ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/12137/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв»
про стягнення 7.239.142,15 грн.
Представники сторін:
від позивача: Становова Ю.В.;
від відповідача: Барабаш В.В.
29.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 7.239.142,15 грн, з яких 3.813.680,47 грн пені та 3.425.461,68 штрафу.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не поставив у встановлені строки обумовлений договором товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 7.239.142,15 грн, з яких 3.813.680,47 грн пені та 3.425.461,68 штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 відкрито провадження у справі №910/12137/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
22.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши про існування форс-мажорних обставин, які не дали йому змоги виконати умови Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 в частині поставки товару. Крім того, як вказує відповідач, умовами Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 передбачене право відповідача відмовитись від договору у випадку існування обставин форс-мажору більше 60 днів. Так як такі обставини існували більше 60 днів відповідач скористався своїм правом відмовитись від зобов'язань за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023. Також, відповідачем заявлено про застосування позовної давності та про зменшення штрафних санкцій на 90%.
27.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
03.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 05.11.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.11.2025.
21.11.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
26.11.2025відповідачем подано клопотання про залишення без розгляду клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 26.11.2025 суд задовольнив клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи та відмовив у задоволення клопотання відповідача про залишення без розгляду вказаного клопотання позивача.
Представник позивача у судовому засіданні 26.11.2025 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.11.2025 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 26.11.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.10.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-01-0642301, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 найменування товару: Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (Запасні частини до тепловозів серії 2ТЕ116,2М62,2ТЕ10).
Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації до цього Договору (п. 1.3 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Згідно з п. 4.1 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020 р. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.
Відповідно до п. 4.4 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 покупець не несе відповідальності за ненадання (надання не в повному обсязі) рознарядок, якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування видатків покупця.
Відповідно до п. 6.1 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього Договору.
Відповідно до п. 6.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 ціни в цьому Договорі та первинних документах вказуються в національній валюті України - гривні.
Згідно з п. 6.3 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 загальна ціна Договору становить - 54428053,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 10885610,60 грн, усього з ПДВ - 65313663,60 грн. Ціна Договору включає в себе обов'язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов'язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов'язаних з виконанням цього Договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього Договору.
Відповідно до п. 16.1 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, в межах строків, визначених умовами цього Договору.
У Специфікації №1 до Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторони погодили, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не поставив у встановлені строки обумовлений договором товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 7.239.142,15 грн, з яких 3.813.680,47 грн пені та 3.425.461,68 штрафу.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав про існування форс-мажорних обставин, які не дали йому змоги виконати умови Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 в частині поставки товару. Крім того, як вказує відповідач, умовами Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 передбачене право відповідача відмовитись від договору у випадку існування обставин форс-мажору більше 60 днів. Так як такі обставини існували більше 60 днів відповідач скористався своїм правом відмовитись від зобов'язань за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023. Також, відповідачем заявлено про застосування позовної давності та про зменшення штрафних санкцій на 90%.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до п. 4.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
У п. 4.3 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 визначено, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог Статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами з числа таких: - керівник (особа, що виконує його обов'язки) філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця»; - заступники керівника (особи, що виконують їх обов'язки) філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця»; - керівники відповідних структурних підрозділів філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця». Покупець не несе відповідальності та обов'язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, шо підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті Договору.
У п. 4.5 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторони погодили, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому Договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); - вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому Договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
У позовній заяві позивач повідомив, що на виконання умов Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 він 27.12.2023 направив на електронну адресу відповідача рознарядку №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12.151.411,20 грн та рознарядку №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10.685.000,40 грн. (копії вказаних рознарядок разом з роздруківкою з електронної пошти про їх направлення долучено залізницею до матеріалів справи 21.11.2025).
У відзиві на позовну заяву відповідач визнав факт отримання ним вказаних спірних рознарядок.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Оскільки сторонами визнаються наведені вище обставини, суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, приймає до уваги, що 27.12.2023 позивач направив на електронну адресу відповідача, а відповідач отримав рознарядку №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12.151.411,20 грн та рознарядку №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10.685.000,40 грн (відповідно до умов Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Таким чиним, відповідач повинен був поставити товар за вказаними рознарядками у строк до 26.01.2024 включно (вказані обставини також не заперечуються відповідачем у відзиві на позовну заяву).
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (п. 4.6 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за рознарядкою №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12.151.411,20 грн та рознарядкою №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10.685.000,40 грн матеріали справи не містять.
Що стосується посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що раніше, отримавши рознарядки згідно з іншими договорами, укладеними з позивачем, з метою належного виконання своїх зобов'язань за спірним договором відповідач звернувся до виробника товару - Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» із заявкою щодо відвантаження продукції на підставі Договору поставки №1 від 17 січня 2023 року, де Приватне акціонерне товариство «Бериславський машинобудівний завод» зобов'язується виготовити та поставити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» продукцію.
Однак, 08.12.2023 відповідачу надійшов Лист-повідомлення №172/01-2 від 08 грудня 2023 року від Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод», де зазначено, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, російські окупанти атакували об'єкт критичної інфраструктури, в результаті чого було критично пошкоджено електропідстанції, що призвело до знеструмлення всього міста. Тривалий час електропостачання не відновлюється.
Приватне акціонерне товариство «Бериславський машинобудівний завод» звернулось до Бериславської місцевої військової адміністрації щодо уточнення можливої дати відновлення постачання електроенергії, проте 08 грудня 2023 року було отримано відповідь №1646, де підтверджено пошкодження електропідстанції 150/35/10, та вказано, що у зв'язку з цим повністю знеструмлено ряд населених пунктів Бериславської міської територіальної громади, зокрема м. Берислав.
Відповідач повідомив, що Приватне акціонерне товариство «Бериславський машинобудівний завод» в телефонному режимі неодноразово зверталось до Акціонерного товариства «Херсонобленерго» щодо відновлення електропостачання, однак, отримувало відповідь, що зважаючи на постійні обстріли, проведення повноцінних ремонтних робіт неможливо, а відповідно найближчим часом відновлення електропостачання не слід очікувати.
Враховуючи вищезазначене Приватне акціонерне товариство «Бериславський машинобудівний завод» звернулось до Київської торгово-промислової палати з метою отримання сертифікату про наявність форс-мажорних обставин.
Так, Сертифікатом №3000-23-4781 від 18.12.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Київська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану та неможливість виготовлення продукції для Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» через знеструмлення м. Берислав Бериславської міської територіальної громади Херсонської області, в тому числі Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» внаслідок критичного пошкодження окупаційними військами електропідстанції 150/35/10.
19 грудня 2023 року Приватне акціонерне товариство «Бериславський машинобудівний завод» повідомило відповідача про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), надавши Сертифікат №3000-23- 4781 від 18.12.2023, та зазначило, що з незалежних від нього причин не може виконати умови Договору поставки №1 від 17 січня 2023 року, згідно з яким відповідач купував товар для виконання умов Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
У п. 10.1 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторонами погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до Договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками Сторін і скріплена печатками.
Відповідно до п. 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим Договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання Договору, то умови Договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що Сторони укладають додаткову угоду (п. 10.3 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Як вказує відповідач, після того як він був повідомлений про форс-мажорні обставини Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» (обставини непереборної сили) та отримавши 18.12.2023 від Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» сертифікат №3000-23-4781 від 18.12.2022, яким було офіційно підтверджено та засвідчено обставини непереборної сили, він одразу на наступний день повідомив позивача про неможливість виконання договорів, в тому числі Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 листом №603 від 19.12.2023, який було отримано позивачем 27.12.2023.
Однак, як вказує відповідач, після отримання листа-повідомлення позивач 27.12.2023 цілеспрямовано виписав спірні рознарядки, завідомо розуміючи неможливість їх виконання зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв», що свідчить про недобросовісність позивача, порушення принципів добросовісності та розумності, визначених статтями 3, 13 Цивільного кодексу України.
Більш того, як стверджує відповідач, такими діями позивач зловживає правом шляхом створення умов для подальшого нарахування штрафних санкцій. З огляду на обізнаність позивача щодо розміру передбачених договором штрафних санкцій йому вигідне фактичне невиконання умов договору контрагентом з метою подальшого стягнення штрафних санкцій.
28.12.2023 відповідач повторно звернувся до позивача з листом №610, нагадавши про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» вже повідомляло про неможливість виконати зобов'язання за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» звернулось до Київської торгово-промислової палати із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин.
Так, 26.01.2024 відповідач отримав Сертифікат №3000-24-0170 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили виконання в зазначений термін рознарядки №ЦЗВ-20/5143 та №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 згідно з Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Копію вищезазначеного Сертифікату № 3000-24-0170 було надіслано позивачу листом №25 від 29.01.2024.
Отже, як вказує відповідач, здійснити поставку за спірними рознарядками стало неможливо із ряду об'єктивних причин, які не залежали від волі відповідача: збільшення обстрілів в м. Берислав Херсонської області, де знаходився виробник товару; знеструмлення всього міста, де знаходився товар; небезпека подальших обстрілів та неможливість здійснити відвантаження та транспортування товару; неможливість товаровиробника забезпечити виготовлення, а відповідача приймання даного товару.
Зважаючи на викладені вище обставини, суд зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21).
Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), без надання судом оцінки іншим доказам, суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі №927/25/21.
Суд зазначає, що Сертифікат №3000-23-4781 від 18.12.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Київською торгово-промисловою палатою, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме для Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» у правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» за Договором поставки №1 від 17 січня 2023 року, та не стосується спірних правовідносин за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Що стосується Сертифіката №3000-24-0170 від 26.01.2024, який засвідчує обставини форс-мажору для Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 (за рознарядкою №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12.151.411,20 грн та рознарядкою №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10.685.000,40 грн), суд зазначає, що в ньому містяться відомості про початок настання форс-мажорних обставин з 08.12.2023.
Відповідно до п. 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторона, що не може виконати зобов'язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Отже, виходячи зі змісту пункту 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 суд погоджується з твердженнями залізниці, що відповідач повинен був повідомити позивача про виникнення форс-мажорних обставин протягом 5-ти робочих днів з моменту їх виникнення, тобто з 15.12.2023.
Однак, відповідачем не було дотримано вказаних строків повідомлення контрагента за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 про існування форс-мажорних обставин.
У п. 10.5 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 визначено, якщо Сторона без поважних причин не повідомила іншу Сторону у строки, визначені п. 10.2 цього Договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така Сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього Договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором.
Отже, враховуючи неповідомлення відповідачем про такі обставин відповідно до пункту 10.2 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023, останній в силу пункту 10.5 договору не має права вимагати звільнення його від відповідальності.
Крім того, суд звертає увагу, що Договір поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 був укладений в період війни, а тому посилання на наслідки ведення воєнних дій (обстріли, пошкодження електромереж та відсутність електропостачання) не може ставитись постачальником в основу пояснень щодо неможливості виконання ним взятих зобов'язань, так як укладаючи за власним бажанням з відповідачем договір у період війни відповідач повинен розраховувати не лише на сприятливі для нього наслідки у вигляді отримання доходу, а й об'єктивно передбачати можливість настання негативних наслідків, пов'язаних з ризиками ведення господарської діяльності у воєнний період.
Більш того, у п. 1.5 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 вказано, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Умовами спірного Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не визначено, що відповідач буде в подальшому придбавати товар в іншого контрагента, а чітко вказано, що такий товар вже є у власності відповідача.
Зважаючи на всі вище викладені обставини, суд критично оцінює та відхиляє заперечення відповідача у частині пояснень щодо існування форс-мажорних обставин за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Що стосується листа відповідача №52 від 14.03.2024 про розірвання в односторонньому порядку Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023, суд зазначає таке.
Якщо строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, кожна зі Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір (п. 10.4 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023).
Тобто, можливість розірвати Договір поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 ставиться в залежність від існування форс-мажорних обставин більше ніж 60 календарних днів.
Однак, з огляду на висновок суду про недоведеність існування форс-мажорних обставин за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 взагалі, суд відхиляє доводи відповідача про розірвання ним в односторонньому порядку вказаного договору на підставі п. 10.4 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Отже, відповідач не виконав своїх зобов'язань з поставки товару за Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з поставки товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3.813.680,47 грн пені та 3.425.461,68 штрафу.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У п. 9.3.1 Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 сторони погодили, що при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку в його обгрунтованості - у сумі 3.425.461,68 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 3.813.680,47 грн, то як вбачається з позовної заяви, пеня нарахована за період з 11.02.2025 по 26.07.2025.
Однак, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки відповідач повинен був поставити позивачу товар за рознарядкою №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12.151.411,20 грн та рознарядкою №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10.685.000,40 грн у строк до 26.01.2024 (про що вказує сам позивач у позові), то обгрунтовним для нарахування пені за прострочення виконання відповідачем вказаного зобов'язання є період з 27.01.2024 до 27.07.2024 включно.
Водночас судом враховано, що умови Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не місять іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане), а умова про нарахування пені за кожен день прострочення визначає лише механізм нарахування пені та не встановлює іншого періоду її нарахування.
Отже, оскільки позивач неправомірно нараховує пеню у період з 11.02.2025 по 26.07.2025 (поза межами шестимісячного періоду нарахування), суд дійшов висновку відмовити у позові Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» пені у розмірі 3.813.680,47 грн.
Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає таке.
Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:
- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);
- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);
- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).
Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Так як суд дійшов висновку відмовити у позові Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» пені у розмірі 3.813.680,47 грн у зв'язку з необґрунтованістю, відсутні підстави для вирішення питання спливу позовної давності у вказаній частині позовних вимог.
В частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» штрафу у розмірі 3.425.461,68 грн, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» виключено.
Отже, з 04.09.2025 строк позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу було поновлено.
Зважаючи на те, що позивач звернувся із вказаними вимогами до суду 29.09.2025, ним не було пропущено строк позовної давності, у зв'язку з чим суд відхиляє заперечення відповідача у вказаній частині.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд зазначає таке.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, об'єднана палата Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
Судом враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Отже, враховуючи наведені обставини, суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.
Водночас, судом враховано, що наявності будь-яких обставин, які є підставами для зменшення штрафу за прострочення поставки товару відповідачем суду належними та допустимими доказами не доведено. Зокрема, зобов'язання з поставки товару відповідачем не виконано і прострочення виконання є значним (більше року).
Зважаючи на викладені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» (03057, м. Київ, вул. Сім'ї Бродських, буд. 17, офіс 7; ідентифікаційний код: 44002610) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єджи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) штраф у розмірі 3.425.461 (три мільйони чотириста двадцять п'ять тисяч чотириста шістдесят одна) грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 41.105 (сорок одна тисяча сто п'ять) грн 54 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 08.12.2025.
Суддя О.М. Спичак