"08" грудня 2025 р. с-ще Тиврів 145/1788/23
2/145/97/2025
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іванця В. Д. ,
за участю секретаря Урсуляк Ю.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницькій області до ОСОБА_1 , ТОВ "Агропромислова компанія ЛББ" про витребування земельної ділянки, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на предмет спору - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 ,
У провадженні Тиврівського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницькій області до ОСОБА_1 , ТОВ "Агропромислова компанія ЛББ" про витребування земельної ділянки, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на предмет спору - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 .
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 21.03.2024 закрито підготовче провадження у цивільній справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.11.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу/представнику позивача п'ятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, з дня отримання позивачем/представником позивача даної ухвали суду.
Як установлено судом поданий прокурором віндикаційний позов заявлений до відповідача ОСОБА_1 з вимогою про витребування майна у нього саме як у добросовісного набувача на підставі ст. 387, 388 ЦК України. При обґрунтуванні позовних вимог прокурор посилався саме на добросовісність дій ОСОБА_1 , жодного трактування позовна заява щодо недобросовісності відповідача з посиланнями на докази не містить. Тобто, вимоги і підстави позову прокурора, як позивача, який згідно з законом сам обирає підстави позову, як і посилання на норми матеріального права, підтверджують, що він просить витребувати майно саме у добросовісного набувача.
Підставою для залишення позовної заяви без руху стало те, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 (Закон № 4292-ІХ), яким внесені зміни, зокрема до ст. 388, 390, 391 ЦК України та ст. 177, 185, 265 ЦПК України. Так, ст. 390 ЦК України була доповнена частиною п'ятою, відповідно до якої, суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Законом № 4292-ІХ також доповнено другим абзацом частину четверту статті 177 ЦПК України, відповідно до якої у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 4292, положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача та мають зворотну дію в часі.
Крім того, суд зауважує, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи, але це положення стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Положення Закону № 4292-ІХ пом'якшують цивільно-правову відповідальність добросовісних набувачів, яким у даній справі за результатами її розгляду може бути встановлено відповідача - фізичну особу, звільняючи його від обов'язку пред'явлення окремого позову до держави чи територіальної громади в разі задоволення позову вищевказаної категорії та захищають такого добросовісного набувача шляхом перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду. Тому цей Закон має зворотну дію в часі, в тому числі і абзац 2 частини четвертої статті 177 ЦПК України та статті 390, 391 ЦК України, якими врегульовано порядок компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.
Отже, законодавець, визначивши умови та порядок компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, поширив ці зміни на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим Законом, у цивільних справах, які перебувають на розгляді в судах та рішення по яким не прийнято.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що судом рішення по справі за віндикаційним позовом до добросовісного набувача не прийнято, матеріальна норма права, а саме ч. 5 ст.390 ЦК України, яка поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача, має зворотну дію в часі, як і інші норми Закону № 4292-IX, тому позивач, який звернувся до суду із цим позовом, зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна.
З огляду на викладене, суд своєю ухвалою від 24.11.2025, залишив позовну заяву Тульчинської окружної прокуратури без руху, та встановив п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом представлення суду відповідного документу про проведення незалежної експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки, згідно з відомостями якої (оцінки), слід було внести на депозитний рахунок суду визначеної такою оцінкою суму грошових коштів.
Копію повного тексту ухвали суду від 24.11.2025 позивачем отримано о 18:04 25.11.2025 через Електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС.
Водночас, 02.12.2025 до суду надійшла заява від представника позивача на виконання ухвали суду від 24.11.2025 про залишення без руху позовної заяви у справі №145/1788/25. У заяві представник позивача повідомляє про усунення недоліків позовної заяви. При цьому аргументи наведені в заяві зводяться до незгоди прокурора з постановленим судом процесуальним рішенням, а саме щодо залишення позову без руху. Так, представник позивача вказує на такі обставини: відповідач жодних доказів на підтвердження своєї добросовісності не надав, абз. 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України зворотної дії у часі не має, норми Закону № 4292-IX поширюються лише на добросовісного набувача, відсутній механізм реалізації Прикінцевих та перехідних положень Закону №4292-IX.
Суд відзначає, що в розумінні процесуального закону недоліки позовної заяви, що зазначені в ухвалі про залишення позову без руху мають бути усунуті саме в той процесуальний спосіб, що визначений судом, а не у спосіб надіслання письмових заперечень на ухвалу суду.
Під час вирішення питання про залишення позовної заяви без руху представник прокуратури висловлював аналогічні за своїм змістом заперечення проти постановлення ухвали про залишення позову без руху.
Крім того, 03.12.2025 до суду надійшло клопотання від представника відповідача ТОВ «Агропромислова компанія ЛББ», в якому він зазначив, що не погоджується з заявою прокурора про нібито усунення недоліків позовної заяви, оскільки її зміст зводиться лише до незгоди із ухвалою суду від 24.11.2025 та трактуванням закону на розсуд прокуратури, просив залишити позовну заяву без розгляду.
Оцінюючи наведені заперечення сторін, суд установив таке.
Заперечення прокурора, з приводу відсутності правових підстав для задоволення заяви представника відповідача про залишення позову без руху судом до уваги не приймаються, оскільки суд не погоджується з позицією прокурора щодо самої процесуальної можливості під час вирішення питання про залишення позову без руху констатації у такій ухвалі (якою не вирішуються вимоги позову по суті), факту добросовісності/недобросовісності відповідача. Оцінка таким обставинам надається при вирішенні справи по суті. Протилежне (надання оцінки цим обставинам в ухвалі суду про залишення позову без руху), безперечно вказувало б на упередженість суду щодо однієї сторони, тобто констатація факту добросовісності/недобросовісності в ухвалі про залишення позову без руху, свідчило б про формування позиції суду з вирішення справи по суті в «проміжковому» процесуальному документі, яким справа по суті не вирішується, що на переконання суду є недопустимим.
При цьому суд вкотре зазначає, що прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом, який обґрунтовує добросовісністю відповідача - набувача спірної земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
Отже, суд дійшов висновку, що визначена законодавцем процесуальна вимога, щодо внесення позивачем, у цій категорії справ, на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, є забезпечувальною сумою, якою забезпечується право особи добросовісного набувача, на отримання відповідної грошової компенсації вартості майна, яке у нього витребовується (повертається), про що (добросовісність/недобросовісність) суд констатує у своєму рішення при формуванні висновків по суті позовних вимог.
Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/20528/21).
Якщо суд за результатами розгляду справи дійде висновку щодо добросовісності/недобросовісності відповідача, ухвалюється відповідне рішення, з відповідними, визначеними законодавцем, процесуальними наслідками: 1) як для добросовісного набувача у разі такої констатації; 2) як недобросовісного відповідача у разі такої констатації.
З огляду на викладене, суд в ухвалі про залишення позову без руху дійшов висновку, що питання добросовісного набуття прав на спірну земельну ділянку набувачем має бути оцінене судом під час судового розгляду справи. Означена обставина набуття залишатиметься невизначеною до закінчення розгляду справи та ухвалення судом рішення по суті спору.
Позиція суду в цій частині залишається незмінною, а тому наведені прокурором доводи, які внесено на розгляд суду після постановлення ухвали про залишення позову без руху судом до уваги не приймаються.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Водночас суд зазначає, що представник відповідача ТОВ «Агропромислова компанія ЛББ» 09.07.2025 звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без руху в зв'язку з набуттям чинності Закону № 4292-IX. У подальшому судові засідання з розгляду справи по суті, призначені на 10.07.2025 та 07.08.2025 за клопотанням прокурора відкладено для надання часу для підготовки заперечень на клопотання. 27.08.2025 у судове засідання учасники справи не з'явилися, в тому числі і прокурор. 23.09.2025 до суду надійшло клопотання прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження, 29.09.2025 заява про зміну підстав позову.
Такі дії прокурора свідчать про його намагання уникнути застосування до спірних правовідносин вимог Закону № 4292-IX.
Станом на 08.12.2025 позивачем та його представником вимоги ухвали суду про залишення позову без руху не виконано та не усунуто недоліки, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду від 24.11.2025, попри те, що процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви закінчився.
Відповідно до ч. 11, 13 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали; Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Суд встановив достатній (максимально допустимий) процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, разом з тим позивач свій процесуальний обов'язок з усунення недоліків позовної заяви не виконав, а тому позовну заяву слід залишити без розгляду.
У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява №23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37).
Отже, суд зазначає, що залишенням позовної заяви без розгляду жодним чином не порушуються права позивача в частині судового захисту інтересів держави, оскільки відповідно до положень частини другої статті 257 ЦПК України залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду з тією ж позовною заявою після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 187, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд,
Позов Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Шпиківської селищної ради Тульчинського району Вінницькій області до ОСОБА_1 , ТОВ "Агропромислова компанія ЛББ" про витребування земельної ділянки, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на предмет спору - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 - залишити без розгляду.
Залишення позову без розгляду не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з позовною заявою з таким же предметом та підставами, якщо перестануть існувати обставини, що зумовили залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення такій особі ухвали суду.
Суддя Іванець В. Д.