вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"08" грудня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/965/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Мовчуна А.І., розглянувши матеріали справи
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради
до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 52 409,31 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища
Секретар судового засідання Агаєва Н.Б.
В засіданні приймали участь:
Прокурор: Ваколюк Ю.О.
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: Гуменюк І.П.
Суть спору.
До Господарського суду Рівненської області 20.10.2025 надійшла позовна заява керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 52409,31 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.01.2021 працівниками виробничого виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" у кварталі 136 виділ 382 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Верба - Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів по прив'язці права сторона копії 136 км. 6 - 10 пк виявлена незаконна рубка дерев породи "дуб" (сироростучий) в кількості 4 шт. Згідно акту № 1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, складеного посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця", оглядом місця порубки встановлено, що лісопорушниками на місці події було спилено дерева до ступеня припинення росту, а самовільно зрубана деревина забрана та вивезена у невідомому напрямку. Орієнтовна загальна кубомаса незаконно добутої деревини становить 4,33 метрів кубічних. Вказане завдало шкоду лісу (державі) на суму 49913,68 грн. За вказаним фактом ВП № 6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021180130000004 від 05.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. Відповідно до висновку експерта судової економічної експертизи від 31.03.2023 № СЕ-19/118-23/3463-ЕК, розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 4 дерев породи "дуб" сироростучий арифметично підтверджується в сумі 52409,31 грн.
У відзиві на позовну заяву Акціонерне товариство "Українська залізниця" проти задоволення позову заперечує з наступних підстав:
- АТ "Українська залізниця" фактично є потерпілою стороною, оскільки шкода завдана її інтересам та майну, що перебуває в її віданні. Розмір цієї шкоди завданої АТ "Укрзалізниця" повинен розраховуватись на підставі Постанови КМУ № 665 від 23.07.2008 і стягуватися в порядку цивільного судочинства. В той же час кримінальне провадження за фактом незаконної вирубки дерев триває і залізниця в ньому є потерпілою стороною;
- прокурором під час звернення до суду з позовною заявою застосовано невірне викладення та тлумачення норм лісового законодавства в частині визначення лісокористування відповідачем. Прокурором не надано жодних допустимих та належних доказів віднесення насаджень в смузі відведення залізниці до категорії лісу. Зокрема відсутні відомості та докази у розумінні наведених вище норм про надання (виділення) компетентним органом земельної ділянки залізниці для лісокористування, віднесення її до даної категорії, відомості щодо обліку такого лісокористування, матеріали лісокористування, лісового кадастру, тощо;
- за змістом ст. 68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН такі землі, де сталася подія (захисні лісонасадження) є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначено як технологічну захисну природну споруду, яка проектується у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів;
- у діях (бездіяльності) відповідача відсутня протиправність, що виключає можливість стягнення з нього збитків. Так, для висновку про протиправність необхідно встановити невиконання обов'язку або порушення заборони. Прокурор вказує, що відповідач порушив обов'язок, який визначений статтях 63, 86 Лісового кодексу України та полягає в протиправній бездіяльності (порушенні зобов'язання) у організації охорони і захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Проте прокурор не надав жодних доказів щодо затвердження Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України (центральним органом виконавчої влади, на якого покладено відповідні функції) переліку заходів в порядку ч.2 ст. 86 Лісового кодексу України, та не встановив, які саме з таких заходів не були здійснені чи виконані відповідачем;
- прокурором не доведено такі елементи складу цивільного правопорушення як протиправна поведінка особи, шкода (збитки) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками.
Зокрема, відповідач просить застосувати строк позовної давності щодо вимог керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" про стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та відмовити у задоволенні цих вимог.
У відповіді на відзив прокурор зазначає, що відповідно до ст. 1 та ст. 4 Лісового кодексу України всі ліси, у тому числі лісові насадження лінійного типу у смугах відведення залізниць, належать до лісового фонду України і перебувають під охороною держави. Постанови КМУ № 733 від 16.05.2007 та № 112 від 07.02.2023 підтверджують, що такі смуги є захисними лісами, а постійні лісокористувачі, зокрема Регіональна філія "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" здійснюють їх користування на законних підставах. Таким чином, твердження відповідача про те, що ці насадження не належать до лісового фонду, є помилковим.
Підставою пред'явлення позову про стягнення з АТ "Українська залізниця" 52409,31 грн шкоди є неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків постійного лісокористувача щодо здійснення охорони лісових насаджень, внаслідок чого невстановленими особами здійснено вирубку дерев у захисних лісонасадженнях. Відповідно до ст.1166 ЦК України, для цивільної відповідальності необхідні наявність шкоди, неправомірність поведінки та причинний зв'язок між діями і заподіяною шкодою. Бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки він не забезпечив ефективної охорони лісів на підвідомчій території, що визначено ст.19, 64, 86, 93, 105, 107 Лісового кодексу України та ст. 41, ч. 4 ст. 68 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища". Таким чином, шкода стала прямим наслідком неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків, і саме він відповідає за її відшкодування.
Прокурор наголошує, що цивільна відповідальність АТ "Українська залізниця" за шкоду лісу не залежить від її статусу потерпілої сторони у кримінальному провадженні. Відповідач допустив протиправну бездіяльність, не забезпечивши охорону лісу, що спричинило незаконну порубку дерева. Лісокористувачі відповідають за заподіяну шкоду державі, а постанова КМУ № 665 застосовується для обчислення шкоди. Кількість і розмір дерев відповідачем не оспорюються.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказує, що саме АТ "Українська залізниця" є суб'єктом, якому спричинені збитки (шкода), внаслідок незаконної порубки спірних 6 дерев, а відтак, позов прокурора про стягнення цих коштів із особи, якій спричинені збитки, не може бути задоволений безвідносно до того чи було вжито відповідних заходів.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 23.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 20.11.2025.
10.11.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відзив на позовну заяву, у якому, серед іншого, просить застосувати строки позовної давності.
12.11.2025 через підсистему "Електронний суд" від керівника Здолбунівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.
18.11.2025 через підсистему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Українська залізниця"надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 20.11.2025 розгляд справи відкладено на 08.12.2025.
В судовому засіданні 08.12.2025 прокурор заявлені вимоги підтримав та просив позов задоволити повністю. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач в судове засідання 08.12.2025 не забезпечив участі уповноваженого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлений законом строк.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що позивач повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута без участі позивача.
В судовому засіданні 08.12.2025 судом оголошено скорочене рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
05.01.2021 працівником виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" у кварталі 136 виділ 382 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Верба - Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів по прив'язці права сторона копії 136 км. 6 - 10 пк виявлена незаконна рубка дерев породи "дуб" (сироростучий) в кількості 4 шт.
Згідно акту № 1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, складеного посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця", оглядом місця порубки встановлено, що лісопорушниками на місці події було спилено дерева до ступеня припинення росту, а самовільно зрубана деревина забрана та вивезена у невідомому напрямку. Орієнтовна загальна кубомаса незаконно добутої деревини становить 4,33 метрів кубічних. Вказане завдало шкоду лісу (державі) на суму 49913,68 гривень.
За вказаним фактом ВП № 6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021180130000004 від 05.01.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
Відповідно до висновку експерта судової економічної експертизи від 31.03.2023 № СЕ-19/118-23/3463-ЕК, розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 4 дерев породи "дуб" сироростучий арифметично підтверджується в сумі 52409,31 гривень. Розбіжність з розрахунком розміру шкоди, визначеному в акті № 1 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 05.01.2021, наданому на дослідження, та розміром шкоди, встановленої під час дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства становить 2495,63 грн. Розбіжність пояснюється не врахуванням до розрахунку коефіцієнту індексу інфляції за 2020 рік.
Водночас, згідно наданих виробничим підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" документів, вищевказана лісосмуга знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001, яка відповідно до Державного акту серії ЯЯ № 251860 виданого 04.09.2008 Здолбунівською районною державною адміністрацією, перебуває у постійному користуванні Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001 площею 30,4358 га з цільовим призначенням "для забезпечення функціонування залізничного транспорту" є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна 155193956226).
Таким чином, АТ "Українська залізниця" є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку дерев.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Регіональна філія "Львівська залізниця" є відокремленим підрозділом юридичної особи Акціонерного товариства "Укрзалізниця", до складу якої входить також виробничий підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень".
29.12.2018 наказом № 803/оз регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Положення про виробничий структурний підрозділ "Львівська залізниця захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Так, згідно із п. 11 вказаного Положення дистанція захисних лісонасаджень це спеціалізований лісогосподарський підрозділ, створений з метою утримання захисних лісонасаджень у належному стані для забезпечення захисту колії, рухомого складу та інженерних споруд залізниці від несприятливих умов та природних явищ.
Згідно п. 12 зазначеного Положення, основними завданнями підрозділу є догляд за усіма видами захисних лісонасаджень у смузі відведення залізниці, здійснення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства та проведення інших заходів для забезпечення виконання ними захисних функцій.
Враховуючи викладене, відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" у відповідності до статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій філії території.
Прокурор вважає, що оскільки особу, яка здійснила незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 52409,31 грн, не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, наведені вище норми законодавства та рішення Конституційного Суду України надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до закону. Згідно зі ст. 131-1 Конституції України та ст.ст. 1, 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладено повноваження з представництва інтересів держави в суді, а відтак і обов'язок звертатись до суду з позовом у разі, якщо відповідний орган не вживає або неналежно вживає заходи з метою, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.
Разом з тим, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).
Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу.
Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
Підставою для представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Прокурор зазначає, що внаслідок протиправних дій Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" здійснено незаконну вирубку дерев, що спричинило шкоду державі у вигляді порушення природоохоронного законодавства.
Крім того, забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. У той час, як наразі знищення лісових насаджень в Україні є однією з найбільш актуальних проблем. На сьогодні продовжується умисне і широкомасштабне знищення лісових ресурсів, а неконтрольоване вирубування лісів досягає критичного рівня.
Зазначене у сукупності порушує правовий порядок, дотримання якого становить безумовний інтерес держави, оскільки вона є його гарантом, а його порушення є порушенням інтересів держави.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, учасниками спірних правовідносин даний конституційний обов'язок не дотримано.
З огляду на викладене, прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, які, в свою чергу, можуть бути пов'язані з необхідністю захисту прав органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Статтею 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та і їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за одержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
При стягненні шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, слід врахувати приписи п. 7 ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, які визначають, що грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, сплачуються у визначеному вказаними нормами співвідношенні на рахунки спеціальних фондів Державного, обласних та місцевих бюджетів в розмірах 30, 20 та 50 відсотків відповідно.
Разом з цим, внаслідок несплати шкоди заподіяної незаконною порубкою лісу, місцевий бюджет (всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду, відкритий на відповідну раду) не отримує відповідні кошти.
Як встановлено судом, земельна ділянка, де сталась незаконна рубка, знаходиться на території Здолбунівської територіальної громади.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Здолбунівською окружною прокуратурою 01.07.2025 скеровано до Здолбунівської міської ради лист за № 54/912вих-25, в якому зазначено про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.
У відповідь на вказаний лист Здолбунівська міська рада листом № 2657/03-20/25 від 16.09.2025 повідомила, що не заперечує стосовно вжиття заходів спрямованих на відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, як вбачається із матеріалів справи, Здолбунівська міська рада, будучи повідомленою про встановлені порушення природоохоронного законодавства щодо незаконної рубки дерев породи "дуб" на підзвітній території громади, не вжила заходів з метою стягнення у судовому порядку встановлених збитків до місцевого бюджету.
Така пасивна поведінка органу місцевого самоврядування свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Отже, у прокурора наявні обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян, членів територіальної громади та звернення до суду із зазначеним позовом, що відповідає нормам національного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.
Судом встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є позадоговірними, та стосуються стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, а саме незаконною рубкою дерев.
Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів сторін, суд зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивача до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
З'ясовуючи належність захисних насаджень до лісового фонду, суд враховує положення ст. 4 Лісового кодексу України, якою визначено, що захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду України.
Крім цього, важливим є те, що згідно з Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.
Відповідно до Порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого постановою КМУ № 112 від 07.02.2023, постійний лісокористувач - підприємство, установа, організація державної та комунальної власності, якому надано в установленому порядку право постійного користування лісами незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають.
Згідно наданих виробничим підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" документів, вищевказана лісосмуга, на якій здійснена незаконна вирубка дерев, знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001, яка відповідно до Державного акту серії ЯЯ № 251860 виданого 04.09.2008 Здолбунівською районною державною адміністрацією, перебуває у постійному користуванні Державного територіально - галузевого об'єднання "Львівська залізниця" для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001 площею 30,4358 га з цільовим призначенням "для забезпечення функціонування залізничного транспорту" є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна 155193956226).
Отже, захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду, а доводи відповідача щодо протилежного є безпідставними.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно з статтею 16, частиною 1 статтею 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Водночас, пунктом 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Частиною 1 статтею 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Відповідно до абзацу 5 статті 86 Лісового кодексу України, забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 90 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 "Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів" визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля" від 10.12.2004 № 17, визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Особу, яка здійснила незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено.
При цьому, як встановлено судом, обов'язок здійснювати охорону лісових насаджень на земельній ділянці з кадастровим номером 5622681600:00:020:0001 площею 30,4358 га належав постійному лісокористувачу АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця".
Пунктами 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 в справі № 909/1111/16.
Зважаючи на предмет доведення прокуратурою в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення відповідача щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки відповідача, суд, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази щодо складу цивільного правопорушення, зазначає наступне.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
Матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки дерев у кварталі 136 виділ 382 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Верба - Здолбунів, перегін Озеряни - Здолбунів по прив'язці права сторона копії 136 км. 6 - 10 пк, невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев, що є порушенням лісового законодавства.
В свою чергу, земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця".
Отже, оскільки саме на АТ "Укрзалізниця" як на постійного лісокористувача покладено обов'язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень, стало підставою для скоєння кримінального правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев, що завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
Разом з тим, дії відповідача щодо фіксування правоохоронним органом здійсненого невідомими особами правопорушення жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу. В свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
У п. 88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст.19, ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 та 19.09.2018 у справах № 909/976/17, № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд зазначає, що відповідач (правонаступник) допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи "дуб" (сироростучий) в кількості 4 шт.
За таких обставин, суд констатує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 20.09.2018 у справі №909/495/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17.
Суд констатує, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Cуд підкреслює, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 у справі № 927/1096/16, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.
Отже, суд дійшов висновку, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.
Беручи до уваги все вищенаведене, суд зазначає, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Розмір шкоди, встановлений у висновку судової економічної експертизи № СЕ-19/118-23/3463-ЕК від 31.03.2023, становить 52409,31 грн.
У матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.
У постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі № 125/1501/20-ц вказано на допустимість висновку експерта складеного в межах кримінального провадження, як письмового доказу у цивільній справі, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
Разом з тим, відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми шкоди, що зазначена в експертному висновку, або клопотання про проведення додаткової судової експертизи.
Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу.
Недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев.
Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.
А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо застосування строків позовної давності.
Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропуску - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму).
Згідно з положеннями частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом наведеного законодавчого положення для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №908/3168/21, від 14.03.2023 у справі №922/3013/19, від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).
За змістом частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).
Крім того, суд зазначає, що перебіг позовної давності у спорах, пов'язаних зі стягненням завданої природі шкоди, починається із дня складання акту про відповідне порушення (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі №910/10452/17 та від 17.04.2018 у справі №910/2863/17).
Як свідчать матеріали справи акт про порушення складено позивачем 05.01.2021, отже строк позовної давності для звернення до суду мав закінчитись 05.01.2024.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Поряд з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та досі діє.
Законом "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №2120-ІХ від 15.03.2023, Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Згідно із п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024) у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився. Отже, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
В той же час, на підставі Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності 04.09.2025 було виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України
Отже, прокурор при зверненні з позовом у цій справі не пропустив визначену чинним законодавством позовну давність.
Висновки суду.
За результатами розгляду спору та з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 52409,31 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" (79000, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Здолбунівської міської ради (35705, Рівненська обл., Рівненський р-н., м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, код ЄДРПОУ 05391130) 52409 (п'ятдесят дві тисячі чотириста дев'ять) грн 31 коп шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" (79000, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 08 грудня 2025 року.
Суддя А.І.Мовчун