адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
08.12.2025 Справа № 917/1724/25
Суддя Мацко О.С. , розглянувши у спрощеному позовному повадженні матеріали справи
за позовною заявою Глобинської окружної прокуратури Полтавської області, 39000, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Глобине, вул. Центральна, 191,
в інтересах держави в особі 1. Державної екологічної інспекції Центрального округу, 36039, м. Полтава, вул. Коцюбинського, 6,
2. Козельщинська селищна рада, 39100, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, с. Козельщина, вул. Остроградського, буд. 75/15,
до відповідача:. Акціонерне товариство «Українська залізниця», 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройца, 5, в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариство «Українська залізниця», 61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7,
про стягнення 58 689,45 грн
Без виклику представників учасників справи
Суть справи: розглядається позовна заява Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області (вул., Центральна, 191, м. Глобине, Полтавська область, 39000, код ЄДРПОУ 0291006021) в інтересах держави в особі 1) Козельщинської селищної ради (адреса вул. Остроградського, будинок 75/15, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, ЄДРПОУ 21063513) та Державної екологічної інспекції Центрального округу (адреса вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, ЄДРПОУ 42149108) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 58 689,45 грн (при цьому судом враховано, що прокурором при заповненні реквізитів позовної заяви в системі Електронний суд зазначено 2 відповідача, що пов'язано саме з особливостями створення документів у вказаній системі; натомість зі змісту позовної заяви, зокрема, її прохальної частини чітко вбачається, що позов заявлено про стягнення грошових коштів саме з юридичної особи - Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»).
Ухвалою від 08.09.2025р. суд відкрив провадження у справі, визнав справу малозначною, вирішив розглядати у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, встановив процесуальні строки для подання заяв по суті спору.
10.09.2025р. Державна екологічна інспекція Центрального округу повідомила суд про підтримання позовних вимог прокуратури (арк..справи 110-111).
30.09.2025р. до суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла заява про повернення позовної заяви як такої, що подана особою без належних повноважень (вх. № 12504 від 30.09.2025р), на яку прокуратура відреагувала шляхом подання заперечень.
30.09.2025р. надійшов відзив на позовну заяву (вх..№12508 від 30.09.2025р., арк..справи 119-126) (на який прокуратурою подано відповідь від 02.10.2025р. (арк..справи 177-181)) та заява про об'єднання в одне провадження справ № 917/1724/25, № 917/1758/25, 917/1837/25, які перебувають на розгляді суддів Мацко О.С. та Пушко І.І., у задоволенні якої суд відмовив ухвалою від 02.10.2025р. Цією ж ухвалою суд залишив відзив відповідача без розгляду.
03.10.2025р. від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх..№12674) з клопотанням про поновлення строку на його подання (вх..12672).Ухвалою від 14.10.2025р. суд поновив строк на подання відзиву та прийняв відзив до розгляду; також даною ухвалою було залишено без розгляду клопотання відповідача (повторно подане) про об'єднання справ в одне провадження.
Крім того, ухвалою від 20.10.2025р. суд задовольнив клопотання відповідача про продовження строку для подання заперечень на відповідь на відзив - до 23.10.2025р. Заперечення надійшли до суду 23.10.2025р. - в межах встановленого судом строку (вх..№13662 від 23.10.2025р.), тож приймаються судом до розгляду.
Інших заяв до суду не надходило.
Обгрунтування позицій сторін, згідно поданих заяв по суті спору:
Прокурор посилається на те, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на території якої внаслідок здійснених заходів перевірки дотримання екологічного законодавства було виявлено здійснення незаконної порубки дерев. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вина та протиправна поведінка відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства відповідач не виконав обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 (58 689,33 грн). Крім того, розрахунок шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу в результаті незаконної порубки дерев, підтверджено висновком комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 03.01.2025р., за яким розмір шкоди, завданий внаслідок незаконної порубки 3-х дерев породи дуб дерещатий (2 шт), ясен зелений (1 шт) становиь 58 689,45 грн. (різниця із сумою, зазначеною у розрахунку, виникла за рахунок заокруглень). Під час розслідування кримінального провадження №12023170520000791 від 24.10.2023р. осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено. Предметом даного позову є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що саме він є потерпілою особою у кримінальному провадженні № 12023170520000791 від 24.10.2023р, оскільки саме йому було завдано матеріальної шкоди внаслідок незаконної рубки дерев у захисних лісонасадженнях , про що було невідкладно повідомлено правоохоронні органи, ініційовано внесення відповідних відомостей до ЄРДР, проведено відповідний комплекс заходів і т.д. Також відповідач зазначає, що ним здійснено всі необхідні та належні заходи, спрямовані на запобігання будь-яким правопорушенням, пов'язаним із незаконною порубкою дерев на підвідомчій території лісового фонду. З врахуванням викладеного, відповідач вважає, що у діях АТ «Укрзалізниця» відсутній склад порушення природоохоронного законодавства, а відповідальність за заподіяну шкоду має покладатися виключно на винних осіб, які вчинили незаконну порубку лісу. Більше того, у разі задовлення позовних вимог держава фактично отримає подвійне відшкодування - від лісокористувача та від особи, яка буде визнана винною у незаконній порубці дерев, що є недопустимим. Відповідальність має бути покладена виключно на винних осіб, а наявні у справі матеріали підтверджують вину третіх осіб, а не відповідача.
У відповіді на відзив (а.с.183-187) прокурор заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на те, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом протиправної бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача є незабезпечення його працівниками охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбулося вирубування дерев невстановленими особами. Дії відповідача щодо фіксування правопорушення жодним чином не спростовують його вини і не свідчать про вжиття усіх заходів щодо належного забезпечення охорони лісу. З посиланням на приписи Лісового Кодексу України, ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, прокурор наполягає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках земель лісового фонду, що маж наслідком самовільну ребку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідач у наданих запереченнях заперечує наведені прокурора та наполягає на тому, що відповідальність за спричинену шкоду мають нести саме ті особи, які вчинили протиправні дії.
Фактичні обставини справи, встановлені судом:
Бригадиром Ліщинівської виробничої дільниці ВП «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» Журавлем Г.І. було виявлено незаконну рубку трьох дерев у виділі 196а (227 кілометр, пікет 7) , права сторона дільниці полтава-Кременчук перегону Ганнівка-Галещина, про що подано відповідну заяву про злочин від 26.10.2023р.
Відповідно до відомості обчислення розміру шкоди, заподіяною незаконною рубкою дерев, доданою до вказаної вище заяви про злочин, загальний розмір шкоди складає 58 689,33 грн, який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 із застосуванням щорічної індексації.
На підставі вказаної заяви, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, було розпочате кримінальне провадження №12023170520000791 від 24.10.2023р.
Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження, проведено огляд місця події, а саме лісополоси захисних лісонасаджень АТ «Укрзалізниця», в ході якого підтверджено вищенаведене (виявлено 3 стовбури свіжо спиляних дерев породи дуб і ясен).
Відповідно до висновку експерта №31/32 за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 30.01.2025, розмір шкоди, спричинений внаслідок незаконної порубки становить58 689,45 грн. Крім того, 14.07.2025 Державною екологічною інспекцією Центрального округу, на виконання постанови про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні було здійснено розрахунок завданої шкоди (збитку), загальна сума якої складає 58 689,45 грн.
Як свідчить лист Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» №НГ-41/500н від 10.06.2025, наданий на запит окружної прокуратури, за земельною ділянкою на 227 км ПК7 правої сторони колії дільниці Потава-Кременчук, Козельщинської селищної ради Козельщинського району Полтавської області, зареєстрований кадастровий номер 5322055100:00:001:0100 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 431910161 від 18.06.2025р., земельна ділянка з цим кадастровим номером має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 701675653220 розташована у Полтавській області, Козельщинський район, Козельщинська селищна рада, та знаходиться у постійному користуванні ПАТ «Українська залізниця».
Вказане підтверджується також копією державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 000956 від 22.01.2004, виданого Південній залізниці, відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 232,53 га, розташована на території Рибалківської, Лутовинівської, Оленівської, Козельщинської сільських рад та Новогалещинської селищної ради, надана у постійне користування для експлуатації та обслуговування залізничного транспорту. Отже, постійним користувачем земельної ділянки, на якій було здійснено незаконну порубку дерев, є АТ «Українська залізниця».
Статтею 2 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та ч. 2 загальних положень Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1094), визначено, що відповідач є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Факт належності відповідачу на праві постійного користування земельної ділянки, на якій було виявлено незаконну рубку дерев, визнається відповідачем у відзиві, а тому, з урахуванням обставин, встановлених судом, не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональна філія «Південна залізниця» є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця» (відповідача).
Згідно з пунктами 2.1. та 2.3 Положення про виробничий підрозділ «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень», затвердженого наказом регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 06.02.2023 № 70/Н (далі Положення), основними завданнями діяльності дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування Товариства та організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок.
До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 3.1., 3.11. Положення).
Під час розслідування кримінального провадження №12023170520000791 від 24.10.2023 осіб, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлено.
Згідно ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
За загальним правилом, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (відповідний висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).
Згідно з ч.1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч.4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Згідно з ч.1 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб'єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб'єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності - екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», як за порушення екологічно-правових зобов'язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.
Відповідно до статей 16, 17,19 Лісового Кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, покладено на постійних лісокористувачів.
Положеннями ст.63 Лісового Кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Відповідно до п.5 ч.1 ст.64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ч.1 ст.86 ЛК України).
За змістом п. 5 частини другої статті 105 Лісового Кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Ст. 107 Лісового Кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. При цьому вказані заходи мають бути ефективними та реальними, а не формальними.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому суд погоджується з доводами прокуратури про те, що неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17.
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто, у даному випадку, факту здійснення незаконної порубки дерев (п. 69 постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, п.58 постанови Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).
Враховуючи вищевикладене та матеріали справи, суд приходить до висновку, що протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.
Суд погоджується з доводами прокурора, викладеними у заявах по суті спору, та відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача, викладені у відзиві та запереченні, оскільки його дії щодо фіксування рубки дерев невстановленими особами та подання заяви про злочин самі по собі не свідчать про вжиття ним усіх належних заходів для забезпечення охорони лісу, та, в свою чергу, не доводять відсутність вини відповідача у спричиненні шкоди внаслідок незаконної рубки лісу на належній йому земельній ділянці.
У зв'язку з наведеним, судом відхиляються також доводи відповідача про відсутність підстав для відшкодування шкоди з посиланням на недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими державі збитками.
Обґрунтованість розрахунку шкоди підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростована. Перевіривши наданий розрахунок, суд приходить до висновку, що його здійснено відповідно до вимог законодавства, зокрема, додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, в якому визначені такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.
Правова позиція щодо необхідності застосування положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України до правовідносин за участю постійних лісокористувачів, які не дотримувались вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема, вона викладена в постанові 09.12.2019 у справі №906/133/18, відповідачем в якій також було АТ «Укрзалізниця».
Частиною першою ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Змістом зазначеної вище статті Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також передбачено, що частина грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкода, заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовується до спеціально створених фондів охорони навколишнього природного середовища у відповідних місцевих бюджетах за місцем заподіяння екологічної шкоди, а відтак до фондів органів місцевого самоврядування, в адміністративних межах яких розташовані земельні ділянки, де здійснювались незаконні рубки лісових ресурсів.
Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №43 від 29.01.2013, завдані природним ресурсам збитки відшкодовуються шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок на тій адміністративній території, на якій скоєно правопорушення (для подальшого розподілу коштів між державним, обласним та місцевим бюджетами).
Згідно з частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Як вказано судом вище, відповідач заперечує наявність підстав для представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, в т.ч. просить суд повернути позовну заяву (відповідне клопотання наявне в матеріалах справи).
З цього приводу суд зазначає таке. По-перше, ГПК України не передбачає повернення позовної заяви після відкриття провадження у справі, тож дане клопотання не узгоджується з приписами процесуального законодавства. По-друге:
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до норми, викладеної в ч.ч. 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, обов'язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв'язку з принципом обов'язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового кодексу (далі ЛК) України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).
Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України). Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред'явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей.
Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу ІІ цього Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.
З огляду на викладене, суд констатує, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.
Селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області» місце, в якому виявлено незаконну порубку дерев, входить до складу території Козельщинської територіальної громади.
Матеріалами підтверджено, що самовільна порубка мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Козельщинської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області.
Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Козельщинської селищної ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Козельщинської селищної ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.
З огляду на зазначене, Козельщинська селищна рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.
Глобинською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів, листом від 22.07.2025 № 50/1-3185 ВИХ-25 (а.с.59-60 ) було поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Козельщинську селищну раду щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу.
Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 29.07.2025 №06- 08/4192 (а.с.62) повідомила окружну прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Глобинську окружну прокуратуру для того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними.
Козельщинська селищна рада листом від 29.07.2025 № 02-13/1303 ( а.с.61 ) повідомила, що заходи щодо стягнення заподіяної шкоди внаслідок незаконної порубки, селищною радою не вживалися, з посиланням на відсутність коштів, необхідних для сплати судового збору. При цьому, селищна рада також просила вжити заходів представницького характеру Глобинську окружну прокуратуру.
Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб'єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодована, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.
Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та Козельщинською селищною радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.
Листом від 29.08.2025 Державну екологічну інспекцію Центрального округу та Козельщинську селищну раду було повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про представництво окружною прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред'явлення відповідного позову (а.с.63).
За таких обставин, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред'явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Козельщинської селищної ради про стягнення з АТ «Укрзалізниця» заподіяної шкоди.
Водночас, суд вваає за необхідне зазначити, що Другий сенат Конституційного Суду України 3 грудня на пленарному засіданні ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп“, яке звернулося до Суду з клопотанням перевірити на відповідність статті 1311 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами (далі - Закон).
Вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави“, Суд виходив із того, що об'єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття «інтереси держави“ без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов'язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього. З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що абзац перший частини третьої статті 23 Закону у відповідному аспекті не суперечить Конституції України.
Водночас Суд наголосив, що законодавець має обов'язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.
Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв'язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб'єктивним розумінням того, що означає «не здійснює“ або «неналежним чином здійснює“. Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло. Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст відповідної конституційної функції прокуратури.
Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 1311 Основного Закону України.
Установивши невідповідність Конституції України окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Суд відтермінував утрату ними чинності. Так, у Рішенні встановлено, що вони втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
Суд також постановив, що дія Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Відтак, суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині (стосовно наявності повноважень прокуратури).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача по справі. Враховуючи, щоо позов подано до суду через Електронний кабінет в системі електронний суд, сплаті за подання даного позову підлягало 2422,40 грн. (з застосуванням коефіцієнту 0.8 Згідно ЗУ «Про судовий збір».). Саме ця сума підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача. Надмірно сплачена сума судового збору може бути повернута прокуратурі після подання нею відповідної заяви в порядку, встановленому ст..7 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) на користь Козельщинської селищної ради (адреса вул. Остроградського, будинок 75/15, селище Козельщина, Кременчуцький район, Полтавська область, 39100, ЄДРПОУ 21063513)- 58 689,45 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Єжи Ґедройца, 5, м. Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса вул. Євгена Котляра, 7, м. Харків, 61052, ЄДРПОУ 40081216) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051, р/р UA058201720343190001000000164, ДКСУ м. Київ 820172) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн.
4. Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України.
Рішення складено і підписано 08.12.2025р.
Суддя О.С.Мацко