просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
08 грудня 2025 року м.Харків Справа № 913/107/25
Провадження № 4/913/107/25
Господарський суд Луганської області у складі судді Ірини ГОЛЕНКО, розглянувши матеріали позовної заяви б/н від 25.03.2025
Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача - Відділу освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області, смт Біловодськ Старобільського району Луганської області
про стягнення 703572 грн 58 коп.
Без виклику (повідомлення) учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Луганської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовною заявою до Відділу освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 11-1036/21-БО-Т/901 від 04.11.2021 у сумі 703572 грн 58 коп., з яких: 422759 грн 07 коп. - основний борг, 86128 грн 41 коп. - пеня, 37097 грн 88 коп. - 3% річних, 157587 грн 22 коп. - інфляційні втрати.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого природного газу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Голенко І.П.
Господарський суд Луганської області ухвалою від 31.03.2025 відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, а також встановив сторонам строки для подання процесуальних заяв по суті.
Суд ухвалою від 04.04.2025 зупинив провадження у справі № 913/107/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Суд ухвалою від 15.10.2025 поновив провадження у справі.
Ухвали суду від 31.03.2025, 04.04.2025, 15.10.2025 надсилались позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та були отримані ними 31.03.2025, 04.04.2025, 15.10.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідачу також була надіслана ухвала від 31.03.2025 на електронні пошти 1969wsyqaz@ukr.net, service.74rv@gmail.com, яка отримана ним 31.03.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Крім того, відповідачу була передана телефонограма від 31.03.2025 про розгляд справи за номером телефону 0958720750, яку прийняла начальник відділу Супрун Лариса Михайлівна.
15.10.2025 відповідач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечує. Відповідач зазначає про укладення з позивачем договору постачання природного газу від04.11.2021 №11-1036/21-БО-Т/901 та з АТ «ОГС «ЛУГАНСЬКГАЗ» в особі Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства договору розподілу природного газу №094215NH9RBB012/38 від 02.02.2022, згідно п.п. 3.3, 5.2 останнього на споживача покладено обов'язок самостійно контролювати власне газоспоживання, визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу). Тобто єдиним джерелом інформації щодо обсягів споживання природного газу є дані комерційного вузла обліку (лічильника газу).
Надані позивачем скріншоти з екранів про направлення на електронну адресу відповідача bel_osvita628@ukr.net актів приймання-передачі за поставку газу за січень-лютий 2022 року не свідчать про їх направлення, оскільки в них зазначено, що «повідомлення готове до надсилання», а листи у форматі PDF з назвою 11-1036.pdf об'ємом 330КВ та з назвою 11-1036.pdf об'ємом 330КВ не свідчать про направлення позивачем на адресу відповідача саме актів приймання-передачі природного газу за січень-лютий 2022 року.
Щодо невиконання обов'язку, визначеного в п. 3.5.1 договору (надати позивачу відповідну інформацію та підписані акти надання послуг з розподілу/транспортування), відповідач зазначає, що з 24.02.2022 Старобільська міська територіальна громада та Марківська селищна територіальна громада є тимчасово окупованими. З 24.02.2022 і по теперішній час відсутній доступ до адміністративних будівель, об'єктів, на які постачався природний газ, газорозподільчої та газотранспортної систем, іншого майна, банківських виписок та документів, первинних бухгалтерських документів, серверного обладнання з електронними базами даних, та інших нематеріальних активів. Також був втрачений доступ до електронної пошти bel_osvita628@ukr.net, тому, навіть за умови надсилання листів на вказану адресу, неможливо було ознайомитися з їх змістом.
Після часткового відновлення своєї роботи на підконтрольній Україні території Відділ освіти звернувся задля отримання інформації про стан комерційних вузлів обліку природного газу (лічильників газу), стану газотранспортної та газорозподільчої систем та наявності інформації щодо обсягів споживання ним природного газу до оператора газорозподільчих мереж АТ «ОГС «Луганськгаз» в особі Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства. Згідно інформації на сайті https://luggas.com.ua/2022/04/01/uvaga-vazhlive-ogoloshennya/ АТ «ОГС «Луганськгаз» було позбавлене можливості виконувати взяті на себе за договором зобов'язання, оскільки, внаслідок окупації було змушене повідомити своїм працівникам про призупинення дії трудових договорів. Вказані форс-мажорні обставини (військова агресія російської федерації проти України)об'єктивно унеможливили виконання взятих на себе за договором зобов'язань Оператором ГРМ.
Фактично жодна із сторін не може забезпечити перевірку достовірності даних засобів комерційного обліку, не може бути проведена звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду, оскільки вона ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними саме інформаційної платформи оператора ГТС (п.3.6 договору), тобто АТ «ОГС «Луганськгаз» в особі Марківського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства.
Крім цього, період, за який заявлена до стягнення заборгованість, частково включає в себе період (з 24.02.2022 по 28.02.2024) в який територія, на якій розміщувалися об'єкти відповідача, на які поставлявся природний газ, точки комерційного вузла обліку природного газу (лічильники газу), була захоплена ворогом, а тому докази споживання поставленого на цю територію природного газу саме Відділу освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області, а не окупаційними військами, відсутні.
В силу положень ст. 131Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» позивач, починаючи з 24.02.2022, не мав права здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу відповідачеві.
Оскільки звірка фактично використаного обсягу природного газу не може бути проведена, то сума основного боргу не є узгодженою між позивачем та відповідачем, тому не може бути підставою для розрахунку пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Відповідач просить також застосувати позовну давність в один рік до вимоги про стягнення пені, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, та відмовити у задоволенні цієї вимоги. Зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин. Позивач звернувся з цим позовом до суду 26.03.2025, тобто строк позовної давності ним був пропущений з 01.07.2024.
22.10.2025 позивач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач з повної вартості поставленого газу на суму 1207447,80 грн. частково сплатив за газ на суму 854688,73 грн., при цьому в призначенні платежу відповідач вказує як номер договору, так і реквізити рахунків на оплату та реквізити актів приймання-передачі газу за відповідні періоди, що спростовує доводи відповідача про неотримання первинних документів на оплату.
Акти за листопад 2021 - лютий 2022 роки дійсно мають лише підпис позивача, проте, в матеріалах справи міститься інформація з Інформаційної платформи щодо об'ємів спожитого природного газу, відповідно до якої, зокрема, споживачем з ЕІС кодом 56XS00015NH9R00J спожито природний газ в обсягах, які співпадають з обсягами, що зазначені в актах приймання-передачі газу.
У зв'язку з тим, що відповідачем не було підписано відповідні акти приймання-передачі природного газу, враховуючи п. 5.1 договору, дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу, які вважаються і є встановленими, вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу та узгоджена сторонами в договорі.
Доказів відсутності доступу споживача до відомостей інформаційної платформи Оператора ГТС за спірний період часу матеріали справи не містять, тому відповідач був обізнаний про обсяги природного газу та про вартість поставленого газу, що було ним спожито у спірний період поставки.
Позивач надсилав акти приймання передачі простим листом на поштову адресу та дублював ці акти на ел. адресу. Після тимчасової окупації території позивач не мав можливості надсилати кореспонденцію засобами поштового зв'язку. У свою чергу, відповідач не повідомив позивача про зміну поштової адреси та електронної адреси, як це передбачено п. 13.5 договору.
Підпункт 4 п. 6.2 договору не ставить оплату газу у залежність від оформлення акту приймання-передачі газу. Основним критерієм для оплати є поставка газу, яка відбулася. При цьому ч. 4 ст.613 ЦК України теж не звільняє від оплати за газ, якщо теоретично припустити наявність прострочення кредитора, тоді звільнення стосується тільки нарахованих процентів за час прострочення кредитора.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини не підтверджуються передбаченими законом і договором доказами, зокрема, сертифікатом Торгівельно-промислової палати. Тому сама наявність військової агресії не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання за конкретним договором.
Позивач вважає, що у цьому випадку ст. 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не можна застосовувати, оскільки смт Біловодськ Луганської області визнано окупованим 24.02.2022 на підставі наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією». А положення ст.ст. 13, 131 відповідного закону можуть бути поширені на такі території з урахування частини першої цих статей за рішенням Кабінету Міністрів України.
На момент поставки газу у лютому 2022 позивач не міг знати про окупацію цієї території, оскільки наказом № 309визначено окуповану територію від 22.12.2022.При цьому позивач не може одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу. Процедура припинення (обмеження) постачання газу регламентована Кодексом газорозподільних систем, Правилами постачання природного газу тощо. Тобто, було неможливо завчасно передбачити чи буде територія, де знаходиться відповідач, окупованою чи ні.
У задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені позивач просить відмовити, посилаючись на п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України де визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану у тому числі щодо стягнення пені.
27.10.2025 відповідач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначає, що позивач подав до суду відповідь на відзив 22.10.2025 - з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі від 31.03.2025. Клопотання про поновлення строків позивач не надав, причини поважності пропуску такого строку не пояснив.
Відповідач також вказує, що позивач надіслав йому акти приймання-передачі природного газу за листопад 2021 року та грудень 2021 року. Вказані акти були підписані відповідачем та повернуті позивачеві. Жодних претензій щодо строків оплати за вказаний період у позивача немає.
На підставі наданого постачальником рахунку-фактури від 24.12.2021, постачальнику в якості попередньої оплати за постачання природного газу було перераховано грошові кошти в сумі 728789,64 грн. Вказані грошові кошти були частково зараховані постачальником газу в рахунок оплати поставленого газу за грудень 2021 року в сумі 431413,67 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2021. Решта суми 297375,97 грн була зарахована постачальником як переплата, про що зазначено позивачем в акті-фактурі за підписом представника постачальника за довіреністю №320 від 08.12.2021. За січень-лютий 2022 року відповідач не визнавав наявність заборгованості, в призначеннях платежу не вказував реквізити актів приймання-передачі природного газу за січень-лютий 2022 року, тому що зазначені акти відповідачу не надходили.
Договір постачання природного газу від 04.11.2021 №11 1036/21-БО-Т/901 є договором приєднання, тобто був запропонований і складений самим позивачем, тому має бути застосований принцип verba chartarum fortius accipiunt ur contra proferentem - слова договору тлумачаться проти того, хто їх сформулював, а не навпаки, як того хоче позивач, перекладаючи всю відповідальність на відповідача, стверджуючи що останній був зобов'язаний самостійно визначити об'єм переданого природного газу відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС з урахуванням даних свого комерційного вузла обліку та сплатити його вартість не очікуючи надіслання відповідного акту приймання-передачі природного газу.
Виникнення права вимоги оплати спожитого газу за змістом п.5.1. договору узалежнено від отримання та підписання споживачем акту приймання-передачі газу, який опосередковує перехід права власності на товар згідно п.3.1 договору та є первинним документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Саме від направлення актів приймання-передачі природного газу позивачем відповідачеві узалежнено момент виникнення обов'язку з оплати, що відповідає приписам ст.629 ЦК України, а позивач не був позбавлений можливості поштового надсилання актів приймання-передачі у подальшому, однак акти позивачем направлені відповідачеві не були.
Посилання позивача на можливість застосування у такому випадку положень п.3.5.4 договору є наслідком помилкового тлумачення умов договору всупереч приписів ст.213 ЦК, адже можливість «подолання» відсутності акту приймання-передачі за допомогою відомостей Інформаційної платформи Оператора ГТС передбачена виключно у випадку попереднього виконання постачальником обов'язку з надсилання споживачеві на розгляд підписаного зі свого боку акту приймання-передачі та необґрунтованої відмови від підписання або неповернення такого акту споживачем протягом визначеного строку. Інше тлумачення фактично звільняє постачальника від виконання обов'язку з оформлення акту зі свого боку та змінює визначені договором умови щодо моменту оплати, що несумісне із принципами розумності та добросовісності (п.6 ст.3 ЦК України ), а також з урахуванням статусу відповідача, як бюджетної установи, спонукання останнього до здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов'язань за відсутності підтверджуючих документів - створює підставу для порушення бюджетного законодавства в силу п.23 ст.116 Бюджетного кодексу України.
Твердження позивача про неможливість застосування положень статей 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за умови відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо тимчасово окупованих територій спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення пені відповідач зазначає, що п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України було виключено на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025 року.
Відповідач, посилаючись на ст. 551 ЦК України, вказує на право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначає, що сума нарахованих позивачем штрафних фінансових санкцій складає 280813,51 грн. (пеня, 3% річних, інфляційні втрати) та фактично становить 2/3 заявленої до стягнення суми боргу. Загальновідомим є той факт, що територія, на якій був розміщений відповідач, є окупованою фактично з першого дня повномасштабного вторгнення та не звільнена до цього часу. Відповідач є бюджетною установою, статутна діяльність якої є неприбутковою, фінансування здійснюється з відповідного бюджету. Штрафні санкції не повинні перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника в умовах врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу та не має стати джерелом невиправданих додаткових прибутків кредитора.
14.11.2025 позивач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» письмові пояснення, у яких зазначає, що у цій справі розглядається заборгованість за поставлений природний газ за лютий 2022 року. Зазначений період не підпадає під дію ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки статтями 13 і 13-1 Закону № 1207-VII заборона на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності прямо діє лише щодо територій, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 3. Для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (п. 3 ч.1 ст. 3), дія цієї заборони може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України.Станом на лютий 2022 року такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалося.
Постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23 є не релевантна до даних відносин, адже в межах справи № 908/1162/23 розглядалось питання відносин протягом листопада-грудня 2022, коли вже діяла ч.1 ст. 131 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» від 15.03.2022 (діє з 20.03.2022) з послідуючими змінами.
На час виникнення спірних правовідносин (лютому 2022 року) діяв Закон №1618-IX, згідно якого заборона переміщення товарів, робіт і послуг поширювалася виключно на територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тобто на території, зазначені у пунктах 1- 3 частини першої статті 3 Закону № 1618-IX.Жодної згадки про інші тимчасово окуповані території, зокрема на території смт. Біловодськ Луганської області, у цій редакції Закону не було.Відповідне правове регулювання було змінено лише з 20.03.2022.
22.12.2022 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 визначило датою окупації територіальної громади - 24.02.2022, проте на момент виникнення спірних відносин, був відсутній законодавчо затверджений перелік окупованих територій, у зв'язку з чим позивач не мав можливості встановити чи перебуває відповідач на окупованій території України в момент поставки природного газу.
Позивач посилається на подібну справу № 280/5808/23, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, та звертає увагу на п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, яким передбачено право суду зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Також позивач просить суд врахувати, що процедура припинення (або обмеження) постачання газу детально регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу, а припинення постачання природного газу непобутовому споживачу є технічно складним процесом, який не може бути здійснений одномоментно. Саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу.
24.11.2025 відповідач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» додаткові пояснення № 555, у яких зазначає, що позивач, як на підставу для зупинення провадження у поточній справі, вказував на подібність правовідносин у справі № 913/107/25 та у справі № 908/1162/23. Однак, уже після винесення Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду постанови від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, позивач вирішив змінити свою позицію та заявити про не релевантність справи №908/1162/23 до поточної справи. Відповідач вважає, що справа № 908/1162/23 є релевантною до поточної справи. А справа №280/5808/23 не є релевантною до справи № 913/107/25, тому відсутні підстави для зупинення провадження у цій справі.
Позивач не надав доказів цілодобової доступності відповідача до веб-додатку інформаційної платформи у мережі Інтернет у спірний період, не надав суду на виконання вимоги ухвали від 31.03.2025 інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача щодо обсягу спожитого (поставленого/ розподіленого) природного газу в період з 01.02.2022 до 28.02.2022 (подобово), не надав підтвердження цілісності газорозподільчих та газотранспортних систем, достовірність даних комерційних вузлів обліку природного газу (лічильника газу) на не підконтрольній Україні території.
Щодо строку подання відповідачем відзиву на позовну заяву, а позивачем відповіді на відзив суд зазначає таке.
Суд в ухвалі від 31.03.2025 відповідачу встановив строк для подання відзиву протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали, а позивачу встановив строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву.
Як зазначено вище, відповідач отримав ухвалу від 31.03.2025 в електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 31.03.2025.Проте відзив фактично подав 15.10.2025.
Водночас, суд ухвалою від 04.04.2025 зупинив провадження у справі і ухвалою від 15.10.2025 поновив провадження.
Відповідно до ст. 117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. З дня відновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.
Оскільки провадження у справі № 913/107/25 було зупинено і відновлено, то перебіг процесуальних строків, в т.ч. і щодо подання заяв по суті справи, у цей період зупинявся.
Ураховуючи викладене, відповідачу необхідно було подати відзив до 27.10.2025 включно. Відповідач подав відзив 15.10.2025, тому відповідний строк ним не пропущено.
Отже, відсутні підстави для залишення відзиву без розгляду.
Позивач отримав відзив в електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 15.10.2025, тому відповідь на відзив необхідно було подати до 20.10.2025 включно, у той час як відповідь на відзив фактично була подана 22.10.2025.
Отже, позивач подав відповідь на відзив з пропуском встановленого судом строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне з власної ініціативи продовжити позивачу встановлений строк на подання відповіді на відзив до 22.10.2025 включно.
Тому, відсутні підстави для залишення відповіді на відзив без розгляду.
Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.
04.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», ЕІС-код - 56Х930000010610Х (далі - постачальник, позивач) та Відділом освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області, ЕІС-код - 56XS000015NH9R00J (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 11-1036/21-БО-Т/901, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно із п. 1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
У п. 1.5 договору передбачено, що у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: Марківського МРІЕГГ АТ «Луганськгаз», з яким (якими) споживач уклав відповідний договір.
Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 259,367 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: жовтень 2021 - 10,551 тис. куб. м, листопад 2021 - 33,353 тис. куб. м, грудень 2021 - 44,025 тис. куб. м, січень 2022 - 33,200 тис. куб. м, лютий 2022 - 30,400 тис. куб. м, березень 2022 - 26,600 тис. куб. м, квітень 2022 - 6,400 тис. куб. м, травень 2022 - 0,0 тис. куб. м, червень 2022 - 0,0 тис. куб. м, липень 2022 - 0,0 тис. куб. м, серпень 2022 - 0,0 тис. куб. м, вересень 2022 - 0,0 тис. куб. м, жовтень 2022 - 8,341 тис. куб. м, листопад 2022 - 28,408 тис. куб. м, грудень 2022 - 38,089 тис. куб. м (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.1.3 договору загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.
Згідно з п. 2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
У пункті 2.4 договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Режим використання природного газу протягом розрахункового періоду споживач визначає самостійно в залежності від своїх власних потреб (п. 2.5 договору).
У п. 3.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.
Згідно із п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
У п. 3.5.1 договору передбачено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2 договору).
Відповідно до п. 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Згідно із п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Сторони у п. 3.6 договору визначили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
У п. 4.1 договору сторони передбачили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13658,42 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на цим договором становить 16554,00 грн.
Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 3577967 грн 77 коп., крім того ПДВ 715593 грн 55 коп., разом з ПДВ 4293561 грн 32 коп. (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70%грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно із п. 5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
Споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором (п. 6.2 договору).
У п. 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
У п. 13.5 договору сторони передбачали повідомляти одна одну рекомендованим листом з повідомленням про зміну власних платіжних реквізитів, ЕІС-коду, адреси, номерів телефонів, факсів у п'ятиденний строк з дня виникнення відповідних змін.
Договір постачання природного газу № 11-1036/21-БО-Т/901 від 04.11.2021 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у листопаді 2021 року - лютому 2022 року.
На підтвердження поставки відповідачу природного газу у листопаді 2021-лютому 2022 року в обсязі 77,16855 тис.куб.м на загальну суму 1277447 грн 80 коп. позивач надав акти приймання-передачі природного газу:
-від 30.11.2021 в обсязі 7,60536 тис.куб.м на суму 125899 грн 09 коп.;
-від 31.12.2021 в обсязі 26,06100 тис.куб.м на суму 431413 грн 67 коп.;
-від 31.01.2022 в обсязі 25,91219 тис.куб.м на суму 428950 грн 26 коп.;
-від 28.02.2022 в обсязі 17,59000 тис.куб.м на суму 291184 грн 78 коп.
Акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 та 31.12.2021 підписані ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Відділом освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області.
Акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 та 28.02.2022 підписані ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
Позивач зазначає, що активід 31.01.2022 та 28.02.2022 направлялися відповідачу на електронну пошту bel_osvita628@ukr.net, на підтвердження чого надав скріншот з електронної пошти.
Суд із скріншоту встановив, що повідомлення від 12.02.2022, 13.03.2022 адресоване bel_osvita628@ukr.net має статус «готове до надсилання».
Відповідач зазначає, що доступ до електронної пошти bel_osvita628@ukr.net був втрачений у зв'язку з окупацією, тому, навіть за умови надсилання листів на вказану адресу, неможливо було ознайомитися з їх змістом.
Водночас, позивач на підтвердження поставки природного газу відповідачу у спірний період та його споживання надав дані з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом 56XS000015NH9R00J в періоди з 01.01.2022 по 28.02.2022, які надало ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у листі № ТОВВИХ-24-12982 від 22.08.2024, а саме:
-з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 25912,19 м3;
-з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 17590,00 м3.
Споживач з ЕІС-кодом 56XS000015NH9R00J у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56X930000010610X).
Всього у період з січня по лютий 2022 року (спірний період) поставлено природний газ в обсязі 43,502 тис. куб. м на загальну суму 720135 грн 04 коп.
Відповідач частково розрахувався за отриманий природний газ у загальній сумі 854688 грн 73 коп.: 22.12.2021 на суму 125899 грн 09 коп. за природний газ, поставлений у листопаді 2021 року; 29.12.2021 на суму 728789 грн 64 коп. за природний газ, поставлений у грудні 2021 року (інформація від 19.08.2024 № 16/2-09/107708/2024 АТ «Ощадбанк» про надходження коштів, сальдо з бухгалтерського рахунку позивача).
Також відповідач до заперечення на відповідь на відзив на підтвердження оплати долучив акт-фактуру № 11-1036/21-БО-Т/901/П21, наданий позивачем, згідно якого за 2022 рік за природний газ позивачем нараховано 720135 грн 04 коп., підлягає до оплати 422759 грн 07 коп., переплата станом на 01.01.2022 становить 297375 грн 97 коп.
Решту суми заборгованості за договором відповідач не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу за січень-лютий 2022 року в сумі 422759 грн 07 коп., пені в сумі 86128 грн 41 коп. за період з 16.03.2022 до 15.10.2022, 3% річних у сумі 37097 грн 88 коп. за період з 16.03.2022 до 09.03.2025, інфляційних втрат у сумі 157587 грн 22 коп. за період з квітня 2022 року до січня 2025 року.
Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (ст. 664 ЦК України).
Відповідно до п. п. 27, 31, 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих тощо, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правовідносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила).
Відповідно до п. 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача (п. 11 розділу ІІ Правил).
Відповідно до пп. 19 п. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» Оператор газотранспортної системи (Оператор ГТС) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44, код ЄДРПОУ 42795490).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Для кодування використовується ЕІС-код.
Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.
Згідно з п. 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).
У п. 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Факт укладання договору постачання природного газу № 11-1036/21-БО-Т/901 від 04.11.2021 між сторонами спору підтверджується матеріалами справи та відповідачем.
Суд на підставі наявних у справі матеріалів встановив, що відповідач у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (лист № ТОВВИХ-24-12982 від 22.08.2024 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»), що також не спростовується сторонами спору.
Надані позивачем акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, 28.02.2022 до уваги судом не приймаються, оскільки відсутні належні докази їх відправлення відповідачу електронною поштою. Як встановив суд, повідомлення від 12.02.2022, 13.03.2022 із відповідними актами, адресоване bel_osvita628@ukr.net мають статус «готове до надсилання», тобто у такому випадку неможливо достовірно встановити факт відправлення відповідачу цих документів.
Отже суд погоджується з доводами відповідача про те, що докази відправлення позивачем електронною поштою актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, 28.02.2022 відповідачу є неналежними.
Проте, фактичне виконання позивачем зобов'язання щодо поставки відповідачу природного газу в обсязі 43,502 тис. куб. м на загальну суму 720135 грн 04 коп. у січні-лютому 2022 року та його споживання відповідачем підтверджується належними доказами, зокрема, листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» № ТОВВИХ-24-12982 від 22.08.2024та даними з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом56XS000015NH9R00J, доступ до якої також повинен мати відповідач.
Тому доводи відповідача про відсутність доказів споживання природного газу саме Відділом освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області є необґрунтованими.
Отже, відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період.
Матеріали справи не містять доказів відсутності доступу споживача до відомостей Інформаційної платформи Оператора ГТС за спірний період часу.
Відповідач не надав суду доказів того, що використані позивачем дані, розміщені Оператором ГТС на Інформаційній платформі щодо остаточної алокації відборів газу відповідача за січень-лютий 2022 року, є неповними чи недостовірними або такими, що відрізняються від даних самого споживача, тобто дані Інформаційної платформи ніяким чином документально не спростував.
Крім того, суд також враховує, що умовами договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу (п. 2.4, п. 6.2 договору); режим використання природного газу споживач визначає самостійно (пункт 2.5 договору); сторони договору здійснюють щоденний моніторинг фактичного відібраного споживачем обсягу природного газу (пункт 3.4 договору).
Отже, оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період,обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу.
Тому, доводи відповідача в цій частині суд відхиляє.
При цьому, п. 5.1 договору не звільняє відповідача від оплати за отриманий природний газ у разі відсутності акту приймання-передачі, оскільки у такому випадку фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору, яким передбачено, що обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Доводи відповідача у запереченні на відповідь на відзив, що момент виникнення обов'язку з оплати узалежнено від направлення актів приймання-передачі природного газу позивачем, який не був позбавлений можливості поштового надсилання актів приймання-передачі у подальшому, однак акти позивачем направлені відповідачеві не були, суд відхиляє, оскільки відповідач у порушення п. 13.5 договору не повідомив позивача про зміну адреси та електронної пошти.
Доводи відповідача про те, що єдиним джерелом інформації щодо обсягів споживання природного газу є дані комерційного вузла обліку (лічильника газу) не відповідають умовам п. 3.6 договору.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив обсяг спожитого відповідачем природного газу у спірний період відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
За поставлений природний газ у січні 2022 року відповідач розрахувався частково в сумі 297375 грн 97 коп. (інформація від 19.08.2024 № 16/2-09/107708/2024 АТ «Ощадбанк» про надходження коштів, сальдо з бухгалтерського рахунку позивача, акт-фактура № 11-1036/21-БО-Т/901/П21), у лютому 2022 року відповідач не розрахувався.
Судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Луганська область, Старобільський район, смт Біловодськ, вул. Центральна, буд. 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Територія Біловодської селищної територіальної громади є тимчасово окупованою з 24.02.2022 відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, яким був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, та встановлена аналогічна дата тимчасової окупації зазначеної вище території, втратив свою чинність від 20.03.2025 на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення заборгованість у сумі 422759 грн 07 коп. за поставлений відповідачу природний газ у січні-лютому 2022 року (з 01.01.2022-31.01.2022, з 01.02.2022-24.02.2022 та 28.02.2022), місцезнаходження якого з 24.02.2022 окуповане.
У статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції до 19.03.2022, коли виникли спірні правовідносини у лютому 2022 року) визначався правовий статус тимчасово окупованої території України, і за цією нормою тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.
Частина перша ст. 3 Закону до 19.03.2022 визначала, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Зміст наведеної норми дає підстави вважати, що для цілей зазначеного Закону до 19.03.2022 тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов'язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація Російською Федерацією, і не поширювалося це визначення на інші регіони України, зокрема, м. Старобільськ Луганської області.
Стаття 131 Закону до 19.03.2022 була викладена в наступній редакції: На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Таким чином, положення статей 3, 131 Закону у зазначеній редакції визначали виключно територію Кримського півострова як зону дії особливого режиму тимчасової окупації та встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на цій території, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони України.
15.03.2022 Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» № 2138-IX, який набрав чинності 20.03.2020.
Відповідно до внесених змін до ст. 3 Закону частину першу цієї статті було доповнено новими положеннями, якими розширено визначення тимчасово окупованих територій. Зокрема, пункт 3 викладено в такій редакції:
"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
Зазначеними змінами законодавець істотно розширив сферу дії Закону, визначивши тимчасово окупованими не лише території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а й інші сухопутні, морські та повітряні території України, щодо яких у період воєнного стану Рада національної безпеки і оборони України ухвалює відповідне рішення, введене в дію Указом Президента України.
Таким чином, після внесення цих змін режим тимчасової окупації перестав обмежуватися виключно територією Кримського півострова й став поширюватися на будь-які частини України, фактично захоплені або контрольовані державою-агресором під час воєнного стану.
Із 20.03.2022, у зв'язку з набранням чинності Законом № 2138-ІХ, було внесено зміни й до ст. 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Так, статтю 131 Закону змінено та доповнено новою частиною: «Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.»
Відтак, з 20.03.2022 законодавець установив гнучкий механізм застосування обмежень, передбачених ст. 131, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тобто ті, що визнаються такими в умовах воєнного стану рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента України (пізніше в порядку, визначеному КМУ). Таким чином, після цих змін режим економічних, фінансових та митних обмежень перестав стосуватися лише Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і набув універсального характеру, охоплюючи будь-які території України, тимчасово окуповані під час воєнного стану.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1 зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобтодо події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
На момент виникнення спірних правовідносин (січень-лютий 2022 року) Закон України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (набрав чинності 20.03.2022) не був чинний, тому положення ст. 131 Закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товару трубопроводним транспортом на тимчасово окуповану територію у смт Біловодськ Старобільського району Луганської області не можуть поширюватися на спірні правовідносини щодо поставки природного газу відповідачу, оскільки вони виникли до набрання чинності цим Законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 908/1162/23 дійшла висновку, «що для поширення особливого правового режиму, передбаченого статтями 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на нові тимчасово окуповані території можливе застосування відповідних обмежень на підставі самого загальновідомого факту окупації. Для поширення дії статей 13 та 131 Закону не є необхідним прийняття спеціального рішення Кабінету Міністрів України, яким би було офіційно запроваджено обмеження, передбачені цим правовим режимом».
Водночас, суд звертає увагу на те, що застосування певних законодавчих обмежень на нові тимчасово окуповані території здійснюється після набрання чинності Закону України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (з 20.03.2022).
З урахуванням проведеного аналізу змін до законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, на що звертав увагу позивач у письмових поясненнях від 14.11.2025. Крім того, станом на дату прийняття рішення відсутня інформація у Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо прийняття Великою Палатою Верховного суду до свого провадження справи № 280/5808/23.
Отже позивачу не було заборонено у січні-лютому 2022 року здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу. Тому обсяг природного газу 25,91219 тис.куб.м, поставлений у січні 2022 року, та 17,590 тис.куб.м, поставлений у лютому 2022 року, зокрема, і після 24.02.2022,позивач поставив відповідачу правомірно. Тому доводи відповідача в цій частині суд відхиляє.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу за січень-лютий 2022 року у сумі 422759 грн 07 коп.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 86128 грн 41 коп. за період з 16.03.2022 до 15.10.2022суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд перевіривши розрахунок пені позивача, прийшов до висновку, що він є обґрунтованим, арифметично вірним, здійснений з дотриманням вимог законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення пені в сумі 86128 грн 41 коп. за період з 16.03.2022 до 15.10.2022 є обґрунтованою.
Відповідач у запереченні на відповідь на відзив вказує на право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені, 3% річних та інфляційних втрат), які значно перевищують розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Щодо зменшення розміру пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 статті 3, ч. 3 статті 509 та ч. 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
У ст. 233 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З наведеного вбачається, що зменшення розміру пені є правом суду, яке прямо передбачено частиною 3 статті 551 ЦК України і реалізується у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (п. п. 7.42, 7.43 постанови).
У цьому випадку суд вбачає наявність виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені з огляду на наступне.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває станом на час розгляду справи.
Як вже зазначалось вище, місцезнаходженням відповідача є Луганська область, Старобільський район, смт Біловодськ, вул. Центральна, 103, яке з 24.02.2022 є окупованим.
У ч. 3 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Факт окупації смт Біловодськ Луганської області є загальновідомою обставиною, що в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребує доказування.
Суд також враховує, що відповідач є бюджетною неприбутковою установою, яка фінансується за рахунок місцевого бюджету громади.
Через тимчасову окупацію Біловодська селищна територіальна громада втратила значну частину доходів. Тому покладення надмірного фінансового тягаря на відповідача, який фінансується з бюджету Біловодської селищної ради, у вигляді неустойки може унеможливити виконання певних обов'язків, а в умовах недостатності державного фінансування у період збройної агресії тягар може бути невиправдано обтяжливим.
Суд також бере до уваги, що розмір заявленої до стягнення пені становить 20% від розміру заявленого до стягнення основного боргу.
У цьому випадку неустойка є лише санкціями за неналежне виконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може. При зменшенні розміру пені позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору.
Також суд бере до увагу ступінь виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором, а саме: відповідач сумлінно проводив розрахунки до початку збройної агресії російської федерації, що не заперечується позивачем. Після окупації смт Біловодські на теперішній час нормальна діяльність відповідача є об'єктивно неможливою, оскільки заклади освіти не є релокованими на підконтрольну Україні територію.
Крім того, у цих правовідносинах інтереси позивача, крім заявленої до стягнення пені, захищені заявленими до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційними втратами.
З урахуванням наведеного, виходячи із принципів добросовісності, справедливості, розумності, пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені відповідно до ст. 551 ЦК України на 59,36%, тобто до 35000 грн 00 коп.
Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 35000 грн 00 коп. У задоволенні решти вимог у сумі 51128 грн 41 коп. слід відмовити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача3% річних у сумі 37097 грн 88 коп. за період з 16.03.2022 до 09.03.2025 та інфляційних втрат у сумі 157587 грн 22 коп. за період з квітня 2022 року до січня 2025 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
За приписами п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що розрахунок зроблено арифметично вірно з дотримання вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому є обґрунтованим.
Щодо зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання, але до мінімального розміру (до 3%), встановленого зазначеною статтею.
Суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом)є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Водночас, інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у згаданих вище постановах не передбачає можливості зменшення розміру інфляційних втрат.
У цій справі суд враховує, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначений саме в тому розмірі, який і передбачає ст. 625 ЦК України (3% річних).
Тому, підстави для зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат відсутні.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 37097 грн 88 коп. за період з 16.03.2022 до 09.03.2025 та інфляційних втрат у сумі 157587 грн 22 коп. за період з квітня 2022 року до січня 2025 року підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 652444 грн 17 коп., з яких: основний борг у сумі422759 грн 07 коп., пеня в сумі 35000 грн 00 коп., 3% річних у сумі 37097 грн 88 коп., інфляційні втрати в сумі 157587 грн 22 коп.
Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У цій справі початок відліку позовної давності щодо стягнення пені за зобов'язаннями січня 2022 року слід розпочати з 16.03.2022, тобто з наступного дня після невиконання обов'язку щодо остаточного розрахунку, передбаченого п. 5.1 договору, а за зобов'язаннями лютого 2022 року - з 16.04.2022.
Отже, спеціальна позовна давність в один рік для вимоги про стягнення пені за зобов'язаннями січня 2022 року мала би спливти 16.03.2023, а за зобов'язаннями лютого 2022 року - 16.04.2023.
Водночас, у період з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всій території України був встановлений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), ця обставина є загальновідомою.
Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, однорічний строк спеціальної позовної давності, визначений статтею 258 ЦК України, який не сплив на момент набрання чинності Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ, продовжувався на строк дії такого карантину.
Така правова позиція викладена у п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Разом з тим, Законом України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладено в такій редакції «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
На підставі Закону України від 14.05.2025 № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Позивач звернувся до суду з цим позовом, зокрема, з вимогою про стягнення пені 25.03.2025, тобто у період дії положень п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (в редакції Закону України від 08.11.2023 № 3450-ІХ), згідно якого на строк дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся.
Ураховуючи запровадження карантину, що діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023, та дію п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на момент звернення позивача з цим позовом до суду (25.03.2025), строк позовної давності для вимог про стягнення з відповідача пені не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.
Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.
Крім того, щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини (військова агресія Російської Федерації проти України), які унеможливили виконання взятих на себе за договором зобов'язань Оператором ГРМ щодо надання відповідачу даних комерційних вузлів обліку природного газу для визначення обсягу спожитого ним природного газу, і як наслідок неузгодження суми основного боргу між позивачем та відповідачем, що не може бути підставою для розрахунку пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) чітко визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014 № 40(3).
Відповідно до ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За умовами п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).
Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом.
В матеріалах справи відсутні будь-які сертифікати Торгово-промислової палати України. Враховуючи вищевикладене, вказані доводи відповідача суд відхиляє.
Доводи відповідача про те, що виникнення права вимоги оплати спожитого газу за змістом п.5.1 договору узалежнено від отримання та підписання споживачем акту приймання-передачі газу, а позивачем не доведено момент отримання відповідачем документів на оплату, суд відхиляє у зв'язку з їх безпідставністю. За умовами договору визначальним для обрахунку перебігу строку оплати є місяць, в якому мав місце факт постачання газу. Саме 15 число місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період, є початком обрахунку наступного (місячного) строку, впродовж якого повинен бути здійснений платіж. Крім того, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України) та не залежить від факту отримання відповідачем акту приймання-передачі природного газу за спірний період.
Позивач на виконання ухвали суду від 31.03.2025 долучив до клопотання від 02.04.2025 про зупинення розгляду справи інформацію щодо остаточної алокації відборів відповідача щодо обсягу спожитого (поставленого/ розподіленого) природного газу в період з 01.02.2022 до 28.02.2022 (подобово), тому в цій частині доводи відповідача також відхиляються.
Інші доводи відповідача в цій частині суд також відхиляє, оскільки відповідач не надав доказів, які б документально спростовували доводи позивача.
У справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України», «Трофимчук проти України» тощо Європейський суд з прав людини зазначає, що «у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Мера, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17).
Отже, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується судовий збір у сумі 8442 грн 87 коп.
Враховуючи розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд ухвалює та підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Керуючись ст. ст. 2, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відділу освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради Луганської області (92800, Луганська область, Старобільський район, смт Біловодськ, вул. Центральна, буд. 103, ідентифікаційний код 41845351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) основний борг у сумі 422759 грн 07 коп., пеню в сумі 35000 грн 00 коп., 3% річних у сумі 37097 грн 88 коп., інфляційні втрати в сумі 157587 грн 22 коп., судовий збір у сумі 8442 грн 87 коп., видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволенні решти вимог відмовити.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано - 08.12.2025.
Суддя Ірина ГОЛЕНКО