ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2025Справа № 910/7300/25
За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал";
до Комунального підприємства "Київпастранс";
про стягнення 2 195 852,40 грн.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Григоренко С. В.
Представники:
Від позивача Герасименко І.В., в порядку самопредставництва;
Від відповідача: не з'явилися.
Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (далі також - відповідач) грошові кошти за скид стічних вод без умов на скид стічних вод у розмірі 2 195 852,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/7300/25; справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 15.07.2025.
03.07.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
07.07.2025 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від представника позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7300/25 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті 25.11.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представники відповідача у судове засідання 25.11.2025 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Суд вказує, що з метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялися Комунальному підприємству "Київпастранс" в його електронний кабінет в системі "Електронний суд", та були ним отримані, про що свідчить повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 11.07.2025, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
18.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.08.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке в подальшому було перейменовано на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі також - постачальник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (далі також - абонент) в особі філії "Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 1" було укладено договір на надання послуг з водопостачання та водовідведення № 00985/1-2-06 (далі - договір), відповідно до п. 1 якого, постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищевказані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, які втратили чинність, у зв'язку з введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила користування).
Позивач зауважує, що у відповідача були наявні умови на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва з об'єкта за адресою: м. Київ, вул. Михайла Максимовича, 32-А, що діяли до 16.04.2022, однак, Комунальне підприємство "Київпастранс" в проміжок часу з 17.04.2022 по 31.10.2023 здійснювало скид стічних вод без умов на скид з об'єкта, розташованого за адресою: вул. Михайла Максимовича, 32-А у м. Києві, що є порушенням п. 8.1 Правил № 1879.
Таким чином, на думку позивача, у зв'язку зі скидом стічних вод відповідачем без умов на скид стічних вод департаментом екологічного нагляду позивача нараховано відповідачу плату за скид стічних вод без умов на скид за адресою: м. Київ, вул. Михайла Максимовича, 32-А, у період з 17.04.2022 по 31.10.2023 у розмірі 2 195 852,40 грн, з огляду на що позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що початок повномасштабного вторгнення і введення воєнного стану на території України та події, які послідували в подальшому, унеможливили оновлення технічної документації, зокрема умов на скид стічних вод, у строки та порядку, передбаченому Правилами № 1879.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, в силу ст. 525
Цивільного кодексу України, не допускається.
Згідно з ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
З матеріалів справи вбачається, що у сторін склалися правовідносини в сфері надання послуг водопостачання та водовідведення, а спір у даній справі стосується скиду відповідачем стічних вод без умов на скид таких вод, у зв'язку з чим позивачем і нараховано відповідну плату.
Відповідно до приписів ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням від 12.10.2011 № 1879 затверджені Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (далі - Правила № 1879).
02 лютого 2018 року набрали чинності Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01 грудня 2017 року № 316, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15 січня 2018 року за №56/31508 (далі - Правила № 316).
Також, як зазначено, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року в справі № 920/528/19, на період розроблення нової редакції місцевих правил приймання стічних вод, діють місцеві правила, що не суперечать чинним нормам законодавства із застосування ДК, які розраховані для забезпечення встановлених підприємству нормативів гранично допустимих концентрацій та нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Як вбачається з п. 1.1 Правил № 1879, останні були прийняті не лише на підставі Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, які втратили чинність, а також розроблені відповідно до статей 1, 2, 35, 38, 39, 42, 44, 70, 95, 99, 110, 111 Водного кодексу України; статей 1 - 3, 5, 16, 19, 24, 31 - 35, 39 - 41, 47, 51, 68 - 70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; статей 30, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; статей 19, 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"; пунктів 1, 5, 8 розділу 1, пункту 21 розділу 3, пунктів 33, 34 розділу 6 Основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Постановою Верховної Ради України від 05.03.98 № 188/98-ВР; Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.99 № 465; пунктів 1.2, 1.4, 2.3, розділів 3 - 5, 11 - 15 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.
Відповідно до п. 1.2 Правил № 1879, останні поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб-підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації (крім балансоутримувачів житлового фонду та об'єктів соціально-культурного призначення, які не скидають стічні води технологічного та або непобутового походження, або у яких немає орендарів чи інших суб'єктів, що скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження).
Пунктом 1.7. Правил № 1879 передбачено, що стічні води можуть бути прийняті у міську каналізацію, якщо мережі та споруди Абонента побудовані відповідно до проекту, розробленого згідно з виданими Водоканалом технічними умовами (далі - ТУ) на приєднання до міської каналізації, прийняті в експлуатацію згідно з вимогами Державних будівельних норм, Абонентом одержані Умови на скид та укладений Договір на послуги водопостачання та водовідведення.
Згідно з п. 1.6 Правил № 1879, контроль за виконанням абонентами цих правил здійснюють контролюючі служби.
У пункті 1.3 Правил № 1879 передбачено, що контролюючі служби - це Державна екологічна інспекція в м. Києві, Київська міська санітарно-епідеміологічна станція та ПАТ "АК "Київводоканал".
Відповідно до п. 2.1 Правил № 1879, водоканал зобов'язаний, зокрема здійснювати контроль за якістю стічних вод, що скидають абоненти, а також режимом та обсягом скидання.
Відтак, Правилами № 1879 визначено право позивача здійснювати контроль якості, кількості та режиму скиду стічних вод, зокрема шляхом відбору проб стічних вод з контрольних колодязів юридичних осіб, які скидають свої стічні води до міської каналізаційної мережі міста Києва.
Пунктом 1.5 Правил № 1879 встановлено, що вони встановлюють вимоги до абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов'язки абонентів і водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих Правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення.
За змістом п. 2.4. Правил № 1879, абоненти зобов'язані :отримати Умови на скид та укласти Договір з Водоканалом відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Згідно з п. 3.3.1. Правил № 1879, абоненти зобов'язані отримати у Водоканалі Умови на скид згідно з додатком 2.
Умови на скид видаються на один рік (п. 3.3.4 Правил № 1879).
Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у відповідача були наявні умови на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва з об'єкта за адресою: м. Київ, вул. Михайла Максимовича, 32-А, що діяли до 16.04.2022.
В подальшому, після закінчення строку дії умов на скид стічних вод, відповідач в проміжок часу з 17.04.2022 по 31.10.2023 здійснював скид стічних вод без умов на скид з об'єкта, розташованого за адресою: вул. Михайла Максимовича, 32-А у м. Києві.
Суд вказує, що п. 8.1. Правил № 1879 передбачено, що абонент не має права скидати стічні води без одержання Умов на скид. За скидання стічних вод без Умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності.
При виявленні факту порушення вимог Правил абоненти сплачують у п'ятикратному розмірі тарифу за послуги водовідведення у випадках, визначених у абзацах 3 - 8 пункту 8.6 розділу 8 цих Правил (п. 7.10. Правил № 1879).
В абзаці 3 пункту 8.6 Правил № 1879 передбачено, що при порушенні цих Правил водоканал має право розглядати весь обсяг стічних вод (за розрахунковий період) як такий, що перевищує договірний, і плата за його скидання встановлюється п?ятикратному розмірі тарифу за водовідведення у разі відсутності у абонента Умов на скид чи закінчення строку ix дії.
У зв'язку зі скидом стічних вод відповідачем без умов на скид стічних вод департаментом екологічного нагляду позивача нараховано абоненту плату за скид стічних вод без умов на скид за адресою: м. Київ, вул. Михайла Максимовича, 32-А, у період з 17.04.2022 по 31.10.2023 у розмірі 2 195 852,40 грн.
Нарахування за скид стічних вод без умов на скид здійснено в чотирикратному розмірі тарифу, оскільки однократний розмір тарифу за скид стічних вод уже застосовано при проведенні основних нарахувань за надані послуги з водопостачання та водовідведення, які виставлені Відповідачу до сплати та ним оплачені, що підтверджується витягом з розрахункового листа контрагента, а отже об'єми водовідведення узгоджені сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлявся лист-попередження від 04.03.2024 з розрахунком від 04.03.2024 №15/ВУ-7/393-11-2023 на суму 2 195 852,40 грн, які були вручені останньому.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Однак, станом на день розгляду справи, вказані грошові кошти позивачу не сплачені.
Факт порушення відповідачем Правил № 1879 у вигляді скидання стічних вод без умов на їх скидання в період з 17.04.2022 по 31.10.2023 позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, а відповідачем не спростований, доказів оплати вказаної суми відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 2 195 852,40 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, Набережне шосе, буд. 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, ідентифікаційний код 03327664) плату за скид стічних вод без умов на скид стічних вод у розмірі 2 195 852 (два мільйона сто дев'яносто п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн 40 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 26 350 (двадцять шість тисяч триста п'ятдесят) грн 24 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.12.2025.
Суддя О.В. Мандриченко