Справа № 405/2934/25
2/405/846/25
08.12.2025 Подільський районний суд міста Кропивницького
в складі: головуючого судді - Шевченко І.М.,
за участі секретаря - Мишевець Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2025 позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 101218942 від 24.06.2021 у розмірі 46 250 грн.
В обґрунтування поданого позову зазначив, що відповідачем 24.06.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» було подано заявку на отримання кредиту № 101218942. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 101218942 від 24.06.2021, який знаходиться у власному кабінеті відповідача. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 101218942 від 24.06.2021 з ТОВ «МІЛОАН» строком на 30 днів, на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10 000,00 грн. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання. 30.09.2021 відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги №09Т, ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.
З огляду на зазначене вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 101218942 від 24.06.2021 у розмірі 46 250 грн., з яких: 10 000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 35 250 грн. сума заборгованості за відсотками, 1 000 грн. сума заборгованості за комісійними винагородами, ., а також судовий збір 2 422,40 грн. та 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 04.06.2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
В позовній заяві представником позивача зазначено про проведення розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
17.09.2025 представником відповідача ОСОБА_1 , адвокатом Писаренко А.Г., подано в суд відзив на позов, в якому зазначено, що відповідачка не заперечує факт отримання кредитних коштів. Вважає, що позивачем порушено терміни позовної давності, а укладенням договору відступленняч прав вимоги, позивач намагається штучно поновити ці строки. Наголошує, що нарахування 30 000 грн процентів та 1 000 грн комісії за період після завершення строку договору є неправомірним і не може бути враховане судом. Таким чином, оскільки позов подано після спливу трирічного строку позовної давності, частина заявлених вимог у сумі 31 000 грн ґрунтується на недоведено пролонгованому договорі, нарахування процентів і комісій після 24.07.2021 суперечить положенням ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду, позовні вимоги не мають правових підстав і є безпідставними у повному обсязі.
22.09.2025 представником позивача подано в суд відповідь на відзив, в якому звернуто увагу суду на те, що відповідачка визнає отримання кредитних коштів. Оскільки відповідач 24.07.2021 кредит не повернув, а продовжував користуватися кредитним коштами, то ТОВ «МІЛОАН» відповідно до умов п. 1.6. договору, з якими погодився відповідач, нарахував проценти за користування кредитом за кожен день строку користування кредитом за 60 днів, тобто за період з 25.07.2021 по 22.09.2021, і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм ЦК України та умовам договору та спростовує доводи відповідача про нарахування відсотків за межами умов кредитного договору.
У судовому засіданні 28.11.2025 представник відповідача підтримав пояснення надані у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
24.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви від23.06.2021 укладений договір позики № 101218942, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) в сумі 10 000 грн (п.1.2 договору) строком на 30 днів (п.1.3 договору).
Відповідно до п.1.4 договору дата повернення кредиту 24.07.2021.
Згідно з п.1.5 договору сукупна вартість кредиту, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 6250.00 грн. в грошовому виразі та 36,661.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 16250.00 гривень.
Відповідно до пункту 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно із пунктом 3.3.2 договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1- 1.6. та п. 2.4 цього договору.
Згідно із пунктом 6.1 договору, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.
Відповідно до п.6.2 договору розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв'язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті Товариства.
Ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Ст.12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Таким чином, підписання договору від 24.06.2021 відповідачем з використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора) свідчить про його укладення сторонами і досягнення згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Згідно з платіжним дорученням № 29134892 від 24.06.2021 ТОВ «МІЛОАН» перерахувало отримувачу ОСОБА_1 10 000 грн з призначенням платежу «кошти згідно договору 101218942».
Перерахувавши грошові кошти на підставі договору, ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання перед відповідачем виконало в повному обсязі.
30.09.2021між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладений Договір факторингу № 09Т, за яким ТОВ «МІЛОАН» відступив за плату ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги.
Згідно з витягом з реєстру боржників, який є додатком до договору факторингу до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідача на суму 46 250 грн за кредитним договором № 101218942 від 24.06.2021.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
У порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, оскільки не повернула у встановлений договором строк суму кредиту первісному кредитору, а згодом і Позивачу.
З урахуванням того, що Відповідачем не спростована наявність заборгованості станом на день розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення відсотків в сумі 35 250 грн, суд зазначає, що згідно викладеного Великою Палатою у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 правового висновку, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Подібні правові висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до умов кредитного договору № 101218942 від 24.06.2021 строк кредитування сплив 24.07.2021. Документи, які б свідчили про зміну строку кредитування, суду не надавались, в позовній заяві про зміну строку кредитування також не зазначається.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, складеного ТОВ «МІЛОАН», відсотки по кредиту, нараховані в межах строку кредитування, становлять в сумі 5 250 грн. Відсотки в сумі 30 000 грн, щодо яких позивачем заявлена вимога про стягнення, нараховані поза межами строку кредитування.
Щодо позовних вимог про стягнення комісії за надання кредиту:
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Отже, наведені норми стверджують право кредитодавця встановлювати в договорі і вимагати сплати від позичальника комісій за додаткові та супутні послуги, пов'язані, зокрема, з наданням кредиту.
Однак ні з договору, ні з інших матеріалів справи не вбачається надання позивачем відповідачу будь-яких додаткових чи супутніх послуг, пов'язаних з наданням кредиту.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов'язання за кредитним договором полягає в обов'язку кредитодавця надати гроші (кредит) позичальникові та в обов'язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Тобто надання кредитних коштів позичальнику є виконанням кредитодавцем зобов'язання, яке він взяв на себе, уклавши кредитний договір, і яке і складає зміст договору кредиту .
Таким чином, умова про встановлення комісії за надання кредиту в силу ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною, а позовна вимога про стягнення комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленої в постанові від 09.12.2019 по справі № 524/5152/15-ц: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику».
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 1000 грн, яка виникла з кредитного договору N 101218942 від 24.06.2021, в тому числі 10000,00 грн заборгованість за кредитом; 5 250 грн заборгованість за нарахованими процентами.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн суд враховує таке.
Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Поряд з цим, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до умов ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання від відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката із зазначенням обґрунтування на спростування співмірності витрат позивача на правничу допомогу до суду не надходило.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 4-5 та 9 ст. 142 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі N 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, N 33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 211/3113/16-ц (провадження N 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі N 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд у справі N 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
В постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, оцінивши поведінку/дії/бездіяльність обох сторін, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, віднесення даної справи до категорії справ незначної складності, приходжу до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 6 000 грн не є пропорційними до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін.
Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, враховуючи кількість справ з аналогічним предметом спору, в яких ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» є позивачем, суд вважає, що для підготовки даного позову немає необхідності у значній кількості часу, дослідження великого об'єму нормативно-правових актів, збору та аналізу значної кількості документів, а також значного дослідження практики вирішення судами справ даної категорії.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також часткове задоволення позову, суд вважає пропорційним розміром витрат на оплату професійної правничої допомоги до предмета спору та складності справи - 3 000 грн.
Решта витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 851,11 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.2, 5, 7, 10, 12, 13, 17, 18, 81, 141, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст.258, ч. 1 ст.259, ч. 6,8ст.259, ст. ст.263 - 267, ч. 6,7ст.268, ч. 1,2ст.273, ч. 1 ст.352, ст.354 ЦПК України, суд
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 101218942 від 24.06.2021 в розмірі 10 000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 5 250 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» 851,11 грн. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», ЄДРПОУ 42649746, юридична адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Подільського
районного суду
міста Кропивницького Ірина Миколаївна Шевченко