вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2025 р. Справа№ 910/1444/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
при секретарі судового засідання : Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Андрійко О.М.
від відповідачів: 1-3 не з'явились
при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025
у справі № 910/1444/25 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) ОСОБА_2 ;
2) Приватного акціонерного товариства "Укмонтажспецкомплект";
3) ОСОБА_3
про витребування акцій, визнання удаваним договору дарування та нотаріального акту, визнання недійсними рішень
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст оскаржуваної ухвали
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 заяву ОСОБА_3 від 29.08.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/1444/25 про компенсацію судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог заяви відмовлено.
Додаткова ухвала мотивована тим, що керуючись принципом розумності, враховуючи заперечення позивачки, суд дійшов висновку про правомірність покладення на позивачку понесених третім відповідачем витрат на професійну правничу допомогу при розгляді цієї справи у сумі 50000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу; зупинити дію рішення додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 до закінчення апеляційного розгляду; скасувати додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25; постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а у разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку щодо можливості задоволення цієї заяви - зменшити розмір витрат на про професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, до 2 000,00 грн.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що ОСОБА_3 , обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на укладений з АО «Юридична фірма «Онопенко та партнери» договір про надання правничої допомоги від 19.12.2022, завдання № 1 від 05.03.2025, детальний опис наданих послуг, додаткову угоду № 1 від 02.06.2025 та акт приймання-передачі правничих послуг за період від 26.08.2025. У зазначених документах містився перелік робіт, що охоплював як стандартні процесуальні дії (аналіз позовної заяви та додатків, складання і подання відзиву, підготовку клопотань і письмових пояснень, участь у судових засіданнях), так і дії, які взагалі не пов'язані безпосередньо з розглядом даної справи, зокрема, заявлені адвокатські запити до НДУ, НКЦПФР, Першої палати України, СВ Голосіївського УП ГУНП м. Києві, ТОВ «Компанія Базис Реєстр», ТОВ «Стандарт-Реєстр», Міністертва юстиції України, Кївського державного нотаріального архіву.
Скаржник зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18). До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Скаржник зауважує, що заявником не було наведено жодних аргументів чи ознак, які б свідчили про підвищену складність даної справи. Вона не вимагала проведення експертиз, не передбачала застосування складних чи нетипових правових конструкцій, не містила великого обсягу доказів або матеріалів, що потребували б додаткового збору чи дослідження. Фактичний рух справи обмежився виключно стадією підготовчого провадження, після чого позов було залишено без розгляду на підставі заяви самого позивача. За таких умов підстави для відшкодування витрат у розмірі 50 000 гривень відсутні, адже справа не потребувала ані значних інтелектуальних, ані часових ресурсів для представника відповідача.
Скаржник вказує на те, що у матеріалах справи відсутня будь-яка деталізація, яка дозволила б суду перевірити реальність та необхідність заявлених витрат. Відповідачем не подано погодинного або поетапного розрахунку, табелів обліку часу чи будь-якої іншої інформації, що відображала б фактичну тривалість робіт адвоката. Представлений опис робіт охоплює виключно стандартні процесуальні дії, притаманні звичайному перебігу подібних спорів: аналіз позовної заяви, складання відзиву, підготовку клопотань про приєднання та витребування доказів, складання письмових пояснень, формування додатків та їх відправку поштою, завантаження документів до ЄСІТС. Жодна з цих дій не є винятковою чи такою, що виходить за межі типової практики у корпоративних спорах. Саме тому стягнута судом першої інстанції сума у 50 000,00 грн. за виконання зазначених робіт не підтверджена належними доказами, не відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності.
Також скаржник вказує на те, що Господарський суд міста Києва жодних фактів зловживання процесуальними правами або недобросовісних дій з боку позивача не встановив, але все одно визнав наявними підстави для компенсації витрат у розмірі 50 000,00 грн, що суперечить прямій імперативній нормі закону.
На думку скаржника, ознак зловживання процесуальними правами не встановлено, отже відсутня правова підстава для покладення на позивача витрат відповідача.
Узагальнені доводи заперечень на апеляційну скаргу
13.10.2025 від третього відповідача до суду надійшов відзив із проханням прийняти та врахувати під час ухвалення рішення по суті відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі №910/1444/25. Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 - без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, третій відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, відтак, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, судом зроблено висновок щодо складності справи, у зв'язку із чим розгляд справи відбувався в загальному позовному провадженні.
Третій відповідач вказує на те, що детальний опис наданих послуг повинен бути деталізований, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Дане твердження узгоджується з судовою практикою.
Третій відповідач наголошує, що представником позивача до апеляційної скарги не долучено жодного доказу, який міг би підтверджувати його твердження щодо не співмірності заявлених витрат та що вартість послуг наданих ОСОБА_3 має становити 2 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/1444/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зупинення дії рішення ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 до закінчення апеляційного розгляду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25. Призначено справу № 910/1444/25 до розгляду у судовому засіданні 21.10.2025 о 12 год. 40 хв.
16.10.2025 (через «Електронний суд») до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 клопотання ОСОБА_1 про проведення судових засідань у режимі відео конференції з використанням власних технічних засобів задоволено.
У зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 21.10.2025 о 12 год. 40 хв. не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 на 03.11.2025 о 14 год. 15 хв. в режимі відеоконференції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
На розгляд Господарського суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства "Укрмонтажспецкомплект" про:
- витребування на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 простих іменних бездокументарних акцій, емітовані ПрАТ "Укмонтажспецкомплект", у кількості 304 акцій, що становить 0,0846% від загальної кількості акцій, шляхом їх списання з депозитарного рахунку ОСОБА_3 , і зарахування на депозитарний рахунок ОСОБА_1 ;
- визнання удаваним договору дарування від 17 вересня 2022 року та нотаріального акта приймання-передачі частки в статутному капіталі ПрАТ "Укрмонтажспецкомплект" від 17.08.2022, за яким ОСОБА_2 (дарувальник) передав, а ОСОБА_3 (обдаровуваний) прийняв частку в статутному капіталі ПрАТ "Укрмонтажспецкомплект" номінальною вартістю 1887396 грн, що становить 50,003338% статутного капіталу;
- визнання недійсним та скасування рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Укрмонтажспецкомплект" оформленого протоколом від 17.03.2023;
- визнання недійсним та скасування рішення засідання наглядової ради ПрАТ "Укрмонтажспецкомплект" оформленого протоколом №31/03/23-2 від 31.03.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 відкрито провадження у справі №910/1444/25 за вищевказаними позовними вимогами, розгляд справи призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Через систему "Електронний суд" 25.08.2025 від позивачки надійшла заява про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 статті 226 ГПК України.
Через систему "Електронний суд" 25.08.2025 від позивачки надійшла заява про залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 статті 226 ГПК України.
У підготовчому судовому засіданні 25.08.2025 представник третього відповідача заявив усне клопотання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, зазначивши, що докази, які підтверджують розмір понесених ним судових витрат будуть подані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Через загальний відділ діловодства суду 29.08.2025 від представника відповідача-3 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі.
Ухвалою суду від 05.09.2025 призначено судове засідання для вирішення заяви третього відповідача про розподіл судових витрат понесених третім відповідачем при розгляді цієї справи.
12.09.2025 від позивачки надійшли письмові заперечення проти заяви третього відповідача.
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 та часткової зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у даній справі, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Положеннями статті 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Водночас статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним приписам Конституції України кореспондує стаття 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відтак, право на правничу допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Так, частиною 1 ст.123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Виходячи з аналізу наведених норм, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Статтею 129 ГПК України регламентовано загальні правила розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, положення якої (статті) є універсальними. Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
З огляду на повноваження, що надані суду при вирішення питання про залишення позову без розгляду з підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України (позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду) та зокрема те, у такому випадку суд не досліджує та не вирішує питання обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, при вирішенні питання щодо наявності підстав для про залишення позову без розгляду, судом не здійснюється оцінка наявності чи відсутності неправомірних дій учасників такої справи, а виключно аналізується процесуальна поведінка учасників судового процесу та вирішується чи залишений був позов без розгляду внаслідок реалізації позивачем свого суб'єктивного права. Вказане фактично нівелює можливість визначення з чиєї вини виник спір за позовом та, відповідно, визначення того чи дії позивача з звернення до суду з вказаним позовом були правомірні чи ні.
Досліджуючи в такому випадку обґрунтованість чи необґрунтованість дій позивача суд розмежовує їх таким чином, що необґрунтованість не означає незаконність, адже такі дії останнього є законним правом, тобто, позивачем абсолютно законно у визначеному ст.ст. 42, 226 ГПК України порядку, було ініційовано питання залишення його позову без розгляду, адже інакше, суд би не мав правових підстав для прийняття відповідної заяви і її задоволення.
Проте, в такому випадку обґрунтованість означає саме реалізацію позивачем своїх суб'єктивних прав, які не залежать від поведінки відповідача, і які по суті призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.
Неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов'язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб'єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак, відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом в правовій державі.
При цьому на даний час склалась різна судова практика з приводу вирішення питання компенсації витрат відповідача, пов'язаних з розглядом справи, яку у подібних до даного випадках можливо розділити на три ланки: 1) здійснення відповідного розподілу; 2) відмова в розподілі з посиланням на відсутність незаконності дій позивача; 3) зводиться до необхідності встановлення наявності в діях позивача недобросовісності чи зловживання своїми правами.
Така протилежність зумовлена, зокрема, відмінністю розуміння, встановленого в положеннях ч. 5 ст. 130 ГПК України, терміну «необґрунтованість», а саме, будучи єдиним у висновку про те, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування ч. 5 ст. 130 ГПК України, суд касаційної інстанції по-різному встановлює їх оцінку: одні вказують на те, що «очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав» (зокрема, постанови Верховного Суду від 23.07.2021 у справі №910/13025/19, від 02.09.2021 у справі №922/2568/20, від 23.12.2021 у справі №910/16777/20), а інші: «однак, під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду» (зокрема, постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі №910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі №922/2017/17).
Також, є відмінною позиція суду касаційної інстанції відносно того чи підлягає оцінці необґрунтованість дій позивача в такому випадку через призму зловживання правами, ознаки яких визначено в ст. 43 ГПК України, зокрема: в постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про розподіл судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України), Касаційним господарським судом було вказано на не встановлення судом першої інстанції недобросовісності дій позивача в розумінні ст. 43 ГПК України; в той же час, в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №902/136/21, переглядаючи розподілі судових витрат за наслідками залишення позову без розгляду (на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України), було вказано на те, що приписи ст. 43 цього Кодексу не підлягають застосуванню в якості критеріїв оцінки необґрунтованості дій позивача при вирішенні судом питання про компенсацію судових витрат відповідача в порядку ч. 5 ст. 130 ГПК України.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №357/380/20 сформульовані наступні правові висновки, які хоч і стосуються дещо іншого випадку (розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою апелянта від апеляційної скарги) і здійснені в межах іншого судочинства (цивільного), однак за своєю суттю є близькими до вирішення спірного питання і стосуються застосування аналогічних за своїм змістом норм процесуального права:
- під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляах учасники процесу несуть певні витрати;
- подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України;
- подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги. Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв'язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження. У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п'ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення. Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги;
- тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що наведене слід розуміти таким чином, що ситуація, за якої є неможливим оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист в рамках ініційованого позивачем судового спору, а за обставин що склалися (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України) не потрібна така ознака як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець в такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а заявляючи про залишення позову без розгляду з наведеної підстави позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених ч. 5 ст. 130 ГПК України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Можливість подання зазначеної заяви позивачем до суду дійсно передбачена положеннями ГПК України, при цьому позивач звернувся із заявою про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті. У свою чергу, місцевий господарський суд встановив відповідність цієї заяви вимогам наведених положень чинного процесуального законодавства, що і стало підставою для її задоволення.
Колегія суддів зазначає, що залишення позову без розгляду не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У даному випадку (залишення позову без розгляду з підстави, встановленої пунктом 5 частини першої статті 226 ГПК України) не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін - «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, в т.ч. передбачених частиною п'ятою статті 130 названого Кодексу. Подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити, і вчинення позивачем цієї дії не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати. При цьому самим фактом звернення до суду із такою заявою позивач визнав передчасність пред'явлення позову до відповідача, а, отже, необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії (вказані висновки наведені в постанові Верховного Суду від 6 лютого 2023 року у справі № 917/243/22).
По своїй суті залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути.
Теоретично, враховуючи, що залишення позову без розгляду не позбавляє права позивача на нове звернення з цим же позовом до суду, понесені в межах даної справи витрати сторін могли б буде заявлені до відшкодування ними в межах нового судового провадження і розподілені за наслідками його вирішення, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (щодо ініціювання нової справи, чого може і не відбутись), а тому є неприпустимим обмеження можливості отримання відповідачем законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на позивача обов'язку в порядку ч. 5 ст. 130 ГПК України з компенсації понесених відповідачем витрат на оплату послуг правничої допомоги.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, у відзиві на позов третій відповідач повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складає 500 000,00 грн, а докази, що підтверджують розмір понесених другим відповідачем судових витрат будуть надані суду відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У підготовчому судовому засіданні 25.08.2025 представник відповідача - 3 заявив усне клопотання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, зазначивши, що докази, які підтверджують розмір понесених ним судових витрат будуть подані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Так, 29.08.2025 від представника відповідача-3 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі.
До поданої заяви другим відповідачем додано:
- оригінал детального опису послуг, наданих АО «ЮФ «Онопенко та партнери» ОСОБА_3., у зв'язку з розглядом в суді першої інстанції справи № 910/1444/25;
- належним чином засвідчена копія договору про надання правничої допомоги від 19.12.2022;
- належним чином засвідчена копія завдання № 1 від 05.03.2025 до договору про надання правничої допомоги від 19.12.2022;
- належним чином засвідчена копія акту приймання-передачі наданих послуг від 26.08.2025 до договору від 19.12.2022;
- належним чином засвідчена копія рахунку-фактури № 1 від 26.08.2025 до договору про надання правничої допомоги від 19.12.2022.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання другим відповідачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунка суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_3 надав до суду договір про надання правничої допомоги від 19.12.2022, завдання № 1 від 05.03.2025, укладене з АО «Юридична фірма «Онопенко та партнери», детальний опис наданих послуг, акт приймання-передачі правничих послуг від 26.08.2025. Перелік охоплює такі види робіт:
- надання правової допомоги шляхом здійснення аналізу позовної заяви ОСОБА_1. у справі №910/1444/25 про витребування акцій та складання відзиву за результатами здійсненого аналізу. Формування додатків до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1., створення поштових відправлень, заповнення описів вкладень до цінних листів та направлення відзиву засобами поштового зв'язку учасникам справи та до Господарського суду міста Києва;
- надання правової допомоги шляхом складання та направлення адвокатських запитів в інтересах ОСОБА_3 до НДУ, НКЦПФР, Першої державної нотаріальної контори, ПН КМНО Некрилова К.Ю., ОСОБА_1., Нотаріальної палати України з метою збирання інформації та документів необхідних для розгляду справи №910/1444/25;
- надання правової допомоги шляхом складання адвокатських запитів до СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, ТОВ «Компанія Базис Реєстр», ТОВ «Стандарт-Реєстр», Міністерства юстиції України, Київського державного нотаріального архіву з метою збирання відомостей, що можуть слугувати доказами у справі №910/1444/25. Формування додатків, створення поштових відправлень та направлення запитів засобами поштового зв'язку;
- надання правової допомоги шляхом складання заяви про залишення без розгляду відповіді ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_3 у справі №3910/1444/25 та подання її до канцелярії Господарського суду міста Києва;
- надання правової допомоги шляхом складання клопотання про витребування доказів у справі №910/1444/25, формування додатків та подання до канцелярії Господарського суду міста Києва;
- надання правової допомоги шляхом складання заперечення проти клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі №910/1444/25, формування додатків, та направлення до Господарського суду міста Києва з використанням підсистеми Електронний суд ЄСІТС;
- надання правової допомоги шляхом складення письмових пояснень у справі №910/1444/25 щодо хронології переходу прав на акції та направлення їх до суду з використанням підсистеми Електронний суд ЄСІТС;
- надання правової допомоги шляхом складання адвокатського запиту до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо інформації про акції ОСОБА_2 та направлення його електронною поштою та засобами поштового зв'язку;
- надання правової допомоги шляхом здійснення представництва інтересів клієнта в 6 (шести) судових засіданнях (26.03.2025; 23.04.2025; 26.05.2025; 11.06.2025; 07.07.2025; 25.08.2025) в приміщенні Господарського суду міста Києва по справі №910/1444/25.
Вартість послуг сформована як: фіксована ставка - 300000 грн; оплата участі у засіданнях - 60000 грн.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Позивач у заяві поданій до суду першої інстанції 12.09.2025, проти розміру заявлених відповідачем до стягнення судових витрат заперечив та просив, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, зменшити розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн. На переконання позивача розмір компенсації не підтверджений належними та допустимими доказами, не відповідає критеріям співмірності, включає витрати, що не пов'язані безпосередньо з даною справою, містить витрати, які не призвели до жодного правового чи фактичного результату, охоплює технічні дії, які не можуть оцінюватися у заявленому розмірі як професійна правнича допомога.
Водначас, колегія суддів наголошує на тому, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи». За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вказує на те, що наведена позивачем сума адвокатських послуг у розмірі 360 000,00 грн є завищеною та нерозумною, оскільки на переконання колегії суддів, зазначений розмір є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги, надання правової допомоги шляхом складання адвокатських запитів, складання клопотань про приєднання та витребування доказів, формування додатків, хоча й об'ємних, не потребують значних професійних знань та витрат часу адвоката.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що справа № 910/1444/25 обмежилась виключно стадією підготовчого провадження, після чого позов було залишено без розгляду на підставі заяви позивача.
Представлений опис робіт охоплює виключно стандартні процесуальні дії, притаманні звичайному перебігу подібних спорів: аналіз позовної заяви, складання відзиву, підготовку клопотань про приєднання та витребування доказів, складання письмових пояснень, формування додатків та їх відправку поштою, завантаження документів до ЄСІТС, при цьому, жодна з цих дій не є винятковою чи такою, що виходить за межі типової практики у корпоративних спорах.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що детальний опис послуг, наданих ОСОБА_3 , не містить виокремлення кожної послуги як за витраченим часом, так і за вартістю окремої послуги, водночас всі послуги охоплюються сумою витрат у розмірі 360 000,00 грн, що унеможливлює перевірку фактичної тривалості робіт або співвідношення об'єму послуги до її вартості.
Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що вартість наданих представником заявника послуг є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не є співрозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг а відтак колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на корить відповідача витрат саме у розмірі 25 000,00 грн та вважає суму обгрунтованою та співмірною.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об'ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, враховуючи наявність клопотання про зменшення витрат, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25, та зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку із чим заява про стягнення витрат на професій правничу допомогу підлягає частковому задоволеню, а стягнення з позивача на користь третього відповідача підлягає 25 000 грн, натомість в іншій частині належить відмовити.
Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною адвокатом роботою.
Доводи третього відповідача у відзиві на апеляційну скаргу щодо того, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, відтак, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, судом зроблено висновок щодо складності справи, у зв'язку із чим розгляд справи відбувався в загальному позовному провадженні, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів апеляційного господарського суду, при перегляді додаткового ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25, дійшла висновку, що місцевий господарський суд неповно дослідив обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 126, 129, 130, 267-270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/1444/25 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
«Заяву ОСОБА_3 від 29.08.2025 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/1444/25 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 25 000,00 (двадцять п'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.».
3. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази на виконання даної постанови Північного апеляційного господарського суду.
4. Справу № 910/1444/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 04.12.2025
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко