Справа № 304/2587/25 Провадження № 3/304/1305/2025
28 листопада 2025 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (в режимі відеоконференц- зв'язку), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал (протокол серії ЗхРУ № 012904 від 04.11.2025), який надійшов з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м.Вінниці Вінницької області, із неповною середньою освітою, не працюючого, не навчається, не одруженого, на утримання малолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , моб. тел: НОМЕР_2 ,
за ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 012904 від 04.11.2025 року, складеного інспектором прикордонної служби 3-ї категорії снайпером 2-ї групи інспекторів прикордонної служби ОСОБА_3 встановлено, що 04 листопада 2025 року о 13 год. 15 хв. на околиці населеного пункту Дубриничі (територія Перечинської територіальної громади, Ужгородського району Закарпатської області) в межах контрольованого прикордонного району на відстані близько 8500 метрів до державного кордону України, на напрямку 189 прикордонного знаку уповноваженою посадовою особою ДПСУ ОСОБА_3 був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 , який здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, в умовах воєнного стану, та своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.204-1 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, не визнав. Проти фактичних обставин, викладених у складеному протоколі про адміністративне правопорушення, заперечує та вказує, що жодного наміру перетину Державного кордону України поза встановленими пунктами пропуску, він не мав.
27.11.2025 року ОСОБА_1 подав через підсистему «Електронний суд» клопотання про закриття провадження у даній справі та в судовому засіданні підтримав вказане клопотання з посиланням на ті обставини, що 03.11.2025 року, на прохання свого знайомого ОСОБА_4 , придбавши квиток на автобус за маршрутом Вінниця - Черкаси - Івано-Франківськ, відправився до міста Ужгород, з метою допомогти забрати куплений ним автомобіль у власника ОСОБА_5 , який проживає саме в місті Ужгород. 04.11.2025 після оформлення на його ім'я приватним нотаріусом довіреності, на придбаному транспортному засобі марки «RENAULT» він вирушив до міста Вінниця, де мав намір передати цей автомобіль своєму знайомому, новому власнику ОСОБА_6 . Однак, приблизно о 13-00 год., 04.11.2025, на дорозі, в межах населеного пункту села Дубриничі, його було зупинено інспектором патрульної поліції. Далі попросили вийти з вказаного автомобіля, перевірили документи, оглянули багажник та салон автомобіля. Він чітко надав пояснення та інформацію щодо мети своєї поїздки до м.Ужгорода. Також наголошував інспектору поліції, що жодного наміру на перетин кордону поза встановленими пунктами пропуску, він не мав, оскільки має вік 24 роки, постійне місце проживання, та згідно Закону не підпадає під категорію осіб 25-річного віку, які зобов'язані пройти негайну мобілізацію, на що інспектори поліції ігнорували його пояснення.
Вважає довідку про проведення фільтраційно-перевірочних заходів від 04.11.2025, складену офіцером ПОРВ ( АДРЕСА_2 ) ГОРВ ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , неправдивою та викладені у ній твердження такими, що не відповідають дійсності. Вказаний документ він не бачить, його не підписував, йому для ознайомлення не надавали. Звертає увагу суду, що матеріали справи не містять фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, у справі відсутні також речові докази чи взагалі будь-які інші докази, які б об'єктивно вказували на умисел та вчинення ним дій, спрямованих на перетинання Державного кордону України в Словацьку Республіку, що ставиться йому у провину. Викладені у протоколі серії ЗхРУ № 012904 обставини не відповідають дійсності, в протоколі не вказано, в чому саме полягає суть інкримінованого йому правопорушення, не зазначено в чому саме полягають дії з кваліфікуючою ознакою спроба незаконного перетинання, також не наведено, які саме дії він вчиняв, які б відповідали об'єктивній стороні правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП. Наведення в описовій частині вищезазначеного протоколу відомостей про виявлення та затримання його за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку поза межами пунктів пропуску, без зазначення в чому саме виразились його дії щодо вчинення такої спроби, є неконкретним формулюванням обвинувачення. Також у протоколі не вказано місце вчинення правопорушення, а зазначено «на напрямку 189 прикордонного знаку на відстані 8 500 метрів до державного кордону України на околиці населеного пункту Дубриничі», що не дає змоги чітко встановити конкретне місце правопорушення та з використанням яких засобів.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подане клопотання у повному обсязі за наведеними у ньому підставами та обґрунтуваннями. Просить закрити провадження у даній справі за відсутністю в його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Повно і всебічного дослідивши надані матеріали справи № 304/2587/25, вислухавши в судовому засіданні детальні пояснення ОСОБА_1 , вивчивши письмове клопотання ОСОБА_1 з доданими до клопотання матеріалами, оцінивши докази у цій справі, суддя приходить до наступних висновків.
Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
У відповідності до вимог ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.204-1 ч.1 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає у перетині або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Статтею 9 Закону України «Про державний кордон України» визначено порядок перетинання державного кордону України, який здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП характеризується наявністю умислу.
Об'єктивна сторона вищевказаного правопорушення виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України.
Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про порядок перетину Державного кордону України громадянами України перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше непередбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Під час розгляду справи з наданих ОСОБА_1 пояснень встановлено, що наміру перетинати державний кордон України останній не мав, оскільки у нього при собі не було речей, які б свідчили про будь-який намір здійснення протиправних дій, які йому інкримінуються, що безпосередньо підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 04.11.2025 року (а.с.2). Також судом враховано ті обставини, що ОСОБА_1 на даний час має постійне місце реєстрації та фактичного проживання в Україні; на час подій не досяг 25-річного віку, та згідно Закону не є військовозобов'язаним та не підпадає під категорію осіб, які зобов'язані пройти негайну мобілізацію.
При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не містять будь-які посилання або інші достовірні відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску.
При цьому суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не містить опису місця й способу вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, тобто де саме поза пунктом пропуску через державний кордон було вчинено спробу його перетину та з використанням яких саме засобів.
Водночас, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, у справі відсутні, також речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б не суб'єктивно (на розсуд суб'єкта складання протоколу), а об'єктивно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_8 дій, спрямованих на перетин кордону, що ставиться йому у провину, суду не надано.
Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Отже, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять маршруту руху порушника та лінію Державного кордону, а також фото чи відеофіксації факту вчинення правопорушення, пояснення інших осіб (свідків, очевидців події), у справі відсутні, суду не надано речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б достовірно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на перетин Державного кордону України.
Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не містять будь-які посилання або інші достовірні відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_1 намагався незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску.
Таким чином, приходжу до висновку про те, що наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП за тими обставинами, які викладені у протоколі, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Таким чином, твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза пунктами пропуску державного кордону України, не ґрунтується на наявних у справі матеріалах, належними та допустимими доказами не підтверджені, та беззаперечні докази, які б вказували на причетність ОСОБА_1 до інкримінованого правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, суду не надано.
З наданих суду доказів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 вищевказаного правопорушення, яке йому інкриміновано.
В даному випадку суддя констатує про відсутність підстав для притягнення особи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП, внаслідок відсутності в його діях складу такого адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначене, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 , суперечить встановленим обставинам справи, твердження в них зроблені на основі припущень, що відповідно до ст.62 Конституції України, піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Також зауважує, що суд не має повноважень збирати докази винуватості особи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти росії» ("Malofeyevav. russia", рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти росії» ("Karelin v. russia", заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Лавенте проти Латвії" від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій.
Так, в силу п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у положеннях статті 62 Конституції України.
Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена засадою поза розумним сумнівом (застосування принципу в рішенні ЄСПЛ «Кобець проти України»). Цей висновок суду дає підстави застосувати положення статті 247 ч.1 п.1 КУпАП, та закрити провадження у цій справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
З вищенаведених підстав, суддя приходить до висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.204-1 ч.1, п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.251, 283-285, 294 КУпАП, суддя -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подаються до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області: Сидоренко Ю. В.