ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2025Справа № 910/11028/20
За позовомФонду гарантування вкладів фізичних осіб
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача про1. ОСОБА_1 2. ОСОБА_2 Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" відшкодування шкоди в розмірі 742551210,41 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Яніцький В.В.
Представники учасників справи:
від позивачаГуленко Ю.М.
від відповідача-1Горкуша В.В.
від відповідача-2не з'явилися
від третьої особиГуленко Ю.М.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в розмірі 742551210,41 грн.
За вказаним позовом Господарським судом міста Києва 26.10.2020 відкрито провадження у справі №910/11028/20.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі, як керівники Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", зловживаючи власним становищем, прийняли протиправні та необґрунтовані рішення щодо укладення правочинів з пов'язаними товариствами, спрямовані на виведення активів з банку, всупереч його інтересів та інтересів його кредиторів, результатом чого стала неплатоспроможність банку та неможливість проведення розрахунків з його кредиторами. Відтак, на думку позивача, саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за здійснення збиткової діяльності банку, що є підставою для стягнення з останніх шкоди в розмірі 742551210,41 грн.
Відповідачі проти позову заперечують.
Справа №910/11028/20 розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/11028/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14.01.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 у справі №910/11028/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 справу №910/11028/20 прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.03.2025, зобов'язано учасників справи у строк до 20.03.2025 надати суду письмові пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 14.01.2025.
18.03.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.02.2025.
21.03.2025 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.02.2025.
У підготовчому засіданні 27.03.2025 оголошувалася перерва до 01.05.2025, про що третю особу повідомлено відповідною ухвалою суду.
14.04.2025 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі, в яких позивач просить долучити додаткові докази до матеріалів справи.
21.04.2025 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення у справі на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.02.2025.
01.05.2025 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі на пояснення позивача від 14.04.2025.
Також 01.05.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 01.05.2025 суд відклав розгляд клопотання позивача про долучення додаткових доказів до наступного підготовчого засідання, задовольнив клопотання відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання та відклав підготовче засідання на 29.05.2025, про що відповідача-1 та третю особу повідомив відповідною ухвалою суду.
29.05.2025 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
29.05.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення строку на витребування доказів та витребування доказів у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.
У підготовчому засіданні 29.05.2025 суд задовольнив клопотання відповідача-2 та відклав підготовче засідання до 18.06.2025, про що повідомлено відповідача-2 та третю особу відповідною ухвалою суду.
10.06.2025 від позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду додаткових пояснень відповідача-1.
13.06.2025 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача-1 про витребування доказів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України.
17.06.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому відповідач-1 просить поновити строк для витребування доказів та витребувати у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб висновок за результатами проведення комплексного аналізу неплатоспроможності Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", складений у 2017 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Мос Верум" відповідно до договору про надання послуг з проведення комплексного аналізу неплатоспроможності банку від 16.03.2017, укладеного з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
18.06.2025 від відповідача-1 надійшла заява про відкладення розгляду клопотання про витребування доказів від 29.05.2025 до наступного підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 18.06.2025 відповідач-1 та відповідач-2 підтримали подане відповідачем-1 клопотання від 17.06.2025 про витребування доказів, а позивач заперечив щодо вказаного клопотання.
Також у підготовчому засіданні 18.06.2025 суд задовольнив клопотання позивача від 14.04.2025 про долучення додаткових доказів та долучив додаткові докази до матеріалів справи, а додаткові пояснення відповідача-1 прийняв до розгляду.
Розглянувши клопотання відповідача-1 про витребування доказів від 17.06.2025 суд ухвалою від 18.06.2025 в порядку ст.81 Господарського процесуального кодексу України витребував у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб належним чином засвідчену копію висновку за результатами проведення комплексного аналізу неплатоспроможності Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" складений у 2017 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Мос Верум" відповідно до договору про надання послуг з проведення комплексного аналізу неплатоспроможності банку від 16.03.2017, укладеного з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та відклав підготовче засідання у справі на 06.08.2025.
Розгляд клопотання відповідача-1 про витребування доказів від 29.05.2025 у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України суд відклав до наступного підготовчого засідання.
07.07.2025 від відповідача-1 надійшла заява про актуальність клопотання про витребування доказів від 29.05.2025.
11.07.2025 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача-1 від 07.07.2025.
24.07.2025 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 18.06.2025.
У підготовчому засіданні 06.08.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про витребування доказів від 29.05.2025, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.10.2025.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 05.11.2025, про що третю особу повідомлено відповідною ухвалою суду.
У судовому засіданні 05.11.2025 представник позивача та третьої особи заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні 05.11.2025 проти заявлених позовних вимог заперечили.
В судовому засіданні 05.11.2025 судом оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомлено про оголошення вступної та резолютивної частин рішення 12.11.2025 після перерви.
У судовому засіданні 12.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
Постановою Правління Національного банку України (Правління НБУ, НБУ) від 22.12.2015 №917/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" (зі змінами, внесеними постановою Правління НБУ від 27.04.2016 №295/БТ) (Постанова №917/БТ) встановлено факт здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (ПАТ "Банк Михайлівський", Банк) ризикової діяльності; Банк віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.
Згідно п.4 Постанови №917/БТ з дня її прийняття та до кінця її строку для ПАТ "Банк Михайлівський" встановлено ряд обмежень в його діяльності, зокрема: не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам (абз.2 п.4); не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам та пов'язаним з Банком особам (абз.4 п.4).
На період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором службовця НБУ Александрова О.Г.
Зазначена постанова НБУ прийнята до виконання та доведена до відома посадових осіб Банку розпорядженням голови правління ОСОБА_3 №54 від 23.12.2015.
18.05.2016 єдиним акціонером ПАТ "Банк Михайлівський" - Товариством з обмеженою відповідальністю "Екосіпан" (ТОВ "Екосіпан") прийнято рішення №4 з питань, яке належить до компетенції загальних зборів акціонерів Банку. Вказане рішення підписано представником акціонера - ОСОБА_2 , який діяв на підставі протоколу загальних зборів учасників акціонера №3 від 27.04.2016 та довіреності акціонера №816 від 27.04.2016, скріпленої печаткою ТОВ "Екосіпан", а волевиявлення єдиного акціонера Банку - ТОВ "Екосіпан" фактично здійснював та формував безпосередньо ОСОБА_1 , якому належала частка в ТОВ "Екосіпан" в розмірі 92,501%.
Єдиним акціонером Банку - ТОВ "Екосіпан", зокрема, було прийнято рішення щодо укладення договору відступлення права вимоги №1 з ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", за умовами якого ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов'язується відступити на користь Банку права вимоги на загальну суму заборгованості боржників у розмірі 562145087,25 грн, належні ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" з юридичними особами, ціна за договором №1 становить 561585182,51 грн.
Також, ТОВ "Екосіпан" прийнято рішення щодо укладення договору відступлення права вимоги №2 з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр", за умовами якого зазначене товариство зобов'язується відступити на користь Банку права вимоги на загальну суму 181060378,00 грн, належні ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між цим товариством та іншими юридичними особами, ціна за договором №2 становить 180966027,90 грн.
Через чотири дні після укладення вищезазначених договорів, рішенням Правління Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Банк визнано неплатоспроможним.
На підставі зазначеного рішення НБУ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", відповідно до якого з 23.05.2016 розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
В подальшому, на підставі рішення Правління НБУ від 12.07.2016 №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.
Також рішенням Фонду від 21.06.2018 №1758 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" строком на два роки з 13.07.2018 до 12.07.2020 включно.
Як вказував позивач, в період ліквідаційної процедури рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.11.2016 №2414 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Банк Михайлівський", загальна сума акцептованих вимог становила 2715664116,05 грн.
Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.12.2019 №3128 затверджено зміни до переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку, згідно яких загальна сума акцептованих вимог кредиторів становила 2748559658,97 грн.
Також під час ліквідаційної процедури проведено інвентаризацію майна банку станом на 13.07.2016 (дата початку процедури ліквідації), за результатами якої складено скоригований початковий баланс Банку станом на 01.11.2016, який погоджено виконавчою дирекцією Фонду (рішення №2422 від 14.11.2016).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду №164 від 19.01.2017 затверджено ліквідаційну масу ПАТ "Банк Михайлівський" станом на 01.11.2016 з урахуванням змін на 01.10.2017 (згідно з рішенням Фонду №4781 від 23.10.2017):
- балансовою вартістю (без врахування резервів та переоцінки) - 5113523857,54 грн;
- оціночною вартістю - 138611033,08 грн.
При цьому основна різниця між балансовою та оціночною вартістю майна складається з кредитів, наданих юридичним особам (1477994753,76 грн і 59473880,19 грн відповідно), дебіторської заборгованості (1643635416,28 грн і 2561625,20 грн відповідно), кредитів юридичних осіб, за якими виявлена нікчемність (1212721988,97 грн і 3930003,45 грн) та кредитів фізичних осіб, за якими виявлена нікчемність (682297854,87 грн і 650229,86 грн).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Фонд вказує на те, що ОСОБА_1 станом на 01.01.2016 був власником істотної участі в банку опосередковано через ТОВ "Екосіпан" (92,501%), якому належало 100% акцій Банку, був контролером ТОВ "Екосіпан" та Банку відповідно до рішення комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків про надання згоди на набуття істотної участі в банку від 03.03.2015 №88.
Згідно з протоколом спостережної ради №38 від 27.09.2013, у зв'язку з наданням НБУ письмової згоди на заняття ОСОБА_3 посади голови правління, затверджено склад правління на чолі з головою правління ОСОБА_3 з 27.09.2013, про що ПАТ "Банк Михайлівський" видано наказ від 27.09.2013 №118.
Крім того, відповідно до протоколу спостережної ради №42 від 01.08.2014 ОСОБА_2 було призначено заступником голови правління Банку.
В подальшому, згідно протоколу спостережної ради №21 від 18.05.2016 звільнено голову правління ОСОБА_3 із займаної посади та припинено повноваження з 19.05.2016.
В той же час, виконуючим обов'язки голови правління з 20.05.2016 призначено заступника голови правління Банку ОСОБА_2 до призначення (обрання) голови правління Банку та отримання від НБУ погодження кандидатури на посаду голови правління Банку.
Отже, починаючи з 20.05.2016 ОСОБА_2 став в.о.голови правління (на підставі наказу Банку №622-к від 19.05.2016).
Згідно протоколу правління ПАТ "Банк Михайлівський" від 23.03.2015 №10 станом на 18-19 травня 2016 року ОСОБА_2 також входив до складу кредитного комітету як його голова.
Як зазначив позивач, на виконання рішення єдиного акціонера Банку в особі ТОВ "Екосіпан", 19.05.2016 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (первісний кредитор) та ПАТ "Банк Михайлівський" (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №1 (договір №1), згідно п.1.1 якого первісний кредитор зобов'язується відступити новому кредитору права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між первісним кредитором та юридичними особами (боржники).
19.05.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" та Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" уклали Реєстр основних договорів до договору відступлення прав вимоги №1 від 19.05.2016, відповідно до якого Банк придбав права вимоги за 26 договорами на загальну суму 561957997,25 грн за ціною 561 585 182,51 грн.
Договір, додатки до нього та Реєстр підписані в.о.голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" Канюкою М.О., а також скріплений печатками господарюючих суб'єктів.
Обставини укладення договору №1 були досліджені в межах справі №924/622/17, за наслідками розгляду якої винесено рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2018 №924/622/17, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2018, яким задоволено позов ПАТ "Банк Михайлівський" до ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" про застосування наслідків нікчемності договору відступлення прав вимоги №1 укладеного 19.05.2016 між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", стягнуто з ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на користь Банку грошові кошти на суму 561585182,51 грн, отримані за нікчемним правочином (договором №1 від 19.05.2016).
Серед іншого, в межах судової справи №924/622/17 було встановлено, що згідно меморіального ордеру №5060192 від 19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" перерахувало на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 561585182,51 грн за договором відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016, однак, до договорів купівлі продажу цінних паперів, що передавались Банку згідно п.2.3.1 договору №1 не було додано документів, що посвідчують списання цінних паперів з рахунку у цінних паперах первісного кредитора на рахунок у цінних паперах боржника (документи, що підтверджують перехід права власності на цінні папери від первісного кредитора до боржника).
Крім того, відповідно до пунктів 3, 4, 5 акту прийому-передачі цінних паперів укладених на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів: №БВ1-БО52/46 від 16.05.2016, №БВ1-БО52/44 від 04.05.2016, №БВ1-БО52/45 від 10.05.2016, №БВ1-БО75/14 від 13.05.2016, №БВ1-БО75/15 від 16.05.2016, №БВ1-БО75/16 від 17.05.2016, встановлено, що покупець (ТОВ "МенкорТрейдінг" повністю виконав свої зобов'язання за договором та сплатив продавцю (ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр") загальну суму (визначену у відповідному договорі купівлі-продажу цінних паперів). Сторони вважають, що після підписання даного акту (актів) зобов'язання за відповідним договором виконано в повному обсязі і в строк. Підписанням даного акту (актів) сторони засвідчують, що не мають жодних претензій, в тому числі майнового і фінансового характеру одна до одної щодо його виконання. Акти підписані та скріплені печатками сторін.
Відповідно, зобов'язання за даними договорами купівлі-продажу цінних паперів були вже виконані в повному обсязі та строки, тобто, ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" отримало кошти за вказаними договорами, в зв'язку з чим у зазначеного товариства були відсутні підстави для переуступлення вказаних договорів Банку.
Таким чином, реальне настання правових наслідків, як це передбачено положеннями ст.203 Цивільного кодексу України для покупця не настало, оскільки, по-факту ПАТ "Банк Михайлівський" не отримав жодних прав вимог по відношенню до боржників.
Враховуючи наведені обставини, Господарський суд Хмельницької області у рішенні від 12.01.2018 №924/622/17 виснував, що зобов'язання за даними договорами купівлі-продажу цінних паперів були вже виконані в повному обсязі та строки, тобто ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" були отримані кошти за вказаними договорами, в зв'язку з чим у нього були відсутні підстави для переуступлення вказаних договорів Банку.
Крім того, з довідки щодо обсягу кредитних операцій ПАТ "Банк Михайлівський" з юридичними особами за вих.№17.08.17/01-вих від 17.08.2017 слідує, що обсяг кредитних операцій Банку з юридичними особами без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам згідно з даними балансу Банку (форма 1-Д) станом на 22.12.2015 (дата прийняття постанови Правління НБУ №917) становив 1646177764,38 грн, а станом на ранок 19.05.2016 (дата розрахунків за договором відступлення №1) - 1517885993,17 грн. Зазначений обсяг кредитних операцій підтверджується копіями оборотно-сальдових балансів ПАТ "Банк Михайлівський" по валюті на дату 21.12.2015, на дату 18.05.2016 та 19.05.2016.
Враховуючи зазначене, максимальна сума кредитних операцій з юридичними особами (одна чи декілька) станом на 19.05.2016 не могла перевищувати 128291771,21 грн, що складає різницю від допустимої межі (1646177764,38 грн - 1517885993,17 грн =128291771,21 грн), натомість Банком укладено правочин, на виконання якого було сплачено 561585182,51 грн.
Таким чином, ПАТ "Банк Михайлівський" були порушені обмеження, встановленні постановою Правління НБУ №917/БТ від 22.12.2015 в частині проведення операцій на суму 561585182,51 грн на підставі договору відступлення прав вимоги №1 від 19.05.2016 при відсутності права на укладення такого правочину.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції у справі №924/622/17 відхилив твердження ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" про те, що обсяг операцій за договором в сумі 561585182,51 грн не перевищив обсягу операцій в сумі 1646 млн.грн, яким НБУ обмежив діяльність банку.
Разом з тим, куратором ПАТ "Банк Михайлівський" Александровим О.Г. у звіті за 19 та 20 травня 2016 року повідомлено, що вранці 20.05.2016 в ПАТ "Банк Михайлівський" не працював програмний комплекс "Операційний день банку Б2", внаслідок чого банком не було своєчасно подано до НБУ статистичну звітність та не проводилося обслуговування клієнтів по всій системі Банку. Після отримання часткового доступу до ОДБ (20.05.2016 о 16:30 год. було розблоковано ОДБ, однак не було доступу до окремих розділів та рахунків), куратором було виявлено суттєві зміни в залишках за балансовими рахунками Банку, що були відображені в балансі Банку станом на 20.05.2016, який в ту же дату було направлено Банком до НБУ, що підтверджує вчинення протиправних дій посадовими особами Банку та штучне обмеження доступу куратора НБУ з метою приховування своїх дій.
Крім того, суд першої інстанції у справі №924/622/17 зазначив про те, що якби Банк не взяв на себе зобов'язання за договором відступлення права вимог №1 від 19.05.2016, то відповідач (ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр") не отримав би значних надходжень на рахунок та відповідно, не міг провести розрахунки з фізичними особами, зменшуючи власні зобов'язання, а отже на підставі договору відступлення права вимог від 19.05.2016 №1 банк взяв на себе зобов'язання, які стали однією з підстав, що призвели до неплатоспроможності, оскільки на виконання своїх обов'язків за договором №1 ПАТ "Банк Михайлівський" перерахував ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 561585182,51 грн, які в разі їх залишення в банку мали б збільшити його активи на відповідну суму та бути спрямовані на погашення вимог кредиторів, а взамін отримано активи вартістю 0,00 (нуль) грн, у зв'язку з чим вбачається, що банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим.
Отже, у справі №924/622/17 судом констатовано, що договір відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016 є нікчемним на підставі п.п.2, 7, 8, 9 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; згідно договору №1 ПАТ "Банк Михайлівський" взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим, а умови укладеного Банком правочину передбачають платіж з метою надання окремому кредитору переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку і такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; після отримання коштів за договором відступлення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" одразу спрямувало їх на рахунки фізичних осіб, чим зменшило власні зобов'язання, але при цьому збільшилися зобов'язання Банку перед фізичними особами, то відповідно виконання договору №1 призвело до збільшення витрат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов'язаних з виведенням банку з ринку в частині виплати гарантованої суми відшкодування.
Також, 19.05.2016 між ПАТ "Банк Михайлівський" (новий кредитор) та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №2 (договір №2), відповідно до умов якого первісний кредитор зобов'язався відступити новому кредитору (банку) права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" та юридичними особами (боржниками).
19.05.2016 Банк та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" підписали Реєстр основних договорів до договору відступлення №2, відповідно до якого банк придбав права вимоги за одним договором купівлі-продажу цінних паперів за ціною 180966027,90 грн.
Обставини укладення договору №2 були досліджені у справі №902/950/17, за результатами розгляду якої Господарським судом Вінницької області винесено рішення від 14.12.2017 №902/950/17, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2018. Цим рішенням позов ПАТ "Банк Михайлівський" до ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 180966027,90 грн задоволено, застосовано наслідки нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги №2 від 19.05.2016, стягнуто з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" на користь Банку 180966027,90 грн боргу та 241600,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Під час розгляду справи №902/950/17 судом було встановлено, що після укладання між сторонами договору №2 та реєстру основних договорів Банк 19.05.2016 перерахував ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" кошти у сумі 180966027,90 грн в рахунок оплати за договором №2, що підтверджується меморіальним ордером №5060176 від 19.05.2016, відповідно до положень статуту ПАТ "Банк Михайлівський" підписання таких договорів та надання розпоряджень на перерахування коштів належали виключно ОСОБА_2 як в.о. голови правління, однак станом на дату укладення договору №2 відносно ПАТ "Банк Михайлівський" діяла постанова Правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" (зі змінами, внесеними постановою правління НБУ від 27.04.2016 №295/БТ), якою встановлено факт здійснення Банком ризикової діяльності, ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії проблемних та встановлено ряд обмежень в діяльності Банку, зокрема, не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття даної постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.
При цьому, у рішенні №902/950/17 зазначено, що станом на ранок 19.05.2016 (дата розрахунків за договором №2) обсяг кредитних операцій Банку з юридичними особами, без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам, складав 1517885993,17 грн, у зв'язку з чим (з огляду на положення постанови НБУ від 27.04.2016 №295/БТ), сума кредитних операцій з юридичним особами станом 19.05.2016 не могла перевищувати 128291771,21 грн, тоді як ПАТ "Банк Михайлівський" укладено правочин на суму 180966027,90 грн. Отже, ПАТ "Банк Михайлівський" були порушені обмеження, встановленні постановою правління НБУ №917/БТ від 22.12.2015 в частині проведення операцій на суму 180966027,90 грн на підставі договору відступлення прав вимоги №2 від 19.05.2016 при відсутності права на укладення такого правочину.
В рішенні Господарського суду Вінницької області від 14.12.2017 №902/950/17 вказано, що договір відступлення прав вимоги №2 від 19.05.2016 має ознаку нікчемності правочину, передбачену п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ПАТ "Банк Михайлівський" укладено правочин, умови якого передбачають платіж з метою надання окремому кредитору переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, а укладаючи договір №2 ПАТ "Банк Михайлівський" порушив обмеження накладені на нього зі сторони державного регулятора.
При цьому, ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" є пов'язаними з Банком особами, оскільки відповідно до п.9 ст.52 Закону-України "Про банки та банківську діяльність", пов'язаними з банком особами є будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини, що підтверджено судовими рішенням у справі №826/15961/16.
Окрім судових рішень у справах №924/622/17 та №902/950/17, позивачем до матеріалів справи №910/11028/20 додано копію рішення єдиного акціонера ТОВ "Екосіпан" №4 від 18.05.2016, копію договорів про відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016, копії платіжних документів, копії договорів купівлі-продажу прав вимоги, які були предметом договорів.
На підставі зазначених вище рішень судів та долучених до матеріалів справи документів позивач стверджує, що рішення єдиного акціонера Банку в особі ТОВ "Екосіпан" №4 від 18.05.2016 про укладення нікчемних договорів №1 та №2 було ухвалено єдиним акціонером Банку з відома та внаслідок безпосереднього вирішального впливу ОСОБА_1 як контролера та власника істотної участі в Банку, а подальше його виконання в.о.голови правління ОСОБА_2 протирічило інтересам Банку, було економічно необґрунтованим та надмірно ризиковим, внаслідок чого Банку завдано шкоди (збитків) в розмірі 742551210,41 грн.
В свою чергу, як стверджує позивач, відповідачі не надають жодних доказів або пояснень з приводу правомірності, доцільності та економічної обґрунтованості рішення №4 від 18.05.2016, яке стало підставою для укладення договорів №1 та №2 напередодні запровадження в Банку тимчасової адміністрації та визнання його неплатоспроможним.
Враховуючи наведене, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду з позовом про солідарне відшкодування шкоди, заподіяної відповідачами як пов'язаними з ПАТ "Банк Михайлівський" особами, внаслідок прийняття останніми необґрунтованих та недобросовісних рішень.
Відповідачі з доводами, наведеними позивачем у позовній заяві не погодилися у повному обсязі, серед іншого, просили суд застосувати строк позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 та передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Верховний Суд у постанові від 14.01.2025 у справі №910/11028/20 зазначив про передчасність висновків судів попередніх інстанції щодо недоведеності наявності повного складу цивільного правопорушення в діях відповідачів, не дослідження та не надання оцінки всім доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме: постанові Правління НБУ №917/БТ від 22.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку"; постанові Правління НБУ №295/БТ від 27.04.2016 "Про окремі питання діяльності ПАТ "Банк Михайлівський"; звіту НБУ про інспектування ПАТ "Банк Михайлівський" за період з 11.04.2016 по 27.05.2016; статуту ПАТ "Банк Михайлівський", зареєстрованого 31.08.2015, запис №10741050010045035, погодженого НБУ 05.08.2015; рішенню єдиного акціонера ПАТ "Банк Михайлівський" в особі ПАТ "Екосіпан" №4 від 18.05.2016; договору відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016; договору відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016; акту проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності №4 від 02.06.2016; висновку експерта-бухгалтера Скляр О.В.; бухгалтерсько-економічному дослідженню від 20.07.2017; висновку судово-економічної експертизи №1041/22401 від 27.09.2018, проведеного ТОВ "Експертна група ЕС енд Ді" тощо.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч.1).
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2).
Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (ч.7).
Позовні вимоги у цій справі заявлені Фондом у липні 2020 року, зокрема, на підставі ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову.
Відповідно ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов'язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов'язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.
У постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, від 18.03.2024 у справі №910/12955/20 зроблено такі висновки щодо застосування ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":
"Вказана стаття за своєю правовою природою містить як норми матеріального, так й норми процесуального права.
До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.
Порядок дій Фонду як ліквідатора банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов'язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду, є процесуальною, процедурною нормою".
При цьому, у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 08.02.2022 у справі №910/15260/18, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21 зазначено, що до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов'язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.
З огляду на викладене суд зазначає, що Фонд, звертаючись до суду з позовом у цій справі, реалізував своє процесуальне право на пред'явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов'язаних з банком осіб, передбачене ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, та, вчиняючи такі дії, правильно керувався редакцією цієї норми, чинною станом на дату подання ним позову, яка вже містила такі терміни як "недостатність майна" та "пов'язані з банком особи".
Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 08.02.2022 у справі №910/15260/18.
Отже, ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, саме Фонд мав право звертатися із позовом до пов'язаних з банком осіб про стягнення шкоди, а кошти, стягнуті з пов'язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, включаються до ліквідаційної маси банку.
Відповідно до ст.53 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Статтю 53 Господарського процесуального кодексу України доповнено ч.6 згідно із Законом №1588-IX від 30.06.2021 (через рік після звернення позивача з позовом), відповідно до положень якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч.2 ст.77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2024 у справі №9901/468/21).
Зокрема, у ст.3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Особливістю дії у часі норм процесуального права є те, що така дія має негайний характер, і це означає обов'язок застосування норми, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії (більш пізня норма процесуального права скасовує дію попередньої норми, яка регулює ті самі відносини). При цьому, суд повинен враховувати загальні вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні правил процесу забороняється встановлювати нові обов'язки, скасовувати чи звужувати процесуальні права, належні учасникам судового провадження, чи обмежувати їх використання (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі №924/1277/20).
Згідно з абз.2 ч.9 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п'ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв'язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв'язку із стягненням шкоди (збитків).
Крім того, на сьогодні рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.08.2017 №3711, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за №1104/30972 затверджено "Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються" (Положення №3711), яке регулює процедури, що виникають в процесі виконання дій щодо визначення суми заборгованості кожному кредитору, віднесення вимог кредиторів до певної черги, відхилення вимог кредиторів у разі непідтвердження їх фактичними даними, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також порядок задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується.
У відповідності до п.11 розділу VII Положення №3711 якщо після затвердження ліквідаційного балансу банку Фонд одержав кошти в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у частині п'ятій статті 52 Закону,- такі кошти спрямовуються Фондом кредиторам банку - особам, акцептовані вимоги яких до банку були віднесені до першої - восьмої черги та в результаті ліквідаційної процедури залишилися незадоволеними та вважаються погашеними, у межах розміру шкоди, заподіяної їм внаслідок визнання погашеними їхніх акцептованих вимог, в порядку та черговості задоволення вимог, встановлених Законом і цим Положенням, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв'язку із стягненням шкоди (збитків).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 №761/45721/16-ц зазначено, що вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а законом не передбачені повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.
Суд зауважує, що чинне законодавство чітко встановлює порядок та черговість задоволення вимог кредиторів, а також порядок дій Фонду з коштами, які можуть бути отримані в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку особами, визначеними у ч.5 ст.52 Закону, що виключає одноособове задоволення вимог Фонду як кредитора, та спрямовано на задоволення вимог усіх кредиторів неплатоспроможного банку.
Враховуючи наведене, суд відхиляє твердження відповідачів, наведені у письмових поясненнях по справі та зазначає, що звернення Фонду до суду з позовом, що розглядається є правомірним, а Фонд є належним позивачем у справі.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із частинами 1 та 2 ст.1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
Предметом позову в цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної банку протиправними діями/бездіяльністю пов'язаних з банком осіб.
При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас зі змісту ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Виходячи із заявлених позивачем предмета та підстав позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:
- персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з банком особи;
- факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення, на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;
- факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);
- факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);
- факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);
- збитки банку від конкретного правочину та їх причини;
- наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою;
- факт недостатності майна банку (для спорів, позови в яких були подані Фондом протягом дії норми ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону від 15.11.2016 №1736-VIII, яка визначала недостатність майна банку умовою звернення Фонду з відповідними вимогами до пов'язаних з банком осіб).
Подібні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, від 29.05.2024 у справі №910/15260/18.
Таким чином, правовідносини, що виникають між Фондом та пов'язаними з банком особами на підставі ч.5 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", перебувають в площині деліктних зобов'язань, тобто правова кваліфікація дій (бездіяльності) пов'язаних з банком осіб повинна оцінюватися судом виключно в розрізі наявності/відсутності в поведінці таких осіб самостійного складу цивільного правопорушення.
У межах даної справи позивач доводить, що шкода (збитки) Банку були завдані внаслідок протиправних рішень/дій відповідачів: 1) проведення ризикової кредитної політики, здійснення ризикових кредитних операцій (придбання недійсних прав вимог за договорами купівлі-продажу цінних паперів); 2) порушення банківського законодавства, здійснення незбалансованої стратегії управління активами та пасивами, придбання неліквідного майна, яке тільки погіршило фінансове становище банку; 3) невиконання обов'язків, передбачених банківським законодавством, статутом та внутрішніми положеннями Банку, вимог Національного банку України, а завдана шкода полягає в тому, що Банк отримав збитки від завідомо збиткових операцій з придбання прав вимоги за договорами купівлі-продажу цінних паперів, які було прийнято та вчинено за безпосередньої участі відповідачів.
Суд зазначає, що відповідно до п.7.3 розділу 7 статуту ПАТ "Банк Михайлівський" загальні збори учасників визнані як вищий орган управління Банку, який може вирішувати будь-які питання діяльності Банку.
Крім того, п.7.3.5.1 статуту Банку встановлено, що загальні збори можуть прийняти рішення про передачу (делегування) своїх повноважень з вирішення певних питань, які не належать до виключної компетенції загальних зборів, іншим органам управління Банку чи голові правління. В таких рішеннях визначаються конкретні повноваження та строк, на який передано (делеговано) повноваження, а у випадку якщо такий строк не визначений, вважається, що повноваження передані (делеговані) до моменту прийняття загальними зборами рішення про припинення передачі (делегування) таких повноважень, а у разі передачі (делегування) повноважень голові правління - також до моменту зміни голови правління.
Як закріплено в п.7.3.6 статуту Банку рішення загальних зборів є обов'язковими до виконання всіма органами управління, керівниками та працівниками Банку.
До виключної компетенції загальних зборів віднесено, у т.ч. прийняття рішення про вчинення значного правочину у випадку, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності Банку.
Згідно з річною фінансовою звітністю Банку за 2015 рік вартість загальних активів Банку становила 2902365 тис.грн.
Таким чином, у 2016 році значним правочином, рішення про укладення якого приймається загальними зборами учасників є правочин, ринкова вартість предмету якого перевищує у гривневому еквіваленті 725600 тис.грн (25% вартості загальних активів).
В якості контролера та бенефіціарного власника Банку, ОСОБА_1 був зобов'язаний дотримуватись вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів регулятора, в т.ч. обмежень, які були встановлені відносно ПАТ "Банк Михайлівський" постановою Правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ (зі змінами від 27.04.2016 №295/БТ).
Однак, напередодні визнання Банку неплатоспроможним, єдиний акціонер Банку приймає рішення №4 від 18.05.2016 про укладення договорів №1 та №2 з пов'язаними з Банком особами, виконання яких не має будь-якого економічного обґрунтування, вигоди чи прибутку для Банку в період перебування Банку в статусі проблемного та за наявності обмежень (банк отримав право вимоги за договорами вартістю 0 (нуль) гривень, що також підтверджується економічними висновками, наявними в матеріалах справи).
При цьому, в рішенні №4 від 18.05.2016 єдиного акціонера Банку ТОВ "Екосіпан" не зазначено, яким чином укладення договорів №1 та №2 покращить економічне становище Банку, або допоможе позбавитись статусу проблемного, або гарантує Банку економічну вигоду (прибуток) в розумний строк (термін перебування Банку в статусі проблемного не може бути більше 180 днів).
Загальні збори акціонера Банку, а саме ТОВ "Екосіпан" проводились з відома його власника - ОСОБА_1 який володів часткою в як контролер Банку та власник акціонера Банку, в розмірі 92,501% та який був визнаний НБУ як контролер/бенефіціар, власник істотної участі в ПАТ "Банк Михайлівський". Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що відповідач-1, як контролер Банку та особа, що мала вирішальний вплив на діяльність Банку та його керівництво, безпосередньо причетний до ухвалення рішення єдиним акціонером про придбання прав вимоги Банком у підконтрольних йому підприємств з метою виведення залишків коштів та активів з Банку напередодні визнання його неплатоспроможним.
Під час попереднього судового розгляду представник ОСОБА_1 повідомляла суду, що 19.05.2016 ОСОБА_1 продав свою частку у ТОВ "Екосіпан" 11 фізичним особам (без визначення істотної частки, тобто менше 10% кожному), а тому зазначена особа не має нести відповідальність.
Суд зауважує, що власник банку повинен завчасно повідомити Національний банк України про намір відчужити належну йому істотну участь, однак таке повідомлення Національний банк України отримав від ОСОБА_1 лише 23.05.2016, про підтверджується відповідною відміткою канцелярії регулятора, а саме повідомлення було датоване 06.05.2016.
23.05.2016 НБУ відніс Банк до категорії неплатоспроможних, а протиправні операції відбулись у банку напередодні - 20.05.2016.
Крім того, оновлену структуру власності з відображення продажу ПАТ "Банк Михайлівський" надіслав до НБУ також 23.05.2016 в електронному вигляді, а 24.05.2016 у паперовому вигляді.
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачами, зазначені 11 нових власників не подали документи в НБУ для спільного набуття істотної участі, частки кожного з покупців склали менше 9,9%, всі договори купівлі-продажу датовані 19.05.2016 та надійшли до НБУ лише через три дні після віднесення банку до категорії неплатоспроможних - 26.05.2016.
При цьому в матеріалах справи відсутні дані про реальні розрахунки за такими договорами та джерела походження коштів у покупців для оплати часток.
Вказана вище інформація розміщена на офіційному сайті Національного банку України є чинною, достовірною та підтверджена судовим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13.12.2017 у справі 753/54322/16-ц.
Як повідомляє Національний банк України, після набуття ОСОБА_1 істотної участі в банку навесні 2015 року жоден інвестор більше не подавав документи на набуття істотної участі в ПАТ "Банк Михайлівський".
Крім того в матеріалах справи відсутні відомості про вчинення ОСОБА_1 жодних дій, які в б свідчили про його незгоду з рішенням №4, ухваленим єдиним акціонером ПАТ "Банк Михайлівський" - ТОВ "Екосіпан" 18.05.2016.
Отже, дії ОСОБА_1 , зокрема, його безпосередній вплив як контролера банку на єдиного акціонера банку ТОВ "Екосіпан" під час прийняття рішення №4 від 18.05.2016, що стало підставою для укладання нікчемних правочинів, є намаганням приховати свою участь в протиправних діях та, як наслідок, ухилитися від майнової відповідальності.
Вищенаведені обставини та положення законодавства передбачають також умови та підстави для притягнення ОСОБА_1 до майнової відповідальності як кінцевого бенефіціарного власника та контролера ПАТ "Банк Михайлівський" за зобов'язаннями Банку шляхом застосування доктрини "підняття корпоративної вуалі (завіси)".
Положення ч.3 ст.96 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (так само, як і положення ч.2 ст.176 Цивільного кодексу України визначають, що юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави), проте вказане правило не є абсолютним.
Розмежування відповідальності учасника та юридичної особи є одним з основних принципів корпоративного права.
Таке розмежування відповідальності юридичної особи та її учасників має умовну назву "корпоративна вуаль".
Доктрина "підняття корпоративної вуалі" як механізм притягнення до відповідальності реальних власників за боргами юридичної особи забезпечує дотримання балансу інтересів як кредиторів, так і самих юридичних осіб, їхніх учасників (акціонерів), посадових осіб органів управління, що сприяє справедливому вирішення спорів.
Як відомо для найбільш ефективного виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах та усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї 23.02.2006 був прийнятий Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Статтею 17 цього Закону встановлено, що (національні) суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наріжне значення для Європейського суду з прав людини має відсутність розбіжностей у думках юридичної особи та її керівництва з думкою акціонерів (учасників), що може бути досягнутим тільки у випадку, коли у акціонера (учасника) встановлено повний контроль над юридичною особою. І тільки в цьому випадку така юридична особа та її акціонер (засновник або учасник) розглядаються як єдине ціле.
Використання теорії "проникнення під корпоративну вуаль" сформувалося у Європейського суду з прав людини у рішення 1995 року у справі "Agrotexim and Others v.Greece" (№ заяви 14807/89).
Продовжуючи застосовувати теорії "проникнення під корпоративну вуаль" Європейський суд у рішенні по справі "Губієв проти Російської Федерації" від 19.07.2011 (скарга №29309/03) зазначив, що там де фігурує єдиний власник, відсутній ризик розбіжності у думках між акціонерами або між акціонерами і радою директорів з питання про порушення охоронюваних Конвенцією прав.
За усталеним підходом доктрина "зняття корпоративної вуалі" застосовується у випадку використання юридичної особи в якості фасаду для прикриття недобросовісної (протиправної) діяльності як групи учасників (засновників), так і одного учасника (засновника).
Так, практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) передбачає можливість використання в якості правового інструменту припинення зловживань, доктрини "зняття корпоративної вуалі" у випадку: 1) коли учасник юридичної особи, де-факто, одноосібно здійснює корпоративне управління нею: тобто, коли юридична та фізична особа нерозривно пов'язані і з фактичної точки зору можуть ідентифікуватися як одне ціле; 2) коли засновники (учасники) якої своїми діями або бездіяльністю сприяли виникненню боргів у такої юридичної особи або перетворили її на неспроможного економічного суб'єкта.
У даному випадку доктрина застосовується для того, щоб притягнути учасників до відповідальності перед кредиторами за зобов'язаннями юридичної особи, котрі виникли внаслідок їх недобросовісної (шкідливої) поведінки.
У ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" терміни "кінцевий бенефіціарний власник" та "структура власності" вживаються у значенні, наведеному у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
Згідно з п.30 ч.1 ст.30 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція. Кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння). Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.
Закон України "Про банки і банківську діяльність" наводить наступне визначення контролера та здійснення контролю за банком: контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином; контроль - можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
Таким чином, доктрина "підняття корпоративної завіси" передбачає можливість притягнення учасника юридичної особи до відповідальності за боргами такої юридичної особи ("standard forward piercing") та служить справедливим засобом для забезпечення захисту інтересів кредиторів.
Актуальна судова практика Верховного Суду також свідчить про послідовне застосування зазначеної вище доктрини, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/4210/20, від 17.06.2021 у справі №826/11415/16, від 30.06.2021 у справі №916/1914/20, від 04.08.2021 у справі №910/10900/19, від 15.06.2022 у справі №905/671/19, від 08.11.2023 №916/1489/22.
Отже, суд має достатні правові підстави для застосування доктрини "Пронизування корпоративної вуалі", та в сукупності з положеннями ст.58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст.92, 1166 Цивільного кодексу України для покладення на ОСОБА_1 як контролера Банку майнової відповідальності за шкоду (збитки), заподіяні Банку.
Щодо відповідача-2 - ОСОБА_2 , то суд зазначає таке.
Згідно протоколу спостережної ради Банку №42 від 01.08.2014 ОСОБА_2 призначено заступником голови правління.
Згідно протоколу спостережної ради Банку від 18.05.2016 №21 голову правління ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади та припинено повноваження зазначеної особи з 19.05.2016.
Разом з цим, виконуючим обов'язки голови правління з 20.05.2016 призначено заступника голови правління Банку ОСОБА_2 до призначення (обрання) голови правління Банку та отримання від НБУ погодження кандидатури на посаду голови правління Банку.
Отже, починаючи з 20.05.2016 ОСОБА_2 став в.о.голови правління на підставі наказу Банку №622-к від 19.05.2016.
Крім того станом на 18-19 травня 2016 року ОСОБА_2 також входив до складу кредитного комітету Банку як його як голова (протокол від 23.03.2015 №10).
У відповідності до п.7.5 статуту Банку постійно діючим колегіальним виконавчим органом Банку є правління, що здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку в межах його компетенції, визначеної цим статутом, Положенням про правління, і несе відповідальність за ефективність роботи Банку згідно з принципами та порядком, встановленими цим статутом, рішеннями загальних зборів і спостережної ради.
Згідно п.7.5.2 статуту Банку правління вирішує будь-які питання діяльності Банку, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів та/або спостережної ради.
Відповідно до п.7.5.3 статуту Банку правління діє на підставі цього статуту, Положення про правління та чинного законодавства України.
Як зазначено в п.7.5.8 статуту Банку голова і члени правління під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні діяти в інтересах Банку, діяти відносно Банку сумлінно та розумно.
У відповідності до п.7.5.22.1 статуту Банку правління очолює голова правління, який здійснює поточне керівництво діяльністю Правління відповідно до повноважень, наданих йому цим статутом та Положенням про правління, організовує виконання рішень загальних зборів та спостережної ради, організовує роботу правління, скликає та головує на його засіданнях, діє відповідно до рішень правління, прийнятих в межах його повноважень, а також здійснює іншу діяльність в межах своїх повноважень.
Як це передбачено в п.7.5.22.2 статуту, у випадку своєї тимчасової відсутності (відрядження, непрацездатність, відпустка тощо) голова правління може призначити своїм наказом виконуючого обов'язки голови правління з числа членів правління. Виконуючий обов'язки голови правління здійснює функції голови правління та діє без довіреності на підставі статуту та відповідного наказу про його призначення.
Пунктом 7.5.22.3 статуту Банку встановлено, що до компетенції голови правління належить вирішення всіх питань керівництва поточною діяльністю Банку, за винятком питань, віднесених до компетенції загальних зборів, спостережної ради та правління, а згідно з п.7.5.22.3.3 статуту Банку голова правління від імені Банку вчиняє правочини (з урахуванням обмежень, вказаних у цьому статуті), видає довіреності, розпоряджається майном і коштами Банку, в тому числі розміщених на рахунках Банку, для чого має право підпису розрахункових та інших документів. У випадку, якщо правочин потребує у відповідності до статуту та/або чинного законодавства України його схвалення загальними зборами, спостережною радою або правлінням, голова правління вправі вчинити такий правочин тільки після його схвалення відповідно загальними зборами, спостережною радою або правлінням.
Як вже вказувалося судом, згідно з п.4 постанови Правління НБУ №917/БТ від 22.12.2015 з дня її прийняття та до кінця строку, визначеного в п.3 постанови, для ПАТ "Банк Михайлівський" встановлено ряд обмежень в його діяльності, зокрема: не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам (абз.2 п.4); не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам ПАТ "Банк Михайлівський" та пов'язаним особам з Банком (абз.4 п.4).
Укладаючи договори №1 та №2 всупереч діючим обмеженням, встановленим постановою НБУ з пов'язаними з Банком особами щодо придбання прав вимоги за договорами купівлі-продажу цінних паперів, ОСОБА_2 діяв всупереч інтересам Банку та його кредиторам.
Суд вважає, що до спірних правовідносин належить застосувати відповідні норми матеріального права, а саме: ст.ст.16, 22, 92, 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, ст.ст.42, 43, 44, 49, 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст.29, 63 Закону України "Про акціонерні товариства".
Згідно із частинами 3 та 4 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Цими положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
Отже у наведених положеннях законодавства закріплені обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов'язки).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб банку, суд також має встановити чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов'язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували своїх повноважень.
Визначення терміну "фідуціарний обов'язок" міститься у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління Національного банку України від 28.03.2007 №98, що були чинними у спірний період.
Відповідно до п.1.12 глави 1 розділу І цих Методичних рекомендацій фідуціарний обов'язок - обов'язок діяти якнайкраще в інтересах іншої особи. Керівник банку (фідуціар) зобов'язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів. Зазначені Методичні рекомендації дійсно носять рекомендаційний характер, але разом з тим закріплюють певний стандарт належної поведінки керівників банку, який характеризується підвищеними вимогами до добросовісності та розумності, виваженості дій та прийняття рішень при веденні господарської діяльності, з урахуванням інтересів юридичної особи, яку він представляє.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі №910/12930/18 у подібних правовідносинах, акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані судами при оцінці дій/бездіяльності відповідачів.
Таким чином, у випадку порушення керівниками своїх фідуціарних обов'язків, вони набувають правосуб'єктності (їх дії перестають ототожнюватись із діями юридичної особи, яку вони представляють) і в цьому випадку на них може бути покладено відповідальність за шкоду від операцій, які були проведені юридичною особою за їх розпорядженням (або за бездіяльність, яка мала своїм результатом нанесення юридичній особі збитків).
Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до збитків підприємству й зобов'язання їх відшкодувати.
При застосуванні ст.92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Положення цивільного законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов'язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності. При цьому положення спеціального банківського законодавства передбачають, що керівники банку є особами з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом, володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконанні своїх повноважень на посадах, та/або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій/бездіяльності. Фідуціарні обов'язки покладаються на керівників банку, які відповідають за управління та контроль за діяльністю банку
Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і ставити інтереси банку вище власних. Якщо фідуціарні обов'язки порушуються, суди можуть визнати керівника банку персонально відповідальним за шкоду або упущену вигоду банку.
До фідуціарних обов'язків належать два таких основних обов'язки: обов'язок лояльності та обов'язок сумлінності. Обов'язок сумлінності вимагає від керівників банку діяти спокійно, з усвідомленням й почуттям моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством і приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації.
Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" керівники банку зобов'язані ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, а також найманими консультантами. Однак, ця можливість не звільняє керівників від їх відповідальності за прийняття незалежних рішень.
Стаття 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо придбання цінних паперів) містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк створює комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку роботи банку, встановлені Національним банком України вимоги щодо управління ризиками. Система управління ризиками має забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку, моніторинг та контроль за всіма видами ризиків на всіх організаційних рівнях та оцінку достатності капіталу банку для покриття всіх видів ризиків.
У ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) закріплено, що як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в п.3 ч.3 ст.47 цього Закону.
Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 №368 (Інструкція №368) (в редакції, чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо придбання цінних паперів), яка прямо забороняє Банку придбання активів пов'язаної з банком особи, за винятком продукції, що виробляється цією особою (п.1.5).
Натомість предметом договорів №1 та №2 є придбання Банком активів пов'язаних осіб ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр".
Крім того, згідно положень Інструкції №368 (п.1.5) Банку забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами, у тому числі розміщувати кошти в іншому банку для кредитування цим банком пов'язаних з банком осіб, в той час, як підписання договорів №1 та №2 є прямою кредитною операцію Банку з пов'язаними особами.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, всупереч наведеним вимогам законодавства, ОСОБА_2 було підписано від імені Банку та вжито заходів щодо виконання договору №1 від 19.05.2016 та договору №2 від 19.05.2016, зокрема, перераховано кошти пов'язаним особам та отримано натомість неліквідні активи.
У відповідності до п.1.1 розділу V Інструкції №368 ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
На переконання суду, ОСОБА_2 був особою з відповідним ступенем кваліфікації, досвідом, що володів спеціальними знаннями, у зв'язку з чим не міг не розуміти значення своїх дій щодо підписання договорів №1, №2, їх фактичного виконання та наслідків для Банку.
При цьому, рішення єдиного акціонера Банку від 18.05.2016 №4 не передбачало строків його виконання, зокрема, не було вказівки на терміни укладення договорів, а п.5 даного рішення голові правління Банку (в.о. голови правління Банку) надано повноваження на підписання від імені Банку договорів, умови яких визначені згідно цього рішення, з правом визначення умов зазначених договорів, що не встановлені цим рішенням.
У розумінні наведених вище приписів законодавства, напередодні укладення договорів купівлі-продажу прав вимоги, ОСОБА_2 зобов'язаний був вжити заходів та проаналізувати інформацію щодо предметів договорів, перевірити за допомогою наявної системи управління ризиками доцільність їх укладення та можливість настання для Банку негативних наслідків (ризиків) від виконання цих угоди.
Згідно висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, неспроможність посадової особи пояснити мотиви своїх дій та рішень, які завдали підприємству збитків, також свідчить про недобросовісність таких дій та рішень.
Положеннями ст.92 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи, однак ОСОБА_2 19.05.2016 виконав рішення єдиного акціонера Банку від 18.05.2016 №4 шляхом укладення та виконання договорів №1, №2, без здійснення відповідного контролю та перевірки всіх ризиків, що свідчить про цілковиту залежність та підпорядкованість контролеру Банку.
У справах №902/950/17 та №924/622/17 судами було встановлено, що в Банку відсутні рішення структурних підрозділів Банку щодо можливості укладення договору відступлення прав вимог №1 та №2 від 19.05.2016 та оцінка ризиків внаслідок проведення операцій за вказаними договорами.
Таким чином, ОСОБА_2 не забезпечив проведення належної роботи з перевірки предмету договорів (наявності права вимоги та його документального підтвердження), без перевірки контрагентів та їх фінансового стану, без урахування всіх ризиків від укладення таких договорів, чим порушив свої фідуціарні обов'язки діяти сумлінно та в найкращих інтересах для Банку та його кредиторів, внаслідок якого банком було витрачено грошові кошти без отримання реальних активів. Укладення та подальше виконання договорів №1 та №2 від 19.05.2016 не мало на меті реального отримання Банком економічної вигоди, за очевидної відсутності розумного пояснення таких дій.
Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Позивач доводить, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Фонд наполягає на тому, що причинний зв'язок слід встановлювати не між діями кожного учасника і спільним результатом, а саме між діями окремих учасників і рішенням в цілому та між цим рішенням і наслідками, які настали.
Суд зазначає, що якщо рішення колегіального органу є остаточним і обов'язковим (не потребує затвердження одноособового керівника), то особи, які його прийняли, відповідають як виконавці відповідної дії.
Таким чином, відповідальність посадових осіб органів управління Банку за прийняття рішень, затвердженням, погодженням таких рішень є одним із елементів зворотного зв'язку між ними та фізичними чи юридичними особами у правовідносинах, пов'язаних із реалізацією прав і свобод та законних інтересів суб'єктів суспільних відносин, деліктної практики зокрема.
В даній справі рішення №4 прийнято 18.05.2016 єдиним акціонером Банку в особі ТОВ "Екосіпан" як найвищим органом управління Банку.
Договори про відступлення прав вимоги від 19.05.2016 №1 та №2 укладено ОСОБА_2 як в.о. голови правління Банку на виконання рішення єдиного акціонера Банку як найвищого органу управління в силу статуту Банку та Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Як зазначалось вище, на час укладення та виконання договорів №1 та №2 по відношенню до ПАТ "Банк Михайлівський" діяли обмеження, встановлені постановою НБУ №917 від 22.12.2015, №295/БТ від 27.04.2016.
Операції з придбання у ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" неіснуючих майнових прав призвело до вилучення з Банку коштів, і як наслідок - до неможливості виконання своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами, порушення нормативів Національного банку України та завдання шкоди Банку та його кредиторам.
Згідно ч.3 ст.22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Одночасно, відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов'язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності.
Суд вважає, що позивачем правомірно розраховано ціну позову у справі №910/11028/20 на підставі суми збитків від конкретних кредитних операцій, а саме: на виконання договорів №1 та №2 від 19.05.2016 пов'язаним з банком особам було сплачено 561585182,51 грн + 180966027,90 грн, що складає 742551210,41 грн. Зазначена сума і є збитками (шкодою) завданими Банку.
Ці твердження кореспондуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними в постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, а саме: якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо
Отже, завдані Банку збитки знаходяться у прямій залежності із протиправною поведінкою відповідачів та виникли саме внаслідок конкретних дій та рішень відповідачів щодо ухвалення та здійснення протиправних ризикових кредитних операцій.
Також суд при новому розгляді справи бере до уваги обставини, які встановлені в судових рішеннях у справах №924/622/17 та №902/950/17, та якими було підтверджено факт порушення Банком обмежень, які встановлені НБУ, та положень законодавства при укладенні договорів про відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016.
Відповідачами в свою чергу не подано жодних доказів, які б давали підстави для спростування фактів та обставин, які були встановлені у справах №924/622/17 та №902/950/17.
В наявному в матеріалах справи звіті НБУ про інспектування ПАТ "Банк Михайлівський" за період з 11.04.2016 до 27.05.2016 (перевірку закінчено достроково 23.05.2016) містяться відомості про грубі недоліки в діяльності як акціонера, так і керівництва Банку в цілому, а наведені у звіті НБУ висновки відображують реальний негативний фінансовий стан активів Банку (аркуші №№3, 8, 9, 14-15, 28-32).
Зі змісту звіту про інспектування НБУ також вбачається, що загальний фінансовий стан Банку є незадовільним, розмір регулятивного капіталу не забезпечує покриття ризиків, притаманних діяльності Банку, якість активів незадовільна, надходжень недостатньо для покриття витрат, формування резервів під активні операцій та нарощення капіталу, сукупний ризик ліквідності Банку є високим, очікується, що напрям зміни ризику буде таким, що зростає, система внутрішнього контролю та система управління операційним ризиком недосконалі, якість управління кредитним ризиком є незадовільною, враховуючи низьку якість активів, недостатній рівень внутрішнього контролю за якістю оцінки рівня ризику за кредитними операціями та за процесом виявлення груп контрагентів зі спільним економічним ризиком, що призвело до порушення Банком нормативу Н7.
При цьому, результати інспектування свідчать, що менеджмент Банку не розуміє або вирішив ігнорувати ключові аспекти ризиків, притаманних діяльності Банку (аркуш №9 звіту НБУ), якість корпоративного управління недосконала, статистична звітність не відображає реальну якість активів, фінансовий результат діяльності, обсяг регулятивного капіталу, внаслідок використання різноманітних схем та механізмів, спрямованих на приховування реальних ризиків (аркуш №15 звіту НБУ).
В звіті НБУ також вказано, що 20.05.2016 (п'ятниця) не працював апаратний комплекс "операційний день банку Б2", внаслідок чого до НБУ не було подано обов'язкової звітності. Вказані факти відображені також в постанові НБУ від 23.05.2016 №14/БТ про визнання банку неплатоспроможним.
Відповідачами, в свою чергу, не надано будь-яких пояснень з цього приводу.
Як вже зазначалось судом, рішення єдиного акціонеру Банку №4 від 18.05.2016 передбачало укладення договорів з пов'язаними особами, що напередодні запровадження в Банку тимчасової адміністрації є ознакою нікчемності правочину, передбаченою ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на день укладення таких правочинів).
Факт пов'язаності з Банком контрагентів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" підтверджено звітом НБУ про інспектування, довідкою НБУ, а також, судовим рішенням по справі №826/15961/16.
За результатами планової інспекційної перевірки ПАТ "Банк Михайлівський" за період діяльності з 27.06.2013 по 01.01.2016, яка проведена Національним банком України (довідка від 30.05.2016), ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" визначені як контрагенти, які відповідають ознакам пов'язаності з Банком, які передбачені у главі 3 Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженим постановою Правління НБУ від 12.05.2015р. №315.
Правовідносини ПАТ "Банк Михайлівський" з ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" досліджувалися в межах адміністративної справи №826/15961/16.
Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2017 по справі №826/15961/16, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 24.12.2019 ТОВ "Екосіпан" відмовлено в позові до Фонду, Національного банку України про визнання протиправними та скасування рішень щодо запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банку та зазначено, що доводи НБУ щодо пов'язаності ПАТ "Банк Михайлівський" з ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" в межах судового контролю постанови Правління НБУ від 22.12.2015 №917/БТ не були спростовані позивачем - ТОВ "Екосіпан" (єдиний акціонер банку на момент прийняття оскаржуваної постанови).
У наявному в матеріалах справи висновку експерта-бухгалтера Скляр О.В. від 20.07.2017, досліджено та опрацьовано питання щодо документального підтвердження зменшення активів ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок здійснення операцій за договором відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016 та за договором відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016. Констатовано перевищення вартості переданих активів над балансовою вартістю сформованого активу, вартість якого, на думку експерта, за результатами переоцінки складає 0,00 грн.
Отже, зменшення розміру активів ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок здійснення операцій за договором відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016 у вигляді перевищення вартості переданих активів над балансовою вартістю сформованого активу складає 561585187,51 грн та за договором відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016 у вигляді перевищення вартості переданих активів над балансовою вартістю сформованого активу складає 180966027,90 грн.
Крім того, Фондом до матеріалів справи долучено висновок спеціаліста-економіста Самойлової Д.А. від 20.07.2017, який стосувався, серед іншого, питання щодо документального підтвердження порушення обмежень, встановлених для ПАТ "Банк Михайлівський" постановами правління НБУ №917/БТ від 22.12.2015 та №295/БТ від 27.04.2016, зокрема, внаслідок укладення договорів відступлення права вимоги №1 та №2 від 19.05.2016.
Щодо цього питання, фахівцем надано стверджувальну відповідь про те, що зменшення розміру активів ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок здійснення операції за договором відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016 у вигляді перевищення вартості переданих активів над балансовою вартістю сформованого активу складає 561585187,51 грн, що є фактично збитками. Також, зменшення розміру активів ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок здійснення операції за договором відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016 у вигляді перевищення вартості переданих активів над балансовою вартістю сформованого активу складає 180966027,90 грн, що також фактично є збитками.
Дані економічних та бухгалтерських досліджень узгоджуються з даними про формування ліквідаційної маси та підтверджують, що внаслідок укладення договорів відступлення прав вимоги №1 та №2 Банк отримав актив вартістю 0,00 (нуль) грн, а сама операція завдала збитків Банку в розмірі 742551210,41 грн.
Крім того, Фондом до матеріалів було долучено також висновок експерта №1041/22401 від 27.09.2018 за результатами судово-економічної експертизи, проведеної ТОВ "Експертна група ЕС енд Ді", зокрема, щодо питання чи підтверджуються документально збитки внаслідок укладення та виконання ПАТ "Банк Михайлівський" договорів відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016? Якщо так, то кому та в якому розмірі нанесено шкоду (завдано збитків)?
Щодо даного питання судовим експертом Педь І.В., який попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 Кримінального кодексу України, надано ствердну відповідь про те, що збитки ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок укладення та виконання договорів відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016 в розмірі 742551210,41 грн підтверджуються документально.
Як встановлено проведеним дослідженням, спроможність ПАТ "Банк Михайлівський" реалізувати своє право кредитора за правами вимоги до боржників, зазначених в Реєстрах основних договорів до договорів №1 та №2, залежала від виконання ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" своїх зобов'язань з передачі документів, які засвідчують їх права як первісних кредиторів, однак зазначені товариства зобов'язання з передачі документів, які засвідчують права, що передавалися, та інформації, яка є важливою для їх здійснення не виконали, справедлива вартість фінансових активів, переданих Банку у вигляді контрактних прав отримувати грошові кошти від боржників, зазначених в Реєстрах основних договорів до договорів №1 та №2 дорівнює 0,00 (нуль) грн. Прибуток або збиток за фінансовим активом або фінансовим зобов'язанням, що оцінюється за справедливою вартістю визнається у прибутку або збитку. Проведеним дослідженням встановлено, що первинна вартість придбаних ПАТ "Банк Михайлівський" контрактних прав отримувати грошові кошти від боржників за договорами відступлення прав вимоги №1 та №2 складає 742551210,41 грн.
Таким чином, розмір шкоди, яка заподіяні ПАТ "Банк Михайлівський" внаслідок укладення та виконання договорів відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016 на суму 742551210,41 грн документально підтверджуються, а матеріали справи містять достатньо доказів та аргументів, які беззаперечно підтверджують наявність в діях відповідачів необхідних елементів складу цивільного правопорушення таких як протиправна поведінка, наявність факту заподіяної шкоди (збитків) та причинно-наслідковий зв'язок між ними, що свідчить про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.
Разом з цим, у позові належить відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами ст.257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За загальним правилом, встановленим у ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 звертала увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.
Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.
Положеннями ст.49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.
Так, згідно положень ст.49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
Відповідно до ст.48 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, серед іншого, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Установлений ст.50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом. Інвентаризація майна банку та формування ліквідаційної маси мають бути завершені у строк до шести місяців з дня прийняття рішення про ліквідацію банку та відкликання банківської ліцензії. Результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
Верховний Суд у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 вказав, що розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов'язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.
Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
Як встановлено господарським судом, в період ліквідаційної процедури рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.11.2016 №2414 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Банк Михайлівський", проведено інвентаризацію майна банку станом на 13.07.2016 (дата початку процедури ліквідації), за результатами якої складено скоригований початковий баланс Банку станом на 01.11.2016, який погоджено виконавчою дирекцією Фонду (рішення №2422 від 14.11.2016), а рішенням виконавчої дирекції Фонду №164 від 19.01.2017 затверджено ліквідаційну масу ПАТ "Банк Михайлівський" станом на 01.11.2016.
Тобто, саме з 19.01.2017 (з дати затвердження ліквідаційної маси банку, як останнього з двох зазначених документів) Фонд був достеменно обізнаний про те, що задоволення всіх зобов'язань за рахунок існуючих актів Банку неможливе, і шкоду вже завдано.
Отже, строк позовної давності для заявлення позовних вимог до відповідачів тривав до 18.01.2020.
Натомість, з даним позовом Фонд звернувся до суду лише 28.07.2020, тобто, після спливу строку позовної давності.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого ст.74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Водночас, позивачем не зазначено таких підстав, що зумовили неможливість подання позовної заяви в межах строку позовної давності, у зв'язку з причинами, які є поважними.
Таким чином, враховуючи приписи ст.258 Цивільного кодексу України та те що, позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, то за таких обставин вимоги Фонду до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в розмірі 742551210,41 грн не підлягають задоволенню.
Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмови у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.
Згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.12.2025
Суддя Ю.М. Смирнова