Рішення від 04.12.2025 по справі 546/1326/24

єдиний унікальний номер справи 546/1326/24

номер провадження 2/546/158/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2025 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Зіненка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Гудзенко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш Сергій Миколайович, про визнання недійсними державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі продажу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності,

установив:

У грудні 2024 року представниця позивача - Дядюнова О.А. звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що Решетилівським районним судом Полтавської області розглядалася цивільна справа №546/695/23 за позовом Решетилівської міської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. 09.11.2023 на виконання ухвали суду Решетилівською окружною прокуратурою Полтавської області надано, в тому числі, матеріали кримінального провадження №1202017000000119 в 9-ти томах. Дане кримінальне провадження було відкрито в рамках досудового розслідування щодо кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України. 21.11.2023 представник Решетилівської міської ради на підставі клопотання про ознайомлення із матеріалами справи, в повному обсязі ознайомилася із наданими Решетилівською окружною прокуратурою матеріалами вказаного вище кримінального провадження. Під час ознайомлення із матеріалами справи Решетилівській міській раді стало відомо про встановлені досудовим розслідування факти кримінальних правопорушень щодо підробки документів та незаконного заволодіння землями комунальної власності. Так, із матеріалів даного кримінального провадження позивач дізнався про те, що 02.10.2018 року ОСОБА_1 , від імені якої за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Довбишем С.М. від 29.03.2017 за реєстровим №374 діяв ОСОБА_3 , передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 площею 2,0000 га, що розташована за адресою: Полтавська область, Решетилівський район, Решетилівська селищна рада, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Згідно до п. 2 цього договору, земельна ділянка належить продавцеві на праві особистої приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія ПЛ №127517 виданого 11.09.2003 Решетилівською районною державною адміністрацією. Із клопотання слідчого СУ ГУНП в Полтавській області капітана поліції Колотенка А.О. про тимчасовий доступ до речей та документів від 15.04.2020 вбачається, що в ході проведення досудового розслідування було встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 зареєстрована на підставі державного акту на право приватної власності, який виданий на підставі Розпорядження Решетилівської РДА від 31.01.2003 №53.

Для уточнення даної інформації, позивачем подано до Архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації запит №01-39/3555 від 05.09.2024 про надання архівної копії рішення Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області №53 від 31.01.2003 року. Згідно наданої відповіді архівного відділу Полтавської районної військової

адміністрації №07-02-Р/152 від 13.09.2024, розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області №53 за запитувану дату 31 січня 2003 року не існує. У наявності архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації наявна копія розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області від 30.01.2003 року №53 «Про нагородження Подякою районної державної адміністрації ОСОБА_4 ». Крім того, відповідно до наявної у позивача копії висновку експерта №СЕ-19/117-21/10184-ПЧ щодо проведеної в рамках кримінального провадження № 12020170000000119 від 25.03.2020 року судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_5 на державному акті на право приватної власності на землю серія ПЛ №127517 від 11.09.2003 у рядку «Голова Решетилівської районної державної адміністрації, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. Дане є беззаперечним доказом того, що розпорядження №53 від 31.01.2003 року та державний акт на право приватної власності на землю серія ПЛ №127517 від 11.09.2003 року є підробленими. Отже, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 у незаконний спосіб, тобто без належних на те правових підстав.

Представниця позивача вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11 (в частині яка не була конкретизована постановою ВП ВС від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19) вказано, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 02.10.2018 року реєстраційний номер

1395, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:00:019:0047, що розташована: Полтавська область, Решетилівський район, Решетилівська селищна рада (склад угідь - рілля, 2,0000 га).

Проте, враховуючи те, що документи, які підтверджували право приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є підробленими, відповідач не мала законних підстав для розпорядження даною землею, в тому числі, не мала права і на продаж земельної ділянки третім особам.

Посилаючись на положення статей 78, 81, 116, 118 ЗК України, представниця позивача зазначає, що в даній справі очевидним є те, що ОСОБА_1 до Решетилівської РДА із відповідною заявою не зверталася. Крім того, розпорядження, яке зазначається у оспорюваному державному акті, як підстава для надання їй земельної ділянки у власність, Решетилівською РДА не видавалося. Більше того, таке розпорядження взагалі не існує, що підтверджується листом архівного відділу Полтавської РВА. Крім того, як зазначалося раніше, згідно до копії висновку експерта, підпис на Державному акті про право приватної власності на землю серія ПЛ №17516 від 11.09.2003 у рядку «Голова Решетилівської районної державної адміністрації, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. Дане підтверджу як і набуття ОСОБА_1 прав на земельну ділянку в порушення самого порядку отримання громадянами земельних ділянок у власність, який передбачений вказаними вище нормами земельного законодавства, так і відсутність в останньої законних прав на спірну земельну ділянку, що позбавляє ОСОБА_1 права вчиняти будь-які дії щодо розпорядження нею, в тому числі права продавати її третім особам.

Крім того представниця позивача посилалася на статті 202, 203, 2015 ЦК України та вказувала, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 02.10.2018 року реєстраційний номер 1396, вчинений з порушенням ч. 1 ст. 215 ЦК України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його недійсним.

Також, враховуючи відсутність у ОСОБА_1 правових підстав на продаж спірної земельної ділянки, представниця позивача вважала за необхідне скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав 16.01.2020 номер запису: 35073470, на підставі договору оренди землі серія та номер: 20 від 10.10.2019 укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019». Так як, враховуючи відсутність у ОСОБА_1 законних підстав на продаж, ОСОБА_2 , придбавши спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 02.10.2018 року, став лише володільцем земельної ділянки, в той же час, як саме право власності залишилося за законним власником - на той час, Решетилівською РДА. Отже, ОСОБА_2 не мав законних підстав на передання спірної земельної ділянки в оренду.

Представниця позивача вважає, що обраний спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права в силу прямих вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки у такому разі право власності відповідача на спірну земельну ділянку буде припинено. У даній справі предметом позовних вимог є порушення норм матеріального права при використанні ОСОБА_1 оскаржуваного державного акту на право приватної власності на землю, яка ніколи не перебувала у її власності, в свою чергу протиправне розпорядження спірною земельною ділянкою стало наслідком подальшого порушення норм матеріального права укладенням оскаржуваного договору купівлі -продажу та договору оренди землі. В зв'язку з чим, для відновлення порушених законних прав та інтересів Решетилівської міської ради, як законного

власника необхідним є витребування земельної ділянки кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 із чужого незаконного володіння від останнього її набувача - ОСОБА_2 .

Представниця позивача зазначає, що спірна земельна ділянка на дату, що зазначається в розпорядженні Решетилівської РДА та оскаржуваному державному акті належала до земель державної форми власності. Зважаючи на те, що у ОСОБА_1 були відсутні законні підстави на володіння, користування та розпорядження вказаною вище земельною ділянкою, остання не мала жодного законного права використовувати підроблений державний акт серії ПЛ №127517 від 11.09.2003 року для продажу земельної ділянки ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1396 від 02.10.2018 року. Враховуючи те, що даний правочин вчинений на підставі підроблених документів, без згоди фактичного власника земельної ділянки, на той час - Решетилівської РДА, ОСОБА_2 є лише її володільцем, так як заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув саме право власності (право володіння, користування, розпорядження) на це майно. В даному випадку, право власності і далі продовжувало належати державі, в особі Решетилівської РДА. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 23.11.2021 року по справі №359/3373/16-ц. В свою чергу, внесеними змінами до Земельного кодексу України, земельна ділянка кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 загальною площею 2,0 га. перейшла у комунальну власність Решетилівської міської ради. Приписами п. 24 Перехідних положень ЗК України визначено, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Проте, враховуючи наявність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право приватної власності на спірну земельну ділянку за останнім її набувачем ОСОБА_2 , який набув дану земельну ділянку у власність від особи, що не мала законних підстав для розпорядження нею, позивач не може зареєструвати своє законне право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 та розпоряджатися даною земельною ділянкою у відповідності до вимог чинного законодавства в тому числі, передавати в оренду для отримання прибутку.

Посилаючись на викладені обставини, представниця позивача просила: визнати державний акт на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517, виданий 11.09.2003 року Решетилівською районною державною адміністрацією та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.10.2018 року, реєстраційний номер: 1395, недійсним; скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав 16.01.2020 номер запису: 35073470, на підставі договору оренди землі серія та номер: 20, виданий 10.10.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019»; витребувати на користь Решетилівської міської ради із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 загальною площею 2,0 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Решетилівська міська рада.

Процесуальні дії по справі

Ухвалою судді від 03 січня 2025 у справі відкрите загальне позовне провадження та призначене підготовче засідання на 05 лютого 2025 року, яке у зв'язку з хворобою головуючого судді було перенесено на 20 лютого 2025 року.

Ухвалою судді від 30 грудня 2024 року заяву представниці позивача - Дядюнової О.А. про забезпечення позову було задоволено: до набрання законної сили судовим рішенням даній справі заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі приватним та державним нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером5324255100:00:019:0047 площею 2,00 га (т. 1, а. с. 69 - 70).

17 лютого 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Беркути В.Л. надійшов відзив на позовну заяву (т.1, а. с. 104 - 116).

Ухвалою суду від 18 лютого 2025 року відзив відповідача ОСОБА_2 було залишено без розгляду.

19 лютого 2025 року від представника відповідача Фермерського господарства «Агроцентр-2019» - адвоката Беркути В.Л. надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначив наступне. 02 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якої за довіреністю посвідченою приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Довбишем С.М. 29.03.2017, діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, який було посвідчено Довбишем С.М., приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області. Відповідно до пункту 2 даного Договору, предмет договору належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ПЛ №127517, виданого 11.09.2003 року Решетилівською районною державною адміністрацією. Відповідно до пункту 3 даного Договору, з Витягу №НВ-5307853892018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого 24.09.2018 року відділом у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №105, не зареєстровані. Відповідно до пункту 5 даного Договору, продавець свідчить, що вищезазначена земельна ділянка є її особистою приватною власністю, до цього часу нікому не продана, не подарована, під забороною (арештом), а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України немає, як внесок до статутних фондів юридичних осіб не внесена. Відсутність застави (арешту), заборони відчуження вищезазначеного нерухомого майна, яке є предметом цього договору, підтверджується витягами з Державних реєстрів, виданими 02.10.2018 року приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області Довбишем С.М.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 листопада 2024 року, який долучено позивачем до позовної заяви, можна встановити, що датою реєстрації земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 є 24.09.2018 року, яке було здійснено Відділом у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (08.08.2016; ПП «АЛАН-ЗЕМ»); з кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що від Б до В та від Г до А межа з Решетилівською селищною радою. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 листопада 2024 року, яку долучено позивачем до позовної заяви, вбачається, що дана земельна ділянка перебуває в оренді у фермерського господарства «АГРОЦЕНТР-2019» з 2020 року до 31.12.2029 року. З довідки фермерського господарства «Агроцентр-2019» від 31.01.2025 року можна встановити, що земельна ділянка кадастровий номер якої, 5324255100:00:019:0047, знаходиться в оренді господарства з 16.02.2020 року. Протягом орендного періоду (2020-2024 рік) була нарахована орендна плата орендарю ОСОБА_2 у розмірі 8376,42 грн. та відповідно нараховано та сплачено ПДФО 1507,77 грн та 125,66 грн військовий збір. З податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи, додатку 1 (відомості про наявність земельних ділянок), розрахунку загального мінімального податкового зобов'язання за податковий (звітний) період можна встановити, що за користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 також сплачується єдиний податок, який належить до місцевих податків, тобто сплачується до місцевого бюджету.

Таким чином, відповідач визнає, що після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення та подальшої державної реєстрації фермерського господарства «Агроцентр-2019» з лютого 2020 року займається виробленням товарної сільськогосподарської продукції, її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, що свідчить про дійсне волевиявлення та бажання вести господарство такого типу, а також відсутності недобросовісної поведінки та прихованого наміру щодо використання спірної земельної ділянки.

Щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517, виданого 11.09.2003 року Решетилівською районною державною адміністрацією представник позивача зазначає, що Державний акт, який є підробленим, визнати недійсним неможливо з огляду на наступне.

У випадку заперечення самого факту видачі розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації №53 від 31.01.2003 року та Державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517, як і його реєстрації, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про його недійсність, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про підроблення спірного державного акту у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту

державного акту, волевиявлення Решетилівської районної державної адміністрації щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою земельної ділянки позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов'язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується (пункт 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №204/8017/17). Можна навести приклад, що у разі, якщо б право власності було зареєстровано на підставі підробленого рішення суду, то очевидно, що не можна оскаржити рішення, яке судом не ухвалювалось.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.10.2018 року, реєстраційний номер: 1395.

Статтею 330 ЦК України врегульовано підстави набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України). Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не

може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 523/17358/16-ц (провадження № 61-48373св18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2024 року у справі №21/5005/2686/2012 вказала наступне: «Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього. Відповідно до статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його

повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, установлених статтею 388 ЦК України (пункт 39 постанови Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №904/322/21). Саме при вирішенні питання про витребування майна, здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця, зокрема за наявності зв'язків із ліквідатором продавця (їхню спільну участь в діяльності інших юридичних осіб). Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, пункт 52).

Отже, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір з порушенням закону, а й коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №752/8393/17).

Таким чином, враховуючи, що підставою позову позивача в цій частині є те, що ОСОБА_1 не мала права на укладення договору купівлі-продажу, то і застосуванню підлягає стаття 388 ЦК України, оскільки законодавець захищає добросовісного набувача у відповідності до статті 330 ЦК України і лише в межах спору щодо витребування земельної ділянки з незаконного володіння можливе встановлення добросовісності/недобросовісності покупця, а не шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що це унеможливлює.

Щодо скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав 16.01.2020 номер запису: 35073470, на підставі договору оренди землі серія та номер: 20, виданий 10.10.2019 укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019», представник відповідача вказав, що право оренди фермерського господарства «Агроцентр-2019» підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

Договір оренди землі від 10 жовтня 2019 року щодо спірної земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019» взагалі не є предметом спору в межах даного провадження, що унеможливлює вирішення позовної вимоги щодо скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди, оскільки зазначений договір оренди є оспорюваним правочином та визнання його недійсним можливо виключно судом.

Щодо витребування на користь Решетилівської міської ради із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 загальною площею 2,0 га, з цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Решетилівська міська рада представник відповідача зазначив, що укладенню договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачем виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття права власності на земельну ділянку, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, який був розпорядником земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на час реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18 листопада 2024 року, який долучено позивачем до позовної заяви, можна встановити, що датою реєстрації земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 є 24.09.2018 року, яке було здійснено Відділом у

Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (08.08.2016; ПП «АЛАН-ЗЕМ»); з кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що від Б до В та від Г до А межа з Решетилівською селищною радою. Тобто, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області, яке в

силу вимог статті 122 Земельного кодексу України було розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення, фактично створило передумови для того, щоб договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки взагалі можна було укласти, враховуючи те, що кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою будь-якої угоди

про перехід права власності на земельну ділянку відповідно до пункту «ж» частини другої статті 132 Земельного кодексу України, а останній присвоюється земельній ділянці після державної реєстрації земельної ділянки, тобто внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки, що безпосередньо зазначено у частині першій статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння на спірну земельну ділянку з посиланням на практику ЄСПЛ вказав, що Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21). У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Жодних відомостей про те, що відповідач ОСОБА_2 причетний до неправомірних дій посадових осіб, пов'язаних із вибуттям земельної ділянки з державної власності, матеріали справи не містять. У Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності спірної земельної ділянки Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області. Тобто, ОСОБА_2 , набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, вочевидь не міг знати і передбачати, що це майно вибуло з державної власності, розпорядником якої було Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, поза волею власника і щодо такого майна у подальшому існуватиме спір, враховуючи те, що державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі здійснював державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області. Водночас ОСОБА_2 як набувач спірної земельної ділянки в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак земельної ділянки не мав підстав вважати, що набуття цієї земельної ділянки є протиправним. Цільове призначення набутої земельної ділянки (для ведення особистого селянського господарства) відповідає категорії земель (землі сільськогосподарського призначення) та її фактичному стану на час придбання. Спірна земельна ділянка, площею 2,0000 га, розташована за межи житлової та громадської забудови села Хоружі, не належить до земель лісогосподарського призначення, земель водного фонду. За таких обставин, проаналізувавши критерії правомірності втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, можна зробити правильний висновок про те, що позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірне майно за позовом Решетилівської міської ради Полтавської області буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. У цьому випадку втручання у право відповідача ОСОБА_2 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення нерухомого майна для захисту інтересів територіальної громади, без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування ОСОБА_2 , який законно набув у власність майно, не переважають дотримання його прав власника. Водночас позивач не позбавлений можливості в межах кримінального провадження № 1202017000000119 встановити осіб, винних у вибутті земельної ділянки із комунальної власності, та вимагати стягнення із них завданих територіальній громаді збитків. Зазначене кореспондується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 22 травня 2024 року у справі №521/17063/18, від 20 листопада 2024 року у справі №466/5673/21, від 04 грудня 2024 року у справі №205/6894/20, від 18 грудня 2024 року у справі №205/3743/20, від 22 січня 2025 року у справі №753/14855/18. Щонайменше з 23 липня 2019 року Головному управлінню Держгеокадастру

у Полтавській області було відомо щодо обставин даних кримінальних проваджень та можливого незаконного вибуття з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення, однак органи Держгеокадастру не звертались до суду для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовом про витребування з чужого незаконного володіння спірної земельної ділянки.

Отже, ОСОБА_2 , набуваючи 02 жовтня 2018 року (майже 7 років тому) у володіння спірну земельну ділянку за відплатним правочином, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь, не міг знати про те, що це майно вибуло з державної власності поза волею і щодо такого майна існує відповідний спір, оскільки кримінальне провадження з'явилося пізніше, однак з позовної заяви неможливо встановити результати щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб, яких було зазначено в долученому позивачем клопотанні про тимчасовий доступ до речей і документів від 15 квітня 2020 року, а інших доказів позивачем долучено не було, а відповідач ОСОБА_2 обмежений у процесуальних можливостях щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження через відсутність будь-якого процесуального статусу в ньому. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Крім того, відповідно до статті 93 ЦПК України відповідач вважає за необхідне поставити наступні запитання до позивача Решетилівської міської ради Полтавської області:

1) Хто є відповідачем за кожною позовною вимогою, яку зазначено у прохальній частині позовної заяви?

2) Який суб'єкт владних повноважень був розпорядником спірної земельної ділянки на час здійснення державної реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі державним кадастровим реєстратором відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області?

3) Скільки земельних торгів було проведено позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області за період з 01 липня 2021 року?

4) Чи буде попередньо внесено позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області ринкову вартість спірної земельної ділянки в сумі 556778 гривень 50 копійок?

5) Чи вважає позивач Решетилівська міська рада Полтавської області добросовісним набувачем спірної земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 ?

6) Чи підписували працівники позивача Решетилівської міської ради Полтавської області (Решетилівської селищної ради Полтавської області) документи, які входять до складу технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була використана для здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельну кадастрі?

7) Коли позивач вперше ознайомився з висновком експерта №СЕ-19/117-21/10184-ПЧ від 29.09.2021 року, який було долучено до позовної заяви?

8) Чи відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності, розумності, втручання у право мирного володіння відповідачем ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку через майже 7 років після укладення нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу за умови відсутності компенсації та притягнення до відповідальності винних осіб?

9) Якими критеріями керується позивач при визначенні осіб щодо яких відбувається звернення до суду у зв'язку з незаконним заволодінням землями комунальної власності враховуючи те, що з висновка експерта №СЕ-19/117-21/10184- ПЧ від 29.09.2021 року вбачається, що підписи виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою на 61 Державному акті на право приватної власності на землю?

10) Який процесуальний статус позивача Решетилівської міської ради Полтавської області в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020170000000119 від 25.03.2020 року?

У відзиві також представник відповідача повідомив, що у разі ухвалення рішення, яким буде відмовлено у задоволенні позовних вимог, ним протягом п'яти днів будуть подані докази щодо розміру витрат, які відповідач ФГ «Агроцентр-2019» сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.

З огляду на викладені обставини, представник відповідача у задоволенні позову Решетилівської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» просив відмовити в повному обсязі (т. 1, а. с. 215 - 227).

13 березня 2025 року від позивача Решетилівської міської ради Полтавської області надійшла заява свідка, у якій:

на запитання №1 (Хто є відповідачем за кожною позовною вимогою, яку зазначено у прохальній частині позовної заяви?) була надана відповідь: щодо першої позовної вимоги відповідачами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо другої позовної вимоги відповідачем є ФГ «Агроцентр-2019», щодо третьої позовної вимоги відповідачем є ОСОБА_2 ;

запитання №2 (Який суб'єкт владних повноважень був розпорядником спірної земельної ділянки на час здійснення державної реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі державним кадастровим реєстратором відділу у Решетилівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області?) - відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, в редакції чинній на момент державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб;

запитання №3 (Скільки земельних торгів було проведено позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області за період з 01 липня 2021 року?) - поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;

запитання №4 (Чи буде попередньо внесено позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області ринкову вартість спірної земельної ділянки в сумі 556778 гривень 50 копійок?) - ні;

запитання №5 (Чи вважає позивач Решетилівська міська рада Полтавської області добросовісним набувачем спірної земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 ?) - Решетилівська міська рада вважає відповідача ОСОБА_2 останнім набувачем спірної земельної ділянки;

запитання №6 (Чи підписували працівники позивача Решетилівської міської ради Полтавської області (Решетилівської селищної ради Полтавської області) документи, які входять до складу технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була використана для здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельну кадастрі?) - дана інформація позивачеві невідома;

запитання №7 (Коли позивач вперше ознайомився з висновком експерта №СЕ-19/117-21/10184-ПЧ від 29.09.2021 року, який було долучено до позовної заяви?) - під час досудового розслідування кримінальних проваджень №12023170440000053 від 17.01.2023 та №12023170440000184 від 21.02.2023;

запитання №8 (Чи відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності, розумності, втручання у право мирного володіння відповідачем ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку через майже 7 років після укладення нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу за умови відсутності компенсації та притягнення до відповідальності винних осіб?) - поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;

запитання №9 (Якими критеріями керується позивач при визначенні осіб щодо яких відбувається звернення до суду у зв'язку з незаконним заволодінням землями комунальної власності враховуючи те, що з висновка експерта №СЕ-19/117-21/10184- ПЧ від 29.09.2021 року вбачається, що підписи виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою на 61 Державному акті на право приватної власності на землю?) - письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема копією державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517 від 11.09.2003, договором купівлі - продажу №1395 від 02.10.2018 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру речових прав на нерухоме майно;

запитання №10 (Який процесуальний статус позивача Решетилівської міської ради Полтавської області в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020170000000119 від 25.03.2020 року?) - позивач не володіє запитуваною інформацією (т. 2, а. с. 68 - 71).

07 травня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Беркути В.І. надійшло клопотання про залишення позову без руху у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, враховуючи Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ.

За клопотанням представниці позивача - Богачик Н.І. судове засідання було відкладено на 03 червня 2025 року.

03 червня 2025 року до суду від представниці позивача - Малиш Т.А. надійшла заява про зміну предмету позову, у якій вказано, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким визначено порядок визначено порядок, підстави та строк пред'явлення позову власника майна до добросовісного набувача щодо витребування такого майна. Зокрема, внесено зміни до ст. 391 ЦК України, доповнивши її частиною другою наступного змісту: якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. У свою чергу у даній справі наявні письмові докази, які підтверджують, що органом державної влади не вчинялися будь - які дії, спрямовані на відчуження спірної земельної ділянки, а її вилучення відбулося внаслідок протиправного використання незаповнених бланків державних актів на право приватної власності на землю.

У зв'язку з чим саме лише зазначення в державному акті на право приватної власності на землю серія ПЛ №127517 від 11.09.2003 про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 2,00 га без дотримання визначеної земельним законодавством процедури такої передачі земельних ділянок у приватну власність, в тому числі без вчинення органом державної влади будь - яких дій, спрямованих на передачу земельної ділянки у власність, зокрема прийняття відповідного розпорядження, має наслідком ненабуття ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки. Отже, дана земельна ділянка продовжує перебувати у державній власності та відноситься до земель комунальної власності Решетилівської міської територіальної громади. Проте наявність у державному реєстрі речових прав права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку обмежує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження землею.

Посилаючись на положення статей 391 ЦК України, 152 ЗК України, представниця позивача вважає, що витребування земельної ділянки від її останнього набувача, враховуючи внесені зміни до цивільного законодавства, не є ефективним способом захисту цивільних права та інтересів позивача. У правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №458/1046/15-ц зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

З огляду на викладене, представниця позивача просила замінити позовну вимогу про витребування на користь Решетилівської міської ради із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047 на позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення Решетилівській міській раді та скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047 загальною площею 2,0 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Решетилівська міська рада (номер відомостей про речове право: 28195147); вилучити позовну вимогу про скасування державної реєстрації іншого речового права оренди земельної ділянки, яке зареєстроване в державному реєстрі речових прав 16 січня 2020 року, номер запису: 35073470, на підставі договору оренди землі серія та номер: 19, виданий 10 жовтня 2019 року та укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019» (т. 2, а. с. 119 - 123).

Ухвалою суду від 03 червня 2025 року було прийнято до розгляду заяву представниці позивача - ОСОБА_6 про зміну предмету позову, відкладено підготовче засідання на 22 липня 2025 року.

Ухвалою суду від 12 червня 2025 року було продовжено відповідачу ОСОБА_2 процесуальний строк для подачі відзиву на позов зі зміненим предметом позову.

30червня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Беркути В.Л. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він з доводами позовної заяви із зміненим предметом позову не погодився з таких підстав.

Так, постанова Верховного Суду від 24.02.2020 року у справі №458/1046/15-ц не підлягає до застосування, оскільки відсутні подібні правовідносни у зв'язку з тим, що предметом спору було усунення перешкод у користуванні заїздом до будинку та забезпечення доступу до земельної ділянки для будівництва господарських споруд.

Щодо частини другої статті 391 ЦК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача») якою позивач обґрунтовує зміну предмету позову в цій частині (з віндикаційного на негаторний) представник відповідача звертав увагу на обґрунтування та мотиви законодавчих змін. З пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» можна встановити обґрунтування необхідності прийняття акта, а саме чинна редакція Цивільного кодексу України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні

Верховного суду, якою фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захист прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення

випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушність права власності). Водночас забезпечуватиметься захист прав та інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, оскільки ці суб'єкти зможуть отримувати відшкодування шкоди (ринкову вартість майна) від осіб, які безпосередньо її завдали.

Наявний стан речей, коли прокуратура подає позовні заяви про витребування земельних ділянок на користь держави без належної компенсації власникам, призвело до того, що в ЄСПЛ перебуває на розгляді понад 70 справ за заявами до держави Україна з підстав порушення ст. 1 Першого протоколу ЄКПЛ щодо права мирно володіти своїм майном.

Обґрунтовуючи свої доводи, представник відповідача посилався на практику ЄСПЛ, зокрема у справах «Дроздик і Мікула проти України», «Бейнарович та інші проти Литви», «Кривенький проти України», «ТОВ «Одеська бутербродна компанія» та інші.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: «Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правомочностей власника, включаючи право володіння».

Також необхідно врахувати постанову від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику ввійшла концепція «книжкового володіння» (п. 9.13 постанови ВП ВС від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).

Таким чином, зареєстроване за особою право власності на нерухоме майно визначає цю особу як «книжкового» володільця цим майном, який фактично володіє цим нерухомим майном, тобто особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його фактичним володільцем. Однією з переваг книжкового володіння є високий рівень правової визначеності як щодо того, хто саме є володільцем майна, так і щодо характеру володіння.

Тому очевидно, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і «юридичне» (інша особа зареєструвала на своє ім'я право власності в державному реєстрі прав на нерухомість) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, на який поширюється позовна давність.

Підсумовуючи вищевикладене, представник відповідача робить висновок, що зміну предмету позову потрібно пов'язувати виключно з клопотанням про залишення позову без руху, а не з не ефективним способом захисту, як про це вказує позивач, оскільки зміни до законодавства і було внесено з метою унеможливлення маніпулювання негаторним позовом на який не поширюється строк позовної давності.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння на спірну земельну ділянку.

Позивач у позовній заяві обґрунтовував, що не може розпоряджатися спірною земельною ділянкою у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі, передавати в оренду для отримання прибутку. 30 травня 2025 року Решетилівська міська рада Полтавської області прийняла рішення, яким продала із земель комунальної власності Решетилівської міської територіальної громади земельну ділянку сільськогосподарського призначення ОСОБА_7 загальною площею 2,0000 га, вид цільового призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код - 01.02), кадастровий номер 5324281600:00:003:0062, за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки та продала із земель комунальної власності Решетилівської міської територіальної громади земельну ділянку сільськогосподарського призначення ОСОБА_8 загальною площею 1,5000 га, вид цільового призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код - 01.02), кадастровий номер 5324281600:00:006:0036, за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці земельної ділянки. Тобто, позивач без зміни цільового призначення продав земельні ділянки особі, яка ніколи їх не отримувала в постійне користування для ведення фермерського господарства всупереч вимогам Земельного кодексу України.

Таким чином, не забезпечується справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи через непропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

1) Хто є відповідачем за кожною позовною вимогою, яку зазначено у прохальній частині позовної заяви (з урахуванням заяви про зміну предмету позову)?

2) Чи пов'язана зміна предмету позову з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та відповідною вимогою щодо попереднього внесення позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області ринкової вартості спірної земельної ділянки в сумі 553714 гривень 29 копійок?

3) Чи було б попередньо внесено позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області ринкову вартість спірної земельної ділянки в сумі 553714 гривень 29 копійок у разі не подання позивачем заяви про зміну предмету позову?

4) Чи наявне в позивача Решетилівської міської ради Полтавської області право володіння спірною земельної ділянкою на момент звернення з позовом до суду виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння?

5) Чому земельну ділянку з кадастровим номером 5324281600:00:003:0062 було продано особі, якій остання ніколи не надавалась в постійне користування всупереч меті (передавати в оренду для отримання прибутку), яка була зазначена в цивільній справі №546/695/23 на яку позивач посилається в позовній заяві в межах даного спору?

6) Якими критеріями керується позивач при визначенні осіб щодо яких відбувається звернення до суду у зв'язку з незаконним заволодінням землями комунальної власності враховуючи те, що з висновка експерта №СЕ-19/117-21/10184-ПЧ від 29.09.2021 року вбачається, що підписи виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою на 61 Державному акті на право приватної власності на землю?

10 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представниці позивача - Дядюнової О.А. до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що у поданому відзиві на позовну заяву, представник відповідача акцентує увагу на ч.2 ст.388 ЦК України та ч. 2 ст. 391 ЦК України, які додані до Цивільного кодексу України на підставі ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», звертаючи увагу на тому, що застосування негаторних позовів набуло загрозливих масштабів у судових спорах, у зв'язку із намаганням позивачів обійти захист добросовісного набувача і позовну давність. Водночас підстави, передбачені ч. 2 ст. 388 ЦК України, у даній справі відсутні. В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду акого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Тобто, обов'язковою умовою для застосування ст. 388 ЦК України, є передача нерухомого майна із державної чи комунальної власності у приватну власність. Іншими словами, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування мають вчинити відповідні дії (прийняти рішення, розпорядження, тощо) щодо передачі нерухомого майна у приватну власність. Проте, в даному випадку позивачем доведено те, що на той час розпорядником спірної земельної ділянки - Решетилівською районною державною адміністрацією Полтавської області не приймалося рішення щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0 га. Крім того, розпорядження №53 від 31 січня 2003 року, яке зазначається у державному акті на право приватної власності на землю серія ПЛ №127517 від 11.09.2003 року, взагалі не існує.

Відповідно до ч. 2 ст. 391 ЦК України, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Тобто, для можливості застосування ст. 387 та ст. 388 ЦК України, органи державної влади або органи місцевого самоврядування мають вчинити будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, До прикладу, застосування зазначених вище норм було б доцільним у випадку прийняття Решетилівською РДА рішення про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3,0 га, що суперечило б п.б) ч. 1 ст. 121 ЗК України ( у редакції, чинній на дату, яка зазначається на спірному державному акті). В свою чергу, в даній справі, ані органом державної влади, ані органом місцевого самоврядування взагалі не вчинялися дії, спрямовані на передачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у приватну власність. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять

охоронювану законом таємницю, внаслідок незаконного використання бланків державних актів відбулося протиправне відчуження земельних ділянок на території Решетилівського району. В зв'язку з чим, для застосування статей 387 та 388 ЦК України до даного спору відсутні передбачені статтею 291 ЦК України підстави.

Крім того, відповідно до пояснювальної записки, яка додана представником відповідача до відзиву на позовну заяву, зміни до ч. 2 ст. 388 ЦК України передбачають, зокрема: унеможливлення застосування негаторного позову до випадків якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину ст. 391 ЦК України. Із даного слідує висновок про те, що якщо випадки, зазначені у ч. 2 ст. 391 ЦК України, відсутні, застосування негаторного позову, не забороняється. Дане також спростовує твердження представника відповідача про те, що зміна предмета позову пов'язана із клопотанням про залишення позову без руху. В свою чергу, як зазначалося позивачем у заяві про зміну предмету позову, у зв'язку із внесеними змінами до цивільного законодавства, витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 , не є ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів позивача.

Крім того, як вбачається із наданої представником відповідача практики ЄСПЛ, порушення ст. 1 Протоколу Європейської конвенції з прав людини (право на мирне володіння майном) у кожному рішенні пов'язане із помилкою або недбалістю державних органів. Водночас, як зазначалося раніше, у зв'язку із відсутністю зі сторони органу державної влади або органу місцевого самоврядування дій, щодо передачі земельної ділянки у власність, застосування зазначеної стороною відповідача практики ЄСПЛ є безпідставним.

Щодо компенсації відповідачеві вартості спірної земельної ділянки представниця позивача зазначає наступне. Не зважаючи на те, що застосування негаторного позову не передбачає будь-якого відшкодування, представник відповідача у поданому відзиві, неодноразово зазначає про необхідність такої компенсації. Відповідно до копії договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 02.10.2018, а саме п. 4, оціночна вартість земельної ділянки становить 44 000, 00 гривень. В свою чергу, відповідно до абзацу другого цього ж пункту продаж предмета договору вчиняється за 44 000,00 гривень. Тобто, ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку за ціною, що є нижчою від оціночної. Крім того, відповідно до довідки, наданої ФГ «Агроцентр-2019» від 31.01.2025 року, земельна ділянка кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 знаходиться в оренді господарства з 2020 року. В свою чергу, як вбачається із податкової звітності, що була надана ФГ «Агроцентр-2019» дана земельна ділянка використовується даним фермерським господарством, відповідно ОСОБА_2 , який є головою ФГ «Агроцентр-2019» тривалий час отримує від користування даною земельною ділянкою доходи. Крім того, у заяві про зміну предмету позову, Решетилівська міська рада прохала суд вилучити позовну вимогу про скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки, яке зареєстровано в державному реєстрі речових прав 16.01.2020 номер запису: 35073470, на підставі договору оренди землі серія та номер:20, виданий 10.10.2019 укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019». Тобто, у випадку задоволення позовних вимог, за ФГ «Агроцентр-2019» буде збережено право оренди спірної земельної ділянки. Отже, на думку сторони позивача, в даному випадку, відсутні підстави для компенсації ОСОБА_2 вартості земельної ділянки.

Щодо продажу Решетилівською міською радою земельних ділянок, які не є предметом даного спору представниця позивача вказала, що Представник відповідача у поданому відзиві доходить висновку, що у зв'язку із прийнятим на сесії Решетилівської міської ради рішенням про продаж земельних ділянок, не забезпечується справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, а також мета, якої прагне позивач. Проте, у поданій позовній заяві зазначено про те, що позивач не може розпоряджатися земельною ділянкою кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі, передавати в оренду для отримання прибутку. Нормами земельного законодавства продаж земельної ділянки комунальної власності не заборонений. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Проте, сторона відповідача заперечуючи проти позовних вимог Решетилівської міської ради в даній справі, де предметом позову є земельна ділянка з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047, надає докази та аргументи, щодо земельних ділянок, які не мають жодного відношення до даної справи та не стосуються предмету доказування.

З огляду на викладене, представниця позивача просила позов задовольнити у повному обсязі (т. 2, а. с. 184 - 186).

17 липня 2025 року від позивача Решетилівської міської ради Полтавської області надійшла заява свідка, у якій на:

запитання №1 (хто є відповідачем за кожною позовною вимогою, яку зазначено у прохальній частині позовної заяви (з урахуванням заяви про зміну предмету позову)? була надана відповідь: щодо першої позовної вимоги про визнання державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517, виданий 11.09.2003 року Решетилівською районною державною адміністрацією та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.10.2018 року, реєстраційний номер: 1395, недійсним, відповідачами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; щодо другої позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення Решетилівській міській раді та скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047 загальною площею 2,0 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, Решетилівська міська рада (номер відомостей про речове право: 28194727) відповідачем є ОСОБА_2 ;

запитання №2 (чи пов'язана зміна предмету позову з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та відповідною вимогою щодо попереднього внесення позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області ринкової вартості спірної земельної ділянки в сумі 553714 гривень 29 копійок?) - Ні, зміна предмету позову пов'язана виключно з тим, що у зв'язку з набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» позовна вимога про витребування земельної ділянки не є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача;

запитання №3 (чи було б попередньо внесено позивачем Решетилівською міською радою Полтавської області на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області ринкову вартість спірної земельної ділянки в сумі 553714 гривень 29 копійок у разі не подання позивачем заяви про зміну предмету позову?) - ринкова вартість спірної земельної ділянки в сумі 553714 гривень 29 копійок у разі не подання позивачем заяви про зміну предмету позову на депозитний рахунок Решетилівського районного суду Полтавській області не вносилася б;

запитання №4 (Чи наявне в позивача Решетилівської міської ради Полтавської області право володіння спірною земельної ділянкою на момент звернення з позовом до суду виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння?) - у позивача наявне законне право власності на спірну земельну ділянку на підставі ст. 83 ЗК України. У свою чергу ОСОБА_2 є лише її володільцем, так як заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього не означає, що відповідач набув саме право власності (право володіння, користування та розпорядження майном);

запитання №5 (чому земельну ділянку з кадастровим номером 5324281600:00:003:0062 було продано особі, якій остання ніколи не надавалась в постійне користування всупереч меті (передавати в оренду для отримання прибутку), яка була зазначена в цивільній справі №546/695/23 на яку позивач посилається в позовній заяві в межах даного спору?) - поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для даної справи;

запитання №6 (якими критеріями керується позивач при визначенні осіб щодо яких відбувається звернення до суду у зв'язку з незаконним заволодінням землями комунальної власності враховуючи те, що з висновка експерта №СЕ-19/117-21/10184-ПЧ від 29.09.2021 року вбачається, що підписи виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою на 61 Державному акті на право приватної власності на землю?) - письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема копією державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517 від 11.09.2003, договором купівлі - продажу №1396 від 02.10.2018 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2, а. с. 192 - 195).

25 липня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Беркути В.Л. надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких він щодо зміни предмету позову (з віндикаційного на негаторний) зазначив, що необхідно не формально зосередитись на обставинах, що входять до предмету доказування, а приділити достатньо уваги самій правовій природі цього спору та поведінки Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та в подальшому позивача Решетилівської міської ради Полтавської області, що передували зверненню до Решетилівського районного суду Полтавської області з даною позовною заявою. Використовуючи інформацію щодо спірної земельної ділянки з Державного земельного кадастру, особа обґрунтовано передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов'язком. Чинним законодавством не передбачено обов'язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки чи дотримання порядку розпорядження нею. Тобто, фактично у разі задоволення позову обов'язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань та регулювання містобудівної діяльності перекладаються на фізичну особу. Крім цього, на добросовісного набувача у такому разі покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади чи місцевого самоврядування, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України. Укладенню договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачем виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття права власності на земельну ділянку, слугувала та передувала активна участь в такому процесі державних органів влади, зокрема, і Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, який був розпорядником земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на час реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. ОСОБА_2 , набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, вочевидь не міг знати і передбачати, що це майно вибуло з державної власності, розпорядником якої було Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, поза волею власника і щодо такого майна у подальшому існуватиме спір, враховуючи те, що державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі здійснював державний кадастровий реєстратор Головного ОСОБА_2 , набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, вочевидь не міг знати і передбачати, що це майно вибуло з державної власності, розпорядником якої було Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, поза волею власника і щодо такого майна у подальшому існуватиме спір, враховуючи те, що державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі здійснював державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У свою чергу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі №902/122/24 вчергове зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц). Підсумовуючи викладене вище, потрібно наголосити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від

23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)]. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Враховуючи, що підставою позову позивача в цій частині є те, що ОСОБА_1 не мала права на укладення договору купівлі-продажу, то і застосуванні підлягає стаття 388 ЦК України, оскільки законодавець захищає добросовісного набувача у відповідності до статті 330, 658, 660 ЦК України і лише в межах спору щодо витребування земельної ділянки з незаконного володіння можливе встановлення добросовісності/недобросовісності покупця ОСОБА_2 , а не шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та негаторним позовом, що це унеможливлює. І якщо власником земельної ділянки є територіальна громада, то розгляд справи відбувається за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Унеможливлення застосування негаторного позову до випадків якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦКУ стосувалась, зокрема, земель водного фонду (саме в цій категорії спорів ВП ВС застосовувала негаторний позов за наявності рішення суб'єкта владних повноважень про передачу у власність і реєстрації права власності за цими особами, чим суперечила власній практиці щодо реєстраційного «книжкового» підтвердження володіння про що йдеться в пояснювальній записці до законопроекту) і саме з цим пов'язано внесення змін до частини другої статті 391 ЦК України.

Щодо компенсації відповідачеві вартості спірної земельної ділянки представник відповідача зазначає, що позивач не враховує, що ФГ «Агроцентр-2019» і ОСОБА_9 є різними суб'єктами, які відповідно володіють різними речовими правами щодо спірної земельної ділянки. А щодо компенсації, то представник відповідача неодноразово про це зазначає, оскільки в Україні діє Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Щодо продажу Решетилівською міською радою земельних ділянок, які не є предметом даного спору позивач зазначає, що представник відповідача у поданому відзиві приходить до

висновку, що у зв'язку із прийнятим на сесії Решетилівської міської ради рішенням про продаж земельних ділянок, не забезпечується справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, а також мета якої прагне позивач. Проте, у поданій позовній заяві зазначено про те, що позивач не може розпоряджатися земельною ділянкою кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі, передавати в оренду для отримання прибутку. В свою чергу, нормами земельного законодавства продаж земельної ділянки комунальної власності не заборонений. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Проте сторона відповідача заперечуючи проти позовних вимог Решетилівської міської ради в даній справі, де предметом позову є земельна ділянка з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047, надає докази та аргументи, щодо земельних ділянок, які не мають жодного відношення до даної справи та не стосуються предмету доказування. Однак представник відповідача відмітив, що Продаж земельних ділянок комунальної власності дійсно не заборонений, але це не стосується земель сільськогосподарського призначення.

Позовна заява в межах даного спору розпочинається з того, що Решетилівським районним судом Полтавської області розглядалася цивільна справа №546/695/23 за позовом Решетилівської міської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки. Таким чином, закономірним є питання, а що ж сталось з земельною ділянкою, яка була предметом спору в цивільній справі №546/695/23, де позивач також декларував, що бажає передати її в оренду для отримання прибутку і з часу набрання законної сили в цивільній справі №546/695/23 ще й рік не минув, а земельну ділянку було незаконно продано.

Позивач у позовній заяві обґрунтовував, що не може розпоряджатися спірною земельною ділянкою у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі, передавати в оренду для отримання прибутку. Таким чином, не забезпечується справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи через непропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Підготовче провадження у справі було закрите ухвалою суду від 16 вересня 2025 року та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 листопада 2025 року.

Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року позовну заяву Решетилівської міської ради за клопотанням представника відповідачів було залишено без руху у зв'язку із сплатою судового збору не у повному обсязі.

13 листопада 2025 року було продовжено розгляд даної справи та призначено судове засідання на 04 грудня 2025 року.

02 грудня 2025 року від представника відповідачів ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Агроцентр-2019» адвоката Беркути В.Л. надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат відповідачів на професійну правничу допомогу, у якій просив стягнути з позивача судові витрати у розмірі 20000 гривень 00 копійок, які було сплачено відповідачем ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу та стягнути з позивача судові витрати у розмірі 20000 гривень 00 копійок, які підлягають сплаті відповідачем ФГ «Агроцентр-2019» на професійну правничу допомогу (т. 3, а. с. 32 - 33).

04 грудня 2025 року від представника відповідачів ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Агроцентр-2019» адвоката Беркути В.Л. надійшло клопотання про врахування висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, які було долучено представником відповідача в подібних правовідносинах при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин у даній цивільній справі, яка розглядається Решетилівським районним судом Полтавської області, а саме: від 05 листопада 2025 року у справі №199/9947/21, від 25 листопада 2025 року у справі №308/8382/21 (т. 3, а. с. 57 - 58).

До початку судового засідання 04 грудня 2025 року від представниці відповідача Решетилівської міської ради - Дядюнової О.А. надійшли заперечення проти клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат відповідачів на професійну правничу допомогу (т. 3, а. с. 82 - 84).

Позиція учасників судового процесу

У судове засідання 04 грудня 2025 року учасники справи не з'явилися.

Від представниці позивача - Богачик Н.І. 04 грудня 2025 року надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі з урахуванням зміни предмету позову та просить їх задовольнити (т. 3, а. с. 100).

Від представника відповідачів ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Агроцентр - 2019» - адвоката Беркути В.Л. надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутності. У заяві представник відповідачів зазначив, що наявний неналежний склад відповідачів, оскільки не було залучено ОСОБА_10 як особу, у спільній сумісній власності якої перебуває спірна земельна ділянка, яку було придбано під час перебування у шлюбі. Окрім того позивач обрав неналежний спосіб захисту (т. 3, а. с. 99).

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник Фермерського господарства «Агроцентр - 2019» у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином (т. 3, а. с. 25, 26, 28, 30, 31).

Третя особа приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш Сергій Миколайович у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно з копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-0002847792024 від 18.11.2024 кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 площею 2,0000 га власником даної земельної ділянки є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 02.10.2018, орендарем є Фермерське господарство «Агроцентр - 2019» (т. 1, а. с. 13 - 16).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта щодо земельної ділянки кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 власником даної земельної ділянки є ОСОБА_2 , запис про державну реєстрацію було внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), документи подані для державної реєстрації - договір купівлі - продажу, серія та номер: 1395, виданий 02.10.2018, видавник: приватний нотаріус Решетилівського РНО Довбиш С.М. Також державним реєстратором Верховодом К.В. внесено запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди землі, серія та номер: 20, виданий 10.10.2019, видавник: ФГ «Агроцентр - 2019» та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 19).

Згідно з витягом №НВ-9953966492024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047, становить 34858,85 грн (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 02 жовтня 2018 року, укладеного між продавцем ОСОБА_1 , від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_3 , та покупцем ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Довбишем С.М., продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047, що розташована: Полтавська область, Решетилівський район, Решетилівська селищна рада (т. 1, а. с. 26).

З листа Решетилівської міської ради Полтавської області від 04.12.2024 №01-44/4749 до Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області вбачається, що Решетилівським районним судом Полтавської області розглядалася цивільна справа №546/695/23 за позовом Решетилівської міської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. На виконання ухвали суду Решетилівською окружною прокуратурою Полтавської області надано, в тому числі, матеріали кримінального провадження №1202017000000119 в 9-ти томах. Із матеріалів даного кримінального провадження Решетилівській міській раді стало відомо про встановлення досудовим розслідуванням факти кримінальних правопорушень щодо підробки документів та незаконного заволодіння землями комунальної власності. Решетилівська міська рада має намір звертатися до суду за захистом своїх порушених прав у зв'язку з чим для підтвердження позовних вимог необхідним є використання в якості письмових доказів матеріалів кримінальних проваджень №1202017000000119 та №12019170310000076 (т. 1, а. с. 10).

З матеріалами справи №546/695/23 представниця Решетилівської міської ради Богачик Н. ознайомилася 21.11.2023 (т. 1, а. с. 49).

Згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії ПЛ № 127517, видано 11 вересня 2003 ОСОБА_11 на підставі розпорядження Решетилівської районної державної адміністрації від 31 січня 2003 року №53, остання є власником земельної ділянки площею 2,00 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області (а. с. 25).

На запит Решетилівської міської ради від 05.09.2024 №01-39/3555 Архівним відділом Полтавської районної військової адміністрації було надано відповідь від 13.09.2024 №07-02-Р/152 відповідно до якої розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області №53 за запитувану дату 31 січня 2003 року не існує. В наявності копія розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області від 30 січня 2003 року №53 «Про нагородження Подякою районної державної адміністрації ОСОБА_4 ». Розпорядження голови Решетилівської райдержадміністрації Полтавської області від 31 січня 2003 року не стосуються надання громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га у приватну власність (т. 1, а. с. 20, 21).

Відповідно до копії висновку експерта Полтавського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України Асатурової О.М. від 29.09.2021 №СЕ-19/117-21-10184-ПЧ підписи від імені ОСОБА_5 , зокрема в Державному акті на право приватної власності на землю серія ПЛ №127517 від 11.09.2003 року у рядку «Голова Решетилівської районної державної адміністрації В.Г. Бредун» виконані не ОСОБА_5 , а іншою особою (т. 1, а. с. 27 - 48).

У свою чергу стороною відповідачів ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Агроцентр-2019» було подано наступні докази.

Так, згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 09 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , було зареєстровано шлюб, про що 09 жовтня 2013 року складено відповідний актовий запис №1521 (т. 1, а. с. 230).

Згідно з заявою, справжність підпису на які було засвідчено Довбишем С.М., приватним нотаріусом Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області, Клепань Ганна Анатоліївна, розуміючи зміст та правові наслідки цього правочину, діючи відповідно до власного волевиявлення, без будь-якого фізичного тиску та морального впливу, цією заявою дає згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на укладення договорів купівлі-продажу (міни) та придбання у спільну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Решетилівського району Полтавської області, за ціною та на умовах за його розсудом та йому відомих. Підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об'єкту нерухомості, є спільною сумісною власністю (т. 1, а. с. 231).

Довідкою від 31 січня 2025 року за підписом ОСОБА_2 Фермерське господарство «Агроцентр - 2019» повідомило, що земельна ділянка кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 знаходиться в оренді господарства з 16.02.2020. Протягом орендного періоду (2020 - 2024 рік) була нарахована орендна плата орендарю ОСОБА_2 у розмірі 8376,42 грн та відповідно нараховано та сплачено ПДФО 1507,77 грн та 125,66 грн військовий збір (т. 1, а. с. 232).

Також відповідачем було надано податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи щодо платника Фермерського господарства «Агроцентр - 2019» з додатком 1 (відомості про наявність земельних ділянок), додатком 3 (розрахунок загального мінімального податкового зобов'язання за податковий (звітний) 2023 рік, яка підтверджує користування земельною ділянкою площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:019:0047 та сплату відповідного податку (т. 1, а. с. 233 - 240).

З інформації про осіб, які отримали доступ до інформації про суб'єкта речового права у Державному земельному кадастрі від 09 лютого 2025 року вбачається, що доступ до земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047 отримували ряд осіб, починаючи з 02 жовтня 2018 року. Зокрема, представниця позивача - ОСОБА_13 отримала зазначений доступ 05 жовтня 2023 року, 14 березня 2024 року, 17 вересня 2024 року, 13 листопада 2024 року, 04 грудня 2024 року (т. 1, а. с. 241 - 242).

На підтвердження місця розташування спірної земельної ділянки стороною відповідачів було надано роздруківку з публічної кадастрової карти та Google maps (т. 1, а. с. 243, 244).

Крім того стороною відповідача було надано Генеральний план (основне креслення) с. Хоружі Решетилівського району та інформацію щодо земельних торгів (т. 1, а. с. 245, 246).

На підтвердження своїх доводів сторона відповідачів посилалася на висновки Верховного Суду, які викладені у долучених до відзиву постановах, зокрема: від 22 травня 2024 року у справі №5121/17063/18, від 20 листопада 2024 року у справі №466/5673/21, від 04 грудня 2024 року у справі №205/6894/20, від 18 грудня 2024 року у справі № 205/3743/20, від 22 січня 2025 року у справі №753/14855/18 (т. 2, а. с. 1 - 46).

Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 08 лютого 2025 року реєстраційний номер 201-20250208-000911554 оціночна вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047 площею 20000,00 кв. м. становить 556778,50 грн (т. 2, а. с. 47 - 48).

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, на яку посилалася представниця позивача у позові, вказано, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

У той же час висновки Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 не підлягають до застосування, оскільки правовідносини у даній справі не є тотожними правовідносинам, які склалися у справі № 2-3007/11.

Так, у справі № 2-3007/11 прокурор звернувся з вимогами про визнання недійсним державного акта і витребування земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Севастопольська міська державна адміністрація затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель м. Севастополі, на підставі якого відповідачу видано державний акт на право власності на зазначену ділянку, за відсутності передбачених законом повноважень, а також без прийняття рішення про передачу цієї земельної ділянки відповідачу. При цьому, в процесі розгляду справи установлено, що відповідне розпорядження про затвердження проекту землеустрою скасовано в судовому порядку.

Натомість у даній справі позивач просить визнати державний акту на право приватної власності на землю серії ПЛ №127517, виданого 11.09.2003 року Решетилівською районною державною адміністрацією та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.10.2018 року, реєстраційний номер: 1395, недійсними, оскільки зазначений державний акт є підробленим.

Поряд з вимогою про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення Решетилівській міській раді та скасування державної реєстрації прав. При цьому позивач посилався на те, що статтю 391 ЦК України було доповнено частиною другою наступного змісту: якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. У свою чергу у даній справі наявні письмові докази, які підтверджують, що органом державної влади не вчинялися будь - які дії, спрямовані на відчуження спірної земельної ділянки, а її вилучення відбулося внаслідок протиправного використання незаповнених бланків державних актів на право приватної власності на землю.

Однак з таким обґрунтуванням щодо обраного позивачем способу захисту суд погодитися не може з таких підстав.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зокрема, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Тобто, вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою притаманна для негаторного позову.

У той же час обраний позивачем спосіб захисту є неефективним і позовні вимоги Решетилівської міської ради не підлягають захисту шляхом задоволення негаторного позову. Такий захист можливий лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

При цьому суд зазначає наступне.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

Крім того, у постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи викладене, власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

До подібних висновків дійшов Верховного Суду і у постановах, на які посилалися відповідачі у відзиві на позов.

Ураховуючи те, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за останнім її набувачем - ОСОБА_2 , то належним способом захисту у даному випадку є вимога позивача, який вважає себе власником указаної земельної ділянки, про її витребування у останнього набувача. У свою чергу вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за обставин даної справи не є належним способом захисту.

Тобто, доводи сторони відповідачів у цій частині є слушними та такими, що заслуговують на увагу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Також суд звертає увагу, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (сплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19).

Однак, з огляду на те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, питання добросовісності набувача ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та правомірності втручання у право мирного володіння, про що зазначав представник відповідачів у заявах по суті справи, судом не досліджується. Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16).

Судом не враховуються висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі №199/9947/21 та від 25 листопада 2025 року у справі №308/8382/21, на які звертав увагу представник відповідачів ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Агроцентр-2019» адвокат Беркута В.Л., оскільки у зазначених постановах Верховний Суд вказував, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною, позбавлення його права власності на таке майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Проте у даній справі, як було вже зазначено, питання добросовісності набувача ОСОБА_2 і відповідно правомірності втручання у право мирного володіння судом не досліджується.

Суд не приймає посилання сторони позивача у заяві про зміну предмету позову на постанову Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі №458/1046/15-ц, оскільки у справі №458/1046/15-ц предметом спору було усунення перешкод у користуванні заїздом до будинку та забезпечення доступу до земельної ділянки для будівництва господарських споруд. У даній справісуди дійшли висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника чи користувача земельної ділянки, а також, що внаслідок розташування на земельній ділянці позивача загорожі йому як власнику нерухомого майна створюються перешкоди у користуванні нею. Тобто правовідносини у зазначеній справі не є тотожними правовідносинами у справі, що розглядається.

Окрім того представник відповідачів у письмовій заяві звертав увагу суду на неналежний суб'єктний склад учасників справи, обґрунтовуючи дане твердження тим, що позивачем не було залучено до участі у справі у якості співвідповідача дружину відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , оскільки спірна земельна ділянка придбана під час шлюбу, отже, є об'єктом спільної сумісної власності.

Даючи оцінку даному твердженню представника відповідачів суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними(стаття 63 СК України).

Право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано у статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України).

Права одного з подружжя, який надавав згоду на укладення договору, але не був його стороною, і позовних вимог до нього не пред'явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим із подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 344/17464/15-ц.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання ВП ВС, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц).

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц).

Водночас згідно із статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Отже, зазначена норма передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).

Судом було установлено, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного під час перебування з ОСОБА_12 та з її письмової згоди.

Відповідач ОСОБА_2 брав участь у даній справі через свого представника, подавав відзиви на позов, заперечення та клопотання. При цьому він діяв не тільки в своїх інтересах, але і у інтересах ОСОБА_12 , з якою перебуває у зареєстрованому шлюбі, захищаючи права набувачів спірної земельної ділянки. Спір між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи був відсутній.

З огляду на викладене суд вважає, що залучення до участі у даній справі у якості співвідповідача дружини відповідача, яка є співласником земельної дружини, не є необхідним.

На думку суду, позивач вірно визначився зі складом учасників справи, проте помилився з обраним способом захисту, у зв'язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо забезпечення позову

Як було зазначено вище, ухвалою судді від 30 грудня 2024 року заяву представниці позивача - ОСОБА_14 про забезпечення позову було задоволено: до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі приватним та державним нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером5324255100:00:019:0047 площею 2,00 га.

Відповідно до частин дев'ятої та десятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду на відмову у задоволенні позову у повному обсязі застосовані ухвалою судді від 30 грудня 2024 року заходи забезпечення позову слід скасувати.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, суд покладає понесені судові витрати на позивача.

Щодо судових витрат відповідачів, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження обставин понесення витрат на правничу допомогу 02 грудня 2025 року 02 грудня 2025 року представником відповідачів ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Агроцентр-2019» адвоката Беркути В.Л. суду було надано докази на підтвердження витрат відповідачів на професійну правничу допомогу: ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 (т. 3, а. с. 34), договір про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року (т. 3, а. с. 44 - 46) додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року (т. 3, а. с. 47), акт приймання - передачі надання правової допомоги від 25 листопада 2025 року (т. 3, а. с. 48), копія квитанції № б/н від 25 листопада 2025 року про отримання адвокатом Беркутою В.Л. від ОСОБА_2 гонорару в розмірі 40000,00 грн (т. 3, а. с. 49), договір про надання правової допомоги від 18 лютого 2025 року (т. 3, а. с. 50 - 52), додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2025 року (т. 3, а. с. 53), акт приймання - передачі надання правової допомоги від 25 листопада 2025 року (т. 3, а. с. 54).

Так, відповідно до підпунктів 1.1., 1.2. пункту 1 договору про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року, укладеного між адвокатом Беркутою В.Л. та ОСОБА_2 , адвокат бере на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу клієнту у цивільній справі №546/1328/24 за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» про визнання недійсним державного акту, договору купівлі - продажу земельної ділянки і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та у цивільній справі №546/1326/24 за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» про визнання недійсним державного акту, договору купівлі - продажу земельної ділянки і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Адвокат надає правову допомогу у вигляді:

надання клієнту інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення;

представництва інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також і інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами;

інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Підпунктом 4.2. пункту 4 Договору визначено, що гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього договору.

Згідно з пунктом 1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання адвокатом правової допомоги вказаної у Договорі у розмірі:

20000 гривень 00 копійок - у цивільній справі №546/1328/24 за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» про визнання недійсним державного акту, договору купівлі - продажу земельної ділянки і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння;

20000 гривень 00 копійок - у цивільній справі №546/1326/24 за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» про визнання недійсним державного акту, договору купівлі - продажу земельної ділянки і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Сторони погодили, що виплата гонорару вказаного у пункті 1 цього додатку здійснюється авансом в розмірі 40000 гривень (пункт 3 додатку 1).

Отже розмір винагороди та порядок її сплати за надання правової допомоги визначений у Договорі та додатковій угоді у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

У акті приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 сторонами було зазначено вид робіт, виконаних на підставі договору про наданої правової допомоги: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи №546/1328/24 та правовий аналіз наданих клієнтом документів; зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи №546/1326/24; відзив на позовну заяву в цивільній справі №546/1328/24; відзив на позовну заяву в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про зобов'язання позивача надати відповідь у формі заяви свідка в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про зобов'язання позивача надати відповідь у формі заяви свідка в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1326/24; відзив на позовну заяву в цивільній справі №546/1328/24; відзив на позовну заяву в цивільній справі №546/1326/24; заперечення в цивільній справі №546/1328/24; заперечення в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про витребування доказів в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про витребування доказів в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1326/24; участь в судових засіданнях. За надані послуги клієнт має сплатити адвокату гонорар у розмірі 40000 гривень 00 копійок відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року.

Відповідно до квитанції від 25.11.2025 адвокатом Беркутою В.Л. було прийнято від ОСОБА_2 гонорар в розмірі 40000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 07.02.2025.

Відповідно до підпунктів 1.1., 1.2. пункту 1 договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2025 року, укладеного між адвокатом Беркутою В.Л. та Фермерським господарством «Агроцентр -2019», адвокат бере на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу клієнту у цивільній справі №546/1328/24 за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_15 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» про визнання недійсним державного акту, договору купівлі - продажу земельної ділянки і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та у цивільній справі №546/1326/24 за позовом Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019» про визнання недійсним державного акту, договору купівлі - продажу земельної ділянки і витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Адвокат надає правову допомогу у вигляді:

інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з пунктом 1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2025 року сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання адвокатом правової допомоги вказаної у Договорі у розмірі:

Сторони погодили, що гонорар зазначений у пункті 1 Додатку клієнт має сплатити не пізніше 60 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції (пункт 3 додатку 1).

У акті приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 сторонами було зазначено вид робіт, виконаних на підставі договору про наданої правової допомоги: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи №546/1328/24 та правовий аналіз наданих клієнтом документів; зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи №546/1326/24; відзив на позовну заяву в цивільній справі №546/1328/24; відзив на позовну заяву в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про зобов'язання позивача надати відповідь у формі заяви свідка в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про зобов'язання позивача надати відповідь у формі заяви свідка в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1326/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1328/24; клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1326/24; участь в судових засіданнях. За надані послуги клієнт має сплатити адвокату гонорар у розмірі 40000 гривень 00 копійок відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 07 лютого 2025 року.

До початку судового засідання 04 грудня 2025 року від представниці відповідача Решетилівської міської ради - Дядюнової О.А. до суду надійшло заперечення щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, у яких вона зазначила, що Решетилівська міська рада заперечує проти задоволення даного клопотання з таких підстав. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Проте при поданні першої заяви по суті, а саме відзиву на позовну заяву від 30.06.2025 року, стороною відповідача ОСОБА_2 не виконано вимоги ч. 1 ст. 134 ЦПК України.

Щодо наданих представником відповідача доказів представниця позивача зазначила, що ознайомившись із переліком робіт, які містяться у поданих відповідачами двох актах приймання-передачі наданої правової допомоги, сторона позивача вважає, що загальна сума виконаних адвокатом робіт є завищеною та не підлягає до стягнення із позивача. Так, у пунктах 4 акту приймання-передачі наданої правової допомоги згідно договору від 07.02.2025 року та у п. 4 акту приймання-передачі наданої правової допомоги згідно договору від 18.02.2025 року, зазначається вид наданої правової допомоги «відзив на позовну заяву по справі №546/1326/24». Як вбачається до матеріалів справи №546/1326/24, 17.02.2025 року представником ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву з додатками, а 19.02.2025 року відзив на позовну заяву із ідентичним змістом подано представником ФГ «Агроцентр-2019». Тобто, адвокатом фактично підготовлено один відзив, який подано від двох відповідачів. У пунктах 5 зазначених вище актів міститься вид виконаної адвокатом роботи «клопотання щодо зобов'язання відповідача надати відповідь у формі заяви свідка у цивільній справі №546/1326/24. Проте, відповідно до матеріалів даної справи, дане клопотання подано до суду 19.03.2025 року представником відповідача, без конкретизації якого саме ( ОСОБА_2 чи ФГ «Агроцентр-2019»). В зв'язку з чим, визначити якому саме відповідачеві надавалася послуга з підготовки зазначеного вище клопотання, неможливо. Аналогічна ситуація і з клопотанням про залишення позовної заяви без руху (п. 7 та п. 9 та 15 актів приймання-передачі). Дані клопотання подано до суду 07.05.2025 року та 03.11.2025 року в одному примірнику, представником відповідача Беркутою В.Л. Проте, із даних клопотань неможливо зрозуміти в інтересах, якого саме відповідача ці клопотання подані. Крім того, відповідно до акту приймання передачі наданої правової допомоги по договору від 07.02.2025 року, який укладено між адвокатом Беркутою В.Л. та ОСОБА_2 , адвокатом виконано значно більше робіт, ніж по договору від 18.02.2025 року, який укладено між адвокатом Беркутою В.Л. та ФГ «Агроцентр-2019». Проте, загальна сума цих робіт є однаковою - 40 000 гривень 00 копійок. Підсумовуючи викладене, слідує висновок про те, що розмір гонорару по двох договорах є неспівмірним із фактично виконаними адвокатом роботами. Окремо акцентували увагу на тому, що на розгляді у Решетилівському районному суді Полтавської області перебуває аналогічна справа за №546/1328/24, де відповідачами також є ОСОБА_2 та ФГ «Агроцентр-2019», представником яких також є адвокат Беркута В.Л. 01.12.2025 року представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Беркутою В.Л. подано до суду клопотання про долучення доказів по справі №546/1328/24 з додатками. В свою чергу, додатками до зазначеного клопотання є ті ж договори про надання правової допомоги з додатками та акти приймання-передачі наданої правової допомоги з аналогічними виконаними роботами та загальними сумами. Сторона позивача вважає, що подання одних і тих самих доказів по двом справам щодо понесених відповідачами судових витрат призводить до подвоєння загальної суми цих витрат, що є неприпустимим. Враховуючи те, що заявлений до відшкодування розмір витрат понесених ОСОБА_2 у зв'язку із розглядом даної справи є неспівмірним до фактично виконаної адвокатом роботи та витраченого адвокатом часу на виконання цих робіт, сторона позивача вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які можуть бути стягнуті із позивача на користь ОСОБА_2 до 10 000 гривень 00 копійок. Крім того, до клопотання про долучення доказів, представником відповідача Клепаня В.І. додано документи, що підтверджують надання адвокатом Беркутою В.Л. правової допомоги іншому відповідачу - ФГ «Агроцентр-2019». Водночас, від ФГ «Агроцентр-2019» не надходило жодних клопотань чи заяв щодо понесених ним судових витрат. Крім того, до клопотання про долучення доказів представником відповідача додано ордер на надання правової допомоги лише Клепаню В.І. В зв'язку з чим, клопотання представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Беркути В.Л. в частині стягнення судових витрат на користь ФГ «Агроцентр-2019» не підлягає до задоволення. Так, як таке клопотання подано не ФГ «Агроцентр-2019», а іншим відповідачем.

Посилаючись на викладені обставини, представниця позивача просила у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Беркути В.Л. про долучення доказів, в частині стягнення з позивача судових витрат у розмірі 20 000 гривень 00 копійок, які було сплачено відповідачем ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, відмовити; у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Беркути В.Л. про долучення доказів в частині стягнення з позивача судових витрат у розмірі 20 000 гривень 00 копійок, які підлягають сплаті відповідачем ФГ «Агроцентр-2019» на професійну правничу допомогу, відмовити; зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_2 до 10 000 гривень 00 копійок (т. 3, а. с. 85 - 87).

Даючи оцінку запереченням сторони відповідача щодо неподання попереднього розрахунку (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Про це зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц).

Водночас аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.

А тому суд не приймає доводи представниці позивача про те, що при поданні першої заяви по суті, а саме відзиву на позовну заяву від 30.06.2025 року, стороною відповідача ОСОБА_2 не виконано вимоги ч. 1 ст. 134 ЦПК України, оскільки указана обставина не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи, що стороною позивача було підтверджено належними доказами понесені судові витрати на професійну правничу допомогу та враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, вказані витрати підлягають стягненню з відповідачів.

Однак суд погоджується з доводами представниці відповідача Решетилівської міської ради про неспівмірність таких витрат, загальна сума яких становить 40000,00 гривень, із складністю даної справи та виконаними адвокатом роботами з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення.

При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Вид та перелік робіт, виконаних на підставі договору про наданої правової допомоги, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Беркутою В.Л., зазначений у акті приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 року.

Суд, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат відповідача Клепаня В.І. на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт відповідно до акту приймання - передачі наданої правової допомоги від 25.11.2025, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду представником відповідача документів, їх значення для спору, враховуючи кількість поданих адвокатом заяв про суті справи та їх обсяг, участь адвоката у підготовчому та судовому засіданні, виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що співмірним розміром правничої допомоги є 15000,00 грн. Саме така сума, на думку суду, відповідатиме обсягу виконаних адвокатом робіт та не становитиме для позивача надмірний тягар.

Що стосується витрат на правничу допомогу відповідача Фермерського господарства «Агроцентр-2019» суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Вид та перелік робіт, виконаних на підставі договору про наданої правової допомоги, укладеного між відповідачем Фермерським господарством «Агроцентр-2019»та адвокатом Беркутою В.Л., зазначений у акті приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 року.

Проаналізувавши виконані адвокатом роботи суд зазначає, що під номером 3 вказано відзив на позовну заяву. Однак суд звертає увагу, що поданий 17.02.2025 представником відповідача ФГ «Агроцентр-2019» відзив на позовну заяву з додатками (т. 1, а. с. 201 - 213) та поданий 19.02.2025 представником відповідача Клепаня В.І. відзив на позовну заяву (т. 1, а. с. 104 - 116) майже ідентичні один одному, лише змінено найменування відповідача.

Під номером 5 акту приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 року указано клопотання про зобов'язання позивача надати відповідь у формі заяви свідка в цивільній справі №546/1328/24; під номерами 7, 9 указано клопотання про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі №546/1328/24. Проте, як слушно відмітила представниця позивача, представником позивача перелічені клопотання були подані представником відповідача ОСОБА_16 , проте якого саме відповідача у даних клопотаннях не зазначено.

Оскільки судом було взято до уваги зазначені види робіт при визначені витрат на правничу допомогу відповідача ОСОБА_2 , то при визначенні витрат на правничу допомогу відповідача Фермерського господарства «Агроцентр-2019» вище перелічені клопотання судом до уваги не беруться.

Ураховуючи, що перелік виконаних робіт згідно акту приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 року представником відповідача Фермерського господарства «Агроцентр-2019» суттєво менший за аналогічний перелік виконаних робіт згідно акту приймання - передачі наданої правової допомоги від 25 листопада 2025 року представником відповідача Клепаня В.І., то співмірним розміром правничої допомоги буде 5000,00 грн, що у повній мірі відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Щодо посилання представниці позивача на те, що від ФГ «Агроцентр-2019» не надходило жодних клопотань чи заяв щодо понесених ним судових витрат та долучення до клопотань представником відповідача ордеру на надання правової допомоги лише Клепаню В.І. суд зазначає, що у відзиві Фермерського господарства «Агроцентр-2019», поданого до суду 19 лютого 2025 року, представник відповідача повідомив, що у разі ухвалення рішення, яким буде відмовлено у задоволенні позовних вимог, ним протягом п'яти днів будуть подані докази щодо розміру витрат, які відповідач ФГ «Агроцентр-2019» сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. До даного відзиву представником відповідача - адвокатом Беркутою В.Л. було долучено ордер на надання правничої допомоги Фермерському господарству «Агроцентр-2019» (т. 1, а. с. 228).

Представником відповідача докази на понесення витрат на професійну правничу допомогу були подані до закінчення судових дебатів, тобто у відповідності до положення частини 8 статті 141 ЦПК України.

Ураховуючи, що адвокат Беркута В.Л. є і представником відповідача Клепаня В.І., і представником відповідача Фермерського господарства «Агроцентр-2019», що підтверджується наявними у матеріалах справи ордерами на надання правничої допомоги та договорами про наданої правової допомоги, подання клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу обох відповідачів лише представником відповідача Клепаня В.І. не може бути підставою для відмови у стягненні таких витрат на користь іншого відповідача Фермерського господарства «Агроцентр-2019».

На підставі викладеного, та керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 81, 83, 84, 133, 137, 141, 142, 247, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Решетилівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агроцентр-2019», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш Сергій Миколайович, про визнання недійсними державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі продажу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності відмовити у повному обсязі.

Судові витрати позивача покласти на позивача Решетилівську міську раду.

Стягнути з Решетилівської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Решетилівської міської ради на користь Фермерського господарства «Агроцентр-2019» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою судді від 30 грудня 2024 року у виді заборони до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі приватним та державним нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:00:019:0047 площею 2,00 га.

Роз'яснити учасникам справи положення частини десятої статті 158 ЦПК України, відповідно до якої заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - Решетилівська міська рада, місцезнаходження: вул. Покровська, 14, м. Решетилівка Полтавського району Полтавської області, 38400, ІКЮО в ЄДРПОУ 21044065.

Представниця позивача - Дядюнова Оксана Анатоліївна, адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представниця позивача - Богачик Наталія Іванівна, адреса: вул. Покровська, 14, м. Решетилівка Полтавської області, 38400.

Відповідачка - ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач - Фермерське господарство «Агроцентр-2019», місцезнаходження: вул. Матросова, 22, с. Пустовари Полтавського району Полтавської області, 38464, ІКЮО в ЄДРПОУ 42737355.

Представник відповідачів - Беркута Владислав Леонідович, місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа - приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш Сергій Миколайович, адреса: вул. Старокиївська, 6, м. Решетилівка Полтавського району Полтавської області, 38400, РНОКПП НОМЕР_6 .

Повне рішення складено 08 грудня 2025 року.

Суддя Ю.В. Зіненко

Попередній документ

132385701

Наступний документ

132385703

Інформація про рішення:

№ рішення:	132385702
№ справи:	546/1326/24
Дата рішення:	04.12.2025
Дата публікації:	09.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Решетилівський районний суд Полтавської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (21.01.2026)
Дата надходження:	31.12.2025
Предмет позову:	за позовом Решетилівської міської ради до Чабак Т.М., Клепань В.І. та ФГ " Агроцентр- 2019" про визнання державного акту на право приватної власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки - недійсними.

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

03.02.2025 09:30	Решетилівський районний суд Полтавської області
20.02.2025 11:00	Решетилівський районний суд Полтавської області
19.03.2025 10:30	Решетилівський районний суд Полтавської області
07.05.2025 10:40	Решетилівський районний суд Полтавської області
03.06.2025 10:40	Решетилівський районний суд Полтавської області
22.07.2025 10:00	Решетилівський районний суд Полтавської області
12.08.2025 15:10	Решетилівський районний суд Полтавської області
16.09.2025 09:30	Решетилівський районний суд Полтавської області
05.11.2025 13:10	Решетилівський районний суд Полтавської області
04.12.2025 14:00	Решетилівський районний суд Полтавської області