Справа № 405/2471/25
Провадження №2/405/715/25
08 грудня 2025 року Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:
головуючого судді Іванової Л.А.
при секретарі Тарасенко Р.П., Нетесі С.М.
за участюучасників справи:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в місті Миколаєві Долини Ю.О., яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції
та представника відповідача Кіровоградської обласної прокуратури Літвін А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кропивницькому цивільну справу №405/2471/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві (м. Миколаїв, вул. Погранична, 9), Кіровоградської обласної прокуратури (м. Кропивницький, просп. Європейський, 4), Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Кіровограда з позовом, в якому просить стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.09.2024 року за матеріалами Кіровоградської обласної прокуратури відносно нього відкрито кримінальне провадження № 420241220000000175. При цьому, під час досудового розслідування працівниками правоохоронних органів було допущено істотне порушення прав людини, гарантоване статтями 29, 30, 32 Конституції України, щодо недоторканості житла, право на свободу людини, а також на таємницю листування, за якими ним були подані відповідні заяви до Кіровоградської обласної прокуратури та до третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Кропивницький) територіального управління ДБР в м. Миколаєві, але останні з початку його звернення із заявами про злочини, передбачені статтями 162, 371, 163 КК України, проявили свою бездіяльність відносно внесення відомостей до ЄРДР, а тому він (позивач) був вимушений звертатись до суду із відповідними скаргами та вносити відомості до ЄРДР виключно за ухвалами суду, при цьому, на бездіяльність органів досудового розслідування відносно невнесення відомостей до ЄРДР вказують ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.03.2025 року по справі № 404/1791/25, Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20.03.2025 року по справі № 405/1414/25 та від 07.04.2025 року по справі № 405/1858/25.
Зазначив, що в ході досудового розслідування продовжуючи свою бездіяльність службовими особами правоохоронних органів не було дотримано порядок виконання ухвал суду щодо внесення відомостей до ЄРДР, таким чином ним (позивачем) було подано заяву про злочин щодо невиконання останніми ухвали суду, але знову відповідних реагувань від правоохоронних органів не дочекався, на підставі чого ухвалою Кіровського районного суду від 19.03.2025 року по справі № 404/2438/25 було зобов'язано третій слідчий відділ з дислокацією в м. Кропивницькому територіального управління ДБР в м. Миколаєві внести відомості до ЄРДР за ч. 3 ст. 382 КК України.
Крім того, зазначив, що станом на сьогодні, за ухвалами суду порушено ряд кримінальних проваджень, і, зокрема, від 07.04.2025 року за ч. 3 ст. 382 КК України, номер кримінального провадження 62025150030000459; за ч. 1 ст. 365 КК України від 11.03.2025 року номер провадження 62025150030000361; за ч. 1 ст. 163 КК України від 07.04.2025 року номер провадження 42025120000000045 та за ч. 2 ст. 371 КК України від 26.03.205 року номер провадження 42025120000000036, в рамках яких (кримінальних проваджень) ним були подані заяви про визнання його потерпілим, але всупереч приписам норм КПК України слідчим третього слідчого відділу з дислокацією в м. Кропивницькому територіального управління ДБР в м. Миколаєві йому було відмовлено у задоволенні його заяв, а тому він знову вимушений був звертатись до суду за захистом своїх прав та ухвалами Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 квітня 2025 року по справі № 404/3689/25 та від 10 квітня 2025 року по справі № 404/2814/25 постанови слідчого про відмову у визнанні його потерпілим були скасовані.
Таким чином, внаслідок бездіяльності з боку правоохоронних органів щодо досудового розслідування зазначених кримінальних проваджень, йому (позивачу) було завдано душевні страждання та переживання, що полягали у порушенні нормальних життєвих зв'язків, порушенні звичайного укладу життя, постійному проведенні часу в судах з метою примушування працівників правоохоронних органів виконувати свої обов'язки та розглядати його заяви, що вимагало від нього докладання додаткових зусиль для поновлення порушеного права, а тому вважає, що сума, достатня для відшкодування завданої йому моральної шкоди становить 50 000 гривень, яку просив стягнути за рахунок Державного бюджету шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку.
При цьому, у зв'язку з набранням 25 квітня 2025 року чинності Законом України від 26.02.2025 № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів, зокрема, змінено найменування Ленінського районного суду міста Кіровограда на Подільський районний суд міста Кропивницького.
Ухвалою суду від 12 травня 2025 року зазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, що передбачало надання позивачем суду документів та судових рішень, засвідчених відповідно до встановлених вимог ч.ч.4, 5 ст.95 ЦПК України та п.п. 3, 6, 10 Розділу ХІ Інструкції з діловодства у місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом ДСА України 20.08.2019 № 814; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; надання письмового підтвердження про те, що ним (позивачем) не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; зазначення чи є позивач особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону та підстави такого звільнення від сплати судового збору.
Позивачем на виконання вимог зазначеної ухвали суду 22 травня 2025 року подано позовну заяву в новій редакції з копіями позовної заяви відповідно до кількості відповідачів по справі.
Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 28 травня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі за зазначеним позовом та призначено підготовче судове засідання. Надано учасникам справи процесуальний строк для подання заяв по суті справи.
Під час підготовчого провадження по справі:
Представником відповідача Територіальним управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєвіподано відзив на позовну заяву, зареєстрований судом 16 червня 2025 року за вх. № 18672, за яким Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєвіпозов не визнає та заперечує проти заявлених позивачем позовних вимог. На обґрунтування заперечень зазначив, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відтак до предмету доказування та встановлення у цій справі входить факт протиправності дій слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві і прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури та причино-наслідковий зв'язок між ймовірно завданою шкодою та діями чи бездіяльністю з боку слідчих чи прокурорів під час проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях. Натомість, позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, протиправності дій ТУ ДБР у м. Миколаєві або прокурорів та відповідно існування причинно-наслідкового зв'язку між рішеннями (діями) службових осіб ТУ ДБР у м. Миколаєві й наслідками у вигляді ймовірно завданої, за твердженнями позивача, моральної шкоди. Так, з фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 подано до Кіровоградської обласної прокуратури та ТУ ДБР в м.Миколаєві ряд заяв (повідомлень) про вчинення працівниками ГУ НП в Кіровоградській області кримінальних правопорушень, під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 420241220000000175 від 20.09.2024 за частиною 2 статті 28, частиною 3 статті 369-2 КК України, відносно ОСОБА_1 . Крім того, у рамках спірних правовідносин відсутні обставини, які свідчили б про факт надмірно тривалого чи неефективного досудового розслідування у рамках зазначених кримінальних проваджень. Безспірно, що положення КПК України покладають на орган досудового розслідування обов'язок вжиття усіх необхідних заходів для захисту особи від кримінального правопорушення, що також по суті є її позитивним зобов'язанням держави, яке має дві складові, а саме: запровадження відповідної нормативно- правової бази і, вжиття ефективних практичних заходів. Проте, покладення на державу позитивного зобов'язання вживати необхідних заходів для захисту особи від кримінального правопорушення має свої межі і воно не може тлумачитись як таке, що має абсолютний характер. Нездатність будь-якого конкретного розслідування дійти певних результатів саме по собі не означає, що воно було неефективним: зобов'язання розслідувати - «це зобов'язання не результату, а засобів». Натоміть позивач ОСОБА_1 не обґрунтував, який же обсяг слідчих дій мав бути проведений та значення цих дій, а також їх доцільність, які не були проведені, проте які були б доречними і які ймовірно, дозволили б встановити істину у кримінальних провадженнях, що власне і свідчить про виконання чи навпаки невиконання державою свого позитивного зобов'язання. При цьому, саме в залежності від цього дії чи бездіяльність органу досудового розслідування набувають (не набувають) ознак протиправності, як обов'язкового елемента складу цивільного правопорушення. Крім того, зазначив, що факти задоволення скарг позивача ОСОБА_1 слідчими суддями, не свідчить про безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії чи бездіяльність слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві заподіяли позивачу моральну шкоду, тобто ухвали слідчих суддів, на які посилається позивач ОСОБА_1 не належать до преюдиційних судових рішень і не могли враховуватись судом першої інстанції у якості засобів доказування, у тому числі на обґрунтування неправомірних дій слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві, або доведеності факту завдання йому моральної шкоди. Також, факт прийняття слідчими суддями процесуальних ухвал у порядку статей 303, 307 КПК України (за результатами розгляду скарг на дії/бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування) не свідчить про безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Щодо відшкодування моральної шкоди зазначив, шо позивачем не надано доказів на підтвердження фактів погіршення його стану здоров'я, зокрема, прямих чи опосередкованих доказів звернення позивача до спеціалізованих медичних закладів, зокрема, але не виключно, за психологічною допомогою тощо. Також у матеріалах справи були відсутні будь-які докази на підтвердження фактів погіршення сімейних стосунків або формування недовірливих відносин між ним та родичами, принизливого відношення оточуючих до нього. Не надано будь-яких висновків незалежних психологів-спеціалістів, експертів на підтвердження того, що він відчував втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість у собі. Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності прямого причинного зв'язку ймовірної моральної шкоди з діями чи бездіяльністю ТУ ДБР у м. Миколаєві, про які стверджує позивач, адже причинний зв'язок є необхідною умовою виникнення деліктних зобов'язань в усіх без винятку випадках. Таким чином, оцінивши обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 , як на підставу позовних вимог, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із цих обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, зважаючи на відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність, винесення незаконних рішень або вчинення посадовими особами ТУ ДБР у м. Миколаєві незаконних дій щодо позивача ОСОБА_1 , на переконання ТУ ДБР у м. Миколаєві заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Представником відповідача Кіровоградської обласної прокуратури також подано відзив на позовну заяву, зареєстрований судом 17 червня 2025 року за вх. № 18814, в обґрунтування якого зазначено, що Кіровоградська обласна прокуратура позовні вимоги не визнає в повному обсязі, з тих підстав, що сам факт подання клопотання чи заяви у кримінальному провадженні в жодному разі не вимагає від слідчого чи прокурора негайно їх задовольнити, навпаки, Кримінальний процесуальний кодекс України зобов'язує слідчого та прокурора оцінювати обставини у кримінальному провадженні за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Крім того, у даній ситуації ч. 5 ст. 55 КПК України прямо передбачає можливість оскарження слідчому судді постанови про відмову у визнанні потерпілим, у зв'язку з чим твердження скаржника у цій частині є повністю надуманими та необгрунтованими. Отже, певне звернення особи можна розглядати саме як заяву чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, якщо воно містить реальні об'єктивні дані (а не суто гіпотетичні, надумані чи уявні), які вказують на можливий факт вчинення певного діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення. При цьому, навіть якщо заявник прямо назве певне діяння злочином, то це не означатиме автоматично, що подія злочину насправді мала місце та наявний склад кримінального правопорушення, оскільки заявник може помилятися в юридичній оцінці відповідних фактів. В частині доводів позивача щодо бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури, в частині невнесення відомостей до ЄРДР за його заявами, зазначив, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Крім того, зазначив, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення слідчим ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві та прокурором Кіровоградської обласної прокуратури відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його чотирма заявами, причинний зв'язок між діями працівників правоохоронних органів та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Факт того, що ухвалами слідчих суддів Кіровського та Ленінського районних суддів м. Кіровограда від 04.03.2025, 20.03.2025 та 07.04.2025 зобов'язано ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві та Кіровоградську обласну прокуратуру забезпечити внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача, а також інших процесуальних дій, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно- наслідкового зв'язку між бездіяльністю слідчого ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві та прокурора Кіровоградської обласної прокуратури, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди. Стосовно доводів позивача щодо наявності причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідачів та заподіяння йому моральної шкоди, зазначив, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, розслідування, прокуратури чи суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, розслідування, прокуратури чи суду лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. У даній справі позивачем не надано до суду достатніх доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди у вигляді моральних страждань та втрат, обрахунку заявленого розміру моральної шкоди, порушення нормальних життєвих зв'язків та додаткових зусиль для організації свого життя, в чому моральна шкода полягає у розумінні ст. 23 ЦК України та необхідність її відшкодування. Також, позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення вимог процесуального закону, а посилання позивача як на обґрунтування завданої моральної шкоди через необхідність звернення його до суду, не можуть бути належною правовою підставою для її відшкодування прокуратурою. При цьому, позовна заява не містить вимог до Кіровоградської обласної прокуратури, тому прокуратура є неналежним відповідачем. Враховуючи зазначене, просив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури відмовити в повному обсязі
Крім того, під час підготовчого провадження позивачем ОСОБА_1 на підставі ст. 49 ЦПК України подано заяву про збільшення позовних вимог, зареєстровану судом 18 червня 2025 року, за вх. № 19106, в якій просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь моральну шкоду в розмірі 70 000,00 грн.
Представником Державної Казначейської Служби України подано відзив на позовну заяву, зареєстрований судом 24 червня 2025 року за вх. № 19758, в обґрунтування якого зазначено, що Казначейство є неналежним відповідачем у справі, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку правоохоронних органів. В свою чергу, на органи Казначейства покладено повноваження щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду не свідчить, що такі органи мають бути учасниками по кожній судовій справі, де однією з вимог є стягнення коштів з Державного бюджету України. Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 по справі № 242/4741/16. Таким чином, належним відповідачем у справі є Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Щодо правового обґрунтування відшкодування шкоди зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження наявності встановленої незаконності дії/бездіяльності посадових осіб національної поліції та прокуратури, причинно-наслідкового зв'язку між діями заподіювачів та шкодою, на яку посилається позивач. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Крім того, зазначив, що звернення позивача до суду (як вбачається із позовної заяви) з відповідними скаргами на дії чи бездіяльність слідчих свідчить про реалізацію права останнього на оскарження процесуальної діяльності слідчих, передбаченого статтею 303 КПК України, а винесення ухвал за результатами розгляду таких скарг - є наслідком судового контролю за діяльністю слідчих під час досудового розслідування і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Факт прийняття слідчими суддями процесуальних ухвал у порядку статей 303, 307 КПК України (за результатами розгляду скарг на дії/бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування) не свідчить про безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. У спірних правовідносинах відсутні обставини, які б свідчили про незаконну бездіяльність ТУ ДБР ум. Миколаєві та прокуратури у межах кримінальних проваджень, де позивач є заявником, та того, що цими обставин ами йому завдано моральну шкоду. Щодо наявності та визначення розміру моральної шкоди вказав на відсутність належних доказів завдання моральних страждань, оскільки вони ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях позивача, не підтверджених належними доказами, є лише суб'єктивними припущеннями та не можуть братися судом до уваги. Також позивачем не надано обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди та критеріїв з яких він виходив, визначаючи розмір шкоди. Враховуючи викладене, позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім того, представником відповідача Кіровоградської обласної прокуратури подано заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, зареєстровані судом 30 червня 2025 року за вх. № 20324, в обґрунтування якого зазначено, що Кіровоградська обласна прокуратура заперечує проти збільшення позовних вимог до 70 000 грн, з тих підстав, щоу спірних правовідносинах відсутні обставини, які б свідчили про явно незаконну бездіяльність, рішення Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Миколаєві та прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури у межах кримінальних проваджень, де позивач ОСОБА_1 є заявником, та того, що цими обставинами йому завдано моральну шкоду. Крім того, позивачем до заяви про збільшення позовних вимог не надано жодних доказів на підтвердження фактів погіршення стану здоров'я, зокрема, прямих чи опосередкованих доказів звернення до спеціалізованих медичних закладів, висновків експертів, психологів чи інших на те уповноважених осіб. При цьому, безпосередньо в двох ухвалах слідчого судді, наданих самим же позивачем, зазначено, що скаржник в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд скарги без його участі, що спростовує твердження позивача стосовно докладання додаткових зусиль для доведення своєї правоти, а також затрати свого особистого часу. Таким чином, оцінивши обставини, які викладені в заяві про збільшення позовних вимог, Кіровоградська обласна прокуратура вважає їх необґрунтованими, не доведеними та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 18 серпня 2025 року підготовче провадження по даній цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час судового розгляду справи по суті:
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позові, просив позов задовольнити.
Представник відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в місті Миколаєві Долина Ю.О., яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов не визнала, просила відмовити позивачу в задоволенні позову до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в місті Миколаєві, посилаючись при цьому на підстави, викладені у поданому відзиві на позов.
Представник відповідача Кіровоградської обласної прокуратури Літвін А.Ю. в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити позивачу в задоволенні позову до Кіровоградської обласної прокуратури, підтримавши при цьому заперечення, викладені у відзиві на позов.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не відомі, при цьому подав відзив на позовну заяву, за яким просив врахувати позицію Державної казначейської служби України та відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєвіта Кіровоградської обласної прокуратури, враховуючи подані учасниками справи заяви по суті справи, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст.16 ЦК України, до яких, серед іншого, належить відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України), при цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст.13 ЦПК України).
В свою чергу, відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
При цьому, враховуючи норми ч.3 ст.13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб'єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову, - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Тлумачення вказаних процесуальних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Крім того, визначаючи розподіл тягаря доведення у даній цивільній справі, суд прийшов до переконання про необхідність застосування до спірних правовідносин правила частини 3 ст.12 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У розумінні наведеного правила необхідно враховувати також правило частини 6 ст.81 ЦПК України, згідно з яким доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і саме таке розуміння процесуального закону найбільшою мірою відповідатиме засадничим принципам цивільного процесу: принципам змагальності сторін та диспозитивності цивільного процесу.
З огляду на зазначене, судом встановлено та письмовими доказами у справі підтверджується, що ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Завгороднього Є.В. від 04 березня 2025 року (справа № 404/1791/25) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність службових осіб Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Кропивницькому) Територіального управління Державного Бюро розслідування, розташованого у м. Миколаєві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 14.02.2025 року задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність службових осіб Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Кропивницькому) Територіального управління Державного Бюро розслідування, розташованого у м. Миколаєві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 14.02.2025 року.
Протягом 24 годин після отримання цієї ухвали, зобов'язано начальника Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Кропивницькому) Територіального управління Державного Бюро розслідування, розташованого у м. Миколаєві внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 14.02.2025 про те, що 07.10.2024 року службові особи ГУНП в Кіровоградській області, могли незаконно проникнути та провести обшук без ухвали слідчого судді в квартирі АДРЕСА_2 .
На виконання зазначеної ухвали слідчого судді, 11 березня 2025 року Третім слідчим відділом (з дислокацією в м. Кропивницькому) Територіального управління Державного Бюро розслідування, розташованого у м. Миколаєві, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150030000361, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 365 КК України, відомості, що містилися у заяві ОСОБА_1 від 14.02.2025 про те, що 07.10.2024 року службові особи ГУНП в Кіровоградській області, могли незаконно проникнути та провести обшук без ухвали слідчого судді в квартирі АДРЕСА_2 .
Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Хаупшевої Л.М. від 19 березня 2025 року (справа № 404/2438/25) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, - задоволено частково.
Протягом 24 годин з часу отримання цієї ухвали слідчого судді, зобов'язано посадових осіб третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 12.03.2025 про вчинення кримінального правопорушення. В задоволенні решти вимог - відмовлено.
На виконання вимог зазначеної ухвали слідчого судді до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150030000459 від 07.04.2025 року внесено відомості за заявою ОСОБА_1 від 12.03.2025, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 382 КК України, відповідно до якої службові особи Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, що займають відповідальне становище умисно не виконали ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.03.2025 (справа № 404/1791/25 провадження № 1-кс/404/638/25).
Крім того, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Юр'євої К.С. від 20 березня 2025 року (справа № 405/1414/25) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Кіровоградської обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12.03.2025, - задоволено.
Зобов'язано службову особу Кіровоградської обласної прокуратури, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв, повідомлень про кримінальні правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 12.03.2025, в строки та у порядку, визначеному ст. 214 КПК України.
На виконання вимог зазначеної ухвали слідчого судді до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025120000000036 від 26.03.2025 року, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 371 КК України, внесено відомості за заявою ОСОБА_1 від 12.03.2025, про незаконне триманні його під вартою понад 60 годин з моменту затримання 07.10.2024 о 21.08 год працівниками ГУНП в Кіровоградській області під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024120000000175 від 20.09.2024 за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Окрім того, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Плохотніченка Л.І. від 04 квітня 2025 року (справа № 405/1858/25) скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, - задоволено.
Зобов'язано прокурора Кіровоградської обласної прокуратури внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, згідно заяви
ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 28.03.2025 року.
На виконання вимог зазначеної ухвали слідчого судді до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025120000000045, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 163 КК України, 07.04.2025 року внесено відомості за заявою ОСОБА_1 від 28.03.2025.
Також, ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Хаупшевої Л.М. від 10 квітня 2025 року (справа № 404/2814/25) скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Максима Балаєнка, прийняту в рамках кримінального провадження № 62025150030000361, - задоволено частково.
Постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією в у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Максима Балаєнка від 21.03.2025, прийняту в рамках кримінального провадження №62025150030000361 про відмову у визнанні потерпілим, - скасовано.
Зобов'язано старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією в у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Максима Балаєнка, або іншого слідчого, який входить до складу слідчої групи у кримінальному провадженні №62025150030000361, повторно, з урахуванням викладених в мотивувальній частині цієї ухвали обставин, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19.03.2025 про залучення його в якості потерпілого.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Як вбачається з ухвали слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Хаупшевої Л.М. від 21 квітня 2025 року (справа № 404/3689/25) скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Балаєнка М.С. прийняту в рамках кримінального провадження №42025120000000036, - задоволено частково.
Постанову старшого слідчого Третього слідчого відцілу (з дислокацією в у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Максима Балаєнка від 11.04.2025, прийняту в рамках кримінального провадження №42025120000000036 про відмову у визнанні потерпілим - скасовано.
Зобов'язано старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією в у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, Максима Балаєнка, або іншого слідчого, який входить до складу слідчої групи у кримінальному провадженні №42025120000000036, повторно, з урахуванням викладених в мотивувальній частині цієї ухвали обставин, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.04.2025 про залучення його в якості потерпілого.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Судом також встановлено, що 21.05.2025 року, в рамках кримінальних проваджень №62025150030000361 та № №42025120000000036 позивача ОСОБА_1 визнано потерпілим, вручено відповідні пам'ятки про процесуальні права і обов'язки потерпілого, а також старшим оперуповноваженим відділу оперативних розслідувань Кіровоградського управління ДВБ НП України майором поліції Гуровським Ю.В., на підставі доручення слідчого, наданого в рамках зазначених кримінальних проваджень допитано ОСОБА_1 у якості потерпілого, що підтверджується протоколами допиту потерпілого від 21.05.2025 року.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, просить відшкодувати йому моральну шкоду, розмір якої визначив в сумі 70 000 грн. та спричинення якої пов'язує з фактами протиправної бездіяльності слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві та прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури, що, зокрема, полягає у несвоєчасному внесенні відомостей за його заявами про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що стало підставою для його звернень із скаргами до слідчих суддів за ухвалами яких, за його заявами внесено відомості до ЄРДР; 07.04.2025 року за ч. 3 ст. 382 КК України (номер кримінального провадження 62025150030000459); 11.03.2025 року за ч. 1 ст. 365 (номер провадження 62025150030000361); 07.04.2025 року за ч. 1 ст. 163 КК України (номер провадження 42025120000000045) та 26.03.205 року за ч. 2 ст. 371 КК України (номер провадження 42025120000000036), а також не визнання його (позивача) слідчим органу досудового розслідування, як потерпілого у кримінальних провадженнях, що також стало підставою для його звернення з відповідними скаргами до слідчого судді.
Відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним законодавством України.
Відповідно до частини 4 статті 216 КПК України слідчі органів Державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених особами, зазначеними у даній статті, а також злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту пунктів 1, 5 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим.
За правилом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їхніх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їхньою діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
При цьому, судом відзначається, що лише незгода позивача з не належним проведенням слідчими Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Кропивницькому) Територіального управління Державного Бюро розслідування, розташованого у м. Миколаєвідосудового розслідування у кримінальних провадженнях № 62025150030000361 від 11.03.2025 року за ч. 1 ст. 365 КК України, № 62025150030000459 від 07.04.2025 року за ч. 3 ст. 382 КК України, № 42025120000000036 від 26.03.205 року за ч. 2 ст. 371 КК України та № 42025120000000045 від 07.04.2025 року за ч. 1 ст. 163 КК України, відповідно, абсолютно не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди.
Така позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №199/1478/17, та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 12.01.2022 у справі № 461/1727/20.
Згідно з ч.1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч. ч. 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Право особи на відшкодування моральної шкоди, перш за все, гарантується Конституцією України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Крім того, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Положеннями зазначеної статті також визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 та 7 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
При цьому, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності з урахуванням приписів ст.ст.1173, 1174 ЦК України, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.04.2020 по справі №925/1196/18 зазначає, що ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».
Дії (бездіяльність) органу державної влади, його посадових осіб або службових осіб, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки відповідно до ст. 11 ЦК України.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» №4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач/позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц зазначено, що навіть сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру й не може бути доказом того, що бездіяльність відповідача заподіяла позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, унаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача та притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 у справі № 285/3475/18-ц, у постанові від 10.07.2019 у справі №522/3429/17, у постанові від 30.01.2019 у справі №199/1478/17, у постанові від 04.03.2020 у справі № 639/1803/18.
Водночас, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і моральною шкодою дає можливість визначати суб'єкта її відповідальності та її межі, тобто особа має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана саме її поведінкою.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №199/1478/17.
Крім того, подібного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 27.11.2019 по справі №641/2198/17, у постанові від 13.01.2020 по справі №227/2572/19, у постанові від 19.03.2020 по справі №686/13212/19.
Враховуючи обставини справи, законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового слідства при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
У випадку, якщо помилки посадової особи органу досудового слідства (в даному випадку слідчого) неможливо виправити в такий спосіб, такі порушення повинні вирішуватися поданням позову незадоволеної особи проти держави.
Враховуючи зміст вищевказаних норм у цьому виді деліктних зобов'язань, на обґрунтування заявлених позовних вимог, до предмету доказування та встановлення у цій справі входить факт протиправності дій слідчих ТУ ДБР у м. Миколаєві та прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури та причинно-наслідковий зв'язок між ймовірно завданою шкодою та діями чи бездіяльністю слідчих чи прокурорів під час проведення досудового розслідування в кримінальних провадженнях.
Разом з тим, позивачем ОСОБА_1 не надано належних і достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди ,протиправних дій ТУ ДБР у м. Миколаєві або прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури та відповідно існування причинно-наслідкового зв'язку між діями, рішеннями останніх та наслідками у вигляді ймовірно завданої за твердженням позивача моральної шкоди під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 62025150030000361 від 11.03.2025 року за ч. 1 ст. 365 КК України, № 62025150030000459 від 07.04.2025 року за ч. 3 ст. 382 КК України, № 42025120000000036 від 26.03.205 року за ч. 2 ст. 371 КК України та № 42025120000000045 від 07.04.2025 року за ч. 1 ст. 163 КК України.
Крім того, під поняттям «моральна шкода» слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіянні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з людьми, які його оточують, інших негативних наслідків морального характеру.
Разом з тим, суд зауважує, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження фактів погіршення його стану здоров'я, і, зокрема, звернення до медичних закладів, за психологічною допомогою, так само не надано доказів на підтвердження факту погіршення сімейних стосунків, принизливого відношення оточуючих до нього.
При цьому, судом відзначається, що надаючи оцінку доводам позивача ОСОБА_1 щодо задоволення його скарг ухвалами слідчих суддів, варто враховувати висновок Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 345/4225/18 в подібних правовідносинах, де зазначено, що за ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дії чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, при розгляді цивільної справи ухвала слідчого судді (про вчинення певної процесуальної дії) не належить до преюдиційних судових рішень, передбачених ч. 6 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, сам лише факт прийняття слідчим суддею процесуальної ухвали за результатами розгляду скарги на дії / бездіяльність слідчого, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того що такі дії / бездіяльність заподіяли позивачу моральну шкоду.
Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.
При цьому, щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, встановивши правовідносини, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по справі віднести на рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4,5,7,10,12,13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, Кіровоградської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, шляхом стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України моральної шкоди в розмірі 70 000 грн., - залишити без задоволення.
Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції, яким є Кропивницький апеляційний суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.
Суддя Подільського
районного суду
міста Кропивницького Лілія Андріївна Іванова