79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
27.11.2025 Справа № 914/2956/25
За позовною заявою: Публічного акціонерного товариства “Центренерго», с.Козин Київської області
до відповідача Державного підприємства “Львіввугілля», м.Сокаль Львівської області
про стягнення 5000660,00 грн збитків, 440492,48 грн інфляційних втрат, 231530,70 грн 3% річних
Суддя Ділай У.І.
Секретар Ю.І.Кохановська
За участі представників:
Від позивача: К.Л. Ключинський - представник
Від відповідача: не з'явився
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025, справу №914/2956/25 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 29.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.10.2025.
Ухвалою від 23.10.2025 підготовче засідання відкладено на 11.11.2025.
Ухвалою від 11.11.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2025.
Представник позивача в судовому засіданні 18.11.2025 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судове засідання 18.11.2025 відповідач повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в його електронний кабінет.
Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
У процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
06.06.2024 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (надалі - покупець, ПАТ «Центренерго», позивач) та Державним підприємством «Львіввугілля» (надалі - постачальник, ДП «Львіввугілля», відповідач) було укладено Договір поставки вугілля № 111/8 (надалі - Договір), зі специфікацією №1 від 06.06.2024.
Позивач є платником податку на додану вартість. На підтвердження до позову долучено витяг №2131004500036 з реєстру платників податку на додану вартість.
Відповідач є платником податку на додану вартість. На підтвердження до позову долучено витяг № 1428064500002 з реєстру платників податку на додану вартість.
Відповідно до умов п. 1.1. договору, постачальник поставить (передасть) у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію на зазначених у договорі умовах.
Згідно з п. 1.2. договору, необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору (далі - специфікації).
Відповідно до п. 2.5. договору, право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору.
Згідно з п. 6.1. договору, загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України (далі - вартість доставки) у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 100 000 000,00 грн.
Відповідно до п. 7.1. договору, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки, в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
За приписами п. 10.8 договору, постачальник зобов'язаний своєчасно скласти та зареєструвати податкові накладні (розрахунки коригування до податкових накладних).
Податкова накладна та розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної повинні відповідати наступним умовам: складена(і) за формою та в порядку, передбаченими законодавством України; заповнена(і) у відповідності до вимог законодавства України; складена(і) в електронній формі та зареєстрована(і) в Єдиному реєстрі податкових накладних; підписана(і) електронним підписом уповноваженої особи Постачальника із дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством України (п. 10.8.1. договору).
Відповідно до п. 10.8.3. договору, у випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов'язання, в результаті чого покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, постачальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки покупцем відповідної вимоги постачальнику сплатити покупцю грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати покупцю усі пов'язані з таким порушенням збитки.
Також до договору укладено специфікації, на підставі яких постачальник зобов'язався поставити вугілля в обсягах та у строки, зазначені у специфікаціях.
На виконання умов договору ПАТ «Центренерго» здійснило оплату за вугілля на загальну суму 41 258 336,55 грн. у т.ч. 6 876 389,43 грн. ПДВ відповідно до платіжних інструкцій: 1) № 1893 від 06.06.2024 на суму 10 000 200,00 грн, в т.ч. ПДВ - 1 666 700 грн; призначення платежу «Попередня оплата..»; 2) № 2239 від 31.07.2024 на суму 20 003 760 грн, в т.ч. ПДВ - 3 333 960 грн; призначення платежу «Попередня оплата..»; 3) № 3486 від 25.11.2024 на суму 2 688 272,78 грн, в т.ч. ПДВ - 448 045,46 грн; призначення платежу «оплата вартості вугілля згідно дог. №111/8 від 06.06.2024…»; 4) № 3439 від 25.11.2024 на суму 2 234 409,50 грн, в т.ч. ПДВ - 372 401,58 грн; призначення платежу «оплата вартості вугілля згідно дог. №111/8 від 06.06.2024…»; 5) № 3617 від 05.12.2024 у на суму 754 653,23 грн, в т.ч. ПДВ - 125 775,54 грн; призначення платежу «оплата вартості вугілля згідно дог. №111/8 від 06.06.2024…»; 6) № 3618 від 05.12.2024 на суму 243 250,84 грн, в т.ч. ПДВ - 40 541,81 грн; призначення платежу «оплата вартості вугілля згідно дог. №111/8 від 06.06.2024…»; 7) № 3803 від 27.12.2024 на суму 2 343 680,27 грн, в т.ч. ПДВ - 390 613,38 грн; призначення платежу «оплата вартості вугілля згідно дог. №111/8 від 06.06.2024…»; 8) № 3802 від 27.12.2024 на суму 2 990 109,93 грн, в т.ч. ПДВ - 498 351,66 грн; призначення платежу «оплата вартості вугілля згідно дог. №111/8 від 06.06.2024…».
За твердженням позивача, відповідач не склав та не зареєстрував податкові накладні разом на суму попередньої оплати 5 000 660 грн: на суму 1 666 700 грн до 30.06.2024; на суму 3 333 960 грн до 15.08.2024;. Внаслідок зазначеного в Єдиному реєстрі податкових накладних відсутні відомості про вказані оплати. Отже, відповідач неналежно виконав п.10.8 договору, вимоги податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, не зареєстрував податкові накладні.
Позивач звернув увагу, що пройшло більше 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов'язання й ПАТ «Центренерго» позбавлене права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму сплаченого ПДВ у розмірі 5 000 660 грн, а тому зважаючи на п. 10.8.3 договору, відповідач зобов'язаний сплатити товариству грошові кошти в розмірі суми незареєстрованого ПДВ.
З метою досудового врегулювання спору 12.06.2025 ПАТ «Центренерго» направило ДП «Львіввугілля» вимогу від 11.06.2025 №06/2252 щодо сплати 1666700грн в зв'язку з нереєстрацією податкової накладної за договором поставки. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Також 02.09.2025 ПАТ «Центренерго» направило ДП «Львіввугілля» вимогу від 28.08.2025 №06/3366 щодо сплати 3333960грн в зв'язку з нереєстрацією податкової накладної за договором поставки. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав обов'язку щодо реєстрації податкових накладних за фактом здійснення господарської операції з поставки товару, що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на суму ПДВ. Відтак, позивач подав позов до відповідача про стягнення 5000660,00 грн збитків у зв'язку з нереєстрацією податкових накладних.
Крім того, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 01.07.2024 по 12.09.2025 позивач нарахував 672 023,18 грн інфляційних втрат та 167 657,47грн 3% річних.
Відповідач заперечив проти позову, заначивши таке.
На виконання умов договору позивачу було передано 22 769,88 тонн вугілля на загальну суму 41 258 336,55грн.
Відповідач звернув увагу, що позивач постійно використовував пункт 10.8.2 договору та призупиняв оплату поставленого вугілля на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних. Системне утримання позивачем 20 відсотків від ціни виробленого та проданого товару позбавляє відповідача можливості сплачувати належні податки та інші обов'язкові платежі, що, на думку відповідача, підтверджує відсутність вини державного підприємства.
Такі дії позивача призвели до заборгованості перед відповідачем на суму 6876389,43грн.
Також відповідач зазначив, що, користуючись коштами в сумі 6876389,43 грн, позивач нараховував на суму не зареєстрованих податкових накладних, індекс інфляції та 3%річних. Натомість, не сплативши вказану заборгованість та користуючись зазначеними коштами, позивач жодних інфляційних втрат не поніс, навіть у випадку коли дане зобов'язання було грошовим.
Однак, відповідач вважає, що в даному випадку відсутнє прострочення грошового зобов'язання зі сторони відповідача, а є лише право позивача на отримання податкового кредиту.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» та Державним підприємством «Львіввугілля» укладено Договір поставки вугілля № 111/8 від 06.06.2024, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Відповідно до 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.
Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Отже, при пред'явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Судом встановлено, що за результатами господарських операцій з поставки товару на суму 41258336,55 грн, у т.ч. ПДВ у розмірі 6876389,43 грн відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар.
Проте під час розгляду справи суду не надано доказів реєстрації податкових накладних на загальну суму ПДВ в розмірі 5 000 660грн (на суму 1 666 700 грн до 30.06.2024; на суму 3 333 960 грн до 15.08.2024).
Слід зазначити, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за загальним правилом не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов'язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця. Однак, подання такої скарги згідно з наведеною нормою не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.
Аналогічний правовий висновок викладено Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17. У вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного у пункті 28 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 918/216/17, згідно з яким передбачалося, що відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а обумовлює її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача з доданням певного пакету документів.
Нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок у встановлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.
Крім того, хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків. Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 і від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.
Також, Господарський суд Львівської області звертає увагу на положення пункту 198.6 статті 198 ПК України, згідно із яким у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
Таким чином, аналіз норм статті 198 та статті 201 ПК України в їх сукупності свідчить, що чинним законодавством передбачено граничні строки для реєстрації продавцем товару ПН (останній день календарного місяця для ПН, які складені до 15 числа цього місяця; до 15 дня наступного місяця, якщо ПН складена після 16 числа). Разом з тим, несвоєчасне подання продавцем товару цих накладних для реєстрації не свідчить, що продавець товару втрачає право на таку реєстрацію. Так, за змістом пункту 201.10 статті 201 ПК України, несвоєчасне направлення вказаних накладних на реєстрацію може бути підставою для накладення на відповідача податковими органами штрафних санкцій, передбачених ПК України. Однак, пункт 198.6 статті 198 ПК України свідчить, що за продавцем зберігається право на реєстрацію ПН протягом 365 календарних днів з дати їх складення. За продавцем товару зберігається теж право включити суми ПДВ в податковий кредит протягом відповідного періоду. Таке право він може реалізувати в звітному податковому періоді, в якому зареєстровано податкові накладні, а не в періоді коли придбані позивачем послуги.
Господарський суд Львівської області відхиляє покликання відповідача на те, що позивач системно утримував 20 відсотків від ціни виробленого та проданого товару, що позбавляло ДП «Львіввугілля» можливості сплачувати належні податки та інші обов'язкові платежі, та, відповідно, відсутня вина державного підприємства.
При цьому, суд відзначає, що пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПКУ.
Натомість, ДП «Львіввугілля» не виконало свого обов'язку не склало та не зареєструвало податкові накладні на суму 1 666 700 грн до 30.06.2024 і на суму 3 333 960 грн до 15.08.2024, а також протягом 365 календарних днів, відповідно пункту 198.6 статті 198 ПК України.
Враховуючи те, що за обставинами цієї справи минуло 365 календарних днів з моменту обов'язку складення постачальником податкових накладних, суд відзначає, що позивач втратив право на отримання податкового кредиту на суму ПДВ в розмірі 5 000 660 грн, тобто зазнав об'єктивного зменшення своїх майнових благ.
Отже, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв'язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ 5000660,00грн до податкового кредиту та зменшення податкового зобов'язання на таку суму, яка фактично є збитками позивача. Таким чином, в цій справі наявні всі елементи складу господарського правопорушення та господарський суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача 5000660,00грн збитків обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 672 023,18 грн інфляційних втрат та 167 657,47грн 3% річних суд зазначає таке.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (пункт 75). Також у пункті 82 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що позивачка, у справі за позовом про відшкодування завданої їй майнової шкоди, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди.
Як встановлено судом в цій справі відповідач не виконав встановлений законом обов'язок з реєстрації податкових накладних, що викликало неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка є збитками позивача. В боржника виникло зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння збитків. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Відтак, вимога про нарахування, передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог за період з 01.07.2024 по 12.09.2025, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 672 023,18 грн інфляційних втрат та 167 657,47грн 3% річних слід задоволити.
Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги задоволити.
2.Стягнути з Державного підприємства “Львіввугілля» (80001, Львівська область, Червоноградський район, місто Сокаль, вулиця Б.Хмельницького, 26, ідентифікаційний код 32323256) на користь Публічного акціонерного товариства “Центренерго» (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, 49, ідентифікаційний код 22927045) 5000660,00грн збитків, 672023,18грн інфляційних втрат, 167657,47грн 3% річних та 70084,09грн судового збору.
3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 08.12.2025.
Суддя Уляна ДІЛАЙ