вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" грудня 2025 р. Справа № Б911/96/08/13-г (911/2338/25)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича, м. Київ
до ОСОБА_1 , м. Київ
про стягнення 192 493,78 грн. завданих збитків
В межах провадження у справі № Б911/96/08/13-г про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія"
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № Б911/96/08/13-г за спільною заявою Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія Укррічфлот", Державного підприємства водних шляхів "Укрводшлях", Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" та Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" до боржника -Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою від 18.01.2013 р.
Постановою господарського суду Київської області від 02.11.2015 р. визнано банкрутом ТОВ "Транспортна технологічна компанія" та введено його ліквідаційну процедуру.
Станом на сьогодні повноваження ліквідатора банкрута виконує арбітражний керуючий Оберемко Роман Анатолійович.
21.07.2025 р. до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія", в особі ліквідатора, з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія" 192 493,78 грн. завданих збитків.
Ухвалою господарського суду від 14.08.2025 р. клопотання ліквідатора ТОВ "Транспортна технологічна компанія" - арбітражного керуючого Оберемка Р.А. про відстрочення сплати судового збору задоволено; відстрочено ліквідатору ТОВ "Транспортна технологічна компанія" - арбітражному керуючому Оберемку Р.А. сплату судового збору за подання позовної заяви до винесення судового рішення у справі № Б911/96/08/13-г (911/2338/25); прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, в межах провадження у справі № Б911/96/08/13-г про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія"; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; роз'яснено відповідачу, що відзив на позовну заяву подається до суду протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (частина перша статті 251 ГПК України); встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до частини сьомої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано позивачу у строк до п'яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення у порядку, передбаченому статтями 166, 167, 251 Господарського процесуального кодексу України; зобов'язано учасників справи всі заяви, пояснення, клопотання, заперечення у справі викладати в письмовій формі (частина друга статті 169 Господарського процесуального кодексу України).
29.08.2025 р. через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Суд зазначає, що сторони повідомлені про прийняття до провадження господарським судом Київської області матеріалів справи у порядку, встановленому частиною п'ятою ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частини третьої, частини четвертої ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адреси їх місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У частині восьмій ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною четвертою ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у січні 2009 року між ТОВ "Транспортна технологічна компанія" (позивач) та ТОВ "Турн", директором і засновником якого є ОСОБА_1 (відповідач), було досягнуто усної домовленості про поставку будівельних матеріалів (щебеню). Відповідно до цієї домовленості ТОВ "Транспортна технологічна компанія" зобов'язувалося поставляти та передавати у власність ТОВ "Турн" товар, а останнє - приймати його та здійснювати оплату.
Позивач зазначає, що відповідач, діючи умисно та з метою заволодіння чужим майном, ввів в оману директора ТОВ "Транспортна технологічна компанія" Кухара В.В., повідомивши неправдиві відомості про фінансовий стан ТОВ "Турн" і не маючи наміру виконувати зобов'язання з оплати. Унаслідок цього директор позивача, перебуваючи під впливом обману, погодився на укладення усного договору поставки.
На виконання зазначених домовленостей, директор ТОВ "Транспортна технологічна компанія" Кухар В.В. , діючи добросовісно та будучи введеним в оману відповідачем, у період з січня 2009 року по травень 2009 року поставив на адресу ТОВ "Турн" товар (щебінь) відповідно до виписаних видаткових накладних: № РН-0002772 від 10.01.2009 р. на суму 4 745,95 грн., № РН-0002774 від 11.01.2009 р. на суму 4 904,56 грн., № РН-0002777 від 12.01.2009 р. на суму 4 831,36 грн., № РН-0002778 від 13.01.2009 р. на суму 9 674,92 грн., № РН-0002781 від 14.01.2009 р. на суму 4 648,36 грн., № РН-0002956 від 26.03.2009 р. на суму 5 700,24 грн., № РН-0002958 від 27.03.2009 р. на суму 25 461,07 грн., № РН-0002965 від 30.03.2009 р. на суму 10 849,45 грн., № РН-0002971 від 31.03.2009 р. на суму 12 980,94 грн., № РН-0003111 від 07.05.2009 р. на суму 9 112,45 грн., № РН-0003119 від 08.05.2009 р. на суму 12 480,62 грн., № РН-0003129 від 11.05.2009 р. на суму 12 264,61 грн.
Позивач зазначає, що загальна вартість поставленого відповідачу товару становить 117 654,53 грн. ТОВ "Турн" в особі директора ОСОБА_1 отримало зазначену продукцію, що підтверджується видатковими накладними.
Водночас відповідач належним чином виконав свої договірні зобов'язання лише частково - сплатив 85 638,68 грн., унаслідок чого безпідставно заволодів майном позивача на суму 32 015,85 грн., яким розпорядився на власний розсуд.
Як вказує позивач, стосовно відповідача було відкрите виконавче провадження. Водночас постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2024 р. у справі № 752/61/14-к ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за злочини, передбачені частиною четвертою ст. 190, частиною другою ст. 190, частиною третьою ст. 190 Кримінального кодексу України, у зв'язку із закінченням строків давності, а провадження у справі закрито. Цивільний позов потерпілого - ТОВ "Транспортна технологічна компанія" - залишено без розгляду згідно з положеннями ст. 328 КПК України в редакції 1960 року.
При цьому, як зазначає позивач, Голосіївським районним судом м. Києва установлено факт заволодіння ОСОБА_1 майном позивача шляхом обману та зловживання довірою, що відповідно до частини четвертої ст. 82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню в межах цієї справи.
З огляду на викладене, позивач вважає, що дії відповідача призвели до заподіяння йому майнової шкоди у вигляді неповернутої заборгованості за поставлений товар у сумі 32 015,85 грн., а також втрат від інфляційних процесів та штрафних санкцій. У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 32 015,85 грн. основного боргу, 146 475,64 грн. інфляційного збільшення, 15 002,31 грн. штрафних санкцій, що разом становить 192 493,78 грн.
Відповідачем, в свою чергу, подано відзив на позовну заяву ТОВ "Транспортна технологічна компанія", в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вказуючи на їх безпідставність, недоведеність та необґрунтованість.
Так, відповідач зазначає, що копія постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2024 р. у справі № 752/61/14-к (провадження № 1/752/18/24), на яку посилається позивач, не є обвинувальним вироком у розумінні вимог процесуального законодавства.
Оскільки у матеріалах позовної заяви відсутній обвинувальний вирок або постанова суду про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, за твердженнями відповідача, відсутні й правові підстави вважати викладені у постанові Голосіївського районного суду обставини преюдиційними. З аналізу зазначеної постанови також убачається, що суд фактично лише відтворив зміст обвинувального висновку сторони обвинувачення без дослідження доказів, надання оцінки показам свідків чи іншим матеріалам кримінальної справи, а відтак не встановив достовірних фактів, які могли б мати преюдиційне значення для даного господарського спору.
Крім того, відповідач наголошує, що позивачем не подано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт поставки товару саме фізичній особі ОСОБА_1 , а не юридичній особі - ТОВ "Турн". З наведених у позовній заяві обставин вбачається, що господарські взаємовідносини існували між двома суб'єктами господарювання - ТОВ "Транспортна технологічна компанія" та ТОВ "Турн". Саме між цими юридичними особами здійснювалися господарські операції, зокрема поставки товару, що підтверджується посиланням позивача на видаткові накладні.
Водночас, до матеріалів справи не долучено жодної з цих видаткових накладних, а також відсутні інші документи бухгалтерського чи фінансового обліку, такі як акти звірки, платіжні доручення, банківські виписки або інші документи, що підтверджували б факт виконання чи невиконання господарських зобов'язань між контрагентами.
Відтак, відповідач вважає незрозумілим, з яких підстав позивач звернувся з вимогами саме до фізичної особи ОСОБА_1 , а не до ТОВ "Турн", яке є самостійним суб'єктом господарювання та відповідно до ст. 96 ЦК України і ст. 3 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном.
Відповідач також підкреслює, що позивач не навів жодних правових аргументів чи доказів, які б свідчили про наявність підстав для покладення на ОСОБА_1 субсидіарної або іншої персональної відповідальності за зобов'язаннями ТОВ "Турн". Не подано жодних підтверджень неправомірності дій відповідача як фізичної особи, а також відсутні будь-які відомості, які б свідчили про його особисте збагачення за рахунок майна позивача.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що позовна заява не містить належного обґрунтування, а заявлені вимоги є недоведеними, у зв'язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Дослідивши позовні вимоги та заперечення відповідача, судом встановлено наступне.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з частиною першою ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
За ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, між ТОВ "Транспортна технологічна компанія" (позивач) та ТОВ "Турн", директором якого є ОСОБА_1 (відповідач) було укладено усний договір поставки, що не суперечить положенням ст. 205 ЦК України, яка передбачає також усну форму укладання договорів.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, зокрема положеннями, що регулюють відносини між сторонами у сфері поставки.
Так, згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Як вказує позивач, ним було поставлено ТОВ "Турн" товар (цемент), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № РН-0002772 від 10.01.2009 р. на суму 4 745,95 грн., № РН-0002774 від 11.01.2009 р. на суму 4 904,56 грн., № РН-0002777 від 12.01.2009 р. на суму 4 831,36 грн., № РН-0002778 від 13.01.2009 р. на суму 9 674,92 грн., № РН-0002781 від 14.01.2009 р. на суму 4 648,36 грн., № РН-0002956 від 26.03.2009 р. на суму 5 700,24 грн., № РН-0002958 від 27.03.2009 р. на суму 25 461,07 грн., № РН-0002965 від 30.03.2009 р. на суму 10 849,45 грн., № РН-0002971 від 31.03.2009 р. на суму 12 980,94 грн., № РН-0003111 від 07.05.2009 р. на суму 9 112,45 грн., № РН-0003119 від 08.05.2009 р. на суму 12 480,62 грн., № РН-0003129 від 11.05.2009 р. на суму 12 264,61 грн. Однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив їх на суму 32 015,85 грн., що стало підставою для пред'явлення позивачем позову про стягнення із відповідача збитків у розмірі 192 493,78 коп., які включать в себе суму неоплаченого товару та нараховані на цю суму штраф та інфляційні втрати у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання. Отже, предметом розгляду даного позову є відшкодування завданої майнової шкоди шляхом стягнення збитків.
Відповідно до частин другої, третьої ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною першою ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до частин першої, другої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
В силу частини першої ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно усталеної судової практики (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 р. у справі № 910/11027/18 та постанов Верховного Суду від 14.07.2022 р. у справі № 924/814/21, від 10.02.2022 р. у справі № 910/18993/20) зазначено, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 р. у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 р. у справі № 917/1651/16.
Відповідно до положень статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами статті 623 ЦК України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
При вирішенні спорів про відшкодування збитків доказуванню підлягають:
факт спричинення шкоди,
протиправність дій заподіювача і його вина,
причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками.
Обов'язок доказування розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини в заподіянні шкоди.
Судом встановлено, зокрема на підставі наданих позивачем видаткових накладних, що фактичні правовідносини, на які він посилається як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, виникли у зв'язку з поставкою товару (щебеню) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Турн". Усі надані позивачем видаткові накладні містять чітке зазначення одержувача - ТОВ "Турн", а також підписи уповноважених представників цієї юридичної особи, що підтверджує прийняття товару саме підприємством. Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували передачу товару фізичній особі - директору підприємства ОСОБА_1 , або виникнення у нього особистих майнових прав чи обов'язків щодо отриманого товару.
Таким чином, із долучених до справи доказів вбачається, що між позивачем та ТОВ "Турн" існували господарські правовідносини, що виникли на підставі усного договору поставки, які частково були виконані шляхом здійснення оплати у розмірі 85 638,68 грн. Зазначена часткова оплата визнається самим позивачем, що підтверджує факт належного виконання юридичною особою своїх договірних обов'язків у відповідній частині. Така поведінка контрагента, в свою чергу, свідчить про наявність дійсних господарських намірів та про відсутність умислу на заволодіння товаром або заподіяння шкоди постачальнику, оскільки фактичне здійснення оплати підтверджує готовність сторони виконати свої зобов'язання відповідно до умов договору.
Натомість неоплачена частина суми у розмірі 32 015,85 грн., щодо якої позивачем нараховано штрафні санкції та інфляційні втрати, не може сама по собі слугувати доказом виникнення деліктних правовідносин. У межах господарського обороту факт неповного або неналежного виконання зобов'язання юридичною особою не тягне автоматичного застосування цивільної відповідальності до її директора як фізичної особи.
Так, згідно з положеннями частин першої-третьої ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Згідно зі статтею 1166 ЦК України для покладення на особу обов'язку з відшкодування шкоди позивач має довести наявність сукупності обов'язкових елементів: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між такою поведінкою та шкодою, а також вини особи.
Отже, для встановлення деліктної відповідальності необхідне доведення умислу або недбалості конкретної фізичної особи, яка діяла від імені підприємства. Лише факт невиконання договірних зобов'язань юридичною особою не свідчить про таку поведінку.
Водночас позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач особисто діяв поза межами своїх службових повноважень або переслідував власний інтерес, спрямований на завдання шкоди позивачу. У матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач використовував отриманий товар у власних цілях, розпоряджався ним як фізична особа чи вчиняв будь-які умисні дії, спрямовані на введення позивача в оману під час узгодження умов поставки. Так само відсутні докази приховування відповідачем будь-яких істотних обставин, що могли б вплинути на волевиявлення позивача.
Тобто у даному випадку жоден із вищезазначених елементів позивачем не доведено. Порушення зобов'язання юридичною особою не підтверджує протиправності поведінки її керівника. Наявність неоплаченої частини вартості товару не свідчить про заподіяння шкоди відповідачем. Причинний зв'язок між діями відповідача та невиконанням грошового зобов'язання ТОВ "Турн" позивачем не встановлено. Так само не доведено вини відповідача, яка відповідно до законодавства має бути індивідуалізованою, а не формально пов'язаною з фактом обіймання ним посади директора.
Посилання позивача на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2024 у справі № 752/61/14-к, яка по суті є єдиним документом, на який він покладається як на підтвердження вини відповідача, не може вважатися належним доказом. Закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності є виключно процесуальною підставою, що не містить висновків про доведеність вини особи. Вказана постанова не містить встановлених судом фактів обману, зловживання довірою чи неправомірного заволодіння майном.
Оцінюючи надані докази за стандартом "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), суд доходить висновку, що долучена до позову постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 17.07.2024 у справі № 752/61/14-к не підтверджує жодної обставини, на яку посилається позивач у обґрунтування своїх вимог, та не може бути використана як достовірне доказове джерело у справі.
Узагальнюючи наведене, суд зазначає, що позивач фактично ототожнює невиконання договірного обов'язку юридичною особою з неправомірністю поведінки її директора. Такий підхід суперечить нормам цивільного законодавства щодо персонального характеру деліктної відповідальності фізичної особи. За відсутності доказів протиправності дій відповідача, його вини та причинного зв'язку між його діями та заявленими збитками, відсутні правові підстави для висновку про наявність складу цивільного правопорушення, а отже і про покладення на відповідача обов'язку відшкодування збитків.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною другою статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 р. "Справа "Трофимчук проти України"" (заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення від 27.10.1993 р. у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. р. у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 р. у справі № 924/233/18, від 30.06.2022 р. у справі № 927/774/20 та 22.02.2022 р. у справі № 904/6293/20).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю та необґрунтованістю.
Крім того, ухвалою суду від 14.08.2025 р. ліквідатору ТОВ "Транспортна технологічна компанія" - арбітражному керуючому Оберемку Р.А. - була відстрочена сплата судового збору в сумі 3 028,00 грн. за подання позовної заяви до ухвалення рішення у справі № Б911/96/08/13-г (911/2338/25). Оскільки позов залишено без задоволення, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату судового збору, які тимчасово були відстрочені, у підсумку покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна технологічна компанія" (код ЄДРПОУ 33447231) в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок судового збору.
3. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання 08.12.2025 р.
Суддя А.В. Лопатін