26 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/2323/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Мартюхіна Н.О.
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Ямполець І.С., на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія ВА №1132992 від 20.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківського державного дослідного протезного підприємства (вх.2039 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/2323/25 ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Сальніковою Г.І. в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (повне рішення складено 09.09.2025)
за позовом Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль", м. Київ,
до Харківського державного дослідного протезного підприємства, м. Харків,
про стягнення 424 985,70 грн
Приватне підприємство "Торговий Дім Євростиль" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківського державного дослідного протезного підприємства про стягнення заборгованість у розмірі 424985,70 грн та судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №09/23 від 09.07.2018 в частині повної оплати вартості поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/2323/25 позов Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" задоволено повністю. Стягнуто з Харківського державного дослідного протезного підприємства на користь Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" заборгованість у розмірі 424985,70 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5099,82 грн.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про таке:
- 09.07.2018 між Приватним підприємством "Торговий Дім Євростиль" (постачальник) та Харківським державним дослідного протезним підприємством (покупець) укладено договір поставки №09/23;
- матеріалами справи підтверджено належне виконання з боку позивача взятих на себе зобов'язань за договором поставки №09/23 від 09.07.2018 та поставку відповідачу товару згідно видаткових накладних на суму 561779,00 грн;
- відповідачем порушено умови пункту 5.2. договору та не здійснено повний розрахунок з позивачем за поставлений товар у розмірі 424985,70 грн, строк оплати за який є таким, що настав;
- наявність заборгованості за договором підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період з січня 2023 по серпень 2023 станом на 31.08.2023, Актом звірки розрахунків за період з січня 2023 по серпень 2024 станом на 31.08.2024, а також довідкою-підтвердженням вих. №10-09/24 від 10.09.2024, якою підтверджується заборгованість відповідача станом на 05.09.2024 за отриманий товар у розмірі 424985,70 грн;
- оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також докази, які б свідчили про здійснення розрахунку за поставлений товар, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 424985,70 грн є обґрунтованою, правомірною та підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/2323/25 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" до Харківського державного дослідного протезного підприємства про стягнення заборгованості. Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційну скаргу обґрунтовує такими доводами:
- відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків за період січень 2023 - серпень 2023 на користь Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" станом на 31.08.2023 існує заборгованість в сумі 424 985,70 грн, що підтверджується копією Акту звірки взаєморозрахунків за період січень 2023 - серпень 2023;
- в період з вересня 2023 по жовтень 2023 Харківським державним дослідним протезним підприємством поставлявся товар Приватному підприємству "Торговий Дім Євростиль" згідно наступних видаткових накладних: видаткова накладна № 6\9 від 28.09.2023 на суму 39772,54 грн (копія видаткової накладної №6\9 від 28.09.2023 додається); видаткова накладна № 7\9 від 28.09.2023 на суму 133 438,54 грн (копія видаткової накладної № 7\9 від 28.09.2023 додається); видаткова накладна №2\10 від 09.10.2023 на суму 172 131,04 грн (копія видаткової накладної № 2\10 від 09.10.2023 додається). Загальна сума 345 342,12 грн. Отже заборгованість відповідача перед позивачем становить 79 643,58 грн;
- суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 236 ГПКУ не з'ясував обставини справи в повному обсязі та прийняв до уваги докази, надані лише позивачем.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківського державного дослідного протезного підприємства на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/2323/25. Призначено розгляд справи на 26.11.2025. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2323/25. Встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Позивач правом на подання відзиву не скористався. Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні 26.11.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" про стягнення заборгованості у заявленій сумі боргу відмовити.
Представник позивача у судове засідання 26.11.2025 не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час, день та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про час, дату та місце судового засідання, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного судового рішення, правові позиції сторін викладені учасниками справи в процесуальних документах по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справу за відсутністю представника позивача за наявними у справі документами.
Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.07.2018 між Приватним підприємством "Торговий Дім Євростиль" (далі - Постачальник) та Харківським державним дослідного протезним підприємством (далі - Покупець) було укладено договір поставки №09/23 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених договором.
Згідно з пунктом 1.2. договору постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у видаткових накладних, що є невід'ємними частинами даного договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору поставка товарів здійснюється постачальником окремими партіями в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару, загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитися шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв'язок, по електронній пошті e-mail або надаватися через представника.
Відповідно до пункту 2.2. договору, датою поставки і моментом переходу до покупця права власності на товар за цим договором вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику (дата товарно-транспортної накладної, видаткової накладної).
Пунктом 2.4. договору передбачено, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної.
Умовами пункту 3.1. договору передбачено, що ціна, асортимент та кількість товару зазначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до пункту 3.2. договору загальна сума договору складає суму всіх видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.
Умовами пункту 5.1. договору передбачено, що всі розрахунки за договором здійснюються виключно в національній валюті України.
Згідно з пунктом 5.2. договору оплата за поставлений товар здійснюється не пізніше ніж через 30 календарних днів з моменту переходу права власності на товар згідно п. 2.2. договору.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з умовами пункту 5.4. договору днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступила на рахунок постачальника/в касу підприємства.
Постачальник зобов'язується постачати покупцю товари в межах наявного у нього асортименту на умовах даного договору (п. 6.1. договору).
Згідно з пунктом 8.1., 8.2., договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення підписів печатками сторін і діє до 31.12.2019 включно в частині поставок, а в частині оплат - до повного виконання зобов'язань за договором. У разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.
Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що на виконання умов договору поставки №09/23 від 09.07.2018 Постачальник поставив Покупцю велику кількість Товару протезно-ортопедичного призначення. Значна частина Товару Покупцем оплачена. Проте, Покупцем не здійснено оплату за поставлений Товар згідно таких видаткових накладних: №60 від 24.09.2019 на суму 265260,00 грн; №75 від 04.11.2019 на суму 5500,00 грн; №78 від 11.11.2019 на суму 7720,00 грн; №15 від 14.02.2020 на суму 34750,00 грн; №18 від 19.02.2020 на суму 5500,00 грн; №21 від 24.02.2020 на суму 44760,00 грн; №30 від 16.06.2020 на суму 23628,00 грн; №31 від 17.06.2020 на суму 32870,00 грн; №53 від 16.11.2020 на суму 59900,00 грн; №14 від 16.03.2021 на суму 5700,00 грн; №40 від 08.06.2021 на суму 32940,00 грн; №75 від 17.11.2021 на суму 40290,00 грн; №81 від 24.11.2021 на суму 2961,00 грн.
Залишок боргу за вказаними видатковими накладними складає 424985,70 грн, який позивач просив стягнути з відповідача.
Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі, є предметом апеляційного перегляду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором поставки товару.
Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Між сторонами спору виникли правовідносини, пов'язані із виконанням зобов'язань за договором поставки.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
За умовами п. 6.1. договору постачальник зобов'язується постачати покупцю товари в межах наявного у нього асортименту на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 2.2. договору, датою поставки і моментом переходу до покупця права власності на товар за цим договором вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику (дата товарно-транспортної накладної, видаткової накладної).
Пунктом 2.4. договору передбачено, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної.
Умовами пункту 3.1. договору передбачено, що ціна, асортимент та кількість товару зазначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до пункту 3.2. договору загальна сума договору складає суму всіх видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать зокрема, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, акти приймання-передачі, інвойси, платіжні інструкції, фіскальні чеки, прибуткові та видаткові касові ордери тощо.
Видаткова накладна є первинним документом, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від постачальника до покупця.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що на виконання умов договору №09/23 від 09.07.2018 позивач як постачальник поставив, а відповідач як покупець, прийняв товар за договором згідно наступних видаткових накладних: №60 від 24.09.2019 на суму 265260,00 грн.; №75 від 04.11.2019 на суму 5500,00 грн.; №78 від 11.11.2019 на суму 7720,00 грн., №15 від 14.02.2020 на суму 34750,00 грн.; №18 від 19.02.2020 на суму 5500,00 грн.; №21 від 24.02.2020 на суму 44760,00 грн.; №30 від 16.06.2020 на суму 23628,00 грн.; №31 від 17.06.2020 на суму 32870,00 грн., №53 від 16.11.2020 на суму 59900,00 грн.; №14 від 16.03.2021 на суму 5700,00 грн.; №40 від 08.06.2021 на суму 32940,00 грн.; №75 від 17.11.2021 на суму 40290,00 грн.; №81 від 24.11.2021 на суму 2961,00 грн.
Всього згідно видаткових накладних товару поставлено на загальну суму 561 779,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписано сторонами без будь-яких зауважень або заперечень з боку відповідача щодо якості, асортименту, вартості товару тощо, а також скріплені печатками підприємств.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи видатковими накладними підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №09/23 від 09.07.2018 та поставку відповідачу товару згідно вище вказаних видаткових накладних на суму 561 779,00 грн.
За умовами п. 5.7. договору покупець зобов'язаний на вимогу постачальника звірити стан розрахунків та оформити і підписати акт звірки.
Позивачем до матеріалів справи надано Акт звірки взаєморозрахунків за період з січня 2023 по серпень 2023 р., яким сторони підтвердили, що станом на 31.08.2023 заборгованість відповідача на користь Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" становить 424 985,70 грн.
Також позивачем до матеріалів справи надано Акт звірки розрахунків за період з січня 2023 по серпень 2024 р., згідно якого, станом на 31.08.2024 р заборгованість Харківського державного дослідного протезного підприємства становить 424985,70 грн.
Також в матеріалах справи мітиться довідка-підтвердження (вих. №10-09/24 від 10.09.2024), відповідно до якої сторони підтвердили, що станом на 05.09.2024 відповідач має заборгованість перед позивачем за отримані товари у розмірі 424985,70 грн.
Крім того, у вказаній довідці-підтвердженні від 10.09.2025 сторони зазначили, що підтвердженням заборгованості є Акт звірки взаєморозрахунків, засвідчений підписами та печатками уповноважених осіб з обох сторін.
Дослідженням вищевказаних Акту звірки взаєморозрахунків за період з січня 2023 по серпень 2023 станом на 31.08.2023, Акту звірки розрахунків за період з січня 2023 по серпень 2024 станом на 31.08.2024, а також довідки-підтвердження вих. №10-09/24 від 10.09.2024 встановлено, що вказані документи підписано сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, а також скріплені печатками підприємств.
Згідно правової позиції, що викладена Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 19.09.2019 у справі №910/14566/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Верховний Суд наголосив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Верховний Суд також зазначив, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Таким чином, наявним у справі первинними документами підтверджується поставка товару позивачем та його отримання відповідачем за договором №09/23 від 09.07.2018. Акти звірки, які підписані відповідачем без жодних зауважень і заперечень щодо суми боргу у розмірі 424985,70 грн, підтверджують стан взаємних розрахунків за договором №09/23 від 09.07.2018 станом на час їх складання.
Відповідно до пункту 2.2. договору, датою поставки і моментом переходу до покупця права власності на товар за цим договором вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику (дата товарно-транспортної накладної, видаткової накладної).
Згідно з пунктом 5.2. договору оплата за поставлений товар здійснюється не пізніше ніж через 30 календарних днів з моменту переходу права власності на товар згідно п. 2.2. договору.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно з умовами пункту 5.4. договору днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступила на рахунок постачальника/в касу підприємства.
В свою чергу, відповідачем не було надано суду доказів повної та своєчасної оплати отриманого за договором товару на загальну суму 424985,70 грн.
Як унормовано приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, з наведених приписів вбачається, що якщо одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.
Як правомірно враховано судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів на спростування правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, які свідчать про належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що визначені погодженими між сторонами умовами договору в частині здійснення своєчасної та повної сплати вартості за поставлений товар. Крім того, в матеріалах справи відсутнє будь-яке листування претензійного характеру з боку відповідача щодо встановлених обставин справи.
Приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення відповідачем розрахунків за поставлений товар, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 424985,70 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, не заперечуючи проти існування між сторонами взаємних зобов'язань за договором поставки №09/23 від 09.07.2018, зазначає, що відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків за період січень 2023 - серпень 2023 на користь Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" станом на 31.08.2023 існує заборгованість в сумі 424 985,70 грн.
Водночас, апелянт зазначає, що в період з вересня 2023 по жовтень 2023 Харківським державним дослідним протезним підприємством поставлявся товар Приватному підприємству "Торговий Дім Євростиль" згідно наступних видаткових накладних: видаткова накладна № 6\9 від 28.09.2023 на суму 39772,54 грн, видаткова накладна № 7\9 від 28.09.2023 на суму 133 438,54 грн, видаткова накладна №2\10 від 09.10.2023 на суму 172131,04 грн, а всього на загальну суму 345 342,12 грн. Копії видаткових накладних №6\9 від 28.09.2023, № 7\9 від 28.09.2023 та №2\10 від 09.10.2023 долучено апелянтом до апеляційної скарги.
У зв'язку з цим, скаржник вважає, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 79 643,58 грн. Проте, вважає скаржник, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 236 ГПК України, прийняв до уваги докази, надані лише позивачем.
З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції надавались копії вищевказаних видаткових накладних №6\9 від 28.09.2023, № 7\9 від 28.09.2023 та №2\10 від 09.10.2023, посилаючись на які відповідач зазначає про поставку Харківським державним дослідним протезним підприємством товару до Приватного підприємства "Торговий Дім Євростиль" та вважає, що з урахуванням вказаних видаткових накладних заборгованість відповідача перед позивачем становить лише 79 643,58 грн.
Вказані видаткові накладні додано відповідачем до відзиву на позовну заяву. Проте, як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 в задоволенні клопотання Харківського державного дослідного протезного підприємства про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву (вх. №19879 від 01.09.2025) було відмовлено. Відзив на позовну заяву Харківського державного дослідного протезного підприємства (вх. №19879 від 01.09.2025) залишено без розгляду.
Зокрема, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач зареєстрував Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, тому з огляду на положення частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України копію ухвали суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2025 в електронному вигляді було надіслано до його зареєстрованого Електронного кабінету, про що свідчить довідка про доставку електронного листа з датою отримання - 14.07.2025.
Отже, зареєструвавши Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження від 14.07.2025 по справі №922/2323/25 в електронному вигляді, а тому в силу пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України вважається таким, що повідомлений судом про відкриття провадження у справі №922/2323/25 належним чином. Будучи обізнаним про розгляд справи шляхом отримання ухвалу про відкриття провадження від 14.07.2025 по справі №922/2323/25 в електронному вигляді, в якій судом встановлено строк для подання відзиву на позовну заяв, відповідач не реалізував відповідне право у встановлений судом строк.
Крім того, суд прийняв до уваги, що відзив на позовну заяву сформовано в системі "Електронний суд" та подано до суду через відповідну систему ЄСІТС. При цьому відповідачем не наведеного жодних обґрунтувань та не подано жодних доказів, які свідчать про неможливість користування зареєстрованим Електронним кабінетом після отримання ухвали про відкриття провадження від 14.07.2025 по справі №922/2323/25 в електронному вигляді та подання відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк.
За висновком суду, відповідачем подано відзив на позовну заяву з суттєвим пропуском встановленого строку для подання вказаної заяви по суті справи, не наведено належного обґрунтування щодо поважності причин пропуску строку та не підтверджено жодними доказами в розумінні вимог статті 73-74 ГПК України таку поважність. У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та залишення відзиву на позовну заяву (вх. №19879 від 01.09.2025) без розгляду.
Вказана ухвала суду відповідачем не оскаржувалась.
Таким чином, надані відповідачем копії видаткових накладних №6\9 від 28.09.2023, № 7\9 від 28.09.2023 та №2\10 від 09.10.2023 не були предметом розгляду у суді першої інстанції і правова оцінка судом першої інстанції вказаним документам не надавалась.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.
При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).
За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Оскільки апелянтом не наведено причин неможливості своєчасного подання наданих доказів до суду першої інстанції з причин, які об'єктивно не залежали від нього, додані скаржником до апеляційної скарги копії видаткових накладних №6\9 від 28.09.2023, № 7\9 від 28.09.2023 та №2\10 від 09.10.2023 фактично є новими доказами у справі, які в силу приписів ст. 269 ГПК України, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Заява про здійснення зарахування - є одностороннім правочином. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім.
Умовами для зарахування, є наступні: 1) вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Тобто, виходячи з приписів ст. 601 Цивільного кодексу України, в разі, якщо відповідач вважав про наявність зустрічних невиконаних позивачем зобов'язань за видатковими накладними №6\9 від 28.09.2023, № 7\9 від 28.09.2023 та №2\10 від 09.10.2023, відповідач не був позбавлений права на звернення до позивача із відповідною заявою для можливості вирішення сторонами питання щодо зарахування зустрічних вимог.
Разом з цим, доказів звернення відповідача до позивача з відповідною заявою в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга Харківського державного дослідного протезного підприємства задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/2323/25 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати у даній справі покладаються судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Харківського державного дослідного протезного підприємства залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2025 у справі №922/2323/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
Повну постанову складено 08.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Н.О. Мартюхіна