Суд звертається до висновків Конституційного Суду України у рішенні від 13.12.2012 №18-рп/2012 про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 р.).
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
З огляду на вище вказане, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати ефективний захист прав позивача в разі задоволення позову, що у даному разі під час розгляду заяви про забезпечення позову судом враховується.
Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття заходів забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 73, 74, 77, 79, 136, 137, 139, 140, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Слобідської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. №4340 від 04.12.2025) - задовольнити.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень підвалу №71-1--:-71-9 в житловому будинку літ. "А-5", загальною площею 69,1 кв.м (реєстраційний номер 597645463101), які розташовані за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова (раніше - Московський), 124.
3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала про вжиття заходів забезпечення позову є виконавчим документом.
4. Ухвала про забезпечення позову набирає законної сили з 08.12.2025 р., підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження відповідно до частини 1 статті 144 ГПК України.
5. Ухвала про забезпечення позову може бути пред'явлена до виконання в порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" в строк до 09.03.2026 р. включно.
Стягувачем за даною ухвалою є: Слобідська окружна прокуратура (61191, м. Харків, вул. Тепловозна, буд. 8, код ЄДРПОУ 0291010826)
Боржником за даною ухвалою є: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та у відповідності до положень ст. 256, 257 ГПК України може бути оскаржена.
Ухвалу підписано 08.12.2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.