Справа № 569/16823/25
05 грудня 2025 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі,-
В Рівненський міський суд Рівненської області з позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі звернулась ОСОБА_1 у якому просила суд скасувати постанову винесену інспектором 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Новак О.В. серії ЕНА №5423935 від 08 серпня 2025 року про притягнення її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та кладення адміністративного стягнення як таку що є незаконною, а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
В судове засідання позивачка не з'явилась, однак 17 листопада 2025 року на адресу Рівненського міського суду Рівненської області надійшла заява Бегун А.О. у якій вона просила суд проводити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення без ї участі, свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задоволити.
В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов та долучених до відзиву доказів.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, такі факти і відповідні їм правовідносини.
08 серпня 2025 року інспектором 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області старшим лейтенантом поліції Новак О.В. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5423936 з якої вбачається, що 08 серпня 2025 року 08:00:41 м.Сарни, вул.Європейська, 70, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки MAZDA 6 номерний знак НОМЕР_1 наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив п.18.1 ПДР. Водій ТЗ не пропустив пішоходів, що наближався до нерегульованого пішохідного переходу та вчинив адміністративне правопорушення за ст.122 ч.1 КУпАП. Прийняте по справі рішення, вид адміністративного стягнення: штраф 340 грн.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, та використовуючи визначений ст.62 Конституції України принцип, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь, суд вважає, що в судовому засіданні було встановлено ті обставини, що позивач вчинив інкриміноване йому адміністративне правопорушення виходячи з наступного.
В своїй позовній заяві позивач зазначила, що вважає оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що висновки інспектора не відповідають дійсності, оскільки під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу вона переконалася у відсутності на ньому пішоходів та здійснила рух транспортним засобом без зупинки. Після зупинки її транспортного засобу поліцейським та повідомленням про нібито вчинення нею правопорушення, вона звернулась з вимогою надати докази, які б підтверджували перебування пішоходів на переході у зазначений час, проте жодних доказів їй так і не було надано, що унеможливлює встановлення як події, так і складу адміністративного правопорушення у її діях, а відтак виключає підстави для притягнення її до відповідальності. Крім того, у постанові поліцейським зазначено, що «Водій ТЗ не пропустив пішоходів, що наближаються до нерегульованого пішохідного переходу», а п.18.1. ПДР України передбачає: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека». Таким чином, читаючи норму ПДР України чітко зазначено, що «перебувають на пішохідному переході, і лише в разі потреби, зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам», тобто порушення пункту 18.1. ПДР України щодо неї, ОСОБА_1 , взагалі є безпідставним, оскільки визначає спосіб переходу та переїзду нерегульованих пішохідних переходів, на якому перебувають пішоходи.
На спростування вказаних обставин, представником відповідача в судовому засіданні було повністю підтримано поданий відзив на позовну заяву та письмові пояснення по справі, які останній просив суд врахувати при винесенні рішення. Додаткового представник відповідача суду пояснив, що 08 серпня 2025 року о 08 год. 00 хв. позивач рухаючись по вул.Європейська, 70 керуючи транспортним засобом MAZDA 6 номерний знак НОМЕР_2 наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив п. 18.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП. Згідно наявного та долученого до відзиву відеозапису з камери зовнішнього відеонагляду, що розміщена на стаціонарному посту патрульної поліції в м.Сарни відображено момент порушення позивачем правил дорожнього руху, що відобразилося в тому що водій наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим створив перешкоду для пішоходів, чим порушив п. 18.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП. З огляду на викладене, поліцейський виявив порушення ПДР, на яке належним чином відреагував, результатом чого стало винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення. Вважає, що зміст оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5423935 від 08.08.2025 року винесена щодо ОСОБА_1 в повній мірі відповідає вимогам ст.283 КУпАП, в ній зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, вірно застосовано межі санкції статті щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вказано технічний пристрій, на які проводився відеозапис. Оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону.
Тому, враховуючи викладені пояснення та письмові пояснення викладені у відзиві, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.
Пункт 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за позовом. Справа «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року серія А, №18, сс17-18, пп.35-36.
Також суд, підтримує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Статтею 52 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що «контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль)».
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п.1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 1.5. ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п.1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.18.1. Правил дорожнього руху водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Частиною 1 статті 122 КУпАП України передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками та тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених нею завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, в тому числі передбачені ч.1 ст. 122 КУпАП.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів, що передбачено п.1 ч.1 ст.247 КУпАП
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позовну заяву з додатками, у якому останній вказує на законність притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч.1 ст.122 КУпАП, вказує про правомірність дій поліцейського при винесенні оскаржуваної позивачем постанови, та відповідно наявність доказів вини порушника.
Аналізуючи докази у справі суд виходить із того, що долучені разом із відзивом відеозаписи в повному обсязі підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Зокрема, з досліджених в судовому засіданні відеозаписів з камери зовнішнього відеонагляду, що розміщена на стаціонарному посту патрульної поліції в м.Сарни (2025-11-06 10.57.24) чітко відображено момент порушення позивачкою правил дорожнього руху, що відобразилося в тому що водій наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшила швидкість та не зупинилася, чим створила перешкоду для пішохода, яка вже перебувала на проїзній частині дороги на нерегульованому пішохідному переході. При цьому, інший транспортний засіб зупинився та надав дорогу даному пішоходу, натомість позивач допустила порушення ПДР та проігнорувала вимоги п.18.1. ПДР.
Із нагрудного відеореєстратора поліцейського вбачається, що водію було пояснено причину зупинки, роз'яснено процесуальні права, роз'яснено процедуру розгляду справи (запис серійного номера технічного засобу на який проводилася відеофіксація вказаний в оскаржуваній постанові). Вказані обставини підтверджують недопущення порушень процесуальних прав позивача, зокрема права на захист. Будь-якого упередженого ставлення до позивача під час даної події з боку поліцейського не встановлено; клопотань про бажання скористатись послугами захисника від водія не надходило.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Судом встановлено, що зміст оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5423935 від 08 серпня 2025 року в повній мірі відповідає вимогам ст.283 КУпАП, в ній зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, вірно застосовано межі санкції статті щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вказано технічний пристрій, на які проводився відеозапис.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський вправі зупиняти транспортні засоби за порушення водієм Правил дорожнього руху, а відповідно до п.3 ч.1 ст. 23 цього ж закону поліція вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх. Також відповідно до п. 2 1 ч.1 ст. 35 цього ж Закону поліцейський вправі зупиняти транспортні засоби якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.
Тобто зупинка автомобіля, за таке порушення, відповідала вимогам закону та посадових інструкцій і була спрямована на дотримання безпеки дорожнього руху.
Крім того, факт вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та відповідно порушення вимог п.18.1. ПДР, підтверджено не лише візуальним спостереженням працівника поліції, а й підтверджується наданими відповідачем доказами, даними відеозаписів, котрі були досліджені в судовому засіданні під час розгляду справи.
Вказані обставини позивачкою спростовані не були, відповідь на відзив відповідача та спростування викладеного від позивачки не надходила.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom», будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Суд зауважує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вказаних критеріїв було дотримано поліцейським при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо позивачки за ч.1 ст.122 КУпАП, жодних доказів щодо упередженого ставлення поліцейського до водія чи перевищення повноважень, судом не встановлено.
Адміністративне стягнення накладено на водія у розмірі визначеному санкцією ч.1 ст.122 КУпАП.
При вирішенні даної справи спору, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач, подавши позов, обґрунтувала свою позицію, проте не надала жодного доказу на її підтвердження, натомість подала суду докази, котрі не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Слід звернути увагу, на те, що хоча КАС України і покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на відповідача однак це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов'язку доказування своїх вимог.
Тому, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 по справі №760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі №536/583/17).
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. Зокрема, необхідно навести докази на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити відхилення інших доказів. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою правопорушення вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Відповідно ч.2 ст.69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення, з-поміж іншого, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні було встановлено, що поліцейським було детально з'ясовано всі обставини справи, встановлено факт порушення позивачкою ПДР, тому суд вважає, що представник відповідача довів правомірність винесення поліцейським оскаржуваної постанови, а тому з цих підстав у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9,19,77,241-246,255,295 КАС України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач: Управління патрульної поліції в Рівненській області, м.Рівне, вул.Ст.Бандери, 14а, код ЄДРПОУ 40108646
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов