вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"24" вересня 2025 р. Справа № 911/2899/23 (357/3677/24)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг", м. Київ
до ОСОБА_1 , Київська область, с. Чупира
про стягнення заборгованості за кредитним договором
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2899/23 за заявою боржника ОСОБА_1 про неплатоспроможність.
Ухвалою господарського суду від 01.11.2023 р. відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду від 26.06.2024 р. затверджено план реструктуризації боргів боржника у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , припинено повноваження арбітражного керуючого Біленка Романа Івановича, як керуючого реструктуризацією боргів боржника - ОСОБА_1 .
Ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 17.02.2025 р. матеріали справи № 357/3677/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направлено до господарського суду Київської області.
24.03.2025 р. до господарського суду Київської області надійшла наведена справа, яку, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.03.2025 р., було передано для розгляду судді Лопатіну А.В., присвоївши справі № 911/2899/23 (357/3677/24).
Ухвалою господарського суду від 25.03.2025 р. прийнято до свого провадження справу № 911/2899/23 (357/3677/24) за позовом ТОВ "УМ Факторинг" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 07.05.2025 р.
07.05.2025 р. розгляд справи не відбувся у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві та, відповідно, наявністю загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, з урахуванням введення указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 воєнного стану в Україні, а також того, що відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Ухвалою господарського суду від 09.05.2025 р. розгляд справи по суті призначено на 25.06.2025 р.
Ухвалою господарського суду від 25.06.2025 р. розгляд справи по суті відкладено на 24.09.2025 р., викликано в судове засідання 24.09.2025 р. ОСОБА_1 , явку останньої визнано обов'язковою, роз'яснено відповідачу, що у строк до 20.08.2025 р., він має право надіслати суду відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову, у разі подання ним відзиву на позовну заяву (зустрічний позов), докази направлення його копії іншим учасникам справи подати до суду.
У судове засідання з'явився лише уповноважений представник позивача, відповідач, належним чином повідомлена про місце, дату та час судового засідання не з'явилась, уповноваженого представника до суду не направила, відзиву на позов не подала.
Разом з тим, судом враховано, що 07.08.2025 р. від відповідача надійшло клопотання, в якому вона повідомляє про відсутність можливості подання відзиву на позов та забезпечення своєї явки в судове засідання.
Врахувавши, що неявка відповідача та не подання нею відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, суд
встановив:
24.03.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" та відповідачем було укладено Договір №3552925 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Відповідно до п. 1.1. Договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою IТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток "Credit7". Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Оcобистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію", в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу до Вебсайту/ ITС Товариства.
Згідно з п. 1.2 Договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 17 600,00 гривень.
Відповідно до п. 1.3. Договору - Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Пунктом 1.3.1 Договору передбачено, що строк кредиту, а також термін (дата) повернення (виплати) кредиту, встановлені Договором, можуть бути змінені (продовжені) за письмовою згодою Сторін, шляхом підписання Сторонами додаткового договору до цього Договору.
Відповідно до п. 1.4 Договору, тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:
п. 1.4.1 Договору Стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього Договору.
п. 1.4.2. Договору, знижена процентна ставка становить 1,40% в день та застосовується на таких умовах. Якщо Клієнт до 23.04.2023 р. (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
Відповідно до п. 2.1 Договору, Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту у випадку неможливості зарахування платежу на зазначену платіжну картку з будь-яких причин, які не залежать від Товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки).
Згідно з п. 2.2 Договору, суму кредиту (його частини) Товариство перераховує протягом двох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього Договору. Дати надання кредиту: 24.03.2023 або 25.03.2023.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом, за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".
Договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". За вказаним договором відповідач отримала Позику у розмірі 17 600,00 грн. строком на 360 днів, шляхом переказу на її банківську картку з призначенням платежу - поповнення карти та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,4% від суми кредиту за кожен день користування - знижена процентна ставка та 2% від залишку суми кредиту за кожен день - стандартна процентна ставка (відповідні ставки зазначені в п.п. 1.4.2. та 1.4.1. договору).
Відповідно до умов договору були нараховані відсотки за користування кредитом, які розраховуються за формулою: Сума боргу * ставка відсотків * кількість днів = сума відсотків до сплати. За строк дії договору нараховані відсотки, які відповідачем не були погашені.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєструвалась на веб-сайті позивача в мережі Інтернет https://credit7.ua/ для чого пройшла ідентифікацію та верифікацію особи (заповнила анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначила реквізити картки для отримання кредиту), підтвердила особу шляхом фотофіксації особи з ідентифікаційним документом, підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилась з умовами надання кредиту, умовами договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту.
У подальшому для здійснення підпису відповідачу був направлений на зазначений нею номер телефону одноразовий ідентифікатор K055, який відповідно відповідач ввела як пароль у ІТС, чим підтвердила акцептування договору.
Тобто підписання договору № 3552925 про надання споживчого кредиту від 24.03.2023 р. електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким вона ознайомилась перед підписанням договору та отриманням кредиту.
Окрім того, як свідчать надані позивачем докази, замовлені кошти в сумі 17 600,00 грн. на виконання наведеного договору були перераховані на рахунок відповідача та використані останньою.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 підтверджує у поданій нею заяві про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність та додатках до неї документах отримання від ТОВ "Лінеура Україна" коштів у сумі 17 600, 00 грн. на виконання зазначеного договору, неповернення цих коштів відповідачем, прострочення сплати відсотків за договором.
Зазначеними діями відповідач підтвердила факт укладення та виконання ТОВ "Лінеура Україна" умов наведеного договору.
В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ум Факторинг" (Фактор) було укладено Договір № 10112023 від 10.11.2023 р.
Згідно з п. 2.1 Договору, згідно з умовами цього Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 3.1.1 Договору, фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному Реєстрі прав вимог окремо, та складає 10% (десять відсотків) від основної заборгованості (тіло кредиту).
Фінансування - належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем у розмірі 100%, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня підписання Сторонами такого Рeєстру прав вимог (п. 3.1.2 Договору).
Фінансування сплачується Фактором на банківський рахунок Клієнта, зазначений у відповідному Розділі цього Договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок Клієнта (п. 3.1.3 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора після підписання ними відповідного Ресстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку та виконання Фактором умов п. 3.1.2, 3.1.3 цього Договору.
Відповідно до п. 8.1 Договору, цей Договір набуває чинності та всі права та обов'язки Сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками (за наявності її у Сторони).
Як вбачається з Витягу з Реєстру прав вимог № 1 від 10.11.2023 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Ум Факторинг" (Фактор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (Клієнт) підписали цей Реєстр прав вимог (далі - "Реєстр прав вимог") про наступне:
1. На умовах Договору Клієнт відступає Фактору наступні Права вимоги до наступних Бopжників, а саме: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; Договір № 3552925 від 24.03.2023 р.
2. Фінансування, тобто належна до сплати Клієнту за цим Реєстром прав вимог та визначена згідно пункту 3.1. Договору, складає 206 140 (двісті шість тисяч сто сорок) грн. 44 коп.
3. У випадках, не передбачених цим Реєстром прав вимог, Сторони керуються положеннями Договору.
4. Сторони підтверджують, що при підписанні цього Реєстру прав вимог, документи, що підтверджують Право вимоги, а саме Кредитні договори з додатками, передані Фактору в повному обсязі, шляхом направлення електронного листа на електронну пошту Фактора: office@umfactoring.com
5. Даний Реєстр прав вимог набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, вказаної на його початку, та є невід'ємною частиною Договору.
Також, відповідно до платіжної інструкції № 487 від 13.11.2023 р. на суму 206 140,44 грн., ТОВ "Ум Факторинг" було перераховано ТОВ "Лінеура Україна" грошові кошти за відступлене право вимоги до в тому числі ОСОБА_1 .
Отже, на підставі Договору факторингу № 10112023 від 10.11.2023 р., до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ум Факторинг" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (Клієнт) перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 3552925 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.03.2023 р.
Відповідачем не було належним чином виконано взяті на себе за кредитним договором зобов'язання, суму кредиту не повернено, проценти за користування кредитом не сплачено.
Згідно змісту позову, враховуючи те, що відповідач не виконала умови договору № 3552925 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.03.2023 р., позивачем застосовано стандартну процентну ставку - 2% на строк 360 днів. Загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 144 320,00 грн., з яких:
17 600,00 грн. - сума кредиту;
126 720,00 грн. (360 днів = 2% в день, 17 600 грн.* 2% * 360 днів) - заборгованість за відсотками.
З огляду на викладене позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість у загальному розмірі 144 320,00 грн.
Відповідач у судові засідання не з'явилась, свого представника не направила, відзиву на позов не надіслала, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини суду не надала.
У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на таке:
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення кодексу, що регулюють позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Крім того, відповідно до частини першої ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Предметом договору факторингу може бути: право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога); право вимоги, яке виникне в майбутньому (настане строк платежу).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до зазначених вище положень Цивільного кодексу України, на підставі Договору факторингу № 10112023 від 10.11.2023 р., до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ум Факторинг" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (Клієнт) перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 3552925 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.03.2023 р.
Суд встановив, що ухвалою господарського суду від 01.11.2023 р. відкрито провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (відповідач у цій справі), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 .
У межах провадження в наведеній справі розглядається даний спір.
Провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, складом учасників таких правовідносин, специфічністю цілей і завдань, тривалістю судового провадження тощо.
КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об'єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство (неплатоспроможність), вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.
Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають у межах такої справи.
Верховний Суд неодноразово у свої практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 р. у справі N 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 р. у справі N 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі N 908/2637/20, від 27.12.2022 р. у справі N 910/21725/21).
Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 у справі N 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.99 у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.2021 у справі "Шкіря проти України").
Аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності у тому числі фізичної особи - боржника, дає підстави для висновку, що з моменту відкриття стосовно боржника справи про неплатоспроможність він перебуває в особливому правовому режимі, що змінює, зокрема строк виконання грошових зобов'язань.
Згідно з частиною першою статті 120 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, крім іншого, строк виконання всіх грошових зобов'язань боржника вважається таким, що настав.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач заявлених до неї вимог не спростувала, у судове засідання свого представника не направила, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання нею зобов'язань за Договором № 3552925 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.03.2023 р. до суду не надала.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач після настання строку виконання всіх її грошових зобов'язань з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у відповідності до наведених положень Кодексу України з процедур банкрутства не здійснила повернення кредиту в сумі 17 600,00 грн., даний борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, відповідачем не спростований, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що заявлені до відповідача позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині нарахованих позивачем процентів у сумі 126 720,00 грн. (360 днів = 2% в день, 17 600,00 грн.* 2% * 360 днів), суд зазначає таке:
Судом, за результатами дослідження наданих доказів, встановлено, що ТОВ "Лінеура Україна" на виконання наведеного договору № 3552925 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.03.2023 р. було перераховано на користь відповідача 24.03.2023 р. кошти в сумі 17 600,00 грн. Проценти за користування наведеними коштами позивач нараховує протягом 360 днів з дати отримання кредитних коштів.
Разом з тим, як вже зазначалось, ухвалою господарського суду від 01.11.2023 р. відкрито провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (відповідач у цій справі), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру реструктуризації боргів боржника ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 120 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, крім іншого, припиняється нарахування штрафів та інших фінансових санкцій, а також відсотків за зобов'язаннями боржника; вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; строк виконання всіх грошових зобов'язань боржника вважається таким, що настав.
Відповідно до положень частини другої статті 121 Кодексу України з процедур банкрутства протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
1) зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність;
2) зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника або перебування майна боржника, яке є предметом забезпечення, на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;
3) не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення вимог, на які поширюється мораторій;
4) зупиняється перебіг позовної давності щодо вимог до боржника;
5) не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань боржника.
Виходячи з аналізу наведених положень Кодексу України з процедур банкрутства, суд встановив, що після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зокрема нарахування відсотків за користування ним кредитними коштами є неправомірним.
Таким чином, позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом лише в частині тих, що нараховані до відкриття провадження у справі № 911/2899/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 (відповідач у цій справі), тобто до 01.11.2023 р.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог у частині стягнення відсотків за користування кредитом, з урахуванням наведених обставин справи, суд встановив, що задоволенню підлягає позов у цій частині у сумі 77 792,00 грн. відсотків за користування кредитом, нарахованих з дати перерахування товариством на користь відповідача кредиту до дати відкриття провадження у справі про неплатоспроможність позичальника, а саме: з 24.03.2023 р. по 31.10.2023 р.
Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, обов'язок доведення факту належної сплати наведеної заборгованості закон покладає на відповідача.
Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 ГПК України).
Разом з тим, відповідачем доказів сплати зазначеної заборгованості не надано.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов висновку, що наведений позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у частині стягнення з відповідача на користь позивача 17 600,00 грн. заборгованості по тілу кредиту та 77 792,00 грн. заборгованості по відсоткам. В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позову.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу на підставі Договору про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023 від 01.12.2023 р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Ум Факторинг" в особі директора Макєєва Віталія Миколайовича (Клієнт) та Адвокатом Судейкіною Іриною Володимирівною (Адвокат).
Відповідно до п. 1.1 Договору адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором з дотриманням Правил адвокатської етики, а Клієнт зобов'язаний сплатити гонорар у порядку та строки обумовлені Сторонами відповідно до умов Договору суму гонорару, визначену у розрахунку гонорару, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно до п. 2.1 Договору, він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 року.
Як вбачається з п. 4.1 Договору, за правову допомогу, передбачену Договором, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар), розрахований у акті обсягу наданої правничої (правової) допомоги.
За надання правової допомоги, передбаченої Договором, Клієнт сплачує суму гонорару 1 000,00 гpн. (одна тисяча гривень) за одну годину роботи Адвоката. (п. 4.2 Договору).
В подальшому між сторонами було підписано Акт № 74 обсягу наданої правничої (правової) допомоги від 08.12.2023 р. до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023, згідно з яким, на виконання п. 1.2 договору про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023 від 01.12.2023 р. при наданні правової допомоги Клієнту щодо стягнення заборгованості з Тимошенко Вікторії Сергіївни за невиконання кредитного договору № 3552925 вiд 24.03.2023 р., Адвокатом було надано Клієнту наступні послуги:
- консультація Клієнта (кількість годин -1, вартість - 1 000,00 грн.) - загальна вартість 1 000,00 грн.;
- підбір законодавства, що регулює спірні відносини, пошук правової позиції і практики Верховногo Cyдy (кількість годин - 1, вартість - 1 000,00 грн.) - загальна вартість - 1 000,00 грн.;
- написання позовної заяви, оформлення додатків до позовної заяви (кількість годин - 4; вартість - 1 000,00 грн.) - загальна вартість - 4 000,00 грн.
Загальна вартість послуг склала 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень) без ПДВ.
Відповідно до наданої позивачем платіжної інструкції № 650 від 20.12.2023 р., позивачем було сплачено адвокату 6 000,00 грн. згідно з акту № 74 обсягу наданої правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 15/12/2023 від 08.12.2023 р.
Частиною 4-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертолї статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що витрати в сумі 6 000, 00 грн. є співмірними із заявленими позивачем позовними вимогами, водночас, відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак, оскільки позов задоволено частково, витрати на правничу допомогу покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" (04060, м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-Г, офіс 7/1; код ЄДРПОУ 40274286) 17 600 (сімнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок заборгованості по тілу кредиту, 77 792 (сімдесят сім тисяч сімсот дев'яносто дві) гривні 00 копійок заборгованості по відсоткам, 2 001 (дві тисячі одну) гривню 43 копійки судового збору та 3 965 (три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень 85 копійок витрат на правничу допомогу.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання повного тексту рішення 08.12.2025 р.
Суддя А.В. Лопатін