вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" грудня 2025 р. Справа№ 910/13046/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2025
у справі №910/13046/25 (суддя - Маринченко Я.В.)
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про зобов'язання укласти догорів поставки.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34" звернулося позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про зобов'язання укласти договір постачання природного газу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, незважаючи на надання позивачем всіх необхідних документів, в порушення приписів ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», Правил постачання природного газу, у встановлений термін не підтвердив факт укладення із позивачем договору на постачання природного газу, не висловив додаткових вимог до пакету документів, а тому права об'єднання на укладення такого договору підлягають захисту на підставі п. 1 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 справу №910/13046/25 направлено за підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.
Ухвала суду мотивована тим, що предметом позову у цій справі є спонукання відповідача до укладення договору з позивачем щодо постачання природного газу до багатоквартирного будинку №34, розташованого по вул. Садовій в м. Миколаєві. За правилами ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Оскільки спір у даній справі має очевидний правовий зв'язок із нерухомим майном, що знаходиться в м. Миколаєві, в силу положень ч. 3 ст. 30 ГПК України, даний спір має розглядатися за правилами виключної підсудності - Господарським судом Миколаївської області.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та за неповного з'ясування обставин справи.
Ключові доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції безпідставно кваліфікував даний спір як такий, що має правовий зв'язок із нерухомим майном, оскільки спір у справі не пов'язано з виконанням або невиконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу. Даний спір є переддоговірним, а зміст проекту договору постачання природного газу не містить умов щодо місця його виконання;
- згідно норм спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про ринок природного газу», Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" здійснює виключно постачання газу, як товару. У свою чергу, розподіл газу здійснюють газорозподільні організації, транспортування - газотранспортні, які безпосередньо здійснюють доставку газу до споживача, що є різними етапами в розумінні спеціального законодавства. Отже, місце об'єкта (до якого має постачатися природний газ) не має значення для визначення юрисдикції спору, а до даного спору належить застосовувати правила про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2025 апеляційну скаргу у справі №910/13046/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/13046/25, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України та встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя Садова 34" не скористалось правом наданим ст. 263 ГПК України та відзиву на апеляційну скаргу не подало, що в силу положень зазначеної статті не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1 та 2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст. ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст. ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст. ст. 27-31 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходженням юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У ч. 1 ст. 29 ГПК України встановлено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ГПК України.
Натомість, приписи ст. 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Суд зауважує на тому, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №905/1566/17, від 21.04.2022 у справі №917/1212/21.
Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.
З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.
Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18, зазначила, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. Словосполучення "з приводу нерухомого майна" у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
При визначенні підсудності даного спору Господарському суду міста Києва позивачем застосовано загальні правила підсудності, враховуючи, що місцезнаходженням відповідача є місто Київ.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що ними передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
З матеріалів даної справи вбачається, що предметом спору між сторонами є спонукання відповідача до укладення договору з позивачем щодо постачання природного газу до багатоквартирного будинку №34, розташованого по вул. Садовій в м. Миколаєві.
Зміст позовної заяви свідчить про те, що спір у справі не пов'язано з виконанням або невиконанням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу. Даний спір є переддоговірним - спонукання відповідача до укладання договору постачання природного газу. При цьому, як вбачається зі змісту проєкту договору постачання природного газу, який доданий до позовної заяви, останній взагалі не містить умов щодо місця його виконання. Тобто, у випадку задоволення позовних вимог судом, господарські зобов'язання між сторонами можуть виникнути на підставі договору постачання природного газу, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Частинами 1 і 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ч. 2 ст. 664 ЦК України).
Як вже було зазначено, змістом проєкту договору постачання природного газу, який доданий до позовної заяви, не визначено, що місцем його виконання є м. Миколаїв.
При цьому слід відмітити, що взаємодія споживачів та постачальників природного газу регулюється нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу».
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Згідно з п. 1 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496, ці Правила розроблені на виконання п. 17 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (Оператори ГРМ/ГТС).
Пунктом 1 розділу 2 Правил визначено, що підставою для постачання природного газу споживачу є:
- наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу;
- наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу;
- наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов;
- включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді.
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" здійснює виключно постачання газу, як товару. Відповідно, зобов'язання вважається виконаним в момент передачі газу Оператору ГРС (ГРМ), тоді як місце передачі газу це віртуальна платформа на веб порталі Оператора ГТС України.
Враховуючи вищевикладене, є слушними твердження скаржника стосовно того, що спір у даній справі не стосується нерухомого майна, оскільки спірний договір матиме на меті виключно постачання газу, а не розподіл/транспортування його адресно, у зв'язку із чим місце об'єкта не має значення для визначення юрисдикції спору. За наведеного суд першої інстанції, неправильно застосувавши ч. 3 ст. 30 ГПК України, безпідставно кваліфікував цей спір як такий, що виник "з приводу нерухомого майна", позаяк до вказаного спору належить застосовувати правила про підсудність справ за місцезнаходженням відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що у проєкті договору постачання природного газу, позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" є м. Київ, вул. Шолуденка, 1. Отже, позовна заява правомірно подана позивачем до Господарського суду міста Києва відповідно до встановлених правил загальної територіальної підсудності, визначених ст. 27 ГПК України.
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено приписи ч. 3 ст. 30 ГПК України, ч. 1 ст. 31 ГПК України та безпідставно передано справу на розгляд Господарського суду Миколаївської області.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.
Як наслідок, суд апеляційної інстанції приходить до висновку стосовно того, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/13046/25 є необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та за умов неповного з'ясування обставин справи.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/13046/25 - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не проводиться та повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами за ст.129 ГПК України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Разом з цим згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскільки ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду до зазначеного переліку не відноситься, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 у справі №910/13046/25 скасувати.
3. Справу №910/13046/25 направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов