Постанова від 01.12.2025 по справі 916/3630/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3630/23(916/1926/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

Представники учасників справи у судове засідання не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 (повний текст складено та підписано 22.08.2025, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/3630/23(916/1926/25)

за позовом Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: розпорядника майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія»

про стягнення 625 033,07 грн

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» про стягнення заборгованості у розмірі 7 033 760, 08 грн, 217 852, 45 грн 3% річних та 407 180, 62 грн інфляційних втрат нарахованих на суму боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії у частині здійснення розрахунків за надані послуги з передачі електричної енергії за період з січня по березень 2025.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 закрито провадження у справі у частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» основної заборгованості у сумі 7 033 760, 08 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 по справі №916/3630/23(916/1926/25) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 217 852 грн. 45 коп., інфляційні збитки - 407 180 грн. 62 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що станом на дату постановлення рішення, заборгованість за надані позивачем послуги за період з січня по березень 2025 відповідачем оплачена у повному обсязі, однак з порушенням термінів оплати, які визначені договором. При цьому, як встановлено судом, відповідачем систематично допускалось порушення платіжної дисципліни, у зв'язку із чим, суд визнав обґрунтованим нарахування позивачем та заявлення до стягнення індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми платежів за договором за весь час прострочення.

Місцевий господарський суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних збитків та 3% річних.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 у справі №916/3630/23(916/1926/25) в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», 3% річних у сумі 217 852 грн. 45 коп., інфляційних збитків - 407 180 грн. 62 коп. та судового збору у розмірі 49 702 грн. 96 коп. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення у розумінні приписів ГПК України не відповідає вимогам законності та обґрунтованості в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків, з огляду на наступне:

- з доданого до позову розрахунку інфляційних втрат та 3% річних вбачається, що базою для нарахування вказаних компенсацій позивачем визначено періоди прострочення відповідного зобов'язання, як в частині сплати планової вартості послуги, так і в частині остаточного розрахунку за фактичний обсяг послуги, хоча по суті, оплата планової вартості послуги і остаточний розрахунок за фактичний обсяг послуги є одним і тим самим зобов'язанням з оплати послуги, що надається у відповідному розрахунковому періоді, тому розподіл такого обов'язку на окремі платежі у часі (попередня оплата, остаточний розрахунок) не створює умов для припинення існування таких частин зобов'язання;

- скаржник не погоджується з доводами позивача та висновками суду першої інстанції, що невиконане зобов'язання зі сплати кожного чергового планового платежу існує в часі з моменту його виникнення і не припиняється по закінченню розрахункового місяця, а підлягає виконанню у межах проведення розрахунку за фактичний обсяг наданих послуг;

- апелянт вважає, що Користувач зобов'язаний оплачувати обсяг послуг, які фактично надані, а не прогнозований обсяг послуг;

- на думку скаржника, базою нарахування є вартість послуг, які фактично надані, що засвідчується відповідним актом приймання-передачі. При цьому, оскільки розрахунковим періодом є календарний місяць, і за змістом ст. 625 ЦК України нарахування прив'язуються до суми боргу, то індекс інфляції застосовується до вартості фактично наданих Послуг, які засвідчено актом приймання-передачі;

- однак, позивач продовжував нараховувати 3% річних та інфляційні втрати на прогнозований обсяг Послуг навіть після встановлення в акті приймання-передачі фактичного обсягу Послуг у розрахунковому періоді. Тоді як у розумінні приписів чинного законодавства, необхідно було б здійснювати заміну бази для нарахування 3% річних та інфляційних втрат із прогнозованої вартості Послуг на фактичну вартість після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг;

- судом першої інстанції не здійснено перевірку правильності здійснено позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 19.11.2025.

Судове засідання призначене на 19.11.2025 не відбулось, з огляду на участь судді зі складу колегії суддів Богатиря К.В. у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ з 17.11.2025 по 21.11.2025.

Ухвалою суду від 13.11.2025 повідомлено учасників справи №916/3630/23(916/1926/25) про те, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 відбудеться - 01.12.2025.

01.12.2025, поза встановленим судом строком, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго».

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).

За змістом частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 119 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Суд зазначає, що строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, з метою вчинення відповідної процесуальної дії, а не поновлений.

У даному випадку, ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження, встановлено строк для подання відзиву до - 05.11.2025.

Дана ухвала була доставлена до електронного кабінету позивача - 16.10.2025 об 11:14, про зо свідчить відповідна довідка від 16.10.2025.

Таким чином, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку (у даному випадку - до 05.11.2025 включно), чи з ініціативи суду, у той час як Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» звернулось з відзивом на апеляційну скаргу після закінчення цього строку та з заявою про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до суду не зверталось.

Відтак, оскільки з заявою про продовження строків відповідач до суду не звертався, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення відзиву Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго», без розгляду.

У судове засідання призначене на 01.12.2025 представники учасників справи не з'явились, хоча були належним чином повідомленні про час, дату та місце розгляду справи.

Враховуючи наведене, а також те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вже було вказано вище, ухвалою суду першої інстанції закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу, а тому колегією суддів переглядається лише рішення суду, яким стягнуто з відповідача на користь позивача три проценти річних та інфляційні втрати.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Так, відповідно до заяви-приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія" та повідомлення Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, 01.01.2024 року між Приватним акціонерним товариством “Національна енергетична компанія “Укренерго» (оператор системи передачі, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія" (Користувач, Відповідач) укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії за № 0280-02024-ПП, дата акцептування 01.01.2024.

Укладаючи та підписуючи даний договір, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов'язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами по справі, позивачем було надано, а відповідачем отримано послуги за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 на загальну суму 7 033 760, 08 грн.

Станом на час прийняття оскаржуваного рішення, заборгованість за надані позивачем послуги за період з січня по березень 2025 відповідачем оплачена у повному обсязі, однак з порушенням термінів оплати, які визначені Договором, а саме:

за надані послуги у січні 2025р.: 11.03.2025р. - 286 015, 18 грн., 12.03.2025р. - 3 622, 39 грн. (зарахування переплати, яка утворилась за Актом коригування №ПРА_К-0008807 від 12.03.2025р.), 14.03.2025р. - 7 563, 19 грн. (зарахування переплати, яка утворилась за Актом коригування №ПРА_К-0008898 від 14.03.2025р.), 17.03.2025р. - 288 426, 70 грн. (зарахування переплати, яка утворилась за Актом коригування №ПРА_К-0008979 від 17.03.2025р.), 19.03.2025р. - 8 378 677, 19 грн. + 22 279, 86 грн. (зарахування переплати, яка утворилась за Актом коригування №ПРА_К-0009093 від 19.03.2025р.), 25.03.2025р. - 6 735 753, 98 грн., 14.04.2025р. - 2 823 610, 83 грн.

за надані послуги у лютому 2025р.: 14.04.2025р. - 24 520, 66 грн., 18.04.2025р. - 9 544 539, 82 грн., 25.04.2025р. - 9 519 839, 16 грн.

за надані послуги у березні 2025р.: 25.04.2025р. - 24 520, 66 грн., 28.04.2025р. - 247, 37 грн., 30.04.2025р. - 10 596 520, 95 грн., 02.05.2025р. - 5 155, 47 грн., 07.05.2025р. - 663, 72 грн., 22.05.2025р. - 7 034 007, 46 грн. (після відкриття провадження у справі).

З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 217 852,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 407 180,62 грн, оскільки матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за договором. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вони є вірними та арифметично правильними.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, вказує, що розрахунок даних нарахувань не відповідає алгоритму зарахувань коштів за договором.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями чинного законодавства України, а саме статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

При здійснення розрахунку суд враховує, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання (правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Колегія суддів приймає до уваги те, що договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0280-02024-ПП від 01.01.2024 для розрахунку за ним встановлено два види обсягу послуги: плановий та фактичний, які використовуються одночасно та не виключають один одного.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, плановий та фактичний обсяг взаємопов'язані та не замінюють один одного, і у відповідача відсутнє право вибору платити за плановий чи за фактичний обсяг. Це означає, що строки виникнення зобов'язання з оплати планового обсягу послуги та фактичного обсягу, а також прострочка їх виконання, обчислюються окремо для кожного виду зобов'язання.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 по справі № 910/10061/22 виснував, що при розрахунку за послуги користувач та оператор системи передачі зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.

Отже, як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах поетапної оплати планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із системою платежів і розрахунків, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання, і передбачає застосування правових наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з приписами статті 611, 625 ЦК України.

Судова колегія зазначає, що в розрахунку позивача наведений детальний розрахунок інфляційних та річних за кожним періодом окремо, який, на думку суду апеляційної інстанції, є арифметично правильним та повністю відповідає обставинам справи, умовам договору та нормам закону, які регулюють нарахування інфляційних та річних.

Із урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за договором, здійснивши перевірку нарахованих та заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 217 852,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 407 180,62 грн, нарахованих на суми простроченої заборгованості.

При цьому колегія суддів, з огляду на вимоги статей 78, 86 ГПК України, з'ясувала як обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, так і здійснила оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

В той же час, відповідач власного контррозрахунку з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого позивачем, суду не надав, хоча мав об'єктивну можливість скористатись відповідними процесуальними правами і подати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення містить належне обґрунтування підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги не містять мотивів, які б вказували на помилковість висновків суду першої інстанції в частині розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 по справі №916/3630/23(916/1926/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.12.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.